Юридична клініка – інноваційний напрямок розвитку правової освіти в україні



Скачати 311.1 Kb.
Дата конвертації10.03.2017
Розмір311.1 Kb.
ЮРИДИЧНА КЛІНІКА – ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМОК РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

11.12.14 13:45 | Автор(и) КРАВЧУК МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ, к.ю.н., доцент, доктор права УВУ, завідувач кафедри теорії та історії держави права ТНЕУ, керівник ТМГО “Правозахисна організація "Аквітас"; МУДРАК РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ, студент юридичного факультету ТНЕУ (м.Тернопіль) | печать | e-mail



Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2014 - Секція №1

Постановка проблеми. Серед актуальних проблем, що їх висунуло сьогодення незалежної України перед юристами, науковцями та працівниками різних державних і громадських інституцій, є проблема підвищення ефективності правової освіти, формування правової свідомості населення та на цій основі забезпечення дії принципу верховенства права. Адже, верховенство права – це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище правового закону, що ніхто не може бути покараний державою, крім як за порушення правового закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення правового закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому правовим законом; це підпорядкованість держави та її інститутів правам людини (дет. див. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. –К.: Укр. енцикл., 1998; Матер. з Вікіпедії). Слід підкреслити, що на даний час юридична освіта в Україні в основному спрямована на засвоєння студентами змісту і сутності нормативних приписів, вироблених державою у вигляді теоретичних догм, закріплених у різних формах (джерелах) права, тобто формування юриста-галузевика та, у певній мірі, на пізнанні загальних закономірностей розвитку правової матерії. 

Тож-бо сучасний навчальний процес перевантажений вивченням масиву нормативно-правових актів і не достатньо орієнтований на юридичну практику випускників-спеціалістів та поверхнево стимулює індивідуальну навчальну активність студентів. З цього приводу В. Єлов зазначає, що “за нинішніх умов, коли йде кардинальне оновлення законодавства, а випускники юридичного ВНЗ лише проходять курс навчання за традиційно-лекційною системою, яка спирається на правові дисципліни без набуття необхідних професійних навичок застосування норм матеріального права до реальних ситуацій, в які потрапляють їх клієнти (при цьому випускаючі юридичні кафедри намагаються максимально забезпечити вивчення студентами нових нормативно-правових актів – прим. М.К.), вони відчувають себе не готовими повноцінно працювати як юристи, оскільки не вміють опитувати (брати інтерв’ю), консультувати клієнтів, складати та подавати юридичні документи, здійснювати підготовку до справи, брати участь у процесі, опитувати свідків, сторін, виступати у судових дебатах” [14, с. 5]. За твердженням І.Сенчака, навіть випускники найпрестижніших юридичних вишів стикаються з проблемою працевлаштування, оскільки вимогою більшості роботодавців є наявність в особи практичного досвіду діяльності за спеціальністю [22, с. 40]. О. Соколенко також підкреслила, що сучасний ринок праці все більше висуває вимоги не до конкретних теоретичних знань, з огляду на те, що підготовка фахівця охоплює триєдине завдання – формування знань, вмінь і навичок, а саме, на найголовніше, до практичних навичок і компетенції. У цьому аспекті діяльність юридичних клінік (далі – ЮК) набуває вагомого значення, адже надає студентам можливість отримати необхідні практичні знання та впливає на професійне зростання студентів [23]. 

Актуальність розвідки визначається ще й тим, що дослідження розкриває зміст юридично-клінічної освіти, яка є не лише формою правової допомоги населенню, а, в першу чергу, інноваційною формою навчання, що якісно посилює практичну складову вищої юридичної освіти шляхом створення ефективного механізму з вироблення стійких навичок безпосереднього виконання професійних обов’язків майбутнього фахівця-юриста. 

З цього приводу доречно підкреслити незаперечну цінність “юридичної клініки” для підготовки висококваліфікованого юриста-професіонала словами О. Ващук і Р. Гери про те, що “навчання в юридичній клініці має свої переваги над звичною системою академічної освіти. Адже жодні інші методи – ні розв’язання задач, якщо навіть їхні фабули взято з життя, ні організація навчальних судових засідань, дебатів і конкурсів, ні практика в органах державної влади – не можуть так наблизити студента до фахової діяльності, як робота в юридичних клініках” [9, с. 5-6]. 

У цьому ж плані, актуалізуючи юридично-клінічний рух, А. Галай зазначив, що “одним із елементів розвитку вищої юридичної освіти в Україні є активна інституалізація юридичних клінік у ВНЗ. Адже, “юридична клініка” – це особливий механізм сприяння якості юридичної освіти, що проявляється в створенні для студентів можливості під час навчання практикуватися в юридичній професії, виконуючи аналітичну та правозахисну роботу” [10, с. 4].

Отже, вищевказане підтверджує доцільність наукового опрацювання обраної теми, яка спрямована на висвітлення діяльності “Юридичної клініки” як інноваційного напрямку розвитку правової освіти в Україні.

Стан розробки теми. З огляду на вищевказане, окремі проблеми функціонування юридичних клінік висвітлили у своїх дисертаційних дослідженнях науковці: Н.С. Дубчак, М.Т.Ложук, Ю.О. Фігель [11, 18, 24]. 

Так, М.Т. Ложук, врахувавши диспропорцію між теорією і практикою у вітчизняній юридичній освіті при домінуванні першої над другою, як несприятливий чинник у фаховій підготовці випускників-юристів, незважаючи на легалізацію в 2006 р. на підзаконному рівні юридичної клініки як бази для практичного навчання студентів, на спробу законодавчих ініціатив щодо включення юридичних клінік в державну систему надання безоплатної правової допомоги, цілком доречно обрав тему монографічного дослідження “Правове регулювання діяльності юридичних клінік в Україні”. Саме за його переконанням, ґрунтовне опрацювання загальнотеоретичних основ природи “юридичної клініки”, сутності, призначення, засад її функціонування, а особливо правової регламентації діяльності та зв’язків даного соціально-правового феномену з іншими правовими явищами є вагомою основою генезису юридично-клінічної освіти, підвищення системи підготовки юристів [19, c.83].

Особливості становлення та діяльності юридичних клінік також знайшли відображення у працях А.О. Галая, М.В. Дулеби, В.А. Єлова, Ж.В. Завальної, П.Є. Казанського, Р.С. Кацавця, В.М. Кравчук, Ю.А. Моісєєва, А.О. Люблінського, В.В. Молдована, М.В. Удода та інших.

Зокрема, А. Галай у своїй науковій розробці зазначив, що “метою його публікації є аналіз і вдосконалення навчальної діяльності юридичної клініки вищого навчального закладу, обґрунтування шляхів упровадження в освітній процес основних навчальних компонентів клінічного руху (під якими автор розуміє – систему форм і методів діяльності юридичної клініки, які пов’язані з загальними завданнями вищої юридичної освіти в частині підготовки фахівця-юриста й упровадженні їх у звичну практику навчального процесу ВНЗ) [10, с.4-5].

І ще одним з перших видань, присвячених формуванню практичних навичок юриста, є навчальний посібник В.А. Єлова “Формування окремих професійних навичок роботи з клієнтом у студентів юридичних факультетів”. Автор у доступній формі висвітлив процеси набуття професійних навичок як інтерв’ювання, аналіз матеріалів справи та вироблення позиції по справі, консультування клієнта. У кожному виді діяльності юриста були визначені послідовні етапи їх проведення з авторськими методичними рекомендаціями. Ось тому цей посібник став невід’ємним порадником у практичній діяльності юриста [14].

В. Кравчук розглядала особливості функціонування “юридичних клінік”, визначаючи їхню роль у формуванні громадянського суспільства в Україні, що безперечно заслуговує схвалення, оскільки дослідження спрямоване на встановлення їх соціальної значимості в цілому. При цьому ЮК оцінені як важливі інституції формування громадянського суспільства. Найбільш корисним матеріалом для нашої розвідки є її авторська класифікація та оцінка переваг різних організаційно-правових форм роботи юридичних клінік [16, с. 431-436]. 

Цікавим є навчальне видання “Юридичні клініки” в Україні: роль, завдання та організаційно-правові засади”, яке підготовлене за редакцією М.В. Дулеби (голови Асоціації юридичних клінік України), авторським колективом у складі: М.В. Удода, Ю.М. Моісєєва, В.А. Єлова, Н.А. Розенфельда, М.В. Дулеби, О.В. Дмитренка (саме вищевказані особи були першопрохідцями, ентузіастами становлення і розвитку юридично-клінічного руху в Україні – прим. М.К.). За своїм змістом воно містить викладення здобутків вітчизняної правничої науково-методичної думки у сфері розвитку юридичної клінічної освіти та вищої юридичної освіти загалом. Авторами висвітлені своєрідний досвід організації діяльності юридичних клінік, їх структура, спеціалізація, ведення у них документації та зразки документів, суть і методи оцінювання їхньої роботи, етичні принципи поведінки їхніх працівників та інтерактивні методи навчання студентів-клініцистів. Дане видання стало своєрідним дороговказом у розвитку юридично-клінічного руху в Україні [13].

Корисним є також “Посібник для консультанта юридичної клініки” опублікований О.Л. Ващук та Р.Ю.Герою. Авторки намагаються дати знання тим, хто “активно прагне сформуватися як успішній юрист, побудувати власну систему цінностей і планів, впевнено почуватися у юридичній практиці на основі оволодіння навиками роботи з клієнтами, аналізу обставин справи та побудови стратегії її вирішення, складання різних юридичних документів тощо”. При цьому необхідно констатувати, що це їм у великій мірі вдалося. Видання характеризується високим рівнем науковості, методологією викладення, наповнений узагальненнями, порівняльним аналізом різних підходів з підкріпленням його своєрідними цитатами та подачею в кінці підрозділу списку літератури для поглибленого опанування розробленої тематики [9].

Своєрідну лепту у розвиток юридичної клінічної освіти в Україні внесли В.В. Молдаван і Р.C. Кацавець своїм навчальним посібником “Юридична клініка”. Автори на прикладі роботи юридичної клініки “Феміда” висвітлили широкий спектр професійних знань і навичок, здобуття котрих майбутніми фахівцями забезпечило функціонування цієї інституції. Далі вони розкрили види діяльності юридичної клініки, прокоментували масив реальних юридичних казусів, узагальнили викладений матеріал, навели стислі висновки, надали методичні поради та зразки юридичних документів. Характеристика юридичної клініки здійснена авторами через призму її тісного зв’язку з навчальним процесом [20].

Заслуговують уваги і наукові розробки О.Л. Соколенко та І.І. Сенчака, у яких також викладені обґрунтовані аргументи на користь використання ЮК у розвитку вищої юридичної освіти в Україні, активного впровадження юридичної клінічної освіти у підготовку юристів [23; 22].

У той же час повномасштабного наукового дослідження, яке б охопило більшість аспектів функціонування “Юридичної клініки” у даний період вітчизняними дослідниками ще не вироблено. Крім того, багато питань функціонування юридичних клінік до нині залишилося дискусійними і потребують наукового обговорення. Тому існує нагальна потреба у подальшому науковому опрацюванні обраної теми, яке б слугувало каталізатором підвищення якості підготовки юристів-професіоналів на основі розвитку юридично-клінічної освіти як інноваційного напряму зростання вищої юридичної освіти в Україні в цілому. 

Отже, метою і завданнями наукової розробки є визначення головних чинників впливу юридичної клінічної освіти на покращання ефективності підготовки юристів, виокремлення особливостей створення і функціонування юридичних клінік, з’ясування сутності їхніх організаційних форм, правового регулювання їхньої діяльності та оцінка роботи юридичної клінічної освіти як інноваційного напрямку розвитку правової освіти в Україні.

Викладення основного матеріалу. Зміст інноваційних форм вищої освіти широко розкрито в розгорнутій дефініції: “Інновації – це нові перспективні тенденції, процеси та підходи у розвитку сучасної вищої освіти, які ґрунтуються на поєднанні наукової та освітньої діяльності, теорії з практикою, інтеграції та диференціації сучасних знань, фундаментальної підготовки фахівців із вузькопрофільною спеціалізацією та спрямовані на модернізацію, підвищення якості та ефективності сучасного навчального процесу” [8].

Крім того важливо підкреслити, що, незважаючи на визначення науковцями цілого арсеналу “різних засобів професійно спрямованого навчання, котрі дозволяють моделювати елементи професійної діяльності юриста як то: навчальні судові процеси, ділові ігри, розв’язання задач, дослідження фактів, організації правової роботи”, найважливішою є участь у роботі юридичних клінік, де студенти отримують професійні навички захисту інтересів клієнта в суді, розв’язання спорів у вигляді медіації, консультування, ведення інтерв’ю та переговорів. 

Для розкриття суті поставленої проблеми необхідно висвітлити генезис ЮК. Зокрема, на думку багатьох дослідників “ідея юридичних клінік виникла в США на юридичних факультетах університетів”. Пізніше розвиток цієї інституції поширився на Європу та новоутворені незалежні держави, в тому числі, й Україну, де професія юриста стала найпрестижнішою. Як зазначили О.П. Ващук та Р.Ю. Гера, “на початках юридичні клініки в Україні, запроваджені прогресивними юристами-правозахисниками не мали навчальної мети, а надавали юридичну допомогу малозабезпеченим” (і тому їхній вплив на ефективність підготовки фахового юриста з високорозвиненими практичними навичками була незначною – М.К.) [9, с. 5].

З ряду публікацій відомо, що перша юридична клініка в Україні з’явилась у 1996 р. під назвою “Pro bono” – в перекладі з латини означає “На благо” [20; 22]. Хоча в офіційному реєстрі юридичних клінік України значиться, що вказана юридична клініка заснована у 1995 р. [21]. За іншими даними першою була юридична клініка (Центр практичного навчання) Донецького національного університету (далі – ДонНУ) [19, с. 29]. Однак, врахувавши майже 20-річний позитивний досвід діяльності юридичних клінік в Україні, необхідно звернути увагу на існування проблем, усунення яких у значній мірі підвищить ефективність їхньої діяльності [22, с. 40]. 

Однією з таких проблем на сьогодні залишається невизначеність статусу юридичних клінік на законодавчому рівні. З цього приводу В. Кравчук зазначила: “на превеликий жаль, поняття “юридичної клініки” на законодавчому рівні в Україні досі не закріплене, хоча, на наш погляд, нормативне регулювання їх діяльності на сьогоднішній день є необхідним” [16, с.432]. Деякі з дослідників пояснюють існуючу невизначеність правового статусу юридичних клінік тим, що вони в Україні з’явилися порівняно недавно, а тому не в повній мірі досліджені їхня суть і соціальна користь. За ініціативою активістів юридично-клінічної освіти, пізніше Асоціації юридичних клінік України, та підтримкою з боку профільного національного Міністерства, вони створені у 51 вищому навчальному закладі в усіх областях України. 

У Польщі, для прикладу, відповідно до законодавчого акта про вищу освіту від 12 вересня 1990 р. організації типу юридичних клінік (юридичні консультації – «poradnie prawne») створені та працюють на підставі статуту навчального закладу, при цьому керівництво вишу уповноважене та зобов’язане здійснювати нагляд за діяльністю таких консультацій, роботою їх працівників та студентів [25].

Хоча доцільно констатувати, що певне правове підґрунтя розвитку ЮК в Україні також існувало. Зокрема, Програма правової освіти населення України, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. [5], закріпила курс розвитку в державі правової освіти та виховання громадян в дусі поваги до закону і прав людини. З цією метою було затверджено і Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення [6]. 

Згодом, 18 жовтня 2001 р., з метою підвищення рівня правової освіти населення, створення належних умов для набуття громадянами правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права і обов’язки Указом Президента України була затверджена Національна програма правової освіти населення [3].

Відповідно до чинного на той час Закону України «Про вищу освіту», Указу Президента України від 18 жовтня 2001 року «Про Національну програму правової освіти населення», Наказу Міністерства освіти і науки Україні від 3 серпня 2006 р. в університетах та інститутах створюються структурні підрозділи – юридичні клініки [7]. У даний час формуються власні українські стандарти для діяльності юридичних клінік. 

Нині в Україні створення юридичних клінік набуло значного поширення, їх діє вже близько 40. Хоча “практичне дослідження та інформація у джерелах дозволяє припустити їх більшу кількість” [10, с. 4]. Так, за даними реєстру Асоціації ЮК на червень 2014 р. зареєстровано 57 юридичних клінік [21]. Тут проглядається динаміка процесу функціонування юридичних клінік, який перебуває у постійному русі. Кількість ЮК в Україні залежить від різних факторів і чинників, в першу чергу від ентузіазму організаторів юридичних клінік і прихильників юридично-клінічного руху, правового статусу юридичної клініки, їх стабільного фінансування і матеріального забезпечення та підтримки різних інституцій. Кожна з них обирає свій напрям і спеціалізацію в певних галузях права: цивільному, кримінальному, господарському. екологічному. Юридичні клініки створюються на базі юридичних вищих навчальних закладів і факультетів у різних організаційно-правових формах, де студенти старших курсів під керівництвом викладачів-кураторів надають безкоштовну юридичну допомогу малозабезпеченим верствам населення, що є вкрай важливим для майбутніх фахівців, які на практиці мають змогу застосувати отримані правові знання та виробити професійні навички юриста. Тут доречно підкреслити, що головна мета юридичних клінік – це навчання студентів-клініцистів щодо практичного виконання обов’язків юриста у різних ситуаціях його діяльності. Тому це важливе відповідальне освітнє-соціальне завдання зможуть успішно організувати викладачі-куратори, які є високопрофесійними викладачами-науковцями з глибоким володінням юридичної практики, або високопрофесійні юристи-практики з ґрунтовною науково-методичною підготовкою. З цього приводу А.О. Галай підкреслив, що “для якості роботи юридичної клініки як переважно студентської організації слід передбачити спеціальні заняття з її членами, що мають проводити професійні викладачі, бажано з числа осіб, які здобули досвід практичної діяльності” [10, с.9].

За ініціативою ентузіастів юридично-клінічного руху, їх активної участі у розвитку практичної правничої науки (А.О. Галая, М.В. Дулеби, В.А. Єлова, Ю.І. Матвеєвої, Ю.А. Моісєєва, В.В. Молдована, М.В. Удода та ін.) і підтримки багатьох міжнародних правничих організацій та благодійних фондів, юридична клінічна освіта в Україні продовжує розвиватися. Так, У 2003-2004 роках було створено Асоціацію юридичних клінік України, до складу засновників якої ввійшло 18 юридичних клінік із 14 регіонів України. Діяльність Асоціації спрямовано на підтримку юридичних клінік, приведення нормативів, стандартних вимог до юридичних клінік в русло законодавства України. Крім того, на порядку денному роботи Асоціації – вдосконалення навчальних програм для юридичних клінік з їх подальшим упровадженням у навчальні плани й закріпленням на рівні Міністерства освіти і науки України [23]. Функціонування найбільш дієвих юридичних клінік у юридичних ВНЗ та на юридичних факультетах України підтвердило, що виконання всіх вимог забезпечення ефективності їх роботи гарантує конкретні результати, позитивну оцінку і підтримку Міністерства освіти і науки України та Міністерства юстиції України [12].

Новий етап посилення діяльності юридичних клінік розпочався після прийняття у серпні 2006 року Міністерством освіти і науки України наказу “Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу” [7]. Саме цим Положенням було закріплене визначення “юридичної клініки” як підрозділу вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації, що здійснює підготовку спеціалістів, магістрів за напрямом “Право” та створений для отримання практичних навиків студентами. Тобто воно фактично визнавало юридичну клініку як необхідний підрозділ будь-якого вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації, що мав юридичний факультет. Також у 2006 році було скликано перший Всеукраїнський з’їзд юридичних клінік України, який у певній мірі активізував їх роботу.

З огляду на мету дослідження доречно з’ясувати, що є “юридична клініка”. І вирішення вказаного завдання полегшила дисертаційна робота М. Ложука, в якій автор детально розглянув різні авторські підходи до розуміння поняття ЮК. Так, “О.О. Орлова визначення, подане в Положенні, визнала не повним, тому що юридична клініка є різновидом юридичної освіти як курс, який передбачив наявність двох компонентів (викладачі та студенти), організований навчальним закладом через викладачів-фахівців практичного права та є офіційно введений до розкладу занять як обов’язковий чи факультативний предмет, а також завбачує надання безоплатної правової допомоги населенню” [19, c. 44]. Інша дослідниця О.М. Доброхотова, це поняття подає “як особливу частину вищої юридичної освіти, що дозволяє свідомо та цілеспрямовано формувати у студентів навички професійної діяльності на основі організації такої форми навчання як керована викладачем практика надання правової допомоги малозабезпеченим особам. При цьому соціальна місія юридичної клініки – забезпечення доступу окремих категорій населення до права – дозволяє поєднати навчальну та виховну роботу, збагатити емпіричну базу наукової діяльності, яка безпосередньо формується студентами та викладачами у ході функціонування юридичної клініки” [19, c. 45].

Відомий науковець А.О. Галай “запропонував розглядати юридичну клініку як особливий механізм сприяння якості юридичної освіти, що має прояв у створенні для студентів можливості при навчанні практикуватися в юридичній професії, виконуючи аналітичну та безпосередньо правозахисну роботу”. На його думку “юридична клініка є структурним підрозділом чи громадським формуванням юридичного вищого навчального закладу (факультету), яке створюється для практичного навчання студентів-юристів навичок майбутньої професії шляхом здійснення соціально-орієнтованої правозахисної діяльності та правової просвіти під керівництвом викладацького складу” [19, с. 46].

Заслуговує на увагу й оцінка юридичної клініки В.С. Журавського та О.Л. Копиленка, які відзначили, що “робота молодих юристів у ЮК дозволяє усвідомити цінність і значення отриманих теоретичних знань та оволодіти методологією і процесуальною технікою застосування цих знань на практиці” [19, c. 43].

М.Т. Лоджук вказав на призначення юридичної клініки, яке полягає у переслідуванні двох основних цілей: освітньої (набуття студентами практичних навичок у процесі надання правової допомоги) та соціальної (надання правової допомоги на безоплатній основі тим, хто не може звернутися за платними правовими послугами). Освітня ціль діяльності юридичної клініки є головною, що зумовлено причинами (передумовами) зародження самої ідеї використання юридичних клінік у навчальному процесі підготовки юристів [18, c. 9].

На думку В.А. Єлова, “юридична клініка – це навчання під час проходження практики, організоване на базі навчального закладу, у ході якого науковий, навчальний та практичний напрямки реалізуються у процесі спільної діяльності викладачів і студентів, створюючи при цьому новий вид взаємовідносин між ними” [19, с. 46].

Для розкриття значимості ЮК доречно з’ясувати які завдання вирішує запровадження цих інституцій. З точки зору М. В. Удода це: “поєднання теоретичного навчання з практикою; формування у студента юриста професійних навичок; вирішення цілого ряду соціальних проблем регіону; формування у студентів активної суспільної позиції і правосвідомості” [13, с.  7]. За твердженням В. В. Молдована, юридичні клініки розв’язують важливі завдання, а саме: надають студентам ЮК можливості набути навичок практичної діяльності за фахом; створюють місця для проходження студентами навчальної виробничої практики; надають громадянам соціально-вразливих верств населення суспільства безоплатних юридичних консультацій; проводять заходи з правої освіти населення; забезпечують можливості спілкування студентів під час навчального процесу з фахівцями-практиками судових і правоохоронних органів, інших державних структур та органів місцевого самоврядування з питань їх діяльності тощо [20, с.11]. Крім вищезазначених завдань О. Л. Соколенко виділяє ще й на такі: проведення теоретичних і практичних занять за результатами діяльності юридичної клініки; проведення науково-практичних конференцій, семінарів, тренінгів та інших заходів з актуальних правових питань; співробітництво з іншими юридичними клініками ВНЗ України та за межами держави [23, с.44].

Прикладом успішного й ефективного використання “юридичної клініки” в навчальному процесі як інноваційної програми розвитку юридичної освіти у ВНЗ може слугувати створення і генезис “Тернопільської юридичної клініки” (далі –ТЮК) на базі Тернопільського національного економічного університету (далі – ТНЕУ). Будучи ентузіастами юридично-клінічного руху, члени Тернопільської міської громадської організації “Правозахисна організація “Аквітас” (далі – ТМГО ПО “Аквітас”), заснованої викладачами кафедри теорії держави і права ТНЕУ, з ініціативи і під керівництвом голови ТМГО ПО “Аквітас” (завідувача кафедри теорії держави і права), в 2006 р. створили “Тернопільську ЮК”. Її діяльність була організована з метою підвищення якості практичної складової підготовки студентів юристів шляхом ліквідації диспропорції між теоретичними знаннями і практикою на основі договору між деканом ЮФ ТНЕУ і головою ТМГО ПО “Аквітас” та відповідно до вимог Наказу Міністра освіти і науки, молоді та спорту України № 592 від 03.08.06 p., спрямованого на підвищення рівня знань, умінь і навичок студентів юридичного факультету, впровадження в навчальний процес елементів практичної підготовки студентів-правників у сфері надання юридичних послуг і проведення правопросвітницьких заходів. За результатами конкурсного відбору за програмою “Імплементація діяльності юридичних клінік у сфери правового захисту громадян та процеси вдосконалення практичної освіти ВНЗ”, ТМГО ПО “Аквітас” від Міжнародного фонду “Відродження” отримала грантове фінансування проекту № 2604981. Це суттєво активізувало розвиток ТЮК, підвищило його ефективність, матеріальну спроможність і в цілому мотивувало активну дієвість членів організації та надало їй офіційного визнання.

Свою роботу ТЮК проводила у складі п’яти навчально-консультативних груп на чолі із викладачами-кураторами (переважно з викладацького складу кафедри теорії держави і права ЮФ) та п’яти-шести найбільш активних студентів-консультантів у кожній групі (Перша група: викладач-куратор Г. Грабовська, студенти: Є. Кидань, С. Міщій, М. Бондар, М. Музика; Друга група: викладач-куратор В. Михайлюк, студенти: М. Вербова, О. Сенчак, М. Ковалишин, Л. Бендина; Третя група: викладач-куратор Т. Подковенко, студенти: І. Михальська, Л. Стахира, В. Швець; Четверта група, викладач-куратор В. Кравчук, студенти: М. Суп, М Сулик, С. Беревська; П’ята група, викладач-куратор В. Кіндзерський, студенти: О. Фенюк, І Яструб, І. Пальцан). Навчально-консультативні групи ТЮК проводили почергово, впродовж тижня, одноденні заняття, відповідно до розробленого графіку, поза межами навчального часу, з 15 до 18 год. в офісі громадського об’єднання. При цьому основною метою діяльності кожного викладача-куратора і в цілому навчально-консультативної групи було здобуття вмінь і навичок з практичного надання юридичної допомоги конкретному громадянину, яке проходило у формі інтерв’ювання (отримання інформації про правову проблему), налагодження тісної комунікації з клієнтом, пошуку і вивчення законодавчих актів, які регулювали дану проблему, вироблення правової позиції та консультування заявника, в ході наступної зустрічі з ним. Вказані заходи проводилися клініцистами при участі викладача-куратора і наданні ним методичних порад щодо вчинення тих чи інших дій, а в разі відсутності звернень – клініцисти розглядали фабули, розроблені викладачем-куратором. Так, за перший квартал 2007 р. ТЮК було опрацьовано і вирішено 40 звернень і 104 фабули, пізніше ще 56 звернень, а у плані підвищення рівня правової освіти і культури учнівської молоді, проведено 20 лекторіїв за різною правовою тематикою для учнів загальноосвітніх шкіл Тернополя.

Ефективності робота ТЮК досягла завдяки: постійному контролю та допомозі з боку керівника юридичної клініки (голови ТМГО ПО “Аквітас”); проведенню періодичних семінарських занять із студентами і викладачами-кураторами, залученими до її діяльності; підтримкою студентської ініціативи, спрямованої на покращання роботи юридичної клініки; налагодженням зв’язків із громадськістю, судами, правоохоронними органами та тісною співпрацею з Асоціацією юридичних клінік України, в першу чергу – з її головою М.В. Дулебою. Активна участь ТЮК в усіх планових заходах, організованих Асоціацією (осінні, зимові, весняні школи з юридично клінічної освіти, наукові конференції, тренінги, змагання, з’їзди, науково-методичні семінари, Всеукраїнські олімпіади юридичних клінік з інтерв’ювання, Засідання міжвідомчих робочих груп з нормативно-правового забезпечення діяльності юридичних клінік України тощо) та їх фінансове забезпечення “Фундацією юридичних клінік України” стала потужною науково-методичною підтримкою, матеріальною базою її розвитку та якісного впливу на практичну підготовку студентів-клініцистів. 

Для покращання рівня освіченості членів ТЮК з ними проводилися щомісячні збори за участю викладачів-кураторів, які надавали теоретичну та практичну допомогу щодо вдосконалення діяльності юридичної клініки, спрямовували роботу студентів, допомагали у виборі необхідної юридичної літератури, у формуванні юридичної позиції, у встановленні контактів з юристами-практиками. Однак пріоритетним завданням ЮК було проведення із студентами-клініцистами інтерактивних занять з практичного права. Так, за 2007 р. відбулося сім одноденних семінарів, на яких було проведено керівником ТЮК і викладачами-кураторами з участю студентів-клініцистів 18 занять (теми занять: “Організація клінічної освіти в Україні”; “Медіація – відновне правосуддя”; “Інтерв’ювання”; “Організаційно-методичні засади юридичної клінічної освіти”; “Нормотворення в юридичній клініці”; “Консультування”; “Організація занять з практичного права в навчальному процесі ЮФ ТНЕУ”; “Як використовувати резюме Amicus curiae в інтересах правосуддя”; “Підсумки діяльності юридичної клініки за півріччя”; “Досвід діяльності юридичної клініки ДонНУ”; “Організація діяльності Тернопільської юридичної клініки”; “Захист прав громадян України в сфері медичного права” – за результатами участі у літній школі з медичного права НаУКМА; тренінг з “Консультування”; “Організаційно-методичні засади юридичної клінічної освіти” – за результатами поїздки до юридичних клінік Польщі; вибіркові змагання з інтелектуальної власності; лекція і тренінг з “Інтерв’ювання”; “Методика проведення судових змагань” – за результатами участі у судових змаганнях Таврійського національного університету ім. В. Вернадського (Таврійський златоуст); Визначення учасників навчального семінару з медичного права м. Львів та наукової конференції з медичного права. Крім того, за результатами зимової і літньої юридично-клінічних шкіл були підготовлені навчально-методичні розробки з медіації та інтерв’ювання, оформлено буклет ТЮК. 

Однак, результати роботи студента в юридичній клініці виявилися не тільки в досягненні високої професійної компетенції, але й у певних змінах його поглядів як особистості, розумінні соціальних цінностей. Таке становлення студента-юриста можливо тільки в наслідок його діяльності, що ставило за мету вирішення конкретного соціального завдання – надання правової допомоги малозабезпеченим та соціально незахищеним верствам населення: пенсіонерам, інвалідам, безробітним, особам, які працюють, але не отримують заробітної платні, студентам, молодим подружжям тощо.

І така громадська діяльність ТМГО ПО “Аквітас” з розвитку юридичної клінічної освіти серед студентів ЮФ ТНЕУ (склад та кількість студентського корпусу, залученого до роботи ЮК у 2006-2007 навчальному році становили – 56 студентів, з них : 3-го курсу – 33 студенти; 4-го – 15; 5-го –2, інших курсів – 6, при цьому активну участь у роботі впродовж року приймали 20 студентів) у невдовзі принесла відчутні результати. Після завершення навчального року більшість студентів-клініцистів оформили індивідуальний графік навчання і перестали відвідувати заняття у ЮК. Спочатку керівництво ТЮК такими діями було здивоване, але після аналізу цієї ситуації стало зрозумілим, що студенти ТЮК після проходження інтенсивної підготовки до 10 годин щотижнево (навчальний рік охоплює 40 тижнів), включаючи активну фазу юридичного консультування, в значній мірі фахово зросли, “подолали бар’єр професійної меншовартості” і це їм забезпечило фахове працевлаштування на посади помічників адвокатів, юрисконсультів, секретарів судових засідань тощо. Ця ситуація вказала на досягнення мети юридичної клінічної освіти і стимулювала членів ТМГО ПО “Аквітас” до подальшого покращання юридичної клінічної освіти. Крім того, команда ТЮК у складі студентів-клініцистів М. Сопель і Н. Дуди, сформована в процесі багаторазових внутрішніх змагань клініцистів, в ході участі 1 грудня 2008 р. в Національній олімпіаді юридичних клінік із консультування зайняли друге місце. У вересні 2009 р. М.Сопель і Н. Дуда також стали фіналістами Всеукраїнського конкурсу “Юрист року” в номінації “Студент-юрист”. Активну участь взяла команда ТЮК (березень 2010 р.) в Другому Всеукраїнському юридичному VIP-турнірі (склад: Оксана Антонюк, Роман Вербицький, Ганна Крутиголова, Степан Ксьонжик, Марта Сопель, Андрій Яворський) та в інших заходах як регіональних, так і всеукраїнських. 

Тут доречно також звернути увагу на організаційно-правові форму юридичної клініки, від якої залежить в певній мірі її ефективність. Із виокремлених А.О. Галаєм різновидів форм (“структурний підрозділ ВНЗ, громадський підрозділ ВНЗ”, “організація студентської ініціативи та самоврядування”, “форма співпраці недержавної правозахисної організації з ВНЗ”, “тимчасове утворення конкретного проекту”, інші форми) ТЮК мала “форму співпраці недержавної правозахисної організації з ВНЗ” [19, с.59]. І хоча більшість діючих “юридичних клінік” в Україні сьогодні мають форму “структурного підрозділу ВНЗ”, на нашу думку організаційна форма ТЮК є найбільш продуктивною, оскільки її функціонування базувалося на ентузіазмі юридично-клінічних волонтерів, членів громадської організації ТМГО ПО “Аквітас”, а все, що створене державою є менш ефективним, оскільки ґрунтується на “рутиному” виконані виробничих обов’язків. 

Такий підхід підтримала В.М. Кравчук, яка вважає юридичною клінікою  таке формування, що створене для практичного навчання студентів юридичних факультетів і здійснює правозахисну та правопросвітницьку діяльність на базі громадської організації у співпраці з ВНЗ. На її думку, більш доречним є створення юридичних клінік не в структурі навчальних закладів, а з ініціативи і «під патронатом» правозахисних громадських організацій у співпраці з вищим навчальним закладом [16, с.432].

На думку М.В. Удода при домінуванні форми ЮК як структурного підрозділу “існує можливість позбавити організаторів цієї дуже важливої справи такого необхідного елементу як ініціатива. Тоді розраховувати на подальший розвиток клінічної освіти не можливо” [13, с.7]. 

Не рідко юридичні клініки цієї форми виші використовують як підрозділ для працевлаштування окремих осіб. “З огляду на це, А.О. Галай робить висновки про хибність бачення юридичних клінік лише як традиційних структурних підрозділів вищого навчального закладу, оскільки з аналізу сутнісних положень їх діяльності вбачається наявність проявів, притаманних інститутам громадянського суспільства” [19, с.56]. 

І ще, на думку науковців, будучи структурним підрозділом ВНЗ, ЮК втрачає свою самостійність, адже керівники клінік повинні підпорядковуватися адміністрації ВНЗ, будь-яка ініціатива ЮК повинна узгоджуватися, координуватися, залежати від її “настроїв”, прийняття будь-якого рішення ускладнене через необхідність проходження різних бюрократичних процедур. І це у ситуації, якщо діяльність ЮК має підтримку в адміністрації ВНЗ, в інших випадках ЮК перетворюється на формальну інституцію, що існує “де-юре”, але “де-факто” абсолютно не працює [16, с.432].

Саме тому, сьогодні панує концепція дерегуляції організаційно-виробничих процесів, яка цілком об’єктивно, вважається основним, базовим та інноваційним напрямком суспільного розвитку. 

Та на жаль, після чотирирічної періоду ефективної діяльності Тернопільської юридичної клініки (2006-2010 рр., з оцінкою її Асоціацією юридичних клінік), керівництво ВНЗ у 2010 р., без будь-яких пояснень і попереджень, своїм наказом створило нову юридичну клініку у формі структурного підрозділу університету. Таким чином весь напрацьований досвід розвитку юридично-клінічної освіти та ентузіазм членів ТМГО ПО “Аквітас”, переважно викладачів кафедри теорії держави і права, у розвитку ТЮК і здобутки грантового проекту фонду “Відродження” були знехтувані. Залишається тільки здогадуватися чому відлік часу заснування новоствореної юридичної клініки розпочався уже з 2010 р. і назва також була змінена на іншу, проігнорувавши ефективність, наступність, спадковість такої роботи (див. реєстр) [21].

І ще важлива проблема у роботі ЮК – це не повне визнання їх стаціонарними базами навчальної практики, оскільки юридичні клініки сьогодні не є традиційною формою проведення начальної практики студентів юристів. Встановлено, що лише в одній третині ВНЗ, у яких діють юридичні клініки, вони визнані базами щорічної навчальної практики студентів-клініцистів. На думку О.А. Галая “якщо, не зважаючи на певну невизначеність для українських реалій, юридична клініка сьогодні здебільшого розглядається як якісний прояв позааудиторного навчання правничої професії, то її розуміння як форми організації навчальної практики залишає бажати кращого” [10, с.15].

Науковець, стверджуючи тезу про користь проходження практики студентами-правниками у юридичних клініках у порівнянні з поширеними традиційними формами практики у судових і правоохоронних органах, в місцевих органах влади, вказує на не завжди якісність й бездоганність останніх з позиції навчальних результатів [10, с.20]. І навпаки він виокремив особливості прояву навчальної практики в юридичній клініці, які підтверджують її дієвість, зокрема це: “організація у двох формах: протягом навчального року (семестру) та традиційно, водночас з іншими базами практики; координація практики: поєднуються функції керівників від ЮК і бази практики; завдання (індивідуальний план) практики включають як поширені форми роботи юридичної клініки, так і особливі моменти відповідно до спеціалізації юридичної клініки (судова, адвокатура, правопросвітня робота та ін.); документальне оформлення, що включає спеціальні форми, поширені в документообігу юридичної клініки” [10, с.23]. Також підкреслені інші переваги керування практикою представниками ЮК, зокрема: “керівником такої практики є професійний викладач, який наділений необхідними методиками викладання і має можливість пояснити попередньо й у процесі проходження практики незрозуміле або необхідне; протягом практики він дає пояснення щодо ведення щоденника, написання звіту, збирання додатків до звіту, оскільки володіє цією інформацією в повному обсязі й знає критерії вимог щодо документального супроводу практики: той самий керівник несе відповідальність за практикантів, які ввірені йому на час проходження практики, його обов’язок – нести персональну відповідальність за їх життя і здоров’я протягом часу відвідування останніми практики” [10, с.25]. Отже, вищевказані аргументи цілком повно вказують на доцільність використання ЮК як бази навчальних практик студентів-клініцистів і з цим ми абсолютно погоджуємося.

Підсумовуючи, доцільно підтвердити, що “зараз вже ніхто не піддає сумніву значимість роботи юридичних клінік. Для правничих закладів і факультетів мати у своїй структурі юридичну клініку є справою престижу. … ЮК стали одним з необхідних і невід’ємних елементів навчального процесу, оскільки дозволяють студентові подолати розрив між теорією і практикою, між навчанням та реальними юридичними справами, переосмислити з точки зору практики. …Проте ЮК не завжди відповідають стандартам і встановленим вимогам для даної роботи внаслідок відсутності науково-методичної бази, недостатністю інформаційних ресурсів і практичного досвіду та їхньої мотивації для такої успішної роботи [15, с.5].

Далі важливо сприймати активну участь у системі безоплатної правової допомоги в Україні як важливий засіб державного фінансування юридичної клінічної освіти. Відповідно до Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, схваленої Указом Президента України від 9 червня 2006 р. [4], була передбачена, зокрема, її послідовність, пов’язана зі створенням взаємопов’язаних складових цієї системи – первинної та вторинної безоплатної правової допомоги, а також розробка та прийняття відповідного закону. Дворівневість системи безоплатної правової допомоги складала і зміст законопроекту “Про безоплатну правову допомогу”. Однак навіть із прийняттям у 2011 р. Закону України “Про безоплатну правову допомогу” [1] не було вирішено важливого питання – не визначено правового статусу юридичних клінік. Вони так і не були визнані суб’єктами надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги і сьогодні залишаються поза правовим полем процедури надання безоплатної правової допомоги, що негативно позначається на їхній діяльності.

Назагал ситуація не є безнадійною, і позитивним вирішенням існуючої проблеми може стати внесення змін до чинного Закону України “Про безоплатну правову допомогу”. 5 липня 2012 р. була прийнята Постанова Верховної Ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення статусу юридичних клінік як суб’єктів надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги” [2].

Також, аналізуючи засади формування в Україні юридичних клінік, схиляємося до думки, що питання співвідношення теорії та практики в системі навчання є досить складним і суперечливим, але з появою цієї інституції його вирішення вийшло на якісно новий рівень і виступає інноваційним напрямком. І хоча відкриття юридичних клінік на базі юридичних ВНЗ не є єдиним способом розв’язання проблеми практичної підготовки юристів, однак всемірно підтримуємо концепт про те, що “практичні навички професії слід здобувати через активну участь студентів у юридичних клініках” [17, с. 165], з врахуванням висвітлених вище проблем.

Тож-бо, в період реформування вищої освіти в Україні, впроваджуючи юридичні клініки як інноваційний напрямок розвитку правової освіти в Україні, з метою його реалізації необхідно забезпечити наступне: по-перше, визнати юридичні клініки як обов’язкові навчально-практичні центри різних організаційних форм при юридичних вищих навчальних закладах з проведення занять зі студентами з інтенсивного вироблення стійких вмінь і навичок практичного виконання професійних обов’язків юриста у дусі дотримання та поваги до принципів верховенства права, справедливості і людської гідності.

При цьому пріоритетами мають бути обов’язкове введення у підготовку юристів навчального курсу “Практичне право” (Юридична клінічна освіта), у поєднанні з предметами загального навчального плану, з домінуванням практичних занять з клініцистами та практикуваня їхньої активної правопросвітницької діяльності з поширення ними правових знань серед населення. У разі відсутності “Педагогічної новації” – практичного юридичного клінічного навчання бакалавра, вважати таку підготовку незавершеною (див. дет. Рекомендації Навчально-методичної комісії з права МОН України “Про організаційно-методичне забезпечення навчального процесу в умовах скорочення тижневого навантаження викладачів”) [22, с.42]; по-друге, визнати існування нагальної потреби законодавчого оформлення статусу юридичних клінік в Україні, в якому закріпити рівноправність різних організаційно-правових форм функціонування юридичних клінік і, в першу чергу, “форми співпраці недержавної правозахисної організації з ВНЗ” як успішного способу формування громадянського суспільства та затвердити обов’язкове державне фінансування діяльності ЮК поряд з використанням грантів міжнародних та українських організацій, благодійних внесків громадян і організацій та інших джерел, не заборонених чинним законодавством України. Такі заходи мають забезпечити створення стійких гарантій від поступового занепаду ефективності роботи юридичної клініки через відсутність стабільних джерел фінансування, а в разі втрати спонсорської підтримки – від загрози припинення їх діяльності взагалі; по-третє, закріпити законодавчо, що створення ЮК як бази для практичного навчання та проведення навчальної практики студентів старших курсів у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації під керівництвом професійних викладачів-науковців, які мають досвід практичної правової, є обов’язковим; по-четверте, вважати юридичну клінічну освіту, як результат діяльності “юридичних клінік”, що забезпечує інноваційний напрямок здобуття вищої юридичної освіти, оскільки суттєво підвищує практичну складову підготовки майбутнього юриста шляхом кардинального посилення його практичних навичок роботи з клієнтами, вирішенням реальних правових колізій на основі рекомендованих методик, що підносить на новий рівень формування високопрофесійних юристів і тим сприяє їхньому успішному соціальному витребуванню.

 

Список використаних джерел:

1. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2 червня 2011 р. № 3460-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

2. Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення статусу юридичних клінік як суб’єктів надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги: Постанова Верховної Ради України № 5100-VI від 5 червня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL:http://zakon2.rada.gov.ua

3. Про Національну програму правової освіти населення: Указ Президента України від 18 жовтня 2001 р. № 992/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=992 %2F2001

4. Указ Президента України від 9 червня 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: «Про Концепцію формування безоплатної правової допомоги в Україні». http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/509/2006.

5.  Про Програму правової освіти населення України: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 366 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=366-95-%EF 

6. Про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення: Положення затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 366 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=366-95 %EF 

7. Про затвердження типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України: Наказ Міністерства освіти і науки України № 592 від 3 серпня 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?

8. Артикуца Н.В. Інноваційні методики викладання дисциплін у вищій юридичній освіті / Н.В. Артикуца // Інноваційні технології у вищій юридичній освіті: Матеріали Міжнар. наук.-метод. конф., присвяч. 390-річчю з дня заснування Київ. брат. шк. - предтечі Києво-Могилян. акад., 25 - 28 трав. 2005 р., Київ / ред.: Н.В. Артикуца; Нац. ун-т “Києво-Могилян. Акад.”, Центр інновац. методик правн. освіти, Інформ.-тренінг. центр юрид. клін. освіти. - К.: Стилос, 2005. – 472 c. – С. 3-25.

9. Ващук О.Л. Посібник для консультанта юридичної клініки / О.П. Ващук, Р.Ю. Гера. – Львів: ПАІС, 2008. – 248 с.

10. Галай А. О. Основні навчальні компоненти юридичної клінічної освіти: шляхи впровадження клінічного спецкурсу та практики студентів у навчальний процес вищих навчальних закладів в Україні: Навч. посіб. / А.О. Галай. – К.: КНТ, 2009. – 96 с.

11. Дубчак Н.С. Юридичні клініки в системі захисту прав і свобод людини та громадянина: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Н.С. Дубчак; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. – К., 2014. – 20 с.

12. Дулеба М. Шляхи розвитку «юридичних клінік» України: стан та перспективи / М. Дулеба // Юридичний вісник України. – 2006. – № 25. – С. 5.

13. Дулеба М. В. “Юридичні клініки” в Україні: роль, завдання та організаційно-правові засади: Посібник / М. В. Дулеба, М. В. Удод, Ю.А. Моісєєв, В.А. Єлов, Н.А. Розенфельд, О.В. Дмитренко // За ред. М.В. Дулеби. – К.: “МП Леся”. – 2004. –120 с.

14. Єлов В.А. Формування окремих професійних навичок роботи з клієнтом студентів юридичних факультетів: Навч. посібник для студ. та викладач. ВНЗ та практикуючих юристів / В.А. Єлов. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського державного університету ім. Л. Українки, 2004. –72 с.

15. Котуха О.С. Юридичний практикум. Комплекс навчально-методичного забезпечення (для студентів, викладачів та початкуючих консультантів-практиків) / О.С. Котуха, Р.Є. Гентош, Є.І. Федик. – Львів: ЛСПЛКА, 2007. – 94 с.

16. Кравчук В.М. Роль юридичних клінік у формуванні громадянського суспільства в Україні / В.М. Кравчук // Актуальні проблеми держави і права. – 2010. – Вип. 52. – С. 431-436.

  17. Кравчук М.В. Основні напрями реформування та стандартизації вищої юридичної освіти / М.В. Кравчук // Порівняльно-правові дослідження. – 2009. – № 1. – С. 161-167.

18. Лоджук М.Т. Правове регулювання діяльності юридичних клінік в Україні: загальнотеоретичне дослідження: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / М.Т. Лоджук; Нац. ун-т “Одес. юрид. акад.”. – Одеса, 2014. – 22 с.

19. Лоджук М.Т. Правове регулювання діяльності юридичних клінік в Україні: загальнотеоретичне дослідження: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / М.Т. Лоджук; Нац. ун-т “Одес. юрид. акад.”. – Одеса, 2014. – 315 с.

20. Молдован В. Юридична клініка: Навч. пос. / В.В. Молдован, Р. С. Кацавець. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с.

21. Реєстр юридичних клінік України. Офіційна база даних юридичних клінік, дійсних та потенційних учасників Асоціації юридичних клінік України станом на червень 2014 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vk.com/doc154268065_337842607?hash=46cc34d39cfc874d37&dl=d554382d9253540d17 

22. Сенчак І.І. Проблеми законодавчого визначення статусу юридичних клінік в Україні / І.І. Сенчак / Адвокат. – 2012. – № 11(146). – С.40-46.

23. Соколенко О. Л. Юридична клініка в правоосвітній діяльності / О. Л. Соколенко // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Право. – 2009. – № 1. – С. 40-44. 

24. Фігель Ю.О. Роль юридичних клінік у формуванні вмінь реалізації права студентами юридичних спеціальностей: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Ю. О. Фігель. – Львів, 2011. – 198 с.



25. Pisuliński J. Regulacje prawne oraz propozycje legislacyjne uregulowania statusu prawnego poradni, [w:] Studencka poradnia prawna. Idea, organizacja, metodologia / J. Pisuliński. – Warszawa, 2005. 

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал