Теоретико-методологічні засади глобального громадянського суспільства



Скачати 168.56 Kb.
Дата конвертації24.04.2017
Розмір168.56 Kb.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

У науковому світі мова йде про чотири перспективних моделі світовлаштування. Одна з них – глобальна побудова громадянського суспільства. Власне термін «глобальне громадянське суспільство» ввійшов у науковий обіг приблизно два десятиліття назад, як результат «нового відкриття» громадянського суспільства у кінці ХХ ст. Європейська школа філософії і політології відмітила це явище у зв’язку з синхронними політичними процесами в Латинській Америці і Східній Європі, які довели, що громадянське суспільство здатне здійснювати вплив як на політичний процес в окремих країнах (з поставторитарними режимами), так і на міжнародні відносини в цілому. Н.Моісєєв перспективи розвитку людства пов’язував з процесом формування інформаційного суспільства, що управляється, і спирається на авторитет ООН і громадянські ініціативи. Існують і інші версії появи цього масового явища. Державне управління часто критикувалося за притиснення громадянської ініціативи, бюрократизацію, неефективне управління, споживання великої частки прибутку; а вільний ринок за ігнорування потреб населення, зростання бідності, депривації і нерівності. Все більше збільшувалася незадоволеність населення і державою, і глобальним капіталізмом як ключовими механізмами вирішення взаємопов'язаних глобальних проблем: соціальних, економічних, екологічних; нерозвинутості високих технологій периферії, «цифрової» нерівності країн і континентів. Цим факторам сприяли і думки вчених, зокрема І.Валлерстайна, який відмічав, що держава у перспективі не просто «відімре», але й буде замінена самостійними організаціями, підтримувати які люди будуть через загрозу екологічного стану Землі. Досліджуючи дану проблему У.Бек вказує на те, що національна держава перестала формувати загальні засади взаємовідносин, які уможливлюють усі інші принципи взаємодії та відповіді на політичні виклики якого устрою потребує світ? Автор вказує на поширення у минулих століттях методологічного націоналізму, який полягає у сприйнятті національної держави, або нації-держави, як головної самостійної одиниці суспільно-наукового аналізу, що тягло за собою кілька логічно необов'язкових, але поширених наслідків: 1) припущення про каузальну самодостатність національної держави як одиниці аналізу (тобто що її розвиток детермінується ендогенними причинами і може бути проаналізований без звернення до зовнішнього контексту);

2) ототожнення національної держави із поняттям «суспільство», котре до націоналізації соціології використовувалося в універсальному значенні (як приклад можна згадати Оґюста Конта й Карла Маркса);

3) екстраполяції поняття нації на неєвропейський географічний простір;

4)зведення транссуспільних практик до інтеракції між окремими, самостійними і самодостатніми, суверенними й автономними національними державами, тобто до «міжнародних відносин».

Розуміючи впливи методологічного націоналізму європейська спільнота, незалежні експерти, профспілки, преса співпрацюють у проблематиці глобального громадянського суспільства без посередництва держави, так як національні держави, на їх думку, не володіють всією повнотою влади, чиновники бездіяльні чи пасують перед глобальними, регіональними чи іншими загрозами, тому громадяни беруть ініціативу у свої руки, консолідуючись в неурядових організаціях чи навіть соціальних мережах за межами своєї країни. У цьому сенсі адвокатські рухи глобального громадянського суспільства є представниками, творцями та суддями глобальних цінностей і норм. Вони створюють і загострюють повсякденне, локальне і водночас глобальне усвідомлення цінностей, роздмухуючи суспільні побоювання, підігріваючи обурення світової громадськості з приводу скандальних порушень норм, причому на конкретних прикладах: екологічні скандали з пійманими на гарячому концернами або трагічні, приголомшливі для світової совісті біографії людей, що зазнали катувань. Вони викривають злочинців засобами правдивої інформації (в ідеальному випадку), влаштовуючи перед очима світової громадськості судовий розгляд, на якому вони виступають одночасно як звинувачувачі, і як судді. І як судді вони можуть і повинні з безмежною легкістю відмови купувати безпосередньо виконувати свій вирок. Важливим джерелом влади адвокатських стратегій громадськості є насамперед те, що вони організуються в формі транснаціональних мереж акторів, тобто стають учасниками і навіть своєрідними віртуозами нової транснаціональної владної гри. З одного боку, вони здатні зіштовхувати своїх супротивників у світовій метавладній грі, тобто держави і концерни, створюючи тематичні коаліції і викликаючи провокативні конфронтації; з другого боку, вони мають ресурс влади, який з точки зору класичної міжнародної політики не є таким: вони не мають ані державної, ані ринкової влади, а мають тільки владу легітимізації [3,с.303]. Практика адвокатських рухів спирається на принцип несуверенітету держав (або концернів) у ключових проблемах людства, таких як охорона довкілля, небезпеки, створені важкою технікою та світовою економікою, права людини, громадянські права, глобальна бідність.C/310. Актори глобального громадянського суспільства опиняються перед подвійною дилемою: з одного боку, вони залежать від держав у здійсненні своїх цілей; з другого - є головними опонентами держав і концернів.

В світі з'явилися нові глобальні актори як терористичні групи, які конкурують з державою, економікою та громадянським суспільством.

Терористичні конструкції образу ворога «вбивають» плюралізм суспільства і раціоналізм експертів, незалежність судів і безумовну значущість прав людини. Вони вповноважують держави і таємні служби на політику згортання демократії. Сила сприйняття ризику проявляється не в останню чергу в тому, що навіть усерединірозвинених демократичних держав основні громадянські та політичні права раптом призупиняються, причому за згоди переважної більшості вихованого у демократичних традиціях населення. Уряди, парламенти, партії та населення, що зазвичай конкурують і по черзі блокують одне одного, поставлені перед альтернативою «безпека чи свобода», одностайно і швидко зважуються на відмову від фундаментальних свобод. Водночас у жертву необхідності транснаціональній кооперації для боротьби з войовничим тероризмом приноситься право на національний суверенітет стосовно поліції та армії [3, с.49]. Досліджуючи дану проблему Д.Кін вказує на недостатність дослідження впливів глобальних акторів на глобальне громадянське суспільство. Він визнає, що глобальне громадянське суспільство – це суспільство суспільств з правилами та нормами поведінки, яке постійно розвивається та має відкриту громадянську сферу, важливість якої залежить від демократії, інтеграції в області управління, громадянських ініціатив. Як відмічають аналітики, громадянська ініціатива не обов'язково йде в розріз з національними інтересами. Напроти, у нових реаліях неурядові політичні та інші організації і уряди держав стають партнерами.

Незважаючи на зростання електронних ресурсів у міжнародній політиці існує загроза, що в умовах формування нової картини світу, може виникнути дефіцит глобального управління. У цьому випадку державні і недержавні актори здатні сформувати нові мережі, метою яких може стати: захист загальних і особистих інтересів, вирішення чітко окреслених проблем. Успішне існування аналогічних мереж ми вже можемо спостерігати сьогодні: Форум фінансової стабільності, Міжнародне партнерств з водородної енергетики. Можливо, завдяки новим стандартам, що будуть формуватися профільними групами, зможуть бути підписані і міждержавні угоди. Отже, така практика може бути прототипом механізму урегулювання питань управління постіндустріальною економікою, одним з способів вирішення проблем легітимності прийняття доленосних для людства рішень. Проте прогрес комунікаційних технологій може сприяти розвитку громадянського суспільства, так і його дефрагментації.

Мета статті: проаналізувати сучасні підходи до глобального громадянського суспільства; дослідити виникнення нового явища у світовому розвитку, яке отримало назву «глобальна революція у спілкуванні»; визначити сучасні підходи до дослідження складних процесів взаємодії громадянського суспільства з різними рівнями соціуму і роллю громадянського суспільства; розкрити сутність поняття «глобальне громадянське суспільство»; обґрунтувати глобальне громадянське суспільство як вищу форму суспільства, його оптимум.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, з яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор.

Серед зарубіжних авторів, що розробляють сучасні підходи до громадяського суспільства, слід виділити роботи Е.Гоулднера, Д.Шмідта, Л.Зандштрома, С.Хендесона, М.Уоррена; особливе місце займають сучасні фундаментальні праці Дж.Коена і Е.Арато. Аналіз основних базових характеристик громадянського суспільства, а також зміни його традиційних засад найбільш глибоко проведений у працях Т.Нардіна, Т.Стронга, М.Уолцера, Е.Геллнера. Перспективи класичного громадянського суспільства, його можливі вектори трансформації і розвитку під впливом глобалізації проаналізовані у роботах С.Гінера, К.Гелбрейта, Р.Далтона, М.Кохлера. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства, а також питання послаблення ролі держави під впливом глобалізації і наслідки цього процесу для громадянського суспільства розглянуті у роботах Ж.Хантера, Дж.Йейтса, А.Калтера, Р.Кокса, П.Хірста, Г.Томпсона, Р.Купера, С.Сасссена, Г.Лентнера, Ф.Керні, К.Омає, Е.Хермана, П.Домбровські, Р.Мансбаха, У.Бека, М.Кока, Дж.Тобіна, Ф.Фукуями, Дж.Шольте, Дж.Хірша, А.Ліпітца, І.Валлерстайна. Основи взаємодії громадянського суспільства та економіки, а також упровадження принципу економічної демократії розглядають такі автори, як С.Перегудов, А.Ріх, Л.Даймонд, М.Уолцер, А.Улін, Р.Даль, Г.Траутвайн, Р.Роуз, Ф.Крайзінг, В.Кудров, Д.Юнгблюд. Особливості процесу політичної модернізації, які привели до формування того чи іншого типу громадянського суспільства, проаналізовано у роботах Е.Гідденса, К.Оффе, Н.Моузеліса, П.Штомпки, Дж.Меллоу. Функції громадянського суспільства у процесі демократизації найбільш повно розкрито у роботах Г.О’Доннелла, Ф.Шміттера, А.Тоффлера, Дж.Холла, Дж.Кіна, А.Уліна, Р.Кокса, П.Норда. Д.Бітема, Л.Даймонда, Дж.Дризека, Б.Бекмана, М.Платтнера, Дж.Лінца, Е.Степана, Р.Даля, Р.Далто. Процес формування та еволюції громадянсього суспільства у країнах Східної Європи отримав своє відображення у прцях М.Хауарда, М.Бернада, В.Хевела, К.Оффе, Г.Шінстока, Ф.Тракслера, С.Холмса. Тема глобального громадянського суспільства найбільш повно представлена у працях зарубіжних авторів А.Мартінеллі, С.Стренджа, Х.Анхайера, Д.Ронні, Р.Росса, Дж.Холла, М.Шехтера, Д.Хелда, Ф.Закарія, П.Уотермана, Р.Ліпшутца, Дж.Мейера, Дж.Кіна, Р.Хіггота, Б.Холла, Е.Гідденса, Р.Крута. Про можливості посилення ролі громадянського суспільства у системі глобального управління пишуть Й.Зонінзайн, Е.Геллнер, Н.Вудза, Р.Кокс, М.Смутс, Л.Горденкер, Т.Вайс, С.Стрендж, Дж.Гова, Ст.Жіль. Незважачи на те, що проведена велика аналітична розробка і глибина представлених досліджень, їх теоретичної і практичної значущості, слід відмітити, що багато робіт ще не охоплюють тієї сучасної проблематики, яка виникла у зв’язку з процесами функціонування громадянського суспільства в умовах глобалізації, яке, на мою думку, згідно з Луманом, розглядається як нова парадигма теорії систем.



Обговорення проблеми Згідно з Н.Луманом, теорія систем і теорія суспільства взаємно співвідносяться одна з одною і взаємопов’язані. Одним з центральних понять луманівської теорії систем являється поняття «самоспостереження». Система тільки тоді існує, коли вона сама себе спостерігає, тобто самоідентифікує себе, відокремлюючи себе від оточуючого середовища. Н.Луман назвав цей феномен спостереження другого порядку. Самореферентність системи глобального громадянського суспільства представляє собою її здатність постійно самовизначати відношення до самої себе і віддифереційовувати її від відносин з оточуючим світом, а також постійно селектувати свої внутрішні зв’язки і елементи. Багаторазове повторення процедури диференціації систем, направлене всередину даної системи, приводить до виділення у неї ієрархії підсистем і одночасно до відтворення складності цієї системи. Автопоезис у даному контексті означає самоорганізацію, самоконструювання і саморепродукцію системи через побудову підсистем. Теорія систем Н.Лумана, таким чином, може розглядатися як нова парадигма теорії систем, що базується на синтезі ідей загальної теорії систем Берталанфі і синергетичного підходу і застосовується до аналізу розвитку самоорганізуючих соціальних систем.

Глобальне громадянське суспільство – організоване у глобальному масштабі об’єднання людей, які незалежно від національної належності чи громадянства, розділяють загальнолюдські цінності, проявляють активність у вирішенні проблем світового розвитку, особливо у тих сферах, де уряди нездатні чи не бажають приймати певні дії. Політичною основою глобального громадянського суспільства являється рух неурядових організацій, екологічних, антивоєнних, культурних, релігійних і т.п., які слугують альтернативними чи неофіційними каналами спілкування у світовому товаристві, сприяють установленню взаємної довіри між народами.

До альтернативних рухів відносяться традиційні демократичні рухи (екосоціалістичні, екоанархічні, екофеміністичні); "зелений" рух; екологічний рух; політичні ініціативи "нових лівих"; різноманітні культурні ініціативи та "нові релігії", в першу чергу релігійно-культурний напрямок, відомий як "філософія Нової Ери". Альтернативні рухи розповсюдилися в усіх країнах світу та мають важливе значення.

Традиційно громадянське суспільство визначається як сукупність організацій на суспільно-політичної арени. В економічному плані глобальне громадянське суспільство базується на глобальному діловому секторі, що представлений приватним підприємництвом, перш за все в особі транснаціональних корпорацій. Проте вчені-глобалісти, підкреслюючи зростаючу соціальну відповідальність приватного бізнесу, все ж таки попереджають про загрозливість неймовірної концентрації економічної влади і могутності в приватних руках. Р.Мюррей вказує на те, що глобальне громадянське суспільство – це виклик глобалізації, адже воно формує громадянську економіку. Громадянська економіка залежить від владної політики національної держави. Основою глобального громадянського суспільства являється розвиток найновіших технічних засобів комунікації, що забезпечують розповсюдження глобальних потоків інформації через державні кордони і на великі відстані. Це вже привело до виникнення нового явища у світовому розвитку, яке отримало назву «глобальна революція у спілкуванні». Активно формуються школи дослідження глобального громадянського суспільства, серед яких Лондонська школа економіки та політології, що була заснована у 1895 р. та має академічну історію. Фонди цієї школи прагнуть бути лабораторією суспільних наук, місцем, у якому розвинені та розповсюджені ідеї. Інтелектуальні фонди дозволяють дослідникам зрозуміти динаміку процесів глобалізації та її критичний аналіз, її ризики та шляхи їх подолання, лінгвістичний націоналізм, "третю хвилю демократизації", регіоналізацію тощо. Метою створення Берлінського центру громадянського суспільства є: 1) управління майстернями та конференціями для реалізації громадянських ініціатив; 2) поради та підтримка в стратегіях глобального управління; 3) координація міжнародних проектів. Принципами дії центру є прозорість, взаємодія уряду, бізнесу, громадянського суспільства, боротьба за лідерство. Центр глобальних досліджень безпеки у Канаді проводить різноманітні програми, серед яких розробка стратегій кібер-безпеки для глобального громадянського суспільства, адже актуальними цінностями залишаються повага до прав людини, демократичність, потужна ліберальна безпека тощо.



Поряд з проблематикою глобального громадянського суспільства, в політичній глобалістиці активно розробляється питання про формування нової моделі держави, вже не просто правової і соціальної, але й «соціоприродної», «екологічної», «стійкої». Така держава повинна стати не тільки формою ефективної організації життя людей і задоволення їх життєвих потреб, забезпечуючи права і свободи кожної людини, але й повинно піклуватися про такі ж можливості для майбутніх поколінь, їх безпеку, збереження оточуючого природного середовища і стійкого освоєння природних ресурсів. Традиційно глобальне громадянське суспільство визначають як сукупність організацій та інституцій, церков, політичних партій та союзів, різноманітних добровільних організацій, що являються посередниками між державами і громадянами. Інститути громадянського суспільства представляють інтереси людей і створюють політичні канали, які пов’язують їх з державою. Згідно М.Кастельса, соціальні зміни у мережевому суспільстві народжуються не всередині традиційних інститутів громадянського суспільства, а з переконань, що базуються на відторгненні домінуючих цінностей – патріархату, влади над природою, безмежного економічного росту, матеріального споживання. Неприйняття цих цінностей входить коренями у могутні суспільні рухи 60-хрр., що приблизили кінець індустріального світу і привели до появи нового погляду на життя, в основі якого повага до людського достоїнства, етика стійкого існування та екологічне відношення до світу. Саме цей погляд об’єднує всесвітню коаліцію неформальних рухів. Як свідчить аналіз першоджерел, реформування глобалізації приводить до народження громадянського суспільства нового типу. Воно не протиставляє себе державі, але й по своїм масштабам та організації являється глобальним. Своє втілення воно находить у сильних всесвітніх недержавних організаціях – таких, як «Оксфам», «Грінпіс», «Мережа третього світу»» чи «Рейнфорест екшн нетворк», а також у коаліціях сотень менш сильних організацій. Сієтльська коаліція являє собою приклад політичного руху нового типу, характерного для нашого інформаційного століття. Глобальне громадянське суспільство є новим концептом, що пов’язане з процесами глобалізації, які відбуваються у сучасному світі і осмислюються у своїх парадигмальних засадах. Громадянське суспільство, а тим більше глобальне громадянське суспільство, не існує само по собі. Має місце історико-культурний, соціально-політичний та економічний контекст. Можна назвати концепт «глобального громадянського суспільства» свого роду «ідеальним типом» згідно з М.Вебером, тобто інтелектуальною конструкцією, яка описує стан справ у цьому конструкті і передвизначає силові лінії і реперні точки у дійсності в процесі її становлення. Глобальне громадянську суспільство - це поки що абстракція, що представляє собою проект існування західного суспільства без національної держави, тобто змісту без форми. Це суспільство мислиться виключно як таким, яке створене на індивідуальній ідентичності, по ту сторону всіх форм ідентичності колективної - етнічної, народної, релігійної і навіть національної. Ще І.Кант створив теорію громадянського суспільства у дусі пацифізму і антропологічного оптимізму, вважаючи, що воювати між собою і захищати держави-нації нерозумно, а корисніше і прибутковіше співпрацювати. Тоді й реалізується громадянське суспільство, засноване на розумі і моралі. Громадянське суспільство, таким чином, мислиться як таким, що виходить за межі національних держав і протиставляється їм як формам організації, які слід анулювати. Форма національної ідентичності повинна уступити місце ідентичності виключно індивідуальній і тоді ми отримаємо суспільство індивідуумів, у якому ніяких форм колективної ідентичності не залишиться. Якщо розмістити концепт громадянського суспільства у конкретний історичний контекст, то ми побачимо, що суспільство не може бути глобальним, зверхнаціональним, постдержавним, але в кінці кінців воно все ж таки стане глобальним.. Тому ми розглядаємо глобальне громадянське суспільство як вищу форум суспільства громадянського, його оптимум. Сучасні підходи до дослідження складних процесів взаємодії громадянського суспільства з різними рівнями соціуму і ролі громадянського суспільства в систему глобального суспільства передбачають модель, у рамках якої виділяються відмінності між державою, політичним суспільством, громадянським суспільством, економічним суспільством. Такі слабко структуровані складні об’єкти вивчаються сучасною наукою як системи, тобто у взаємодії елементів в їх системі. Головна мета системної методології – орієнтація конкретних досліджень на цілісне сприйняття складних об’єктів; виявлення багатоманітності зв’язків і відносин всередині такого об’єкта і у його взаємовідносинах з оточенням; вивчення механізму її зміни. У контексті системного опису об’єкта дослідження у його побудові виділяються елементи – упорядкована множина взаємопов'язаних узагальнюючих характеристик; доступних для безпосереднього емпіричного спостереження і оцінки. В інструментальному плані системний підхід органічно виливається у створення системної моделі, що представляє громадянське суспільство в операціоналізованому вигляді, тобто як об’єкт емпіричного спостереження і дослідження. Модель накладає певний порядок на невпорядковану множину фактів і подій, у яких представлена соціокультурна реальність, що забезпечує певну логіку опису громадянського суспільства, допомагаючи вивільнитися від другорядних факторів, встановити найбільш істотні зв’язки і відносини, виявити тенденції розвитку. Сформований системний образ громадянського суспільства як модель стає засобом подолання лакун інформації, неодмінних у відношенні такої складної соціальної системи. Системність взаємозв’язків показників у моделі дозволяє «реконструювати» ланки, яких не вистачає у системі у ході імітації моделі. Певне, що результат нашого порівняння перш за все залежить від тієї концептуально-теоретичної інтерпретації ідеї громадянського суспільства, котра закладена в основу використовуваної нами моделі. Сьогодні існує велика кількість інтерпретацій цієї моделі, рівно як і уявлень про застосування самого поняття громадянського суспільства до соціокультурної реальності сучасної України. Діапазон розходжень розгортається від ототожнення громадянського суспільства з правовою державою, на одному полюсі (традиція, яка доходить аж до Гегеля) до його протиставлення державі як певної царини соціуму – сфери позадержавних відносин, на іншому (позиція, більш близька американській традиції). Крім того, щоб порівняння соціокультурної реальності з абстрактною аналітичною моделлю склалася, сама модель (Framework) повинна бути операціоналізована, тобто представлена у вигляді, що дозволяє описати громадянське суспільство у якості об’єкта дослідження, як мінімум упорядкованим набором базових характеристик і категорій, як і можуть бути емпірично спостережливі та виміряні. Одна з головних цілей моделювання – уявити громадянське суспільство у такому формалізованому вигляді, який би дозволяв співставляти явища, що спостерігаються, по інтенсивності ознак і динаміці їх змін, встановлювати подібність і відмінності між ними, використовувати логічні і математичні методи обробки інформації. Завдяки формалізації і квантифікації моделі, отримувані з її допомогою оцінки тану і розвитку громадянського суспільства, стає більш визначеними і «вимірюваними». Через операціоналізацію концептуально-теоретичної моделі опосередковується зв'язок між теоретичним макро- та емпіричними мікрорівнями дослідження. Надійність результатів і висновків дослідження громадянського суспільства залежать від концептуально-теоретичної і операціональної адекватності моделі. Концептуально-теоретична модель, яка інтерпретує ідею громадянського суспільства в вітчизняному контексті, повинна включати загальні положення, які описують громадянське суспільство в цілому, його структуру і механізми розвитку. Модель в загальному вигляді слугує інструментом виміру, перетворення і може бути створена у результаті вивчення історичного, іманентно включаючи: 1) аналіз – опис; 2) діагноз – пояснення закономірностей його змін; 3) прогноз – передбачення його подальшої трансформації, що направлене на удосконалення існуючого суспільства у напрямі бажаного майбутнього. Від пріоритетів прийнятої моделі громадянського суспільства залежить, наприклад, альтернативний напрямок суспільних ресурсів і зусиль або на підтримку політичних парті1, або на підтримку суспільних ініціатив і правозахисних організацій, створення благоприємного клімату та інноваційної інфраструктури для розвитку некомерційних організацій і малого бізнесу. Управління процесом трансформації суспільства в Україні як цілеспрямований, превентивний процес, на основі зворотного зв’язку вплив на зміни, які в ньому відбуваються, з метою укріплення позитивних і нейтралізації негативних тенденцій потребує моніторингу – регулярного збору та аналізу емпіричних даних про «громадянський стан суспільства» і безперервного прогнозування динаміки його змін. Так, в країнах Західної Європи досліджуються ключові аспекти глобального громадянського суспільства, серед яких глобальне управління, глобальна безпека тощо. Під глобальним управлінням розуміються мінімальні межі принципів, правил та законів, які необхідні для рішення глобальних проблем міжнародними організаціями та національними урядами. Програма глобальної безпеки прагне осягнути негативні наслідки економічних, політичних та культурних процесів глобалізації та виявити стратегії подолання глобальної небезпеки для світових країн. Перелічені аспекти глобального громадянського суспільства мають трьохступеневий методологічний підхід: 1) міждисциплінарність; 2) налагодження партнерства директивних органів і громадянського суспільства; 3) конструктивний діалог на рівні науки.

Література

1.Бек У. Общество риска: На пути к другому модерну / У. Бек; [Пер. с нем. В. Сидельника и Н. Федоровой; Послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.

2.Бек У. Что такое глобализация? Ошибка глобализма – ответы на глобализацию / У. Бек: [пер. с нем. А. Григорьева, В. Сидельника. общ. ред. и послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогресс-Традиция. 2001. – 304 с.

3.Бек У. Влада та контвлада в добу глобалізації. / Переклад з німецької та наукова редакція к. філол. н. Олександра Юдіна. – Нова світова політична економія. – К., 2011. – 408с.

4.Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Даниэл Белл; пер. с англ.; изд. 2-ое, испр. и доп. – М.: Academia, 2004. – 788с.

5.Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации) / В.В.Василькова [оформл. обложки С.Шапиро, А.Олексенко]. – СПб.: Издательство «Лань», 1999. – 480 с. (Серия: «Мир культуры, истории и философии»).

6.Воронкова В.Г. Філософія глобалізації: соціоантропологічні, соціоекономічні та соціокультурні виміри. Монографія. / Воронкова Валентина Григорівна. – Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2010. – 272 с.

7.Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Пер. с англ. – М.: Издательство «Весь Мир», 2004. – 120 с.

8.Глобалистика: Международный междисцииплинарный энциклопедический словарь: / Гл. ред.: И.И.Мазур, А.Н.Чумаков.- М.-Спб.-Н.-Й.:ИЦ «ЕЛИМА», ИД «Питер», 2006.- 1160 с.

9.Дугин А.Г. Эволюция парадигмальных оснований науки / Александр Гельевич Дугин. – М.: Арктогея-Центр, 2002. – 418с.

10.Карташев В.А. Система систем / В.А. Карташев. – М.: Прогресс-Академия, 1995. – 325 с.

11.Князева Е.Н. Методы нелинейной динамики в когнитивной науке / Е.Н. Князева. – Синергетика: тр. семинара. – Т.4. Естественнонаучные, социальные и гуманитарные аспекты. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.155-173.

12.Keane J. Global civil society? - Publisher Cambridge University Press Year 2003 - P.234



13.Маритен Ж. Человек и государство: [пер. с англ.] / Ж. Маритен. – М. : Идея-Пресс. 2000. – 196 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал