Ярослав Комарницький



Pdf просмотр
Сторінка1/10
Дата конвертації10.03.2017
Розмір1.17 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

1
Міністерство освіти і науки України
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка
Кафедра правознавства, соціології та політології






Ярослав Комарницький







ПОЛІТОЛОГІЯ

Матеріали для самостійної роботи студентів
заочної форми навчання
















Дрогобич
2010

2
УДК 32.001(075.8)
ББК 66.0а73
К 63
Комарницький Ярослав. Політологія. Матеріали для самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Ярослав Комарницький. – Дрогобич :
Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2010. – 97 с.

Посібник охоплює основні проблеми політичної науки, які включені до навчальної програми з дисципліни “Політологія” для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “Бакалавр” педагогічних спеціальностей, затвердженої вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Містить короткий виклад основних понять та категорій, плани семінарських занять, пропонує питання для роздумів та практичні завдання, які сприятимуть активізації пізнавальної діяльності студентів-заочників при вивченні політології.
Для студентів заочної форми навчання ВНЗ та усіх, хто цікавиться політикою.

Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 7 від 17 червня
2010 р.)


Рецензенти:
М.В.Поліщук, кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка;
В.П.Футала, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої
історії
України
Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Відповідальний за випуск: кандидат соціологічних наук, доцент Світлана Щудло
ISBN
©Комарницький Я.М., 2010
©Редакційно-видавничий відділ
ДДПУ імені Івана Франка, 2010

3



ЗМІСТ

Передмова .................................................................................................................4
Програма навчального курсу “Політологія”......................................................5
Тема 1. Політика як суспільне явище….. ……...................................................7
Тема 2. Предмет і структура політології..………………………………………8
Тема 3. Виникнення та еволюція світової політичної думки..………………11
Тема 4. Становлення та розвиток політичної думки в Україні.......................14
Тема 5. Суспільно-політичні доктрини сучасного світу……..........................16
Тема 6. Політичне життя суспільства…………................................................20
Тема 7. Влада як соціальний феномен …………..............................................24
Тема 8. Політична система суспільства… ........................................................26
Тема 9. Громадсько-політичні об’єднання, політичні партії та партійні системи…………….............................................................29
Тема 10. Людина, соціальні спільноти і політика ….………………………...32
Тема 11. Політична еліта та політичне лідерство….........................................35
Тема 12. Політична свідомість і політична культура.......................................37
Тема 13. Етнонаціональна політика...................................................................39
Тема 14. Міжнародні політичні процеси……………………………………...42
Тематичний план семінарських занять……………………………………..…46
Методичні поради до підготовки семінарських занять...…………………....46
Семінарське заняття № 1....................................................................................47
Семінарське заняття № 2....................................................................................55
Семінарське заняття № 3....................................................................................61
Методичні поради до підготовки реферату…………………………………....70
Теми рефератів…………………………………………………………………....71
Орієнтовний перелік питань до іспиту .............................................................74
Орієнтовний перелік питань до заліку .............................................................77
Біографічний довідник…………………………………………………………...79
Література до теоретичного курсу та підготовки рефератів..........................84








4
Навіть тоді, коли ми не цікавимося
політикою, політика цікавиться нами.
Вінстон Черчілль


ПЕРЕДМОВА

Сьогодні політологія – одна з провідних дисциплін у системі гуманітарної освіти, найважливішою функцією якої є формування політичної культури суспільства.
Цей навчальний посібник складено на основі програми з курсу
“Політологія”, розробленої кафедрою правознавства, соціології та політології
Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка з урахуванням рекомендацій Міністерства освіти і науки України.
Основна мета – допомогти студентові-заочнику у вивченні предмету та в організації самостійної роботи, більш професійно аналізувати та оцінювати політичну інформацію, сприяти формуванню власного бачення внутрішніх та зовнішніх проблем України, міжнародного співтовариства, методів їх урегулювання та розв'язання. Безумовно, автор не ставив собі за мету висвітлити усі проблеми політологічної тематики, здійснити революцію в осмисленні та тлумаченні відомих політологічних істин, а узагальнити та систематизувати їх. Мається на увазі поєднання теоретичних знань у поняттях і категоріях політології із самостійним осмисленням студентами політичного життя та участі в ньому.
У структуру посібника входять основні поняття та терміни, які повинен засвоїти студент-заочник, питання для роздумів, самоконтролю, повторення. Особливу увагу приділено методичним розробкам семінарських
занять, які є необхідною частиною навчального процесу. Визначено мету і план семінару, подано розширені методичні рекомендації, поставлено проблемні завдання, контрольні запитання, а також список літератури й першоджерел. У посібнику подано теми рефератів та методичні поради для їх написання, що є важливою формою самостійного вивчення політології.
У кінці міститься перелік екзаменаційних та залікових питань, біографічний довідник, а також список літератури до теоретичного курсу і підготовки рефератів.



5
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ “ПОЛІТОЛОГІЯ”

Укладачі: доц. Н.В.Гаврилів, доц. П.І.Фещенко, ст. викл. Я.М.Комарницький.
Затверджено вченою радою ДДПУ імені Івана Франка (протокол № 3 від
17.03.2009 р.)

Модуль 1. Теоретико-методологічні та історичні
основи політичної науки
1. Політика як суспільне явище.
2. Предмет і структура політології.
3. Виникнення та еволюція світової політичної думки.
4. Становлення та розвиток політичної думки в Україні.
5. Суспільно-політичні доктрини сучасного світу.
6. Політичне життя суспільства.
7. Влада як соціальний феномен.

Модуль 2. Політичні процеси та інститути
8. Політична система суспільства.
9. Громадсько-політичні об’єднання, політичні партії та партійні системи.
10. Людина, соціальні спільноти і політика.
11. Політична еліта та політичне лідерство.
12. Політична свідомість і політична культура.
13. Етнонаціональна політика.
14. Міжнародні політичні процеси.
Основні знання і вміння, які повинен набути студент
після засвоєння програми
Студент повинен знати
Поняття: політика, поле політики, політологія, методи політології, політична думка, суверенітет, автономія, федералізм, лібералізм, консерватизм, націоналізм, шовінізм, космополітизм, політичне життя, політичні відносини, політична діяльність, політична участь, політичне функціонування, політичний
інтерес, вибори, мажоритарна виборча система, пропорційна, змішана, політична влада, поділ влади, демократія, плюралізм, політична система, держава, правова держава, форма правління, монархія, республіка, парламентська республіка, президентська республіка, громадянське суспільство, політичний режим, політична партія, суспільно-політичний рух, партійна система, однопартійна система, двопартійна система, багатопартійна система, соціальна структура, політична свідомість, громадська думка, політична культура, політична еліта, політичний лідер, етнос, нація, етнополітика, національна самосвідомість, українська національна ідея, унітарна держава, федерація, конфедерація, міжнародні відносини, зовнішня політика, національний (державний) інтерес, національна безпека, національне відродження.

6
Студент повинен уміти
а) загальна компетентність:
• аналізувати взаємозв'язок економічної, духовної та політичної сфер суспільства;
• виявляти розуміння суті політики як соціального явища;
• аналізувати зміст політичних процесів в Україні і світі;
• визначати сутність основних політичних ідей;
• узагальнювати політичні події;
• вільно оперувати політичною термінологією;
• формулювати політичну проблему;
• застосовувати політичні знання для аналізу конкретної політичної ситуації;
• виявляти навички реалізації політичних прав у повсякденному житті;
• розрізняти політичні партії та блоки за ідеологією;
• аналізувати етнополітичні процеси в Україні та світі;
• виділяти характеристики правової держави і громадянського суспільства.
б) компетентність, що відповідає предмету:
• самостійно оцінювати політичні події як в Україні, так і за її межами;
• характеризувати основні етапи розвитку світової та української політичної думки;
• характеризувати основні структурні елементи політичного життя;
• аналізувати зміст політичної діяльності;
• розрізняти види виборчих систем та їх суть;
• характеризувати основні форми і зміст національно-державних утворень;
• визначати джерела влади;
• оцінювати рівень демократичності політичного режиму;
• аналізувати проблеми розвитку політичної системи;
• всесторонньо оцінювати політику держави у найголовніших сферах суспільного життя;
• визначати типи політичних людей за рівнем залучення до політики;
• визначати суть та умови політичної соціалізації особи;
• володіти навиками політичної культури;
• брати участь у політичному житті суспільства;
• розрізняти форми державного правління, державного устрою і політичного режиму;
• аналізувати структуру політичної системи;
• класифікувати політичні партії та партійні системи та визначати їх роль і суспільному житті;
• аналізувати основні напрями державної політики;
• визначати фактори впливу держави на міжнародній арені.




7
Тема 1. ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Сутність і зміст політики, її походження та взаємозв'язок з іншими сферами суспільного життя. Основні підходи до визначення поняття
“політика”. Економічні, соціальні та духовні детермінанти політики. Поле політики.
Політика як відображення політичних інтересів та потреб суб’єктів політики. Визначення і здійснення всезагальних інтересів як важлива передумова збереження цілісності диференційованого суспільства, порядку, взаємодії індивідів і спільнот між собою.
Поняття “об’єкт” і “суб’єкт” політики. Проблема моральності в сучасній політиці. Відносність моральності в політиці. Причини аморальності в політиці.
Рівні політики: нижчий, реґіональний, національний, міжнародний.
Політика і сучасний розвиток українського суспільства.
Основні поняття та терміни

Політика, політика в усьому, навіть у коханні.
Наполеон Бонапарт

Політикою зазвичай називають усе, що передбачає діяльність з її досягнення. Сьогодні немає однієї загальної дефініції політики, яка б задовольняла всіх. Учені сперечаються, що становить її сутність: боротьба за владу; врегулювання конфліктів; володарювання; досягнення порядку чи щось
ін.
Політика (від грец. politike – мистецтво управління державою) – це вид людської діяльності, пов'язаний із боротьбою за владу, розподілом цінностей, управлінням державними та суспільними справами.
Знання про політику – система теорій, концепцій, навчальних дисциплін, які використовують люди для пояснення світу політики і якими вони керуються у політичному практикуванні.
Призначення політики – на основі спільних інтересів об’єднувати всі верстви суспільства, спрямовувати їх дії на розв'язання важливих суспільно- державних завдань.
Рушійною силою політики є певний інтерес (суспільний тощо).
Суб’єкти політики – це особи, соціуми (створені ними організації і установи), які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.
Об’єкти політики – усі явища політичного життя, на які спрямована діяльність суб’єктів політики.
Засобами політики є право, сила і мораль.
Поле політики – соціальне середовище, на базі якого і щодо якого формується власне політичне життя суспільства.

8
Структура політики поєднує такі елементи: політичну свідомість; політичні інститути; політичні відносини; політичну діяльність; політичний
інтерес.
Політика як суспільна діяльність співвідноситься з іншими формами суспільної діяльності – економікою, правом, мораллю, релігією.
Залежно від масштабів, змісту, завдань, політика поділяється на внутрішню і зовнішню.
Найчастіше виділяють такі функції політики:
1) управління – розробка основних напрямів економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;
2) прогностична – визначення перспектив розвитку;
3) інтеграції – об’єднання різноманітних груп суспільства;
4) ідеологічна – розробка певного ідеалу;
5) виховна – соціалізація індивідів;
6) інноваційна – творче осмислення політичної дійсності та ін.
Питання для самоконтролю

1. Чому, на вашу думку, виникає такий вид людської діяльності, як політика?
2. Виберіть та проаналізуйте різноманітні визначення політики та політології.
3.
Використовуючи філософські та політологічні словники й енциклопедії, перевірте свої знання основних категорій та понять: політична сфера; політичне життя; політичні відносини; політична наука; політичне поле.
4. Які головні функції виконує політика в суспільстві?
5. У чому полягає призначення політики?
6. Чи зростає роль політики у житті сучасного суспільства?


Тема 2. ПРЕДМЕТ І СТРУКТУРА ПОЛІТОЛОГІЇ
Політологія як наука про політику, політичні системи, закономірності їх розвитку і функціонування в державно-організованому суспільстві і на міжнародній арені. Місце і роль політології у системі суспільних наук.
Теоретична і прагматична політології. Вселюдське, класове і національне в політології.
Наукові методи в системі вивчення політичних явищ: конкретно-
історичний, системний, біхевіористичний, кількісний, порівняльний, методи прийняття рішень.
Основні завдання та соціальні функції політології. Зростання ролі науки про політику на сучасному етапі світового соціального розвитку, національного відродження України. Значення політології для формування політичної свідомості і культури студентів.
Структура курсу політології як навчальної дисципліни. Формування нової системи політичної освіти в Україні.

9
Основні поняття та терміни

У політиці я завше покладав найбільше ваги на
політичну науку, яка мусить вияснити людям
напрямок і ґрунт їх громадської праці.
Михайло Драгоманов

Становлення політичної науки. Античні мислителі започаткували вивчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі цінності як свобода, право, справедливість, добро тощо.
Як самостійна сфера знань політична наука виникає на рубежі
Середньовіччя і Нового часу, коли політичні процеси почали пояснювати з допомогою “земних”, а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ш.-Л.Монтеск’є та ін.
Як самостійна навчальна дисципліна політологія почала формуватися у
ІІ пол. XIX ст. У 1857 р. Ф.Лейбер починає читати курс політичної науки в
Колумбійському коледжі, а в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша школа. У Великобританії з 1885 р. функціонує Лондонська школа економічних
і політичних наук.
Процес остаточного становлення політології завершився на
Міжнародному Колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, де політології (політичній науці) було надано статус окремої науки та рекомендовано включити для вивчення у системі вищої освіти як загальнообов’язкової дисципліни.
Політологія як новий навчальний курс з початку 1990-х рр. починає викладатися в усіх вищих навчальних закладах України.
Політологія – це наука про політику, про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми і методи діяльності суб’єктів політики.
Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами (владні відносини, політична система, політичне лідерство, політичні партії, рухи тощо).
Політична наука тісно взаємодіє з такими науками, як політична філософія, політична соціологія, політична географія, політична історія, політична психологія, теорія міжнародної політики, політичний менеджмент та
ін.
Політологія як наука має розвинену систему
категорій
– фундаментальних понять, що відображають найбільш суттєві зв’язки, ознаки, особливості політичних явищ, процесів, інститутів (політика, політичні
інтереси, політична влада, політична система, політичні відносини, суб’єкт політики, політична культура та ін.).
Методи політології – сукупність способів здобуття політологічних знань. Залежно від поставленої мети, виділяють різні методи політичних досліджень:

10
1. Загальнонаукові: Системний метод – забезпечує цілісне сприйняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окремими його елементами в межах цілого;
структурно-функціональний
метод
– передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, зв’язків між ними та визначення притаманних
їм специфічних функцій з урахуванням цілісності останньої; історичний – полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в
історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку;
біхевіористичний (від англ. – поведінка) – передбачає дослідження реальної поведінки суб’єктів політики, незалежно від тієї інформації, яку вони подають про себе або яка надходить від них.
2. Емпіричні методи – здобуття первинної інформації про політичну дійсність (шляхом спостереження, експерименту, інтерв’ю, бесіди, аналізу документів, анкетування і т.д.).
3. До логічних методів належать аналіз (розчленування цілого на складові) та синтез (протилежне), індукція (умовивід, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне) і дедукція (від загального до окремого),
моделювання, математичні та ін.
Функції політології (від лат. function – виконання, діяльність) – це розв'язання, практична реалізація характерних для неї завдань і проблем.
1). Описова суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою
є ця реальність.
2). Пояснювальна дає відповіді на питання: чому саме ці, а не інші факти дійсності є у політиці? Дає можливість аналітичним способом з’ясувати причини різноманітних фактів. 3). Прогностична зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому (прогноз на виборах і т. д.).
4). Інструментальна полягає у розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату (яких заходів вжити?).
5). Нормативно-орієнтуюча (ще називають ідеологічною) функція політології пов’язана з відповіддю на питання: Що краще? Який вибір варто зробити? Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій. 6). Апологетична (апологія – захист, виправдовування). Політична наука виконує службову роль – виправдання політичної влади в політичній системі, її цінностей, принципів функціонування, системи політичних рішень, її політичної еліти. 7). Комунікативна – опрацьовує мову політики, формулює систему загальнозрозумілих понять і слів і т.д. 8). Соціалізації входження людини в політику та ін.
До основних завдань політології належать: формування молоді як громадян держави, політична соціалізація студентства, формування культури політичного спілкування та ін.

Питання для самоконтролю

1. Яка відмінність між політологією та політикою?
2. Яке, на вашу думку, завдання політології?

11 3. Який зміст і характер сучасних соціально-політичних процесів в
Україні?
4. Що є предметом і об’єктом політології?
5. Які методи дослідження належать до специфічних методів політології?
6. Які функції виконує політологія як наука та які з них є найактуальнішими для сучасного українського суспільства?
7. Яка структура політології у ВНЗ України?


Тема 3. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ
ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
Зародження політичних знань та основні етапи розвитку світової політичної думки.
Політичні ідеї та вчення Стародавнього світу. Конфуціанство. Елементи політології в суспільно-політичній думці Античності. Політичні погляди
Платона й Аристотеля.
Політична думка Європейського середньовіччя. Н.Макіавеллі про суть політичної влади.
Становлення політичної думки Нового часу. Політичні погляди Т.Гоббса,
Ш.Монтеск'є, Д.Локка, Ж.-Ж.Руссо.
Політико-правова думка Німеччини ХVIII – ХІХ ст. І.Кант про правову державу. Г.Геґель про співвідношення громадянського суспільства, держави і права. Марксистські погляди на політику.
Становлення новітньої західної політології. М.Вебер про владу, управління, політику. Елітарні концепції Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса.
Основні школи і течії сучасної зарубіжної політології.
Основні поняття, терміни та персоналії

Політична свобода може існувати тільки в таких
державах, де всі відносини регулюються правом.
Шарль-Луї Монтеск’є


Зародження політичної думки тісно пов’язане із формуванням міфів, символічного образу політики, її ідеалів, що розвивалися у країнах
Стародавнього Сходу. Серед різноманітних течій найбільш впливовими були дві – конфуціанство і легізм.
Мислителі Стародавньої Греції (Сократ, Платон, Аристотель)
1
збагатили політичну думку ідеями свободи, справедливості, демократії, республіканізму,
інститутом громадянства, розумінням людини як політичної істоти.
Давньоримські мислителі (Полібій, Цицерон) розробили питання про сутність народу, форму держави, міжнародні відносини, критикували рабство.
1
Про політичні ідеї, концепції, теорії мислителів див. біографічний довідник. – С. 79.

12
У Середньовічний період (V – XVI ст.) домінували теологічні концепції держави, які проголошували, що порядок панування і підпорядкування встановлений Богом і що тільки Церква має право впливати на правителя, коригувати державну політику відповідно до принципу справедливості
(Аврелій Августин, Фома Аквінський).
Поняттям “Відродження” позначають комплекс змін у Європі зі середини XIV ст. до початку XVII ст., куди входять: відновлення досягнень античної цивілізації, формування національних держав, криза римо-католицької церкви, формування гуманістичної системи цінностей, поширення раціоналізму, зростання авторитету науки.
Реформація (I пол. XVI ст.) – це антифеодальний і антикатолицький рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути, за відновлення чистоти християнської релігійності, який заклав початок протестантизму.
Гуманізм (від. лат. humanus – людський, людяний) – філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує учення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства.
Нікколо Макіавеллі одним із перших зробив значний крок уперед у визначенні предмету політичної науки, її методу й, певною мірою, законів. На його думку, основним предметом політичної науки є держава і влада.
Пояснював утворення держави людським егоїзмом, який необхідно було приборкати. Н.Макіавеллі виступив з ідеєю контролю та рівноваги влади, змалював образ правителя, який нехтував законами моралі та релігії під час боротьби за владу.
Макіавеллізм – спосіб політичної діяльності, який не обтяжений моральними та етичними нормами і допускає використання брехні, віроломства, жорстокості, будь-яких інших засобів заради досягнення поставленої мети.
До основних надбань тогочасної політичної думки належать концепції:
1). Природних прав людини (Джон Локк), суть якої полягає у тому, що люди від природи наділені правом на життя, власність і свободу, на які держава не повинна посягати;
2). Суспільного договору (Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо), яка є однією з теорій походження держави, виникла в результаті укладення між людьми добровільної угоди щодо організації суспільного життя і наділення певних осіб владою, яка б мала діяти в ім’я всіх;
Просвітництво – широкий суспільний рух, який виник у другій половині XVIII ст. у Франції й мав за мету критику феодальної ідеології, боротьбу за віротерпимість, свободу думки. Французькі просвітники
(Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо та ін.) обґрунтували ідеї політичної свободи, рівності усіх перед законом, свободи слова, друку, думки, совісті.
3). Суть концепції народного суверенітету полягає в тому, що якраз народ є джерелом державної влади та її носієм, сувереном. Її засновником вважають Ж.-Ж.Руссо, який стверджував, що суверенітет – єдиний і неподільний, невідчужуваний, повинен належати тільки народові, який реалізує його через форму демократії.

13 4). Шарль-Луї Монтеск’є відстоював принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову: одна влада має стримувати іншу, бо це є необхідною умовою політичної свободи.
Учення про державно-владні відносини набули найповнішого вираження у працях німецьких філософів Іммануїла Канта і Георга-Вільгельма-Фрідріха
Геґеля.
5). І.Кант найбільш повно обґрунтував політичну доктрину лібералізму і
є творцем концепції правової держави, завдання якої полягає у тому, щоб забезпечити панування права.
6). Одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства є Г.Геґель, який розумів його як систему суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою та індивідом, захищають інтереси громадян та їх груп на державному рівні. Він заклав філософську основу концепції
політичного плюралізму – співіснування організованих груп.
Марксисти (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) пояснювали виникнення держави розподілом праці та привласненням засобів виробництва. Держава трактувалася ними як знаряддя панівного класу для підкорення пригноблених класів. Тільки революційне насильство, на їх думку, є умовою переходу до нового суспільного ладу.
На початку XX ст. сформувалася когорта вчених, яких сучасна політологія називає своїми класиками. Це Макс Вебер, Вільфредо Парето,
Гаетано Моска, Роберт Міхельс та ін.
7). М.Вебер – автор теорії державної бюрократії, яку розглядав як апарат управління, що базується на пануванні за допомогою знань. Розробив концепцію трьох типів легітимного панування.
8). Г.Моска та В.Парето стали творцями сучасної теорії еліт.
9). Р.Міхельс зробив значний внесок у вивчення соціології політичних
партій.
Після Другої світової війни панівну позицію зайняв біхевіористський
напрям, для якого головним була розробка понять, опис фактів, розгляд поведінки, яка зафіксована.
У 60-х рр. на зміну біхевіоризму прийшов систематизм, представником якого був Девід Істон, який сформулював вчення про політичну систему.
10). Автори концепції тоталітаризму (Ханна Аренд, Раймонд Арон,
Збігнев Бжезінський, Карл Фрідріх та ін.) ознаками тоталітарної системи вважали домінуючу роль ідеології, яку продукувала правляча партія, терор, цензуру, централізовану систему управління економікою.
11). Серед сучасних концепцій політичної модернізації виділяється сформульована З.Бжезінським концепція трансформації посткомуністичних
суспільств у сучасні демократичні суспільства.

Питання для самоконтролю

1. У політичних поглядах яких мислителів уперше намітився перехід від релігійно-міфологічних до раціональних трактувань?
2. Якою бачив Платон ідеальну модель держави?

14 3. Як ви ставитесь до вислову Н.Макіавеллі “мета виправдовує засоби”?
4. У чому суть концепції поділу влади і в чому складність її реалізації?
5. Як Г.-В.-Ф.Геґель розумів громадянське суспільство і як розумієте його ви?
6. Назвіть недоліки і позитивні риси політологічного напряму – біхевіоризму?
Як би ви з позиції біхевіоризму оцінили діяльність українських політиків?
7. На якій стадії перебуває Україна за концепцією З.Бжезінського про посткомуністичні трансформації?




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал