Теоретико-методологічні засади роботи 7



Сторінка10/16
Дата конвертації30.04.2017
Розмір1.93 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

3. 2. Індіанські міфи як базис міфотворення Г. Крейна


Починаючи з «Прологу», автор робить своєрідні налаштування на подальше сприйняття поеми. На нашу думку, лейтмотивом цієї частини є тема свободи, якою наскрізно просякнутий «Пролог». Одним із символів, що підпорядковується меті поета, є чайка. Крила чайки, наколоті на чорні шпилі – це вираження свободи, але дещо обмеженої сучасним прогресом. У південноамериканських міфах чайка уособлювала дух свободи та нескореність. Згідно з міфом, морська чайка відмовилась віддатися братам-бакланам і за це заплатила власним життям [69]. Чайка – перша вказівка на проамериканську орієнтацію твору, що надалі підтверджується безперечним американським маркером – Статуєю Свободи.

Уже після «Прологу» Крейн починає активно втілювати своє бачення історії Америки, буквально розглядає фізичне тіло континенту, яке уособлює собою індіанська принцеса Покахонтас (за виразом самого автора [136, р. 241]). Розділ називається «Дочка Поухатана» (Powhatan’s Daughter) й ділиться 5 на підрозділів («Гавань на світанку», «Ван Вінкль», «Ріка» (The River), «Танець» (The Dance), «Індіана» (Indiana)). Розділ «Ван Вінкль» проводить паралель між іспанською та індіанською історією завоювання земель . Вже перші згадки про Клаудіо Пізарро (Claudio Pizarro), іспанського конкістадора, що завоював імперію інків, та Фернандо Кортеза (Fernando Cortèz), що знищив цивілізацію ацтеків у Мексиці, алюзивно покликаються на процес завоювання території в індіанців. Саме такій цілі слугує згадка про капітана Сміта. Вище ми вже згадували, що подібна ідея руйнування визначила зміст вірша «Зруйнований храм».

У частині «Ріка» Гарт Крейн зображує зграю мандрівних волоцюг, які згадують своє дитинство. Один із них говорить, що йому вчуваються у звуках сніжної бурі зойки та квиління Покахонтас (Pocahontas), яка являється в трьох іпостасях – білосніжно-срібна, гранатово-червона та димчасто-блакитна, демонструючи кольори американського прапору: «snow-silvered, sumac-stained or smoky blue» [135, р. 15]. Цей бродяга перебирає на себе роль «американця»-першопоселенця, готового відповісти на її поклик, запліднити її: «О Ночі, що несли мене до її оголеного тіла!» (O Nights that brought me to her body bare!) [135, р. 15]. У завиванні «довгої гриви вітру» чує плач індіанських дітей: «Мертве ехо! Але я знаю, що її тіло там, // Час, наче змія, оповив її плечі, темінь, // І простір, крило орла, лежать на її волоссі» (Dead echoes! But I knew her body there, // Time like a serpent down her shoulder, dark, // And space, an eaglet’s wing, laid on her hair) [135, р. 16]. Саме в цій частині Крейн вперше вводить зображення тотемних тварин, змію та орла. Наступна частина – «Танець» – починається з опису зміни погоди за порами року, зображаючи це перетворення як жіночу трансформацію, на кінцевому етапі якої жінка помирає. Тобто, Покахонтас – земля, з якої власне й виростає міст, що прибирає рис дитини, яка втілює генофонд попередніх поколінь Америки, всотаний із земними соками. «Покахонтас, наречена – // О Принцесо чий коричневий поділ (одягу – А.К.) був цнотливим травнем» (Pocahontas, bride – // O Princess whose brown lap was virgin May) [135, р. 19]. Ліричний герой на лоні природи (Покахонтас-землі) весною на каное «досліджує» тіло: «О Весно в Апалачах!» (O Appalachian Spring) [135, р. 20]. Серед гір видніються тіні, з яких клубиться дим, хмара затягує небо, як покривало. На фоні такого пейзажу шалено виконує танець-молитву дощу святий шаман Маквокіта (Maquokeeta), який навіть вождю племені (народу) наказує вклонитися землі (Покахонтас, силам природи). Поет змушує шамана танцювати (танець дощу), бо Покахонтас сумує через посуху, щоб вона дала росток, пагін. Земля має оновитися, як змія, що скидає стару шкіру. «Я теж був васалом» (I, too, was liege), рабом цієї землі-Покахонтас. Танцюрист звивається, наче ящірка, говорить, що «наречена вічна серед маїсу!» (thy bride immortal in the maize!) (образ, притаманний фольклору ацтеків). Вона – незаймана для останнього з чоловіків, тому чарівник закликає всіх танцювати на честь Покахонтас. Зрештою шаман поступається місцем священику, який тримає в руках змію та орла. Тотемні зображення орла й змії в «Танці» символізують індіанські символи часу й простору, які використовувалися ацтеками.

У «Річці» ліричний герой чує звуки локомотиву і згадує «мертве ехо» американської культури. Образ змія зустрічається в багатьох національних міфологіях, у деяких він пов'язаний зі створенням всесвіту. В індіанців Південної Америки змій здебільшого символізує чоловіче начало, бо він виник із чоловічого пеніса. Згідно з легендою, у лісоруба, що не зміг задовольнити жабу, яка перекинулася дівчиною, від її удару в пах статевий орган виріс до неймовірних розмірів. Лише шаман зміг йому допомогти, порубавши зайву частину на шматки, які кинув у озеро. З цих решток і виникли змії [69]. У космогонічних міфах Америки змія роз’єднує землю й небо. Тобто, цей образ надзвичайно багатогранний. Деякі народи вважали цю істоту магічною, символом мудрості, родючості, цілительства. Наприклад, північноамериканські індіанці поклонялися гримучій змії (вважали її королевою й праматір’ю всіх змій), благаючи попутного вітру (інколи - дощу) перед мандрами. Навіть Великий Маніту зображувався у вигляді рогатого змія, який своїми рогами проколює зло. У ацтеків культ змії посідає особливе місце: бог війни (і сонця) тримає змія в руках на знак магічної влади над смертю й життям. У інших народів змій постає символом смерті, хаосу. В Америці існував цілий альянс племен, що походили з Юти, Айдахо та Невади, які називали себе шошони, або «змії». Вирізнялися серед інших тим, що схожі були більше на тварин, аніж на людей, говорили на своєму особливому діалекті. Саме ці племена були нащадками ацтеків. Найбільш використаний Крейном ацтекський міф про пошук нової обіцяної Богом землі, що буде знаходитися там, де вони побачать орла, який поїдає змію. Виходячи з вищезгаданого трактування образу орла, можемо також розуміти цей міф як перемогу красномовства, поетичного обдарування (орел) над ошуканством, роздвоєнням, брехливістю (змія). Зі словом у індіанців пов’язано багато обрядів, зокрема шаманські священні заклинання, в процесі яких шаман перебирає на себе роль творця. Таким чином, творення нового міфу бачиться поетом на кшталт творення нового світу через слово, де митець постає у ролі творця.

Про те, що Гарт Крейн інтерпретував індіанську міфологію та історію в цілому на свій лад, свідчить низка образів у поемі «Міст». Наприклад, назва «Дочка Поу(в)хатана». Митець не знав про те, що Поу(в)хатан – це племінний титул для верховного Сновидця - провісника (Dream - Visioner), а не ім’я; тим більше, що вождь і не був справжнім батьком індіанської принцеси, але «батьком» альянсу племен. Хоча історично найбільш поширена інформація, що «її батьком був відомий вождь індіанців Похатан, який зумів об’єднати під своєю владою більше тридцяти племен (близько двадцяти тисяч чоловік), що жили на узбережжі Атлантики» [87]. Один із найбільш уживаних варіантів перекладу прізвиська Покахонтас – «неслухняна, шкідниця» [88]. Гарт Крейн у епіграфі (взятому з книги Джона Сміта, яку, до слова, продали у Великобританії з аукціону в 2002 році) використав спочатку саме таку характеристику персонажа – Покахонтас зображена з дітьми колоністів під час не дуже пристойних для дівчинки рухливих розваг. Інші варіанти перекладу імені принцеси ми проаналізуємо далі.

Ще одним прикладом Крейнівської метаморфози індіанських реалій можемо назвати Маквокіту, шамана в «Танці», що є аватаром власне автора, тобто є і актантом, і спостерігачем, який єднає землю з космосом через Покахонтас. Ім’я «танцівника» Крейн почув від водія таксі, й воно йому здалося цілком «індіанським» [194, c. 58].



У «Танці» автор настільки ідентифікує себе з ліричним героєм, індіанським воїном, спаленим на стовпі, що вони стають невіддільними. Вони, в свою чергу, зливаються з Покахонтас – міфічною персоніфікацією всієї американської землі. Крейн пояснює визначальну роль Покахонтас, він трактує її як міфічний природний символ, що представляє фізичне втілення цілого континенту. Чарльз Ларсон (Charles Larson) називає її «першою жінкою Америки», «дочкою Єви», «дитям лісу», «матір’ю всіх нас», «Величною Матінкою-Землею всіх американців» [159, р. 73]. У листі до англійської королеви капітан Сміт називав Покахонтас першою жителькою Вірджинії, яка говорила англійською та народила дитину від англійця [189]. Попри те, що легенда про кохання Покахонтас і Сміта лежить в основі сюжету багатьох фільмів та літературних творів, історичного підтвердження цього факту немає. Паула Ганн Аллен (Paula Gunn Allen) у розвідці «Покахонтас: чарівниця, шпигунка, перекладач, дипломат» (Pocahontas: Medicine Woman, Spy, Entrepreneur, Diplomat) зазначає, що ця індіанська принцеса відома під багатьма іменами: Матоака (Matoaka) – ім’я від народження; Амонут (Amonute) – духовне ім’я чарівниці й шаманки; леді Ребекка (Lady Rebecca) – ім’я, отримане при прийнятті християнства в Англії (натяк на біблійну Ребекку, що мала темну шкіру й стала матір’ю двох синів-близнюків, тобто двох націй; хоча в індіанки насправді був лише один син); та Покахонтас – підліткове прізвисько. Про походження цього прізвиська немає точних даних, але перевагу віддають двом версіям. Перша трактує Покахонтас як похідну від «поу(в)а» (powa, pawa) – «вид енергії та паранормальних здібностей, які дають змогу передбачати майбутні події, лікувати хворих людей, тварин, рослин; пов’язаний з магією» [150, р. 335]. Зауважимо, що Джон Сміт у спогадах пояснює свій порятунок принцесою як частину спеціального магічного ритуалу [189]. Інша версія трактування імені пов’язана з походженням від pocohaak (pocohack), що перекладається як «зло», «пеніс», «член» [150, р. 335]. Паула Гaнн Аллен зазначає, що попри зречення свого імені Покахонтас на користь Ребекки, індіанка залишила собі духовне ім’я Амонут, що сигналізує про довічний зв’язок із американською землею та її традиціями. Крейн зображує Покахонтас як одвічну наречену, перетворюючи її на богиню-землю, на «незайману для останнього з чоловіків». Таким чином, ритуальний танок – це «креативний акт часу», що поєднує плоть й уяву, а Міст простягається між минулим і теперішнім. У найвищому своєму прояві, в трансцендентній площині, для митця Покахонтас – це Муза, Ерос, що невпинно спонукає до творчості. А уже в частині «Індіана» цей образ набуває архетипного смислу, переростаючи в матір, зображену як бездомну скво, що несе дитину. Особливо Крейн виділяє її очі: виразні, навіть для індіанки дивні, в них забагато болю, жінка вдивляється в «усіх наших мовчазних чоловіків» (all our silent men) [135, р. 25]. Ці зболені очі наповнилися любов’ю, коли побачили ліричного героя. Таким опосередкованим чином індіанська скво вже мислиться авторові як власна мати, а надалі й як Все-мати. Тобто, в частині «Дочка Поухатана» Покахонтас проходить низку метаморфоз, починаючи з індіанської принцеси (реальної історичної постаті), а далі – одвічна наречена, природа, земля й мати. Оскільки Покахонтас, за легендами, намагалася примирити колоністів із індіанськими племенами, то таким опосередкованим чином Крейн також розуміє її постать як елемент поєднання традиційного й нового (американську націю, що лише народжувалася, та Старий Світ), можливо, навіть духовного й матеріального.

Кульмінаційний розділ «Атлантида» (Atlantis) (актуалізація ще одного давнього міфу) продукує міф Мосту, міф вічноприсутності (everpresense). «Рука вогню», що робить Бруклінський міст мостом вогню, – це креативна уява, що перероджує поета, спонукає до дії, перетворюючи самого автора в міст: між минулим і теперішнім, між поетом і творчістю, між поемою й читачем, між духовним і фізичним (технічним, механічним), між традиціями й новаторством. У фінальній частині поеми утверджується величність мосту – це пісня, Міст Вогню, Катай, що поєднує змію з орлом. «Таким чином алюзії на стародавні міфології насправді зроблені, щоб славити нинішній Міф Мосту» [193, р. 31].

Через суперечки про самобутність американського суспільства поет поставив собі за мету створити твір «загальнонаціонального масштабу» [136, р. 89]. Саме цим фактором зумовлене звернення письменника до епічного жанру, що дає йому змогу виступити в ролі співця нового часу. «Епос і роман ˂…˃ продовжують ˂…˃ міфологічну розповідь» [112, c. 140]. Гарт Крейн інтерпретував міфологію індіанців таким чином, щоб створити новий міф, поєднавши традиції та новітні тенденції. Такий синтез став базисом для побудови американського суспільства, свідомого своєї історії в русі до «американської мрії», котре «базується на переконанні американця в тому, що він зуміє знайти в цій країні бажане щастя, успіх, особисте благополуччя» [23, c. 8].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал