Розвиток зовнішньоторговельних перспектив агропромислового комплексу України в контексті євроінтеграції



Скачати 145.12 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації11.06.2017
Розмір145.12 Kb.

Щербина С.В.,
кандидат сільськогосподарських наук, доцент,
доцент кафедри економічної політики НАДУ

Розвиток зовнішньоторговельних перспектив
агропромислового комплексу України в контексті євроінтеграції

Автор досліджує
процес реалізації політичного курсу України на
інтеграцію до структур
Європейського Союзу та його вплив на зовнішньоторговельні перспективи вітчизняного
АПК щодо ескалації
експортного потенціалу
Встановлено, що розвиток торговельних зв’язків з ЄС потребує належних змін у державному регулюванні аграрного сектору національної економіки.
Ключові слова:

зовнішньоторговельні перспективи, зона вільної торгівлі, експортний потенціал, продовольчий ринок, імпорт продовольчих товарів,
тарифне та нетарифне регулювання

Щербина С.В.

Развитие внешнеторговых перспектив агропромышленного
комплекса Украины в контексте евроинтеграции

Автор исследует процесс реализации политического курса Украины на интеграцию в структуры Европейского Союза и его влияние на внешнеторговые перспективы отечественного АПК по эскалации експортного потенциала. Определено, что развитие торговых связей с ЕС требует соответствующих изменений в государственном регулировании аграрного сектора национальной экономики.
Ключевые слова:
внешнеторговые перспективы,
зона свободной торговли, экспортный потенциал, продовольственный рынок, импорт продовольственных товаров, тарифное и нетарифное регулирование.

Shcherbyna S.V. Development of external trade perspectives of Ukraine

s agrarian
industry complex in the context of European integration
The author investigates the process of realization of the political course of Ukraine on integration in the structures of European Union and its influence on the external trade perspectives of national AIC on the way of escalation it

s export potential. It is determined, that development of the trade connections with EU needs the proper changes in public regulation of agrarian sector of national economy.
Key words: external trade perspectives, free trade zone, export potential, food market, import of food, tariff and nontariff regulation.
Постановка проблеми. Дослідження перспектив входження підприємств аграрного сектору України на ринок Європейського Союзу є актуальним, оскільки очевидна необхідність подальшого розвитку і розширення присутності вітчизняних виробників агропродовольчої продукції на світових ринках. На сучасному етапі економічна ситуація в агропромисловому комплексі (АПК) України ускладнена рядом проблем, сприяти розв’язанню яких може тільки поглиблення його інтеграції в систему світогосподарських зв’язків. За умови, що на експорт в останні роки приходиться майже дві третини ВВП України, реструктуризація експорту є важливим критерієм розвитку економіки і конкурентних переваг країни у світовому поділі праці.
Важливим показником інтеграції України в глобальну економіку є структура вітчизняного експорту, 13,8% якого становлять сільськогосподарські продукти, 11,4% – паливо і продукція гірничо-видобувної промисловості, 73,6% – продукція переробної промисловості. В умовах світової агарної кризи Україна може збільшити свою присутність на глобальному ринку як виробник продуктів харчування. Але без відповідних змін у системі державного управління аграрним сектором економіки, впровадження прогресивних технологій, вдосконалення селекційної та племінної

2 справи, доступу до кредитних ресурсів для виробників сільськогосподарської продукції досягти успіху неможливо.
У Концепції науково-технічного розвитку галузей агропромислового виробництва на період до 2015 р. відзначається важливість підвищення ролі науково- технологічних факторів у подоланні кризових явищ, забезпеченні їх економічного зростання, технічного переоснащення і структурної перебудови виробництва для нарощування виробництва конкурентоспроможних товарів, а також зміцнення експортного потенціалу та зменшення залежності економіки України від імпорту.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останніх публікаціях за темою дослідження недостатньо уваги приділено дієвим механізмам державного управління щодо нарощування експортного потенціалу аграрного сектору економіки України в умовах інтеграції до структур Європейського Союзу. Проблеми забезпечення економічного зростання та ескалації зовнішньоторговельного потенціалу аграрного сектору економіки знайшли відображення в працях вітчизняних та зарубіжних учених. На теоретичні моделі ендогенного економічного зростання звертають увагу
М.Дем’яненко та А.Бабенко, які відзначають, що держави з низьким технологічним рівнем розвитку прагнуть сформувати таку інституційну інфраструктуру, яка могла б стимулювати здійснення довгострокових інвестиційних проектів, що базуються на сучасних наукомістких технологіях. Дослідження проблем європейської інтеграції, розкриття структури інтеграційних процесів, перспектив розвитку вітчизняної економіки в умовах посилення зовнішньоекономічних зв’язків є предметом дослідження вітчизняних фахівців. Серед останніх слід виокремити наукові праці
І.Бураковського, В.Мовчана, Б.Пасхавера, Л.Молдован, В.Липова, О.Шубравської.
Недостатнє обговорення у вітчизняному науковому середовищі проблем міжнародного менеджменту, як слушно зауважує В.Онищенко, пов’язане з невеликою практикою вітчизняних підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, недосконалістю кадрового потенціалу, переважанням на зовнішньому ринку ресурсного експорту, обмеженістю технологій міжнародного менеджменту та маркетингу українських підприємств.
Невирішені раніше частини загальної проблеми. Становлення та розвиток в
Україні основ ринкової економіки, її інтеграція у світовий економічний простір призвели до зростання ролі зовнішньої торгівлі у відтворювальному процесі, посилення впливу кон’юнктури світового ринку на параметри розвитку економіки держави. Ситуацію на світовому ринку продовольства сьогодні швидко змінюють нові рушійні сили, такі як зміна клімату, високі ціни на енергоресурси, глобалізація й урбанізація. Вплив великомасштабного приватного сектору у світовій продовольчій системі та гуртово-роздрібних торговців продовольством також швидко зростає.
Зміна харчової цінності, підвищення товарних цін, нові зв’язки між споживачами та виробниками мають критичне значення для бідних і уразливих у продовольчому відношенні верств населення. Тому дослідження та інтерпретація сучасних тенденцій
і нових викликів на світовому продовольчому ринку важливі для забезпечення суб’єктів формування аграрної політики відповідною інформацією, мобілізації адекватних ресурсів на місцевому, регіональному та національному рівнях.
Проблеми економічної інтеграції надзвичайно широкі і складні як у науковому, так і в соціальному контексті. Для їх розв’язання необхідна насамперед політична воля та структурні реформи, які сприяли б подоланню наявних диспропорцій на ресурсних ринках та ринках праці країн-учасниць інтеграційних процесів. Поки що автори намагаються досліджувати лише загальні ситуації зі створення сприятливого

3 економічного середовища в цілому, мало уваги приділяючи специфічним особливостям окремих галузей. Крім того, вимагають ретельного вивчення і окремі напрями торговельної політики держави, наприклад зовнішньої торгівлі агропродовольчими товарами. Наступним кроком має бути дослідження зовнішньоторговельних перспектив АПК України на світових продовольчих ринках у сучасних геоекономічних умовах.
Формулювання цілей статті. Стаття присвячена зовнішньоторговельним перспективам АПК України у процесі інтеграції до структур Європейського Союзу.
Метою даного дослідження є висвітлення механізмів державного управління щодо ескалації експортного потенціалу АПК України в контексті економічної інтеграції до структур ЄС та пошуку шляхів подолання негативних наслідків цього процесу на аграрний сектор вітчизняної економіки.
Виклад основного матеріалу. Розвиток торговельних відносин з Європейським
Союзом набуває для України все більшого геополітичного та геоекономічного значення [1]. Як результат цього політичного курсу в географічній структурі українського експорту та імпорту товарів ЄС посідає одне з провідних місць після країн СНД. Сукупні обсяги торговельно-економічних взаємовідносин України з країнами ЄС в останні роки стійко зростають, але вітчизняні підприємства експортують переважно мінеральні ресурси та сільськогосподарську сировину.
Сировинна спрямованість українського експорту свідчить про те, що вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники мають обмежені можливості щодо закупівлі сучасного обладнання та устаткування внаслідок низької платоспроможності й технологічної відсталості.
Водночас в Україні спостерігається надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору: у господарське використання залучено понад
92% її території. Тільки близько 5 млн га (майже 8%) перебуває в природному стані
(болота, озера, ріки, гори). За щільністю населення Україна наближається до середньоєвропейського рівня. В Україні 82% площі земель використовуються як головний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві. Зокрема, до сільськогосподарського виробництва залучено 71,2% території суші. Разом з тим внутрішньогалузеве використання земельної території в АПК України має екстенсивний характер. Під господарське будівництво, інші невиробничі потреби зайнято 5–7% загальної площі продуктивних земель. У складі сільськогосподарських угідь 44,6% орних земель. Основна база землеробства розміщується на чорноземах
і грунтах чорноземного типу – 70,4% площі орних земель.
Сільськогосподарські підприємства України спеціалізуються переважно на виробництві та експорті рентабельних технічних культур, таких як соняшник та ріпак, без дотримання науково обґрунтованої сівозміни, порушуючи при цьому культуру землеробства. У зв’язку з цим слід запровадити адміністративну та матеріальну відповідальність сільськогосподарських виробників за хижацьку експлуатацію землі, яка є всенародним багатством. Не знаходячи попиту на внутрішньому агропродовольчому ринку, сировина направляється до індустріально розвинутих країн для виготовлення з неї товарів промислового і споживчого призначення.
Перероблена продукція надходить на ринки України, витісняючи вітчизняних виробників та посилюючи проблему безробіття на вітчизняному ринку праці.
До загроз у межах продуктивних сил відносять надзвичайно високий ступінь фізичної (понад 70%) та моральної зношуваності (понад 95%) основних фондів сільськогосподарських підприємств, значну виснаженість сільськогосподарської землі, катастрофічно низький рівень впровадження нової техніки (гнучких

4 виробничих систем, промислових роботів, автоматичних ліній тощо), відсутність навіть простого відтворення основних фондів, техніко-технологічну деградацію сільського господарства, масовий відплив за кордон кадрів найвищої кваліфікації.
Ринковий обіг землі в економічно розвинених країнах ЄС функціонує тільки в рамках розумної системи державного контролю з правової, управлінської та фінансової точок зору. Крім того, існуючі західноєвропейські системи землекористування (навіть в індустріально розвинених країнах) мають і серйозні недоліки. Купівля-продаж землі, що базуються на приватній власності, часто супроводжуються земельною спекуляцією та присвоєнням належної суспільству ренти. Економічною базою цього процесу є те, що в міру розвитку суспільства “тиск на землю” зростає, внаслідок чого ціни на землю підвищуються швидше, ніж на інші товари. Наприклад, у Німеччині за останні 30 років ціни загалом виросли втричі, а ціни на земельні ділянки під будівництво – у 16 разів.
Двосторонні відносини України з Європейським Союзом ґрунтуються на положеннях Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), що була підписана
1994 р. і набрала чинності 1998 р. Експорт з України до ЄС має право користуватися перевагами Генеральної системи преференцій (ГСП) з 1993 р. Визначено, що преференції ГСП зменшують митні тарифи ЄС на товари, імпортовані з України, до
2%, тоді як ставки для країн, що користуються режимом найбільшого сприяння, становлять приблизно 4% [2].
Українські підприємства-експортери сільськогосподарської продукції не використовують весь потенціал ГСП. Причини низького рівня використання преференцій – слабка поінформованість українських експортерів про можливості
ГСП, складності виконання преференційних правил ЄС щодо визначення походження товарів і порівняно незначний розмір преференцій для деяких видів агропродовольчої продукції. Україна та ЄС зацікавленні в поглибленні торговельних відносин і створенні зони вільної торгівлі. З боку ЄС ця зацікавленість визначена можливістю посилення впливу в регіоні та доступу до нових ринків.
Більшість торговельних угод у світі укладається щодо зон вільної торгівлі (ЗВТ):
із чинних угод на них припадають 84%, а із запропонованих та тих, за якими ведуться переговори, – 96%. Це пояснюється тим, що про зони вільної торгівлі простіше домовитися, вони потребують меншої координації зовнішньоекономічної політики, зберігають незалежність країн у формуванні митної політики щодо третіх країн, дають можливість розвести питання членства у межах митних союзів, спільних ринків, економічних союзів та розвитку простих форм міжнародної інтеграції.
Фундаментальною метою Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС є зростання обсягів торговельно-економічних зв’язків і інвестиційних потоків шляхом лібералізації торгівлі та гармонізації регуляторного середовища в результаті взаємовигідних домовленостей. Проте зона вільної торгівлі несе як можливості економічного зростання, так і загрози для країни, її галузей і підприємств. Основною характерною особливістю потенційної угоди про ЗВТ між Україною та ЄС є
існування несиметричності між партнерами Угоди як у рівні економічного розвитку, так і в розмірах економіки. За будь-яких умов, визначених у ході переговорів, слабший партнер завжди ризикує більше, ніж сильніший.
Особливо асиметричність проявляється у сфері сільського господарства.
Високий рівень підтримки аграрної галузі, який існує в ЄС, та технологічна відсталість у поєднанні з низьким рівнем державної підтримки сільського господарства в Україні зумовлюють підвищені ризики передусім для АПК України.

5
Як показав досвід перебування України в СОТ, вітчизняні сільськогосподарські виробники не готові змагатися з більш конкурентоспроможними імпортерами, які отримують державні субсидії на виробництво сільськогосподарської продукції на більш високому рівні.
Угода про створення зони вільної торгівлі передбачає нульову ставку митних тарифів по більшості товарних груп з обох сторін. Однак, крім тарифів, значною мірою доступ до європейських ринків українським товарам обмежують нетарифні бар’єри, такі як невідповідність стандартів продукції, відмінність митної системи та процедур оцінки відповідності продукції. Додатковий бар`єр для українських товарів – преференційні правила походження товарів, які застосовує Європейський Союз.
Зниження рівня ввізного мита безпосередньо вплине на надходження до
Державного бюджету – вони скоротяться на суму імпортного мита на продукцію, що ввозиться з країн Європейського Союзу. Водночас скоротиться час, потрібний для супровідних процедур, а отже, підвищиться ефективність роботи митниці.
Зменшення до нуля імпортного мита означатиме здешевлення європейської агропродовольчої продукції на внутрішньому ринку, що буде сприятливим для українських споживачів. Враховуючи, що третину імпорту з ЄС нині становлять обладнання, устаткування та транспортні засоби, здешевлення цієї промислової продукції сприятиме швидшому оновленню основних фондів сільськогосподарських підприємств, впровадженню сучасних технологій із переробки сільськогосподарської сировини, а отже, й більшій ефективності АПК України. Зростання конкуренції на українському ринку позначиться передусім на виробниках агропродовольчої продукції низької якості, яким доведеться збільшувати витрати на підвищення її якісних параметрів та розроблення ефективної маркетингової стратегії.
Найбільшу вигоду від скасуання митних тарифів отримають українські експортери. Оскільки на сьогодні вітчизняні експортери сільськогосподарської продукції спеціалізуються переважно на товарах із низьким ступенем переробки, то фактор лібералізації торгівлі, який безпосередньо впливатиме на зменшення ціни експортованих товарів, позитивно впливатиме на підвищення
їх конкурентоспроможності на спільному ринку ЄС.
Щодо торговельної політики України в аграрній сфері, то одним з першочергових заходів є збільшення витрат із Державного бюджету на гармонізацію національної системи стандартів харчових продуктів до вимог ЄС [3]. Проте ці витрати можна частково компенсувати фінансовою та технічною допомогою ЄС.
Внаслідок цього збільшаться можливості експорту українських агропродовольчих товарів на європейські ринки, що суттєво посилить експортний потенціал вітчизняних сільськогосподарських виробників. Крім того, посиляться конкурентні позиції національних виробників і на внутрішньому продовольчому ринку, що означатиме пропозицію продукції вищої якості українським споживачам.
Спрощення митних процедур допоможе зменшити витрати на експортно-
імпортні операції, що сприятиме збільшенню товарообігу між Україною та ЄС.
Водночас цей захід потребуватиме витрат на переобладнання митниць і перепідготовку фахівців. Але внаслідок цього українські виробники зможуть мінімізувати час на митні процедури та пришвидшити доступ своїх товарів на
європейські ринки, а також оптимізувати способи постачання сільськогосподарської сировини та напівфабрикатів європейським бізнес-партнерам. Спрощення та пришвидшення експортно-імпортних операцій сприятиме кращому задоволенню

6 потреб українських споживачів і здешевленню продовольчих товарів на внутрішньому ринку.
Для запобігання реекспорту з ЄС товарів, вироблених у третіх країнах, Україні доведеться переглянути систему правил походження товарів. Це потребуватиме витрат з Державного бюджету. Взаємне визнання сертифікатів походження передбачає тісну співпрацю відповідних органів України та ЄС. Для повноцінного використання можливості преференційного доступу до європейського ринку українським виробникам доведеться більш чітко контролювати джерела сировини, матеріалів та інших компонкнтів і на кожному етапі виробництва документально підтверджувати їх походження [3].
Впровадження зони вільної торгівлі між Україною та ЄС матиме як позитивні, так і негативні наслідки для різних груп особливих інтересів (див. таблицю).

Наслідки впровадження зони вільної торгівлі
між Україною та ЄС для вітчизняного АПК

Позитивні наслідки
Негативні наслідки для держави
- реформування аграрного сектору економіки;
- зменшення адміністративних витрат на роботу митниці та інших державних органів;
- подолання корупції на митниці та в державних органах сертифікації;
- зростання експорту переробленої агропродовольчої продукції
до ЄС і третіх країн, поліпшення торговельного балансу
- зменшення надходжень митних платежів до бюджету;
- витрати на гармонізацію стандартів харчових продуктів
;
- витрати на перекваліфікацію фахівців
із стандартизації харчових продуктів
і митного оформлення;
- витрати на переобладнання санітарно–технічних лабораторій і митниць для споживачів
- здешевлення європейської агропродовольчої продукції на українському ринку;
- підвищення якості вітчизняних та
імпортованих продовольчих товарів
; для експортерів
- набуття конкурентних переваг порівняно з іншими експортерами до ЄС;
- здешевлення української агропродовольчої продукції на
європейських ринках;
- зростання якості української агропродовольчої продукції
- заощадження коштів і часу на експортні операції;
- потенційне розширення ринків збуту агропродовольчої продукції
у третіх країнах
- можливе здорожчання сільськогосподарської сировини на внутрішньому ринку внаслідок збільшення
її
експорту до ЄС;
- потреба пристосуватися до нових стандартів агропродовольчої продукції, впровадження дорогих систем контролю якості
;
- надмірні витрати на підвищення якості агропродовольчої продукції;
- витрати на сертифікацію і стандартизацію агропродовольчої продукції
для імпортерів
- здешевлення імпортованих продовольчих товарів на українському ринку, що посилить їх конкурентоспроможність
;
- посилення конкуренції з українськими виробниками агропродовольчої продукції, що підвищили конкурентоспроможність

7
- зменшення витрат часу на митні процедури для виробників, що орієнтовані на внутрішній ринок
- підвищення якості агропродовольчої продукції;
- здешевлення інвестиційних ресурсів та
інноваційних технологій
;
- можливість швидкого виходу на зовнішні ринки в разі несподіваної зміни кон`юнктури внутрішнього продовольчого ринку
- зростання рівня конкуренції з боку виробників агропродовольчої продукції
з
ЄС
;
- можливе підвищення цін на сировину на внутрішньому ринку;
- затрати на пристосування до нових стандартів, технічне переоснащення сільськогосподарського виробництва
На шляху до євроінтеграції нашій державі потрібно розв’язати проблеми, які з’являться внаслідок можливого зменшення надходжень до державного бюджету від експортного і імпортного мита, збільшення витрат на реформу системи стандартизації, необхідності реформи митної системи. Компетентні органи державного управління мають розробити програми підтримки українських сільськогосподарських в
иробників, які будуть змушені приймати нові стандарти якості харчових продуктів.
Зацікавлені в подоланні тарифних і нетарифних бар`єрів українські експортери та імпортери агропродовольчої продукції, для яких можливі економічні втрати від зміни стандартів. Але ці втрати вони зможуть компенсувати зростанням прибутків через збільшення обсягів торгівлі внаслідок подолання вхідних бар`єрів та підвищення іміджу українських продовольчих товарів на європейському ринку, а також підвищення ефективності роботи української митниці.
Процес реформування агропромислового комплексу України можна зробити ефективнішим через залучення іноземних інвестицій до модернізації існуючих та створення нових підприємств з виробництва та переробки сільськогосподарської сировини [4]. Угода про зону вільної торгівлі сприятиме включенню українських аграрних підприємств до європейських вертикально інтегрованих маркетингових систем із виробництва і постачання продовольчих товарів.
Пристосування до нових стандартів і правил торгівлі, що неодмінно пов`язано з поглибленням відносин із ЄС в рамках зони вільної торгівлі, потребуватиме від українських сільськогосподарських виробників збільшення витрат у короткостроковій перспективі. Однак у довгостроковій перспективі це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної агропродовольчої продукції і, як наслідок, закріпленню своїх позицій на внутрішньому ринку та збільшенню експорту на світові продовольчі ринки [5]. Крім того, українські споживачі будуть мати доступ до більш якісних і дешевих продовольчих товарів. Здійснення реформ, які є наслідком укладання угоди про вільну торгівлю з ЄС, посилять довіру іноземних компаній до української економіки, що буде сприяти припливу іноземних інвестицій в Україну, в тому числі і в її агропромисловий комплекс.
Таким чином, при впровадженні зони вільної торгівлі з ЄС необхідно чітко усвідомлювати ті проблеми, які виникнуть у різних секторах української економіки і в суспільстві. Затрати на їх вирішення повинні бути враховані і на рівні держави, і на рівні кожного окремого підприємства. Тільки за таких умов створення зони вільної торгівлі з ЄС не завдасть українській економіці значної шкоди, а сукупні вигоди від її впровадження істотно поліпшать соціально-економічну ситуацію в нашій державі.
Висновки. Враховуючи особливості сучасного стану АПК України, можна навести низку аргументів на користь інтеграції до структур ЄС. Економічний

8 потенціал ЄС та динаміка його розвитку дає можливість дійти висновку про те, що
Європейський Союз є великим ринком збуту для вітчизняних сільськогосподарських товарів та джерелом наповнення внутрішнього продовольчого ринку України. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільноконвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого в посткризових умовах загрожують економічній безпеці країни.
Співробітництво
України з
Європейським
Союзом необхідне для технологічного оновлення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, підвищенню рівня зайнятості на селі. Виробничі технології більшості українських сільськогосподарських підприємств відстають від тих, що їх використовують провідні
європейські країни[6].
Протягом десятиліть українські сільськогосподарські підприємства були фактично відрізані від світового агропродовольчого ринку. Тому їх вихід на
європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон’юнктуру продовольчих ринків. При цьому слід зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.
Однією з тенденцій сучасного економічного розвитку є формування вертикально та горизонтально інтегрованих маркетингових систем, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн. Інтеграція українських сільськогосподарських виробників у такі маркетинг-логістичні ланцюги та регіональні кластери дасть змогу виходити на нові перспективні агропродовольчі ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон’юнктури.
Європейський Союз – це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально орієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів.
Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки й реалізації результативної антимонопольної політики та недопущення надмірної концентрації ринку окремими його учасниками.
Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення й реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів [7]. А це, у свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.
Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв’язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на раціональніший розподіл ресурсів, у тому числі ресурсу праці, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновій перспективі [8].
Пристосування до нових стандартів і правил торгівлі, що неодмінно пов`язано з поглибленням відносин із ЄС у рамках зони вільної торгівлі, потребуватиме від українських сільськогосподарських виробників збільшення витрат у короткостроковій перспективі. Однак у довгостроковій перспективі це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної агропродовольчої продукції і, як наслідок, закріпленню своїх позицій на внутрішньому ринку та збільшенню експорту на світові ринки. Крім того, українські споживачі матимуть доступ до більш якісних і дешевих продовольчих товарів. Здійснення реформ, які пов’язані з угодою про вільну

9 торгівлю з ЄС, посилять довіру іноземних компаній до української економіки, що буде сприяти припливу іноземних інвестицій в АПК України.
Перспективи подальших досліджень. Для розвитку зовнішньоторговельних перспектив АПК України слід продовжити дослідження механізмів державного управління щодо впровадження європейської моделі забезпечення якості та безпеки продовольства, завершення підготовки гармонізованих до міжнародних вимог галузевих стандартів продовольчої продукції, створення мережі лабораторій із контролю якості харчових продуктів. У подальших дослідженнях необхідно приділити увагу вдосконаленню земельних відносин та раціоналізації землекористування за зразком розвинутих країн ЄС, розробці механізмів поліпшення державної охорони земель, посилення захисту прав власності селян на землю. У найближчій перспективі необхідно розробити алгоритм зміцнення інвестиційної та
інноваційної складової розвитку аграрного сектору економіки України.

Список використаних джерел
1.
Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : Закон України від 21 листоп. 2002 р. № 228–
ІV. – Режим доступу : rada.gov.ua
2.
Липов В. В. Міжнародна економіка: світова економіка та міжнародні економічні відносини / В. В. Липов. – К. : Професіонал, 2008. – С. 157–158.
3.
Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава :
Програма економічних реформ на 2010–2014 роки від 2 черв. 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua
4.
Про затвердження Концепції науково-технічного розвитку галузей агропромислового виробництва України на період до 2015 року : Наказ Міністерства аграрної політики України від 10 квіт. 2008 р. № 240 // Агрокомпас. – 2008. – № 6. –
С. 20–21.
5.
Бабенко А. Г. Державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / А. Г. Бабенко // Економіка АПК. – 2008. – № 5. – С. 85–88.
6.
Виклики і шляхи агропродовольчого розвитку / Б. Й. Пасхавер,
О. В. Шубравська, Л. В. Молдован та ін. – К. : Ін-т економіки та прогнозування НАН
України, 2009. – 432 с.
7.
Дем’яненко М. Я. Державна підтримка як фактор забезпечення конкурентоспроможного аграрного виробництва / М. Я. Дем’яненко, Ф. В. Іванина //
Економіка АПК. – 2009. – № 9. – С. 3.
8.
Agriculture, bioenergy and food policy in Ukraine – analyses, conclusions and recommendations / [H. Strubenhoff, V. Movchan, I. Burakovsky and other]. – K., 2008. –
350 p.
9.
Shcherbyna S. “Mechanisms of Providing Conditions for Sustainable Development of Cooperative Associations in Ukraine’s Agro-Industrial Sector” / S. Shcherbyna / Identity and Memory in Post-Soviet Ukraine : мonograph. – K. : Dukh i Litera, 2009. – P. 439–451.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал