Як працювати із сором’язливими І замкненими дітьми



Скачати 118.69 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір118.69 Kb.
ЯК ПРАЦЮВАТИ ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВИМИ
І ЗАМКНЕНИМИ ДІТЬМИ


http://kuncevo.ucoz.ru/klas_keriv/stidliv.gif

Розширення сфери обслуговування, де потрібні навички ефективного спілкування; збільшення навантаження на психіку, зокрема великий обсяг інформації, швидка зміна подій у навколишньому світі, прискорення ритму життя, різноманіття, а іноді й суперечливість вимог до поведінки дитини, підлітка, дорослого — все це припускає наявність розвинених на високому рівні комунікативних навичок, уміння оперативно реагувати на будь-які зміни й обирати адекватну стратегію поведінки.

Звичайно, не всі на це здатні і не так легко опанувати таку непросту науку, особливо дітям. Адже досвід соціальної взаємодії в них ще невеликий.

Тому завдання дорослих полягає у тому, щоб:

— допомогти дитині повірити в себе, усвідомити свою цінність і унікальність;

— опанувати навички ефективного спілкування;

— розширити спектр поведінкових реакцій;

— навчити долати труднощі, що виникають у взаємодії з оточуючими, конструктивно вирішувати конфлікти.

Сором’язливість і скромність

Сором’язливі діти здебільшого поводяться дуже спокійно і не завдають клопоту дорослим. Зазвичай це тихі дітки, яких «не видно і не чутно». Тому більшість навіть не підозрює, що за такою поведінкою може «ховатися» проблема.

Найчастіше така риса притаманна дівчаткам. Проте батьки дівчаток звертаються по допомогу рідше, аніж батьки хлопчиків, що, найімовірніше, пов’язано зі стереотипними поглядами на виховання. У нашій культурі вважається, що хлопчики повинні бути жвавими й активними, а дівчатка — скромними.

Сором’язливість як рису характеру необхідно відрізняти від скромності. Остання виявляється у чіткому засвоєнні правил поведінки й оволодінні ними, що проявляється в різних ситуаціях. Скромна дитина говорить тихим голосом і поводиться дуже спокійно в ситуаціях, що вимагають стриманості, наприклад, у громадських місцях (театр, виставка, музей, поліклініка, магазин тощо) або коли у дорослих відбувається важлива розмова.

А сором’язливість прямо корелює зі скутістю, настороженістю, підвищеною тривожністю, невмінням спілкуватися, невірою у свої сили і низькою самооцінкою. Такі діти зазвичай скуті навіть тоді, коли немає об’єктивних причин для такої поведінки: на дитячому святі, при зустрічі зі знайомими дорослими, під час відповіді біля дошки у школі...

Зовнішній вигляд сором’язливої дитини характерний: боязкий погляд, частіше в бік і вкрай зрідка — прямо в очі співрозмовнику; тихий голос, практично позбавлений інтонацій; збіднена мова; скутість у рухах. Часто такі діти сутуляться, опускають голову або втягують її у плечі, щось тереблять у руках, кусають губи, гризуть нігті, переминаються з ноги на ногу, соваються на стільці. Вони зазвичай малоактивні і малорухливі, мало і невміло спілкуються з однолітками.

Сором’язливим дітям не хочеться вступати у близький контакт із співрозмовником, їм часто некомфортні тілесні дотики. Візьмеш сором’язливу дитину за руку, а вона її вириває, обіймеш за плечі — напружується. Виступати публічно для неї — важке, а іноді непосильне випробування. Часто діти відмінно пишуть контрольні роботи, а високі оцінки за усні відповіді отримати не можуть саме внаслідок своєї сором’язливості.

У сором’язливої дитини також порушений контакт із дорослими: страх підійти, заговорити, розповісти про свою проблему, звернутися по допомогу, може навіть не відповідати на запитання. Такі діти можуть відставати в навчанні. У них зазвичай занижена самооцінка, вони не впевнені в собі.

Проте бувають випадки, коли сором’язлива дитина може демонструвати зайву жвавість, рухливість і навіть агресивність. Це надмірна, неприродна активність, що виходить за рамки прийнятих норм. Таке спричинено насамперед тим, що дитина не має необхідних навичок спілкування і взаємодії з навколишнім світом.

Внаслідок нерозвиненості комунікативної сфери такі діти можуть неадекватно реагувати на вчинки інших, зокрема й без причини битися. У деяких випадках дитина проявляє таким чином агресію як захисну реакцію, розуміючи, що відстає у соціальному плані від однолітків.

Замкненість

Замкненість відрізняється від сором’язливості і виявляється в нерозвиненості комунікативних навичок, невмінні спілкуватися.

Замкнена дитина може не проявляти ніяковості в тій або іншій ситуації. Але вона не знає, що, коли і кому говорити: як підійти і познайомитися, попросити щось, звернутися по допомогу, як вчинити, якщо склалася критична ситуація. Щоб не потрапити в халепу, така дитина вважає за краще мовчати. Замкненість зазвичай наслідується від батьків як зразок поведінки або з’являється внаслідок невдалого досвіду спілкування. У замкненої дитини збіднена мова, невеликий словниковий запас і, як і у сором’язливих дітей, порушена соціальна адаптація.

Передумови виникнення сором’язливості

1. Підвищена чутливість.

Зазвичай підвищена чутливість спостерігається в егоцентричних дітей, зосереджених на власній персоні, й у дітей-меланхоліків. Вважається, що у представників такого типу темпераменту невелика швидкість протікання нервових процесів та їхня рухливість. Тому вони не можуть швидко включатися в роботу, оперативно переходити від одного виду діяльності до іншого.

Меланхоліки погано витримують тривалі навантаження і не можуть впоратися з перенавантаженнями. Такі діти «вибиваються» з колективу однолітків, часто відстають під час виконання колективних завдань, спільних ігор, змагань. Їм складніше підтримувати загальний ритм діяльності. Розуміння того, що вони поступаються іншим дітям, провокує прагнення замкнутися у собі, зменшити інтенсивність спілкування і взаємодії.

2. Неможливість і невміння в даних умовах реалізувати свої можливості, розкрити власні здібності.

Дитина відчуває власний потенціал, але у неї ще немає чіткого уявлення про це. Такі діти не знають, як себе подати, де краще проявити свої таланти.

3. Наслідування поведінкових патернів[1] від значимих дорослих.

У сором’язливих дітей дуже часто сором’язливі батьки. Дитина несвідомо засвоює моделі поведінки та взаємодію з навколишнім світом у рідній сім’ї. Вона бачить, як поводяться мама й тато і, сама того не усвідомлюючи, робить так само. Якщо батьки нетовариські, ведуть відокремлений спосіб життя, мають мало друзів, то, ймовірно, дитина також стане мовчазною й неконтактною.

4. Нерозвиненість комунікативної сфери, невміння налагоджувати і підтримувати дружні стосунки, конструктивно вирішувати конфлікти.

У спокійній і звичній ситуації, перебуваючи поряд зі знайомими людьми, такі діти можуть успішно спілкуватися. Але коли ситуація виходить за рамки добре відомої, у сором’язливих дітей виникає ступор: як саме тут вчинити? А що сказати у відповідь на ту або іншу репліку? Така дитина може абсолютно нормально відповідати біля дошки на уроці у свого класного керівника, але коли на заняття приходить новий учитель — починаються проблеми.

5. Фізичні вади, мовні порушення.

Фізичні вади, мовні порушення у дитини часто стають предметом дратувань, зневажання, образливих висловлювань однолітків. Відповідно у такому разі дитина намагається якомога менше привертати до себе уваги. Тобто менше проявляє себе, обмежує кількість та інтенсивність соціальних контактів з однолітками, а отже, не збагачує свій досвід спілкування. Виникає замкнене коло — проблема посилюється.

6. Перенесена моральна травма.

Після психологічного потрясіння діти часто замикаються. Вони пам’ятають негативний досвід і бояться виходити на контакт, бо не бажають повторення пережитого.

7. Надмірні вимоги дорослих.

Часто батьки прагнуть, щоб діти були дуже самостійними або дуже розумними, дуже слухняними або дуже тактовними, не враховуючи їхні вікові й індивідуальні особливості. Особливо згубно впливає порівняння доньки або сина з успішнішими, на погляд батьків, однолітками. Невідповідність завищеним очікуванням дорослих знижує дитячу самооцінку, що призводить до зневіри у власні сили. «А якщо я нічого не можу, то нема чого тоді й намагатися», — думає дитина. І замикається у власному маленькому світі.

8. Недостатність уваги до фізіологічних і психологічних потреб дитини («покинуті» діти).

Коли бракує підтримки, турботи, керівництва дорослих, дитина переживає почуття невпевненості, страху перед навколишнім світом і вважає за краще не йти на контакт, щоб уникнути неприємностей.

9. Домінуюча гіперопіка з боку батьків.

Надлишок контролю й керівництва з боку батьків, постійні (часто необґрунтовані) побоювання, що трапиться біда або щось вийде не так, позбавляють дітей самостійності та ініціативності. Тому ймовірно, що в нестандартній ситуації вони розгубляться і не зможуть відреагувати належним чином. Отриманий раніше негативний досвід провокує відмову від активної діяльності. Звідси — пасивність, скутість, невпевненість.

10. Період адаптації до нових обставин, тривала або порушена адаптація.

У цьому разі сором’язливість виконує захисну функцію: у незнайомій або важкій ситуації краще не проявляти активності: хто знає, чим усе скінчиться... Це ситуативна сором’язливість, яка зникає, коли складний період пройдено.

Чим небезпечна сором’язливість?

Будь-яка «маска» сором’язливості — невміння спілкуватися чи наслідування поведінкових моделей батьків — пов’язана із заниженою самооцінкою. Діти намагаються не позиціонувати себе, тому що їм здається; нема що позиціонувати. А низька самооцінка в дитинстві часто є причиною проблем у дорослому віці. І в цьому разі створюється замкнене коло: сором’язлива дитина не демонструє своїх досягнень — її не цінують — падає самооцінка — немає стимулу ставити цілі, досягати їх — немає досягнень, отже, нічого показати, нічим похвалитися. Часто такі люди потім не можуть знайти себе, своє місце в житті, побудувати гармонійні стосунки у власній сім’ї, реалізуватися у професійній сфері.

Особливості роботи із сором’язливими
й замкненими дітьми


http://kuncevo.ucoz.ru/klas_keriv/zamknut2.jpg

У роботі із сором’язливими і замкненими дітьми потрібний індивідуальний підхід. Дуже важливо визначити причину такої поведінки. Це дасть ключ до вибору методів і способів корекції. Але не завжди розуміння причин проблеми є запорукою її успішного вирішення.

Так, коли сором’язливість успадкована в сім’ї для її подолання треба спочатку побороти сором’язливість дорослих. А на це можуть піти місяці, роки. Тим часом дитина росте і розвивається, і допомога їй потрібна саме зараз. У такому разі доцільно просто давати досвід іншої, ефективнішої взаємодії з оточенням, удосконалювати комунікативні навички, підвищувати самооцінку, розвивати здібності. Звичайно, навряд чи ці діти будуть потім лідерами в товаристві однолітків, але стануть розкутішими і вільнішими у спілкуванні.

Для успішної корекції сором’язливості і замкненості необхідна психологічна просвіта батьків і педагогів. Новий досвід, отриманий під час занять із практичним психологом, необхідно обов’язково закріплювати: ефективність роботи буде вищою і результат з’явиться раніше. А для цього дорослі повинні знати, яким чином вони можуть допомогти дитині подолати свою сором’язливість. Рекомендації, наведені у додатках 1, 2, будуть корисні і викладачам, і батькам сором’язливих дітей.

Додаток 1

Рекомендації щодо виховання сором’язливих дітей

1. Потрібно враховувати наявні можливості дитини, її реальний потенціал. Не можна примушувати її виходити на сцену і голосно читати вірш — це поки що їй не під силу. Можливо, вона впорається із цим завданням. Але зараз його виконання потребує занадто багато зусиль і, можливо, призведе до стресу, який погіршить стан дитини.

Основний метод у роботі з сором’язливими дітьми — систематична десенсибілізація. Наприклад, дитина боїться відповідати на уроці усно. Не варто її викликати до дошки. Спочатку для неї буде досягненням навіть відповідь із місця. А якщо і це дається важко, то нехай розповідає сидячи. Через деякий час сором’язливій дитині можна запропонувати відповісти стоячи, а коли вона з цим справлятиметься легко — спробувати викликати до дошки. Дуже важливо хвалити її навіть за невеликі досягнення.

2. Обов’язково треба давати сором’язливим дітям посильні доручення і завдання. Корисно просити їх що-небудь виконати для конкретної людини. Це допоможе розгорнути вектор від егоцентричності, зануреності в себе, спрямованості на свої проблеми (що властиве сором’язливим) на навколишній світ. І потрібно неодмінно хвалити за успіхи.

3. Сором’язливим дітям важко спілкуватися з великою кількістю людей, тому краще давати їм спільні доручення або колективні завдання з 1-2 дітьми. А потім поступово розширювати коло спілкування.

4. Треба адекватно оцінювати вчинки дитини: хвалити за досягнення і карати за порушення. Часто сором’язливих дітей жаліють, проявляють поблажливість до них. Але якщо дитина звикає до цього, у неї можуть сформуватися демонстративні риси характеру, що, найвірогідніше, посилить соціальну дезадаптацію.

Водночас дуже важливо уважно та ретельно підбирати методи покарання, оскільки ці діти дуже вразливі, чутливі і сприйнятливі. Осуд і критичні зауваження не варто висловлювати публічно, тимчасом як похвалити дитину краще при всіх.

5. Корисно частіше називати дитину по імені, зокрема й лагідно, оскільки ім’я — це образ особистості, свого «Я». Важливо також стимулювати інших дітей називати сором’язливу дитину по імені, вчити і спонукати її звертатися до однолітків по імені.

Можна використовувати цей метод у вигляді гри на перервах (наприклад, кидати один одному м’яч, називаючи лагідно по імені партнера) або навіть на уроці під час фізкультурних хвилинок. Тільки в цьому разі діти називатимуть лагідне ім’я свого сусіда по парті, дивлячись йому у вічі.

6. Необхідно формувати адекватну самооцінку дитини, її реальне уявлення про себе. Для цього треба допомагати їй усвідомити свої можливості та реалізувати власний потенціал; знайти сферу, де вона могла б проявити себе, стати лідером; навчити демонструвати свої досягнення (є діти, які прекрасно малюють або співають, але сором’язливість заважає їм показати оточенню свої таланти).

7. Потрібно також проводити емоційне і м’язове розвантаження. Сором’язливі діти зазвичай мають високу тривожність. Вони скуті в рухах, неспритні, що спричинюється м’язовими затисками, які з’являються у відповідь на моральну напругу. Фізична релаксація полегшує емоційне розслаблення. А для того, щоб максимально розслабитися, треба якомога сильніше напружитися. Тому корисними будуть такі вправи:

— «апельсин» (руками «видавлюємо сік» з уявних фруктів);

— «набридлива муха» (намагаємося «прогнати муху» з обличчя, тулуба, рук, ніг без допомоги рук);

— «пружинки» (по черзі натискаємо пальцями ніг на килимок);

— «гвинт» (обертаємося вправо і вліво);

— «янгол» (зводимо лопатки, піднімаємо їх вгору і опускаємо вниз, немов ворушимо крилами).

Для емоційного розвантаження добре використовувати психогімнастику, аутотренінг, прийоми пісочної та арт-терапії.

8. Корисною буде участь у рольових іграх, етюдах, виставах. Особливо ефективний цей метод для дітей, які хочуть спілкуватися, але не вміють або бояться.

Спочатку можна дати дитині статичну роль, озвучування або задіяти в підготовці до вистави. Багато акторів у дитинстві були сором’язливими, і саме заняття у театральних гуртках, за допомогою яких вони позбулися своєї проблеми, згодом стало їхньою професією.

9. Треба вчити дітей прийомам ефективної взаємодії з іншими дітьми: допомагати один одному, обмінюватися і ділитися іграшками, олівцями, просити, поступатися, прощати, відстоювати свою позицію, правильно розуміти й оцінювати дії інших дітей.

Часто сором’язлива дитина в критичній ситуації дає несподівану реакцію: поводиться різко, агресивно. Це відбувається через те, що вона має невеликий, недостатній спектр поведінкових реакцій і прийомів спілкування. Можна програвати різні ситуації й стимулювати дитину промовляти потрібні фрази й мовні звороти, вчити адекватно реагувати словами на будь-яку подію.

10. Дуже важливо слухати дитину. Сором’язливі й замкнені діти мало говорять. Тому коли вони підходять із розповіддю, пропозицією, проханням, необхідно уважно їх вислуховувати. Це підвищуватиме самооцінку дитини і розвиватиме її навички спілкування.

У молодших школярів корисно вдосконалювати зв’язне мовлення, збільшувати словниковий запас, коригувати логопедичні порушення (якщо вони є).

11. Потрібно також вчити дитину виражати свої емоції. Сором’язливі й замкнені діти часто не показують ані позитивних, ані негативних почуттів. У них усі переживання відбуваються «всередині» і незрідка — «під замком». Це може призводити до неконтрольованих спалахів гніву (коли терпець урвався) або психосоматичних захворювань.

12. Непогано розширювати кругозір дитини, розвивати логічне мислення: вміння знаходити причиново-наслідкові зв’язки між подіями та явищами, відокремлювати головне від другорядного, узагальнювати, класифікувати, аргументувати тощо. По-перше, діти зможуть краще орієнтуватися в тій або іншій ситуації, по-друге, будуть успішнішими в навчанні, що досить важливо у боротьбі із сором’язливістю.

13. Крім того, корисно розвивати почуття гумору: вміння бачити смішне, жартувати й приймати жарти. Зазвичай сором’язливим дітям це дається нелегко. Навчившись розуміти гумор і відповідати жартами, дитина краще почуватиметься в колективі однолітків.

_____________________

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал