Учитель зарубіжної літератури Чорноглазівської зош І іі ступенів



Скачати 132.43 Kb.
Дата конвертації27.01.2017
Розмір132.43 Kb.


Підготував

учитель зарубіжної літератури

Чорноглазівської ЗОШ І – ІІ ступенів

Яківець І. Я.

Сьогодні поняття «компетентність», «компетенція», «компетентнісний підхід» активно використовуються в теорії і практиці викладання різних навчальних дисциплін. Компетенція — сукупність взаємопов'язаних рис особистості учня (знань, умінь, навичок, способів діяльності), а компетентність — володіння певною компетенцією, зокрема й особистісне ставлення до неї і предмета діяльності.

Головною характеристикою читача є компетентність, яка розглядається як система певних якостей особистості, що дають змогу йому ефективно вступати у взаємодію з будь-яким твором, оперувати його елементами, вести діалог з ним залежно від настанови читання, власних стратегій сприйняття та розуміння тексту.

Хоча реалії сьогодення засвідчують загальне падіння рівня читацької активності, пріоритет аудіовізуальних засобів отримання інформації.

Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань:



  • зацікавити учнів читанням;

  • розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні;

  • навчити дітей обирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси;

  • створити належні психолого-педагогічні умови школярам для сприйняття розуміння та оцінки прочитаного;

  • забезпечити певні знання учнів з теорії та історії літератури, літературної критики;

  • формувати в них навички аналізу художнього твору;

  • організовувати дослідницьку роботу школярів;

  • розвивати їхнє усне та писемне мовлення;

  • працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів.

Якщо вчитель комплексно вирішуватиме ці завдання, то він, певна річ, досягне успіху у формуванні справжнього читача. Звичайно, зусиль доведеться докласти чимало, щоб організувати навчально-виховний процес на уроках літератури належним чином, зробити його цікавим, змістовним. Потрібно грунтовно знати методику і вміло користуватися всією палітрою методів, прийомів, технологій навчання — як традиційних, так й інноваційних. Велику увагу слід надавати і мотивації навчання, щоб допомогти учням поновити попередні знання, пробудити їхню цікавість і спонукати до постійного пошуку.

Відомий російський учитель і вчений Л. Айзерман говорив: «Я не ставлю під сумнів право на існування розважального мистецтва і легкого читання. Немає ніякої біди, якщо учень зачитується Чейзом. Біда, якщо для нього назавжди буде закритий Достоєвський. »

Учні читають те, що їм зрозуміліше, а Достоєвський, Чехов, Кафка, Камю для них не зовсім зрозумілі. Чому? Тому що у 15 років людина не завжди може осмислити твори письменників – філософів, які писали у 50-60 років. У юному і зрілому віці людина розуміє твір по-різному. І якщо я, наприклад, в шкільні роки зачитувався Дефо, Верном, тепер перечитую – і захват не той. Змінився я, а не твір.

У творах різних письменників ми шукаємо самих себе. І якщо знаходимо – це означає, що автор зумів передати, окрім правди свого часу, ще й якусь іншу правду – нестаріючу, вічну. Вона стосується внутрішнього життя людини. Давно немає Шекспіра, Сервантеса, але кожна епоха в особі свого читача знаходить саме свій зміст.

Але якщо літературу розглядати лише як мистецтво слова, без виховної її складової, то навіщо вона тоді? Але і виховна роль часто буває дещо перебільшеною. Нам треба навчати отримувати естетичне задоволення від читання.

Учитель мусить бути герменевтом, посередником між автором і учнем. Він покликаний допомагати учням осягнути матеріал, а не показати, чи розкрити.

Учитель повинен пам’ятати, що літературний твір впливає на учня найбільше, коли той залишається сам на сам з книгою.

На мою думку, головною ланкою у роботі з текстом є вдумливе читання, а не аналіз, урок, коли обговорюється твір.

Захопити читача можна цікавим , пізнавальним, повчальним змістом. Але виховує не зміст, а позитивні емоції, пережиті читачем.

У нас панує культ літературного тексту (сюжет, композиція, образи). Учня не питають, чи потрібно йому це? Він є лише об’єктом реалізації наших навчальних планів і програм.



Перешкоди, які тягнуть учнів в бік контрчитання :

  • основне завдання літератури – формування грамотного читача. Акценти зараз ідуть на суцільну комп’ютеризацію. Але як же з духовністю ?

  • підручники, точніше, їхня відсутність. Урок зарубіжної літератури -- часто не урок, а монолог учителя, що неприпустимо.

  • треба, щоб спочатку були підручники, а не навпаки. Та і часті зміни програм ведуть до нестабільності предмета.

  • преса та телебачення часто зомбують дитину, пропонуючи сумнівні цінності. Після, приміром, бойовика важко переключитися до класичної літератури.

  • проблема застосування набутих в школі знань з зарубіжної літератури за порогом навчального закладу.

  • література може облагороджувати, звеличувати людину, а може й духовно збіднювати, вселяти зневіру, жорстокість. Позицію автора в наші дні часто формує ринок.

Засоби виховання любові до літератури

  1. Творчий підхід до літератури. Якщо його немає – література перетворюється на нудний предмет.

  2. Не можна любити свій предмет наполовину, бо його тоді не полюблять і учні.

  3. Порядність, професіоналізм, вміння залишатися самим собою.

  4. Працелюбність, терпіння.

  5. Не зупинятись на досягнутому в плані самовдосконалення.

Крім вивчення художніх текстів в історико-літературному контексті та застосування на уроках літературознавчих понять, Державний стандарт націлює словесників на викладання літератури з урахуванням розвитку культури. Культурологічна лінія передбачає такий зміст освіти: "Художня література в контексті національної та світової культури, її взаємопов’язаність з релігією, філософією, естетикою, літературною критикою, різними видами мистецтв. Відображення характеру народу в національній літературі та культурі. Традиції і новаторство в літературі та культурі. Діалог культур, його вплив на літературний процес. Зв'язок літературних напрямів та течій з естетичним пошуком митців інших видів мистецтв".

Якщо в середніх класах учні знайомляться з окремими творами, які належать до різних типів культур, вчаться їх аналізувати, осягаючи деякі ознаки відповідних культурних етапів розвитку людства, то в старших класах зарубіжна література вивчається в єдиному руслі історії культури. Починаючи з 8 класу, автори програми виокремлюють відповідні розділи: "Антична література", "Література Середньовіччя", "Доба Відродження", "Література XVII століття (бароко, класицизм)", "Література XVIII століття" та ін. Кожен із розділів цілком слушно пропонується вивчати з огляду на характерні особливості культури певного етапу, тенденції розвитку різних видів мистецтв. І тільки після того, як в учнів створено уявлення про культурне тло доби, розглядаються окремі художні твори.

Отже, давно виникла потреба в розробці методики культурологічного аналізу, що є специфічним для зарубіжної літератури як навчального предмета.

Культурологічний аналіз передбачає:


  • знання етапів історії світової культури, їх своєрідності та значення для духовного розвитку людства;

  • врахування зв'язків філософії з видами мистецтва, зокрема й літературою;

  • з'ясування значення міфології для розвитку літератури й мистецтва, роль міфологізму у творчості митців;

  • розкриття впливу релігійних традицій на літературу;

  • визначення типу художньої свідомості та її відображення у творах певних епох;

  • вивчення діалогу культур, його впливу на літературний процес та мистецтво;

  • розуміння специфіки різних видів мистецтв та взаємозв'язків між ними;

  • дослідження зв'язків літературних напрямів, течій, стилів з естетичними пошуками в інших видах мистецтв;

  • розуміння національної специфіки культур різних країн та їх відображення у художніх творах;

  • розкриття значення окремих митців в історії культури, їх ролі в культурному поступі країни та людства.

Предметом культурологічного аналізу можуть бути як загальні явища — літературна епоха, напрям, течія, жанрово-родові тенденції, так і окремі, наприклад, конкретний літературний твір, художній образ, мотив, способи творення художнього світу, засоби виразності тощо.

Велике значення для вироблення методології культурологічного аналізу має праця М. Бахтіна " Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя й Ренесансу " ; 1965). Дослідник наголошував на тому, що загадку Рабле можна вирішити тільки шляхом глибокого вивчення народних джерел культури та їх впливу на Рабле. Він писав:

"Рабле — найскладніший з усіх класиків світової літератури, оскільки він вимагає для свого розуміння суттєвої перебудови усього художньо-ідеологічного сприйняття, вимагає уміння відректися від багатьох закорінених вимог літературного смаку, перегляду багатьох понять, головне ж — він вимагає глибокого проникнення у мало и поверхово вивчені сфери народної сміхової творчості. Рабле важкий. Однак його твір, розкритий правильно, висвітлює тисячоліття розвитку народної сміхової культури, яскравим виразником якої у сфері літератури він є. Просвітницьке значення Рабле величезне; його роман повинен стати ключем до мало вивчених і майже зовсім не зрозумілих грандіозних скарбниць народної сміхової творчості. Але передусім необхідно цим ключем оволодіти".

М. Бахтін відшукав і дав цей "ключ" усім дослідникам літератури, реалізувавши головну мету книги — визначити розмаїття та специфіку форм народної сміхової культури Середньовіччя та Ренесансу (обрядово-видовищні форми, словесні сміхові форми, різні форми та жанри народної мови), а також з'ясувати їх вплив та розвиток у творчому спадку Рабле. Дослідник завершує працю важливим висновком: "Неможливо правильно зрозуміти культурне і літературне життя попередніх епох історії людства, ігноруючи особливу народну культуру..." А творчість Рабле, зазначає М. Бахтін, проливає світло і на народну сміхову культуру інших епох. Метод, який застосував М. Бахтін, був надзвичайно плідним, він дав змогу з'ясувати не тільки деякі проблеми творчості Рабле, але й загальні закономірності культури Середньовіччя та Ренесансу, визначити місце письменника в історії світового мистецтва, його роль для розвитку культури взагалі.

Сучасні дослідження також переконують у важливості культурологічного аналізу. Б. Б. Шалагінов у книзі "Фауст И. В. Гете: Містерія. Міф. Утопія: До проблеми духовної сутності людини в німецькій літературі на рубежі ХVIII-Х1Х ст." (2002) пропонує поглянути на дану добу передусім як на цілісність. Автор доводить, що для розуміння поета та його головного твору, крім літературного контексту, необхідно використати усю сукупність філософських та естетичних явищ названої доби. У вагомій праці Б. Б. Шалагінова на конкретному матеріалі розкривається спорідненість художніх ідей Гете з ідеями Лейбніца, Канта, Фіхте, Шиллера, романтичних філософів Шеллінга і Шлейєрмахера, з художньо-естетичними ідеями ранніх романтиків. Орієнтиром для дослідника слугували слова самого поета: «Я збирав усе, що поставало перед моїми очима и вухами, й перед почуттями. В мої твори тисячі окремих істот внесли своє, дурні й мудреці, розумні й дурні голови, діти, мужі й старці, — усі вони прийшли й принесли свої думки и досягнення, свої долі, своє життя, своє буття. Так я часто пожинав те, що сіяв інший, робота мого життя є створенням колективу, і це творіння має ім'я Гете".

Культурологічний підхід застосовується в новій книзі Б. Б. Шалагінова, що вийшла в серії "Бібліотека вчителя зарубіжної літератури", "Шлях Гете: життя, філософія, творчість" (2003).

Творчість М. Гоголя по-новому висвітлюється у працях П. В. Михеда "Крізь призму бароко " (2002), "Пізній Гоголь і бароко: українсько-російський контекст " (2002) та численних статтях автора. П. В. Михед розглядає спадок М. Гоголя в контексті культури бароко, в руслі російсько-українського літературного діалогу доби бароко. I це дає можливість досліднику пояснити чимало "темних" місць у творчості письменника, дати нове розуміння стильової. та жанрової природи його творів, розкрити взаємодію художньої та релігійної свідомості.

Як бачимо, наше літературознавство активно використовує метод культурологічного аналізу, який дає можливість осягнути складні явища літератури цілісно — з урахуванням розвитку історії культури.



Однак у практиці викладання зарубіжної літератури в школі цей вид аналізу ще не здобув широкого використання, хоча в ньому є нагальна потреба. Його застосування зумовлює і відповідний тип уроку — урок культурологічного аналізу.

Урок культурологічного аналізу — тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору в контексті історії світової культури. Завдання вчителя в такому разі — подати художній твір як явище людської культури на певному етапі її розвитку, розкрити тип художньої свідомості, втілений у ньому, показати зв'язок літератури з провідними філософськими ідеями доби, міфологією, іншими видами мистецтва. Учні мають усвідомити, що світове письменство є важливою складовою духовної культури людства, воно розвивається за своїми законами, але в постійній взаємодії з іншими явищами культури. Усвідомити літературний твір можна, лише осмисливши його в контексті культурної епохи, за якої він народився, та зрозумівши тип художньої свідомості, втіленої в ньому. З. В. Кирилюк слушно зазначає: "Від розуміння загальних особливостей епохи залежить і розуміння зображуваного, тобто створюється відповідна передумова для формування власної думки, яка ґрунтується на знанні законів, за якими розвиваються події твору".

Мета уроку культурологічного аналізу — допомогти учням усвідомити, що літературний твір є явищем культури на певному етапі її розвитку, в якому поєднується багатовіковий духовний досвід людства з особливостями творчої манери письменника, його особистим поглядом на світ.

Педагогічні можливості уроку культурологічного аналізу доволі широкі. Саме культурологічний аналіз художнього твору дає змогу вчителеві:

  • розкрити особливості художньої свідомості певної епохи и відшукати їх утілення у творі, що вивчається;

  • актуалізувати знання учнів з курсу всесвітньої історії про суспільні процеси та історичні реалії доби, які відобразилися у творчості митця;

  • отримати фонові знання про країну, де творив письменник, її традиції, побут, звичаї, що допоможе школярам глибше зрозуміти художній твір;

  • проникнути в особливості етнопсихології народу, визначивши своєрідне й загальнолюдське, зрозуміти національну специфіку світосприйняття автора;

  • ознайомити учнів з визначними творами мистецтва певних епох і осягнути взаємозв'язок різних видів мистецтв, їх вплив на літературу;

  • розкрити зв'язки літератури з міфологією, розвитком мистецтва та філософськими ідеями художньої доби;

  • виховувати в учнів повагу до культурних надбань інших народів;

  • збагатити знання школярів з історії світової культури, її загальних та національних тенденцій.

На уроці культурологічного аналізу велику роль відіграють фонові знання, без яких інколи важко адекватно сприйняти й осмислити зміст художнього твору, авторську концепцію, характери героїв та своєрідність творчої манери митця. Фонові знання вчитель може подавати на різних етапах вивчення твору: на етапі підготовки до сприйняття твору, на етапі підготовки до аналізу, під час самого аналізу.

Для подачі фонових знань можуть бути використанні такі методичні форми роботи: слово (або лекція) вчителя, бесіда, самостійне читання (домашнє чи класне) запропонованих учителем історичних, літературознавчих, мистецтвознавчих, культурологічних джерел та енциклопедично-довідкової літератури; розгляд та аналіз ілюстрацій, репродукцій картин; прослуховування музичних творів; перегляд слайдів, діафілъмів, уривків з кіно- та відеофільмів, які містять культурологічний матеріал; екскурсії до музею, пам'ятників та пам'ятних місць; написання учнями рефератів, доповідей та повідомленъ тощо.



Етапи вивчення художнього твору у культурологічному контексті:

  • концентрація уваги, сприйняття;

  • створення ситуації входження в «чужу і незрозумілу культуру»;

  • підготовка і опрацювання культурологічних коментарів, що ускладнюють

розуміння твору;

  • читання художнього твору;

  • аналіз художнього твору у взаємодії з іншими видами мистецтва.

На етапах підготовки до культурологічного аналізу та його проведення доцільно використовувати такі методичні форми: евристична бесіда; зіставлення творів різних видів мистецтва; різні види коментарів (мистецтвознавчий, філософсъкий, міфологічний, історико-культурологічний, побутовий, лінгвістичний та ін.); дослідницъкі завдання; проблемні запитання; складання опорних схем; коментоване читання тощо.



На підсумковому етапі культурологічного аналізу учні з допомогою вчителя доходять висновку щодо особливостей втілення художньої свідомості епохи у творчості письменника, місця твору в історії світової та національної культури, його зв'язку з культурними явищами своєї доби, попередніх і наступних епох.

Отже, уроки культурологічного аналізу сприятимуть розширенню культурного світогляду учнів, усвідомленню значення культури для розвитку людства, кращому розумінню місця рідної культури у світі.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал