Туристична галузь Прилуцького району Прилуцька районна державна адміністрація



Скачати 253.2 Kb.
Дата конвертації30.03.2017
Розмір253.2 Kb.
prapor

Туристична галузь

Прилуцького району



Прилуцька районна державна адміністрація

rda_pl@urkpost.ua











Зміст

1.Вступ………………………………………………………………………2


2.Загальна характеристика району………………………………………...3
3.Історична довідка…………………………………………………………4
4.Туристична мережа Прилуцького району………………………………6
5. Екскурсійно-туристично маршрути……………………………………..6
6. Духовні святині…………………………………………………………...7
7.Урочище і джерела рідного краю……………………………………….14
8.Літературно-краєзнавчі маршрути “Історія в особах”………………...18
9.Садиби сільського зеленого туризму…………………………………...26
10.Відновлюємо історію…………………………………………………….27
11.Розробка туристично-інформаційної інфраструктури………………...28
12.Культурне надбання Прилуччини……………………………………....29

Вступ

Розвиток туризму в сучасних умовах є саме тим видом діяльності, який стимулює населення до пізнання традицій та культури свого краю, збереження історико-культурної спадщини. Враховуючи архітектурні та рекреаційні особливості району, історико-культурні надбання та наявну інфраструктуру, формуються головні напрямки розвитку туризму на Прилуччини.

З кожним роком туристична галузь відіграє все вагомішу роль у житті Прилуцької громади. В районі з’являються нові туристичні об’єкти, відкриваються цікаві туристичні маршрути.

Значний туристичний потенціал району відкриває можливості для розвитку різних видів туризму, відкриттю нових засобів відпочинку та рекреації, появі нових осередків сільського зеленого туризму.

Маємо надію, що туристичні об’єкти зацікавлять потенційних інвесторів, підприємців, представників малого та середнього бізнесу та всіх бажаючих займатись та розвивати цей цікавий та важливий для району напрямок економічної діяльності.

Сподіваємось, що надана інформація сприятиме залученню інвестицій у розвиток туристичної галузі району, пожвавленню соціально-економічного розвитку та відродженню сільських громад Прилуцького району.

Районна державна адміністрація завжди відкрита до

діалогу та співпраці заради досягнення нашої спільної мети.













709_foto_2 Загальна характеристика району

Район розташований на півдні Чернігівської області. Межує з Бобровицьким, Ніжинським, Ічнянським, Варвинським, Срібнянським районами Чернігівської області, Пирятинським районом Полтавської області, Згурівським, Яготинським районами Київської області.

Через район проходять залізниці Чернігів-Гребінка, Прилуки—Бахмач, автошляхи Чернігів—Полтава, Прилуки—Київ, Прилуки—Ромни. У районі 69 населених пунктів.

Район розташований у Придніпровській низовині, в зоні лісостепу. Ліси — дуб, береза, граб, липа — займають 16,8 тис. га. Основна ріка — Удай.

Корисні копалини: нафта, природний газ, торф. Ґрунти чорноземні. Районний центр — місто Прилуки обласного підпорядкування.
Туристичний логотип Прилуччини - рясна українська бузина, що зустрічається майже на кожному кроці. Її квіти та плоди мають неабиякі цілющі властивості. Тож недаремно бузина обрана логотипом Прилуччини та символом її добробуту і довголіття.

вертикальний аркуш лого

Історична довідка

Найдавніші поселення людини на території Прилуччини з’явилися за доби пізнього палеоліту. Густо заселеною була її територія в епоху бронзи: поселення і кургани цієї епохи знайдені біля селища Линовиці, сіл Переволочної, Сухополової, Богданівки. Відомі також поселення скіфського часу. У 2-5 ст. нової ери Прилуччина була заселена хліборобськими племенами черняхівців. Густо була заселена територія Прилуччини і в період Київської Русі, в радіусі 50 км від міста Прилук налічується більше двох десятків городищ цього періоду. Всі міста-фортеці, а також більшість великих поселень Прилуччини були зруйновані ордами хана Батия в 1239 році.

З середини 14 ст. Прилуччина перебувала у складі Великого Князівства Литовського, потім Речі Посполитої, Московської держави.

Прилучани приймали активну участь у визвольній боротьбі українського народу проти іноземного поневолення у 17-18 ст. Тоді вся Прилуччина входила до складу Прилуцького козацького полку, створеного гетьманом Богданом Хмельницьким 1648 року. Після ліквідації полків і Гетьманщини Прилуцький повіт ввійшов до складу Чернігівського намісництва, згодом губернії.

З 1802 року Прилуцький повіт перейшов до складу Полтавської губернії.

З історичних джерел відомо, що на початку 19 століття Прилуччина не була районом лише сільськогосподарського виробництва. Тут були цегельні , кінські заводи, суконна фабрика, млини, дещо пізніше з’явились винокурні, пивоварні, олійниці, кузні.

Важкі часи пережила Прилуччина під час становлення більшовицького режиму. Селянство не сприймало Радянську владу, в районі діяли озброєні загони Марусі Чорної, Гонти, Чалого. Для придушення повстань було кинуто регулярні війська.

Після закінчення громадянської війни в селах поступово налагоджувалося нормальне життя. Люди активно і продуктивно займалися своїми господарськими справами, будували нові хати, сіяли хліб, розводили худобу та коней. Вже в 1927-1928 роках село жило спокійно і, навіть, заможно.

В 1929 році в селах Прилуччини розпочалась колективізація, а вже 1931 року розпочався голод. Свого найтрагічнішого апогею голодомор досяг взимку та весною 1933 року, люди пухли з голоду й помирали тисячами. Голодомор закінчився восени 1933 року, але ще кілька років селяни відчували наслідки цього жахливого періоду.

Перед війною життя вирівнялося, а у вересні 1941 року Прилуччина була окупована німецько-фашистськими військами. Окупація тривала повні два роки.

На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 12617 жителів Прилуччини, 6954 чоловіки не повернулися з поля бою. 6288 уродженців Прилуцького району нагороджені орденами і медалями, 10 - присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Післявоєнний розвиток району характеризувався стабільним покращенням в усіх сферах життя.

В 1960 році на Прилуччині відкриті родовища нафти і газу, які дають 20% загального видобутку України.

Проголошення в 1991 році державної незалежності України відкрило нову сторінку в історії Прилуцького краю. Прилуччина з гордістю 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 92 відсотками голосів сказала „так” державній незалежності України, зробила свій вагомий внесок у національне єднання українців.

Ще не так давно Прилуцький район у масштабах області асоціювався з його незаперечним лідерством по всіх економічних показниках. Завдяки невтомній праці сільських трударів оновлювались села, підвищувалась продуктивність рільництва і тваринництва, зростали доходи населення. Прилуцька земля зростила 10 Героїв Соціалістичної Праці, двох повних кавалерів орденів Трудової Слави.

Не менш багата Прилуччина на талановитих людей – носіїв відродження і творення культури. На нашій землі народились і жили, перебували і творили шедеври літератури і мистецтва: Яків Маркович, Павло Білецький-Носенко, Яків де Бальмен, Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Лев Жемчужников, Іван Микитенко, Олекса Десняк.

Далеко за межами України відомі імена видатних вчених-земляків: педагога Григорія Ващенка, доктора медичних наук Івана Фесенка, прославляли і прославляють прилуцьку землю заслужені художники: Олександр Івахненко і Володимир Пасівенко, письменники: Борислав Степанюк, Микола Турківський і Віталій Коваль, зачаровує мистецтво видатних співаків і артистів: Олександра Івченка, Марії Бебешко, Катерини Василенко, Бориса Харитонова.

Мальовничий Приудайський край багатий пам’ятками історії, архітектури та археології. Особлива гордість Прилуччини – відроджений Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир. Привертає увагу Білорічицький архітектурний ансамбль із збереженим флігелем садиби О.С.Рахмановаї-Волконської. Серед інших пам’яток - Михайлівська церква у Полонках, Вознесенська і Преображенська церкви у Радьківці і Переволочній, храм-пам’ятник святителю Іоасафу Горленку в Замості, садиби графів де Бальменів та князів Жевахових у Линовиці, Киселя в Дідівцях.
Туристична мережа Прилуцького району

Прилуцький край – прекрасний і чарівний куточок Чернігівщини, де поєднались слава козаччини, автентична культура, таємничі місцини й усі барви квітучої природи.

Прилуччина – має свій особливий, неповторний колорит.

Його давня і славна історія, дивовижна красою архітектура зачаровує кожного.

Наш край має велику духовну спадщину – майже в кожному селі та селищі збереглась автентична церква, яка є невід’ємною складовою культурного і духовного життя мешканців, особливим ресурсом для розвитку сакрального та культурно-пізнавального туризму.
Екскурсійно-туристичні маршрути

«Духовні святині Прилуччини»

(Густинський Свято – Троїцький монастир, Ладанський Покровський монастир, Переволочнянська Спасо – Преображенська церква, Полонківська Свято-Михайлівська церква, Замістянська церква св. Іоасафа Бєлгородського);



«Природні джерела»

(Урочище «Джерела» с. Манжосівка, джерело «Надія» с. Валки, джерело Ікони Богоматері «Несподівана радість» с. Полонки, джерело ікони Ладанської Богоматері с. Подище, пам’ятки садово – паркового мистецтва \ смт. Линовиця – парк Т.Г. Шевченка та парк «Живахівщина»).

Відкриті та освячені криниці в с. Замістя та с. Левки.
Літературно-краєзнавчі маршрути «Історія в особах»

«Шевченко на Прилуччині», «Великий етнограф М.І. Костомаров», «Яків де Бальмен і творча дружба».

Відділом культури, туризму і релігій райдержадміністрації видано туристичні буклети: «Прилуччина туристична», «Відродження». Знято ряд відеоматеріалів та відео роликів-презентацій, виготовлено 6 банерів по популяризації туристично – краєзнавчих маршрутів. Розроблено інвестиційний проект «Реконструкція садиби Милорадовичів» в с. Переволочна під комплексний туристичний центр.

Духовні святині Прилуччини



Туристичний маршрут: Сакральний маршрут «Шляхами святителя Іоасафа»

Характеристика: Паломницький, автобусний, автомобільний.

Тривалість: Одноденний (дводенний – з переходом через «Гать»)

Маршрут: Прилуки – Замостя – Густиня – Прилуки.

1


Об’єкти для огляду:

м. Прилуки
Пам’ятник Іоасафу Бєлгородському з нагоди 100-річчя канонізації Святителя.

Каплиця на вшанування українського козацького роду Горленків (вул. Незалежності).



с. Замостя2

Храм – пам’ятник Іоасафу Бєлгородському (1912р.) з нагоди першої річниці воцерковлення Святителя. Цікава історія побудови церкви.

Щорічна вереснева хресна хода від Спасо-Преображенського собору (м.Прилуки) до Іоасафівської церкви (с.Замостя) в День Пам’яті св.Іоасафа.

Святкове Богослужіння.



53

6

с.Густиня. Свято-Троїцький монастир

Унікальні ікони. Цілюще джерело. Усипальниця старовинного роду Горленків. Благочинні справи відомої родини для зміцнення святої обителі.



p1010043


2


Прилучани пишаються своїми святинями – майже в кожному селі є своя церква, до якої місцеві жителі звертаються щоб розділити свою радість або печаль. Посеред дрімучих лісів Прилуччини, в селищі Радьківка, стоїть велична красуня — Свято-Вознесенська церква. dscf0105
Вона була побудована у XIX сторіччі за кошти місцевого поміщика, колезького асесора, Федора Раковича. Потурбувався благодійник щоб церква була високо художньо оздоблена, як по архітектурі, так і по живопису. Спеціально запрошений академік писав іконостас і фрески, які дивом збереглися до нашого часу.
Місцеві жителі розповідають дивні історії і вірять в чудодійні властивості цього храму та його фресок.
Восени 2009 року Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату прийнято рішення «благословити відкриття Свято-Вознесенського чоловічого монастиря на базі храму Вознесіння Господнього».

В Яблунівці бережуть свою святиню – муровану Спасо-Преображенську церкву, пам’ятку архітектури першої половини ХІХ ст. Церкву збудували коштом Пелагеї Горленко, яка була двоюрідною сестрою святителя Іосафа Білгородського. В склепі церкви, після усіх руйнувань, мощі Пелагеї Горленко збереглись нетлінними.



Із благословення митрополита Андрія, віруючі перенесли мощі і помістили серед церкви раці. Щороку, 21 жовтня, під час богослужіння для віруючих відкривається рака з чесними останками Пелагеї для поклоніння.
Серед густих лісів, оперезане, наче стрічкою, синьооким Удаєм, загубилося село Полонки. Назву свою село взяло від слова «ополонки» – у річці Удай водилася риба (вона, до речі, не перевелася й дотепер), і зимою прорубували багато ополонок: чи то для вилову риби, чи також для прання. Але є й інша версія пояснення назви села: Полонки – в низині, наче в ополонці, низько. img_9845

Пишаються сельчани Свято-Михайлівською церквою та криничкою з чудодійною водою. Церква – пам’ятка ХVІІІ століття, одна з будівель українського бароко. Вона побудована в традиціях народної архітектури.

Церква стоїть над Удаєм, милуючи перехожих своєю красою. Сельчани пригадують, що колись давно удайські хвилі підходили майже до самої церкви. Ще за царського правління підлогу в ній вимостили кольоровою плиткою. Найбільший розквіт Свято-Михайлівська церква одержала за служіння отця Володимира.
Її відремонтували, побудували дзвіницю. При церкві є будинок для приїжджих. Якщо хто приїде в Полонки помолитись, йому буде де зупинитись, переночувати. За це прихожани щиро вдячні отцю Володимиру.
Є поблизу Полонок й утаємничене місце. Це – стародавня печера, яка називається Лук’янова. У цій печері жив самітником праведник Лук’ян. Допитливі дітлахи не раз перевіряли всі виходи, знаходили деякі речі. Кажуть, що Лук’ян своїм усамітненням протестував проти переслідувань церкви владою.

изображение 049изображение 360
Селище Ладан – одне з найдавніших сіл Прилуччини. Розташоване в східній частині району на правому березі ріки Удай. Давня назва – Ладин, з 1930 року став зватися Ладан.
Час заснування відноситься до XI століття. Вперше згадується в 1603 р., коли тут було засновано Ладинський Покровський монастир. Назва Ладин походила від старослов'янської богині Ладо, скульптурне зображення якої знаходилось тут же, на Гуляй-горі. Це богиня весілля, згоди, любові й благополуччя. На її честь щорічно з 25 травня по 25 червня відбувалися святагульбища. Після тяжкої праці народ збирався з навколишніх сіл – близьких і далеких.
До революції Ладан – типове українське село, яких тисячі в Україні. Але Ладан мав і свою особливість – тут був монастир. Ладинський Покровський монастир заснований як скит одночасно з Густинським монастирем на початку XVII століття на землях князів Вишневецьких, поблизу міста Прилуки. Спочатку називався Підгірським і діяв як чоловічий, з 1619 – жіночий. Фундаторка Раїна Могилянка (мати магната Вишневецького, двоюрідна сестра Київського Митрополита Петра Могили), передала монастирові село Ладан. У 1763 році монастир було зачинено, а в 1817 році він був відновлений.
З будівель монастиря збереглися: Покровський собор, збудований 1765 року в стилі бароко, Миколаївська церква (середина ХІХ ст.), келії, в яких мешкали монахи (нині квартири), залишки муру та підземний таємний хід. Зараз ведуться реставраційні роботи на території монастиря по відродженню Свято-Покровського собору.

934 image result for ладан смт


Преображенська церква — дерев'яний православний храм (УПЦ МП) у селі Переволочній Прилуцького району Чернігівської області.

Дерев'яну Преображенську церкву в Переволочній збудували на початку ХХ століття.

Храм — у типовому єпархіальному стилі. Це доволі велика проста культова споруда з однією складною банею. Баня має деякі архітектурні риси бароко.

Поряд із церквою збереглися цегляні ворота, зведені у 1914 році.

Нині (2000-ні) Преображенська церква у Переволочній — діючий храм УПЦ МП.
церква_02 церква_01

Свято-Миколаївська церква в Білорічиці побудована в 1798 році прапорщиком М. Корбе, в 1998 році реставрована за кошти поміщиці Рахманової та прихожан села, 1962 року була розібрана.1939755

Білорічиця знаменита тим, що з 1873 року вона була власністю О. Волконської-Рахманової – доньки декабриста О. Волконського. У 80-х роках ХІХ ст. Рахманови побудували всі житлові будинки за проектом архітектора О. Ягна. До сьогоднішнього дня зберігся флігель для гостей шикарної колись панської садиби, де нині й розміщена Свято-Миколаївська церква.

У цьому архітектурному витворі еклектично змішані форми української народної й російської (XVII-XVIIIст. ст.) архітектури. У плані вона нагадує українську хату на дві половини. Перший поверх – кам'яний, другий – дерев'яний.

Будинок мав високий черепичний дах, мансарди й "ганок". Колони також були прикрашені теракотою і майолікою.

Назва маршруту: Історичний ярмарковий шлях до Густині через гать.

Характеристика: Автобусний, автомобільний, велосипедний, пішохідний.

Тривалість: Одноденний (дводенний – з відвіданням села Валки).

Маршрут: Прилуки – Боршна (Валки) – Густиня – Прилуки.
Об’єкти для огляду:

- Рекреаційна зона «Іллінська гора» - Боршна:



- Неозорий краєвид з Густинським монастирем вдалині.

- Часопис Іллінської церкви (1805 – 1944р)

- Дерев’яна скульптура монаха – символ духовності прилуцького краю.
У 1805 році на честь Святого Іллі тут була зведена церква, богослужіння у якій проводились до 25 червня 1944 року. Саме цього дня у храмі востаннє прозвучала молитва до Всевишнього, виголошена знаним просвітником, подвижником християнства, тодішнім настоятелем церкви отцем Іоаном (Лабунським). Нині на місці церкви встановлений хрест і проводяться молебні.
Приємною несподіванкою для подорожуючих є скульптура монаха, витесаного із дерева. На Іллінській горі його встановлено, як данину відродженню духовності на Прилуччині, піднесенню і поширенню християнства взагалі.
Його погляд спрямований удаль, звідки видніються куполи Густинського Свято-Троїцького монастиря.
3sam_2203
 
Урочище і джерела рідного краю
На Прилуччині знаходиться велика кількість джерел. Так, перед Боршною, завдяки великій кількості джерел, ціле урочище назване «Джерело», а в урочищі «Довге» їх нарахували більше п’яти.

1

Урочище «Джерела» с. Манжосівка славиться також і великою кількістю первоцвітів та трав’яних рослин. Висаджені ареали горіха волоського, аличі, малини, ожини, західноєвропейського бука, винограду винного. Для всіх подорожніх, що їдуть трасою Київ Суми, облаштовані криниці з чистою водою, а також стоянка для короткочасового відпочинку, з оглядовим майданчиком, який відкриває чудовий пейзаж на Густинський Свято-Троїцький монастир. У 2001 році урочище «Джерела» отримало статус «ботаніко-гідрологічний заказник».


Джерело « Надія» с. Валки1

Джерело утворилось дуже давно, ніхто не знає коли. Вода унікальна за своїм вмістом, бо має іони срібла. Вода чиста і прозора, від неї віє свіжістю і прохолодою. Неподалік ростуть вікові верби, дерева освя'чені Богом, бо несуть  вони спокій, рівновагу і благодать. Над джерелом зведені гарні цямрини, мов віддана дань воді, без якої не проживеш і два дні.

З року в рік популярність цілющої води зростає. До цієї криниці приходять люди з навколишніх сіл, міста Прилуки.

19 вересня учні  8-В класу  посадили 388 цибулин тюльпанів. Це невеликій внесок у відтворення біорізноманіття мальовничої Прилуччини.
dsherelo
3

с. Івківці



Ще одним улюбленим місцем Прилучан є Івківський парк, пам’ятка садово- паркового мистецтва XVIII ст. У парку охороняються п`ять видів сосен, а вік деяких дерев сягає понад 150 років! Криниця с. Івківці знаходиться на території старого панського парку. А сама криниця ніби спосіб нагадати людям про те, що природа просить захисту та оживлення. Учні 7-Б класу посадили біля криниці 250 цибулин тюльпанів.

167833

Джерело «Троїця» с. Білошапки



Джерело відоме з часів швецько-російської війни. Віковий листяний ліс навколо криниці помережаний стежками і майже кожна з них веде до криниці.

Над джерелом зроблені гарні дерев'яні цямрини, неподалік стоїть хрест на якому ікона « Святої Троїці». І на хресті і на деревах навколо розвиваються вишиті рушники. Від негоди рушники тьмяніють. Але люди прикрашають ці місця новими рушниками.

Знаходиться криниця далеко від села на межі трьох областей ( Чернігівської, Полтавської, Київської )- люди бувають коло криниці щодня. З глечиками і банками прямують люди чудодійної криниці, сподіваючись позбутися різних недуг. Це місце вважається святим.

Часті гості біля криниці і учні. Вони не просто смакують цілющу воду, а іще займаються волонтерською діяльністю: фарбують криницю, прибирають навколо опале листя, посадили 1000 цибулин тюльпанів.
4

с. Полонки



Джерело гарно облаштоване. Поряд з джерелом знаходиться купальня. Джерелом опікується Свято-Михайлівська церква. Часті гості біля криниці і учні. Цього разу вони насадили коло криниці зоо цибулин тюльпанів.

В нашому районі нараховується більше 10 джерел загального користування та незлічена кількість джерел, розташованих у приватних садибах. Всі вони служать людям, даючи їм чисту джерельну воду, напоюють рослини та поповнюють річковий рівень. Це неоціненний божий дар нам, невдячним нащадкам славних поколінь, які зберегли та примножили кількість джерел на території нашого району.



2 2

с. Густиняimgp3782



1

с. Канівщина6

с. Ладан

с. Левки


Літературно-краєзнавчі маршрути «Історія в особах»

- Історичний «Роменський шлях-тракт»:

- Проходить через с. Боршну до початку гаті.

- Пам’ятний знак на місці подорожньої каплиці св. Петра і Павла, де зупинявся Т. Г. Шевченко.
Історичний путь, колишню гомінку дорогу в урочищі «Коворот», на Святу Густиню вказують камінь та арка. Цим старовинним ярмарковим шляхом по козацькій дамбі та через містки над тихим Удаєм і його рукавами ходили люди до святої обителі, на храмове свято і ярмарок. Історія гаті починається 1636 року, коли князь Вишневецький дозволив насипати греблю, яка стала головним шляхом до монастиря. Гребля підсипалась щовесни. Ширина гаті, обсадженої вербами, сягала 8 метрів, а висота – 3. У місцях, де били джерела, що живили річку, були побудовані мости. Їх було шість.
Ходять перекази, що цим шляхом простував і Т.Г.Шевченко.
img_9456 dsc_8432
- «Велика гребля – гать (1636р.)»:

- Веде до Густинського монастиря. Унікальна (єдина в Україні) земляна дамба з частково відновленими пішохідними містками.

с 4

Свято-Троїцький Густинський монастир (1600р.)


Цікава історія. Місце проведення знаменитих ярмарків. Тарас Шевченко і Густиня (повість «Музикант») Родинні поховання Горленків та Рєпніних.

Цю перлину українського бароко засновано 5 травня 1600 року старцем Іоасафом, що прийшов з Києво-Печерської Лаври. Князі Вишневецькі подарували монастирю просторі угіддя. Суворі випробування випали на долю Густинського монастиря. За час свого існування він потерпав від землетрусу, пожеж та руйнацій, закривався й знову повертався до життя.

Тут була складена найдавніша пам’ятка давньої української літератури Густинський літопис. Наприкінці XVII століття Густинський монастир вважався найбагатшим в Україні. Його називали другою Лаврою. Тут у свій час подвизалися святі Димитрій Ростовський (у миру Данило Туптало), Іоасаф Бєлгородський (у миру Яків Горленко), тут побував Т. Г. Шевченко й малював свої знамениті акварелі.


1snb11668 p1010038 img_2764

В 2015р ще однією екскурсійним об’єктом стала «Козацька фортеця» с. Бубнівщина. На даний момент там активно проводяться екскурсії та тренування Прилуцького козацького полку.



o8hdz4giekc jkhgiqf8coq

img_0563 img_0538 img_0532


У селах Білорічиця, Богданівка, Дідівці, Івківці, Линовиця, Переволочна, частково збереглися родові садиби, що підлягають відновленню та реставрації, а також заповідні природоохоронні зони та парки.

Назва маршруту: Великий етнограф М.І. Костомаров

Характеристика: Автобусний, автомобільний, велосипедний, пішохідний.

Тривалість: Одноденний

Маршрут: Прилуки – Дідівці – Прилуки.

Об'єкти для огляду:

- Кінноспортивний клуб «Еліта»:

-  Прогулянки верхи (в т. ч. для дітей з обмеженими фізичним можливостями), уроки верхової їзди, прокат для урочистих подій. 

3

41


Садиба Киселів – Костомарових:

Історія життя видатного історика, письменника та етнографа М. Костомарова, соратника Т. Г. Шевченка по Кирило-Мефодіївському товариству. Цікавий проект реконструкції садиби.

У садибі Киселів тривалий час проживав видатний історик, письменник, етнограф, фольклорист і публіцист М. І. Костомаров. Уперше він приїхав до Дідовець у квітні 1874 року на запрошення своєї майбутньої дружини Аліни Крагельської, на той час уже вдови Марка Дмитровича Киселя, а в 1975 році тут же вони й повінчалися.
Дідівці додали чимало світлих тонів життю Миколи Івановича в останні його десять років. Звідси він повертався до Петербурга, зцілений душею й тілом.
Дідівський період творчості М. Костомарова був найплодотворнішим. Тут Микола Іванович проводив багато часу, відпочивав і працював над своїми творами «Автобіографія», «Руїна», «Елліни Тавріди», «Мазепа», монографією про імператрицю Аліну Іванівну та рядом інших праць. У дідівській садибі Костомаров приймав гостей, серед яких Д. Мордовець, К. Юнге, В. Горленко.

 садиба мпроект музейного комплексу



База водного відпочинку на озері:
Рибалка, катамарани, мангали, спеціалізований магазин, зручна стоянка для автотранспорту, відпочинок з наметами.

http://didivtsi.rajon.in.ua/images/stranici/vid/tyrizm/2line/3.jpghttp://didivtsi.rajon.in.ua/images/stranici/vid/tyrizm/2line/4.jpg


-


Розроблений інвестиційний проект «Реконструкція колишньої садиби Милорадовичів в с. Переволочна під комплексний туристичний центр з метою організації дозвілля та відпочинку громадян.
На відстані 22–х км. від Прилук на шляху Київ – Суми розташоване село Переволочна, відоме як стародавнє поселення в долині річки Удай. Назва села походить від слова “переволока”, і вказує, що саме тут, на тихоплинному Удаї, і був “волок для суден”. Щоб не об’їжджати сім кілометрів коліном ріки, човни перетягували – переволокали на інший берег. На місці переволоки суден і з’явилися перші поселенці. sdc10114
Є відомості проте, що вже в XI ст. тут жили рибалки, мисливці, скотарі.sdc10104

Вперше село Переволочна згадується в літописах з 1092 року. Пращури переволочанців були свободолюбивими та непокірними людьми. Саме за це село неодноразово руйнувалося татаро-монгольськими завойовниками. На початку ХVII ст. воно, сотенне містечко, належало князям Вишневецьким. З 1664 року – Л. Горленку. Далі Переволочну віддають полковим сотникам Марковичу, Лукомському. У ХІХ ст. село належить поміщикам Милорадовичам, які тут мали маєток та економію. І зараз колишні землі панів називають трест.

2

В центрі нинішньої Переволочної знаходиться стара двоповерхова ще земська школа, дерев’яна Преображенська церква. Від церкви повертає до Удаю вуличка, що веде по дамбі з трьома містками, обсаженій столітніми вербами до невеличкого хутірця Пруси. У цьому тихому куточку чудом і досі збереглося іще одне заповідне містечко – садиба панів Милорадовичів. Цей рід, ще за царя Петра прибився в наш край з далекої Сербії. Брати Гаврило і Михайло Милорадовичі командували полками сербських гусар, перейшовши разом з ними на службу до російських царів під час російсько – турецьких війн. Вони так і не повернулися до батьківщини, а лишилися в Україні.

У 19 ст. Микола Антонович Милорадов придбав землі і кріпаків біля хутора Пруси під Переволочною, а вже його син Родіон побудував тут садибу.

Місце навколо маєтку надзвичайно гарне: ліс, що тягнеться понад лівим берегом Удаю до Лисок і далі до Дігтярів, тихі заплави , хутірець, що примостився тут з часів козаччини. До садиби ведуть ворота з масивними пілонами. В глибині двору чималенький одноповерховий панський будинок з чотириколонним порталом, широкими східцями.6


Від панського дому широка алея з столітніх ялин веде до чарівного озера з острівцем, до якого перекинутий місток. За озером старовинний парк переходить у густий ліс. На подвір’ї праворуч від будинку на початку саду стоїть унікальна споруда – велика дерев’яна, рублена комора для зерна. Вона квадратна в плані з піддашком, зі сходами на другий поверх. Збудована з гладко обтесаних дубових брусів, щільно припасованих один до одного. Це унікальна пам’ятка народної архітектури.

Привабливість території підкреслюється ще й тим, що з Переволочної можна легко потрапити по трасі в старовинне хліборобське село Охіньки, звідкіля по до с. Калюжинці, відомого, як батьківщина славного українського кобзаря і співця Остапа Вересая. Поруч із Калюжинцями знаходяться всім відомі Сокиринці з неповторними білими мурами старовииної брами маєтку Галаганів.

На даний час, в центральній будівлі маєтку Милорадовичів знаходиться адміністративне приміщення державного сільськогосподарського підприємства ДП “СП”Трест”, яке не може провести роботу по відродженню садиби через фінансову обмеженість.

sdc10094


З метою залучення інвестиційних коштів в розвиток зеленого туризму садиба Милорадовичів в селі Переволочна Прилуцького району придатна для облаштування оглядово-екскурсійного центру з розвитком туристичної інфраструктури на умовах створення спільного підприємства будь-якої форми власності, оренди, чи викупу майна та прилеглих земельних ділянок.

Садиби сільського зеленого туризму



Назва садиби

ПІБ власника

Контактна інформація

Загальна кількість кімнат та ліжок

Додаткові послуги

«Самовар»

Пошкурлат М.П.



с. Заїзд, Ярова, 15

т. 7-05-25



3 кімнати

6 ліжок


Харчування

«Каїр»

Готчієв В.В.



с. Заїзд,

Набережна, 3

т. 7-04-70


7 кімнат

12 ліжок


Харчування

«Борщна»

Назаренко І.С.



с. Боршна, Незалежності, 27

7 кімнат

25 ліжок


Харчування

«Княжий»

Малоголовий О.О.



с. Колісники,

Берегова, 29

6-15-39


5 кімнат

10ліжок


Харчування,

Баня,


Басейн,

Спортивний майданчик,

Майданчик для дітей.



борщнаборщна2

боршна хата-вишиванказайці валки 5
Відновлюємо історію

Зростає чисельність дітей та молоді, що цікавляться історією рідного краю. Про це свідчить збільшення кількості проведених екскурсій, участь та перемоги школярів в обласних історико-краєзнавчих конкурсах.

5

Прилуцька районна бібліотека та сільські бібліотеки-філіали в своїй повсякденній діяльності також сприяють розвитку туризму на Прилуччині. Бібліотечні працівники продовжують систематичну роботу над пошуком нових архівних документів для книги «Літопис рідного села». Видана книга туристичного спрямування «Мій рідни край, моя земля прилуцька»


У центральній районній бібліотеці запроваджено бібліографічний туристичний фонд, який постійно поновлюється новими цікавими матеріалами з краєзнавства, на сайті районної бібліотеки розміщено розділ «Туристичні стежки», який презентує ряд унікальних новин про туристичні перлини Прилуччини. При районній дитячій бібліотеці створено туристичний клуб для старшокласників «Витоки».26

Розробка туристично-інформаційної інфраструктури

Для впровадження найбільш оптимальних шляхів розвитку туристичної інфраструктури Прилуччини, буде прийнята районна «Програма розвитку туризму Прилуччини на 2017-2025рр.», метою якої є розробка ефективної системи підтримки туристичної галузі району, збереження навколишнього середовища, культурної та духовної спадщини нашого краю та популяризація туристичних можливостей району.


Питання розвитку туристичної сфери в районі розглядались на сесіях районної Ради, на розширених нарадах при голові райдержадміністрації, колегіях, на засіданнях координаційної ради по підтримці підприємництва.

image result for tacis

Фахівці з туризму, екскурсоводи та краєзнавці взяли участь у низці семінарів-практикумів проекту ЄС «ТАСІС» по темі: «Основи територіального брендінгу для популяризації туристичних можливостей району з питань розвитку туризму в районі». Також:

- створено міськрайонний інформаційно-туристичний сайт;


  • видано буклети «Прилуччина туристична», «Відродження»;

  • знято ряд відеофільмів-презентацій туристичних можливостей району;


В серії «Прилуччина туристична» виготовлено банери з метою популяризації туристичних маршрутів:

- «Карта провідних туристичних центрів району».

- «Козацьке село Валки»,

- «До Густині через гать»,

- «Линовиця в часі»,

- «Костомаров – видатний історик, етнограф, публіцист»

- «Святий Іоасаф»



Культурне надбання Прилуччини

- І-й етно-фест «Костомаровські гостини», з традиційними читаннями за участю науковців та автентичною виставкою етнографії і вжиткового мистецтва;

- V-й Відкритий регіональний фольк-тур-фест «Відродження»;

- ІІІ-й Всеукраїнський фестиваль бойових мистецтв «Прилуцький герць», на території урочища «Глинище» в с.Манжосівка, на якому були широко представлені вироби народних умільців всіх територіальних громад району та народних майстрів регіону.



герць - 1 сторинка




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал