Узагальнення практики розгляду і вирішення адміністративними судами справ зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері митної справи впродовж 2014 року



Скачати 274.87 Kb.
Дата конвертації25.04.2017
Розмір274.87 Kb.
Узагальнення практики розгляду і вирішення адміністративними судами справ зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері митної справи впродовж 2014 року
На виконання листа Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 № 414/11-14/15 щодо здійснення узагальнення практики розгляду і вирішення адміністративними судами справ зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері митної справи впродовж 2014 року Вінницький апеляційний адміністративний суд повідомляє таке.

Порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного кодексу України, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, Митного кодексу України та законів України.

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Зокрема, митні органи, реалізуючи митну політику України, здійснюють митний контроль та митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Характеризуючи особливості митних правовідносин необхідно зазначити, що, по-перше, вони обов’язково пов’язані з переміщенням через митний кордон товарів, предметів, транспортних засобів; по-друге, у митно-правових відносинах однією зі сторін обов’язково виступає митний орган, який представляє державні інтереси та наділений спеціальними повноваженнями; по-третє, у зв’язку з тим, що відносини виникають у процесі здійснення державної діяльності, вони мають публічний характер, а спори з приводу реалізації державної політики у цій сфері за змістом статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Метою цього узагальнення є виявлення проблемних питань у вирішенні справ зазначеної вище категорії, сприяння виробленню єдиного підходу до вирішення таких справ та підвищення якості їх розгляду.

Об’єктом вивчення були рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняті впродовж 2014 року за результатом розгляду апеляційних скарг на рішення судів першої інстанції у справах зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері митної справи.

Стосовно статистичних даних, що характеризують об’єкт дослідження, потрібно зазначити, що протягом 2014 року ВААС переглянуто в апеляційному порядку 64 рішення судів першої інстанції округу, ухвалених у справах категорії, що аналізується, або 0,06% від загальної кількості переглянутих рішень. За результатами апеляційного перегляду:





  • - у відкритті апеляційного провадження (відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження) – 1;




  • - залишено без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення без змін – 51;




  • - скасовано рішення суду І інстанції та ухвалено нове рішення − 10;




  • змінено судове рішення – 2.

Водночас Вищим адміністративним судом України переглянуто в касаційному порядку рішення у 17 справах зазначеної категорії. За результатами касаційного перегляду:

-

- залишено касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін – 9;

-

- скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції – 2;

-

- скасовано рішення суду апеляційної інстанції і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції – 1;

-

- частково скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалено нове рішення у цій частині – 5.

Серед основних причин скасування судових рішень судом апеляційної та касаційної інстанцій є порушення судами нижчих інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а причиною зміни судового рішення є правильне по суті вирішення справи, але з помилковим застосуванням норм матеріального права.

Аналіз судової практики розгляду даної категорії справ судами Вінницького апеляційного адміністративного округу дає підстави стверджувати, що основними підставами виникнення спорів у зазначеній категорії справ є:

- видача митними органами карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів через митний кордон України у випадках незгоди із заявленою оцінкою митної вартості товару, кодом товару згідно з УКТЗЕД;

- прийняття митними органами податкових повідомлень-рішень про донарахування зобов’язань зі сплати податків чи митних платежів;

- повернення помилково чи зайво сплачених податків чи митних платежів.

Ці підстави стали наслідком неоднакового тлумачення сторонами адміністративного процесу законодавства, пов’язаного з митним оформленням операцій із ввезення на митну територію України товарів, визначення митної вартості та встановлення коду товарів.

З огляду на викладене предметом спорів у справах зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері митної справи є:

- визнання протиправним та скасування рішення митного органу про визначення коду товару;

- визнання протиправними та скасування рішення митного органу про корегування митної вартості товару та картки відмови в митному оформленні товару;

- визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень про донарахування зобов’язань зі сплати податку на додану вартість та ввізного мита.

Крім цього, позивачі у зазначеній категорії справ додатково заявляли вимоги щодо зобов’язання митниці вчинити дії з митного оформлення товару за заявленою позивачами вартістю чи кодом товару, про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість та митних платежів.

З аналізу судових рішень у категорії, яка аналізується, встановлено, що при вирішенні таких спорів суди Вінницького апеляційного адміністративного округу в основному правильно застосовують норми законодавства з питань митної справи, зокрема, щодо визначення коду товару за УКТЗЕД.

Так, статтею 4 Митного кодексу України встановлено, що митне регулювання здійснюється на основі принципу виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 11 Митного кодексу України одним із безпосередніх завдань митних органів щодо здійснення митної справи є ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), яка, за визначенням у преамбулі Закону України «Про Митний тариф України» від 05.04.2001 № 2371-III, є товарною номенклатурою Митного тарифу України.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 69 Митного кодексу України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД.

Згідно зі статтею 311 Митного кодексу України УКТЗЕД складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів. В УКТЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду. Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Відповідно до ст. 313 Митного кодексу України на митні органи покладено обов'язок класифікації товарів за УКТЗЕД, а їх рішення є обов’язковими для підприємств і громадян.

З метою віднесення кожного товару зовнішньоекономічної діяльності лише до однієї класифікаційної групи, класифікація товарів для цілей митного оформлення здійснюється з урахуванням Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, які є додатком до Закону України «Про Митний тариф України».

Для забезпечення єдиного тлумачення і застосування УКТЗЕД в Україні запроваджено Пояснення до УКТЗЕД, затверджені наказом Держмитслужби України від 30.12.2010 №1561 (із змінами та доповненнями).

При цьому здійснення контролю правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД покладено на митні органи.

У разі виявлення невідповідності заявленого коду товару класифікації товару за УКТЗЕД митний орган має право самостійно класифікувати такі товари шляхом прийняття рішення щодо визначення коду товару, яке може бути оскаржене у судовому порядку.

Наприклад, у справі № 824/153/14-а за позовом Особи_1 до Чернівецької митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування рішення про визначення коду товару та картки відмови в прийнятті митної декларації суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що невідповідність відомостей, наведених у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу із зазначенням категорії «вантажний автомобіль» (товарна позиція 8704) та встановлення за результатами митного огляду транспортного засобу ознак товарної позиції 8703 стало підставою для прийняття митним органом правомірних рішень про визначення коду товару, відповідно до яких автомобілі класифіковано у товарній підкатегорії УКТЗЕД 8703319030, та щодо відмови в прийнятті митної декларації за кодом товару згідно з УКТЗЕД відповідно до рішень про визначення коду товару.

Разом з тим у справах, у яких код товару визначається за хімічними чи фізичними властивостями цього товару, виникають деякі спірні питання.

Як вже зазначалось раніше, митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД.

На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов’язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.

Під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.

З метою встановлення характеристик, визначальних у тому числі і для класифікації товарів згідно з УКТЗЕД, відповідно до статті 356 Митного кодексу України митний орган в рамках процедур митного контролю та митного оформлення здійснює взяття проб (зразків) товарів на підставі вмотивованого письмового рішення керівника цього органу.

З дозволу органу доходів і зборів можуть також братися проби (зразки) товарів, що зберігаються на митному складі, складі тимчасового зберігання.



Згідно з частиною 1 статті 357 Митного кодексу України взяті проби (зразки) під митним забезпеченням разом з актом про їх взяття доставляються поштою або посадовою особою органу доходів і зборів до спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи до його відокремленого підрозділу або до іншої експертної установи (організації) для проведення досліджень (аналізів, експертиз).

Прикладом розгляду таких спорів є, зокрема, справа №822/3989/13-а за позовом Особи_1 до Хмільницької митниці ГУ Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування рішень про визначення коду товару та про коригування митної вартості товару.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правильно класифікував ввезений товар за кодом УКТЗЕД 4402900000, а тому рішення відповідача «Про визначення коду товару» № КТ-400050000-0005-2013 від 26.04.2013 та похідне від даного рішення «Про коригування митної вартості товару» № 400000004/2013/000010/1 від 17.05.2013 є протиправними та підлягають скасуванню. Крім того, у зв’язку із правомірністю визначення коду товару позивачем у митній декларації суд першої інстанції вважав за таких обставин зобов’язати відповідача здійснити митне оформлення товару за кодом класифікації УКТЗЕД 4402900000.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з такого.

Підставою для висновків про неправильну класифікацію ввезеного товару відповідачем суд першої інстанції дійшов з огляду на протокол випробувань зразків продукції № 1501 від 07.06.2013, що складений Особою_2 та Особою_3 № 253/13 від 06.06.2013.

Відповідно до протоколу випробувань зразків продукції № 1501 від 07 червня 2013 року доставлений зразок не відповідає вимогам ГОСТ 7657-84 марки А (вищого 1 сорту), призначеної для виробництва активованого вугілля по масовій частці золи, масовій частці нелетучого вуглецю.

Згідно з протоколом випробувань № 254/13 від 06 червня 2013 року, протоколу досліджень № 253/13 від 06 червня 2013 року та експертного висновку Особи_3 № 253/13 від 06 червня 2013 року товар лише частково відповідає вимогам ГОСТ 7657-84 «Уголь древесный. Технические условия».

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що, постановляючи рішення щодо зобов'язання відповідача класифікувати товар за певним кодом УКТЗЕД, суд фактично самостійно визначив відповідний код УКТЗЕД, чим підмінив митний орган, що суперечить як положенням Митного кодексу України, так і практиці Європейського суду з прав людини.

Скасовуючи рішення апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд зазначив, що, враховуючи досліджені обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про те, що рішення відповідача «Про визначення коду товару» № КТ-400050000-0005-2013 від 26.04.2013, яким товар класифіковано за кодом 3802100000 як активоване деревне вугілля неангломероване, дроблене, з адсорбційною активністю по йоду 37 % (відповідає вимогам ДСТУ-6217-74), не відповідає вимогам Митного кодексу України, зокрема його статті 69, оскільки під час митного оформлення товарів або після нього не встановлено порушення правил класифікації товару, у зв’язку з цим відповідач не мав права самостійно класифікувати такий товар за іншим кодом товару. Крім того, відповідач не надав належних та допустимих доказів, що спірний товар, що заявлений до митного оформлення, є активованим вугіллям.

Найбільш численними у категорії справ, що досліджується, є спори щодо визначення митної вартості товару. При розгляді цих спорів суди виходили з такого.

Відповідно до частини 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Водночас частиною 1 статті 51 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Пунктом 1 частини 3 статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.

Відповідно до частини 1 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Відповідно до переліку даних документів, наведеного в частині другій цієї статті, такими документами є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною 3 статті 53 Митного кодексу України у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто митний орган має право зобов’язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості за наявності таких обставин: розбіжність між окремими документами; наявність ознак підробки певних документів; відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 57 Митного кодексу України, передбачено, що митна вартість товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний − за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Згідно з частинами 2, 3 статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод − за ціною договору (вартість операції).

При цьому за змістом частини 2 статті 58 Митного кодексу України основний метод не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Стосовно судової практики розгляду справ зі спорів щодо визначення митної вартості товарів необхідно зазначити, що проблем у застосуванні норм матеріального права судами Вінницького апеляційного адміністративного округу не було.


До прикладу, ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 залишено без змін постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2014 у справі № 802/740/14-а, якою задоволено позов Особи_1 до Вінницької митниці Міністерства доходів і зборів про визнання протиправним та скасування рішення.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що відповідно до статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Ця норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Право митного органу на витребування від декларанта додаткових документів виникає лише у разі наявності обґрунтованого сумніву у повноті та/або достовірності відомостей про митну вартість товарів, однією з підстав виникнення якого є виявлення розбіжностей у поданих декларантом документах, і такі розбіжності мають впливати саме на числове значення складових митної вартості товарів.

У силу положень частини 2 статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

У ході судового розгляду відповідач не надав доказів наявності обмежень, передбачених частиною 1 статті 58 Митного кодексу України, які виключають використання основного методу. Такого обмеження у використанні основного методу визначення митної вартості товару, як неподання додаткових документів, Митний кодекс України не передбачає. Крім того, позивачем надано достатній пакет на підтвердження митної вартості товару.

Іншим прикладом може слугувати ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 у справі № 822/4694/13-а, якою залишено без змін постанову Хмельницького окружного адміністративного суду про задоволення позову Особи_1 до Хмельницької митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання відмови протиправною та скасування рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що умовами поставки не передбачений обов’язок позивача (покупця) щодо оплати вартості робіт, пов’язаних з пакуванням, навантаженням та обробкою оцінюваних товарів, транспортуванням до місця перевезення на митну територію України ані як складової ціни товару, ані додатково. Тому ненадання документів, що підтверджують вартість цих робіт та послуг, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару, що надійшов відповідно до укладеного контракту.

У силу вимог частини 6 статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів. Згідно з частиною 3 статті 58 Митного кодексу України другорядні методи визначення митної вартості, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу, застосовуються у разі, якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом.

З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку, що позивач правомірно визначив митну вартість товару за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а у відповідача не було підстав для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості з застосуванням шостого методу для визначення митної вартості та картки відмови в митному оформленні товару.

Однак у судовій практиці були окремі помилки застосування законодавства, що регулює розгляд та вирішення таких справ.



Як приклад, можна навести справу № 822/3831/14 за позовом Особи_1 до Хмельницької митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування рішення в картки відмови.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено, що для здійснення митного оформлення товару ним були подані усі необхідні документи, і у митного органу були відсутні підстави вимагати надання додаткових документів, оскільки складові митної вартості були чітко визначені на підставі наявних документів, які надавались представникам митниці.

Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що подані позивачем документи не підтверджують такі складові митної вартості товару, як витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов’язаних з транспортуванням, та витрати на страхування, та правильно визнані Митницею недостатніми для визначення митної вартості товару за першим методом, що спричинило прийняття оскаржених рішень.

При цьому, витребовуючи докази у позивача, Митниця конкретизувала, які саме розбіжності містять надані позивачем документи, яких обов’язкових документів не надано позивачем з первинними митними деклараціями, на підтвердження яких саме обставин необхідно надати додаткові документи та зазначено конкретизовану інформацію, яка викликала сумнів у достовірності заявленої позивачем митної вартості.

Приймаючи рішення про визначення митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним методом (резервний), митний орган вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та наведено розрахунки, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що узгоджується з вимогами статті 55 Митного кодексу України.

Беручи до уваги вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено неможливість застосування методів 1-5 та правомірно визначено декларанту митну вартість за резервним методом.

Іншим прикладом є справа № 824/2263/13-а за позовом Особи_1 до Чернівецької митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання дій протиправними та скасування рішень. Хмельницький окружний адміністративний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що позивачем було подано усі необхідні та належні документи, які дозволяли визначити митну вартість товару за методом, визначеним позивачем, а відповідачем не було доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення про визначення митної вартості товарів за методом 2ґ. Також судом визнано необґрунтованими посилання відповідача на нижчий ціновий рівень імпортованого позивачем товару, порівняно з іншим митним оформленням, інформація про яке міститься в базі даних ЄАІС ДМСУ, та наявність у митного органу сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості товарів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв’язку з наявністю сумнівів у митного органу щодо зазначеної позивачем митної вартості товару у відповідача були наявні правові підстави для прийняття спірних рішень.

За результатами касаційного перегляду рішень судів нижчих інстанцій постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а постанову суду першої інстанції залишено без змін з огляду на таке.

Суд касаційної інстанції зазначив, що митний орган здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості товарів та, в разі наявності обґрунтованих сумнівів в правильності її визначення, може перевірити достовірність показників, зокрема шляхом запитування додаткових документів, проведення консультацій. Таким чином, сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, оскільки законодавство таких підстав прямо не встановлює.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що надані для митного оформлення документи не містять розбіжності, а їх дані піддаються обчисленню та підтверджують ціну товару. Тому за таких обставин рішення відповідача про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні товарів прийняті всупереч вимогам Митного кодексу України та є протиправними.

Зазначене вище дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Водночас декларант не зобов’язаний надавати повний перелік документів, визначених частинами третьою та четвертою ст. 53 МК України. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Правову позицію з цього питання було викладено в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 та 11.09.2012, зокрема в останніх було зазначено, що за умови ненаведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а витребування цим органом переліку документів, передбачених пунктом 11 Порядку №1766, без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, суд дійшов правильного висновку про протиправність рішення цього органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості.

У спорах щодо повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість і митних платежів судова практика Вінницького апеляційного адміністративного округу протягом 2014 року зазнала змін.

Задовольняючи позовні вимоги щодо повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість і митних платежів, суди виходили з такого.

Відповідно до частини 1 статті 27 Митного кодексу України, якщо задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб пов'язане з виплатою грошових сум, їх виплата здійснюється за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі рішення суду, органу чи посадової особи щодо задоволення скарги повністю або частково в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 1 статті 301 Митного кодексу України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється в силу вимог Бюджетного та Податкового кодексів України.

Підпунктом 5 пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України передбачено, що списання коштів з бюджету за рішенням суду щодо повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів.

Підпунктом 1 пункту 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, встановлено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

До прикладу, ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 у справі № 802/743/14-а залишено без змін постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014, якою задоволено позов Особи_1 до Вінницької митниці Міндоходів, ГУ Держказначейства України про визнання протиправною картки відмови у митному оформленні, стягнення незаконно нарахованої суми ввізного мита.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, зазначив, що для надання товару режиму вільної торгівлі, єдиним документом, що свідчить про країну походження товару є Сертифікат про походження товару, виданий уповноваженим органом держави вивезення відповідно до її національного законодавства. Аналогічна правова позиція у даній категорії справ висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 20.03.2014 у справі №К/800/65625/13.

За наведених обставин, рішення відповідача про відмову у митному оформленні товару у режимі вільної торгівлі на підставі митної декларації від 03.03.2014 №401090000.2014.003924, яке викладене у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, зважаючи на похідний характер вимог щодо повернення сплачених коштів (мита), суд першої інстанції правильно та обґрунтовано постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Особи2 незаконно нарахованого та вимушено сплаченого ввізного мита.

Тобто у випадку визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості товарів суди приймали рішення щодо повернення надмірно сплачених податків та митних платежів.

Згодом зазначена судова практика зазнала змін з огляду на висновки Верховного Суду України, висловлені у постанові від 15.04.2014 по справі №21-29а14. Зокрема, ВСУ звернув увагу на існування спеціального нормативного регулювання повернення надмірно сплачених митних платежів.

Так, згідно з частинами 1-4 ст. 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України та Податкового кодексу України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб митного органу, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

Відповідно до пунктів 43.1-43.5 ст. 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

На виконання вимог статті 43 Податкового кодексу України процедура повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів визначена Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618 (далі – Порядок № 618).

Відповідно до змісту пунктів 1-4 розділу ІІІ Порядку № 618, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Тобто, виходячи з наведених норм, встановлено спеціальний порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, а тому суди зазначали, що позовні вимоги в цій частині є передчасними та не підлягають задоволенню.

Прикладом є постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі № 802/1873/14-а, якою скасовано в частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду про задоволення позову Особи_1 до Вінницької митниці Міндоходів, ГУ Держказначейства України у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості, стягнення зайво сплаченої за митне оформлення товару суми ПДВ.

Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з державного бюджету України надміру сплачених обов’язкових платежів не підлягає задоволенню, оскільки шляхом прийняття судом рішення про стягнення суми надміру сплачених митних платежів фактично визначається митна вартість ввезеного товару, чим підміняється митний орган.

Вказана позиція визначена Верховним Судом України від 17.12.2013 у справі № 21-439а13 про визнання протиправним і скасування рішення про визначення митної вартості та стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Зокрема, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що суди, у разі встановлення протиправності рішень митного органу про визначення митної вартості за тим чи іншим методом не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму податку на додану вартість, фактично визнаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Разом з тим така ситуація у деякій мірі була наслідком зміни судової практики ВАСУ, у тому числі за результатами перегляду його рішень Верховним Судом України.



Так, у справі № К/800/66284/13 за позовом Особи_1 до Хмельницької митниці Міндоходів про визнання протиправними, скасування рішення і картки відмови та зобов’язання вчинити дії ВАСУ скасував ухвалу ВААС та змінив рішення суду І інстанції в частині зобов’язання митниці здійснити митне оформлення товару за заявленою митною вартістю. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, ВАСУ зазначив, що відповідно ст.257 МК України встановлена відповідна процедура декларування, яка передбачає подання декларантом митних декларацій, внесення в них відповідних відомостей, тому позовні вимоги щодо зобов’язання здійснити митне оформлення є необґрунтованими.

Проте в аналогічній справі № К/800/66162/13 за позовом Особи_1 до Хмельницької митниці Міндоходів про визнання протиправними, скасування рішення і картки відмови та зобов’язання вчинити дії ВАСУ залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими зобов’язано Хмельницьку митницю провести митне оформлення товару за заявленою митною вартістю.

Проведений аналіз практики застосування судами митного законодавства дає підстави зробити висновок про те, що детальне правове регулювання вказаних правовідносин є достатнім для розгляду справ категорії, що аналізується.



Водночас з метою правильного і однакового застосування законодавства із зазначеного питання вважаємо необхідним формування однакової судової практики при застосуванні митного законодавства, що буде сприяти оперативності та ефективності розгляду справ, та надання Вищим адміністративним судом України судам нижчого рівня роз’яснень щодо вирішення спірних питань.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал