Спрямування



Pdf просмотр
Сторінка3/7
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Санітарно-гігієнічні умови та безпека праці
Гувернери, як правило, працюють у комфортабельних будинках та апартаментах

28 з побутовим мікрокліматом. Одні приїжджають на роботу, інші можуть проживати у будинку, де працюють, маючи окрему кімнату. Робота розумова, напружена.
Робочий час ненормований. Вони можуть працювати вечорами та у вихідні дні, але за це вони отримують додаткову платню. Обмежень щодо статі і віку в принципі немає, але перевага віддається жінкам.
Несприятливими факторами є режим праці та відпочинку, емоційне та нервове напруження.
Вимоги професії до особистості працівника
Професія гувернера пред'являє свої специфічні вимоги до працівника. Гувернер навчає дітей рахувати, читати, писати, організовує для них ігри, розповідає казки, цікаві історії, тому він повинен бути зібраним, організованим, терплячим, здатним до емоцій. Окрім того, він повинен знати вікову та педагогічну психологію, педагогіку, бути широко освіченою, ерудованою людиною. Важливо мати комунікативні та організаторські здібності, здатність до емпатії (розуміння почуттів
інших людей).
Гувернер повинен мати гарні манери, високий рівень загального інтелекту, широкий кругозір і ерудицію, хорошу координацію рухів. Він повинен бути врівноваженою людиною, бажано жвавою, із сильним характером, емоційно стабільним, мати довготривалу і оперативну пам'ять, переключення і розподіл уваги, розвинене наочно-образне і абстрактно-логічне мислення.
Гувернер має бути бути охайним, акуратним, приємним у спілкуванні, доброзичливим, спостережливим.
Професійне навчання
Гувернерів готують у педагогічних училищах, коледжах, педагогічних
інститутах та на спеціалізованих курсах різних форм власності. Для вступу необхідно мати хорошу зовнішність, здібності до педагогічної діяльності, любити дітей. Необхідні глибокі знання дитячої психології і педагогіки.
Гувернер повинен любити і вміти грати на музичних інструментах, танцювати, малювати, знати іноземну мову.
Особи, які мають педагогічну або психологічну освіту, можуть легко пройти

29 перепідготовку і працювати гувернером.
Протипоказання до навчання та професійної діяльності
Професія гувернера не рекомендується особам, які мають захворювання опорно- рухового апарату, функціональні розлади серцево-судинної та нервової системи,
інфекційні та алергічні хвороби, дефекти мови та різко наявні фізичні вади.
Психофізичними протипоказаннями для оволодіння професією гувернера є емоційна неврівноваженість, низький рівень комунікативних і організаторських здібностей, розподіл уваги.
Заробіток та перспективи зайнятості
Заробітна плата гувернера оговорюється при укладенні контракту. Вона, у більшості випадків, становить комерційну таємницю.
Кар'єра гувернера залежить від рівня освіти, здібностей, інтелігентності і культури. Вони, у більшості випадків, працюють у приватних осіб. Останнім часом потреба у таких працівниках зростає. Ті, хто знає іноземні мови, має вищу освіту та досвід роботи з дітьми не менше 3-х років проблем з працевлаштуванням не мають.
Можливе відкриття приватної фірми, робота за кордоном. Взагалі, ризик безробіття невеликий.
Близькі професії: вчитель, вихователь, економка, патронажна сестра.
Психограма професії гувернера
Професійноважливі якості
Психодіагностичні методики
Діагностичні показники
1.Професійна спрямованість
Тест Голланда
С+, К+, А
2.Стиль спілкування
Тест Лірі-Шейна довірливо-діалоговий альтруїстичний рефлективно- маніпулятивний
3.Сенсомоторика:
- точність рухів;
- координація рухів "Лабіринт"
"Сенсомоторна проба" вище за середній рівень
4.Увага:
-розподіл;
- переключення
ВН-2
"Додавання чисел з переключенням" середній рівень

30 5.Пам’ять:
- довготривала;
- оперативна "Числові ряди"
КНОП-1 вище за середній рівень
6.Мислення:
- наочно-образне;
- абстрактно-логічне
ТІП
Тест Амтхауера вище за середній рівень
7.Інтелект:
- загальний;
- вербальний
Тест Амтхауера
Тест Векслера вище за середній рівень
8.Емоційно-вольові якості:
- емоційна; стабільність
- відповідальність;
- дисциплінованість;
- толерантність;
- самоконтроль;
Тест Кеттела 16ФО-187-А
C+, G+, Q1+, Q3+, М-
9.Комунікативні особливості:
-емпатія;
- доброзичливість
Тест Мехрабяна високий рівень
МАЙСТЕР ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ
Загальна характеристика професії
Однією з центральних фігур професійно-технічної освіти є майстер виробничого навчання.
Він формує в учнів професійні уміння і навички на основі тих знань, які вони отримують у процесі теоретичного навчання. Теоретичну підготовку учнів здійснюють викладачі училища, а виробничу – майстер виробничого навчання.
Виробниче навчання проводиться у два етапи: навчання в майстернях училища та виробнича практика на підприємствах.
Майстер виробничого навчання організовує виробничу практику учнів, допомагає кожному з них влитися в робочий колектив, навчитися працювати самостійно, успішно справлятися з виробничими завданнями.
Майстер виробничого навчання планує і забезпечує виконання навчально- виробничих робіт, складає програми проведення занять, готує практичні розробки навчальних тем, оновлює курс у відповідності з найновішими досягненнями

31 практики, визначає шляхи ефективного формування в учнів професійних знань та умінь. Він підбирає наочні методи навчання і дохідливі форми викладення матеріалу, підбирає завдання і вправи для закріплення теоретичних знань, складає
індивідуальні плани роботи учнів.
Майстер виробничого навчання знайомить учнів з методами праці, технікою і технологією виробництва, навчає користуватися технічною документацією, практичним прийомам і навичкам, здійснює контроль за виконанням завдань й оцінює успішність їх засвоєння, стимулює становлення майстерності учнів і розвитку технічної творчості. Він слідкує за дотриманням правил охорони та безпеки праці, забезпечує матеріально-технічне оснащення робочих місць учнів, виявляє й усуває неполадки у технічному обладнанні.
Виробниче навчання в майстернях тісно пов’язане з засвоєнням учнями теоретичних знань. Тому майстер виробничого навчання повинен мати повне уявлення про об’єм і зміст знань, отриманих учнями на теоритичних заняттях.
Проводячи вступний, поточний і заключний інструктаж з тем, що вивчаються, майстер виробничого навчання навчає учнів раціональним прийомам і способам виконання робіт і правильної організації робочого місця. До завдань майстра входить також забезпечення учнів матеріалами, інструментами, кресленнями, технологічними картами та розробка плану виробничого навчання групи на певний період.
Для успішної діяльності майстера виробничого навчання необхідно знати вимоги до організації навчально-виробничого процесу, технологію навчального виробництва, обладнання і правила його експлуатації, основи педагогіки і методики виробничого навчання, правила і норми охорони праці і техніку безпеки. Крім того він повинен досконало володіти навичками декількох робітничих професій.
Навчальні заклади профтехосвіти комплектуються з випускників шкіл, які не завжди поступають до училища під впливом інтересу до тієї чи іншої професії. Тому труднощі, які можуть виникнути, а часто неминучі на перших порах, можуть викликати в учнів почуття розчарування, посіяти зневіру в свої сили. Для того, щоб подолати ці труднощі, прищепити учням любов до обраної професії, створити

32 навчальну групу як єдиний працездатний колектив, майстер виробничого навчання повинен постійно проводити велику копітку виховну роботу. При цьому він повинен постійно пам’ятати, що перед ним зовсім молоді люди, ще не знайомі з тим, чому майстер їх буде навчати і можливо вперше у житті виконують дії, які від них вимагаються. До того, у підлітків інша психологія, ніж у дорослих людей, і до них потрібно застосовувати інші мірки і методи.
Професійна діяльність майстра виробничого навчання тісно пов’язана з роботою викладачів теоретичного навчання, фізичної підготовки, вихователів, керівників художньої самодіяльності та технічної творчості.
За класифікацією професій професійна діяльність майстра виробничого навчання відноситься до професій типу “людина-людина”.
Санітарно-гігієнічні умови і безпека праці
Професійна діяльність майстра виробничого навчання відноситься до робіт з середнім ступенем важкості і напруженості праці.
Обмежень щодо статі та віку немає. Завантажені, в основному, мовний, слуховий, зоровий та руховий аналізатори. Режим праці майстра виробничого навчання – педагогічне навантаження і ненормований час на виховну роботу.
До особливих умов праці можна віднести високу психологічну напруженість і велику відповідальність.
Вимоги професії до особистості працівника
У діяльності майстра виробничого навчання значне місце посідають
індивідуально-психологічні особливості, які впливають на її успішність.
Майстер виробничого навчання повинен володіти технічним складом мислення і практичними навичками ручної праці, основами педагогічної майстерності.
Робота майстра і технічна, і, водночас, педагогічна, тому він повинен володіти певними здібностями і знаннями з цих, таких різних, областей.
Як педагогу, йому необхідне покликання, тобто поєднання конструктивних, комунікативних і організаторських здібностей. Конструктивно-педагогічні здібності майстра – це ті якості розуму, які дозволяють йому відбирати, зберігати і обробляти

33
інформацію так, щоб вона ставала зручною для засвоєння учнями, а також передбачити результати свого педагогічного впливу.
Комунікативні здібності майстру виробничого навчання потрібні для регулювання міжособистісних стосунків в учнівському колективі. Спілкування майстра з учнями повинно приносити кожному з них радість і задоволення. Довір’я і повага укріплює в них почуття впевненості, відкриває простір для їх ініціативи і винахідливості, а створення з навчальної групи працездатного колективу вимагає від майстра добрих організаторських здібностей.
Високі вимоги пред’являються до мислення – пам’яті, спостережливості і деяких рис характеру майстра виробничого навчання. Йому необхідні аналітичність мислення, великий об’єм оперативної і довготривалої пам’яті, емоційна стійкість, самовладання, доброзичливість.
Майстер виробничого навчання повинен уміти розумно керувати своєю увагою; в одних випадках концентрувати її на якомусь одному об’єкті, в інших – розподіляти між багатьма, іноді зовсім різними об’єктами. Наприклад, розмовляючи з одним учнем, він тримає у полі зору своєї уваги й інших, бачить, що робиться біля їх верстатів чи столів.
Важливе місце в успішній роботі майстра займає мова, яка повинна бути грамотною, зрозумілою й емоційною. Крім цього, майстру виробничого навчання повинно бути притаманне уміння переконувати. Цьому сприяє доброзичливість і повага до співрозмовника.
Невід’ємною умовою успішної роботи майстра є педагогічний такт, який проявляється, перш за все, у здатності швидко орієнтуватися в ситуації і використовувати найбільш доцільні засоби і методи навчальної і виховної роботи.
Педагогічний такт проявляється в манері спілкування з учнями.
Робота майстра виробничого навчання вимагає безперервної напруженості. Тому він повинен володіти емоційною стабільністю, витримкою і терпінням, доброю саморегуляцією поведінки і самоконтролем, щоб не дратуватися, не підвищувати голос.

34
Професійне навчання
Майстрів виробничого навчання готують індустріально-педагогічні технікуми, а також педагогічні інститути й університети. Професію майстра виробничого навчання можна набути і в деяких технічних вузах на педагогічніх факультетах за спеціальністю “професійна освіта”. Термін навчання залежить від рівня акредитації навчального закладу.
У процесі навчання вивчаються такі провідні дисципліни, як матеріалознавство, спецтехнологія, педагогіка, психологія та інші.
Оволодіння навчальним матеріалом у процесі навчання дає можливість майстру виробничого навчання працювати вчителем, викладачем вузу, коледжу, вихователем тощо.
Протипоказання до навчання та виконання
професійних обов’язків
Професія майстра виробничого навчання пов’язана з певними нервово-психічними навантаженнями, тому вона протипоказана людям із захворюваннями нервової системи.
Є й інші протипоказання до цієї професії. Якщо людина надає перевагу самоті і її дратують гамірливі, непосидючі і не завжди приємні у спілкуванні підлітки, якщо вона не схильна до довготривалих і ретельних пояснень, тоді оволодівати цією професією недоцільно
Заробіток і перспективи зайнятості
Оплата праці майстра виробничого навчання погодинна і залежить від навчального навантаження. Крім того є різні надбавки, доплати, премії. Заробітна плата майстра виробничого навчання значно вища, ніж вчителя звичайної школи.
Майстри виробничого навчання працюють у державних і приватних (уже з’явилися) професійно-технічних навчальних закладах, значення яких у підготовці робітничих кадрів значно підвищилося. Тому попит на фахівців цієї професії на ринку праці стабілізувався. Ризик безробіття – мінімальний.

35
Психограма професії майстра виробничого навчання
Професійно важливі якості
Психодіагностичні методики
Діагностичні показники
1.
Професійна спрямованість
Тест Голланда
С+, Р+
2. Мислення:
- аналітичне;
- технічне
«Числові ряди»
Тест Бенетта вище середнього рівня високий рівень
3. Увага:
- концентрація;
- розподіл
Тест Анфімова
ВН-2 вище середнього рівня високий рівень
4.
Комунікативні й організаторські здібності
КОС-2 високий рівень
5. Оперативна пам’ять
ОП-1 високий рівень
6. Емоційно-вольові якості:
- емоційна;
Стабільність;
- відповідальність;
- доброта, щирість;
- наполегливість;
- самостійність;
- високий;
Самоконтроль;
- ввічливість;
- високий інтелект
Тест Кеттела 16ФО-187-
А
C+, G+, A+, E+,Q2+, Q3+, N+,
B+

ПЕДАГОГ- ОРГАНІЗАТОР
Загальна характеристика професії
Педагог-організатор є працівником освітньої сфери, який здійснює організацію виховних і культурно-просвітницьких, спортивно-оздоровчих та туристично- краєзнавчих заходів з учнівською молоддю.
Професія “педагог-організатор” з”явилася порівняно недавно – на початку 90-х років.
Років ХХ століття. Проте діяльність, пов”язана із вихованням та організацією заходів, що сприяли гармонійному розвитку підростаючого покоління, відома ще із

36 прадавніх часів.
У історії виховавння відправною точкою стала педагогічна практика первісних людей. Виховання підростаючого покоління на кожному етапі розвитку людини мало свої особливості.
На початковій стадії розвитку людства організованих форм виховання, а тим більше диференціації виховних впливів (морального, трудового, інтелектуального спрямування) не існувало. Виховання відбувалося стихійно і обмежувалося прямим відтворенням невеликого суспільного досвіду.
Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та виникненням сталих колективів родичів (роди, племена). З’являються релігійні уявлення. Перша інституціалізована форма виховання дітей – вікова
ініціація (перехід до групи дорослих) – це система випробувань та церемонія посвяти підлітків у повноправні члени колективу, чому передує досить тривала спеціальна підготовка.
Мета виховання у цей період полягала в передачі підростаючому поколінню трудових навичок, установлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, обрядів, звичаїв. Єдиною виховною інституцією виступала ціла община. Поступово функція виховання закріплювалася за групою старійшин, які були носіями і хранителями колективного досвіду. Часто роль вихователів виконували і старші діти.
Виховання було суспільним, спільним і однаковим для всіх, здійснювалося шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих і носило практичний характер. Воно було природним і вільним.
На останніх етапах матріархату з”явилися перші в історії заклади для розвивання
і виховання підростаючого покоління – будинки молоді, окремі для хлопчиків і дівчаток. Тут діти під керівництвом старійшин роду готувалися до життя та праці.
До найперших в історії людства організаційниї форм виховання належать дитячі
ігри, традиції, звичаї, ритуалізовані обряди, усна творчість первісних людей.
Особливе значення надавалося дотриманню встановлених заборон – табу.
Чітко виховання виділяється як самостійна соціальна функція в країнах

37 стародавнього Сходу. У давньосхідних країнах найголовнішою ознакою виховання була поява спеціальних навчально-виховних закладів – шкіл, де відбувалося систематичне навчання дітей. Перші школи виникли в III-II тис. до н. е. у таких країнах, як Шумер, Єгипет, Індія, Китай.
Школи в Шумері виникли в середині III тис. до н. е. з метою підготовки писарів
- , людей, які вміли користуватися клинописом. Власної назви вони не мали і називалися “будинки глиняних табличок”, уситель - “батько будинку глиняних табличок,” учень – “син будинку глиняних табличок”. Це тому, що писали шумери на глиняних табличках (по мокрій глині).
Школи в Єгипті також виникають у III тис. до н. е. Приблизно в цей час тут з”являється письменність. Існували школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців. Лише у школах для жерців вивчали ієрогліфічне письмо, яке вважалося священним. У цих школах усе огорталося містикою і таємничістю, тут передавали уміння відправляти релігійні культи, а також повідомляли наукові відомості з математики, астрономії, географії та медицини, які трималися в таємниці від інших людей.
У II тис. до н. е. виникають перші навчальні заклади в Китаї – общинні школи.
Крім державних, існували також приватні школи. Перщу приватну школу відкрив
Конфуцій. Основу навчання складали “шість мистецтв” – стрільба з лука, управління конем, музика, письмо, арифметика, етикет.
Великий поштовх розвитку освіти та учительста було зроблено в стародавній
Греції, економічний та культурний розквіт якої датується VI-IV ст. до н. е. Добре відомі дві виховні системи тогочасної Греції: спартанська і афінська.
Особливості спартанської виховної системи. Виховання в Спарті мало яскраво виражений військово фізичний характер. З 7 і до 18 років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу – агелах, де устрій життя був повністю побудований за військовим зразком.
Залежно від року навчання, дітей у агелах ділили на окремі загони. Керівником агелу був пейдоном – спеціальна посадова особа від держави. До виховної роботи залучалися найбільш спритні й розумні юнаки віком від 15-ти до 17 років (ірени).

38
Виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності, розвиток витривалості та засвоєння науки перемагати. Багато уваги приділялося таким військово-гімнастичним вправам, як боротьба, біг, метання списа та диска, прийоми кулачного бою. До цього приєднувалися музика, спів та релігійно-обрядові танці.
Особливості афінської виховної системи. Тут виховання носило виражений
індивідуальний характер. Афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Кінцевою метою виховання виступала гармонійно розвинена особистість. Ідеальною людиною вважалася та, котра була прекрасна тілом і душею.
Хлопчики після семи років починали відвідувати школу. З метою уникнення небажаних вуличних знайомств, хлопчика в школу і зі школи супроводжував спеціально підготовлений раб-педагог ( з гр. “пайс” –дитина, “аго” –веду за руку).
Школа з грецької означає спокій, дозвілля. У подальшому цим словом називали бесіди філософів з учнями, а ще пізніше – і шкільні заняття взагалі. Школи були приватними і платними.
Виховання, школа і педагогічна думка у стародавньому Римі на усіх етапах мали на меті, перш за все, практичні цілі. Діти з простих сімей отримували практичну трудову підготовку, а дітей привілейованих громадян готували до активної державної діяльності. Першочерговою справою було вироблення в представників усіх верств населення такої якості, як відданість батьківщині.
Елементарні (початкові) школи існували ще в II ст. до н. е. У другій половині республіканської епохи (II ст. до н. е.) виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної римської освіти. Вони готували дітей із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Тут оволодівали ораторським мистецтвом, вивчали у великому обсязі філософію, риторику, правознавство, надавалися деякі відомості з математики, астрономії, музики.
В епоху середньовіччя (V – поч. ХVI ст.) в сім”ях під наглядом матері та спеціальних виховательок, а також у пансіонатах при жіночих монастирях. основним типом виховання було церковне виховання, в основу якого було покладено аскетичну доктрину, байдуже ставлення до мирських благ і покірливість

39 земним властям. Людина розглядалася як гріховна істота, яка зобов”язана молитвами і праведним життям спокутувати первородний гріх. У всіх церковних школах учителями були духовні особи. Освіта мала строго теологічний характер,
Лицарське виховання одержували діти світських феодалів. Його метою було виробити у майбутніх лицарів кріпосницьку мораль, навчити вести себе у “вищому’’ товаристві і дати військово-фізичну підготовку через часті озброєні сутички між феодалами. Виховання й освіта жінок в епоху середньовіччя також мали становий характер. Дівчата знатного походження виховувалися у сім”ях під наглядом матері та спеціальних виховательок, а також у пансіонатах при жіночих монастирях.
У ХVI ст. на тлі культурного й ідеологічного розвитку ряду країн Західної і
Центральної Європи виникли нові підходи до методів навчання і виховання., які грунтувалися на ідеї гармонійного та багатостороннього розвитку особистості дитини, успадкованій від античної педагогіки. Гуманісти вважали, що в процесі навчання і виховання діти повинні набути здатність активно мислити, самостійно пізнавати оточуючий світ. У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалося за допомогою нагляду і особистого прикладу вихователів.
Протягом ХVII-ХVIII ст. у країнах західної Європи для малозабезпечених дітей
існувала народна школа, яка обмежувалася навчанням дітей читанню, писанню і рахуванню.
У другій половині ХVIII ст. у країнах Західної Європи стали появлятися “школи навчання”, які мали за мету дати елементарну освіту дітям робітників і намагалися охопити якомога більшу кількість дітей. Наприклад, у щколах взаємного навчання старші та більш підготовлені учні ставали помічниками вчителя і під його керівництвом проводили заняття з рештою учнів. У школах не було класів. Учні, розділені на десятки, навчалися в своїх старших товаришів, які називалися моніторами. Останні одержували інструкції від педагога, чому і як треба навчати.
У ХIХ ст. у чоловічих та жіночих гімназіях виховну роль виконували наглядачі, які відповідали за дисципліну і порядок, слухняність учнів у навчально-виховному процесі; потім – наставники, які здійснювали нагляд, нерідко політичний, за поза навчальним закладом.

40
Отже, кожна історична епоха ставила свої вимоги до людей, котрі були пов”язані з освітою і вихованням підростаючого покоління.
В історії відомі випадки, коли діяльність організаторів виховного процесу не обмежувалася лише закладами освіти, але й була пов”язана з розвитком різних молодіжних та дитячих рухів. Зокрема, на початку ХХ ст. під впливом міжнародного скаутського руху на теренах нашої країни з”явилися дитячі та молодіжні пластові гуртки, де організацію патріотичного виховання на українських
історичних традиціях очолюють виховники. Організатори пласту мали на меті змінити психіку українського народу, виховуючи молодь сильною, витривалою, із стійким характером, а головне – виховувати патріотичні почуття. Педагогічний підхід у вихованні молоді творці українського Пласту наповнили своєю власною системою виховання – українською духовністю, тому він і припав до душі молоді, українській громаді. Пласт став всеукраїнською понадпартійною організацією.
Організовувалися мандрівні табори, де виховники навчали дітей та підлітків основам виживання в складних умовах.
Соціально-педагогічний рух активно розвивався в 20-30 –ті роки. Була створена самодіяльна організація дітей та підлітків – піонерська організація, яка розвивала нові форми виховної роботи з дітьми. Піонерська організація запозичила від скаутизму організацію за загонами, інститут вожатих, зібрання біля вогнищ, елементи символіки. У загальноосвітніх закладах створюються піонерські загони на базі навчальних класів, які об”єднуються в піонерські дружини. Їх очолюють піонервожаті, обов”язком яких є залучення дітей до гурткової роботи, проведення бесід на морально-етичні, патріотичні теми,організація свят, екскурсій, трудової діяльності. Також вони мали орієнтуватися в туристично-краєзнавчій, фізкультурно- оздоровчій, натуралістичній, культурно-масовій діяльності. Також у цей час з”являються інші професії, педагогічно спрямовані на виховну діяльність
(організатори позакласної та позашкільної виховної роботи, педагогічні працівники позашкільних установ).
Поява професії педагога-організатора була відгуком суспільства на гуманізацію освіти, виховання, що передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих

41 можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття творчого потенціалу особистості. На сучасному етапі діяльність педагога-організатора є досить актуальною. Посилення ролі фахівців цієї сфери пов”язано також із виникненням серйозних соціально- психологічних проблем у суспільстві. Зокрема в нашій країні відбувається послаблення виховних можливостей сім”ї, збільшується кількість розлучень, зростає соціальне сирітство. В даному аспекті роль педагога-організатора полягає в наданні допомоги щодо посилення виховних впливів на дітей, організацію цілеспрямованої діяльності, яка б розвивала моральні цінності, адаптивні моделі поведінки у суспільстві, естетичні смаки, трудові навички.
Сьогодні професія педагога-організатора відіграє неоціненну роль, у першу чергу, у соціальному житті країни, оскільки його головне покликання – створення сприятливих умов для самостійного особистісного розвитку дітей та молоді.
Педагог-організатор сприяє формуванню стійких життєвих інтересів, котрі в майбутньому стануть основою вибору професії, самореалізації в особистісній та професійній сферах учнівської молоді. Діяльність педагога-організатора сприяє розвитку творчості, лідерських якостей учнівської молоді, їх естетичних уподобань, навичок здорового способу життя, що є важливою передумовою повноцінного самовияву як сім”янина та громадянина країни.
Педагог-організатор організовує та здійснює виховну культурно-масову, туристично-краєзнавчу, спортивну роботу з учнівською молоддю в загальноосвітніх, позашкільних закладах та за місцем проживання.
Функціональні обов”язки педагога-організатора можуть дещо відрізнятися в залежності від місця його роботи, але в переважній більшості випадків включають наступні складові:

планує та організовує позаурочну та позашкільну роботу;

вивчає вікові та психологічні особливості, інтереси і потреби учнів у загальноосвітніх школах, позашкільних установах, створює умови для їх реалізації в різних видах творчої діяльності;

розробляє плани роботи з дітьми, молоддю, дорослим населенням, плани та

42 розклади роботи клубів, гуртків за інтересами, планів літнього оздоровлення учнівської молоді, а також заходи щодо запобігання правопорушень і злочинності серед неповнолітніх;

організовує і забезпечує регулярність роботи гуртків, секцій, клубів, аматорських об”єднань тощо, проведення культурно-масових заходів (вечори, свята, походи, екскурсії тощо), спортивних змагань; підтримує соціально значущі ініціативи учнівської молоді в сфері проведення їх вільного часу, дозпілля і розваг;

сприяє розвитку дитячих і громадських організацій, допомагає в плануванні їх діяльності на принципах добровільності, самостійності, гуманності і демократизму з урахуванням ініціативи, запитів і потреб учнів;

сприяє оновленню змісту і форм діяльності організацій, об”єднань, організовує їх колективно-творчу діяльність у відповідності з віковими інтересами учнів і вимогами життя;

проводить роботу з відбору керівників (організаторів) первинних колективів, дитячих організацій та об”єднань.
Організаційно-методична діяльність та підвищення професійного рівня:
* отримує від адміністрації інформацію нормативно-правового і організаційного характеру, знайомиться з відповідними документами;
* самостійно планує свою роботу на навчальний рік, у всановленому порядку веде необхідну документацію, звітує про свою роботу;

у встановлені теоміни проходить курсове підвищення кваліфікації в закладах післядипломної освіти.
Основні напрями діяльності педагога-організатора в роботі з дітьми, підлітками та юнацтвом можна об”єднати за організаційними формами, за напрямами виховання, за цільовими групами.
За організаційними формами педагог-організатор здійснює індивідуальну, групову, масову виховну роботу.
Індивідуальна робота – організація самостійної діяльності окремих учнів, спрямованої на самовиховання (підготовка доповідей, номерів художньої самодіяльності, виконання доручення, творчі завдання, підготовка звітів,

43
іллюстрованих альбомів тощо).
Групова робота включає невеликі колективи учнів і може бути:
- гуртковою, яка сприяє иявленню і розвитку інтересів і творчих здібностей;
- гуртковою та секційною (предметні, технічні, спортивні, художні), проведення занять різного типу: доповідей, обговорення літературних творів, екскурсії, виготовлення різного наочного приладдя, зустрічі з цікавими людьми різних професій;
- діяльнісно-практичною: (дитячі клуби, осередки, спілки, громадські організації; клуби спілкування, вихідного дня, цікавих зустрічей з представниками різних професій, народні ігри тощо);
- наочною: шкільні музеї
(краєзнавчі,
історичні,
історико-літературні, природознавчі, художні, кімнати, куточки (зокрема, профорієнтаційні), виставки дитячої творчості, різні тематичні стенди;
- діалогічноюю ( бесіди, рольове спілкування тощо).
Масова робота передбачає проведення заходів із одночасним охопленням великої кількості учасників (конкурс, розважальна програма, концерт, свято, велика гра, різні змагання, екскурсії, диспути, конференції, виставки, фестивалі з проблем традицій, культури, відвідування спектаклів, інтелектуальні аукціони, вечори, подорожі до джерел рідної культури тощо).
За напрямами виховання будь-яка організаційна форма роботи педагога- організатора може мати естетичне, фізичне, моральне, розумове, трудове, економічне та екологічне спрямування.
Основними цільовими групами, окрім дітей, підлітків та молоді можуть бути педагоги і батьки.
У роботі з учителями діяльність педагога-організатора за змістом є методичною
(виступи на психолого-педагогічних семінарах, допомога у проведенні години класного керівника, інших позакласних виховних заходів).
У роботі з батьками – це за змістом просвітницька діяльність (виступи на батьківських зборах, проведення просвітницьких тренінгів, виготовлення
інформаційних буклетів тощо).

44
У своїй діяльності педагог-організатор використовує різноманітні засоби.
А. Джерела інформації:

навчальна та методична література;

художня, наукова література;

інтернет, радіо, телебачення.
Б. Технічні засоби:

апаратура дистанційного (телекомунікаційного) навчання;

комп”ютери з відповідним програмно-педагогічним забезпеченням;

аудіо- і відеозасоби.
В. Предмети матеріальної та духовної культури:

твори музичного, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, кіно тощо

інструменти, спорядження, обладнання та оснащення, костюми і реквізити відповідного напряму тощо;
Г. Засоби педагогічного впливу:
* різноманітні форми і методи виховної роботи.
Професія педагога-організатора тісно пов”язана з професіями педагогічного спрямування, просвітницького, виховного, культурно-масового, спортивно- оздоровчого характеру, такими як:

організатор позакласної та позашкільної виховної роботи;

соціальний педагог;

вихователь соціальний з роботи з дітьми-інвалідами;

консультант з питань здорового способу життя;

організатор культурно-дозвільної роботи;

організатор театралізованих народних свят;

аніматор та інші.
Крім цього професія педагога-організатора є спорідненою до всіх педагогічних професій.
Відповідно до найбільш вживаної класифікації професій, розробленої
Є.О.Климовим, професія “Педагог-організатор” відноситься до професій типу

45
“людина-людина”.
Основною особливістю діяльності фахівця цього типу професій є взаємодія з людьми. Уміння спілкуватися, контактувати з оточуючими, здатність впливати на них, досягати взаєморозуміння в процесі організації та виконання професійних обов”язків є найважливішою умовою високої ефективності діяльності педагога- організатора. Він має вміти точно і зрозуміло передавати інформацію, володіти експресивністю мовлення та рухів, уміти виступати публічно та знаходити спільну мову в індивідуальній бесіді, організовувати індивідуальну на колективну діяльність учнівської молоді. Слабка сформованість комунікативних та організаторських якостей виступає протипоказанням до вибору професій цього типу.
Специфіка діяльності педагога-організатора полягає у різноманітності виконуваних ним функцій і засобів духовного впливу. Зміни в професійній діяльності можуть бути спричинені змінами сфери застосування праці, цільової групи осіб, з якими він працює, розвитком технічних засобів, засобів зв”язку та
інфрпмаційно-комунікативних технологій. Основні зміни, що стосуються цілей та змісту професійної діяльності педагога-організатора, можуть виникати через зміни основної освітньої докторини, провідної педагогічної теорії та інших світоглядних чинників.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал