Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р



Скачати 133.86 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації23.03.2017
Розмір133.86 Kb.
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
148
Міжнародні відносини і закордонний досвід
Сьогодні в Україні відбувається певна переоцінка зовнішньополітичних пріоритетів. Поряд з тим, що курс на європейську інтеграцію залишається незмінним, коригування зазнають терміни та засоби досягнення цієї мети. У цьому контексті одним із зовнішньополітичних завдань України на короткострокову та середньострокову перспективу має стати зосередження на розбудові двосторонніх відносин із найвпливовішими членами Євросоюзу, провідним серед яких є, безперечно, Німеччина.
Незважаючи на місце та роль Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) у світі та Європі, проблематика українсько-німецьких відносин в Україні є малодослідженою.
Ґрунтовному аналізу двосторонніх відносин України та Німеччини було присвячено лише кілька дисертацій. Зокрема в цьому напрямі працювали Р. Кривонос [12] та Г. Старостенко
[14]. Більшість українських дослідників зупиняються на окремих аспектах і напрямах зовнішньої політики України та ФРН і співробітництва між сторонами. Цьому присвячені праці С. Власова, А. Гетьманчук [11], Г. Грабар- чука, А. Мартинова, О. Іванова, А. Кудряченка, С. Кондратюка, Г. Старостенко, Г. Яворської
[16] та інших вчених. Більшість українських авторів при цьому розглядає українсько- німецькі взаємини крізь призму співробітництва України з державами Західної Європи чи з ЄС у цілому, не виокремлюючи їх у самостійну ділянку зовнішньої політики України.
У німецькому науковому та політичному дискурсах проблематика співробітництва ФРН із країнами Центрально-Східної Європи таз Україною зокрема досліджена набагато докладніше, передусім завдяки З. Боку, Е. Гай- кену, Х. Дьоренбехер, І. Кемпе, К. Мільднеру, Р. Лінд неру, А. Саму, А. Рару, А. Хертелю, П. Хіль кесу, М. Шюнеманну.
Метою статті є аналіз зовнішньо- та внутрішньополітичних факторів, що мають найбільший вплив на відносини між Україною та Німеччиною, а також розгляд сучасного стану та перспектив двостороннього співро- бітництва.
Німеччина була однією з перших держав великої сімки, яка визнала незалежність України (26 грудня 1991 року. Активізація двосторонніх відносин почалася з 1998 року. Протягом наступних років між Україною та ФРН були налагоджені дієві механізми політичного й економічного співробітництва, яке, проте, сьогодні не використовує більшості свого потенціалу. На сучасному етапі стан
двосторонніх відносин можна охарактеризу-
вати як незадовільний, відбулося значне їх охолодження, обумовлене певними зовнішньо- та внутрішньополітичними факторами.
ФРН є однією із шести засновників Європейського Союзу та його найбільшим донором, тому європейський проект є для неї першочерговим пріоритетом. Саме Німеччина є однією з небагатьох західноєвропейських країн, яка досить активно вибудовує свою політику по східному вектору. Водночас ФРН останніми роками дуже стримано ставиться до можливості розширення ЄС, окрім уже існуючих зобов’язань, і виступає проти надання європейської перспективи Україні.
Довідково. У 1998–2005 рр. владав державі належала коаліції Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Союзу Зелених, одним з основних принципів зовнішньої політики яких була багатостороння дипломатія. Вона передусім проявилася в активних відсиланнях у міждержавних відносинах на компетенцію ЄС у питаннях зовнішньої та безпекової політики. Такий підхід безпосеред-
УДК 327 (477) + (430)
ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ: ПРІОРИТЕТИ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ
Гуцал Світлана Анатоліївна
Гуцал Світлана Анатоліївна
Проаналізовано основні зовнішньополітичні фактори, що мають найбільший вплив
на відносини між Україною та Німеччиною. Розглянуто сучасний стані перспективи
розвитку українсько-німецького співробітництва в політичній, безпековій, економіч-
ній та енергетичній сферах.
Ключові слова: Німеччина, Україна, українсько-німецькі відносини, Європейський
Союз, А. Меркель, ХДС/ХСС, ВДП, СДПН.
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
149
Гуцал С. А.
ньо вплинув і наук ра їнсь ко-німецькі відносини протягом 7 років уряду федерального канцлера Герхарда Шредера ФРН відхиляла ініціативи більшості двосторонніх угод, запропонованих Україною, посилаючись на існування загального законодавства ЄС, яке регламентує відповідні питання.
Восени 2005 року у Німеччині відбулися позачергові парламентські вибори та був сформований новий федеральний уряд на чолі з Ангелою Меркель. Оскільки за результатами дострокових виборів до Німецького Бундестагу традиційним союзникам – Христи янсь- ко-де мок ратичний союз / Християнсько-со- ціаль ний союз (ХДС/ХСС) – Вільна демократична партія (ВДП) чи СДПН-«Союз Зелені – не вдалося самостійно утворити парламентську більшість, сторони дійшли компромісу у створенні Великої коаліції
ХДС/ХСС і СДПН (Коаліційна угода підписана листопада 2005 року).
У цей час саме ХДС активніше виступав на підтримку європейської перспективи України. У Коаліційній угоді із СДПН чітко зазначена мета підтримки процесу демократичних реформ в Україні та реалізації угоди 2005 року між ЄС та Україною Нашою метою залишається подальша посильна підтримка демократичного й економічного процесу реформування в Україні… Ми виступаємо зате, щоб Україна знайшла своє місце в Європі [1]. Однак подальший розвиток подій після помаранчевої революції спричинив певне розчарування розвитком подій в Україні серед німецьких політиків та фахівців. Після чергових виборів до Бундестагу уроці ХДС/
ХСС із незначним відривом вдалося створити коаліцію зі своїм традиційним союзником
ВДП. У відповідній коаліційній угоді відсутня
жодна згадка про Україну [8], хоча підтримка її євроінтеграційних прагнень була заявлена у передвиборчій програмі ВДП.
Аналізуючи ситуацію, що склалася на сьогодні в українсько-німецьких відносинах, слід відзначити кілька факторів, які, на думку автора, мають і матимуть найбільший вплив на подальші перспективи двосторонніх відносин.
По-перше, основні зовнішньополітичні зусилля Німеччина спрямовує на вирішення численних внутрішніх проблем ЄС, таких як подальша конвергенція нових членів, налагодження механізмів імплементації Лісабонського договору (ЛД), що набув чинності 1 грудня року (саме Німеччина під час свого головування в Євросоюзі у першому півріччі
2007 року надала імпульс укладанню нового установчого договору ЄС після провалу національних референдумів з ратифікації Європейської Конституції, подолання наслідків світової економічної та фінансової кризи, зокрема катастрофічної боргової кризи в Греції.
Розвиток подій довкола останньої яскраво доводить провідну роль Німеччини та неможливість вирішення будь-яких життєво важливих для функціонування ЄС питань без ФРН. Німеччина отримала найбільшу вигоду від впровадження євро. Тепер можливий дефолт Греції загрожує дестабілізацією всієї системи єврозони, до чого ледь не призвели вагання Берліна щодо доцільності втручання та допомоги грецькому уряду навесні 2010 року. Результатом тривалих і надзвичайно складних перемовин у ЄС стало впровадження в травні
2010 року Європейського фонду фінансової стабільності (European Financial Stability Fa-
cility (EFSF)). Це було лише тимчасовим запобіжним заходом, втім через загрозу дефолту деяких інших держав єврозони даний механізм був терміново реформований, що привело до надзвичайного посилення ролі Німеччини у сфері контролю та розпорядження фінансами Фонду, а також борговими зобов’язаннями держав ЄС. Сьогодні Німеччина фактично контролює і, як результат, від неї тепер залежить доля всіх держав ЄС, яким рано чи пізно знадобиться фінансова допомога. Зараз до зони ризику потрапила навіть Франція.
Саме тому можна впевнено говорити і про провідну роль ФРН в інших політиках ЄС. Особливо це стосується позиції Німеччини щодо політики розширення Євросоюзу. Після останніх двох хвиль розширень уроці й, особливо, 2007 році в Німеччині суттєво зріс рівень інтеграційної втоми, про що свідчать заяви політичної еліти та опитування громадської думки. До того часу питання про можливість вступу до ЄС східноєвропейських сусідів було відкритим, хоча й відкладеним на невизначений термін.
Однак останніми роками у німецьких владних колах шириться риторика, спрямована на необхідність визначення чітких рамок розширення ЄС (передвиборча програма і заяви представників правлячого Хрис ти- янсько-демократичного союзу, зупинки процесу розширення (за винятком вступу Хорватії) з метою фази консолідації, жорсткого дотримання і виконання передвступ- них критеріїв у майбутньому та небажання дати перспективу членства всім східноєвропейським сусідам [9]. Так, вже уроці федеральний канцлер А. Меркель, проголошуючи урядову заяву щодо європейської політики, наголосила У найближчому майбутньому мине зможемо нікому давати обіцянки
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
150
Міжнародні відносини і закордонний досвід стосовно перспектив членства [4]. Серед причин називаються такі зменшення керованості ЄС послаблення керівного тандему Німеччини та Франції внаслідок приєднання нових членів суттєва зміна владного балансу в ЄС через будь-яке подальше збільшення особливо за рахунок України і Туреччини, що підірве позиції Німеччини, та інші.
Тривалий час позиція А. Меркель зводилася до намагання знайти нову форму відносин ЄС та України, якою могла б бути тісна співпраця як проміжна фаза між діючою нині Європейською політикою сусідства
(ЄПС) і повноправним членством у ЄС. При цьому наголошувалося, що й націй стадії не слід давати українському керівництву певних обіцянок чи надавати європейську перспективу Україні. Такою проміжною фазою стала ініціатива Євросоюзу Східне партнерство (СхП), затверджена на установчому самітів Празі 7 травня 2009 року, що спрямована на шість держав Східної Європи та Південного Кавказу – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну. Однак Берлін схильний бачити вданій ініціативі інструмент наближення дер жав-партнерів до ЄС в економічному плані, але не в політичному. Нинішнє керівництво ФРН постійно підкреслює, що СхП слід сприймати виключно як частину ЄПС і воно має бути обмеженим рамками політики сусідства без надання перспектив членства в ЄС.
Ключовими зовнішньополітичними пріоритетами для Німеччини є співпраця знай- впливовішими країнами світу, такими як
США, Канада, Росія, Китай, Японія та Індія, трансатлантична кооперація в рамках НАТО, питання роззброєння та контролю над озброєннями, концентрація на проблемних регіонах, що становлять потенційну загрозу світовій безпеці, а також підтримка миротворчих процесів у нестабільних регіонах Водночас з огляду нате, що Україна є безпосереднім сусідом Євросоюзу, Німеччина проголошує зацікавленість у підтримці по-
дальших демократичних перетворень в Україні. ЄС загалом та Німеччина зокрема керуються при цьому таким принципом без стабільної
України не можна говорити про стабільність у
Східній Європі. Однак Україна при цьому розглядається як буферна зона, що може гарантувати безпеку на східних кордонах ЄС.
По-друге, несприятливою виглядає сьо-
годні внутрішньополітична ситуація в самій
Німеччині. Наростає суспільне невдоволення діями правлячої коаліції ХДС/ХСС і ВДП. Результати правління попередньої Великої коаліції оцінювалися навіть скептиками досить позитивно. Однак внаслідок наявності суттєвих концептуальних розходжень у програмних настановах ХДС/ХСС та СДПН прагнуть до традиційних коаліцій.
Водночас останніми роками спостерігаються кардинальні зміни у політичному ландшафті ФРН за рахунок кількох важливих тенденцій) дедалі більшої ваги набирають малі партії (ВДП, Зелені, Ліві, відбираючи голоси удвох традиційно народних партій –
ХДС/ХСС та СДПН;
2) виходять на політичну сцену крайні ліві та радикальні партії) зменшується відсоток загальної участі населення у виборах) зростає частота випадків змін традиційних коаліцій після виборів парламентів федеральних земель Німеччини – ландтагів, які формують верхню палату парламенту Німеччини – Бундесрат.
Довідково. Яскравими прикладами останньої тенденції є результати виборів до ландтагу у найбільшій за чисельністю та одній із найвагоміших для економіки федеральній землі – Північному Рейн-Вестфалії (ПРВ) – у травні
2005 року. Вперше зароків СДПН зазнала поразки та поступилася ХДС (37,1 % проти
44,8 %). Фактично це стало однією з основних причин сходу з політичної арени Г. Шредера. Через 3 роки майже схожу ситуацію довелося пережити ХСС у Баварії, де він одноосібно керував протягом усіх повоєнних років.
Недовгим був і тріумф ХДС після чергових виборів до Бундестагу в 2009 році й створення коаліції з ВДП. Дуже швидко почало наростати невдоволення населення, зокрема як невиконанням коаліцією передвиборних обіцянок, такі персоною Г. Вестер- вел лє як віце-канц лера та міністра закордонних справ Німеччини. Криза єврозони та тривалий пошук шляхів врегулювання катастрофічної економічної ситуації в Греції вкрай негативно вплинули на позиції ХДС. Спочатку після земельних виборів 9 травня
2010 року Союз втратив владу в Північному
Рейн-Вестфалії і, відповідно, більшість у Бундесраті. Черговою великою поразкою стали місцеві вибори 27 березня 2011 року до ландтагу Баден-Вюртемберга. На тлі подій у Японії та планів А. Меркель щодо продовження терміну експлуатації атомних електростанцій, правлячий в цій землі з 1953 року
ХДС хоча й набрав більшість голосів виборців, але цього виявилося недостатньо для формування нового земельного уряду. Неостанню роль зіграв і низький результат
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
151
Гуцал С. А.
ВДП (лише 5,3 %), яка входила до попередньої правлячої коаліції у федеральній землі. Безпрецедентну перемогу здобули Зелені
(24,2 % голосів, які сформували уряд разом із СДПГ (23,1 Результати останніх виборів мали негативні наслідки для Г. Вестервеллє, який втратив пости голови ВДП і віце-канцлера, залишившись міністром закордонних справ. Посади голови ВДП, віце-канцлера та міністра економіки й технологій обійняв в’єтна- мець за походженням, колишній голова земельного представництва ВДП у Нижній Саксонії та федеральний міністр охорони здоров’я (2009–2011 роки) Філіп Реслер.
Водночас успіх Зелених фактично переводить їх у категорію народної партії [3].
СДПН святкувала тріумф разом із ними, але виборчі результати партії за останні 6 років у більшості земель відчутно знизилися. Особливо в землі Рейнланд-Пфальц (у якій також відбулися вибори 27 березня 2011 року, де через сумнівну політику місцевого голови соціал-демократів Курта Бека, за яким закріпилося ім’я король афер, партія втратила майже 10 % голосів.
Своєю чергою канцлер А. Меркель, дуже популярна в Німеччині та ЄС із 2005 року, яку ще кілька місяців тому називали Канцлером ЄС [5], стрімко почала втрачати позиції. Згідно з останніми опитуваннями громадської думки Fosra, якщо б громадяни ФРН могли напряму обирати канцлера, А. Меркель отримала б 36 % голосів (проти
60 % влітку 2008 року, що лишена переважає результат найвірогіднішого кандидата від СДПН Ф.-В. Штайнмаєра Сьогодні деякі німецькі експерти прогнозують Німеччині два несприятливих політичних роки до наступних федеральних виборів
[3]. Бундесрату загрожує «червоно-зелена» блокада СДПН і Зелених, а чорно-жовту коаліцію (ХДС/ХСС та ВДП) виснажуватиме боротьба між консервативними прибічниками жорсткої лінії та прихильниками «м’якої модернізації».
По-третє, одним з основних зовнішньополітичних пріоритетів Німеччини є особливі
відносини з Росією, які мають безпосередній
вплив на позицію ФРН щодо України. В Коаліційній угоді ХДС/ХСС із ВДП Росії приділено досить багато уваги, особливо в контексті її взаємовідносин із НАТО та інтенсивнішого використання у питаннях спільної безпеки Ради НАТО – Росія. Зокрема в документі наголошується Наша мета – така євроатлантична структура безпеки, яка, зберігаючи в своїй основі існуючі інституції, включно з ОБСЄ та Радою Європи, разом з тим включатиме тісні відносини з Росією
[8]. Нинішній уряд ФРН також підкреслює, що він розглядає Росію як важливого партнера у подоланні регіональних і глобальних викликів [8]. До них німецька коаліція відносить конфлікти в Афганістані та на Близькому Сході, врегулювання ситуації з іранською атомною програмою, питання міжнародного тероризму, охорону навколишнього середовища тощо. Водночас в Угоді висловлене сподівання на подолання існуючих у Росії дефіцитів демократії та прав людини.
Незважаючи на певний відхід від дружби між РФ та ФРН часів Г. Шредера до стратегічного партнерства, А. Меркель в цілому продовжує курс попереднього канцлера на тісне співробітництво з Росією, насамперед в економічній сфері.
Окремим питанням, що зачіпає інтереси України, є будівництво Північно-Європейсь- кого газопроводу (ПЄГ) по дну Балтійського моря в обхід Польщі та України. Саме цей проект спричинив наростання критичних настроїв у Європі щодо Росії та її амбітних планів. Ці настрої також безпосередньо стосуються Німеччини, якій закидають зависокий індивідуалізму стратегічно важливих для ЄС питаннях. Втім, усвідомлюючи провідну роль Німеччини в Євросоюзі, а також високий ступінь залежності країн ЄС від російських енергоносіїв, ці настрої такі залишаються нарівні критики. Розвиток ситуації після російсько-гру зинсь- кого збройного конфлікту у серпні 2008 року є яскравим тому свідченням.
Зважаючи на зазначене, можна прогнозувати, що й надалі розвиток українсько-німецьких
відносин суттєво залежатиме від німецько-
російського чинника, а можливості покра-
щення відносин між Києвом і Берліном у
жодному разі не йтимуть на шкоду інтересам
взаємин між Берліном і Москвою. Тому прав- лячі кола Німеччини схвально поставилися до відродження добросусідських відносин України та Росії, що могло б відкрити певні можливості для тристороннього співробітництва у ключових сферах. Втім, поки що даний потенціал залишається невикористаним.
По-четверте, будь-яка активізація безпекових ініціативна пострадянському просторі неодмінно викликає відповідну реакцію США. Незважаючи нате, що після війни в Іраку у відносинах між Німеччиною та США спостерігалося певне охолодження, з приходом до влади уряду А. Меркель розпочалася відбудова взаємодовіри та тісних стосунків із Сполученими Штатами.
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
152
Міжнародні відносини і закордонний досвід
По-п’яте, активізація дискусії щодо безпеки енергопостачання в Європу підвищила увагу Німеччини до країн-транзитерів газу, найбільшим серед яких є Україна. Берлін зацікавлений в отриманні гарантій надійності газових поставок.
У політичній та безпековій співпраці між обома країнами задіяні різні механізми, які, втім, протягом останніх 5 років використовувалися недуже активно. Уроці започатковані регулярні консультації між МЗС обох країна також українсько-німецькі міжурядові консультації під керівництвом федерального канцлера та Президента України. Німеччина використовує останній механізм лише з небагатьма країнами, зокрема із Францією, Польщею та Росією. Ці консультації планувалося проводити щорічно, але останні, П’яті українсько-німецькі міжурядові консультації відбулися в лютому 2004 року. Незважаючи на намагання Києва відтворити даний формат, Берлін посилається на його неефективність і не виявляє інтересу до нього.
Значні надії покладалися на перший офіційний візит нинішнього Президента України до Німеччини, який відбувся 30 серпня
2010 року. І хоча офіційні кола України оцінили результати візиту як плідні, представники німецької сторони були набагато стриманішими в оцінках. При цьому одним з основних несприятливих показників називалася незначна увага німецьких ЗМІ до візиту.
Окрім того, останніми роками спостерігається відчутне загальне охолодження Берліна щодо Києва. Ключовими факторами, що спричинили такий стан речей і втрату динаміки політично-інституційного співробітництва, можна назвати тривалу відсутність політичної стабільності в Україні, повільний прогрес на шляху реформ, необхідних для позитивних перетворень у державі, непослідовність їх впровадження та систематичне порушення взятих на себе зобов’язань.
Водночас Німеччина демонструє прагнення грати більшу роль у питаннях безпекового співробітництва в Європі та зацікавлена в участі України щодо пожвавлення процесу вирішення Придністровського конфлікту. Німецька сторона виступає за активізацію переговорного процесу у форматі «5+2» та виведення російського контингенту або заміни його на змішаний російсько-європейський чи лише європейський. Дана проблема потребує подальшого моніторингу збоку України, оскільки позитивний розвиток ситуації може суттєво вплинути на зміцнення клімату довірив Європі та формування нової системи європейської безпеки.
Співробітництво в економічній та енерге-
тичній сферах є активнішим. Німеччина є однією з найпотужніших країн-експортерів промислових товарів, а Україна – перспективним ринком збуту. Зважаючи на значну залежність від зовнішньої торгівлі та високі темпи зростання показників експорту, ФРН дедалі більше зацікавлена у розширенні своєї присутності на зовнішніх ринках та у виході на нові. Український ринок має значний потенціал, але за умови модернізації економіки країни та сталого економічного розвитку. Німеччина чітко усвідомлює дану тенденцію, атому є найбільшим після США донором двосторонньої допомоги Україні.
Довідково. За даними Світової організації торгівлі, у 1986–2008 рр. Німеччина 10 разів посідала е місце у світі за обсягами експорту (з 2008 роком включно, випереджаючи Китай та США, однак уроці посіла лише
3-тє місце. У Німеччині дуже висока квота зовнішньої торгівлі у ВВП. Середній показнику світі зріс з 28 % уроці до 51 % уроці, тоді яку ФРН станом на серпень
2010 року ця квота складала 71,6 ФРН є найважливішим після Росії торговельним партнером України, але світова фінансово-економічна криза дуже негативно вплинула на обсяги торговельного обороту якщо з
2005 року він стрімко зростав із 4,67 млрд дол. США до 10,05 млрд долу році, то уроці зменшився до 5,8 млрд дол. Заданими Федерального бюро статистики, оприлюдненими у березні 2011 року, обсяги двосторонньої торгівлі між Україною та ФРН уроці досягли 7955,93 млн дол. (експорт до України – 5839,71 млн дол., імпорт –
2116,22 млн дол.). Сальдо двосторонньої торгівлі уроці для України залишилося від’ємним і становило 3723,49 млн дол.
Водночас у структурі зовнішньої торгівлі Німеччини Україна посідає незначні місця. Таку році вона була 38-ою у списку кра-
їн-імпортерів та 50-ою серед експортерів Негативом для України у торговельно-еко- но мічних відносинах з Німеччиною є традиційно від’ємне сальдо. До того ж значний обсяг імпорту з Німеччини складають вироби високотехнологічного виробництва, тоді яку структурі експорту з України переважає давальницька сировина. Вданій ситуації необхідно зосередити увагу на можливостях реструктуризації торгівлі між Україною та Ні меч чиною.
Німеччина посідає друге місце (після Кіпру) за обсягом прямих іноземних інвести-
цій (ПІІ) в Україну. Заданими Держкомстату
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
153
Гуцал С. А.
України, станом на 1 квітня 2011 року Німеччина інвестувала в Україну 7153,4 млрд дол. США, що складає 15,7 % загального обсягу
ПІІ, залучених в економіку України. Втім, більшу частину цих інвестицій складають кошти від приватизації в 2005 році німецькою компанією Mittal Steel Germany GмвH металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Німецька сторона відзначає наявність значного потенціалу для нарощування німецько- українського співробітництва у торговельно- економічній та інвестиційній сферах, зокрема в енергетиці, сільському господарстві, інфраструктурі, біотехнологіях тощо. Україна має великі промислові центри. Водночас в Україні
існує низка проблем, які перешкоджають
ефек тивній співпраці. Серед цих проблемні- мецька сторона відзначає такі загальна законодавча нестабільність і ненадійність правової системи несприятливе інвестиційне середовище, відсутність стабільності та прозорості інвестиційний податок 20 %; високий рівень бюрократії та корупції проблеми із поверненням ПДВ німецьким експортерам затримка у переговорному процесі щодо підписання Угоди про зону вільної торгівлі, зокрема відсутність суттєвого прогресу в імплементації acquis com-
mu nautaire; недосконалість і непрозорість механізму проведення тендерів корумпована та ускладнена процедура реєстрації підприємств.
Покращення інвестиційного клімату та приплив іноземного капіталу є важливим фактором економічного зростання. Саме іноземні інвестиції сприяли успішній трансформації нових членів ЄС. Поки що, за оцінками німецької сторони, в Україні не спостерігається прогресу наданому напрямі.
Основним принципом енергетичної полі-
тики Німеччини сьогодні є диверсифікація джерелі маршрутів енергопостачання, що повністю відповідає загальній енергетичній політиці ЄС.
Довідково. У загальному обсязі енергоспоживання ЄС ФРН посідає е місце
(20 %). При цьому вона натри чверті покриває свої енергетичні потреби за рахунок імпортерів, і ця залежність має тенденцію до зростання. На сьогодні залежність Німеччини від поставок нафти становить близько 97 %, газу – 83 %, кам’я ного вугілля – 61 Основним і найбільшим постачальником
природного газу до Німеччини є Росія – близько загальних обсягів імпорту (середній показник по Європі – 25 %), з Норвегії надходить близько 30 %, Нідерландів – близько 23 %. При цьому 80 % газу з Росії
транс пор тується до ФРН через Україну.
За словами єврокомісара з питань енергетики Г. Оттінгера під час його виступу на міжнародній конференції Енергетична безпека в Чорноморському басейні роль багатосторонньої співпраці в Одесі 27 липня 2010 року, в ЄС наразі існує два ключових енергетичних проекти «Набукко» та модернізація українсь-
кої газотранспортної системи (ГТС).
Надійна робота української ГТС має для Євросоюзу стратегічне значення, а інтеграція енергетичного ринку України до європейського є важливим спільним пріоритетом. Центральною проблемою є необхідність негайної реалізації домовленостей, досягнутих за результатами спільної міжнародної інвестиційної конференції ЄС – Україна з питань модернізації ГТС України, що відбулась 23 березня
2009 року в Брюсселі.
Український уряд підтримує ідею створення тристороннього газотранспортного консорціуму за участі ЄС, України та Росії. Основною його перевагою є зведення всіх задіяних сторін – транзитних країн, виробників і споживачів енергоносіїв та модернізаторів. Водночас деякі експерти відзначають існування значних проблем для реалізації даної ідеї. Так, за неофіційною інформацією, ідея
тристороннього газотранспортного консор-
ціуму сьогодні майже не знаходить підтрим-
ки німецьких компаній. Важливим уданому питанні є той факт, що в ЄС дієвими суб’єк- тами у цій сфері виступають не держави, а підприємства, що працюють в енергетичній сфері. Німецькі компанії не отримували жодних конкретних пропозицій з українського боку щодо створення подібного консорціуму. Через це проект такі залишається нарівні політичних декларацій.
У цьому контексті позитивним є збіг позицій певних політичних кіл Німеччини (загальна офіційна позиція покине напрацьована) та України щодо проекту Південного потоку. Серед німецьких експертів поширена думка проте, що він є передусім політичним наміром, а неекономічно обґрунтованим проектом. Зокрема таку аргументацію активно використовує Й. Фішер, консультант концерну, що є головним представником німецького бізнесу у проекті «Набукко».
Німеччина вже давно висловлює свою зацікавленість щодо проектів у галузі біоенергетики в Україні. За підсумками Ук- раїнсько-німецького форуму з біоенергетики, що відбувся 12 червня 2010 року, готується до реалізації низка проектів та прямі переговори з інвесторами і фінансовими установами ФРН. Пріоритетними напрямами розвитку біоенергетики в Україні визначено використання як
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
154
Міжнародні відносини і закордонний досвід енергоресурсу біомаси та аграрних відходів, спалення та гранулювання деревних відходів та біогазу. Одна з основних перешкод для реалізації цих проектів – проблема законодавчого забезпечення. Представники німецької сторони наголошують, що закон про зелений тариф, ухвалений нещодавно в Україні, працює, а закон про біопаливо – недосконалий і практично недієвий.
Висновки
Стан двостороннього співробітництва України та Німеччини можна охарактеризувати як незадовільний. Надану ситуацію безпосередньо впливає низка зовнішньо- та внутрішньополітичних факторів. Сьогодні головна увага ФРН зосереджена на подоланні численних проблем всередині ЄС, пов’язаних насамперед із необхідністю пошуку шляхів виходу з важкої економічної та фінансової кризи, зокрема кризи єврозони. Несприятливою є також політична ситуація в самій Німеччині, де правляча коаліція стрімко втрачає позиції насамперед через непопулярність антикризових заходів серед опозиції та населення. Однак чи не найбільший вплив на двосторонні відносини має факт особливих відносин Німеччини з Росією. Через це ФРН уникає будь-якої можливості перетворення українського питання на фактор суперництва із Росією. Даний чинника також зростання в Німеччині та ЄС втоми від розширення спричиняють небажання Берліна надати Києву чітку перспективу членства в ЄС.
Втрата активності у політичному діалозі між Україною та ФРН може бути компенсована інтенсифікацією безпекового співробітництва між сторонами таз ЄС. Німеччина постійно підкреслює ключову роль України для безпеки Європи, зокрема надає важливого значення участі Києва у процесі врегулювання Придністровського конфлікту.
Німеччина очікує від України чіткого бачення, а головне конкретних цілеспрямованих дійна шляху модернізації держави та економічної інтеграції з ЄС. У цій ситуації Україні доцільно перейти від стратегії морального тиску щодо надання перспектив членства в ЄС до системного впровадження економічних реформ. Німеччина зацікавлена в українському ринку, який має для неї значний потенціалі робить вагомий внесок в економічну інтеграцію України з ЄС. Важливим пріоритетом для ФРН є також модернізація української газотранспортної системи. При цьому слабка зацікавленість німецьких компаній у створенні тристороннього консорціуму з її управління пояснюється відсутністю чітких бізнес-пропозицій з українського боку, що своєю чергою зумовлене роллю держави як монополіста в енергетичному секторі та непрозорим законодавством
України.
Таким чином, з метою активізації та інтенсифікації двосторонніх відносин з Німеччиною Україні необхідно зосередити зусилля на розробці комплексної стратегії щодо подальшої співпраці з ФРН, зосередившись на трьох ключових напрямах 1) активізація та посилення політичного та безпекового діалогу 2) подальша розбудова та оптимізація торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва) співпраця в енергетичній сфері.
Список використаних джерел
1. Gemeinsam für Deutschland – mit Mut und Menschlichkeit. Koalitionsvertrag zwischen CDU, CSU, SPD.
11.11.2005 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.cducsu.de/upload/koavertrag0509.pdf
2. Gotkowska, J. Germany and the Eastern Partnership. 2010-06-18 / Justyna Gotkowska Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.easternpartnership.org/publication/politics/2010-06-18/germany- and-eastern-partnership
3. Nelles, R. Warum Merkel trotzdem Kanzlerin bleibt / Roland Nelles // Der Spiegel. – 2011. – 27.03 Електронний ресурс – Режим доступу : http://www.spiegel.de/politik/deutschland/0,1518,753452,00.html
4. Regierungserklärung durch die Bundeskanzlerin Angela Merkel zur Europapolitik : Stenografischer
Bericht / Deutscher Bundestag, 35. Sitzung. – Berlin, 11. Mai 2006.
5. Rinke, A. Die EU-Kanzlerin. Angela Merkel überträgt ihren Regierungsstil auf die europäische Ebene /
Andreas Rinke // Internationale Politik Online. – 2011. – Januar 21 Електронний ресурс. – Режим доступу Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.zeit.de/politik/deutschland/2011-07/eu-merkel-krise
7. Unbeliebt, unbeliebter, Merkel // Focus-online. – 2011. – 20.07 Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.focus.de/politik/deutschland/waehlergunst-unbeliebt-unbeliebter-merkel_aid_647611.html
8. Wachstum. Bildung. Zusammenhalt : Der Koalitionsvertrag zwischen CDU, CSU und FDP Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.cdu.de/portal2009/29145.htm
Стратегічні пріоритети, №4 (21), 2011 р.
155
Гуцал С. А. Wir haben die Kraft : Regierungsprogramm 2009–2013 (CDU/CSU) Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.kas.de/upload/ACDP/CDU/Programme_Bundestag/2009-2013_Regierungsp rog- ramm_Wir-haben-die-Kraft_Gemeinsam-fuer-unser-Land.pdf
10. Германия. Вызовы XXI века / под ред. В. Б. Белова. – М. : Весь мир, 2009. –788 c.
11. Гетьманчук, А. Компенсация за Меркель / А. Гетьманчук // Главред. – 2006. – 28 февр. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.glavred.info/archive/2006/02/28/180043-2.html
12. Кривонос, Р. А. Німеччина у структурі європейського співробітництва : дис… канд. політ. наук :
23.00.04 / Р. А. Кривонос ; Київ. нац. унт ім. Тараса Шевченка. – Карк. Павлов, Н. Германия : quo vadis? / Н. Павлов // МЭМО. – 2006. – № 3. – С. 31–40.
14. Старостенко, Г. В. Українсько-німецькі відносини : політичний та безпековий виміри співробітництва дис. … канд. політ. наук : 23.00.04 / Г. В. Старостенко ; Київ. нац. унт ім. Тараса Шевченка. Ін-тут міжнар. відносин. – Карк. Федеральне відомство статистики Німеччини Електронний ресурс. – Режим доступу : http://
www.destatis.de/jetspeed/portal/cms/Sites/destatis/Internet/DE/Content/Publikationen/Fach veroef fen- tlichungen/Aussenhandel/Gesamtentwicklung/ZusammenfassendeUebersichtenJvorlaeufig2070100108004, property=file.pdf
16. Яворська, Г. Німеччина як перша скрипка в європейській політиці : Мелодія для України / Г. Яворська // Дзеркало тижня. – 2009. – № 48. – 12 груд. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://dt.ua/articles/58727


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал