В. М. Голуб, Н. П. Голуб Інноваційні технології як запорука успіху формування професійних компетенцій



Дата конвертації30.04.2017
Розмір65.5 Kb.
В. М. Голуб, Н. П. Голуб

Інноваційні технології як запорука успіху формування

професійних компетенцій

На сучасному етапі розвитку суспільства гостро постають питання формування професійних компетенцій учителів початкової, середньої та старшої шкіл, оскільки вони повинні готувати нинішніх і майбутніх учнів до пошуку свого місця у суспільному виробництві, мистецтві, культурі, науці та інших напрямах суспільно корисної діяльності. Відповідно до цього завдання нинішньої школи учителі повинні формувати в учнів глибокі теоретичні знання і прищеплювати їм уміння самостійно оволодівати знаннями та компетенціями під час навчання та у майбутньому.

Компетенція ‒ здатність успішно діяти на основі практичного досвіду, умінь та знань при вирішенні поставлених завдань [1].

Професійна компетенція ‒ здатність успішно діяти на основі практичного досвіду, умінь та знань при вирішенні поставлених професійних завдань.

Оскільки навчання ‒ це процес оволодіння знаннями та уміннями, для успішного розв’язання цього завдання учні також мають володіти компетенціями. Відомі сім ключових компетенцій школярів, які забезпечують успішне навчання, адаптацію в соціумі та можливість зберігати здоров’я у процесі навчання: уміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, з інформаційних і комунікаційних технологій, здоров'язберігаюча.

1. Уміння вчитись програмує індивідуальний досвід самостійного учіння. Дитина, яка вміє самостійно вчитися, в майбутньому зможе самостійно та творчо працювати, жити. Компетентність передбачає, що учень сам визначає мету навчально-пізнавальної діяльності або приймає учителеву; планує та програмує свою діяльність; організовує свою працю для досягнення мети; відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції; усвідомлює свою діяльність і практично її вдосконалює;має уміння й навички самоконтролю та самооцінки.

2. Загальнокультурна компетенція стосується розвитку культури особистості та суспільства у всіх її аспектах. Вона, насамперед, передбачає вміння аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення національної та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному та духовному контекстах сучасного українського суспільства; застосовувати засоби й технології інтеркультурної взаємодії; користуватися рідною мовою та іноземними мовами, застосовувати навички мовлення та норми відповідної мовної культури; використовувати рідну й іноземні мови у активній взаємодії; спрямовувати самовиховання на єдність індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей; реалізовувати моделі толерантної поведінки в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами і країнами.

3. Громадянська компетенція передбачає такі здібності: орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, знати процедури участі в діяльності політичних інститутів демократичної держави, органів місцевого самоврядування; застосовувати процедури й технології захисту власних інтересів, прав і свобод громадян, виконання громадянських обов'язків у межах місцевої громади, держави; взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й громадянському суспільству; використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини й громадянина; приймати індивідуальні та колективні рішення, враховуючи інтереси й потреби громадян, суспільства і держави.

4. Підприємницька компетенція передбачає реалізацію здібностей співвідносити власні економічні інтереси й потреби з наявними матеріальними, трудовими, природними й екологічними ресурсами, інтересами й потребами інших людей та суспільства; застосовувати технології моніторингу ресурсів і забезпечення стійкого росту, організувати власну трудову та підприємницьку діяльність і працю колективу, орієнтуватися в нормах і етиці трудових відносин; аналізувати й оцінювати власні професійні можливості, здібності та співвідносити їх з потребами ринку праці; складати, здійснювати й оцінювати плани підприємницької діяльності та особисті бізнес-проекти, розробляти програми дій та прийняття економічно й екологічно обґрунтованих рішень у динамічному світі; презентувати та поширювати інформацію про результати ‒ продукти власної економічної діяльності та діяльності колективу.

5. Соціальна компетенція передбачає такі здібності: аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначати в них власне місце; проектувати стратегію свого життя з урахуванням інтересів і потреб інших людей; продуктивно працювати в різних напрямах в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі; конструктивно розв'язувати конфлікти, досягати консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання; спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізувати соціальні проекти і стратегії дій; визначати мету спілкування, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншим; застосовувати стратегії спілкування залежно від ситуації.

6. Компетентності з інформаційних і комунікативних технологій (ПСТ) передбачають здібності застосовувати інформаційно-комунікативні технології в навчанні та повсякденному житті; раціонально використовувати комп'ютер й комп'ютерні засоби для розв'язання задач, пов'язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, поданням та передаванням; будувати інформаційні моделі й досліджувати їх за допомогою засобів ІКТ; оцінювати процес й досягнуті результати технологічної діяльності.

7. Здоров'язберігаюча компетенція передбачає збереження власного фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я і здоров'я свого оточення. Вона включає: життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю (раціональне харчування, рухова активність, санітарно-гігієнічний режим праці та відпочинку); навички, що сприяють соціальному здоров'ю (ефективне спілкування, співчуття, розв'язання конфліктів, поведінка в умовах тиску, погроз, дискримінації, спільна діяльність та співробітництво); навички, що сприяють духовному та психічному здоров'ю (самоусвідомлення та самооцінка, аналіз проблем і прийняття рішень, визначення життєвих цілей та програм, самоконтроль, мотивація успіху та тренування волі).

У різних галузях знань існує багато визначень поняття «інновація». На нашу думку, у процесі навчання та виховання найдоцільніше використовувати таке визначення: «Інновація ‒ це нововведення у виробничій і невиробничій сферах, в галузі економічних, соціальних, правових відносин, науки, культури, освіти, охорони здоров'я, у сфері державних фінансів, у фінансах бізнесу, в бюджетному процесі, в банківській справі, на фінансовому ринку, в страхуванні і т. д.» [2].

Аналізуючи визначення поняття «інновація», сформульовані різними авторами, можна прийти до висновку про те, що існує розуміння того, що це, насамперед, результат інноваційної діяльності. Проте результат не може бути отриманий без здійснення процесу будь-якої діяльності, отже, інновації доцільно визначати і в якості результату, і в якості процесу. Будь-яка діяльність ‒ це процес зміни чого-небудь (отримання нового), який завжди призводить до певного результату.

Під інноваціями у вищій освіті розуміють новостворені або вдосконалені існуючі конкурентоспроможні технології, продукцію та послуги, а також заходи і засоби організаційно-технічного, виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно підвищують якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу. При цьому, основними елементами освітньої інновації є:

‒ її носій, який має певну інноваційну ідею та проводить інноваційний експеримент;

‒ споживач інновації – студент або група слухачів (які здобувають знання з певного напряму);

‒ інституції, що забезпечують упровадження інновацій у навчальний процес (заклади вищої освіти; органи управління освітою; науково-методичні установи; науково-виробничі підприємства).

Сучасну систему інновацій у вищій освіті складають:

‒ технологічні інновації, до яких належать нові технології навчання, освітні програми; терміни навчання, критерії набору студентів, навчально-методичні матеріали та ін.;

‒ педагогічні інновації, що включають в себе нові методи викладання і навчання, нові форми та організацію навчальних занять: застосування інтерактивних форм та мультимедійних засобів навчання, використання телекомунікаційних методів конструювання знань, імітаційних технологій, технології «кейс-методу», методики відео тренінгу, комп’ютерне моделювання,

технологій віртуальної реальності;

‒ організаційні інновації передбачають появу нових організаційних структур і інституціональних форм в галузі освіти: типів і видів навчальних закладів та установ, реорганізацію структури системи вищої освіти та ін.;



‒ економічні інновації складаються з нових економічних механізмів у сфері освіти: диверсифікація джерел фінансування освітніх установ відповідно до завдань інноваційного розвитку, запровадження нових форм оплати освітніх послуг; розробка сучасних механізмів податкових та кредитних зобов’язань, нові механізми оплати праці в сфері освіти та ін.

Список використаних джерел

1. Словник іншомовних слів за ред. О. С. Мельничука. ‒ 2-е видання, випр. і доп. ‒ К. : Головна редакція «Українська радянська енциклопедія» (УРЕ), 1985 ‒ 966 с.

2. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / Колл. авторов ; Под общ ред А. Г. Грязновой. ‒ М. : Финансы и статистика, 2002. ‒ 1168 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал