Сценарій інтегрованого позакласного заходу «саміт землі або ідеологія ноосфери» «Понад усе необхідна зараз сила духу, спокійна сміливість думки І не боязкість Розуму»



Скачати 295.29 Kb.
Дата конвертації10.04.2017
Розмір295.29 Kb.
ТипСценарій


Вольська С.С. , вчитель фізики та астрономії ЛТЛ. Сценарій інтегрованого позакласного заходу «САМІТ ЗЕМЛІ або ІДЕОЛОГІЯ НООСФЕРИ»

«Понад усе необхідна зараз сила духу,

спокійна сміливість думки і не боязкість Розуму».

В.І. Вернадський



Дійові особи: - репортер - 2-й еколог
- 1-й ведучий - 1-й науковець - 3-й еколог
- 2-й ведучий - 2-й науковець - 1-й політик
- Сергій Подолинський - 3-й науковець - 2-й політик
- Володимир Вернадський - 1-й еколог - 3-й політик

Виконавці: учні 10-11 класів, одягнені в строгі ділові костюми.
Унаочнення: слайди комп`ютерної презентації (додаток).

І. Розвиток ідеології ноосфери (На сцену виходять ведучі).

1-й ведучий. У сучасному світі наростають кризові явища. З погляду теоретичної кібернетики, цивілізоване людство може вижити і зберегтися на нашій планеті тільки шляхом об’єднання всього колективного інтелекту людства. Сучасний стан планети вчені називають техносферою, адже техніка і технології переважають над гуманітарними аспектами життя. Досить пригадати Чорнобильську ядерну катастрофу.
Для нас, жителів багатостраждальної України, принципово важливе значення має питання виживання нашої країни. З погляду теорії ноосфери, для цього необхідна максимальна мобілізація всіх інтелектуальних і наукових сил нашої країни, об’єднання вчених та інтелігенції для порятунку України.

2-й ведучий. Вчення про ноосферу займає особливе місце серед наукових досягнень видатного українського науковця, першого президента Української Академії Наук, професора Володимир Вернадський. Що таке ноосфера? Ноосфе́ра (від гр. «ноос») - сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи). Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої - з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили». Отже, ноосфера - сфера наукового розуму. Ноосфера охоплює всю біосферу планети, а також захоплює ближній космос. Із появою людства біосфера планети поступово переходить у ноосферу. Поступовий перехід біосфери до ноосфери вчені називають законом Вернадського. Ім’я Володимира Івановича Вернадського широко відоме не лише в науковому середовищі. Геніальний учений, мислитель, філософ, політик, громадський діяч, талановитий організатор науки, він устиг зробити надзвичайно багато як для сучасників, так і для нащадків. Ми й сьогодні відкриваємо невідомі сторінки життя і наукової творчості видатного природознавця, переконуємось у достеменності його передбачень, що стали для людства пророцтвом і застереженням. В.І. Вернадський заклав фундамент нових наук про Землю, як-от гідрогеологія, біогеохімія, космохімія, генетична мінералогія, радіогеологія. Він створив учення про біосферу, обґрунтувавши її перетворення на ноосферу, показавши місце і роль людини в складній системі «жива і нежива речовина в живій природі». Велич В.І.Вернадського, його геніальність полягають в умінні поєднати теоретичні знання з їх практичним застосуванням. Спираючись на досягнення науки, вчений заздалегідь указував на майбутні зміни в природному і людському середовищі, пов’язані зі стрімким розвитком цивілізації.

1-й ведучий. Інший видатний вчений - академік Віктор Глушков - організував у Києві перший у світі Кібернетичний центр, застосував ідеї кібернетики для управління державою. Проект Глушкова «Загальнодержавна автоматизована система управління (проект ЗДАС)» - це наукове управління державою на основі комп’ютерних систем. На жаль, Глушков не дожив до реалізації свого проекту. Саме Віктор Глушков пропонував необхідність пропаганди наукових знань у всіх сферах життя і науковий підхід до управління українською державою. Можна спробувати об’єднати ідеї Вернадського і Глушкова: розширити галузь застосування кібернетичних методів із однієї держави на всю планету. Тоді виходить, що ноосфера — це наукове управління біосферою планети і ближнім космосом. За Вернадським, ноосфера — це наукове освоєння планети. З погляду кібернетики, ноосфера — це наукове освоєння планети і наукове управління планетою і ближнім космосом як єдиною цілісною системою. Сучасні науковці пов’язують ідею управління планетою та ідею ноосфери.

2-й ведучий. Україна має великий науковий потенціал і випереджає багато країн світу у справі проходження до ноосфери. Наведемо декілька прикладів.

Україна першою у світі добровільно відмовилася від колосального запасу ядерної зброї, який становив 36 тисяч «Хіросім». Вчення про ноосферу розвинув український вчений, академік В.Вернадський. Ідеї Вернадського розвивають українські вчені Віталій Межжерін та Михайло Голубець. В.Межжерін розробив нову теорію пульсуючої біосфери. Директор Інституту екології Карпат академік М. Голубець розробив оригінальне вчення про соціосферу. Поняття про ноосферу включене до українських шкільних підручників із географії.

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася Міжнародна конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку. На цій конференції було сформульовано концепцію стратегії стійкого розвитку людської цивілізації. В.Межжерін у 1997 р. проаналізував зв’язок між ноосферою та стратегією стійкого розвитку. Внаслідок реалізації цієї стратегії цивілізація може перейти у стадію ноосфери.

Стоїть питання про необхідність створення Української академії ноосфери імені Вернадського. Сучасна техніка дає можливість об’єднання національного і загальнолюдського інтелекту. Міжнародна глобальна комп’ютерна мережа Інтернет, глобальне телебачення і телефонія є технічними передумовами ноосфери. Вже сьогодні в Інтернеті термін «ноосфера» зустрічається близько тисячі разів. Але цього замало. Слід докласти великих зусиль, щоб політика України стала науковою політикою. Державою повинні керувати не стільки політики, скільки вчені.

На теорію «ноосфери» В. І. Вернадського вплинули погляди С. А. Подолинського, видатного українця, який займає чільне місце у пантеоні українських учених-новаторів енциклопедичного мислення. Всього за 10 років творчості він залишив наукову спадщину, що вийшла за національні межі й здобула міжнародне визнання. Сергій Подолинський належав до того покоління молоді XIX ст., які в одній кишені носили «Кобзар» Шевченка, а в другій - «Капітал» Маркса, їх називали «хлопоманами», вони ж вважали себе українськими народниками. У основній його праці – дослідженні «Праця людини та її відношення до розподілу енергії» чи не найреальніше виступає енциклопедичність українського вченого, який, розглядаючи світ як єдність, відвів головну роль у ньому людській праці. Для підтвердження своєї теорії він широко використовує досягнення у галузі небесної механіки, енергетики, біології, економіки, психології, науки про Землю та інших наук, зробивши провідним у системі природознавства і суспільствознавства вчення про працю людини. Людська праця - це та нитка Аріадни, завдяки якій вчений простежує складний процес взаємодії суспільства і природи, який розглядає в конструктивному і оптимістичному контексті виживання і процвітання людства, що здатне не тільки розсіювати, а головно нагромаджувати сонячну енергію, завдяки праці збільшувати енергетичний бюджет на поверхні землі. Академік В. І. Вернадський першим з природознавців, хто високо оцінив його енергетичний підхід до праці. Вернадський відзначив, що до проблеми енергетики життя оригінально і самостійно підійшов С. А. Подолинський, який «зрозумів усе значення цих ідей і намагався їх застосувати».

Для того, щоб краще зрозуміти дослідження Сергія Подолинського та їх вплив на вчення Володимира Вернадського про біосферу та ноосферу дамо їм слово. Отже, слово науковцям. (Ведучі розходяться по сторонам сцени).



ІІ. Слово науковцям. (Виходять Подолинський та Вернадський і встають по обидві сторони екрану).

Вернадський: «Сергій Подолинський - забутий науковий новатор. У 1880 році у петербурзькому журналі «Слово» він опублікував статтю «Праця людини та її відношення до розподілу енергії». Це фундаментальне дослідження з проблем взаємодії суспільства і природи потім вийшло у світ у різних варіантах німецькою, французькою та італійською мовами. В цій статті подано таке визначення: «Праця є таке споживання механічної та психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворювальної енергії на земній поверхні».

Подолинський. У цій статті я ставив за мету з`ясувати значення умов, які супроводжують процес праці, представити найголовніші прояви в житті організмів і вказати на наслідки споживання праці, тобто на наслідки впливу трудящих людей і тварин на довколишню природу.

Вернадський. Це засади, на яких згодом почала розвиватися наука екологія.

Подолинський. Критично розглянувши енергетичні теорії Кляузіуса, Томсона і Ранкіна, я зробив висновок, що поки не буде нових заперечень, закон розсіювання енергії можна вважати настільки ж доведеним, як і закон її збереження. Я вважав, що сумарна енергія Всесвіту є величиною незмінною, чого не можна стверджувати про окремі частини Всесвіту. За умов, коли внутрішня енергія Землі відіграє дедалі меншу роль в енергетичному бюджеті земної поверхні, сонячна енергія також зменшується, тож необхідно щоб відбувався процес збереження енергії. Це можливо лише за рахунок людської праці. Згідно другого закону термодинаміки розподіл енергії на земній поверхні відбувається дуже невигідно. Я вважаю, що можливості вигіднішого розподілу цієї енергії знаходяться, до певної міри, в руках самої людини.

Вернадський. С. А. Подолинський розглядав перетворену енергію на Землі, маючи на увазі насамперед енергію руху Землі навколо Сонця і навколо своєї осі. «Доволі велика сила цієї енергії», - казав він, - «мало застосовується як джерело на поверхні Землі. Внутрішня теплота землі, що особливо проявляє себе під час вибухів вулканів, землетрусів, інших явищ природи, також не використовується у промисловості. Енергія магнетизму використовується, але вона невелика порівняно із загальною кількістю енергії, що постійно перебуває в обміні на земній поверхні. Енергія термальних джерел, вітру приносить користь, та не слід забувати, що, наприклад, та ж енергія повітря є перетвореною сонячною енергією. Це можна сказати і про водні течії, на які треба великих затрат сонячної енергії. Енергія органічного палива (вугілля, нафта тощо) також утворилась із рослин з допомогою Сонця».

Подолинський. Нарешті, потрібно назвати енергію, що міститься в живих рослинах, тваринах і людях. Простеживши еволюцію нагромадження сонячної енергії на землі, я роблю висновок, що чим ближче до нашого часу, тим меншу роль відіграє енергія Землі в утворенні енергетичного бюджету земної поверхні, сонячна енергія зменшується. Очевидно, що для нагромадження енергії потрібно, щоб на поверхні проходив процес зворотний - розсіювання енергії, або процес перетворення постійної енергії (теплота) у вищу форму, більше перетворювану в механічний рух (потенціальний чи кінетичний). Природні процеси, які відбуваються на поверхні землі, в окремих випадках сприяють перетворенню енергії у вищі її форми, але вони не ведуть до збереження енергії. Поява органічного життя на Землі не тільки змінила у вищій мірі вид і властивості поверхні Землі, але також і кількість і спосіб розподілу вищих родів енергії.

Вернадський. Особливу роль у збереженні енергії відводив вчений рослинам. Опираючись на факти, він прийшов до висновку, що рослини справді успішно здійснювали і досі здійснюють перетворення енергії, свідком чого можуть бути величезні поклади кам'яного вугілля. Однак рослини головним чином зберігають тільки сонячну енергію і не перетворюють її в механічну роботу. Внаслідок діяльності рослин відбувається нагромадження енергії, причому не розсіяної енергії у вигляді тепла, електрики чи навіть світла, а вищої, збереженої віками і здатної до всіх можливих перетворень. «На землі рослини, - твердив учений, - дуже злі вороги світового розсіювання енергії». Сергій Подолинський послідовно простежує перехід від одних форм життя до інших з погляду їх місця у збереженні енергії. Він встановив тісний зв'язок між співвідношенням рослин і тварин, з одного боку, розсіюванням і нагромадженням сонячної енергії - з другого.

Подолинський. Суть цього взаємозв'язку зводиться ось до чого. Якщо кількість збереженої рослинами енергії більша, ніж кількість енергії, що розсіюється тваринами, то відбувається нагромадження запасної енергії... Навпаки, якщо б тваринне життя стало переважаючим над рослинним, то, виснаживши запаси, тваринне життя само збереглось би відповідно до обсягу енергії, що зберігається в кожний даний час рослинами.

Вернадський. На матеріалах сільськогосподарської статистики Франції український учений показав вплив праці на збільшення нагромадження енергії. С. А. Подолинський твердив, що джерелом надлишку енергії для виробництва харчового матеріалу є праця людини і домашніх тварин. Праця, на його думку, є поняття зовсім позитивне, суть якого полягає у споживанні механічної або психічної роботи, що має невід'ємним результатом збільшення перетворювальної енергії або збереження від розсіювання такої енергії, котра після свого споживання буде мати наслідком збільшення запасу енергії. На прикладі роботи різних видів тварин С. А. Подолинський показав, що вони не працюють, бо не збільшують бюджет енергії на земній поверхні.

Подолинський. Так, я застерігав від ототожнення мускульної роботи з корисною працею. Наприклад, дикун робив багато, напружував м'язи, але його робота майже не була корисною працею. Зате в умовах машинної праці при незначних фізичних зусиллях значно зростає її результативність. Людина не створює матерії, не створює енергії - все це дає природа, але завдяки людській праці зберігається і примножується енергія. Ось чому ми вважаємо себе вправі сказати, що правильне землеробство є найкращий представник корисної праці, тобто роботи, яка збільшує збереження сонячної енергії на земній поверхні.

Оскільки я вважаю працю людини головним чинником збереження і нагромадження сонячної енергії, то походження здатності до роботи в людському організмі становило для мене значний науковий інтерес. Я поставив перед собою завдання простежити, звідки береться в організмі енергія, необхідна для виконання дій, що називаються працею, якими апаратами здійснюються ці дії і якими побічними явищами вони супроводжуються. Спираючись на експерименти Гірна і їх узагальнення Гельмгольцом, констатую, що людина в стані спокою виділяє протягом години таку кількість тепла, яка являє собою механічну роботу, потрібну для підняття її тіла на висоту 540 метрів. Це та висота, на яку людина може без особливих труднощів піднятися за годину на вершину.



Вернадський. Розглядаючи людину як термічну машину, спираючись на відповідні розрахунки, Сергій Подолинський твердив, що завдяки вигідній будові мозку і передніх кінцівок людина почала тратити механічну енергію на такі дії, внаслідок яких відбувалося збільшення запасу енергії, що існувала на земній поверхні. З того часу існування, розмноження і розвиток людей були забезпечені. Головну роль у цьому зіграло землеробство, бо прогодуватися самим природними продуктами зростаючій чисельності населення неможливо. Праця в процесі свого споживання зберігає енергії в десять разів більше, ніж сама містить, і саме стільки, скільки потрібно для того, щоб отримати в вищій формі механічної енергії таку кількість, яку було спожито.

Подолинський. Людська праця повертає людям у формі їжі, одягу, житла, задоволення життєвих потреб велику суму енергії, котра була спожита на виробництво. Кількість органічного життя, на мою думку, перебуває у прямій залежності від кількості сонячної енергії, що її зберігають у даний час рослини. Людина мала більші від тварин можливості використати запас енергії, збережений рослинами (для будівництва житла, одягу, розведення вогню і т. п.). Людина подолала найсильніших тварин тому, що зуміла підняти свій енергетичний бюджет на вищий рівень, ніж тварини.

Вернадський. Видатний новатор постійно акцентує на енергетичних властивостях людської праці. Праця, на його думку, це такий прояв енергії людського організму, за посередництвом якого він здобуває ті кількості енергії, котрих, без її втручання, бракує в природі для обмінів, потрібних людині.

Подолинський. Всі люди, які харчуються виробами землеробства і скотарства у нинішніх умовах задовольняють свою потребу в їжі майже виключно на рахунок енергії сонця, введеної в обмін на поверхні землі працею людини. І чим вище рівень розвитку людини, чим складніше її моральне і розумове життя, тим більше праці вона змушена виділити на власне задоволення. Енергетичний бюджет кожної людини зростає., що названа Людство як робоча машина стає щораз сильнішим і досконалішим, а менша кількість перетвореної енергії людської праці здатна перетворювати більшу кількість нижчої енергії у її вищі форми.

Вернадський. Створені людиною машини мають свої особливості. Вказавши на них, учений позитивно оцінив сонячну машину Мушо, назвавши її найбільш задовільною з погляду збереження енергії. Сергій Подолинський з великим оптимізмом розглядав можливості застосування сонячної машини в майбутньому, завдяки якій при певній затраті механічної роботи буде створено рівновелику кількість продукту.

Подолинський. Вдосконалення людського життя повинно полягати, головним чином, у кількісному збільшенні енергетичного бюджету кожної людини, не тільки в якісному перетворенні нижчої енергії у вищу. Тільки суспільство, з прагненням до швидкого нагромадження енергії, може швидко йти вперед. Застій у даному випадку майже рівнозначний розсіюванню нагромадженої енергії. З цих позицій обмеження чисельності народонаселення я вважаю рівнозначним розсіюванню енергії.

Вернадський. На основі ґрунтовних досліджень учених із багатьох галузей науки Подолинський зробив висновок, що праця при своєму застосуванні зберігає енергії в десятки разів більше, ніж містить сама. На його думку, усяка продуктивна праця - землероба і шевця, кравця і будівельника - забезпечує захист від розсіювання у просторі. До речі, це відкриття, що випередило час, вплинуло на мої погляди, моє вчення про ноосферу, планетну роль людини, економіко-екологічну збалансованість земної цивілізації. Індустріальна діяльність людини послужила основою нової геологічної ери - антропогенної. Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. І перед ним, перед його думкою та працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно думаючого людства як єдиного цілого.

Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємось, і є «ноосфера». Людина спроможна взяти на себе роль свідомого регулятора всіх глобальних процесів від екологічних до соціальних, визначивши подальшу долю біосфери. На моє переконання, людська діяльність має неминуче привести до «тріумфу розуму і гуманізму» на Землі.



Подолинський. Я вважаю, що прогрес людства залежить від збільшення енергетичного бюджету кожної людини. А до чинників регресу я відношу, насамперед, процес «розкрадання» енергії через війни, зменшення народонаселення, виготовлення предметів розкоші. В епіцентрі економіко-екологічних проблем я поставив людину праці, зробивши її суб'єктом гармонізації взаємин суспільства і природи. Я вірю у те, що людство на шляху поступу зуміє власною раціонально організованою і цілеспрямованою працею подолати можливе виникнення енергетичного голоду.

Вернадський. Наш земляк заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов`язавши його зі збереженням і нагромадженням енергії. Сергій Подолинський спробував знайти форми зв'язків між фізичними і соціальними науками, між фізичним вченням про енергію і економічним ученням.

Це був новаторський підхід, який поклав початок новим поглядам на аналіз виробництва і людської праці, давши серйозний імпульс для розробки енергетичних показників і корисних копалин, технології і галузей промисловості. Подолинський аналізував конкретні форми взаємозв'язків між суспільними і природними процесами. Він одним із перших вказав на недостатність другого закону термодинаміки, підкресливши наявність у природі процесів, що протистоять розсіюванню сонячної енергії. Для Подолинського є неприйнятною песимістична оцінка перспективи розвитку «енергетичного бюджету» людства».



Аналіз різних історичних форм техніки з погляду енергозатрат, енергомісткості, виходу корисної енергії дозволив дати наукові оцінки технічних досягнень людства, осмислити перспективу науково-технічного прогресу, визначити шляхи розвитку найефективніших технічних засобів. Сергій Подолинський вказав на нові шляхи перетворення людством сонячної енергії.

1-й ведучий. Відомо, що енергетичні проблеми життя розглядалися в наукових працях засновників термодинаміки німецького лікаря і фізика Роберта Майєра, англійського фізика Вільяма Томсона (лорда Кельвіна, знаного нами за іменною шкалою температур), німецького біолога, математика і фізика Германа Гельмгольца. У цьому зв'язку не можна не згадати ще одного нашого земляка - Івана Пулюя. Він у 1901 році написав працю «Не пропаща сила». Це науково-популярна книга, видана українською мовою, у якій автор особливо наголосив на такому фундаментальному постулатові як закон збереження матерії та руху . Крім того, Іван Пулюй сконструював найдосконаліший прилад виміру механічного еквівалента тепла ще в 1875 році. Цей прилад отримав нагороду на Всесвітній виставці в Парижі 1878 року.

ІІІ. Репортаж із Саміту Землі

На сцені три столи, що поставлені півколом. На кожному столі таблички: 1 -й стіл – «Науковці»; 2-й стіл – «Політики», 3-й стіл – «Екологи» . На дошці, екрані або плакаті інформація: «САМІТ ЗЕМЛІ. Київ, 2009. Тема дискусії: Нова ідеологія сучасної цивілізації – ідеологія ноосфери». (Виходять ведучі та репортер).

1-й ведучий. Починаючи з 1972 р. людство, усвідомивши загрозу планеті, спричинену нерозумною діяльністю, вдається до спроб поліпшити свої взаємини з Природою. Найважливішими в цьому плані стали Конференція ООН у Ріо-де-Жанейро (1992р.) та Саміт Землі у Йоганнесбурзі (2002р.). Сьогодні ми стоїмо тільки на самому початку шляху до наукового управління планетою.

2-й ведучий. Нове, третє, тисячоліття можна назвати тисячоліттям ноосфери. На цьому шляху до ноосфери людство повинне об’єднатися політично в одну цілісну систему. Давайте послухаємо що з цього приводу говорять науковці, політики, екологи. Уявімо, що зараз у Києві проходить Саміт Землі, на який з`їхалися глави багатьох держав світу, провідні науковці, екологи. Наш кореспондент зараз присутній на конференції Саміту. Чи можемо ми зараз послухати уривок їх дискусії? (Ведучі відходять в сторони).

Репортер. Так, я веду репортаж із зустрічі науковців і політиків на Саміті Землі у Києві, де обговорюються найважливіші проблеми планети та шляхи виходу з них. Керівники світу обговорюють також необхідність нової ідеології у політиці всіх країн, ідеології ноосфери, сфери наукового розуму. Саміт проводиться саме у Києві, адже ідеологію ноосфери розвивали переважно українські вчені. У 2000 році під егідою ООН вже відбулася подібна зустріч глав 155 держав світу - саміт тисячоліття. Виступили всі 155 глав держав, однак у жодній доповіді не прозвучав термін «ноосфера».
Послухаємо пряме включення із Саміту. (Відходить в сторону).

1-й науковець. Вчення про ноосферу сьогодні розвивають переважно вчені України та Росії. Потрібно докласти великих зусиль для розвитку і пропаганди вчення про кібернетику та вчення про ноосферу. Особливо важливу роль відіграють політичні аспекти кібернетики і ноосфери. На зламі ХХ і ХХІ століть людство далеко не завжди діяло у позитивному для Природи напрямі. І саме це значною мірою спричинило загострення у світі багатьох політичних, економічних та екологічних проблем, а також міжетнічних, міжрегіональних, міжконфесійних відносин. Перманентно точаться локальні війни, розробляються страхітливі види зброї масового знищення, яка в разі її використання не тільки винищить людство, а й завдасть тяжкого, можливо, непоправного удару всій біосфері.

1-й політик. З другого боку, на конференції в Ріо-де-Жанейро було прийнято конкретні міжнародні екологічні конвенції щодо змін клімату, біологічної різноманітності та лісів (остання декларація доопрацьовується). Дискусії на конференції як з наукового, так і з політичного поглядів були глибокими і гострими. Вони наочно продемонстрували умовність градації країн на розвинені і ті, що розвиваються, оскільки природні умови не узгоджуються із соціально-економічним розподілом, а геополітичний стан планети за останні десятиліття дуже змінився. У світі склалася нова геополітична ситуація, і старі уявлення не відображають політичних реалій, у тому числі тих, які впливають на стан навколишнього природного середовища.

2-й політик. Оцінюючи значення конференції в Ріо, насамперед маємо визнати, що форум державних діячів і вчених майже всіх країн планети започаткував по суті нову ідеологію, новий світогляд сучасної цивілізації. Принаймні була зроблена перша серйозна спроба в цьому напрямі. Форум обговорив ключову проблему ХХІ століття: як збалансувати співвідношення екології та економічного розвитку, політики і турботи про довкілля. Природоохоронна діяльність людства, його прагнення оптимізувати стан навколишнього середовища розглядалися не ізольовано від інших найважливіших проблем розвитку планети, а у їх взаємозв'язку і взаємозалежності.

1-й науковець. Так, у суспільній свідомості дедалі впевненіше утверджується ідеологія інвайронменталізму (англійське еnvironment - навколишнє середовище). Вона пропонує новий погляд на взаємовідносини людини і біосфери. Становище у світі визначається не тільки соціально-економічними умовами, а й станом довкілля на планеті загалом і в кожній країні зокрема. Природне середовище істотно обмежує діяльність людини, потенційні можливості якої стримуються закономірностями функціонування біосфери та її регіональних екосистем. Поняття нової інвайронментальної ідеї зачіпає основоположні людські цінності, потребує перегляду багатьох постулатів релігії, економіки, політики, культури, освіти. Вся система економічних, політичних і соціальних інститутів, які керують національною і світовою громадською діяльністю, має повною мірою враховувати у своїх великомасштабних проектах її екологічні наслідки.

2-й науковець. Як бачимо, інвайронментальний погляд дуже близький до вчення Вернадського про ноосферу, точніше - він є його розвитком і продовженням на новому етапі історії людства і біосфери. Щоправда, творець учення про ноосферу вірив, що майбутнє живої оболонки буде радісним і безхмарним, надійним і стабільним. Він недооцінив негативної дії людського розуму. Але сьогодні ми вже добре знаємо, як часто «розумна» діяльність людини зводиться нанівець її «нерозумними» діями. Політики, економісти і деякі екологи нерідко прикрашають екологічну дійсність. Насправді ж вона складна, небезпечна і загрожує людству трагедією планетарного масштабу, якщо воно житиме ілюзіями, а не реальністю.

3-й науковець. З погляду теорії ноосфери, цивілізоване людство може вижити тільки у вигляді (у формі) ноосфери. І головною метою ноосфери є виживання цивілізованого людства як біологічного виду. Цим ноосфера відрізняється від техносфери, бо головною метою техносфери є заробляння грошей, отримання багатства будь-якою ціною. Прагнення до багатства та до влади - рушійні сили техносфери. У ноосфері головна мета - максимальне продовження життя цивілізованого людства.

1-й еколог. Ми повинні усвідомлювати, що сьогодні у ноосфері процвітають корупція, тероризм, алкоголізм, наркоманія; щорічно розкрадається інтелектуальна власність на мільярди доларів. В останні десятиліття зросла кількість психічно хворих людей, виявлено понад три десятки раніше не відомих тяжких інфекційних хвороб. Нині 40 % населення світу бракує питної води, а 2,5 млрд. не мають доступу до сучасних енергетичних послуг. За десять років, що минули після саміту в Ріо-де-Жанейро, світ втратив 95 млн га лісу, зникло 800 видів рослин і тварин, а понад 10 тис. перебувають на грані винищення. Наступає глобальне потепління, вміст в атмосфері основного парникового чинника - вуглекислого газу протягом 1965-1998 рр. зріс удвічі. За період з 1900 р. рівень Світового океану піднявся на 10-20 см. Забруднення довкілля фізичними, механічними, хімічними і біологічними домішками перетворилося на одну з вирішальних причин зниження «якості» і «кількості» здоров'я людей. І хоча у деяких високорозвинених країнах світу завдяки високому рівню добробуту і медицини тривалість життя зросла до 80 і більше років, подальше її зростання стає неможливим через екологічні фактори.

2-й еколог. Сучасний розвиток цивілізації визначається різким загостренням суперечностей між Людиною і Природою, між багатими і бідними країнами, між лідерами різних держав. Загрозливого для біосфери розмаху набуло споживання природних ресурсів, особливо державами «золотого мільярда», які одержимі наживою і перспективою здобуття дедалі більших прибутків. Ненажерливий ринок продовжує стимулювати науково-технічний прогрес, що, у свою чергу, неухильно нарощує техногенний тиск на біосферу з боку промисловості, енергетики, комунального і сільського господарства. На його масштабність вказують навіть такі формальні показники: за останні 100 років населення Землі зросло втричі, світова економіка - у 20 разів, промислове виробництво - у 50, обсяги споживання викопного палива - у 30 разів.

2-й науковець. Як блискуче довів В.І. Вернадський, господарська діяльність людей стала геологічною силою в прямому значенні слова. Нині щорічно переміщується близько 37 млрд. тонн породи. З'явились і нові, небачені раніше чинники перетворення біосфери, наприклад такі, як випробування атомної зброї та експлуатація АЕС.

3-й еколог. Небезпечними проявами нераціональної господарської діяльності людства є низка таких глобальних змін у біосфері, як парниковий ефект, збільшення розміру дір в озоновій оболонці стратосфери, втрата ландшафтної і видової різноманітності, танення вічної криги та підняття рівня Світового океану тощо. Почастішали землетруси і катастрофічні повені в Європі, Південній Америці, Індії, Китаї та в інших країнах, що з великою вірогідністю можна пов'язати з розвитком парникового ефекту.

2-й еколог. За глобальне хімічне, радіаційне і теплове забруднення біосфери передусім мають відповідати індустріальні країни, які контролюють 80% капіталу і промислового виробництва у світі. Серед них найпершою слід назвати супердержаву США, що споживає 25% світових природних ресурсів і використовує на душу населення у 5-6 разів більше первинної енергії, ніж решта країн світу. Хоча у США мешкає лише 5% населення світу, американці споживають 25% світових природних благ, викидають у Світовий океан четверту частину сміття, у тому числі радіоактивного. Тут витрачається на 20% більше кисню, ніж його продукується на їхній території. Якщо у світі збережуться сучасні темпи приросту населення, то через півстоліття на Землі не вистачить природних ресурсів для виробництва, бракуватиме життєдайного кисню. Якби країни, що розвиваються, досягли рівня енергоспоживання США, то біосфера цього не витримала б.

2-й політик. На тлі матеріального і соціального благополуччя країн «золотого мільярда» різким дисонансом є існування за межею бідності більш як мільярда мешканців планети. Поліпшити своє матеріальне становище країни, що розвиваються, у багатьох випадках не можуть внаслідок вичерпання свого природного економічного капіталу (не без участі тих же індустріально розвинених країн). Ідеться про надра, ґрунти, ліси, води, рибні запаси. Згадані країни перебувають у стані перманентного голоду, соціальної нестабільності, політичної кризи, залишившись наодинці з проблемою біженців та інфекційних хвороб.

1-й політик. Стрімке прискорення явищ глобалізації з одночасним поглибленням інтеграційних процесів є об'єктивною реальністю нашого часу, від якої не може відмежуватися жодна країна світу. Невідворотна «залізна хода» глобалізації потребує принципово нової геополітичної стратегії, покликаної забезпечити єдність міжнародної спільноти і можливість її сталого розвитку. Втім, слід враховувати, що у цій стратегії закладена подвійна суть. З одного боку, вона відкриває нечувані можливості для НТП, взаємодопомоги і кооперації народів при розв'язанні нагальних економічних, соціальних та екологічних проблем світу, а з другого - поглиблює нерівність на планеті.

3-й політик. На превеликий жаль, на сучасному етапі розвитку глобалізації спостерігаємо більше негативних прикладів у міжнародному житті, ніж позитивних. На початку третього тисячоліття, з яким пов'язувалося стільки надій, стикаємося із загостренням політичних та економічних, міжетнічних, міжрелігійних конфліктів. Дедалі більших масштабів набуває корупція, частішають терористичні акти, зростає кількість біженців і нелегальних мігрантів. І, як не дивно, часто-густо ініціаторами такого розгортання подій виступають країни-лідери, які пишаються не тільки високим рівнем економіки, науки і техніки, а й своєю демократією і дотриманням «прав людини». Внаслідок невпинної мілітаризації цих країн військові витрати світу нині сягнули астрономічної величини - трильйона доларів США на рік. Це більше, ніж витрачається на виховання молодого покоління, охорону здоров'я населення, соціальну допомогу та охорону довкілля, разом узяті.

2-й еколог. Постійно вдосконалюється виробництво атомної, лазерної, вакуумної та іншої новітньої зброї і засобів її доставки у будь-який куточок планети. На Землі вже нагромаджено понад мільйон одиниць атомних і водневих бомб. Якщо, не дай, Боже, цей смертоносний арсенал буде задіяний, то, як кажуть фахівці, можна 20 разів знищити все населення планети. Мимоволі доходимо висновку, що розвиток науки і техніки далеко не завжди був благом для майже семимільярдної світової спільноти. Адже саме з ним пов'язане постійне вдосконалення засобів масового знищення людей.

3-й еколог. Звісно, В.І. Вернадський, розмірковуючи про позитивну роль ноосферизації планети, не зміг передбачити нинішню повсякденну практику, коли, забезпечуючи господарські й військові потреби значно меншої частини людства, світ невпинно нарощує техногенний тиск на біосферу. Здійснюваний людиною процес технізації нашого життя не перебуває в будь-якому розумному співвідношенні з природою людини. В освоєнні ресурсів природи давно втрачено почуття міри і здорового глузду. На зорі розвитку технізації це помітив ще Ж. Ж. Руссо, тому він закликав людей при споживанні благ природи постійно повертати їй борг. Нерозумна поведінка людини розумної непокоїла ще Лукреція, який зауважував, що вона самовпевнено наділила себе владою над природою і почала жадібно наповнювати свій побут все новими речами. Відтоді людина, як вважав мудрець, перестала бути вищим земним творінням природи у своєму первісному значенні.

3-й науковець. Ставлення до цієї проблеми з плином часу зазнавало певних змін: від повного неприйняття ролі озброєного знаннями і технікою Homo sapiens - до гіперболізації його значення в еволюції біосфери. Зокрема, В.І. Вернадський оцінював роль науки досить високо. Але при цьому передбачалося, що її розвиток як «планетного явища» відбуватиметься в гармонії з біосферними процесами.

2-й науковець. На жаль, пропозиції вчених щодо збереження біосфери не завжди або мало враховувалися владними структурами різних країн. Чи готове людство сьогодні перейти на засади сталого розвитку? Для цього йому потрібні належний науково-філософський супровід і всеосяжна концепція. Необхідно розробити загальнопланетарну і регіональні програми розв'язання соціально-екологічних проблем, які стоять перед сучасною цивілізацією.

2-й еколог. Як геніальний логік та аналітик, творець доктрини про ноосферу В.І. Вернадський бачив, що роль людини у біосфері не обмежується лише біогеохімічними функціями. Завдяки розумовій діяльності (науковій функції) і величезним технічним можливостям ця роль набула вимірів геологічної сили, коли людина перетворилася на вирішальний чинник прискорення еволюції біосфери до її завершальної стадії - «ноосфери».

1-й еколог. Уявлення В. Вернадського щодо ролі ноосфери у визначенні близьких і віддалених перспектив розвитку біосфери викликають захоплення і глибоку віру в те, що врешті-решт ноосфера відіграє таку роль. Разом з тим сьогоднішні реалії дають мало підстав для оптимізму, деякі вчені взагалі зазначають, що погляди Вернадського на ноосферу мають риси утопії. Такі думки висловлювалися ще за життя вченого. Але він, відповідаючи своїм опонентам, майже 60 років тому писав: «Всі побоювання і розмови обивателів, представників гуманітарних і філософських дисциплін про можливість загибелі цивілізації пов'язані з недооцінкою сили і глибини геологічних процесів, якими є перехід біосфери в ноосферу, що нині відбувається і переживається нами». Та, як бачимо, очікування вченого поки що не підтвердилися. Адже до появи людини на Землі біосфера мала вищий потенціал саморегуляції і могла самовідновлюватися після періодичних геологічних катастроф, під час яких гинула переважна більшість організмів.

2-й науковець. Розглядаючи біосферу як надскладну відкриту динамічну систему з багатьма підсистемами, пов'язаними між собою прямими і зворотними зв'язками, маємо визнати, що їй притаманна необоротність, неврівноваженість і флуктуативність. Визначальним чинником підтримання динамічної рівноваги (гомеостазу) у біосфері є, як відомо, величина ентропії або якість енергії. Кризові явища, які набули нині регресивного характеру, відбуваються саме внаслідок збільшення приросту ентропії, тобто втрати якості енергії.

1-й науковець. Разом з тим хочеться уникнути упереджених оцінок доктрини Володимира Вернадського про еволюціонуючий людський розум як чинник регуляції і стабілізації глобальних екологічних і соціальних процесів. Справді, хіба у людства є інший шлях виходу з кризи? Чи можна сподіватися на розв'язання таких складних проблем людства, як деспотизм і автократія, війни, бідність, корупція, хвороби, наркоманія, глобальні екологічні зрушення без розвитку науки і колективного інтелекту в широкому розумінні цих понять?

3-й політик. Ідеї В. Вернадського про ноосферу виявилися надзвичайно плідними, їм присвячено тисячі наукових та філософських монографій і статей. Вони привертають увагу вчених і широкої громадськості в усьому світі до проблем еволюції природних, духовних і штучних інтелектуальних систем, без глибокого дослідження яких не можна й мріяти про гармонійний розвиток сучасної цивілізації та її дому - біосфери Землі.

2-й політик. Так, основне завдання, полягає в тому, щоб зуміти знайти єдино правильний вузький шлях між глобалізацією і збереженням культурного плюралізму, між насиллям і політичними методами розв'язання проблем, між культурою війни і культурою розуму. Це завдання лягає на сучасне людство важкою ношею відповідальності.

1-й еколог. Цілком очевидно, що без гуманізації та інтелектуалізації суспільства не можна розраховувати на те, що воно рухатиметься у напрямі ноосфери. У цій життєво важливій справі надзвичайного значення набувають освіта і підготовка високопрофесійних фахівців-природознавців, екологічна просвіта широких верств населення у дусі бережливого ставлення до природних ресурсів. Засади сталого господарювання мають засвоюватись як на рівні окремої людини, так і на рівні трудових колективів, сіл, міст, держав і регіонів. Добре, що розуміти це починає дедалі більше державних і громадських діячів.

2-й еколог. Об'єктивна оцінка кризових явищ, які наростають у взаєминах між Людиною і Природою, показує: людство може розраховувати на майбутнє лише за умови створення і втілення у життя єдиної глобальної стратегії світового розвитку, що в господарській діяльності реалізовуватиметься на засадах безумовного дотримання екологічних пріоритетів. Проте втілити у повсякденну практику таке, здавалося б, ясне і зрозуміле завдання дуже важко. Для цього люди мають засвоїти нову шкалу морально-етичних цінностей. Їм слід знайти нові способи розв'язання суперечностей, докорінно перебудувати свої взаємини з природою.

1-й еколог. Аби навчити людство жити однією сім'єю, треба, щоб учені і політики постійно закликали людей до обачності, дбайливого ставлення до священного храму на ім'я Природа. Лише за таких умов усе суспільство керуватиметься у своїх діях об'єктивним науковим знанням. Завданням є не державна організація науки, а державна допомога науковій творчості нації.

2-й еколог. Вчені, підкреслював В. Вернадський, мають відстояти інтереси науки, зберегти і провести через бурхливу епоху народного життя наукові установи, існування яких забезпечить подальший розвиток суспільства. Зруйнувати, наголошував він, легко навіть розчерком пера, а от відновити перерване наукове життя - завдання надзвичайно важке.

3-й науковець. Розвиток техногенної цивілізації, яка досягла свого піку на зламі ХХ і ХХІ століть, може відбуватися за одним з двох сценаріїв: песимістичним (навіть фаталістичним) або оптимістичним. Ті, хто вважає найбільш імовірним перший з них, передрікають, що наша цивілізація раніше чи пізніше загине. Оптимісти сподіваються на happy end. Однак перспектива щасливого майбутнього потребуватиме від людства неймовірних інтелектуальних зусиль, надзвичайних організаційних заходів і величезних матеріальних затрат. Тільки поступова, раціонально контрольована і коригована на кожному кроці зміна технологій, що до того ж супроводжується ідеологізацією політики і способу життя, переорієнтацією культурного середовища і системи освіти на формування у масовій свідомості і масовій культурі нового ставлення до живої і неживої природи, може дати відчутні результати.

1-й політик. Цілком очевидно, що сьогодні громадські організації, національні уряди, всі структури ООН, а також регіональні економічні, політичні та екологічні інституції повинні мати національні і глобальну стратегії переходу на збалансований розвиток, постійно узгоджуючи їх між собою. У цій життєво важливій справі ноосферні ідеї Вернадського можуть стати надійним підґрунтям, на якому вибудовуватимуться засади сталого розвитку людської цивілізації.

2-й політик. Шлях, яким прийшли до свого благополуччя розвинені країни, неприйнятний для людства в цілому, бо не гарантує екологічної й соціальної безпеки планети в соціально несправедливому світі. Досвід останнього десятиліття засвідчив, що кожна країна повинна мати свою стратегію еколого-збалансованого розвитку, свій шлях збереження й відтворення природи рідного краю з урахуванням природних, географічних, історичних, соціально-економічних аспектів.

1-й науковець. Нарешті прийшло розуміння, що тільки стійка, прогресуюча ресурсозберігаюча світова економіка, яка враховує свою залежність від біосфери, забезпечить стабільне і довічне існування людства на планеті. Дискусія на Саміті Землі, що об'єднання зусиль усіх країн у галузях економіки, політики, техніки, науки, культури і освіти в інтересах збереження довкілля на екологічно обґрунтованому рівні можливе, якщо колективний розум та організована праця об'єднаних націй зосередяться на втіленні цієї ідеї в життя. Конгрес продемонстрував урядам і парламентам різних країн світу, що чи не найважливішою проблемою сучасності є зміна світогляду всієї людської спільноти. Якщо не вдасться досягти порозуміння між країнами, людство буде приречене на самознищення. А порозуміння можливе лише на основі спільного світогляду. Саме він має допомогти кожній людині планети усвідомити, як забезпечити успіх новій парадигмі суспільного розвитку, а природі та людині - надійне, вічне і гідне співіснування.
(Репортер та 1-й ведучий виходять на середину).

Репортер. Отже, сподіваємося, що керівники всіх держав світу розуміють, що сучасні шляхи розвитку ведуть до нестабільності, поглиблення кризи. Сьогоднішній Саміт має прийняти Конвенцію щодо стратегії еколого-збалансованого розвитку держав за такими принципами:

- зміна філософії життя людини, суспільства, в основу якої мають бути покладені культурні й духовні традиції, настанови на збереження соціально-екологічної цілісності середовища існування;

- визнання людини, родини, етносу, суспільства, нації, держави вищою цивілізаційною цінністю;

- всебічний розвиток освіти, особливо екологічної, як рушійної сили цивілізаційного розвитку;

- визнання стабільності суспільства, соціумів, поселень метою гармонізації життєдіяльності людства;

- екологічне оздоровлення природних об'єктів, ландшафтів як середовища існування й домінанти життя, зменшення техногенного навантаження на них;

- спрямування технологічних та інноваційних змін на підтримання стабільності й динамічної рівноваги довкілля й розвитку.

Настав час гармонізувати життєдіяльність суспільства.



1-й ведучий. Український мудрець Григорій Сковорода зауважував: «Життя наше - дорога, а вихід до щастя не є коротенький». Чи володіє людство науковим та інтелектуальним потенціалом, необхідним для розв'язання проблем сучасності і чи існують у світі відповідні міжнародні інституції, здатні організувати і втілити стратегію сталого розвитку в життя? На жаль, як засвідчує низка політичних подій, які сталися в останні десятиліття ХХ і на початку ХХІ століття, людство ще не навчилося розв'язувати протиріччя між суспільством і природою, між націями, релігіями, конфесіями і регіонами. Жити «по правді» все ще не прагнуть ні високорозвинені держави, ні країни, що розвиваються. Не готова до цього і більшість людей на Землі. Та альтернативи немає. Людство або вчинить самогубство, або навчиться жити як одна сім'я.

Література

1. Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці", упорядник Олег Романчук. - Львів: "Меморіал", 1992.

2. Історія економіки та економічних учень. Проскурін П.В. Навч. посібн. - К.: КНЕУ, 2005. - 372 с.

3. Ноосфера: міфи і реальність. К. Ситник // Вісн. НАН України. - 2003. № 5.

4. Радник австрійського цісаря. В.Шендеровський //Україна молода. Щоденна інформаційно-політична газета. Номер 023 за 08.02.2005.

5. Забутий науковий новатор. І.Сога // Науково-популярний журнал «Юний технік України». – 2008. — № 7





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал