Т. В. Гамк- релидзе, В. В. Иванов. Тбилиси : Изд-во Тбилисского ун-та, 1984. 887 с



Скачати 48.93 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації11.05.2017
Розмір48.93 Kb.

49
коня (давньоіндійський ритуал ašvamedha, паралелі з латинським caput equī).
Водночас коня включено до рештків таких реконструйованих праіндоєвро- пейських міфів: 1) про божественних близнюків (грецьких Діоскурів – Кастора
і Полідевка, давньоіндійських Ашвінів), 2) про протистояння бога сонця і змія, про бога-коваля, помічника бога сонця; 3) про світове дерево. Так само відчутні залишки оберегової функції назви коня – головно в номінуванні головних героїв чарівної казки і паралелі цьому в інших індоєвропейських традиціях.
Головний висновок – кінь належить до спадщини індоєвропейської духовної культури в українському фольклорі, хоча етимологічно саме слово на позначення цієї тварини є слов’янським новотвором.
Ця розвідка вписується у глобальне досліджування міфологічної лексики української мови, серед якої плануємо виділити й описати саме індоєвропеїзми, успадковані слов’янами від спільноіндоєвропейської мови, разом зі спробою віднайти рештки давніх ритуалів і вірувань, які стоять за такими словами, щоб довести одвічну включеність українського народу в загальноєвропейський, а відтак і світовий контекст.
Література
1. Гамкрелидзе Т. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы: реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Книга вторая / Т. В. Гамк- релидзе, В. В. Иванов. – Тбилиси : Изд-во Тбилисского ун-та, 1984. – 887 с.
2. Героїко-фантастичні казки / [відп. ред. Павличко Д. В.]. – К. : Дніпро, 1984. – 366 с.
3. Иванов Вяч. Вс. История балканских и славянских навзаний металлов / Вяч. Вс. Ива- нов. – М. : Наука, 1983. – 195 с.
4. Казки, прислів’я і т.п., записані в Катеринославській і Харківській губерніях
І. І. Манжурою. – Дніпропетровськ : Січ, 2003. – 228 с.
5. Мифы народов мира. Энциклопедия : в 2 т. – Том 1: А–К / [гл. ред. С. А. Токарев].
– [2-е изд.]. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – 671 с.



Євген Нарожний
Харківський національний автомобільно-дорожній
університет, м. Харків, knishenko@meta.ua


АРХАЇЧНІ ВІРУВАННЯ
ТА КОСМОГОНІЧНІ УЯВЛЕННЯ НАШИХ ПРАЩУРІВ

Уявлення та вірування українців – розуміння і знання чого-небудь, яке
ґрунтується на досвіді, якихось даних, спостереженнях за навколишнім світом; релігійні уявлення.
Характерною особливістю традиційних уявлень наших пращурів було одухотворення явищ природи, віра у наявність духа, душі в кожній речі.
Подібні анімістичні риси вірування відбиті в українській демонології. Українці вірили в духів природи (водяників, русалок, лісовиків), хатніх духів
(домовиків), духів-демонів («нечистих: відьом, упирів, вовкулаків»).

50
Характерною рисою народних вірувань українців був фетишизм–віра у надприродні властивості предметів неживої природи. Фетишами – предметами релігійного покоління – вважалися різні обереги, талісмани, амулети та певні види каміння, що, на думку людей, мали чудодійну силу, оберігали від злих духів, нещасть, приносили здоров’я.
Для традиційних уявлень, вірувань українців характерний тотемізм – сукупність релігійних уявлень і вірувань про існування надприродних зв’язків між певною родовою групою людей і певним видом рослин чи тварин.
Значне місце в уявленнях українського народу посідали вірування у різні прикмети, силу чарів та замовлянь, легкі й тяжкі дні, щасливе й нещасливе місце, Долю.
Важливим складником народних уявлень є міфологія, в якій знайшли відображення реальні знання та фантастично-релігійні образи і повір’я про природу, Всесвіт, людину. Наприклад, Всесвіт поділяли на три зони: небо, землю, підземний світ. Небо уявляли як дах землі, як повітряний простір, воно нібито вогняне і розкривається лише під час грози. Хмари трактувалися як
«величезні міхи з водою», мішки з «вічками», крізь які йде дощ. Молочний шлях (Чумацький Шлях) вважали дорогою у вирій, а останній – місцем, де панує вічне літо, живуть душі людей.
Різноманітні нашарування у системі світоглядних уявлень та вірувань українців дають підґрунтя для виявлення двох основ її походження: первинної –
індоєвропейської, і пізнішої – слов’янської. В основі етапу інтеграції загально- східнослов’янської міфології та демонології лежать культурні стереотипи, котрі були притаманні ще індоєвропейській культурі. Початок формування протослов’янських уявлень наших предків відноситься до ХУ11 – ХУ1 ст. до н.е. На той час протослов’янська культура охопила широке коло етносів, включаючи східних і західних слов’ян. А у ще більш віддалені часи культурна спорідненість народів індоєвропейської групи поширювалася й на деякі народи
Західної Європи та Малої Азії. Оскільки у формуванні світоглядних уявлень праслов’ян брали участь різні племена, то й вони збагачувались, засвоюючи праслов’янську культуру, а інколи й мову. Геродот писав, що деякі грецькі боги прийшли зі Скіфії, і «орачі» присилали їм пожертвування, навіть Афродиту на
Пелопонессі називали Ладою, а Атену в Малій Азії – слов’янською Даною.
Визначається близька подібність богів і деяких міфологічних сюжетів слов’янської та індійської міфології.
Уся міфологія і демонологія українців переважно слов’янська: і за персо- нажами богів, і за структурою демонів, і за природою космогонічних уявлень, і за характером зв’язків між віруваннями, повір’ями і типом господарства.
Найдавніші, дохристиянські уявлення людей, як правило, пов’язувалися з нагальними господарськими інтересами і ґрунтувалися на вірі в особливу силу тих чи інших явищ природи, а інколи і на вірі в їх надприродні якості. Через віру, шляхом виконання магічних дій люди намагалися вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, вилікувати хворого чи забезпечити спокій домашнього вогнища. Людина тут виступала переважно активним началом, а

51
не лише жертвою сил природи, як це донедавна трактувалося багатьма дослідниками. Особливо ця активність проявлялася там, де людина могла спиратися на власний досвід: ця активність реалізувалася через систему прикмет, віщувань і передбачень – повір’їв.
Язичницька релігія ґрунтувалася на поклонінні небесному вогню та воді.
Небесний вогонь – первісна матерія чоловічої статі, що, поєднавшись з водою і світлом, утворила все на землі. За найдавнішими космологічними уявленнями слов’ян, вогонь – стихія могутня і незрозуміла: то вона світить і грає, підтримує життя, одганяє хижаків, то сама наступає, все нищить, спопеляє. Вогонь вважався живою, вічно голодною і очищувальною силою. Служителі язичницького культу в спеціальних храмах-капищах утримували вічний вогонь як знак постійного доброго зв’язку з богами та безперервності життя й добробуту роду, племені. Вогню приписували цілющу силу. Культ вогню був дуже важливим, його застосовували в обрядових ритуалах (весільному, при народженні дитини, у поховальному та інших обрядах).
Вода – первісна матерія жіночої статі, символ здоров’я, чистоти. Сила води була як благотворна, так і руйнівна. За космологічними поглядами давніх слов’ян, вода, поєднавшись із первісною матерією чоловічої статі (світ, світовид), утворила струмки, річки, ліси та інші речі на Землі. Цим пояснюється наявність у слов’ян «водних» божеств. Їм присвячували спеціальні свята, виконували певні обряди. Рух води. За часів язичництва існувала богиня життя
– Жива вода. Образ Живої і Мертвої води часто зустрічається у народних казках. Але вони не протистоять одна одній.
Небесний вогонь виходив із тріади світил – Сонця, Місяця й Зорі – і мав назву Цур (Сур – сонце серед 12 сузір’їв). Спершу у тріаді світил головним був
Місяць. Стародавній культ Місяця був витіснений культом Сонця. Прабог неба
Див виявляв себе як Сварог (з 12 сузір’ями) і як Сонце – Око, що оберігає
Прадерево Всесвіту. Зміна знаків зодіаку, визначаючи весняне рівнодення, робила сузір’я головним божеством і обумовлювала його провідну роль в астральній міфології народів. Особливими сузір’ями зодіаку були ті, через які
Сонце проходило за півроку сільськогосподарських робіт, тобто від весняного рівнодення до осіннього. Оскільки їх було 7 (з 12), сімка стала магічним числом, Символом періодичного закону природи. Уособленням цих семи знаків зодіаку стало Сонце, яке змінювало образ і зміст у кожному знакові і кожен цей образ став богом.
Для найдавнішої свідомості українців існував єдиний, природний космос, в якому були притаманні протилежності: порядок – хаос, своє – чуже, що осмислюється у відповідній символіці – світ – темрява, верх – низ, праворуч – ліворуч, схід – захід.
Виокремлення і маркування напрямків простору у давньоукраїнській культурі, як і в архаїчних культурах інших народів (індійців, китайців, єгиптян, греків), знаходить свій вираз в образі Світового Дерева або Космічного Дерева.
Цей образ притаманний традиціям багатьох народів світу, починаючи з епохи бронзи і до наших часів (кераміка трипільської культури у – 11 тис. до н.е.).

52
Світове дерево – символ родючості і вічного життя. У наших пращурів його уособлювали дуб, явір, тополя. За допомогою Світового Дерева Космосу – три царства: низ (корені) – підземне царство, середина (стовбур) – земля і верх
(гілки) – неба. Верхня частина символізувалася птахами (сокіл, орел, соловей), середня – звірами, а нижня – рибами. Верхня частина Світового Дерева – життя
і розвиток – напрям росту дерева, а нижня – згасання, смерть. Наші предки вважали, що епосі Світового Дерева передувала епоха Хаосу. Вона змінилась епохою Космосу – організованого світу, символом якого і є Світове Дерево.
Космос вважався утвореним з чотирьох первісних стихій, якими для давніх слов’ян (у тому числі і українців) є вітер, вода, вогонь і земля. Простір впорядкованого космосу був невід’ємним від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядок в ньому.
Світове дерево могло правити за втілення життя і смерті (зелене, квітуче дерево – і сухе, мертве).
У цілому для народних вірувань, повір’їв та уявлень характерні певні філософські узагальнення, що ґрунтується не лише на обожнюванні сил природи, а й на багатовіковому досвіді. Цей досвід нерідко сприймалися народною свідомістю з великою часткою фантазії та ірраціоналізму.
Дохристиянські вірування, уявлення, обряди міцно увійшли в народні свята, обряди, пісні і мають велику символічність для українців. В архаїчних уявленнях українців відбувалося ототожнення людського й природного
Космосу, що було узагальненням величезного досвіду освоєння природи людиною. Для дохристиянської міфології характерна система протиставлень: життя і смерті, долі й недолі, парного і непарного чисел, неба і землі, весни і зими, дня і ночі, чорного і білого та ін. Український пантеон та пандемонімум досить різноманітні. Людина вважалася невід’ємною частиною природи,
Космосу і виступала активним началом, що може вплинути на ті чи інші події.



Надія Калайда
Харківський національний університет радіоелектроніки,
м. Харків, kalaida15@gmail.com

ОБРАЗ ЗЕМЛІ У СВІТОГЛЯДІ УКРАЇНЦІВ

Упродовж століть український народ створив багату духовну та матеріальну культуру. І саме історія, мова та культура є найважливішими джерелами у пізнанні українського народу.
Світоглядні уявлення українців, як і будь-якого іншого народу, мають достатньо глибокий і яскравий спектр. Це погляди на природу, на світ, на своє місце в цьому світі. Та ми вважаємо, що образу землі належить особливе місце.
Важливість цієї теми полягає у тому, що пізнання свого історичного коріння і багатої духовної культури піднімає рівень національної самосвідо-


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал