Торчинська Наталія Хмельницький національний університет



Скачати 74.71 Kb.
Дата конвертації23.02.2017
Розмір74.71 Kb.
Торчинська Наталія

Хмельницький національний університет

РОЛЬ ПОЛЬСЬКИХ ЛІНГВІСТІВ В ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
На будь-якому етапі розвитку людства жодна з держав не може існувати ізольовано. Постійно простежуються різноманітні комунікативні акти, спрямовані на вирішення політичних, релігійних, економічних, а також низки інших питань, із-поміж яких чітко виокремлюються й наукові. Оскільки внаслідок соціальних чинників виникають мовні контакти, то динамічні зміни суспільства обов’язково відбиваються і на взаємодії наукових еліт різних держав, запозиченні їхнього досвіду, збагаченні наукових доробків під впливом інших (сусідніх) наукових шкіл, тобто можна говорити про взаємообмін результатами різногалузевих досягнень.

Територіальна суміжність України з низкою сусідніх країн, тривалі політичні, економічні, культурні, наукові контакти сприяють взаємопроникненню як мовних елементів, так і наукових поглядів і трактувань того чи іншого мовного явища. Протягом століть україністика привертала увагу багатьох закордонних науковців, і на сьогодні чи не найбільшу кількість таких розвідок нараховуємо у польській філології.

Вітчизняні мовознавці уже звертали увагу на цей аспект. Так, метою дослідження Н. Совтис був аналіз студій польських лінгвістів, які вивчали особливості українських запозичень у польській мові. «Польська україністика має значні досягнення у галузі історії мови, фонетики, лексики, морфології» [2]. Про польсько-українські мовні зв’язки та контакти писали у різні періоди Д. Главацький, Л. Гумецька, І. Кононенко, О. Співак, О. Ткаченко, І. Харченко, П. Житецький та ін. Проте більшість авторів описували безпосередньо результати мовних взаємовпливів.

Мета нашої розвідки – узагальнити інформацію (біографічно-довідкову) про полоністів, які у своїх працях звертали увагу на окремі питання розвитку української мови. Зауважимо, що більшість із них були вихідцями з України. Інформацію подаватимемо в алфавітному порядку (пропонуємо лише першу частину розвідки).



Брюкнер Александер, народився у м. Бережани Тернопільсткої обл. (1856–1939), навчався у Львові, Відні, професор, доктор філологічних наук, працював у Берліні. У своїх дослідженнях торкався питань української літератури, проблеми польсько-українських літературних взаємин, використовуючи у своїх працях український ілюстративний матеріал. Підтримував контакти з українськими науковцями, зокрема з Іваном Франком . Проте, як свідчать джерела, визнаючи вплив української фонетикина польську мову, наводячи приклади українських запозичень у структурі польської мови, безпосередньо до української мови ставився з погордою, називав її руською, применшував її вплив на польську і перебільшував вплив останньої на українську [1; 2; 4, с. 56–57].

Вітковський Вєслав, народився у Варшаві (1927), закінчив Ягеллонський університет у Кракові, професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри українознавства Інституту східнослов’янської філології цього ж університету. Має низку праць з історії української мови («Фонетика лексикону Памва Беринди» (1964), «Мова творів Іоаникія Галятовського на тлі мови української літератури 17 ст.» (1969), «Українська мова» (1970), «Ще про релігійну поезію українців-уніатів і про Богогласник із 1790 р.» (1985), «Елементи граматичної структури західноукраїнської літературної мови в галицьких граматиках XIX ст.» (1993), «Каталог кириличних стародруків музею-замку в Ланцуті» (1994) та ін.) [1; 4., с. 82; 5].

Галицький Зигмунт, народився у Польщі (1951), закінчив Католицький університет у м. Люблін, доктор філології, викладав польську мову Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, працює в галузі діалектології, зокрема вивчав функціонування польських діалектів в Україні [1; 3].

Гануш Ян, народився у с. Колодіївка Тисменицького району Івано-Франківської області, закінчив Краківський університет, навчався у Лейпцигу, Берліні, Відні, доцент. Вивчаючи вольську діалектологія, досліджував окремі питання української мови («Про наголос іменників у малоруській мові» (1873–1874, німецькою мовою), «Про малоруську мову» (1883, чеською мовою), «Щодо кількох найновіших праць про мову русинів» (1884). Автор статей про українську мову та мовознавство в чеській енциклопедії «Ottúv slovník naucny» [1; 4, с. 92].

Грабець Стефан, народився у м. Станіслав (Івано-Франківськ) (1912–1972), закінчив Львівський університет, професор, працював у Лодзькому університеті. Вивчаючи історію польської літературної мови, досліджував вплив на неї української мови («Окраїнні елементи в мові деяких польських письменників 16 і 17 ст.» (1949)), має ономастичні праці («Географічні назви Гуцульщини» (1950), «Карпатські географічні назви» (1959)). Був співредактором «Українсько-польського словника» (1957). У книзі «Нарис історії української мови» (1956) йому належить розділ «Нарис історії української мови з кінця 18 ст. до новіших часів», де схарактеризовано мову творів І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського та ін. [1; 4, с. 109].

Дейна Кароль, народився в с. Великі Бірки на Тернопільщині (1911–2004), закінчив Львівський університет, професор, доктор філологічних наук, академік Польської АН, працював у Лодзькому університеті. Досліджував слов’янські, зокрема й українські, діалекти, детально описав фонетичні й граматичні особливості наддністрянських говірок, визначив їхнє внутрішнє членування, схарактеризував диференційні ознаки, якими наддністрянський діалект протиставляється іншим діалектам («Подільсько-волинське мовне суміжжя» (1938); «Українські говірки на захід від Збруча» (1947), «Українські говірки Тернопільщини» (1957) тощо) [1; 4, с. 133–134].

Зволінський Пшемислав, народився в м. Опава (Чухія) (1914–1981), закінчив Львівський університет, професор, працював в університетах Львова, Вроцлава, Торуня, Кракова, був завідувачем кафедри української філології Варшавського університету, керівником лабораторії української філології Польської АН. Поряд із вивченням польської ономастики, словотвору, історії польської мови, історії слов’янських мов велику увагу приділяв питанням української мови («Розвиток української мови від XIV до XVIII ст.» (1957), «Іван Франко як мовознавець» (1958), «Мовна біографія Тараса Шевченка» (1964), «Погляди європейських граматистів XVI–XIX ст. на українську та білоруську мови» (1968), «Мовна біографія Івана Котляревського» (1970), «Котляревськіана» (1971–1980) та ін.). Був співавтором «Нарису історії української мови» (1956) та редактором «Українсько-польського словника» (1957, разом із С. Грабцем) [1; 4, с. 200–201].

Кондратюк Міхал, народився в с. Дубіни Підляського воєводства (1934), закінчив Варшавський університет, професор, доктор філологічних наук, працював в Інституті слов’янознавства Польської АН у Білостоцькому філіалі Варшавського університетуту. Має низку досліджень з ономастики та діалектології, з-поміж яких значна кількість присвячена українській мові («Вокалізм білорусько-українських говорів Гайнувського повіту» (1964), «Словотворчі тенденції у назвах мешканців на польсько-білорусько-українському пограниччі» (1969), «Східнослов’нська ономастика. Бібліографічний покажчик літератури по 1965 рік включно» (1997), «Деякі лексичні запозичення у говірках польсько-українсько-білоруського пограниччя» (2000), «Імператив у говірках польсько-білорусько-українського порубіжжя» (2002) тощо) [1; 4, с. 266–267].

Курашкевич Владислав, народився у м. Влодава Люблінського воєводства (1905–1997), закінчив Львівський університет, професор, працював у Познаньскому університеті. Працював у галузі діалектології, зокрема досліджував мову українських пам’яток («Галицько-волинські грамоти XIV–XV ст.» (1934), «Нарис східнослов’янської діалектології» (1954), «Нові уваги до розвитку українського ікавізму» (1976), «Українські й білоруські дифтонги та їх редукція» (1978) тощо) [1; 4, с. 287–288].

Лер-Сплавінський Тадеуш, народився у Кракові (1891–1965), закінчив Краківський університет, професор, працював у Познанському, Львівському та Краківському університетах, член Польскої, Болгарської та Сербської АП. Будучи видатним польським мовознавцем, низку праць присвятив і українській мові (рецензія на «Граматику рутенської (української) мови» С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера (1915), праці «З малоруської фонетики» (1916), «Дещо з української морфології» (1925), «Початки української мови» (1954), «Нарис історії української мови» (1956, у співавт.), «Із спостережень над мовою Тараса Шевченка» (1962) ) [2; 4, с. 311].

Лесів Михайло, народився у с. Стара Гута Монастириського району Тернопільської області (1928–2016), закінчив Люблінський католицький університет, професор, доктор філологічних наук, читав курси лекцій з українського мовознавства у Гарвардському університеті, працював у Люблінському католицькому університеті та в Університеті імені Марії Кюрі-Склодовської. Є автором величезної кількості праць з українського мовознавства, діалектології, ономастики, історії і культури мови, фольклористики («Антропоніми в українському фольклорі» (1978), «Власні імена людей в українських загадках» (1979–1980), «Антропонімія в українських повістях М. Гоголя» (1984), «Українські говірки у Польщі» (1997), «Роль церковнослов’янізмів і полонізмів в українській писемній мові 17 ст.» (1963), «Польсько-українські взаємовпливи в світлі мовних фактів у середньовіччі» (1989) ). Написав «Шкільну граматику української мови» для шкіл Польщі (1995) [1; 4, с. 311].



Перелік прізвищ полоністів, які у своїх дослідженнях торкнулися питань української мови, не вичерпано, тому це є перспективою наступних студій.
Список використаної літератури

  1. Польські мовознавці [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Польські_мовознавці

  2. Совтис Н. М. Дослідження українсько-польських мовних зв’язків у польському мовознавстві / Н. М. Совтис // Науковий блог : публікації, наукові статті, дискусії українською [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://naub.org.ua/?p=376

  3. Ткачов С. Галицький Зигмунт / С. Ткачов // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. – Т. 1 : А – Й. – 696 с.

  4. Українська мова. Енциклопедія : 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

  5. Фаловський А. Вєслав Вітковський як дослідник історії української літературної мови : [текст] / А. Фаловський // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. – Тернопіль : Збруч, 1999. – С. 74–78.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал