Узагальнення причин скасування Апеляційним судом м. Києва вироків районних судів за І півріччя 2013 року з поверненням на новий судовий розгляд у суд першої інстанції



Скачати 199.05 Kb.
Дата конвертації09.02.2017
Розмір199.05 Kb.
Узагальнення

причин скасування Апеляційним

судом м. Києва вироків районних судів за І півріччя 2013 року з поверненням на новий судовий розгляд у суд першої інстанції

 Т.М. Тютюн,



суддя судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва

Ю.В. Голуб,

                                                             помічник судді відділу забезпечення діяльності з

                                                             розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва

 

За перше півріччя 2013 року (з 1 січня 2013 року по 27 червня 2013 року) Апеляційним судом м. Києва всього розглянуто 825 кримінальних справ з апеляціями на вироки районних судів. 931 кримінальну справу було розглянуто за аналогічний період 2012 року.



За нарядом скасованих рішень районних судів з числа розглянутих по суті в апеляційному порядку за перше півріччя 2013 року Апеляційним судом  м. Києва скасовано 166 вироків. З них 8 вироків скасовано із закриттям провадження у справі, 78 вироків скасовано з поверненням справ на новий судовий розгляд, 52 вироки з поверненням справ прокурору на додаткове розслідування та 28 вироків скасовані з постановленням в апеляційній інстанції нового вироку. В порівнянні з аналогічним періодом за 2012 рік Апеляційним судом м. Києва було скасовано 225 вироків, з яких скасовано із закриттям провадження у справі 8, з поверненням справ на новий судовий розгляд до суду першої інстанції 60, на додаткове розслідування 44 та постановлено в апеляційній інстанції 23 нових вироки.

Статистичні дані щодо скасованих вироків районних судів м. Києва з поверненням справ на новий судовий розгляд до суду першої інстанції за період з 1.01.2013 р. по 27.06.2013 р. виглядають наступним чином:         

Голосіївський районний суд м. Києва      - 12 вироків;

Дарницький районний суд м. Києва         -  6  вироків;

Деснянський районний суд м. Києва        -  0  вироків;

Дніпровський районний суд м. Києва      -  6 вироків;

Оболонський районний суд м. Києва       -  8 вироків;

Печерський районний суд м. Києва          -  3 вироки;

Подільський районний суд м. Києва         -  5 вироків;

Святошинський районний суд м. Києва   -  5 вироків;

Солом´янський районний суд м. Києва     -  9 вироків;

Шевченківський районний суд м. Києва   - 24 вироки.

 

Таким чином найбільше в апеляційному порядку скасовано вироків Шевченківського районного суду м. Києва 24 вироки, а скасованих вироків Деснянського районного суду м. Києва з поверненням справ на новий судовий розгляд, немає, взагалі.



 

Підставами для скасування вироків при розгляді справ в апеляційному суді відповідно до вимог ст.367 КПК України 1960 року є:

-  однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

-  невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи;

-  істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону;

-  неправильне застосування кримінального закону;

-  невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

При цьому згідно з ст.374 КПК України 1960 року апеляційний суд скасовує вирок і повертає справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, якщо при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку, зокрема, порушення, зазначені в п.п.2, 3, 4, 6-10, 13 ч.2 ст.370 цього Кодексу.

Статі 368-371 КПК України 1960 року розкривають зміст наведених вище підстав для скасування вироків.

За статистичними даними за І півріччя 2013 року з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства скасовано 9 вироків, через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи 9, у зв´язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону 49 (в тому числі через порушення права на захист 6), у зв´язку з неправильним застосуванням кримінального закону 38 вироків було скасовано в частині цивільного позову.

Наведемо деякі приклади.

 

Однобічність та неповнота досудового і судового слідства 

Згідно з ст.64 КПК України 1960 року при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом´якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, завданої злочином, тощо.

При цьому відповідно до вимог ст.22 КПК України 1960 року суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов´язок доказування на обвинуваченого.



Між тим, трапляються випадки, коли внаслідок спрощеного підходу до розгляду справи судом допускаються порушення вказаних вимог закону щодо всебічного, повного і об´єктивного дослідження обставин справи, в тому числі в частині вирішення цивільного позову.

Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.02.2013 року скасовано вирок Святошинського районного суду м. Києва від 12.07.2012 року, яким Євмин В.А. засуджений за ч.2 ст.187 КК України. Як зазначив апеляційний суд, орган досудового слідства і суд неналежним чином поверхнево дослідили обставини справи і не дали оцінку та не спростували доводи засудженого про необхідність перекваліфікації його дій з ч.2 ст.187 КК України на ч.2 ст.186 КК України. У справі та вироку наявні суперечності щодо механізму заподіяння потерпілій Кущ Н.П. тілесних ушкоджень як в результаті застосованого засудженим насильства, так і внаслідок падіння на асфальт, не встановлено направленість умислу Євмина В.А., не підтверджено достовірними доказами висновок про застосування до Кущ Н.П. насильства, небезпечного для її здоров´я (головуючий в І-ій інстанції Бандура І.С., доповідач в апеляційній інстанції Маліновський О.А.).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.05.2013 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13.12.2012 року щодо Глуханюка А.М., засудженого за ч.1 ст.286 КК України, скасовано в частині вирішення цивільного позову про стягнення з Глуханюка А.М. коштів і матеріали справи в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Апеляційним судом встановлено, що під час попереднього розгляду в суді першої інстанції потерпіла Синявська Г.М. заявила цивільний позов до Глуханюка А.М. та Страхової компанії «Глобус» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Розглядаючи позов потерпілої, суд задовольнив його частково, стягнувши з страхової компанії на користь Синявської Г.М. 8 473 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 2 500 грн. моральної шкоди, а із засудженого 1 000 грн. моральної шкоди. Однак, як зазначено в ухвалі, суд першої інстанції обставини, які визначають розмір збитків, належним чином не встановив.

Однобічність та неповнота судового слідства в суді першої інстанції, під час якого залишились недослідженими певні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, стали підставами для скасування вироку Дарницького районного суду м. Києва від 21.12.2012 року щодо Бугаєнко Д.І., засудженої за ч.1 ст.309 КК України.

Як вказано в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 11.04.2013 року, вироком Дарницького районного суду м. Києва від 3.07.2012 року Бугаєнко Д.Ю. була засуджена за ч.1 ст.185, ч.2 ст.185, ч.2 ст.15, ч.2. ст.185, ч.2 ст.186 КК України на 5 років позбавлення волі і на підставі ст.75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Однак в період іспитового строку Бугаєнко Д.Ю. вчинила новий злочин, передбачений ч.1 ст.309 КК України.

Під час розгляду даної кримінальної справи в суді першої інстанції Бугаєнко Д.Ю. заявила клопотання про приєднання до матеріалів справи довідки з Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» про проходження нею лікування від наркоманії з 13 по 26 вересня 2012 року, і ця довідка була приєднана.

Вказаній обставині, яка має істотне значення для правильного вирішення справи, адже згідно з ч.4 ст.309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч.1 ст.309 КК України, суд першої інстанції оцінки не дав, не перевірив інші докази для підтвердження чи спростування цієї обставини та не вирішив питання про можливість звільнення Бугаєнко Д.Ю. від кримінальної відповідальності (головуючий в І-ій інстанції Пойда С.М., доповідач в апеляційній інстанції Сілкова І.М.).

 

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи

Відповідно до вимог ст.369 КПК України 1960 року вирок вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи: коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні; коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; коли висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності.

Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи свідчить про помилки суду, пов´язані з оцінкою доказів та умотивованістю судових рішень, і ці помилки можуть бути підставою для скасування вироку лише за умови, що могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на призначення покарання.



Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.02.2013 року скасовано вирок Святошинського районного суду м. Києва від 5.10.2012 року щодо Ткаченко І.В., Галайчука С.В., Невгада С.І., Гаврилова А.О., засуджених за ч.3 ст.187 КК України.

Як зазначено в ухвалі, суд першої інстанції при постановленні вироку, погоджуючись з тим, що засуджені вчинили розбійний напад на потерпілого Самойчука В.А. за обставин, викладених у показаннях   Ткаченко І.В. в ході досудового слідства, не дав оцінки її твердженням, що такі показання вона дала внаслідок застосування до неї недозволених методів слідства. Не ініціювалась судом і необхідність проведення відповідної перевірки. А витребуваній за клопотанням захисника у операторів мобільного зв´язку інформації щодо вхідних та вихідних дзвінків по номерах телефонів Ткаченко І.В. та Галайчука С.В. на підтвердження доводів про відсутність у Ткаченко І.В. попередньої змови із засудженими на вчинення злочину суд ніякої оцінки не дав.

Також колегія суддів зазначила, що у вироку суд не навів жодних доводів на спростування показань Галайчука С.В. про те, що очна ставка між ним і Ткаченко І.В. не проводилася і протокол сфальсифікований, не прийняв рішення по клопотанню Галайчука С.В. про призначення почеркознавчої експертизи. До того ж, обґрунтовуючи свої висновки показаннями свідків, які їх змінили, суд не з´ясував причини зміни показань і не дослідив їх показання в ході судового слідства. Крім того, суд не дав оцінки доказам, оскільки не навів доводи, чому при наявності суперечливих доказів взяв до уваги одні і відкинув інші (головуючий в І-ій інстанції Бандура І.С., доповідач в апеляційній інстанції Гладій С.В.).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.05.2012 року скасовано вирок Солом´янського районного суду м. Києва від 30.11.2012 року щодо Мірошник Н.Д., засудженої за ч.2 ст.307, ч.1 ст.309 КК України.

Однією з підстав для скасування вироку стала невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Як встановила колегія  суддів, сформульоване у вироку обвинувачення, визнане судом доведеним, не містить даних про те, які ж саме дії Мірошник Н.Д. свідчать про вчинення нею злочину, який суд кваліфікував за ч.1 ст.309 КК України (головуючий в І-ій інстанції Криворот О.О., доповідач в апеляційній інстанції Мосьондз І.А.).

 

Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону

Під час роботи над узагальненням встановлено, що серед істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, допущених районними судами, мають місце, зокрема:

- порушення права підсудного на захист;

- порушення вимог ст.299 КПК України 1960 року;

- порушення вимог ст.275 КПК України 1960 року;

- порушення вимог ст.ст.257, 323 КПК України 1960 року щодо безпосередності судового розгляду та обґрунтування вироку доказами, які були предметом дослідження;

- порушення прав потерпілих;

- невідповідність вироку вимогам ст.ст.334, 335 КПК України 1960 року;

- відсутність фіксування перебігу судового розгляду.

 

Порушення права підсудного на захист

Аналіз причин скасування вироків районних судів м. Києва з підстав порушення права обвинуваченого (підсудного) на захист свідчить про те, що районними судами  м. Києва переважно допускалися наступні порушення:

- невиконання судом вимог ст.277 КПК України 1960 року щодо надання можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення та роз´яснення його суті;

- невиконання вимог кримінально-процесуального закону щодо обов´язку суду роз´яснити підсудному суть обвинувачення;

- ненадання підсудному права виступати в судових дебатах.    

Скасовуючи вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20.11.2012 року щодо Соловйова О.Ю., засудженого за ч.2 ст.309, ст.303 КК України, та Єрофєєва Д.В., засудженого за ч.2 ст.309 КК України, Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 6.03.2013 року встановив порушення судом права Соловйова О.Ю. на захист.

У судовому засіданні 13.11.2012 року прокурор змінив пред´явлене Соловйову О.Ю. обвинувачення та сформулював нове з викладенням мотивів прийнятого рішення. Копії постанови про зміну обвинувачення були вручені відразу всім  учасникам процесу, а сама постанова долучена до матеріалів справи.

За таких обставин відповідно до вимог ст.277 КПК 1960 року суд повинен був роз´яснити підсудному, що той буде захищатись в судовому засіданні від нового обвинувачення, однак цих вимог закону суд не дотримався, в порушення вимог ст.263 КПК України 1960 року не надав засудженому можливість захищатися від нового обвинувачення, а саме, давати показання, відповідати на запитання тощо.

В наступному судовому засіданні 20.11.2012 року суд без допиту засудженого перейшов до судових дебатів, не з´ясувавши у Соловйова О.Ю., чи зрозуміло йому нове обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання (головуючий в І-ій інстанції Бандура І.С., доповідач в апеляційній інстанції Юденко Т.М.).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2013 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.2012 року щодо Лопеса М.Ф., засудженого за ч.3 ст.305, ч.3 ст.307 КК України.

Однією з підстав для прийняття такого рішення апеляційним судом стало порушення судом першої інстанції права засудженого на захист від пред´явленого обвинувачення, яке виразилося в тому, що на порушення вимог ст.ст.297, 298 КПК України 1960 року обвинувальний висновок в судовому засіданні не оголошувався і головуючий не роз´яснив підсудному суть обвинувачення (головуючий в І-ій інстанції Сидоров Є.В., доповідач в апеляційній інстанції Верховець Т.М.).

Згідно з п.9 ст.263 КПК України 1960 року в судовому засіданні підсудний має право брати участь у судових дебатах, і ненадання йому такого права є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке тягне безумовне скасування вироку.



Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.01.2013 року скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 7.06.2012 року відносно Пчельнікова В.С., засудженого за ч.2 ст.186 КК України. Як встановив апеляційний суд, відповідно до протоколу судового засідання суд першої інстанції не надав підсудному права виступити в дебатах із захисною промовою, чим порушив його право на захист, передбачене ст.318 КПК України, яка регламентує цю частину судового процесу як самостійну і обов'язкову (головуючий в І-ій інстанції Марцинкевич В.А., доповідач в апеляційній інстанції Жук О.В.).

 

Порушення вимог ст.299 КПК України 1960 року

Значна кількість помилок допускається суддями районних судів при розгляді кримінальних справ у порядку, визначеному ч.3 ст.299 КПК України, аналіз яких свідчить про недосконале вивчення суддями кримінальних справ при надходженні їх до суду та безпосередньо перед розглядом по суті, неналежне роз´яснення підсудним суті обвинувачення та з´ясування їх відношення до цього обвинувачення, поверховий допит підсудних у судовому засіданні щодо обставин вчинення ними злочинів, відсутність реалізації судом права визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні, після допиту підсудного.

Порушення вимог ч.3 ст.299 КПК України 1960 року стало підставою для скасування ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.05.2013 року вироку Подільського районного суду м. Києва від 7.11.2012 року щодо  Мурашка С.В., засудженого за ч.1 ст.187 КК України, Грицаєнка М.О., засудженого за ч.2 ст.186 КК України, та Завертаного Р.В., засудженого за ч.2 ст.186 КК України. Як встановила колегія суддів, суд першої інстанції належним чином не переконався, чи правильно розуміють підсудні фактичні обставини справи, які не оспорюються. До такого висновку апеляційний суд прийшов з огляду на те, що показання підсудних у судовому засіданні про обставини вчинення злочинів не відповідають змісту фактичних обставин, викладених у вироку. До того ж, з показань Грицаєнка М.О., взагалі, вбачалося, що він заперечує свою участь у вчиненні інкримінованого йому злочину (головуючий в І-ій інстанції  Зубець Ю.Г., доповідач в апеляційній інстанції Фрич Т.В.).

З аналогічних підстав ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2013 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30.07.2012 року щодо Трохініна А.Г., засудженого за ч.4 ст.185 КК України.

Як зазначено в ухвалі, на початку судового слідства в суді першої інстанції після зміни обвинувачення з ч.3 ст.185 КК України на ч.4 ст.185 КК України Трохінін А.Г. винним себе не визнав та забажав давати показання після допиту свідків та дослідження доказів. У подальшому Трохінін А.Г. заявив, що визнає вину, однак суд без його допиту щодо фактичних обставин вчинення злочину і без перевірки обґрунтованості підстав зміни обвинувачення в бік погіршення становища засудженого визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися. При наявності суперечностей у відношенні засудженого до пред´явленого йому обвинувачення, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції необґрунтовано застосував спрощений порядок дослідження доказів (головуючий в І-ій інстанції Сидоров Є.В., доповідач в апеляційній інстанції Лук´янець Л.Ф.).

 

Порушення судом вимог ст.275 КПК України 1960 року 

Згідно з ст.275 КПК України 1960 року розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред´явленого їм обвинувачення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17.06.2013 року за апеляцією прокурора скасовано вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2013 року, яким Шевчук С.А. засуджений за ч.2 ст.186 КК України.

Як зазначив в апеляції прокурор, і з цим погодилася колегія суддів, суд вийшов за межі пред´явленого Шевчуку С.А. обвинувачення. Так, Шевчуку С.А. було пред´явлено обвинувачення у відкритому викраденні майна потерпілого Морозова Р.В., вчиненому повторно. Однак суд першої інстанції визнав доведеними інші обставини вчинення злочину заволодіння чужим майном із застосуванням фізичного насильства, що є окремою кваліфікуючою ознакою, яка органом досудового слідства Шевчуку С.А. не інкримінувалася (головуючий в І-ій інстанції Сальникова  Н.М., доповідач в апеляційній інстанції Бєлан Н.О.).

 

Порушення судом вимог ст.ст.257, 323 КПК України 1960 року

Згідно з ст.257 КПК України 1960 року суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.

Згідно з ч.2 ст.323 КПК України 1960 року суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.



Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.02.2013 року скасовано вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27.07.2012 року щодо Кондратенка А.В., засудженого за ст.395, ч.2 ст.315, ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України, і Матвєєва Б.С., засудженого за ч.2 ст.309 КК України.

Як встановив апеляційний суд, судовий розгляд у суді першої інстанції тривав протягом 6 засідань, і під час визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, суд прийняв рішення про допит підсудних, свідків, дослідження документів, які є доказами в справі, в повному обсязі.

Натомість було допитано підсудних, чотирьох свідків з дев´яти і без дослідження інших доказів закінчено судове слідство. Свої висновки про доведеність винуватості Кондратенка А.В. і Матвєєва Б.С. суд у вироку мотивував показаннями свідків, які не допитувалися і показання яких не було оголошено, а також даними висновків експертиз, протоколів вилучення та речовими доказами, які під час судового слідства не досліджувалися (головуючий в І-ій інстанції Валігура Д.М., доповідач в апеляційній інстанції Боголюбська Л.Б.).

 

Порушення прав потерпілих

З метою забезпечення принципу змагальності при розгляді справ у судах, закріпленому в ст.161 КПК України 1960 року і, виходячи з системного аналізу положень ст.ст.260, 261 КПК України 1960 року, суд першої інстанції повинен спрямовувати судове слідство на забезпечення здійснення стороною обвинувачення і стороною захисту своїх прав. Права сторін у судовому розгляді є рівними.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28.01.2013 року з підстав порушення прав потерпілої скасовано вирок Дніпровського районного суду  м. Києва від 26.11.2012 року щодо Киняка О.В., засудженого за ч.1 ст.187 КК України. Як вказала колегія суддів, потерпіла Книш О.В. в судові засідання не викликалася, суд не вжив заходів для відкладення справи і продовжив її розгляд, позбавивши таким чином потерпілу права брати участь в судовому засіданні та підтримувати заявлений нею цивільний позов. Крім того, приймаючи рішення про обмеження дослідження доказів у справі допитом підсудного та дослідженням матеріалів справи, які характеризують його особу, оскільки підсудний визнавав фактичні обставини справи, суд першої інстанції не з´ясував у Киняка О.В. ставлення до цивільного позову потерпілої, не з´ясував думку прокурора з цього приводу, який вправі підтримати цивільний позов незалежно від того, ким він заявлений, і, взагалі, не вирішив питання стосовно позову (головуючий в І-ій інстанції Федюк О.О., доповідач в апеляційній інстанції Осіпова Л.О.).

 Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.02.2013 року скасовано вирок Святошинського районного суду м. Києва від 16.03.2012 року щодо Чередніченка П.В., засудженого за ч.2 ст.121 КК України. При цьому колегія суддів зазначила, що відповідно до матеріалів справи постановою слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 1.11.2011 року Козієнко Л.С. визнана потерпілою в даній кримінальній справі.



Однак в порушення вимог ст.ст. 49, 261, 267 КПК України 1960 року потерпіла не була повідомлена ані про час та місце попереднього розгляду справи по обвинуваченню Чередніченка П.В., ані про дату розгляду справи по суті.

 Прийнявши рішення про розгляд справи в порядку, визначеному ч.3 ст.299 КПК України, і розглянувши її без повідомлення потерпілої та без її участі, суд першої інстанції обмежив права Козієнко Л.С., гарантовані Конституцією України та кримінально-процесуальним законом, що є істотним порушенням вимог КПК України і безумовною підставою для скасування вироку.



Окрім того, поза увагою суду залишилася і та обставина, що потерпіла не була повідомлена в порядку, передбаченому ст.217 КПК України 1960 року, про закінчення досудового слідства, з огляду на твердження в суді апеляційної інстанції про те, що вона не отримувала повідомлень ні від слідчого, ні від суду, а про постановлений вирок дізналася з своєї ініціативи лише через кілька місяців після його постановлення. Тож, вирок суду було скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції на новий судовий розгляд (головуючий в І-ій інстанції Скорін А.В., доповідач в апеляційній інстанції Лясковська В.І.).

 

Відсутність фіксування перебігу судового розгляду

Відповідно до вимог ст.ст.84, 87 КПК України 1960 року в судових засіданнях суду першої інстанції обов´язково ведеться протокол, який є основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи.

При цьому згідно з п.10 ч.2 ст.370 КПК України 1960 року вирок в усякому разі належить скасувати, якщо у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених цим Кодексом випадках не фіксувався технічними засобами.



З цих, серед іншого, підстав ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1.03.2013 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18.09.2012 року щодо Мухіддіна А.М.

Як встановила колегія суддів, згідно з протоколом судового засідання 22.02.2012 року судом було оголошено перерву до 12 години 23.03.2012 року, про що повідомлено учасників судового розгляду. Наступне засідання згідно з протоколом відбулося 6.04.2012 року. Протокол від 23.03.2012 року в справі відсутній (головуючий в І-ій інстанції Козятник Л.Г., доповідач в апеляційній інстанції Верховець Т.М.).

Невідповідність вироку вимогам ст.334 КПК України 1960 року                                  

Відповідно до вказаної норми закону мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку, крім іншого, наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою підстави для цього.

Недотримання зазначених вимог визнається істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою скасування вироку.

Під час вивчення справ встановлено, що значна кількість вироків районних судів м. Києва скасована Апеляційним судом м. Києва саме з підстав недотримання судом першої інстанції вимог ст.334 КПК України 1960 року. 



Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5.04.2013 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2012 року щодо Коромислова С.І., засудженого за ч.2 ст.190, ч.3 ст.190, ч.2 ст.289, ч.3 ст.289, ч.1 ст.358, ч.2 ст.358, ч.3 ст.358 КК України. Як встановила колегія суддів, з вироку вбачається, що підсудний визнаний винним у вчиненні декількох злочинів по 17 епізодах злочинної діяльності, обставини вчинення яких наведені у вироку. При цьому у вироку суду не наведено жодних доказів, на яких ґрунтуються висновки суду щодо доведеності вини  Коромислова С.І., а також немає вказівки на те, що докази у справі перевірялись в порядку, визначеному ч.3 ст.299 КПК України. Отже, вирок щодо Коромислова С.І. не відповідає вимогам ст.334 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону згідно з ч.1 ст.370 КПК України (головуючий в І-ій інстанції Слободянюк П.Л., доповідач в апеляційній інстанції Ковальська В.В.).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1.03.2013 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2012 року щодо Марича К.С., засудженого за ч.2 ст.303 КК України. Як вказала колегія суддів, в порушення вимог ст.334 КПК України суд першої інстанції не зазначив у вироку конкретні обставини вчинення Маричем К.С. злочину, які встановлені органом досудового слідства, зокрема, обставин досягнення домовленості з Євдоченком О.В. про надання послуг сексуального характеру за грошову винагороду, обставини досягнення та виконання домовленості з Клочко Ю.С., Конопльовою В.М. та Радкевич О.В. щодо надання    Євдоченку О.В. таких послуг, а також не навів у вироку мотиви зміни обвинувачення.

Вказане порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотним, у зв´язку з чим колегія суддів вирок суду першої інстанції  скасувала, а справу повернула на новий судовий розгляд в іншому складі суду (головуючий в І-ій інстанції Слободянюк П.Л., доповідач в апеляційній інстанції Кияшко О.А.).

                                 



Неправильне застосування кримінального закону

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.01.2013 року скасовано вирок Подільського районного суду міста Києва від 13.07.2012 року щодо Бусіка Л.М., засудженого за ч.2 ст.185 КК України.

Колегія суддів погодилася з доводами в апеляції прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону, а саме, що суд не застосував кримінальний закон, який підлягає застосуванню. Так, суд першої інстанції встановив, що після постановлення Подільським районним судом м. Києва вироку від 24.04.2012 року, яким Бусіка М.В. засуджено за ч.1 ст.171 КК України до штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, засуджений винен ще й в іншому злочині, передбаченому ч.2 ст.185 КК України, вчиненому 7.02.2012 року, тобто до постановлення попереднього вироку. Однак при призначенні Бусіку Л.М. покарання суд не застосував положення ч.4 ст.70 КК України.

Крім того, за наявності відповідних підстав суд не визнав обставиною, що обтяжує покарання, рецидив злочинів (головуючий в І-ій інстанції Зубець Ю.Г., доповідач в апеляційній інстанції Сітайло О.М.).

 

Наведені приклади судової практики свідчать про те, що підставами для скасування вироків з поверненням справ на новий судовий розгляд загалом є сукупність порушень кримінально-процесуального закону, допущених судами в ході судового слідства та при постановленні вироку. Ці порушення є наслідком помилок, що допускаються через неуважність та спрощений підхід до вивчення справ, а також до їх розгляду по суті. 

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал