Уроки розвитку зв’язного мовлення



Pdf просмотр
Сторінка2/2
Дата конвертації09.05.2017
Розмір0.5 Mb.
1   2

Річок в Україні налічується 73 тисячі.
Вражаюча цифра Серед них є великі і малі. Перший учень Наше село Залізнячка теж розташоване у мальовничій долині невеличкої річки Гнилий
Тікич за
км від міста Черкаси. Протікає річка з півночі на південь через Звенигородку, Стебне, Єрки, Катеринопіль. До неї впадає річка Шполка. І несуть вони свої води у річку Синюху, а потім у славну річку Дніпро, яка впадає у Чорне море.

Другий учень Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка – Дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городів наспід кленом, І наша хата пахне їй борщем. Цвіте над нею небо здоровенно Солодкими хмаринами з дощем. Ця річечка тече для клена і для мене, Її й тоді я бачу, коли сплю. Я річечку оцю в городів наспід кленом Як тата й маму і як мед люблю. (Микола Вінграновський) Вчитель Синя річечка блищить, Щось тихенько гомонить І біжить собі, біжить Не зупиниться й на мить. Струмку говорила ріка Ти вузький, а я широка, Ти мілкий, а я глибока. Про одне забулася ріка, Що вона почалася з струмка. Під час дощу і танення снігу частина води стікає в річки, частина випаровується, а частина просочується крізь грунт і пісок до глини, яка не пропускає води. Усі води, які знаходяться під поверхнею землі, прийнято називати підземними. Під землею вода очищується і фільтрується і вже чистою виходить на поверхню. Підземні води не залишаються нерухомими. Вони рухаються підземними струнками і виходять на поверхню. Місце, де виходить вода, називається джерелом. В Україні здавна шанували джерела. Чистота та бездоганні смакові якості джерельної води сприяли тому, що народ надавав їм символічного значення вода вважалася живою, тобто особливо цілющою. За народним повір’ям, жива вода давала силу, зцілювала рани і повертала до життя. Третій учень
Давним – давно, неподалік річки Гнилий Тікич із скелі текла прохолодна вода, яка мала чудовий смак. Це було чудове джерельце. Люди ходили до нього поводу. Збереглося це джерело ідо нині. Тепер називають його Ринвою. Люди і тепер беруть там воду. І говорять, що ця джерельна вода не тільки смачна, алей має багато корисних мінералів для здоров`я. Четвертий учень
Джерел троє під горою –
Пам’ятка прадавня, Пригощає люд водою Звечора і зрання.
Сонце грає промінцями –
Дуже вода чиста, Бульбашки між камінцями, Як срібне намисто. Тут улітку прохолода, Як нектар повітря, Почастує тут природа

І водою, й вітром. А зимою легка пара, Висить над водою, Наче справді сива хмара Пропливла сюдою. (Вітраненко Д. Г. ) Вчитель Споконвіку любили українці калину. Садовили її коло хати, в садочку, у березі, над річкою, біля джерела. У калини гарний білий цвіт, пахучий, рясний. А ще більше милують око ягідки калини. Калина не боїться, коли її кетяги ламають. Вона ще буйніше тоді росте. І ніякі вітри її не подолають. Про червону калину люди багато пісень склали. У тих піснях із червоною калиною порівнюють не тільки дівчину, ай Україну.
- Запишалася калина, наче красная дівчина.
- Без верби та калини – нема України. Робота біля джерела От і ми минулого року посадили калину біля джерела. Вона прийнялася, зацвіла і навіть кілька грон ягідна ній вродило. Добре калинці тут серед краси. Ми повинні доглядати за нею, тому й взяли сьогодні відерце з вапном. Дівчатка побілять знизу гілочки калини, щоб шкідники їй не надокучали, а хлопчики грабельками дістануть опалі листочки із джерельця. (Робота займає кілька хвилин) Тепер можна трохи перепочити, напитися джерельної води. (Діти смакують водою)
3. Творча робота А щоб наші враження від прогулянки залишились надовго, знайдіть собі зручне місце і, обравши будь яку форму тексту (вірш, розповідь, казка)опишіть свої враження.
4. Перевірка написаного Діти зачитують роботи
Стоїть гай зелений, А поміж кущів, Біжить струмок веселий, Петля між берегів. Він почув одну новину В цю щасливую годину, Що тече він в річку, Річку невеличку. (Іващенко Олександр ) З під землі біжить водичка це – цілюще джерельце. Всі біжать води напиться, Коли сонце припече. (Огнівенко Ярослав ) Джерельце дзюрчить, дзюрчить. Вода на сонечку блищить. Жабка потраві стрибає. Коник пісеньку співає. А метелик прилетів, Бо водички захотів. І крикливі горобці Воду п’ють на камінці Джерельце це люблять всі І великі і малі. Тож приходьте й ви сюди, Теж напитися води. (Сікорська Світлана )


Ринва – цілюще джерело
(Казка)
Розказала мені матуся казку, а , може, не казку, а бувальщину. Я і вам переповім.
Було це в сиву давнину, може, ще і людей на світі не було, яку матінки Сонця і батечка Місяця народилось двоє діточок. Хлопчика назвали Камінчика дівчинку - Джерельце.
Сонечко їх зігрівало, вітри колихали, а зорі і Місяць чатували їх малечий солодкий сон. Підростали діточки і були вони дуже добрими, чуйними, увесь світ любив їх. Дівчинка була дуже красивою, доброю, а хлопчик – сміливий, сильний, розумний.
Діти гралися на зелених луках, гойдалися на хмаринках, блукали густими лісами. Одного разу, збираючи квіти, вони нагорі побачили Вітряк. Він був дуже старий, стогнав від вітру, скрипів, іноді, наче щось бубонів, нагадуючи старого дідуся. Джерельце і Камінчик запитали Сонце Що то таке Матуся їм відповіла Це ваш дідусь. Його Чаклун, що живе за горою, перетворив на Вітряк. Ось він тепер такі стоїть, стогне
- Ми підемо до Чаклуна і визволимо дідуся, - загукали діти.
- Ні, не ходіть, бо буде лихо, - прохала мати. Але діти не послухали матінки і пішли визволяти дідуся. Прийшли до Чаклуна, стали прохати звільнити старого. Чаклун розгнівався, струснув велику чорну хмару, гримнув грім, вискочила з хмари блискавиця і спалила Вітряк.
Дітки, як стояли разом, притулившись одне до одного від страху, такі стали хлопчик – камінням, а дівчинка – джерельцем.
Спливло з того часу за водою багато віків, а джерело ще й нині напуває своєю цілющою водою жителів села Залізнячка. І називають його люди Ринвою. Хто п’є воду з цього джерела, за народним повір’ям, стає таким красивим, як дівчинка Джерельце і таким мужнім, сміливим і розумним, як хлопчик Камінчик.
(Пустовойтенко Олексій)
V. Домашнє завдання. Переписати в зошити свої твори. І. Підсумок уроку Всією душею, всім своїм серденьком Люблю тебе, рідний краю, земленько рідненька. І вас люблю, гори, ліси та гайочки, І вас, ріки повноводі, маленькі струмочки…
Гарна, велика країна моя, Є в ній озера, річки і моря, Гори високі, степи та ліси, - Скільки багатства і скільки краси

Урок 17. Як не любити цей край Тема Як не любити цей край Мета Вчити дітей прислухатись до явищ природи, малювати в уяві власні відчуття, фантазувати, логічно висловлювати думки. Розвивати дитячу фантазію через слово. Поповнювати словник дітей образними словами, цікавими порівняннями. Розвивати творчий інтересі любов до художнього слова. Виховувати почуття любові та гордості до Батьківщини, рідного краю, свого села, до тієї частинки землі де ти народився і живеш. І. Організаційний момент Сьогодні у нас незвичайний урок. Сьогодні ми зробимо ще один крок Вкраїну відому, в країну чудову, Що нас так чекає й збагачує мову.
ІІ. Повідомлення теми уроку Сьогодні ми потрапили на телепередачу. Я – ведуча цієї передачі, а ви всі – експерти, знавці рідного краю історики, географи, екологи, дослідники, поети і просто жителі мальовничого куточка Землі, який зветься Залізнячка. Я буду кожному із вас надавати слово, включати мікрофона ви – висловлюватимете свої думки, знання, щодо рідного краю, в якому ви народилися, живете, навчаєтесь. В якому проходить ваше дитинство.
І так. Мікрофон увімкнено. Телепередача Як не любити цей край - в прямому ефірі.
ІІІ. Робота над темою уроку
Поет1: Як не любить той край, Де вперше ти побачив Солодкий дивний світ, Що ми звемо життям, Де вперше став ходить,
І квіткою неначе В його теплі зростав, І усміхавсь квіткам (Володимир Сосюра)

Поет2: Чого б не любити, як навколо така невимовна краса Вона заворожує нас на кожному кроці. Де зелені хмари яворів Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів, Привітав його і запитав
- Всі народи бачиш ти з висот, Всі долини і гірські шпилі. Де найбільший на землі народ Де найкраще місце на землі Сонце усміхнулося здаля
- Правда, все я бачу з висоти. Всі народи рівні, а земля Там найкраща, де вродився ти. Виростай, дитино, й пам’ятай – Батьківщина – то найкращий край (Дмитро Павличко)
Ведуча: Сьогодні ми поговоримо про той мальовничий куточок нашої матінки – України, який непозначений на карті, але без нього наша Батьківщина не була б такою, як вона є. Саме наш рідний край і є тим коштовним камінчиком, який доповнює і прикрашає її.
І це є наше невеличке село Залізнячка, Катеринопільського району, Черкаської області.
Поет 3: України рідної окраса Край пісень і золота зерна. Ти колиска нашого Тараса, Чарівна черкаська сторона. (П. Власюк) Босоніж стежечка біжить Левадою, в городи…
Як любо тут, як славно жить Серед цієї вроди. (Володимир Коломієць)
Історик1: Сучасне село Залізнячка входить до складу селища Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області.
Воно засноване в другій половині 18 століття в 10 кілометрах на південь від міста Звенигородки. Перші селянські житла тулились в один ряд вздовж правого берега річки. З’явилися вони внаслідок стоянки в цій місцевості гайдамаків.

Дослідник1: Доречі, існує кілька версій проте, як село Залізнячка дістало таку назву.
1. В зв’язку з залежами залізної руди націй територій.
2. В зв’язку з побудовою залізниці, яка проходить через наше село.
3. На честь відомого козака Максима Залізняка.

Дослідник 2: В 1768 році, гайдамаки під проводом Максима Залізняка наступали на Умань. Поки йшли переговори Максима Залізняка з Гонтою про захоплення Умані, селянські загони, що отаборилися в навколишній місцевості (в пому числі і на території с. Залізнячка) готувались до майбутніх боїв, побудували кузні, виробляли зброю, гартували її в криниці Чернече, яка й дотепер напуває жителів південної окраїни с. Стебне.

Після поразки Коліївщини, ця місцевість стала притулком для декількох її учасників. Саме в цій, на той час дикій місцевості, їм вдалося врятуватись від розправи польських панів.
Існує народний переказ, що серед перших поселенців була також дружина Максима Залізняка, а через те й село називається Залізнячка.

Дослідник 3: Перші житла селян були розташовані на правому березі річки. Це були глинобитні мазанки, покриті соломою. Низенька селянська хатинка – мазанка в основному складалася з сіней, комори та двох кімнат, в яких була піч з лежанкою, що закінчувалась отвором в сінях для виходу диму і переходу його в димар, виплетений з хворосту і обмазаний глиною. Вікна в хаті були маленькі, на чотири шибки. Подвійних рамне було, так що взимку, шибки промерзали настільки, що не просвічувалися.
Вздовж стіни стояла довга лава, на якій зразу ж біля порога стояла діжка з водою, яка взимку часто замерзала.
В кутку стояв стіл, а над ним на стінах, висіли ікони. Для спання була піч, лежанка та піл. Над полом висіла жердка, для вішання одягу. Між полом та столом стояла скриня, на стіні висів мисник для посуду.

Поет 4: Для кожної людини найдорожча та хатина, де мати народила. Теплота родинного інтиму Ще на шибах досвіток не скрес Встала мати. Мотузочком диму Хату прив’язала до небес. Весело із ляском серед печі,
Полум’я гуляє по гіллю. Ковдрою закучуючи плечі, Мати не пита, чому не сплю. Матері розказувать не треба, Як душа світліє передднем В хаті, що прив’язана до неба, Світанковим маминим вогнем. (Станіслав Ченілевський)
Житель: Зараз, у наш час, будинки в селі мають інший вигляд. Але любов до батьківської хати була, є і буде. Адже де б мине були, скільки б часу не минуло з тих пір, як діти виросли і вилетіли з батьківського дому, їх завжди буде тягнути туди, девони виросли, де відчули батьківську любові ласку, де вбирали в себе з материнським молоком і першою колисковою піснею, любов до свого рідного краю.

Поет 5:Я люблю свою хату, І подвір’я, й садок Де і сонця багато, І в жару – холодок. Тихо й затишно. Квіти Коло хати цвітуть. І невтомно все літо Бджоли в цвіті гудуть. Все для мене тут рідне
Стіни – білі, як сніг, І віконце привітне, І дубовий поріг. І ряденця строкаті, Й рушники на стіні, - Навіть дим в нашій хаті Рідно пахне мені. (Іван Гнатюк)

Ведуча: Мені б хотілося запитати чи торкалася історія України села Залізнячка?
Історик: Звичайно торкалася. Яне знаю, куди мене доля закине. Безліч є сподівань, безліч надій. Але де б я не був, я душею полину В отчий дім, Катеринополе мій. Тут діди мої поле орали, Гречку сіяли, їли із маком коржі. Тут у кожній сім`ї козаки виростали І точили на ворога косий ножі. Тут ростили дітей і сапали городи. Тут брат з братом зійшлися в кривавім бою. Революція, голод, війна всіх народів
Помолола на жорнах й родину мою . Тут співають пісні про війну ветерани. Тут вшановують тих, хто загинув за нас. (М. Штепан поет – земляк)
Історик: (продовжує) Навесні 1933 року колгосп імені Петровського села Залізнячки мав 112 дворів, га землі, 44 голови тягла. Але незважаючи нагарний уражай в селі
1932 року почався голод. От як говорить про це в своїй поемі Голод 1933 року, наш односельчанин Вітраненко Дмитро Гнатович, який сам пережив голодомор. Смерть голодна лютувала, Нищила хатами, Пухлих людей катувала, Кидала до ями. Люди мерли, наче мухи, Розкладались трупи, Не встигали копать ями Похоронні групи. І ніщо не проклинали, Не сипалась лайка, Люди мовчки померали, То правда – не байка.

Історик: Війна також не обійшла наше село стороною.
22, ще вранці, Коли люди спали Сповістили виконавці, Що війна настала. Що фашисти віроломно Битву нав’язали Їхні танкові колони Наш кордон прорвали. Несе Тікич свої води
У річку Синюху, Наступають вражі орди На нас мчать щодуху. Несе Тікич свої води Аж у Чорне море, Творять лихо вражі орди, Сіють кляті горе. Наші хлопці з Залізнячки
Йшли на схід в колоні, Без підводи, без конячки, Стомлені в безсонні. Заправа народу Вони воювали, За його свободу Все життя віддали. (Вітраненко Д. Г. )

Еколог : Скінчилась війна. Почалась відбудова. Ожило село. Звеселіло. Не гримлять вибухи, не плачуть діти. Та чорний птах знову розкрив свої крила, не дивлячись нате, що мирний час настав. І відлуння Чорнобильського лиха долинула до нашого села.
Чорнобильське горе дощем Ліси та поля забруднило, Осіло під кожним кущем, Місцевість усю полонило. (Вітраненко Д. Г. ) Це лихо спідкало не лише нас, а всю Україну. Тож давайте задумаємось. Давайте зробимо усе, щоб зберегти свій край. Його мальовничу природу ліси, поля, гаї, ріки і озера. Вмійте ж природу любити, Кожній стеблині радіти. В полі, у лісі, над яром – Квіти дерева і трави. Квітку не вирви задаром, Гілки не втни для забави. Оберігайте ж повсюди Шлях і стежиночку в гаї. Все це окрасою буде Нашого рідного краю. Щоб минали часи, а наступні покоління могли насолоджуватись неповторною красою. Щоб вони відчули її, як ми, і душею, і серцем. Буває, часом сліпну від краси. Спиняюся, не тямлю, що воно за диво, - Оці степи, це небо, ці ліси, Усе так гарно, чисто, незрадливо, Усе як є – дорога, явори, Усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, Що хоч спинись із Богом говори… (Ліна Костенко) Цими словами ми і закінчуємо нашу телепередачу Як не любить цей край. До нових зустрічей.
4. Творча робота
Перед вами, любі діти, стоїть завдання написати розповідь, нарис, вірш чи легенду, використовуючи матеріали, які були сьогодні озвучені.
5. Перевірка написаного
Легенда про Залізнячку Розказала мені матуся казку, а , може, не казку, а бувальщину про походження назви нашого села. Версій є декілька, але саме ця мені найбільше припала до душі. Я і вам її переповім.
Колись, давним – давно, коли на українській землі шугали хмарами татарські орди, живна Україні Максим Залізняк. Жив він у мальовничій місцевості, де протікала невеличка річка Гнилий Тікач, зеленіли верби, цвіли сади, шумів ліс. Була у цього козака дорога матінка, рідна дружинонька, любі дітки.
Настали важкі часи. Злі вороги прийшли завойовувати його рідний край. Максим Залізняк зібрав військо і ставна захист рідної землі, а малих дітей, жінок та старих сивобородих дідусів лишив у сховку, біля цілющого джерела Ринва, на правому березі річки Гнилий Тікач. Довго тривав бій. Мужньо захищав свої землі Максим Залізняк з побратимами – козаками та сили були нерівні, а вороги підступні. В нерівному бою його було поранено. Ворожа стріла влучила прямо в серце відважного воїна. Та товариші не кинули Максима. Вони таємно принесли його до цілющого джерела. Напували водою, змочували рану. І рана почала гоїтись. Та даремно раділи. Стріла, якою було поранено Максима, була отруєна і отрута потрапила в кров. Велике горе спіткало український народ, адже він втратив свого славного сина - відважного Максима Залізняка.
Його поховали у лісі під крислатими дубами. На згадку про Максима Залізняка те поселення, де залишилися його побратими, назвали Залізячкою. Це село існує і нині, в якому ми живемо і по – сьогоднішній день. І б’є з під землі цілюща вода того історичного джерела . А ми доглядаємо за ним, бо історією повниться земля наша.
(Пустовойтенко Олексій) Підсумок уроку Розляглось моє селище Між лісами й долинами. Розділяєшся Тікичем Ти навпіл з краю вкрай. І садами квітуєшся. І хлібами красуєшся, І стежками порізане, Як святий коровай. Всі стежки через душу, Всі стежки через серце, Всі ведуть через пам'ять, До найближчих людей…
І під батьківську стріху, Ідо школи в горіхах, Й до чаклунки – калини, Й до матусі очей. (Микола Штепан)

Залізняцький НВК Дитячий садок Початкова школа Сільська бібліотека
Пам’ятники: Церква
ЖЕРТВАМ ОДНОСЕЛЬЧАНАМ, ЯКІ
ГОЛОДОМОРУ ЗАГИНІЛИ ПІД ЧАС
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ,
ЗАХИЩАЮЧИ БАТЬКІВЩИНУ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал