Тема. Відбір дітей у спеціальні заклади



Дата конвертації04.06.2017
Розмір271 Kb.
Інструкція

до семінарського заняття № 1
Тема. ВІДБІР ДІТЕЙ У СПЕЦІАЛЬНІ ЗАКЛАДИ


План

        1. Принципи відбору дітей у спеціальні заклади.

        2. Організація роботи психолого-медико-педагогічних консультацій.

        3. Участь педагогів загальноосвітніх закладів у розв'язанні проблеми відбору дітей.

        4. Індивідуальне навчання як форма навчання та виховання дітей з порушеннями у психофізичному розвитку.


Завдання:

  1. Розкрити сутність принципів відбору дітей до спеціалізованих навчальних закладів.

  2. Розкрити зміст і організацію роботи психолого-медико-педагогічних консультацій:

  • Положення про психолого-медико- педагогічну консультацію;

  • Склад психолого-медико-педагогічної консультації;

  • Функції ПМПК;

  • Завдання ПМПК різних рівнів.

  1. Розкрийте роль педагогів загальноосвітніх закладів у розв'язанні проблеми відбору дітей.

  2. Розкрийте вимоги до психолого-педагогічної характеристики дитини.

  3. Розкрийте сутність індивідуальної форми навчання як одного із видів освіти неповносправних дітей:

  • Особливості методики корекційного навчання різних категорій дітей з психофізичними вадами

  • Вимоги до оцінювання в час індивідуального навчання неповносправних дітей;

  • Педагогічні умови реалізації індивідуального підходу.



Список джерел:

  1. I. Астапов В. M. Введение в дефектологию c основами нейро- и патопсихологии / В. M. Астапов. — M.: Международная педагогическая академия, 1994. — 216 c.

  2. Коррекционная педагогика в начальном образовании / под ред. Г. Ф. Кумариной. M. : Академия, 2001. — 320 c.

  3. Лапшин В. А. Основы дефектологии : учеб. пособие для студ. пед. ин-тов / В. А. Лапшин, Б. П. Пузанов. — M. : Просвещение, 1991. — 143c.

  4. Миронова C. II. Олігофренопедагогіка. Компактний навчальний курс: навчальний посібник / C. П. Миронова. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний університет, редакційно-видавничий відділ, 2008. 204 c.

  5. Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації // Інформаційний вісник. — 2004. — № 7. — C. 28-36.

  6. Психолого-педагогическое консультирование и сопровождение развития ребенка: пособие для учителя-дефектолога / под ред. Л. M. Шипицыной. - M.: ВЛАДОС, 2003. - 528 c.

  7. Синьов В. M. Основи дефектології: навчальний посібник / В. M. Синьов, Г. M. Коберник. — K. : Вища школа, 1994. — 143 c.



МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ

1. Принципи відбору дітей у спеціальні заклади

Комплектування спеціальних закладів, подальша доля дитини з психофізичними вадами напряму залежить від правильності здійснення відбору, який має здійсшоватись на основі таких принципів:



Комплексність обстеження дитини.

Кваліфікована постановка діагнозу і визначення закладу для дитини має здійснюватись на підставі спільного висновку різних спеціалістів (корекційних педагогів, лікарів, психологів);



Всебічність і цілісність.

Вивчаються причини, що призвели до відхилень у розвитку дитини; аналізуються особливості всіх пізнавальних процесів; встановлюється рівень розвитку мовлення; досліджуються: просторова орієнтація, емоційно-вольова сфера, інтереси, критичність, самостійність, розумова працездатність, фізичний розвиток, сформованість знань, вмінь і навичок. Встановлюється не лише діагноз, а визначається структура дефекту дитини і збережені особливості.



Динамічність обстеження.

Виявляють на лише наявні знання та здібності дитини, а й її потенційні можливості. Тобто слід встановити у процесі обстеження як рівень актуального, так і зону найближчого розвитку дитини.



Індивідуальний підхід.

У процесі обстеження слід встановити контакт з дитиною, враховувати її стан, поведінку, індивідуальні особливості.



Якісний аналіз результатів обстеження.

Оцінюються не лише кінцеві результати виконання дитиною завдань, а й самостійність та використання допомоги, прийоми роботи, поведінка під мас обстеження, вияв інтересу до роботи, цілеспрямованість, раціональність, планомірність, тобто ті показники, які дають змогу точно встановити чи диференціювати діагноз.

2. Організація роботи психолого-медико- педагогічних консультацій

B Україні з 1993 року існують психолого-медико-педагогічні консультації (ПМПК), створені для виявлення, обліку та діагностики дітей і підлітків з проблемами у розвитку, відбору їх до спеціальних навчально-виховних і лікувальних закладів відповідного типу, консультування батьків (осіб, що їх замінюють), педагогів з питань надання медико-психологічної допомоги таким дітям. Психолого-медико-педагогічні консультації підпорядковуються управлінням освіти (обласним, районним, міським) і керуються у своїй діяльності "Положенням про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації" (прийнято у 2004 p.).

У психолого-медико-педагогічні консультації направляються діти з ініціативи батьків; за рекомендацією освітніх закладів, закладів охорони здоров'я чи соціального захисту за згодою батьків. Обстеження дитини проводиться в обов'язковій присутності батьків (осіб, що їх замінюють). Якщо вирішується питання про направлення дитини у спеціальний заклад у психолого-медико-педагогічну консультацію мають бути представлені наступні документи:


  • свідоцтво про народження дитини; історія розвитку (хвороби) дитини;

  • розгорнута психолого-педагогічна характеристика із дитячого закладу, в якому перебувала дитина, яка відображає детальний аналіз розвитку дитини, її навчання, зазначає види педагогічної допомоги і їхню ефективність; письмові роботи, малюнки, які розкривають динаміку розвитку дитини.

До складу психолого-медико-педагогічної консультації входять:

  • завідувач ПМПК (кваліфікований дефектолог);

  • дитячі лікарі (психіатр, невропатолог, педіатр);

  • психологи (із питань девіантної поведінки й інтелектуального розвитку);

  • педагоги-дефектологи (олігофренопедагог, сурдопедагог, тифлопедагог, логопед, дефектолог дошкільного закладу);

  • юрисконсульт;

  • секретар.

Наявність таких спеціалістів дозволяє здійснювати процес обстеження дітей організовано, продуктивно, послідовно, комплексно; надає можливість проведення ранньої діагностики, одержання точних результатів.

Функції ПМПК

Згідно "Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації" їх діяльність спрямовується на:


  • виявлення, облік, діагностичне обстеження дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку віком до 18 років;

  • рекомендація дітям спеціальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, лікувальних закладів відповідного типу, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення;

  • надання індивідуальної корекційної допомоги та добір відповідних програм навчання дітей з вадами психофізичного розвитку;

  • консультування батьків (осіб, які їх замінюють), педагогів, психологів, медичних працівників з питань навчання, виховання, соціальної адаптації та інтеграції у суспільне життя дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку;

  • просвітницьку діяльність серед населення.

Основними завданнями районних та міських ncuхолого-медико-педагогічних консультацій є наступні:

  • здійснення психолого-медико-педагогічного обстеження дітей з метою виявлення особливостей їхнього розвитку; встановлення діагнозу і визначення адекватних умов навчання, виховання , працевлаштування;

  • підтвердження, уточнення і зміна раніше встановленого діагнозу для визначення відповідного типу навчально-виховного і лікувального закладу та доцільності перебування в ньому дитини;

  • своєчасне виявлення й облік дітей з вадами у розвитку різних категорій;

  • консультативно-методична допомога батькам (особам, що їх замінюють), педагогам, лікарям, працівникам правоохоронних органів з питань навчання, виховання і лікування дітей з вадами розвитку, порушеннями поведінки, труднощами навчання;

  • проведення роз'яснювальної роботи серед населення, працівників закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту необхідність своєчасного виявлення дітей і підлітків з проблемами розвитку з метою надання їм кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги;

  • організація, координація, консультативно-методична допомога шкільним ПMПK та контроль за їх роботою;

  • участь у розвитку мережі спеціальних навчально-виховних закладів;

  • направлення дітей і підлітків до науково-дослідних центрів та лікувально-профілактичних закладів для поглибленого і динамічного вивчення їх захворювання чи проблеми у розвитку.

3. Участь педагогів загальноосвітніх закладів у розв'язанні проблеми відбору дітей

Найпершими, хто помічає проблеми і труднощі у розвитку дитини, є батьки, лікарі-педіатри, педагоги. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулись до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, а по необхідності й допомогу можна одержати у ПМІІК. Для цього батькам не потрібнo ніяких направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК і власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легшим буде і структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься.

Важливо, щоб і вихователі дошкільних закладів, і вчителі шкіл вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМІІК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, призвело до проблем шкільного навчання; порадять, які умови створити в сім'ї, дитячому садку, школі; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього.

Вагомого значення для правильної постановки діагнозу, вибору форми організації навчання, реалізації індивідуального підходу набуває психолого-педагогічна характеристика на дитину, написана педагогами закладу, у якому вона перебувала (дитячий садок, школа). Адже у процесі систематичного навчання і виховання дитини найбільш яскраво виявляються її здібності, труднощі й проблеми. До складання цього документу може бути залучений і психолог, якщо він системно працював з дитиною. Зауважимо, що для дитини, яка не була у системі організованого навчання й виховання, характеристика не складається.



Психолого-педагогічна характеристика має відповідати наступним вимогам:

  • підсумок спостережень — характеристика має бути результатом цілеспрямованих довготривалих спостережень, а не одномоментного дослідження; необхідно показати як позитивну, так і негативну динаміку перебування дитини у закладі;

добір фактів — характеристика має ґрунтуватись на фактичному матеріалі; слід описувати найбільш яскраві й типові приклади поведінки дитини, її труднощів, позитивного досвіду; не зазначати випадкові факти; уникати суб'єктивності й однобічності у доборі фактичного матеріалу; не нагромаджувати одноманітних фактів;

  • систематизація фактів і висновки педагога — викладати факти слід послідовно, систематизовано; висновок має бути логічним завершенням системи описаних фактів;

  • характер викладу — викладати слід просто, зрозуміло, уникати складних формулювань і незрозумілих громіздких термінів;

  • позитивні сторони дитини — у характеристиці слід писати не лише про труднощі й проблеми дитини, а й, обов'язково, про її позитивні, збережені можливості («пуди здоров'я» за Л. C. Виготським);

  • індивідуальна робота з дитиною — слід зазначити, хто із фахівців (вчитель, вихователь, логопед, психолог та ін.) працював з дитиною індивідуально, яка допомога надавалась, і якими є її результати;

  • обсяг характеристики — психолого-педагогічна характеристика має бути короткою, але переконливою.

У психолого-педагогічній характеристиці мають бути відображені наступні відомості про учня.

загальні відомості:

  • прізвище, ім'я, школа, клас;

  • скільки років навчається у цьому класі;

  • соціально-побутові умови в сім'ї;

  • у скільки років вступив до школи і як був до неї підготовлений; стан шкільних знань і навичок дитини:

  • успішність з кожного предмета окремо, що саме утруднює дитину у засвоєнні того чи іншого предмета;

  • ставлення дитини до невдач у навчанні;

  • види допомоги, які надавались дитині у подоланні прогалин та труднощів, і якими є наслідки цієї допомоги;

працездатність та поведінка дитини у класі:

  • розуміння дитиною вимог вчителя;

  • участь у роботі класу;

  • стан працездатності дитини у класі (цілеспрямованість, ступінь розвитку уваги, темп роботи, наполегливість, доведення розпочатої роботи до завершення, що саме втомлює дитину);

загальна характеристика особистості дитини:

  • негативні та позитивні риси характеру дитини;

  • загальний рівень розвитку;

  • інтереси та потреби;

  • взаємини з колективом (з ким товаришує; якщо конфліктує з однолітками, то зазначити причини конфліктів).

У підсумку викладу вчитель може зауважити свої припущення щодо причин, які обумовлюють відставання дитини у розпитку, труднощі та прогалини у навчанні. Проте ніяких діагнозів, навіть у якості припущення, педагог не формулює, оскільки її конкретний клінічний діагноз встановлюються колегіально працівниками ПМПК, на підставі ґрунтовного вивчення матеріалів особової справи, картки розвитку дитини, медичних документів, продуктів навчальної діяльності, психолого-педагогічної характеристики та результатів дослідження дитини.
4. Індивідуальне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку як форма організації корекційно-педагогічного процесу

Відповідно до «Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» (2003p.) індивідуальне навчання є однією з форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для забезпечення права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти з ypaxyванням індивідуальних здібностей та обдарувань, стану здоров'я, демографічної ситуації, організації їх навчання.

Діти з порушеннями психофізичного розвитку також мають право на таку форму навчання в разі, якщо за медичними показаннями їм протипоказано знаходитись у колективі, наприклад, наявність епілептичних нападів, психотичних розладів, виразних соматичних захворювань тощо. До учнів, які за станом здоров'я не можуть відвідувати спеціальну школу, вчитель приходить додому.

Індивідуальне навчання може бути призначено і дітям, батьки яких відмовляються від їхнього направлення у спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат).

Індивідуальне навчання здійснюється за індивідуальним навчальним планом, затвердженим директором навчального закладу, який складається на підставі навчального плану тієї школи, що відповідає показникам розвитку дитини (нозологія, конкретний діагноз, вік). Відповідно за основу береться і стандарт освіти для певної категорії дітей. Якщо ж серйозні розлади здоров'я (соматичного, фізичного, психічного) або специфічні вади розвитку (акалькулія, аграфія) перешкоджають дитині засвоїти загальні навчальні програми, то вони для неї індивідуалізуються.

Індивідуальне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку ґрунтується на принципах спеціальної дидактики, тому обов'язково є корекційно спрямованим. Зміст та засоби корекції обумовлюються специфікою наявного порушення, а не формами організації навчання.

Згідно з «Положенням про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» (2003p.) індивідуальне навчання має здійснюватись педагогічними працівниками з відповідною фаховою (дефектологічною) освітою. Адже для реалізації корекційного навчання вчитель має на високому фаховому рівні оволодіти спеціальною психологією, педагогікою та методикою у певній галузі дефектології. Саме тому вчитель індивідуального навчання повинен мати відповідну дефектологічну освіту.

Особливості методики корекційного навчання різних категорій дітей з психофізичними вадами

Для успішної організації індивідуального навчального процесу дітей з психофізичними вадами вчитель має добре володіти знаннями особливостей їх психофізичного розвитку, типових труднощів, що виникають при оволодінні навчальним матеріалом і є обумовленими характером захворювання. Педагог має розуміти, на якому етапі й чому виникла та чи інша проблема у навчанні, як це відображається на засвоєнні навчальної програми.

До початку навчально-корекційної роботи вчитель має детально вивчити документацію про дитину; провести детальну бесіду з батьками про інтереси дитини, її схильності, потреби й улюблені заняття; з'ясувати її характерологічні особливості та особливості поведінки; вивчити стосунки у родині.

Для навчання дітей з психофізичними вадами використовуються ті ж методи, що й для навчання дітей з непорушеним розвитком, проте особливості психофізичного розвитку учнів обумовлюють інакші способи застосування цих методів. Зокрема, методи навчання повинні бути корекційно-розвивальними. Це найсуттєвіша відмінність спеціальних дидактичних методів, яка означає, що будь-який метод чи прийом окрім дидактичної мети має розв'язувати і корекційну, спрямовану на розвиток учнів. B організації навчальної діяльності враховується рівень знань, темп роботи, динаміка втомлюваності, обсяг пам'яті, стійкість уваги, довільність психічних процесів дитини, рівень розвитку її мовлення та опорно-рухової системи. Це передбачає, наприклад:



  • відбір для кожного уроку певної невеликої за обсягом кількості навчального матеріалу;

  • максимальну розгорнутість і поділ складних понять і дій;

  • уповільненість навчання;

  • повторюваність дій;

  • наявність пропедевтичних періодів у навчанні;

  • опору на чуттєвий досвід учнів;

  • керівництво діями учнів;

  • поступовий розвиток пізнавальних процесів;

  • оптимізацію темпу роботи та динаміки втомлюваності;

  • посилення здатності дитини до саморегуляції;

  • розвиток самостійності дитини.

Методи слід застосовувати у нерозривній єдності, гармонійно. Це обумовлено характером процесу пізнання, в якому поєднуються безпосереднє сприймання об'єктів і явищ, розумова обробка результатів сприймання і практична діяльність. Тому жодна форма пізнання не може бути абсолютизована, оскільки це негативно вилине на реалізацію корекційних завдань. Гармонійність у поєднанні методів навчання означає не рівномірний розподіл методів на уроці, а поєднання їх у оптимальних пропорціях в залежності від певного критерію. Так, за аспектом передачі га сприймання навчальної інформації узгоджуються словесні, наочні та практичні методи; за логічним індуктивні та дедуктивні; за аспектом мислення і розв'язання корекційних завдань - репродуктивні та проблемно-пошукові; за аспектом керування навчанням — методи самостійної роботи і роботи під керівництвом вчителя; за аспектом мотивації — методи стимулювання інтересу до навчання і відповідальності за нього тощо.

У процес навчання необхідно включати методи,які викликають інтерес до учіння. Це, зокрема, використання різних нидів ігор, створення ігрових моментів, моделювання реальних ситуацій тощо. Ця особливість такого значення у навчанні дітей .i нормальним розвитком не набуває, а у навчанні школярів з психофізичними вадами вона пов'язана із пасивністю дітей, зниженням їхнього інтересу до навчання і часто нерозумінням його необхідності, наявними труднощами й невдачами.



Методи мають відповідати принципам спеціальної дидактики. A саме:

  • дидактичні методи мають бути спрямованими не лише на формування знань, вмінь і навичок учнів, корекцію їх психофізичного розвитку, а й на їх моральне виховання;

  • методи навчання мають бути доступними для учнів і водночас забезпечувати доцільний рівень труднощів з метою стимулювання учнів до розумових дій, докладання вольових зусиль, оптимального розвитку;

  • методи слід обирати так, щоб вони забезпечували свідомість і міцність засвоєння знань дітьми, формували у них вміння теоретичні знання застосовувати в практичній діяльності в різних умовах;

  • поєднувати методи необхідно так, щоб вони призводили до оволодіння досвідом послідовно і системно;

  • методи повинні стимулювати учнів до самостійної роботи, творчості, ініціативи;

  • при виборі методів слід враховувати не лише загальні психічні закономірності, властиві дитині з певною аномалією та діагнозом, a ii індивідуальні особливості кожної дитини.

Різні категорії дітей з психофізичними вадами потребують специфіки у використанні прийомів корекційного навчання. Детальне оволодіння спеціальними методиками можливе лише за умови копіткого вивчення конкретних галузей дефектології.

Оцінювання

Для кожного типу спеціальної загальноосвітньої школи MOH України рекомендовано відповідні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з урахуванням особливостей їхнього психофізичного розвитку та можливостей.

Основними функціями перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів усіх типів шкіл є:



контролююча визначення рівня засвоєння навчальної програми, виявлення готовності до засвоєння нового матеріалу;

навчальна — стимулювання зусиль учнів до подолання труднощів, повторення, уточнення, систематизації, застосування знань і вмінь; формування в учнів адекватних критеріїв оцінювання якості своїх знань і вмінь;

діагностично-коригуюча з'ясування причин труднощів, виявлення прогалин у знаннях і вміннях; внесення коректив, спрямованих на подолання цих прогалин у діяльність учнів і вчителя; надання своєчасної допомоги;

стимулюючо-мотиваційна — стимулювання учнів поліпшувати свої досягнення, формування позитивної мотивації до навчання;

розвивально-виховна формування вмінь цілеспрямованої діяльності, розвиток відповідальності, працелюбності, активності, охайності, самостійності та інших особистісних якостей учнів;

реалізація індивідуального підходу — знаходження відповідного рівня навантаження для кожного учня; вивчення ставлення учня до труднощів, успіхів, оцінки.

Перевірка навчальних досягнень учнів здійснюється у межах матеріалу, визначеного навчальними програмами певного типу школи. При цьому враховуються можливості дітей та особливості їхнього психофізичного розвитку. Оцінювання ґрунтується на позитивному принципі, тобто передусім враховуються досягнення учня, а не його невдачі.

Об'єктами перевірки і оцінювання виступають структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

1. Змістовий компонент — знання дітей

При оцінюванні враховуються такі характеристики знань:



  • повнота (від фрагментарного відтворення навчального матеріалу до відтворення у повному обсязі);

  • правильність (від не завжди точного до правильного відтворення навчального матеріалу);

  • усвідомленість (від розуміння в основному до вміння пояснити, обґрунтувати);

  • застосування знань (адекватність, самостійність, різні умови, використання допомоги).

2. Операційно-організаційний компонент дії, способи дій, діяльність:

а) предметні (відповідно до змісту основних навчальних предметів);

б) розумові (порівнювати, класифікувати, абстрагувати, узагальнювати тощо) та загальнонавчальні (аналізувати, планувати, організовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, вміння користуватись підручником тощо).

Оцінюються такі характеристики:



  • правильність;

  • швидкість;

  • свідомість дій;

  • новизна умов (за зразком, аналогічне, нове);

  • самостійність виконання;

  • якість виконаної роботи; L - цілеспрямованість.

3 Емоційно-мотиваційний компонент - ставлення до навчання.

Оцінюються такі характеристики:



  • характер і сила (байдуже, недостатньо виразне позитивне, зацікавлене, виразне позитивне);

  • дійовість (від пасивного до дійового);

  • сталість (від епізодичного до сталого).

Навчальні досягнення учнів спеціальної школи оцінюються за 4-ма рівнями і відповідними їм балами:

    1. перший рівень — початковий (0-3 бали);

    2. другий рівень — середній (4-6 балів);

    3. третій рівень достатній (7-9 6алів);

    4. четвертий рівень — високий (10-12 балів).

Якісні критерії цих рівнів розроблено у відповідності з типами спеціальних шкіл для кожного предмета.

Педагогічні умови реалізації індивідуального підходу

Ефективність навчання учнів з психофізичними вадами залежить від того, наскільки вчителю вдасться врахувати індивідуально-психологічні можливості кожного з них і створити відповідні умови. Індивідуальне навчання, як і його колективні форми, передбачає урахування при доборі дидактичних методів і прийомів наступних особливостей.


  • клінічний діагноз; структура дефекту: первинний дефект, вторинні відхилення, наявність ускладнень, стан аналізаторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;

  • індивідуальні особливості пізнавальних процесів;

  • темп діяльності;

  • динаміка втомлюваності;

  • коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань, зона актуального та найближчого розвитку;

  • самооцінка; ставлення дитини до власного дефекту; компенсаторні можливості;

  • особливості емоційної сфери; " характерологічні особливості.

ІІри індивідуальному підході також слід враховувати психологічні закономірності розвитку особистості на різних вікових етапах, адже дитина з психофізичними вадами розвивається за тими ж законами, що й нормальна.

Однією з умов реалізації індивідуального підходу є використання вчителем педагогічної техніки, зокрема, невербальних прийомів особистого впливу на учня — жести, міміка, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших стимулювати його до роботи.



Важливого значення набуває й правильний підхід до оцінювання.

У оцінюванні слід дотримуватись таких вимог:



  • оцінку слід обґрунтовувати, тобто учень має розуміти, за що він одержує саме таку оцінку;

  • стимулом для учнів має бути не лише кількісна оцінка (бали), а й якісна — емоційний стан вчителя, його слова;

  • при оцінюванні слід враховувати не лише знання, вміння й навички учня, а й ставлення до навчання, рівень докладених зусиль (тобто всі компоненти навчальної діяльності);

  • у молодших класах частіше за все слід оцінювати конкретну відповідь, а у старших можна застосовувати й поурочне оцінювання;

  • слід враховувати специфічні особливості й труднощі дитини;

  • оцінка не повинна принижувати учня чи викликати в нього негативні емоції, а — навпаки стимулювати до покращення своїх результатів, успіхів, викликати позитивні почуття;

  • у першому класі кількісне оцінювання не проводиться. До другого класу учнів переводять на підставі психолого-педагогічних характеристик, у яких визначається загальний рівень засвоєння навчального матеріалу;

  • оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель повинен показати учневі перспективи покращення оцінки.

При цьому слід орієнтувати оцінку на порівняння з самим собою вчорашнім, тобто на ті зміни, як відбулись у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. B оцінюванні обов'язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки тощо. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.

У процесі індивідуального навчання слід передбачати й реалізовувати не лише навчальну,а й корекційну мету, спрямовану на подолання порушень та розвиток особистості учня.

Важливого значення набуває й урахування індивідуальних особливостей самооцінки, ставлення до власного дефекту та компенсаторних можливостей учня. Самооцінка дитини, усвідомлення і ставлення до власного дефекту істотно впливають на успішність її навчання та на психічний розвиток. Вада психофізичного розвитку суттєво впливає на самооцінку дитини. Часто діти недооцінюють або переоцінюють свої можливості. Для того, щоб підвищити ефективність корекційної роботи, необхідно перетворити учня з об'єкта педагогічного впливу на активного співучасника навчально-виховного процесу. Виконання цього завдання можливе за умови, якщо дитина усвідомлюватиме власні вади і, озброєна вірою у власні сили та з допомогою вчителя, буде націлена на їхнє подолання. У дітей із неадекватною самооцінкою слід розвивати критичність мислення, прагнення та уміння об'єктивно оцінювати свої можливості у різних видах діяльності, а також поступово формувати у них усвідомлення того, що для успішної адаптації в суспільстві їм доведеться докладати значно більше зусиль, ніж дітям з нормальним психофізичним розвитком. Варто наголосити на тому, що педагогічна робота повинна проводитись дуже обережно, щоб не травмувати дитину, щоб у неї водночас із з'ясуванням власних проблем формувалась віра у можливість їх подолання, бачення своїх позитивних сторін.

У процесі індивідуального навчання необхідно орієнтуватись і на індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учня,його власні потреби та інтереси, індивідуальні особливості харакmepy. Педагогу, спостерігаючи за дитиною у різних ситуаціях, необхідно особливу увагу звертати на те, які емоційні реакції у неї викликають ті чи інші стимули і надалі враховувати це у своїй роботі. Варто розвивати вольові зусилля дитини в оволодінні навчальним матеріалом, прагнення до покращення власних результатів. Організацію роботи з учнем слід здійснювати гак, щоб він одержував позитивні емоції від процесу навчання. У центр індивідуального навчання слід ставити особистість дитини, враховувати і далі розвиватись її власні потреби, інтереси, нахили, здібності. 3 метою ефективності індивідуального навчання слід враховувати характерологічні особливості учня, пристосовуючись до окремих з них, коригуючи негативні та формуючи позитивні.

Індивідуальний підхід реалізовується за допомогою різних прийомів індивідуального впливу на учнів, зокрема:



Активізація учня. Учень не повинен бути пасивним учасником навчального процесу. Вчитель має підібрати такий зміст навантаження на індивідуальний урок та методи залучення учня, щоб він був активним і свідомим у засвоєнні знань та вмінь.

Індивідуалізація завдань. Залежно від індивідуальних особливостей учня та характеру труднощів, які викликає у нього навчальна діяльність, слід пропонувати завдання у різній формі. Так, наприклад:

  • при несформованості фонематичного сприймання (у молодших класах) замість диктанту можна дати списування тексту;

  • при труднощах письма за зразком (у період оволодіння грамотою) запропонувати письмо за контуром чи опорними крапками у зошитах;

  • при труднощах запам'ятовування словесної інструкції використати наочну: таблиця, умовні позначення тощо;

  • при неможливості зрозуміти хід виконання задачі навести аналогічну, розв'язану раніше або запропонувати виконати її у практичному плані.

Визначення відповідного рівня допомоги. Кожен учень в залежності від рівня знань, зони актуального та найближчого розвитку потребує різного рівня допомоги. Надмірна допомога призведе до пасивності дитини, а недостатня — до неможливості опанувати відповідним обсягом знань. Вчитель повинен надати учневі спеціальну допомогу, спрямовану на ліквідацію певних прогалин у знаннях, індивідуальних помилок, подолання труднощів. Розрізняють такі рівні допомоги:

  • стимулююча, яка полягає у тому, щоб заохотити учня, запевнити його у власних можливостях, підтримати, — надається дітям, які не можуть самостійно Приступити до роботи через невпевненість у собі, загальмованість;

  • організуюча допомога у встановленні послідовності виконан- ня завдання, усунення умов за яких учень відволікається від роботи, повторення інструкції — використовується для школярів, у яких спостерігається порушення цілеспрямованості;

  • звуження обсягу виконуваного завдання шляхом розчленування завдання на окремі частини — ефективне для дітей зі звуженим обсягом уваги, зниженням її концентрації;

  • виконання допоміжного завдання, яке сприяє розв'язанню основного питання, задачі;

  • розчленовування складного завдання на поетапне виконання елементарних — часто використовується для школярів з вадами інтелекту, з дуже низькою пізнавальною активністю;

  • постановка навідних (підштовхуючих) запитань',

  • зміна умов роботи: наприклад, міркувати вголос тощо;

  • при виконанні розумових дій опора на практичні дії з наочністю;

  • додаткове пояснення;

  • багаторазове повторення і показ способу виконання завдання або дії;

  • попередження про можливі помилки і способи їх усунення тощо.

Головним при наданні індивідуальної допомоги повинна бути активізація вольових зусиль учня, його самостійності, підтримання інтересу до виконання навчальної роботи. У будь-якому випадку, добираючи навчальний матеріал, не слід усувати труднощі, що виникають в учня, а створити для нього такі умови, щоб він міг їх долати самостійно.

Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.

Працездатність залежить від темпу, точності роботи та динаміки втомлюваності. Дітям зі сповільненим темпом роботи або швидкою втомлюваністю слід спочатку зменшувати обсяг завдань, чергувати навантаження з відпочинком, а згодом поступово прискорювати темп і збільшувати стійкість нервової системи до навантажень. B учнів, у яких точність роботи страждає через її прискорений темп, необхідно формувати навички самоконтролю, уміння помічати і виправляти власні помилки



Якщо дитина надто збудлива, швидка, слід спеціально організувати її працю, уповільнити, давати їй не все завдання одразу, а поетапно, перевіряти при цьому результат виконання кожного елемента.

Урахування індивідуальних особливостей пізнавальних процесів. Індивідуальне навчання часто надається дітям, у яких окрім основного порушення наявні й специфічні проблеми, зокрема: нестійка увага;знижена здатність до узагальнення, абстрагування, встановлення причино-наслідкових зв'язків; акалькулія чи дискалькулія, аграфія чи дисграфія; недостатність рухових умінь, грубі порушення моторики; недостатній розвиток просторових уявлень; грубі порушення пам'яті; порушення зв'язного мовлення. При виявленні таких проблем вчителю слід узгодити свої дії з психологом, логопедом чи іншим спеціалістом з мегою добору правильних корекційних прийомів і відповідного змісту роботи. Наприклад, корекція недоліків уваги досягається тренуванням уваги з допомогою спеціальних вправ; розвитком регулюючої функції мовлення та навичок самоконтролю. Дітям з грубими порушеннями моторики варто дуже ретельно дозувати рухові завдання, вправи з письма. Коригувати вади письма можна шляхом тренування пам'яті з допомогою спеціальних вправ та ігор; формування раціональних прийомів запам'ятовування; опосередкування пам'яті процесами мислення та мовлення. Від учнів із недорозвитком зв'язного мовлення необхідно вимагати відповідей повними реченнями, стимулювати їх міркувати вголос, вголос планувати свою діяльність.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал