Степова перлино, Земного раю Чисте джерело



Скачати 258.32 Kb.
Дата конвертації10.04.2017
Розмір258.32 Kb.
Покровська районна державна адміністраціяf:\программы\890923.jpg

Відділ освіти, сімї, молоді та спорту

Покровська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2

Покровської районної ради

Дніпропетровської області

f:\картинки\ukrainski ornamenty\vyshyvka-logo-top.jpgf:\картинки\ukrainski ornamenty\vyshyvka-logo-top.jpg

Покровське 2013

Покровський краю,c:\documents and settings\teacher.ticher\local settings\temporary internet files\content.word\5731248851_505b057f1c.jpg

Степова перлино,

Земного раю

Чисте джерело.

З усіх усюд

До тебе серцем лину –

У дивну казку,f:\программы\292272861.jpg

У своє село.

На тихі води

Річки-степовички,

Де паростки

Найперші поросли,

Де пшеницями

Визрівали роки.

У чисті роси

Ранками ішли.

І наче квіти,

Волошковим співомf:\программы\5003352.jpg

Летять у небо

Сині вечори.

До болю рідні,

До воріт високих

Мене стрічати c:\users\администратор\pictures\разное\img392937.jpg

Вийшли явори.

Олексій Гасенко

Всеукраїнська експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрямок «Рідного слова краса і співучість»

Список учасників групи:

  1. Михайлова Оксана

  2. Устименко Владислав

  3. Пишоха Марина

  4. Петруша Каріна

  5. Ричка Марина

  6. Сердюк Наталія

d:\img_1093.jpg

Керівники групи:

вчителі української мови та літератури

Покровської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Пасюра Валентина Олександрівна,

Пилипенко Наталія Іванівна

тел.:(05638) 2-14-26



c:\users\администратор\pictures\фотошоп\ukr_a4 копия2.png

ЗМІСТ

  1. Вступ. Актуальність теми.

  2. Мета та завдання науково-дослідницької роботи.

  3. Особливості функціонування говірок Покрвщини.

  4. Кожне сільце має своє слівце.

  5. Чарівні назви рідного краю.

  6. Структура власних імен.

  7. Додатки.

  8. Література.


Актуальність теми

Становлення і розвиток мови – це вираження історичного та духовного буття людини, органічна, найпосутніша частка цього буття, сила, здатна впливати на характер розвитку дійсності.

Мова є найуніверсальнішою формою вираження менталітету нації, її долі, характеру і культури, одним із найфундаментальніших факторів розвитку матеріальної та духовної культури народу. Вона існує в двох формах: літературна мова і територіальні діалекти, які мають специфічні риси на різних структурних рівнях.

Основу української літературної мови становлять говори нової формації. Наддніпрянський діалект, до якого відносяться говірки Покровщини, специфічні ознаки говірок рідного краю на різних мовних рівнях – і стали цікавим джерелом пошукової роботи.



Мета:

  • виявити особливості граматичної морфологічної структури й лексико-семантичної бази діалектів Покровщини;

  • дослідити, що мова існує в двох різновидах: літературна мова та мова діалектна, які взаємозбагачують одна одну;

  • дослідити діалектну мову Покровщини її територіальні говірки;

  • зібрати та систематизувати фонетичні, граматичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні засоби носіїв покровських говірок;

  • вивчити історію формування мовно-територіальних утворень;

  • дослідити форми існування мови етносу (літературний, просторіччя, соціальний діалект);

  • з’ясувати історію виникнення і функціонування власних імен, географічних назв Покровського краю;

  • з’ясувати особливості вживання фразеологізмів, прислів’їв, приказок у говірких жителів населених пунктів Покровського району.

Постановка завдання:

  • об’єкт дослідження – територіальні говірки Покровщини;

  • предмет дослідження – діалектна мова, її просторова варіантність, мовна територіальна диференціація мови етносу;

  • методи дослідження: польовий, описовий, статистичний; кількісний, зіставний;

  • новизна роботи полягає в тому, що дослідження проводиться на конкретних матеріалах говірок Покровщини. Це комплексне дослідження мовних явищ, історія та виникнення власних імен, географічних назв населених пунктів та їх функціонування у мові та мовленні покровчан;

  • дослідження може бути використаним на уроках української мови, а також на уроках географії, історії;

  • у повсякденному мовленні учнів – визначити доцільність і недоцільність використання діалектних слів.

Особливості функціонування говірок Покровщини

Є риси мови, що звуться – діалекти:

це говори місцеві на дещо інший лад.

Д. Білоус
Українська загальнонародна (національна) мова існує в двох формах, двох різновидах: літературна мова та мова діалектна, що взаємозбагачують і взаємодоповнюють одна одну.

У процесі формування літературної мови народу одні норми розмовної мови стають літературними нормами, інші – ні. Це й служить базою для основних (літературного і діалектного) різновидів національної мови. Літературна мова – загальнонародна форма мови, що визначається єдиними нормами на всьому обширі, де вона функціонує. Це сутність правил вимови, слововживання, словотворення, словозміни, правопису. Наприклад, є чітка вимова ненаголошеного –о- в більшості слів: уживання дієслівних форм: ходить, носить, а не ходе, носе; уживання займенника від, а не од, сполучника щоб, а не аби, іменника життя, а не житє, форми кашею, а не кашою, кашой.

Літературна норма єдина для всіх носіїв української мови, вона єднає українців як націю.

Діалектологія – (від гр. dialektos – розмова, говори,наріччя і logos – поняття, вчення – розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови. Українська діалектологія – це наука про українську діалектичну мову, про місцеві різновиди української мови, її територіальні діалекти.

Територіальні діалекти – варіанти живої української мови, які функціонують на певній території. Основа їх системи, спільно з іншими діалектами й літературною мовою, дозволяє розглядати їх як частину саме української мови. Поруч із цим діалекти містять окремі відмінності, які відрізняють їх один від одного. Так, на Слобожанщині, в тому числі й на Покровщині, вживають форми дієслів 3 ос. однини - ходе, носе; в 3 ос. множини – ходять, носять, а на південному заході України форми 3 ос. однини – ходит, носит; а 3 ос. множини – ходят, носят, або навіть ходя, нося. На півночі України голосний –и- вимовляється наближено до –і- (сіній, віходить), а на південному заході –и- наближено до –е- (вешня – вишня; меска – миска) тощо. Відразу за вимовою пізнають представника західного або східного регіону. Це при тому, що всі ми розмовляємо українською літературною мовою.

В українській мові виділяються три великих наріччя: північне, південно-західне, південно-східне.

Наріччя – це велика група діалектів, які поєднуються спільними суттєвими мовними рисами. Південно-східне наріччя, до якого входить і Покровщина, охоплює найбільшу територію по обидва боки Дніпра в центральній, східній, південній частинах України . Історично пов’язана з територією полян. Південно-східне наріччя включає в себе три основні говори:

середньонаддніпрянський, слобожанський і степовий.

Степовий говір – один з новоутворених говорів південно-східного наріччя, найпізніший за часом формування, найбільший за територією поширення.

Межує на півночі з середньонаддіпрянським говором, на північному сході – з слобожанським говором, південному заході – з румунськими і молдовськими говірками, на північному заході – з подільськими говірками, на сході – з російськими говірками.

d:\не лазить!\map_of_ukrainian_dialects.png

Мапа показує розповсюдження діалектів. Наддніпрянський діалект, зіткнувшись із іншими діалектами, утворив степовий говір.

Степова покровська говірка характеризує:

1)пом’якшена вимова зубних перед –і- та наближена до –о- (ст’іл – стол) як і перед –і- в називному відмінку множини прикметників і займенників (т’і, гарн’і);

2) спрощення в групі –ждж- в дієслівних формах (одйіжжат’), (від’йіжжати);

3) вимова ненаголошених –о-, -е-, як у –і- перед наступним ненаголошеним –у-, -і- (гудуй, годуй, мін’і, мені), а також закінчення типу (слухайіш, слухайеш);

4) стверділа вимова –ц- в формах типу (просицца, просацца);

5)вплив закінчень твердого типу іменників на м’який і мішаний (кон’ові – коневі, ковал’ом – ковалем, ножом – ножем, земл’ой – землейу);

6) закінчення іменників жіночого роду в орудному відмінку однини (хатойу, грушойу, душойу), в давальному - місцевому відмінках однини не відбувається чергування приголосних звуків за правилами літературної вимови: рукі – руці;

на ногі – на нозі;

7) дієслівні форми типу крут’у – кручу, ход’у – ходжу;

8) у родовому відмінку однини іменників жіночого роду виступає закінчення



-и- (сол’и, радост’и).

Наша Покровщина межує з Запорізькою, Донецькою, Харківською областями. Тому цілком закономірним є той факт, що місцеві говірки зазнають змін:



  1. своєрідні особливості має лексика місцевих жителів, так як на неї великий вплив має російська мова: время – час, неділя – тиждень, откритка – листівка, карандаш – олівець, клубніка – полуниця, кип’яток – окріп, конфетки – цукерки, минутка – хвилинка, справка – довідка, ножниці – ножиці, приводити (приклади) – наводити, водітєль – водій, Турція – Туреччина;

  2. морфологічні:

гривнів – гривень, зла собака – злий пес, посуда – посуд, саме краще – найкраще, шестидесяти – шістдесяти.

Іменники, що означають власні назви, традиційно вживаються у називному відмінку замість кличного: Оля! Іди додому! Свєта, дай книжку!

(Олю, Світлано);

3) фонетичні діалектизми відрізняються від літературних звучанням:

гулубка – голубка, кужух – кожух, стульо – стілець, пінжак – піджак, хфартух – фартух, кухвайка – фуфайка, сижу – сиджу, ходю – ходжу, садю – саджу;


  1. граматичні особливості діалекти мають у відмінкових закінченнях слів:

горобцьом – горобцем, олівцьом – олівцем, душою – душею, кашою – кашею, грушою – грушею, поросятів – поросят, ночів – ночей, грошів – грошей;

  1. особливе місце в мові жителів району мають семантичні діалектизми від слів загальнонародної мови:

пироги – в значенні вареники,

піроги – в значенні пироги,

пиріжки (просторічне),

гуска (гузка) – бородавка або пухирець, наростень (бородавочний пухирець білого кольору, що зявляється на пальцях кінцівок),

настоювати – наполягати,

область – галузь, ділянка.

Невід’ємна частина мови жителів нашого краю - соціальні діалекти,які є проявом загальнонародної мови. Вони ґрунтуються на системі української мови і мають переважно окремі лексичні відмінності, наприклад: гуртожиток – общага, паспорт – ксива, хата – квартира, роба – одяг, шкапи – штани, бабло – гроші, предки – батьки, базар – ринок, комп – комп’ютер, шльори – черевики.

Ці слова виконують експресивну функцію, бо властиві окремим соціальним групам населення, і виражають певне ставлення до повідомлюваного та емоційне спрямування.

Говірки Покровщини – складна й розгалуджена лексична система, яка характеризується різноманітністю й новизною. Отже, діалекти рідного краю не можна втрачати, бо кожне слово – це ніби діамантова намистинка у великому разку нашої пребагатої мови.





Кожне сільце має своє слівце

Не менше, ніж окремими словами, мова мешканців регіону іскриться дотепними виразами і зворотами, історія яких часом буває досить загадковою. Ось наприклад, згадує дідусь дні своєї юності і не втримується, щоб не сказати: чимало води втекло з тих пір; зустрінуться приятелі після довголітньої розлуки і теж у захваті вигукують: скільки води втекло, відколи ми не бачилися. Про яку воду йде мова, і куди вона втікає? А все стає зрозумілим, якщо згадати про фразеологізми – іскрометні скарби мовної образності, які передають найтонші відтінки душевних порухів, обарвлюють висловлене в національний колорит. Вони, як і мова, є надійною схованкою здобутків культури, звичаїв, прагнень і сподівань народу, одним із найважливіших джерел для дослідження його минулого життя, для глибокого вивчення його словесних естетичних цінностей. Характерні риси будь-якого фразеологізму – строго окреслена граматична єдність, сталість словникового складу, відтворюваність постійно готової одиниці мовлення, узагальнене стале значення вислову, його більша або менша популярність і поширеність серед значної кількості мовлян. У мові жителів Покровського району можна спостерігати фразеологічні одиниці не однакові за генетичними, функціональними та структурно-граматичними ознаками. Це є і:





  • прислів’я (життя прожити - не поле перейти; на віку, як на довгій ниві; нове тепер у нас життя, нема старому вороття); приказки (не всі дома; половина по курай поїхали; п’яте колесо до воза; ні риба, ні м’ясо; нечистий на руку; заткнути за пояс; буде і на нашій вулиці свято) та інші;

  • крилаті вислови (борітеся – поборете,наша дума, наша пісня не вмре, не загине; у нас нема зерна неправди за собою);

  • різні ідіоматичні словосполучення (байдики бити; баляси точити; пальці знати; задніх пасти);

  • мовні штампи, кліше (здоровенькі були; просимо завітати; приділяти увагу; зважаючи на вище сказане); каламбури (правда твоя, що на вербі груші, а на осиці – кислиці; тринди-ринди – завтра празник; на вовка помовка – а зайці кобилу з’їли).

Сучасна українська фразеологія, творцями якої є український народ, складається з двох основних пластів:

1) загальнослов’янська фразеологія. У мові жителів нашого регіону ще й тепер широко вживаються фразеологізми, походження яких тісно пов’язане зі старослов’янською княжою мовою і ще давнішого біблійного фразеологічного набутку, наприклад: корінь зла, кромішна (безпросвітна) пітьма; і плоть і кров; на сон грядущий; не від миру сього; берегти як зіницю ока; святая святих; око за око; у поті чола; наріжний камінь; вовк в овечій шкурі;

2) давньоруська фразеологія, виникнення якої пов’язане з окремим існуванням давніх діалектів східних слов’ян, з існуванням давньоруської мови. Вона охоплює значно ширше коло питань суспільного буття, зокрема економіку, побут, у тому числі й родині стосунки. І тому найтиповішими в нашому краї такі фразеологізми цього шару : іду на ви; взяти на щит; кому що, а курці просо; вовків боятися - в ліс не ходити; товкти воду в ступі; вказати путь(прогнати); перемивати кісточки.

Стійкою назвою для всіх фразеологічних зворотів є фразеологічна одиниця. Цей термін уперше ввів у вітчизняну науку академік Виноградов В.В. Невід’ємною властивістю фразеологічної одиниці є її стійкість. Усі фразеологічні одиниці можна поділити на три типи:



зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення. Жителями Покровського регіону найчастіше вживаються:

фразеологічні фразеологічні фразеологічні

зрощення єдності сполучення

чужими руками спустити з очей;

дати гарбуза; жар загрібати; покласти голову;

мокрим рядном держати камінь шкірити зуби;

накрити; за пазухою; заклятий ворог;

точити теревені; сім п’ятниць на нагла смерть.

тяготитися у нитку; тиждень; http://festival.1september.ru/articles/559727/img2.jpg

у сірка очей позичити; мілко плавати;

залити за шкуру сала; скакати під чужу дудку;

зуби проїсти, і вусом не виносити сміття з

моргнути; хати;

скакати в гречку; переливати з пустого http://festival.1september.ru/articles/559727/img1.jpg

п’яте колесо до в порожнє;

воза. збити з пантелику;

з п’ятого на десяте.

З погляду стилістики, будучи частиною словникового складу, фразеологічні звороти утворюють декілька стилістичних пластів: міжстильові, книжкові, розмовні і просторічні фразеологізми.

У живій народній мові покровчан розмовні фразеологічні звороти володіють яскраво вираженою експресивністю, наприклад: грати в бирюльки; з миру по нитці – голому сорочка; мутити воду; на краю світу. Серед розмовних зворотів можна виділити групу тавтологічних, застарілих, експресивність яких виражена повтором слів, що мають однаковий корінь, наприклад: тьма тьмуща, дурень дурнем, чин чином. Дуже яскраве емоційно-експресивне забарвлення жартівливості містять фразеологічні звороти каламбурного характеру: без року тиждень, без задніх ніг. Особливе місце в мові місцевих жителів займають просторічні фразеологізми, які мають більше понижений стилістичний характер, наприклад: показати кузькину мать, дерти козла, ця група фразеологізмів характеризується яскраво вираженою емоційністю, частіше вони мають негативне забарвлення, несхвалення, наприклад: сунути носа, чесати язика; зневажливості: кропив’яне сім’я, гайка слаба; сварки: йолоп царя небесного, стара печериця.

У кожному селі Покровщини достатньо матеріалів усної народної творчості, зокрема поширені дотепні прислів’я та приказки. З уст бабусь та дідусів ми записали соковиті, влучні, найуживаніші, ті, про які кажуть, що вони “на кінці язика ”, оригінальні, нешаблонні. У розмові зі старожилами села ми скористалися приказкою”Як дві краплі води”. Але в нашому регіоні, як уточнили жителі, більш поширене Як з ока випав”. Антонімом до даної приказки може бути вислів “Похожа свиня на коня, тільки хвіст не такий”.

Відоме прислів’я “Яблуко від яблуні недалеко падає ” у селі Олександрівка має свій варіант “Який мішок, така й латка ”, “Яке коріння таке й насіння ”. І зовсім навіть несподівано – “Від гнилого яблука і здорове гниє, ” – прозвучало прислів’я в селі Єгорівка. Ось такі синонімічні пари прислів’їв, записані на Покровщини:


  1. Бідному куди не кинь,то все латкою наверх. – Такий бідний, як макове зерно начетверо.

  2. Це із тих, що з грязі в князі. – Не доведи, Боже, з Івана – пана, а зі старця – хазяїна.

  3. Яка хата – такий тин, який батько – такий син. – Який камінь - такий млин, який батько – такий син.

  4. Чужий кожух не гріє. – Чужа сорочка тілу не личе.

  5. На всі руки. – У нього руки на всі штуки.

Як бачимо, трапляються і повтори, і менш поширені варіанти, але що важливо, - максимально охоплюються текстові матеріали степової говірки, загальновживані, регіональні, суто місцеві.

Дуже цікавий суто місцевий матеріал приказок, які, зазвичай, характерні для окремих сіл Покровщини, рідше – регіону. Йдеться про приказки, що мовляться до слова чи при певних ситуаціях, обставинах. Наприклад, коли людина чимось заклопотана або заскочена зненацька кимось, із гнівом каже: «А щоб тебе муха вбрикнула» чи «Бодай тебе квочка вбила» ( село Зелена Долина).

Приказка, що передає найвищу міру подвигу, оцінку того, що трапилось «Упасти з віника і вбитись» ( Покровське).

Приказки, що передають риси характеру вдачі людини і підпорядковані формулі – «Такий неохайний, як Нина» ( село Єгорівка).

Приказки, які людина вживає з побутової нагоди «Накажи мене,Боже, хлібом та сіллю» (с. Червоний Лиман).

Практично кожен населений пункт має своє “слівце”, прислів’я, що супроводжують різноманітні трудові процеси, обрядові дійства.

Безмір життя залишив глибокі сліди у фразеологічних зворотах. Тут і літопис, сприйняття явищ дійсності, і вираження обріїв мудрості, і високість народної моралі, і виробнича діяльність, і картинки побуту, і народні звичаї та обряди… Усе віддзеркалювалося в образному слові і в гомоні століть, осягало кришталеводзвонну форму. З усіх усюд буття плинули в океан мови золоті струмки народного досвіду і незнищенність духовної снаги.



Чарівні назви рідного краю

Рідний край! З нього починається Україна. Пізнати культуру, побут, історію свого народу – значить закласти основи національної самосвідомості.

Одним із джерел пізнання історії рідного краю є назви сіл, рік, лісів, долин…

Наші дослідження стосуються топоніміки (від грецького топос – «місце» і онома – «ім’я»). Топоніміка - наука про власні географічні назви –розкриває не лише значення топонімів, процеси утворення ,еволюції, а й дає філологічний матеріал для дослідження етногенезу та етнічної історії народів, меж їхньої етнічної території.

Земля – не лише місце життя людей, вона є книгою, в якій історія людства записується в географічних назвах. Власні назви, перш за все , є пам’ятками мови, причому найдавнішими.

d:\не лазить!\662px-~1.gif

Мапа Покровського району

Кажуть, що в мові кожна нація бачить своє відображення. Це стосується географічних назв. Дивовижний, волелюбний, героїчний, самобутній – таке відображення має народ нашого краю. Селище Покровське стоїть на місці колишнього зимівника. У XVII ст. ця місцевість належала Запорозькій Січі. Першим поселенцем зимівника був відставний старшина Головко (1760р). Нова назва поселення – Покровське – пов’язане з церквою, зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Існує такий переказ: неподалік від селища запорозькі козаки відбили у татар селян, яких гнали у полон. а трапилося це, як кажуть, якраз на свято Покрови Пресвятої Богородиці. Звідси і назва:

Покрова->Покров+ськ-е

Селище Покровське розташовуване в степовій зоні, де протікає річка Вовча. За народними переказами, назву їй дали численні вовчі зграї, які водилися в заростях уздовж берегів, адже дичини було вдосталь.

За другою версією, річка невеликим струмком витікала з вовчого лігва. А за третьою - назва зовсім не пов’язана з вовками, а вказує на погану якість води.

Ліва притока Вовчої – річка Гайчур, яка має історичне походження, бо сягає часів боротьби з татарськими ордами. Назва складається з двох тюркських слів «гай» - вільно, легко, «чур» (або «чул») – степ. Тобто річка, що вільно тече в степу. Наш Покровський край багатий своїми родючими землями, лісами, гаями, долинами. А найцінніший скарб – це поселення наших пращурів, яке стало основою Покровщини.

Використовуючи розповіді місцевих старожилів, матеріали архівів краєзнавчого музею, літературних джерел, ми систематизували власні назви населених пунктів Покровського району за походженням:

1) від назви осіб: Андріївка, Гаврилівка, Герасимівка, Данилівка, Єгорівка, Катеринівка, Олександрівка, Олексіївка, Остапівка, Петрикове, Романки, Цикове, Чорненкове;

2) від назв, пов’язаних із рослинним світом: Березове, Вербове, Вишневе, Малинівка, Просяна, Яблунівка;

3) назви сіл ,пов’язані з територіальними та рельєфно-ландшафтними особливостями: Водяне, Гай, Діброва, Зарічне, Лісне, Піщане, Привілля, Скелювате, Солоне, Степове;

4) ідеологічно забарвлені назви сіл: Братське, Відрадне, Вільне, Комунарівка, Першотравневе, Радісне, Тихе, Хороше;

5) назви, утворені від новопоселень: Новомиколаївка, Новомихайлівка, Новопетрівка, Новоукраїнка.

Дослідивши способи творення власних назв населених пунктів Покровщини, дійшли висновку, що тут присутні такі способи словотвору:

Суфіксальний префіксально – безафіксний складання

суфіксальний основ

-івк-,-ївк- За-річ-н-е Гай Богодарівка

Андріївка При-віл-л-я Великомихайлівка

Гаврилівка Кривобоке

Герасимівка Маломихайлівка

Данилівка Новомиколаївка

Єгорівка Новомихайлівка

Олексіївка Новопетрівка

Олександрівка Новоукраїнка

Яблунівка Першотравневе

-ов-,-ев- Орестопіль

Сепове Старокасянівка

Вишневе

Діброва


Цикове

Вербове


-ан-,-ян-

Просяна


Водяне

Піщане


-зьк-,-ськ-

Остапівське

Запорізьке

Калинівське



-н-

Вільне


Лісне

Окрему групу становлять власні назви – словосполучення:

Зелений Гай,

Зелена Долина,

Червоний Лиман

Крім офіційних назв, частини Покровського мають просторічні назви. Південна частина селища носить назву Сірківка, від імені видатного кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, так як на цій території знаходився його зимівник. Східна частина – Глиняна, так як тут знаходилися поклади глини, яку використовували для будівництва хат – мазанок. Інша частина мала назву Ярки, бо ця територія була посічена глибокими ярами. Західна окраїна Покровського має назву Ярина- це природне насадження дерев, кущів. Ранньої весни тут буяє різнобарв’я першоцвітів, за словами старожилів, це, можливо, і дало таку назву.

Власні назви Покровського району передавалися з покоління в покоління, живуть і зберігають у собі різноманітну інформацію про їх творців . Це справжня етнолінгвістика, яка виражає народний світогляд, народне мислення, оберігається, примножується і поширюється в народі. Це безцінний скарб України!



Структура власних імен


  1. Історичні відомості.

Прізвище – найменування особи, набуте при народжені або вступі в шлюб,що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість.

Досліджуючи походження сучасних українських прізвищ, не можна оминути й таке важливе джерело, як влучні прізвиська, які живуть і сьогодні в українських селах. Відрізняються вони від прізвищ тим, що не бувають оформлені ніякими особовими документами. Дуже велика кількість теперішніх родових прізвищ виникла саме з колишніх прізвиськ.

Генетичний зв’язок із прізвиськом закріпився в самому значенні “прізвище ”. Інше походження має російське слово “фамилия”, яке запозичене через польську або німецьку мову з латинського familia – “домочадці, родина”. Щоправда, слово “фамилия” почало вживатися лише з часів Петра І, до того друге найменування людини позначали в російській мові “прозвище”.

Масово родові прізвища зустрічаються в письмових джерелах, що стосуються українських земель в XIV – XVI століттях. Спочатку родові прізвища мали переважно багаті люди, які мали статки (купці,бояри,магнати, власники земель). Проте вже в XVII ст. ледь не всі українці мали власні прізвища, щоправда прізвища часто трансформувалися, на їх основі могли створюватися нові, наприклад, син людини з прізвищем Ткач, міг отримати прізвище Ткаченко (син Ткача). Багато прізвищ з’явилося в часи Запорозької Січі, оскільки при вступі на Січ козак міняв своє старе прізвище на нове. Стабільності прізвища набули лише в XIX ст. Поширеною також була зміна старих прізвищ на аристократичний лад, хоча простолюдинам пани та шляхтичі намагалися чинити в цьому перешкоду. Паралельно співіснували офіційні прізвища та неофіційні прізвиська, які знаходили своє відображення в українській діловій та художній літературі.



  1. Джерело походження прізвищ.

Походження українських прізвищ можна класифікувати на основі таких джерел:

а) відіменні прізвища;

б) прізвища, утворені від назви місця проживання чи походження;

в) прізвища, утворені від назви професії або за соціальною належністю;

г) прізвища, утворені за індивідуальними ознаками перших носіїв.

Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищ на Покровщині виявляється у великій групі іменувань, які вказують на ремесло, професію, місце проживання,вид заняття першого носія прізвища.

Народні найменування осіб за християнськими та дохристиянськими слов’янськими іменами є прізвища, утворені від імен:

Білан – білий( Біленко, Біланюк).

Іван – Іваненко, Іванченко, Іванчук, Іванюк.

Петро – Петренко, Петриченко, Петрик.

Роман - Романенко, Романюк, Романчук.

Тарас – Тарасенко, Тарасюк, Таращенко.

Прізвища, утворені від місця проживання чи походження:

Волинець, Волинюк, Німченко, Німчук, Полтавцев, Полтавський, Лях, Ляшенко, Москаль, Москаленко, Москалюк, Москальчук, Москалець,Литвин, Литвиненко, Литвинюк, Татаренко, Татарчук, Лісовий, Яровий, Садовий.

Прізвища, утворені від професій та соціальною належністю:

Ремісники:

Гончар – Гончаренко, Гончарук.

Коваль – Коваленко, Ковалюк.

Кравець – Кравченко, Кравчук.

Швець – Шевченко, Шевчук.

Ткач – Ткачук, Ткаченко.



Військові звання:

Писар – Писаренко, Писарчук.

Сердюк – Сердюченко.

Церковні чини:

Дяк – Дяченко, Дячук.

Пономар – Пономаренко, Пономарчук.

Поп – Попенко, Попович.

Титар – Титаренко, Титарчук.

Сільське господарство:

Різник – Різниченко.

Косар – Косарчук.

Чабан – Чабанко, Чабаненко.

Чередник – Чередниченко.


Є групи прізвищ, що відображають якусь особливість одягу, характерну прикмету житла, характер людини, фізичні вади перших носіїв прізвищ:

Довгий, Добряк, Довгопол, Заклунний, Сіроштан, Рябоштан, Кривохат, Тихий, Куций, Рудий.

Такі прізвища наших пращурів і стали основою сучасних прізвищ українців. Звичайно, не можна охопити всі типи українських прізвищ, які популярні в нашому регіоні,на Дніпропетровщині. Це величезний за обсягом надзвичайно розмаїтий за будовою і значенням лексичний шар нашої мови.


  1. Цікаві факти.

Статистичні дані рацсу Покровської селищної ради свідчать, що найпоширеніші прізвища в районі – утворені від власних імен. Зафіксовано понад 10 розмовно – побутових варіантів імен Іван, від якого виникли прізвища Іванов, Іванцов, Іващенко, Іваненко, Іванюга…

Більше півсотні прізвищ походить від таких імен, як Яків, Михайло, Григір.

Існують деякі цікаві факти. Наші сучасники - земляки (за даними Покровського рацсу) полюбляють незвичайні імена. Останнім часом молоді батьки зареєстрували своїх дітей із іменами:

Августина, Ада , Аміна, Аделіна, Альбіна, Влада, Софія, Марк, Юрія, Мілена, Неоніла, Керлайн, Юліан, Мілана, Ханна.

Але найбільш популярними стають давні жіночі та чоловічі імена:

Аріна, Борис, Василина, Всеслав,Дар’я, Данило, Тарас, Ілля, Родіон, Христина, Нікіта, Назар, Ліза, Кирило, Ксенія, Михайло, Мирослав, ,Стефанія.

Досить поширеними для нашої степової говірки є факти вживання похідних форм імені, утворених від повних імен:

Віта від Вікторія, Віталіна, Віталія;

Люся від Людмила;

Саня,Санько від Олександр;

Женя від Євген, Євгеній;

Маня, Маша від Марія;

У розмовно – побутовому мовленні покровчан можна почути називання мешканців по батькові. Серед власних імен є стилістично нейтральні антропоніми, що виконують функцію поважного звертання:

Іванівно (жін.р., Кл. відм.), Івановичу (чол. рід, Кл. відм.)

Василівно (жін.. рід, Кл. в.) Васильовичу (чол.. рід, Кл. в.)

Михайлівно (жін. Р., Кл. в.) Михайловичу ( чол.. р., Кл. в.)

Петрівно (жін.. р., Кл. в.) Петровичу (чол.. р., Кл. в.)

Таке звертання до людини вносить відчуття природності,невимушеності у ситуаціях спілкування.



4.Морфологічна будова.

Морфологічна будова українських прізвищ дуже різноманітна. Найбільш поширені на Покровщині прізвища з суфіксами:

- енк – (в значенні “чийсь син”) Бондаренко;

- єнк – Коваленко, Іваненко, Шевченко, Ткаченко, Сергієнко;

- еньк – Потебенько;

- чук -, -ук, -юк – Максимчук, Ковальчук, Іванюк, Ткачук, Шевчук;

- ко – вказує на походження від козацьких родів. Найбільш розповсюджено на Сірківщині (просторічне) – Сірко, Смішко, Гринько, Забудько, Клочко, Приходько;

- ович -, -ич: ( деколи прізвища білоруського походження) Давидович, Андрухович, Зварич, Найдич;

- ик,ник : Білик,Боржник, Скрипник, Пасічник;

- ець, єць : Коломієць, Клець;

- щук : Поліщук, Грищук;

- ач : Деркач, Пугач;

- сь (форма імені, без подальшого приєднання суфікса) Івась, Петрусь.

Скорочені прізвища, які закінчуються на м’який приголосний із суфіксами – усь - (Щусь), -ань-( Горбань) –аль-( Довгаль).

Прізвища прикметникового типу з суфіксами:

- ськ - , -цьк-, - зьк-: Ставицький, Старицький, Водолазький.

Прізвища, утворені лексико – семантичними способами:

Борис, Кузьма, Сорока, Середа, Капуста, Дуби, Лобода, Горобець.

Значне поширення на Покровщині має словотворчий тип прізвищ:

Прізвища у формі членного прикметника ( дієприкметника) із закінченнями – ий ( -ій-), а в прізвищах жінок –а (-я) :

Кривий – Крива;

Погорілий – Погоріла;

Завгородній – Завгородня;

Рижий – Рижа.



Отже, прізвище – це не сухий,позбавлений змісту паспортний знак, це живе слово,пам'ять роду. І якщо одне прізвище несе в собі історію роду, то всі вони разом складають історію народу. А ми – маленька її частинка.



Додатки

2012-05-21 08

Пахолко Парасковія Василівна (1924р.н.) розповідає про походження прізвищ, говірок Покровщини

dsc-0000061

Дослідницька група на березі річки Вовчої

Гайчур – ліва притока річки Вовчоїpic_0355фото0848

Яблуко – твірна основа назви села Яблунівка

d:\img_1091.jpgd:\img_1095.jpg

Пошукова робота в бібліотеці

Покровський край очима дітейd:\dsc-0000083.jpg

d:\dsc-0000086.jpg

d:\dsc-0000088.jpgd:\dsc-0000087.jpg

Література

  1. Богомаз М.С. Придніпров’я рухається та тече… - Дніпропетровськ, Дніпрокнига, 2004р.

  2. Вихованець І.Р. Таїна слова. – Київ, Радянська школа, 1990р.

  3. Масенко Л.Г Українські імена і прізвища. – Київ, 1990р.

  4. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія. – Харків, Вища школа, 1978р.

  5. Правопис власних прізвищ. Український правопис, 2007р.






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал