Урок мужності в 11 класі «Цих днів не змеркне слава»



Скачати 62.54 Kb.
Дата конвертації20.03.2017
Розмір62.54 Kb.
ТипУрок
Урок мужності в 11 класі

«Цих днів не змеркне слава»,

присвячений дню партизанської слави.

Мета:

Розширити знання учнів про партизанський рух в Україні та в рідному краї, героїв партизанського руху, відкарбувати в їхній пам'яті імена найвідоміших діячів партизанського руху. Розвивати вміння виступати із повідомленням перед аудиторією, образне мислення, артистичні здібності в декламуванні поезій. Сформувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого нашої Батьківщини; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до ветеранів війни.



Очікуваний результат:

Після цього заходу учні зможуть:



  • поглибити знання про героїчне минуле нашого народу та нашого краю ;

  • усвідомити велич подвигу у вирі другої світової війни;

  • шанобливо ставитися до тих, хто ціною свого життя здобув перемогу.

ІІІ. Основний зміст заходу

Бабич Тетяна:

Ми не діти війни,


Лихоліття страшного не знаєм.
Із книжок про війну, про бої читаєм.
Ми не діти війни,
Ми дітьми її пітьми не були.
Ми у мирі, у щасті, у тиші росли.
Але пам’ять про те, що творила
Кривава війна,
В наших душах ожива.

Бровко Артур:

22 вересня, у День партизанської слави з почуттям безмежної подяки й любові ми віддаємо данину поваги ветеранам антифашистського опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками.

Відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом.

Найважчі та найжорстокіші випробування випали на долю нашого народу у роки Другої світової війни. Мільйони українців, тисячі наших земляків пережили роки окупації, страхіття війни, але вони не зламалися. Віддавали своє життя наближаючи перемогу.



Шаповал Вікторія:

Вони у битві чесно полягли –

а іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули. Але перемогли,

бо віддали життя для Перемоги.

 

Живу їх пам’ять вік шануєм ми,



увічнивши у обеліск безсмертя.

Та кулями пробитими грудьми

не зупинити ворогів упертих.

 

Моторіна Яна:

 Загиблих поховали між беріз,

 в їх шепоті і онімілім співі,

 ішли у бій – не витирали сліз,

 а закипали у священнім гніві.

 

 Перемогли! І радість між епох:



 біля рейхстагу, сильні, благородні,

 гриміли радістю величних перемог

 в найвищім щасті – щасті всенароднім!

Богачов Віктор:

В роки тимчасової німецько-фашистської окупації Балаклійщина перетворилася на партизанський край.

 Вагомий внесок у визволення України зробили партизани і підпільники. За офіційними даними, на території Балаклійського району діяли чотири партизанських загони: Балаклійський партизанський загін № 10 (командир загону Микола Іванович Вербицький, комісар Іван Пилипович Колотило), Савинський партизанський загін  № 51 (командир загону Семен Андрійович Демченко, комісар Іван Максимович Олізаренко), Савинський партизанський загін № 52 (командир загону Олександр Іларіонович Тимофієнко, комісар Дмитро Арсентійович Волченко), Петрівський партизанський загін (командир загону Ілля Федорович Галкін, комісар Костянтин Миколайович Корнілов).

  Партизани Балаклійщини чинили такий шалений опір фашистам, що в них, у буквальному сенсі цього слова, земля горіла під ногами. Партизани знищили понад 700 німецьких солдатів та офіцерів, три німецьких штаби, пустили під укіс 2 потяги, а це 8 вагонів з боєприпасами, німецькими солдатами та кіньми, а також розбили вщент 70 підвід, 15 автомашин, захопили 2 радіостанції, 1 міномет, 58 кулеметів, 324 автомати та гвинтівки. У Петрівському (тоді ще районі) партизани підірвали всі мости, а десятий партизанський загін ще до приходу Радянської армії звільнив Чепіль, Червону Гусарівку, Щурівку та передмістя Балаклії. Смертю хоробрих полягло в тих боях багато наших воїнів та партизанів, серед них полковник І.М. Ростовцев, капітан А. Алієв, капітан Х.М. Муканов, чиїми іменами названі вулиці в Балаклії. Зухвалий партизанський наліт позбавив ворогів двох продуктових складів та чималої кількості зброї. Довелося також спалити необмолочені жита на площі 10 тис. га та 400 скирт. З оточення партизанами було виведено 590 радянських солдатів та офіцерів.

  На боротьбу із загарбниками піднявся увесь народ – від старого до малого. П’ятнадцятирічна Марійка Шаповал, учениця Лагерської школи, була зв’язковою партизанського загону. Поліцай, який жив по сусідству, вистежив сміливу дівчину. Після жорстоких катувань вона була розстріляна.

  Час плине швидко. Він забрав у небуття більшість з тих, хто партизанив у роки війни. У нашому районі в живих залишилось дуже мало героїв-партизанів. Серед їх числа Віктор Петрович Кульш, Володимир Никифорович Сальников, Костянтин Онуфрійович Вистробець, Дмитро Васильович Пономаренко, жителі Балаклії, Микола Сергійович Костенко з Червоної Гусарівки, Анна Родіонівна Антонова з Червоного Дінця, Микола Іванович Завгородній та Антоніна Яківна Дегтярьова з Чепіля. Дякуємо вам і вашим загиблим товаришам по зброї за безстрашність у боротьбі з ворогом. Вітаємо вас і ваші сім’ї з Днем партизанської слави, бажаємо міцного здоров’я, щастя і благополуччя.



Григоренко Аліна:
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в селах, містах синів вже нема.
Лиш вогники - квіти їм люди кладуть,
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що їх за собою забрала війна,
Що їхні серця уже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.

c:\documents and settings\user\мои документы\завантаження\1.jpg

Учитель: Нехай День партизанської слави передається з покоління в покоління і надалі, нехай зберігає у наших серцях такі поняття як Батьківщина, честь, обов'язок і пам'ять.

Партизанська балада «Три сестри»

Косова Анна:

Було це давно…


В ту сувору годину,
Як кров'ю вмивалась
Земля України.
Вставали на сході
Заграви червоні,
Було три сестри в партизанськім загоні.
Три сестри-близнючки -
Їх, навіть, бійці не могли розрізняти:
Всі троє чорняві, всі троє пригожі,
Одна до одної, як в пісні похожі,
А дні ті були… Не забути ніколи і досі:
Чужі ешелони летіли з укосів.
То плата фашистам за чорні руїни,
За сльози Вкраїни, за кров України
І ось коменданту донеслися вісті:
Піймало гестапо розвідницю в місті.
Якесь там дівча молоде та зелене.
- Ану, приведіть її зараз до мене.
І ось вони руки тоненькі дівочі,
Та чорнії брові, та карії очі.
-Це ти партизанка?
-Це я - партизанка.
-А ну ж бо розказуй усе до останку .
А ні, так дорога одна - лиш до бога.
Мовчить... не каже нічого,
Її катували од ранку й до ночі,
Їй руки ламали, їй душу виймали.
Мовчала, мовчала, нічого не знала.
І от на світанку перед тим, як розстріляти,
Спитав комендант:
- А як тебе звати?
Відкрились уста її лиш на хвилинку,
І чує гестапівець: Я- Україна!
Стояли берези понурі та голі,
Її розстріляли у чистому полі.
Та знов опадають кривавії роси,
І знов ешелони ідуть під укоси,
І знову пожари від ранку й до ранку,
І знову впіймали нову партизанку.
Немов хто в окріп коменданта укинув:
Стоїть перед ним кароока дівчина,
Як та кароока, як та темнокоса,
Вірьовками зв'язана, бита та боса.

Пахоль Анастасія:

Стоїть перед ним непокірна дівчина.


І каже гестапівцям : Я - Україна!
Стоїть і сміється: Нізащо не згину!
Цей сміх коменданта дратує та бісить,
Кричить комендант: Негайно повісить!
Він сам їй вірьовку на шию накинув.
Він сам її вішав - оту Україну.
Та знов опадають кривавії роси,
І знов ешелони летять під укоси,
І знову пожари од ранку й до ранку,
І знов до останньої б’ється краплини
Моя Батьківщина, моя Україна.
Осінньої ночі в село над Сулою
Орли – партизани ввірвалися з боєм.
Наляканий німець схопився з постелі.
Тікати... куди? Хоч дерися на стелю.
І чує він кроки дівочі на ґанку,
Це йде з автоматом сюди партизанка.
Жах заповзає у душу зміїну,
Він знову побачив живу Україну.
Оту ж карооку, оту ж темнокосу,
Він падає в ноги, пощади він просить.
-Ні, смерть, тобі кате! За смерть, за руїни!
Ти бачиш, розбійнику, Я - Україна!
Було це давно... В ту сувору годину,
Як кров’ю вмивалась земля України.
Вставали на сході заграви червоні,
Було три сестри в партизанськім загоні.
Ми пам'ятаєм вас.
І через гони літ
Ми будемо за вас
свій отчий край любити
І на землі своїй лишати добрий слід.
Ніхто не зупинить історії хід -
Будує свій дім Україна.
І стверджує нині і захід, і схід,
Що ми є велика родина.
Любіть Україну, вона в нас одна,
Другої немає й не буде,
Любіть Україну, як матір, щодня,
Тоді вона й нас не забуде.
Любіть Україну, всім серцем любіть,
Священную матір - Вкраїну,
Як предки великі її бороніть,
Кохайте її до загину.
Не забути ніколи і досі:
Чужі ешелони летіли з укосів.
То плата фашистам за чорні руїни,
За сльози Вкраїни , за кров України.
                                     (Автор невідомий)

Шендрик Вячеслав: Минають роки, відлітають у вічність.  Багато часу минуло з тієї тривожної ночі, коли  замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Усе далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам’ять про тих, хто віддав заради Перемоги  своє життя.Ми ніколи не забудемо героїв партизанського руху. Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу рідну землю.

Хвилина мовчання.

c:\documents and settings\user\мои документы\завантаження\2.jpg

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал