Студентський науковий вісник Випуск 7 64 філологічні науки



Pdf просмотр
Сторінка1/15
Дата конвертації05.02.2017
Розмір1.44 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Студентський науковий вісник
Випуск 7
64
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

Катерина АЗАРОВА
СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА РЕЧЕННЄВИХ УТВОРЕНЬ
З ПРЕДИКАТАМИ РУЙНУВАННЯ
(магістрантка факультету філології та журналістики)
Науковий керівник — доктор філол. наук, професор В.М. Ожоган
Дієслова різних лексико-семантичних груп ще недостатньо вивчені на матеріалі української мови. Виокремлення семантичних груп дієслів є предметом лексикології і пов’язано зі значним обсягом досліджуваного матеріалу, що ускладнює завдання і звужує коло науковців, які цікавляться такою проблемою. Зокрема, відомий дослідник Володимир Горпинич виокремлює такі семантичні групи дієслів руху (пересування, переміщення, мислення, бажання, мовлення, волевиявлення, вияву почуттів, вияву ознаки, сприйняття, стану, ставлення, вияву фази дії [1, 158]. Запропонована класифікація не дозволяє зарахувати дієслова руйнування до жодної із цих груп. У такому випадку логічніше послуговуватися предикатною класифікацією І.Вихованця [2, 193-197], згідно з якою власне-дієслівні предикати позначають дію, процес або місцезнаходження. Таке розмежування семантики є більш широким, тому й дає простір для роботи над виокремленням лексико-семантичних та тематичних груп. За диференціювання дієслівна позначення деструктивного впливу на об’єкт слід враховувати не тільки інтуїцію дослідника під час відбору дієслів з усього вербативного континууму, алей відношення між мікрокомпонентами у межах значення, які звужують пошук і водночас роблять його більш переконливим і теоретично обґрунтованим. Насамперед слід врахувати категорійно-граматичну сему (класему, грамему за іншою термінологією. Ця сема відповідає за належність слова до певної частини мовив нашому випадку — до дієслова. Наступний етап — співвіднесення з лексико-граматичною семою, яка визначає належність слова до лексико-граматичного розряду. Подальша праця зосереджується цілком на лексичних характеристиках слів, з-поміж яких виділяють головні та залежні семи. Головні (інтегральні, домінантні) семи ще називають категорійно-лексичними (архісемами, ядерними. Ці семи відповідають заголовні концепти змісту, які і визначають подальшу класифікацію дієслів. Семи, що конкретизують ядерну, називаються диференційними (периферійними, вони можуть стосуватися або описових (парадигматичних) або відносних (синтагматичних) ознак. Описові елементи змісту вказують на конкретні, сутнісні властивості семантики слова, які виділяють його з-поміж інших завдяки специфічним ознакам, що співвідносяться із іншими словами, але мають інший прояв. Відносні семи позначають зв’язки одного слова з іншими (просторові, часові, функціональні. Інтегральна сема є спільною для всіх слів з виокремленого континууму і позначає базовий концепт значення, що більшою чи меншою мірою присутній в окреслених словах і викликає на психологічному рівні подібні асоціації. Коли йдеться про дієслова з семантикою руйнування, мається на увазі деструктивний вплив на об’єкт з метою пошкодження або припинення існування. Тобто при відборі означених дієслів головна увага звертається саме наці два аспекти пошкодження і знищення. По суті, ці два процеси є одним у його недоконаному та доконаному варіантах. Пошкодження є зворотний процес, який можна виправити й відновити, знищення ж приречене на припинення існування об’єкта. Таким чином, змістовий пласт, що стосується пошкодження і знищення, корелює з диференційними семами, які виконують розпізнавальну роботу і звужують значення. Диференційні семи дають змогу виокремити дві великі макрогрупи в межах семантичного поля руйнування
1) припиняти існування кого, чого-небудь»;
2) пошкоджувати, псувати кого, що-небудь». Звуження макрогруп при виділенні лексико-семантичних груп можна здійснити на основі диференційних сем, які стосуються способу дії, цілеспрямованості дії, знаряддя (засобу) дії, інтенсивності дії, результату дії і навіть характеру об’єкту. В макрогрупі припиняти існування кого, чого-небудь» можна виокремити такі лексико-семантичні групи
1) убивати, умертвляти кого-небудь»;
2) знищувати що-небудь, перетворювати на руїну. Головною диференційною семою в такому розподілі виступає характер об’єкту. Причому варто зазначити, щодо обох лексико-семантичних груп можуть входити однакові слова, які, проте, матимуть різні семантичні нашарування. Так, наприклад, дієслово валити можна застосувати до обох груп, але в першу групу воно залучається завдяки значенню убивати, а в другу — завдяки значенню руйнувати, розламувати. Розчленування семантичних смислів другої макрогрупи (пошкоджувати, псувати кого, що-небудь») можна здійснювати, враховуючи різні мікрокомпоненти значення — характер дії, мету дії, результат дії, що може призвести до різного витлумачення критеріїв відбору лексико-семантичних груп. Доцільно виділити такі семантичні групи в межах цього макрополя:
1) бити кого-небудь, завдавати фізичних травм
2) ділити, відокремлювати частину від цілого дробити що-небудь»;
3) пошкоджувати поверхню рубцями, дірками, заглибинами тощо
4) псувати, завдавати шкоди чому-небудь; деформувати
5) природні деструктивні дієслова.

Випуск 7
Студентський науковий вісник Такий розподіл є умовним, але це стосується будь-якого розподілу в лексикології, де смисли слів накладаються, перехрещуються один з одним, творячи такі переносні значення слів, які досить віддалено мотивуються реальністю. Семантика реченнєвих утворень зумовлюється значеннями дієслівних предикатів, які є організувальними центрами речення. Звичайно, семантика речення — це досить відносне поняття, яке набуває сенсу лише за розгляду певної категорії слів, адже дає простір для перевірки в умовах комунікативного акту. Такі дієслова з деструктивним значенням наповнюють усе речення відповідним підтекстом, який не тільки формує певне ставлення в реципієнта, ай творить об’єктивну дійсність, яку зумовлює архісема руйнувати та вужчі диференційні семи. Структурні компоненти (синтаксичні позиції) реченнєвих конструкцій залежать не стільки від задуму автора, скільки від кількості валентних гнізд, підкріплених дієслівним предикатом. Вербативи руйнування відносяться до предикатів дії, які є предикатами активної валентності, що апріорі передбачає суб’єкт дії, який вимагає одне валентне гніздо. Семантика деструктивних дієслів передбачає вплив на об’єкт (істоту або неістоту), який заповнює друге валентне гніздо. Кількість інших валентних місць є вакантною для адресата дії, знаряддя (засобу дії, місця дії. У мовленні потенційна валентність дієслова реалізується зрідка, тому можна окреслити лише межі мінімальної валентності на основі відібраних з літературних творів зразків. Для зручності розглянемо одну лексико-семантичну групу — убивати, умертвляти кого-небудь», до якої входить тридцять чотири дієслівних предикати. Висновок про валентність дієслівних предикатів можна зробити, простеживши відношення між дієсловом та залежними іменниками у реченні. Тільки конкретна мовленнєва ситуація реалізує потенційну семантику дієслова і робить можливим дослідження його валентності. Таким чином, розглянуті речення дають змогу виокремити дво-, три- і чотиривалентні дієслівні предикати. Двовалентні вмертвити, занапастити, знищувати, знищити, колесувати, ліквідувати, нищити. Тривалентні бити, вішати, доконати, забивати, замордувати, заморити, замучити, кінчати, обезголовити,
прибити, різати, рішати, розпанахати, розпинати, рубати, страчувати, стріляти, труїти, убивати,
уколошкати, уражати, ухекати, чавити, чавучити, чвертувати. Чотиривалентні засікти, захльостати, розстрілювати.
Валентні гнізда двовалентних предикатів є очевидними це суб’єкт та об’єкт, на який спрямована дія. Наприклад
Та ніяку ж кару не було б так тяжко відбувати, як самому тепер каратися [S] Занапастив брата, посиротив його
діти і занапастив ще чоловіка – Зінька… Не міг ночами спати (Б.Грінченко); А інші помічники повклякали за спиною в
царя, й мусили тамувати дрожі тіла, й знали, що кожен може опинитися на тому місці, де стоїть Нестеров.
Нестерова [S] колесували заживо;відрубали одну руку йодну ногу (Ю.Мушкетик); Тому, хоч і [S] ліквідували його
самого, а лис чорт його знає, може, й не в нього вже, може, комусь і передав – мало хіба їх Тихін, Яким (А.Головко);
Так, каже граф Адольф з посмішечкою. А принцеса Еліза теж посміхається як зрадник, перевертень, жагуче прагне
заплювати, вмертвити, знищити те, що він зрадив, щоб у знищенні знайти для себе виправдання (В.Винниченко). Поява ще одного місця у валентному оточенні тривалентних предикатів зумовлюється
- місцем дії. Наприклад На всіх Голгофах прості люди розпинали складних людей, аби завтра на них молитися…
(В.Дрозд); А потім вихопилися звідкілясь танки і, женучи по дорогах, чавили все на своїм шляху, звертали з доріг,
ганялися за підводами й за людьми, розстрілювали все з кулеметів із гармат усторч… (І.Багряний);
- адресатом дії. Наприклад Хіба не було вчених, які уражали себе епідемічними мікробами і вірусами, щоб
експериментально навчитися звитяжити над ними Були є і будуть! (Ю.Ячейкін); [Я] Черева вам розпанахаю!
(М.Кропивницький).
- знаряддям дії. Наприклад Да, я їх стріляв, гадів, і завше буду стріляти своєю рукою, боя сам робив свою
армію, сам їй суддя – її люблю і вмру за неї сто разів… (Ю.Яновський);
- результатом дії. Наприклад Говорив ласкаво і спокійно, ніби й не він нещодавно заповзявся замордувати насмерть хлопця (Ю.Логвин);
- метою дії. Наприклад Коли минув рамазані мусульмани різали баранів на байрам, привів на святковий обід
жінку у білому фередже (Р.Іваничук);
- причиною дії. Наприклад А де ж була справедливість [S] убивати нас за наші труди і за наші гроші?
(О.Назарук). Чотиривалентні предикати мають різні комбінації залежних іменників, де незмінними залишаються, однак, суб’єкт та об’єкт дії. Значення таких предикатів може увиразнюватися за допомогою іменників на позначення
- місця і часу. Наприклад: Алеуту ж мить попруга батька захльостала з другого кінця, і Володько, тремтячи,
буцаючись головою об мур, пересувався з одного місця на друге (У.Самчук); (Якщо прийняти до уваги, що в цьому реченні батько є об’єктом дії.
- результату і причини. Наприклад Замість того, щоб тебе [S] засікли насмерть за непокірливість, я зроблю
тебе прикажчицею, моєю жінкою (А.Кащенко);
- причини і способу. Наприклад Козаки всі були в полушубках, їх роздягли до білизни і по наказу курінного
Коломійця купами розстрілювали. Командиром полку тоді був Маслов. Розстрілювали добровольці (В.Сосюра). Отже, дієслівний предикат визначає у змістовому плані кількість синтаксичних позицій та прогнозує їхні функції. При цьому формально-граматична структура речення є похідною від семантичної, яка ґрунтується на семних компонентах слова – валентних гніздах. Формально-граматична структура співвідноситься з валентними гніздами, які зумовлюють морфологічні форми залежних слів. Визначаючи позиції в реченнєвій структурі, дієслово-предикат зумовлює статус елементарної синтаксичної одиниці. І ця позиційна модель прогнозована валентністю дієслова- предиката, яка спрямована на первинні функції відмінкових форм іменників. Синтаксична конструкція виступає як елементарний вияв валентності дієслова, запрограмованої в ньому самому, у його синтаксичній структурі [3, 53-54]. Позиційна модель речення безпосередньо співвідноситься з валентністю предиката, оскільки останній потенційно передбачає можливі члени речення (їхню семантику і морфологічні форми.

Студентський науковий вісник
Випуск 7
66
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Горпинич В.О. Морфологія української мови Підручник. – К Видавничий центр Академія, 2004.
2. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови Підручник. – К Видавничий центр Академія, 2004. – с.
3. Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова // Мовознавство. – 1994. – №2-3. – С.
Ірина ВАСИЛЬЄВА
СЕМАНТИЧНА ПАРАДИГМА ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ ДІЄСЛІВ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
(студентка V курсу факультету філології та журналістики)
Науковий керівник – кандидат філол. наук, доцент Г.В. Волчанська
Як відомо, дієслово - носій динамічної ознаки, тому найповніше ідея часу виражається в дієслові, бо час нерозривно пов'язаний з рухом, розвитком. Категорія часує граматичним засобом вираження відношення дії до моменту повідомлення про неї або до іншої дії і тим самим протиставляє дієслово всім іншим частинам мови. Категорія темпоральності розглядалась у працях І.Вихованця, К.Городенської, А.Загнітка, Л.Булаховського,
М.Леонової, В.Русанівського, А.Грищенка, І.Матвіяса, І.Білодіда, О.Пономарева, В.Горпинича, О.Безпояско. Мета статті полягає у визначенні семантичної парадигми теперішнього часу дієслів у сучасній українській літературній мові. Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань 1) дослідити диференціацію теперішнього часу дієслів у сучасній українській літературній мові 2) визначити типологічні особливості існуючих різновидів теперішнього часу дієслів. Природно, що для співрозмовників усі події, що відбуваються до розмови, становлять план минулого, а всі події, які відбуватимуться після розмови, - план майбутнього. Проте для однієї і тієї ж особи, яка розповідає про ту саму подію через деякий час, колишній план майбутнього може збігатися з нинішнім моментом мовлення або лишатися позаду моменту мовлення - перейти у план минулого. Прийнято розрізняти два плани висловлення план комунікації (розмова) і план однобічної інформації (розповідь про певні події, не розрахована на безпосереднє двобічне спілкування. У плані комунікації момент мовлення є прямим, індикативним, у плані однобічної інформації -відносним, релятивним [4, 242]. У філософському розумінні час є однією із форм існування реального світу. Це реальний, об'єктивний час, що вимірюється такими одиницями, як секунда, хвилина, година, доба, тиждень, рік, століття, тисячоліття, ера. У лінгвістичному розумінні час є відображенням умові (лінгвалізацією) реального об'єктивно існуючого часу. Це граматичний час. Він виражається словом, словосполученням, реченням, дієслівними формами [1, 197]. Категорія часу - відношення дії дієслова до моменту повідомлення про неї або до іншої дії з метою темпоральної характеристики подій, станів, про які йдеться в реченні [3, 180]. У сучасній українській літературній мові розрізняють форми теперішнього, минулого, давноминулого і майбутнього часів. Проте мовна практика показує, що суворе розмежування між часовими формами має лише формальний вияв. Час дієслова, що вказує на відношення дії до моменту мовлення, називається абсолютним, а форми дієслова, що його виражають - формами абсолютного часу. Відносний час - це час дії, що вказує на відношення до іншої дії, а форми, що його виражають, - форми відносного часу [5, 370]. Семантично з усіх часових форм найглибше і найчіткіше окреслена лише форма минулого часу. Форми теперішнього часу первісно лише живописали, тобто змальовували певні події, не передаючи зовсім часової ознаки, атому вони тепер вільно вживаються яку значенні минулого, такі майбутнього часу при бажанні живіше передати минуле чи то яскравіше показати здійсненність чогось у майбутньому, напр.: За кілька хвилин я
закінчу роботу і їду додому; Повертаюсь я вчора додому і дістаю цього листа. З іншого боку, цією особливістю первісного значення форм теперішнього часу зумовлено й те, що вони в дієсловах недоконаного виду дуже часто служать для визначення загальної предикативної властивості предмета безвідносно дочасу виявлення цієї властивості, напр.: Досаду прилягає виноградник (О. Гончар) [2, 326]. При кваліфікації часів граматично орієнтуються не на час суб'єкта, який діє, а на частого суб'єкта, який повідомляє про цю дію (момент мовлення, тобто значення часує дейктичним і орієнтаційним. Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію. Теперішній час - це серединний процес перебігу дії/стану. Дії, віднесені дотеперішнього часу, можуть бути і повторюваними, і узагальнено - постійними, і потенційними, тобто не корелятивними безпосередньо з моментом мовлення, нездійснюваними одночасно з ним. Форми теперішнього часу при їх прямому вживанні мають два значення
1. Значення теперішнього актуального (пряме детерміноване значення, власне теперішній час) - це основне значення теперішнього часу. Дія передається як така, що відбувається в момент мовлення, напр.: / Степом можна йти
безвісти і лягти на землю, прикласти вухо до землі - то тільки вмій прислухатися — шумить і гомонить, а коли
прилягти горілиць і вдивитись у глибоке небо, де пливуть хмарки на синьому повітрі, тоді здається, що сам лежиш у
небі... (Ю. Яновський). Дії відбуваються в певні часові проміжки, що визначається прислівниками типу сьогодні, зараз, незабаром, учора.
2. Значення теперішнього неактуального (пряме недетерміноване значення, невласне теперішній) - передає дію, яка розпочалась до моменту мовлення, відбувається під час мовлення і триватиме після розповіді про неї. Він означає дію, яка відбувається постійно або регулярно повторюється, напр.: Вода кипить при 100 градусах. Можуть

Випуск 7
Студентський науковий вісник уточнюватись прислівниками типу завжди, постійно і подібними. Дія відбувається безвідносно до якихось певних часових меж [6, 180-181].
З-поміж форм теперішнього часу виокремлюють і такі варіантні значення
1. Теперішній актуальний або теперішній лише моменту мовлення
2. Теперішній розширений, коли процес дії ширший за момент мовлення. Межі охопленого дією часового відрізка, ширшого за мовленнєвий акт, можуть визначатися лексичними засобами.
3. Теперішній неактуальний, зміст якого полягає втому, що безперервна дія не збігається з актом мовлення, а лише однією із своїх точок захоплює його [3, 181]. Власне - теперішній актуальний є стрижнем грамеми теперішнього часу. У теперішньому актуальному можна виділити такі функціонально-семантичні варіанти
1. Конкретний теперішній, напр.: Так, цей не стрілятиме, - каже Панюшкін, ховаючи документи вбитого до
кишені. - А сонце, глянь, як сходе! (О. Гончар.
2. Розширений теперішній, який збігається з моментом мовлення і може охоплювати дію в минулому чи передбачати її в майбутньом, напр.: Іти далі важче, болота не кінчаються, бреду по них, плутаючись у жилавих
верболозах (О. Гончар.
3. Теперішній постійний (теперішній простий, при якому мова йде про ознаку як щось постійне - в момент мовлення, до нього і після нього, напр.: З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця (П. Мирний. У вживанні неактуального теперішнього часу виділяється ще значення теперішньо - минулого і теперішньо - майбутнього часу.
Теперішньо - минулий час переносить дію в план минулого. Це досягається поєднанням дієслова у формі теперішнього часу з прислівниками чи прислівниковими словами, напр.: Я бачу мільйони людей, що пересуваються по
дорогах і полях, тягнуть на собі гармати і міномети (О. Гончар. Ця часова форма відома ще під назвою теперішнього історичного часу. У цьому значенні форми теперішнього часу служать засобом наближення до читача або слухача фактів, про які розповідається. Події минулого при передачі їх у формі теперішнього часу ніби знову відбуваються в момент мовлення [5, 370]. Різновидом теперішньо - минулого часує теперішній живописний. Він уживається для опису картин природи, обставин, за яких відбувається дія, напр.: Раненько вдосвіта виберете рушниця, весло, кошика, де покахкує крякуха,
вдивляєтесь, шукаєте, де прим'ята осока... (О. Вишня. У межах теперішнього неактуального виділяють кілька часткових значень
1. Теперішній абстрактний, або теперішній позачасовий, або теперішній узуальний дія такого дієслова не локалізується у часі, не закріплюється за якимось відрізком, напр.: На добро і на щастя, на мир варять сталь
сталевари.
2. Теперішній потенційний, що позначає дію, здатну до вияву в будь-який моменту тому числі й у момент мовлення, напр.: У мене є приятель художник. Він дуже добре малює
3. Теперішній сценічної дії, що збігається не з моментом мовлення, аз потребами театрального акту, напр.:
Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні [3, 182].
Теперішньо - майбутній час виражається поєднанням дієслів теперішнього часу з прислівниками чи прислівниковими словами з часовим значенням, що створює мовну ситуацію, характерну для майбутнього часу. Невласне - теперішній час, залежно від меж виходу за момент мовлення, поділяється на
1. Розширений теперішній виражає такі дії, процеси та стани, які збігаються з моментом мовлення, водночас входять в обмежені відрізки часу до і після цього моменту, напр.: Художник малює картину, листя лежить на землі.
2. Постійний теперішній означає дії, процеси та стани, що відбуваються в момент мовлення, а також вусі періоди часу і після моменту мовлення, напр.: Уранці сходить сонце, а ввечері заходить [4, 242]. Попередньо ми розглядали пряме, індикативне вживання часових форм. Теперішній відносний, релятивний функціонує з такими значеннями
1. Теперішній історичний, або теперішній розповіді (ці події ніби відбуваються перед очима слухача / читача, напр.: Вийшла мати з дітьми в поле. Полють діти, поле й мати.
2. Теперішній наміру, готовності (ця форма виступає тоді, коли треба висловлювати впевненість у здійсненні майбутньої дії, напр.: Я тебе не кликала, - відказує вона. - Йди назад. Я також іду.
3. Теперішній уявний, що вживається замість майбутнього (виконує функцію живописання, напр.: Раптом
представилось мені, як то воно буде. Дихаю найдорожчим у світі чистим степовим повітрям.
Отже, теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї. Ця дія може відбуватися 1) у певний конкретний проміжок (актуальний час) або 2) постійно, періодично (неактуальний час. У граматичній структурі сучасної української літературної мови межі між значеннями форм розширеного та постійного теперішнього часу рухливі. Подібні переходи спостерігаємо і між власне-теперішнім та невласне- теперішнім.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Горпинич В. О. Українська морфологія- Дніпропетровськ, 2000.- 359 с.
2. Курс СУЛМ/ Заред. Л. А. Булаховського.- Ч. 1.- К, 1961.- С. 325-327.
3. Леонова М. В. СУЛМ. Морфологія.-К., 1983.- С. 179-182.
4. Русанівський В. М. Структура українського дієслова- К, 1971.- С. 241-246.
5. СУЛМ. Морфологія За ред. І. Л. Білодіда.- К, 1969.- С. 369-371.
6. СУМ За ред. ОД. Пономарева.- К, 2001.- С. 179-181.

Студентський науковий вісник
Випуск 7
68
Ірина ГАЙДУК
ТВОРЧА ПОСТАТЬ ВОЛОДИМИРА ДРОЗДА НА ТЛІ ШІСТДЕСЯТНИЦТВА
(магістрантка факультету філології та журналістики)
Науковий керівник – кандидат філол. наук, доцент О.О. Гольник
Актуальність даної теми полягає в малодослідженості творчої спадщини Володимира Дрозда, адже ті праці, які єна сьогодні, переважно стосувалися окремих особливостей творчої манери митця, але не розглядалися комплексно у контексті літературної епохи. Ми ж спробуємо поглянути на письменника на тлі шістдесятництва.
Предметом вивчення у статті став доробок Володимира Дрозда.
Об’єкт – характерні ознаки творчої постаті майстра у світлі його епохи.
Мета – дослідити витоки літературного таланту та визначити особливості стилю Володимира Дрозда.
Завдання:
- розглянути вплив епохи шістдесятників на письменника
- виокремити риси шістдесятників у літературному доробку Володимира Дрозда
- дослідити неоднозначність творчості митця як явища на стику х років
- простежити за витоками химерності у прозі
- визначити головні орієнтири творчості Володимира Дрозда. Володимир Дрозд - постать багатогранна і неоднозначна. Проза письменника – багатожанрове, різностильове нагромадження творів, різних в ідейно-тематичному плані, проте споріднених за духом, за пафосом. Митець звертався як до традиційних епічних форм таких (новели, оповідання, повісті, романи, такі винайшов індивідуально-авторський спосіб подачі матеріалу у прозі. Усі роки виснажливої праці на літературній ниві критика своєю увагою прозаїка не обділяла. Чимало було написано й добрих слів, і водночас у чому лишене звинувачувала вона героїв письменника, а отже, - і його самого і в песимізмі, і в егоцентризмі, і навіть у занадтому психологізмі… Але все це не змусило його зрадити собі, своїм світоглядним орієнтирам чи творчим переконанням. Надмірний психологізм, стиль, за який В.Дрозду не раз докоряли, став його візитною карточкою, основою, на якій трималося літературне надбання. Усвідомлення цього прийшло до автора рано, ще на початку письменницького шляху. Якось у своєму щоденнику літератор зробив запис, який міг би справді стати девізом його творчості Останнім часом усе частіше приходжу до думки, як важливо для людини, яка прагне щось зробити в літературі, прискіпливо вивчати самого себе. Можливо, так зване вивчення життя, наближення письменника до життя і є, в першу чергу, заглиблення в самого себе. Заглиблення в психологію героя. Саме цим шляхом і треба йти, 5]. Цей запис датовано груднем 1962 року. Ми недарма звертаємо увагу на цю дату. Адже це – початок шістдесятих років, а отже, і час розквіту «шістдесятництва».


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал