Університет бізнесу та права особливості та ознаки інституту судової влади



Скачати 142.92 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації01.07.2017
Розмір142.92 Kb.

167
УДК: 347.962

М. Суховій
Львівський університет бізнесу та права

ОСОБЛИВОСТІ ТА ОЗНАКИ ІНСТИТУТУ СУДОВОЇ ВЛАДИ
ДИСКУСІЙНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ
У статті, на основі критичного аналіз Закону України Про судоустрій і статус суддів
досліджуються особливості інституту судової влади. Розроблені ознаки інституту судової влади.
Ключові слова
: інститут судової влади, судова система.
В статье, на основе критического анализ Закона Украины О судоустройстве и статусе
судей исследуются особенности института судебной власти. Разработаны признаки института
судебной власти.
Ключевые слова
: институт судебной власти, судебная система.
The article, based on critical analysis of the Law of Ukraine On the Judicial System of
peculiarities of the Institute of the judiciary. Developed signs of the Institute of the judiciary.
Keywords: Institute of the judiciary, the judicial system.
Постановка проблеми.
За весь час становлення України як незалежної, демократичної, правової держави, в якій права та інтереси людини і громадянина проголошено Конституцією України найвищою соціальною цінністю, що визначає спрямованість розвитку і діяльності держави, одним із найактуальніших питань залишається реформування судової системи. Мусимо констатувати, щодо сьогоднішнього часу судова реформа такі не закінчилась, а судова система і надалі перебуває у певному невизначені. Прийняття уроці Закону України Про судоустрій і статус суддів, на думку окремих експертів, значною мірою погіршило ситуацію, оскільки розбалансувало судову систему та зробило суддів більш залежними від політиків. Також низку нововведень можна вважати порушенням права на справедливий суд. До того ж, у згаданому Законі у значній мірі такі невраховані основні рекомендації Венеціанської комісії. У першу чергу маємо на увазі рекомендації, які стосуються статті 19 Закону, відповідно до якої Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України. На думку експертів Венеціанської комісії це створює враження, що проект закону пропонує залишити утворення і ліквідацію місцевих судів, апеляційних судів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України на розсуд вищої виконавчої інстанції – Президента країни. Але, якби там не було, експертів дещо турбує, що основне правило щодо утворення (і – що є не менш проблемним – щодо ліквідації) судів видається таким, що суперечить головному принципу, давно виведеному наглядовими органами ЄКПЛ. Те, як сформульовано Статтю 19, посилає негативний сигнал можна припустити, що коли Президент очікуватиме негативного для себе рішення суду, він зможе просто ліквідувати цей суді таким чином забезпечити розгляд справи іншими суддями [2]. Ці та ряд інших принципових зауважень до процесу інституалізації судової системи, який відбуваються у рамках сучасної судової реформи в Україні, визначають потребу глибокого теоретичного осмислення основних ознак та особливостей судової влади як надважливого інституту державної влади.
Аналіз досліджень і публікацій. В
основу написання даної статті покладено науково-теоретичні розробки таких відомих мислителів минулого як Арістотеля, відомих конституціоналістів XVIII століття
П
.Орлика та Ш.Монтеск'є. Сучасних дослідників інститутів судової влади В.Скоморохи, М.Бойчука,
В
.Четвертіна, Л.Вінокурової та ряду інших. Формування цілей статті. В даній публікації пропонується на основі узагальнення теоретичних досліджень та положень чинного законодавства України дослідити особливості та ознаки інституту судової влади, як дискусійні аспекти їх визначення.
Виклад основного матеріалу дослідження. Пануюча в суспільстві соціальна воля виражається у державній владі. Державна владав Україні здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову, які залежно від характеру повноважень їх органів діють самостійно в межах власної компетенції, але при цьому врівноважують оди одного і взаємодіють між собою. В цій системі суди пов'язані із законодавчою і виконавчою владою обов'язком застосовувати закони та інші нормативно-правові акти, але судова влада має можливість фактичного скасування законів, указів Президента і постанов Уряду, якщо вони будуть нею визнані неконституційними. Судова влада абсолютно самостійна у винесенні судових рішень та вироків, але їх виконання відноситься до обов'язків виконавчої влади. Можливість судового оскарження громадянами дій (бездіяльності) посадових осіб та органів виконавчої влади дозволяє судовій владі протистояти незаконним діям цієї влади. Функції і повноваження судових органів, таким чином, слугують відповідною противагою щодо двох

168 інших гілок влади, відіграють деяку посередницьку, а тим самим – стримуючу роль, а в сукупності з ними утворюють єдину державну владу. Досліджуючи інститут поділу влади, на нашу думку, можна визначити його інституційний та функціональний зміст, основні передумови реалізації якого є демократична процедура законотворення діяльність всіх державних органів в рамках і на основі закону наявність правових процедур вирішення спорів. Ідея виділити зі сфери єдиної державної влади різні гілки зародилася давно й отримала теоретичне обґрунтування ще в давні часи. Так, Арістотель вважав, що державна влада, представлена відповідними органами, поділялася на владу, яка обговорює і вирішує загальнодержавні питання владу урядову, по суті виконавчу (авт.), і владу судову. Суду надавалося самостійне значення в забезпеченні законності, справедливості та свободи за умови, якщо судова влада не буде залежати від інших [3, с. 49]. Французький мислитель Ш. Монтеск'є про свободу судової влади писав, що якщо вона з'єднана з законодавчою владою, то життя і свобода громадян виявляться у владі сваволі, бо суддя буде законодавцем. Якщо судова влада сполучена з виконавчою, то суддя одержує можливість стати гнобителем. Розуміння ідеї поділу влади не одноманітно, але її зародження і зміцнення – результат усвідомлення неминучості компромісу і співіснування всіх гілок влади [4, с. 201]. Ідеї поділу влади отримали своє правове закріплення в конституціях більшості держав західних цивілізацій. Проте, тут хотілося б особливо акцентувати увагу на тому, що цей принцип уперше був закріплений на законодавчому рівні саме в нашій державі – в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Як справедливо відзначають науковці, за сформульованими в ній принципами організації державного ладу, за своїм демократичним духом Бендерська конституція 1710 р. є однією з найвизначніших правових пам'яток тогочасної Європи [5, с. 21]. В умовах радянського державного будівництва доктрина поділу влади вважалася непридатною. У результаті, як виявилося, відступ від принципу поділу влади призвів до посилення функцій виконавчих і розпорядчих органів, приниження ролі судової влади, її залежного становища, що потягло за собою розвиток авторитарності в управлінні державою. Саме за таких міркувань однією з головних цілей демократизації сучасного суспільства була проголошена ідея створення держави, в якій судова влада повинна стати одним з найважливіших елементів структури державної влади поряд із законодавчою і виконавчою. Проте реалізація цієї ідеї виявилася нелегкою навіть вже через те, що саме поняття судова влада фактично було відсутнє в нашому політичному і юридичному побуті. Початок більш серйозного підходу до розробки поняття судової влади відноситься до періоду кінця 80 – початку х рр. минулого століття. У поглядах на судову владу чітко простежувалося два напрями, умовно названих організаційним

функціональним
Перше полягає в спробі визначити судову владу через систему судових органів держави. За визначенням російського дослідника І.Я. Фойницького, судова влада утворює систему підлеглих закону органів, покликаних до застосування закону в порядку судового провадження [6, с. 158]. Такий підхід до поняття судової влади був характерний для радянського періоду. Вданий час судову владу Ю.А. Дмитрієв і Г.Г. Черемних визначають як систему державних і муніципальних органів, що володіють передбаченими законом владними повноваженнями, спрямованими на встановлення істини, відновлення справедливості і покарання винних. Рішення таких органів обов 'язкові до виконання всіма особами, яких вони стосуються [7, с. 48]. Інший підхід до визначення судової влади полягає в її розумінні як діяльності з безпосереднього розгляду судових справ [8]. Такий підхід був відомий ще законодавству періоду судової реформи 1864 року. Прийняті напередодні Судових Статутів, Основні положення кримінального судочинства 1862 стверджували влада судова, тобто розгляд кримінальних справ та винисення вироків, належить судам, без будь
-якої участі влади адміністративної (ст. 5) [9, с. 14]. Як гілку державної влади, яка здійснюється окремими органами, які не несуть функцій адміністративних чи законодавчих, покликану здійснювати утвердження панування закону в суспільному житті, боротися зі свавіллям і насильством, ... усесторонньому розгляді справу – ще на початку минулого століття визначав судову владу відомий вчений C.B. Познишев [10, с. 17]. Після закріплення Конституцією України принципу поділу влади судову владу стали визначати через форми її здійснення. Так, на думку Ю. Грошевского та І. Марочкіна, поняття судова влада і правосуддя є близькими, але нетотожними. основу судової влади становить сукупність судових органів, наділених відповідними повноваженнями. головним призначенням цих органів є розв’язання правових конфліктів між людьми, людиною і державою, різними структурами держави. суб’єктом судової влади є суд, наділений призначеними лише йому повноваженнями впливати на поведінку людей і соціальні процеси. Таким чином, судова влада – це специфічна гілка державної влади, яка здійснюється уповноваженими на це державними органами – судами – і призначення якої, є розв’язання правових конфліктів та здійснення судового контролю [11, с. 4-6]. У понятті судової влади, представленому прихильниками обох концепцій, виділяються дві основні речі, які утворюють нерозривне ціле. Перший, змістовний, полягає втому, що судова влада – це повноваження з вирішення

169 виникаючих в суспільстві конфліктів з використанням спеціальної процедури. Другий, організаційний, полягає втому, що це повноваження належить виключно судам. Акцентування одного або другого моментів у визначенні судової влади не змінює суті даного поняття. Визначити судову владу тільки як особливе повноваження з вирішення конфліктів, або тільки як систему судових органів (органів, які здійснюють правосуддя, або назвати одну з її складових більш важливою в порівнянні з іншого – неможливо. Не може існувати повноваження з вирішення соціальних конфліктів поза системою органів, яким ці повноваження надані, як неможливо уявити судову установу, не наділену такими повноваженнями. Суд, правосуддя і судова влада, як інституційні складові єдиної системи, – поняття взаємопов'язані: правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Це основний постулат при визначенні правової природи інститутів судової влади. До того ж, правильне визначення судової влади має важливе теоретичне значення. Чітке з'ясування сенсу і змісту численних термінів, пов'язаних з поняттям судової влади не може вважатися лише суперечкою про терміни. Складне і багатогранне явище, яким є судова влада, має право на науково обґрунтований аналіз усіх пов'язаних з ним понять, розмежування схожих явищі встановлення взаємозв'язків між ними. Такий підхід дозволить глибше проникнути в суть поняття інститутів судової влади, розглянути всі грані цього явища. Причини сформованого в науці неоднозначного розуміння судової влади, на наш погляд, слід шукати в поширеною полеміки двох термінів – влада і суд. Оскільки судова влада – це специфічна незалежна гілка державної влади, її правильне з'ясування неможливо без звернення до філософського розуміння влади. Більшість дослідників відзначають зв'язок влади з авторитетом, з можливістю змусити людей коритися чужій волі. Виходячи з того, що влада – це, перш за все, право і можливість розпоряджатися будь-чим, підкоряти своїй волі будь-кого [12, с. 18], державну владу визначають як можливість підпорядкування волі окремих осіб та їх об'єднань керівній вданому суспільстві волі [13, с. 15]. З цих позицій судова влада спрямована на забезпечення підпорядкування людей та їх об’єднань тій керівній волі, що виражена в законі, для чого органам судової влади надані виняткові повноваження з вирішення виникають суспільних конфліктів. Разом з тим поділ влади – досягнення суспільного прогресу і політико-правової думки, що має визначальне загальнодемократичний значення. Обмеження законодавчої влади правовими повноваженнями судової влади є одним з необхідних умов правового характеру демократії. Уданому контексті В.А. Четвернін досить слушно вказав, що судова влада, з точки зору механізму стримувань і противаг, виступає втрьох аспектах
1. Суд здійснює правоохоронну функцію на основі застосування і тлумачення правових законів загальна юстиція, і в цьому сенсі він діє у відповідності до вимог верховенства законодавчої влади.
2. Суд здійснює контроль за законністю та правомірністю урядових та адміністративних актів адміністративна юстиція, і в цьому аспекті він виступає і як гарант правової законності, і як інститут, який домінує над виконавчою владою.
3. Суд здійснює контроль за конституційністю актів законодавця (конституційна юстиція, і в цьому аспекті він виступає вже як інститут, що обмежує законодавчу владу правом [14, с. 45-46]. У сучасній соціальній правовій державі механізм стримувань і противагу відносинах між законодавчою і виконавчою владою повинен працювати на користь законодавця. Але саме в такій державі має бути й інший механізм стримувань і противаг, який працює у відносинах між законодавчою і судовою владою на користь останньої. Бо очевидно, що чим більше законодавець видає актів в рамках здійснюваних соціальних функцій держави, тим більша ймовірність, що при цьому будуть порушені право, формально-юридичні гарантії свободи, самостійності і власності зокрема, конституційні гарантії, так як розподіл соціальних благ в рамках соціальних функцій держави здійснюється поза відносин формального, тобто правового рівноправ’я. Такий механізм добревідомий в історичній практиці. Це конституційна юрисдикція [15]. Судова влада – це, мабуть, єдина гілка державної влади, яка може найбільш дієво гарантувати кожній особі захист її праві свобод. На підставі винесеного судового рішення акт органу законодавчої і виконавчої влади може бути визнаний незаконним, внаслідок чого він втрачає свою юридичну силу. Саме судовій владі надано право здійснювати правосуддя, в процесі якого вона можна визнати особу винною у вчиненні нею правопорушення, вирішити правовий спір між громадянами або державними органами. Особу при вчиненні нею протиправного діяння в установленому законом порядку рішенням суду може бути притягнуто до юридичної відповідальності. Таким чином, своїми рішеннями суд підтримує існуючий порядок в суспільстві. Однак, незважаючи надані повноваження, судова влада – це порівняно слабка влада, про це писав ще
Ш
.Л. Монтеск'є у своїй праці Продух законів [16, с. 301]. Його твердження будується на тому, що посадові особи судової гілки влади не обираються безпосередньо населенням і через це не можуть розраховувати на підтримку громадян
-виборців, як, наприклад, законодавча влада. У розпорядженні судової влади немає таких силових механізмів, які є в руках виконавчої влади. Її авторитеті сила, виконання нею посередницької ролі багато в чому залежать від ступеня незалежності її органів від інших органів державної влади, ґрунтуються на повазі суду усіма громадянами, державними органами та їх посадовими особами, на незаперечності судових рішень. Правове втілення концепції самостійності та незалежності судової влади в національному праві пов 'язане з визнанням і конституційним закріпленням принципу розподілу влади. Закріплення цього принципу на такому високому рівні було багато в чому обумовлено початком побудови демократичної держави, і як наслідок цього був взятий курс на побудову незалежної судової влади.

170 Самостійність гілок влади дає можливість кожній з них брати участь в системі стримувань і противаг, що є ознакою демократичної устрою влади в державі, що було визначено раніше. Однак до моменту законодавчого закріплення даного принципу не існувало такого балансу влади. На відміну від законодавчої і виконавчої влади влада судова не володіла необхідною самостійністю, що не дозволяло їй відігравати значну роль в системі взаємного стримування. На той момент судова влада не була владою в повному сенсі слова. В законодавстві не існувало поняття судова влада. Тим самим, перебуваючи в залежності від інших гілок державної влади, вона не могла відіграти значної ролі в системі стримувань і противаг, бути арбітром між законодавчою та виконавчою гілкою влади, а також виконувати інші функції, покладені на неї. Виходячи із сучасних уявлень про правосуддя як про вирішення соціально-політичних конфліктів у суспільстві і про суд як орган, що здійснює у специфічній процесуальній формі функцію соціально- політичного арбітра, судову владу можна визначити і як виняткове повноваження суду з вирішення соціальних конфліктів правового характеру. На наш погляд, судова влада виражає інтереси державної влади, діяльність судових органів сприяє у своїх власних формах і методах здійснення єдиної внутрішньої і зовнішньої політики держави. Національним судам слід надати більш широкі можливості в розробці єдиної внутрішньої і зовнішньої політики державотворення з метою зміцнення законності та правопорядку, вдосконалення конституційних основ публічно-правових і приватноправових відносин. Суд здійснює захист порушених прав, але тільки в рамках правової політики держави, при цьому основним завдання суду є справедливо вирішувати спори і конфлікти в суспільстві, а це вимагає об 'єктивності, неупередженості, свободи від політичної кон'юнктури. Справедливість – основа правосуддя суд повинен представляти в громадянському суспільстві справедливу державну владу. Суд зобов'язаний визначити ступінь допустимого втручання однієї конституційної влади в повноваження іншої. Таким чином, судову владу слід розглядати як різновид державної влади та гарантом рівноваги влади, а суд – як своєрідний врівноважуючий механізм, арбітр, посередник між виконавчою і законодавчою владою. Судова влада самостійно і незалежно від інших видів державної влади (законодавчої і виконавчої, здійснює владні, публічно-правові повноваження у встановлених державою формах із використанням відповідних правових процедур.
Висновки.
Виходячи з проведеного нами аналізу загальнотеоретичних засад функціонування інституту судової влади можна визначити такі основні його визначальні особливості

- судова влада повинна мати самостійне джерело формування, тобто повинна бути незалежна від інших гілок влади з тим, щоб жодна з них не діяла на шкоду і не втручалася в їх спеціальну компетенцію. За наявної практики в Україні створення судів та призначення суддів, дана особливість судової влади потребує значного коригування. Адже зазначені процеси, відповідно до законодавства, відбуваються за безпосередньої участі інших гілок влади. Так, відповідно до ст. 19 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453 [17], суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Більше того, законодавча норма щодо права Президента України ліквідовувати суди загальної юрисдикції, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-рп/2011 (v007p710-11) від
21.06.201 [18]. Частина 4 згаданої статті теж, на нашу думку, дещо звужує означену нами особливість судової влади щодо самостійного джерела формування. Так, відповідно доданої норми кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів. Законодавчий орган теж бере участь у формуванні судової влади. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховна Рада України відповідно до подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймає рішення про обрання на посаду судді безстроково в порядку, встановленому законом. Частина 5 ст.
105 передбачає, що на підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади. Як бачимо, у процесі формування судової влади активно беруть участь всі гілки влади. На нашу думку, наявність самостійного джерела формування судової влади повинно виключати будь-яку участь у її формування інших гілок влади судова влада володіє функціями, притаманними тільки юрисдикційним органам судової влади наприклад, правосуддя, судовий контроль і т.д.); органи судової влади повинні мати судову юрисдикцію і здійснювати свою діяльність у відповідних процесуальних формах. Отже, судова влада – це один з елементів політичної (державної) влади. В поняттях судова влада, судові відносини відображаються суттєві сторони буття, людської життєдіяльності, відбивається сувора логіка боротьби між різними особистостями, соціальними групами, націями, класами. Судовій владі властива і особливість влади авторитету, що передбачає підпорядкування цієї влади. Які всяка інша влада, судова має вольовий характер. Судова влада повинна підтверджувати свою силу, зміцнювати свій авторитет. Саме необхідність у застосуванні суспільством

171 владних повноважень і врегулювання суспільних конфліктів викликала потреба і призвела до зародження і розвитку майбутніх судових установ як органів, які вирішують ці конфлікти. Уданому контексті виділимо наступні ознаки інституту судової влади
1. Судова влада служить арбітром – вирішує спір і висловлюється тільки щодо окремих казусів і ніколи – щодо загальних засад. Нездатність суду висловитися щодо загальних засад заснована не на відсутності у суддів відповідного бажання, а на неможливості його реалізувати в силу того, що це право законодавчої представницької) влади. Дана обставина стосується і тих випадків, коли конституційний суд оцінює відповідність того чи іншого нормативно правового акту Конституції України. Отже, судова влада завжди вище сторін, спір яких розглядає суд.
2. Судовій владі, як будь-якому владному органу, характерна така ознака, як обов'язковість виконання прийнятих рішень. Тут доречно сказати, що судова влада преюдиційна. Преюдиция судової влади означає таку її організацію, при якій суд встановлює факт, а всі інші органи державної влади його застосовують в обов 'язковому порядку. Якщо суд або вже встановив певні факти (після їх перевірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються преюдиціальними – такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення. Яскравим прикладом цього є рішення Конституційного суду щодо тлумачення тих чи інших правових норм, визначення відповідності Конституції нормативного акут чийого окремої норми. Причому поняття «преюдиція органів судової влади ширше, ніж поняття «обов'язковість виконання судового рішення.
3. Судова владає частиною так званої системи стримувань і противаг, які є лише наслідком різної природи влади. Причому зміст цих механізмів вбачається в обмеженні повноважень законодавця, органів представництва і в кінцевому результаті народного суверенітету. Дійсно, такого роду обмеження, як зазначено, вже передбачалося Ш.Л. Монтеск'є, бо мова йде про поділ влади, а не про зосередження влади в руках одного органу, нехай навіть утвореного демократичним шляхом. З метою практичної реалізації визначених нами загальнотеоретичних підходів, вважаємо за доцільне по
-перше, привести положення щодо ліквідації судів у відповідність до конституційних повноважень Президента України, а також усунути Міністерство юстиції чи будь-який інший орган виконавчої влади від процедури створення / ліквідації судів та визначення кількості суддів (стаття 19 Закону Про судоустрій і статус суддів, визначивши таку функцію за Верховною Радою України.
По
-друге, з огляду на обмежене коло питань, які Конституція України відносить до відання Вищої ради юстиції, переглянути порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з них, розглянувши, зокрема, такі варіанти як можливість, що голова суду та його заступники обираються зборами суддів відповідного суду (стаття 20 Закону Про судоустрій і статус суддів.
По
-третє, переглянути порядок складення суддею присяги в присутності Президента України, передбачений в частині другій статті 55 Закону Про судоустрій і статус суддів, оскільки він може обмежувати незалежність суддів, та розглянути запровадження іншого способу складення суддівської присяги (наприклад, у присутності колективу суддів у суді , куди призначено суддю.
По
-четверте, визначити чіткий порядок і критерії розгляду Вищою радою юстиції рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кандидата на посаду судді з тим, щоб уникнути безпідставної ревізії попередньо відібраних ВККС кандидатур (стаття 71 Закону про судоустрій і статус суддів.
По
-п’яте, деталізувати в Законі Про судоустрій і статус суддів (стаття 68) порядок проведення спеціальної перевірки кандидатів на посаду судді, зокрема визначити державні органи, що беруть в ній участь, а також внести відповідні зміни до законів, що регулюють діяльність таких державних органів.
По
-шосте, з метою усунення умов для обмеження судової незалежності та здійснення неналежного впливу на відправлення правосуддя, вилучити з тексту Закону Про Вищу раду юстиції [19] положення щодо
(1) повноваження Вищої ради юстиції витребовувати від судів копії судових справ, розгляд яких не завершено, та (2) відповідальності за ненадання таких копій.
Література:
1.

Українська Гельсінська спілка з прав людини / Відкрите звернення до Президента України щодо
ветування Закону України Про судоустрій і статус суддів. – Електронний ресурс. – Режим доступу
http://helsinki.org.ua/index.php?id=1279436602
2.

Європейська комісія За демократію через право (Венеціанська комісія. Спільний експертний
висновок щодо проекту Закону України
Про судоустрій і статус суддів підготовлений Венеціанською комісією і
Дирекцією з технічного співробітництва Генеральної Дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи /
Ухвалений Венеціанською комісією на ому пленарному засіданні. – Венеція, 12-13 березня 2010 р. –
Електронний ресурс. – Режим доступу http://www.venice.coe.int/docs/2010/CDL-AD%282010%29003-ukr.pdf
3.

Арістотель. Політика / Олександр Кислюк (пер.з давньогрецької,авт.передм.). — 2. вид. — К. :
Видавництво Соломії Павличко "ОСНОВИ, 2003. — с.
4.

Арон Реймон. Етапи розвитку соціологічної думки Монтеск'є. Конт. Маркс. Токвіль. Дюркгайм.
Парето. Вебер / Григорій Філіпчук (пер.з фр.). — К. : Юніверс, 2004. — 687c.

172
5.

Кресіна І, Кресін О. Пилип Орлик і його Конституція / І. Кресіна, О. Кресін. – К : Основа, 1997. – 159 с.
6.

Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства / И.Я. Фойницкий. СПб., 1996. Т. – 384 с.
7.

Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и
свобод человека // Государство и право. 1997. – № 8. – С. 47-51
8.

Вінокурова Л.В. Судова влада у взаємодії громадянського суспільства та держави / Л.В. Вінокурова :
автореф. дис... канд. політ. наук 23.00.02 / Одеська національна юридична академія — Ос
Холод Ю.А. Загальна поліція Російської імперії в Україні в 1862-1905 рр. / Ю.А. Холод : Автореф. дис...
канд. юрид. наук 12.00.01 / Національний унт внутрішніх справ. — Х, 2001. — с.
10.

Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании / С.В. Познышев : Исследование. — Мс
Грошевский Ю.М., Марочкин И.К. Органы судебной власти в Украине / Ю.М. Грошевский,
И.К. Марочкин. – к. : ин Юре, 1997. – 20 с.
12.

Якубовський О.П., Бутирська Т.О. Державна влада і громадянське суспільство система взаємодії /
Національна академія держуправління при Президентові України Одеський регіональний ін-т держуправління
О. : ОРІДУ НАДУ, 2004. — 198 с.
13.

Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство механізми взаємодії / М.А. Бочук : Автореф. дис... канд.
політ. наук 23.00.01 / Національний педагогічний унт ім. М.П.Драгоманова — К, 2007. — 20 с.
14.

Четвернин В.А. Понятия права и государства. Введение в курс теории права и гоударства: Учеб.
пособие для вузов / Академия народного хозяйства при Правительстве Российской Федерации. Юридический
факультет им. М.М.Сперанского. — М. : Дело, 1997. — 120 с.
15.

Скомороха В.Є. Конституційна юрисдикція в Україні проблеми теорії, методології і практики /
В.Є. Скомороха. — К. : МП Леся, 2007. — 716 с.
16.

Монтескье Шарль Луи. О духе законов / А.В. Матешук (сост.,пер.и коммент.). — М. : Мысль, 1999. —
672 с.
17.

Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 року N 2453-VI. – Електронний ресурс. –
Режим доступу zakon.rada.gov.ua/go/2453-17
18.

Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів
України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про
судоустрій і статус суддів, "Про Вищу раду юстиції" (справа про повноваження державних органів у сфері
судоустрою). – Справа N 1-7/2011 від 21 червня 2011 року N 7-рп/2011. – Електронний ресурс. – Режим доступу
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-11
19.

Про Вищу раду юстиції : Закон України від 15.01.1998 № 22/98 (Редакція від 30.11.2011). –
Електронний ресурс. – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/22/98-%D0%B2%D1%80




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал