Рішенням комісії з дисциплін хуДожньо-естетичного циклу та культурознавства Науково-методичної ради з питань освіти



Pdf просмотр
Сторінка1/17
Дата конвертації27.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипРішення
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

БВК 74.268.51+74.268.53
М31
Рекомендовано до використання в загальноосвітніх навчальних закладах за рішенням комісії з дисциплін хуДожньо-естетичного циклу та культурознавства
Науково-методичної ради з питань освіти ,
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ
УКРАЇНИ
(Протокол № 3 від 16 червня 2006 року)
Посібник створено науковими співробітниками лабораторії естетичного виховання
Інституту проблем виховання АПН України:
JI.М. MACOJI (Теоретико-методичні засади інтегрованого навчання мистецтва;
Орієнтовне календарне планування змісту уроків за програмою інтегрованого курсу
«Мистецтво»);
О.В. ГАЙДАМАКА (Орієнтовне календарне планування змісту уроків за програмою
інтегрованого курсу «Мистецтво»; Додаток А. Вокально-хорова робота).
О.В. КАЛІНІЧЕНКО (Орієнтовне календарне планування змісту уроків за програмою
інтегрованого курсу «Мистецтво», 1, 2 класи; Додаток Б. Ілюстрації до уроків у 1-2 класах);
Е. В. БЄЛКІНА (Орієнтовне календарне планування змісту уроків за програмою
інтегрованого курсу «Мистецтво», 3 клас);
І.В. РУДЕНКО (Орієнтовне календарне планування змісту уроків за програмою
інтегрованого курсу «Мистецтво», 4 клас; Додаток В. Ілюстрації та методичний коментар до уроків у 3—4 класах)
Масол Л. М.
М31 Методика навчання мистецтва у початковій школі: Посібник для вчителів / JI. М. Масол, О. В. Гайдамака, Е. В. Бєлкіна, О. В. Калініченко, І.
В. Руденко.— X.: Веста: Видавництво «Ранок» , 2006.— 256 с.
ISBN 966-08-1120-9
Посібник створено відповідно до Програми інтегрованого курсу «Мистецтво», рекомендованої Міністерством освіти і науки України.
У ньому подано новітню концепцію поліцентричної інтеграції змісту загальної мистецької освіти, інноваційні науково-методичні підходи та художньо-педагогічні технології викладання інтегрованого курсу «Мистецтво» у початковій школі, розглянуто питання оцінювання освітніх результатів учнів.
Наводяться орієнтовні поурочні календарні плани до інтегрованих уроків мистецтва.
Пропонуються педагогічні схеми-малюнки для виконання художньо-практичних завдань.
Посібник адресовано вчителям предметів художньо-естетичного циклу загальноосвітніх шкіл. Він може бути використаний педагогами спеціалізованих шкіл мистецького профілю, студентами-практикантами середніх і вищих педагогічних навчальних закладів, аспірантами, викладачами, методистами.
ББК 74.268.61+74.268.53
© Масол Л. М.
© Гайдамака О. В., Бєлкіна Е. В.,
Калініченко О. В., Руденко І. В., 2006.
© Калініченко О. В., Руденко І. В., іл., 2006
© ТОВ Видавництво «Ранок», 2006

ЗМІСТ
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ
ЗАСАДИ
ІНТЕГРОВАНОГО
НАВЧАННЯ МИСТЕЦТВА
Вступ ........................................ ................................. .. .4
Передумови і сутність інтеграції в шкільній мистецькій освіті ...................... . .................................... ................ 7 1.1. Філософські (загальнонаукові) передумови ......... 8 1.2. Мистецько-культурологічні передумови . ........ 11 1.3. Психологічні передумови .................... ............. 16 1.4. Дидактичні передумови. ................. : ..................... 22 1.5. Художньо-педагогічні передумови........ ........... 25
Концептуальні основи інтегрованого курсу «Мистецтво» у початковій школі ....... ............... .. .................. ............
35 2.1. Предметно-інтегративний підхід до мистецької освіти 35 2.2. Функції і принципи загальної мистецької освіти ...
38 2.3. Мета і завдання ............ ........ . ............................... 42 2.4. Базові компетентності . ..........................................
43 2.5. Зміст і структура програми «Мистецтво». . .........

45 2.6. Мистецький тезаурус як фактор інтеграції .......... 51
Загальні організаційно-методичні підходи до навчання мистецтва в контексті художньої дидактики ................................ 55 3.1. Технологія проективного моделювання уроків . . 56 3.2. Типи, жанри і структура уроків ............. і ............. і 58 3.3. Художньо-педагогічна драматургія ............. . 60 3.4. Єдність видів діяльності учнів на уроках мистецтва
62 3.5. Взаємоузгодження домінантних змістових лівій . 63 3.6. Інтегрування синтетичних мистецтв у домінантні
. . 66
Художньо-педагогічні технологГїна уроках мистецтва
68 4.1. Сутність педагогічної технології ..... ..................... *.
,.
68 4.2. Інтегративні художньо-педагогічні технології ....
72 4.3. Проблемно-евристичні художньо-педагогічні технології
80 4.4. Інтерактивні художньо-педагогічні технології . ..

90 4.5. Ігрові художньо-педагогічні технології ............... 102 4.6. Сугестивні та терапевтичні художньо-педагогічні технології ... 117 4.7. Технології оцінювання результатів мистецької освіти ........ 120
Додаток. . .. ....................... ..................................... • 127 2. ОРІЄНТОВНЕ КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ ЗМІСТУ УРОКІВ І ЗА
ПРОГРАМОЮ ІНТЕГРОВАНОГО КУРСУ «МИСТЕЦТВО»
1 клас. Абетка мистецтв . ....... ............ ................... 131 2 клас. Краса довкілля в мистецтві .... .... .
149 3 клас. Образ людгіни в мистецтві ............ .
169 4 клас. Світ у мистецьких шедеврах ........... . ............
180
Додаток А. Вокально-хорова робота ...........................
197

Додаток Б. Ілюстрації до уроків у 1-2 класах ....... ..... 209
Додаток В. Ілюстрації та методичний коментар до уроків у 3—4 класах

1.
ТЕОРЕТИКО
МЕТОДИЧНІ
ЗАСАДИ
ІНТЕГРОВАНОГО
НАВЧАННЯ МИСТЕЦТВА
ВСТУП
Протягом століть чимало мислителів намагалися винайти й запровадити різні навчально-виховні системи, які б якнайкраще задовольняли природні та культурні потреби людини. Сьогодні розробляються освітні моделі, які
ґрунтуються на гуманістичних засадах, тобто
є особистісно зорієнтованими, і відображають особливості сучасного соціокультурного простору. Важливою ознакою культури інформаційного суспільства є прискорений темп науково-технічного розвитку, перманентність і швидкість змін у всіх сферах людської діяльності, мозаїчність і візуалізація
інформації. Завдяки комп'ютеру комунікаційний простір планети став безмежним. Ще кілька десятиліть тому школярі захоплювалися телебаченням, а сьогодні вони вільно подорожують лабіринтами Інтернету.
Електронні мережі, долаючи будь-які мовні й культурні кордони, дають змогу отримувати інформацію в небачених до цього часу обсягах і форматах. Медіа-технології, особливо комп'ютерні ігри, якими сьогодні масово захоплюються учні шкільного віку, поєднуючи елементи аудіальної, візуальної та кінестетичної інформації, стимулюють виникнення у школярів психологічного феномену синестезії — міжсенсорних асоціацій, провокують розвиток інтегративного типу мислення. У віртуальному інформаційному океані феноменально поєднуються словесні тексти і музичні звуки, яскраві візуальні образи і лапідарні символи, раціональні схеми і захоплююча анімація, реальність і фантастика, правда і вимисел. І все це тією чи іншою мірою естетизується і перетворюється иа потужний чинник духовного «виробництва людини».
За цих умов зростає значення ціннісних параметрів освіти, адже* діти зустрінуться в майбутньому дорослому житті з культурою, яку зараз важко навіть уявити. Учені висловлюють сміливі гіпотези, що в просторі третього тисячоліття на основі взаємодії мистецтв і синтезуючого типу мислення докорінного оновлення зазнає сфера художньої культури людства.
Сьогодні школярі мають бути готовими жити в умовах постійних змін, непередбачених ситуацій, тому вони мусять бути мобільними, гнучкими, творчими. В організації пізнавальних процесів зростає роль асоціативно-образного типу мислення, механізмів інтуїції (т. зв. інсайту).
Тому освіта має спрямовуватися на розвиток творчого потенціалу особистості, самостійного критичного мислення, ціннісних орієнтацій, формування спектра життєвих компетентностей, адекватних соціокультурним реаліям.
У межах старої освітньої парадигми формувалася людина, яка знала й уміла (людина-виконавець), сучасна школа має виховувати людину, яка мислить і прагне творити (людина духовна).

Яку ж саме людину формує сьогодні школа? Зміст панівної більшості навчальних предметів орієнтує учнів на отримання об'єктивних, точних знань і відповідне точне їх відтворення. Таке навчання стимулює і закріплює одномірний раціональний тип мислення. Проте сучасна культура з притаманною їй неоднозначністю оперує не лише логічними поняттями й усталеними категоріями, вона сповнена феноменами невизначеності, непередбаченості, тому потребує гнучкої, рухливої свідомості. Розвитку такого творчого типу мислення сприяє мистецтво завдяки власній природі художніх образів, які мають надзвичайно широкий спектр можливих
інтерпретацій, особистісних тлумачень у семантичному полі художньо-інформаційного повідомлення.
Проте всупереч психологічним закономірностям уже з початкової ланки навчання школярів спрямовується переважно на розвиток раціональних механізмів мислення, а емоційно-Образні завантажуються менше порівняно з вербальними, тому розвиваються повільніше, гальмуються.
Види мистецтва — музичне та образотворче — викладаються автономно, хоча між ними існує безліч зв'язків у єдиному просторі художньої культури.
Наслідком такого типу навчання є поступове згасання притаманних дітям молодшого шкільного віку асоціативного сприйняття матеріалу, багатої фантазії, творчої уяви.
Нагальною вимогою постіндустріального суспільства стає оволодіння способами спілкування на основі не лише вербальних, а й невербальних форм комунікації за допомогою новітніх технологій і технічних засобів.
Повноцінне розуміння аудіовізуальної мови широкого спектра медіа-текстів, уміння аналізувати їх художні форми надають учням своєрідний естетичний захист у сучасному глобалізованому світі.
Недостатньо мати доступ до світових інформаційних ресурсів, треба бути готовим до адекватного їх розуміння і тлумачення, критичного осмислення
і конструктивного застосування цих знань на благо, а не на шкоду людині, тобто мати духовний імунітет проти можливих руйнівних впливів техногенного соціуму.
Для визначення базових стратегій розвитку методології загальної мистецької освіти та тактичних завдань її важливо з усіх інноваційних напрямів узяти цінні педагогічні ідеї, які відповідають специфіці предметної галузі та віковим психологічним особливостям учнів. При цьому слід уникати як абсолютизації, так й ігнорування досягнень кожного з інноваційних проектів. Треба також ураховувати вплив на шкільну освіту такого масового аудіовізуального художнього явища, як телебачення, яке залишається потужним чинником формування естетичної культури дітей і молоді.
Процеси інтегрування естетичної інформації, які відбуваються на рівні свідомості або підсвідомості учнів незалежно від вольових зусиль учителів мистецьких дисциплін чи навіть всупереч їхнім бажанням, необхідно по
можливості спрямовувати й корегувати, залучаючи відповідні освітні технології. За таких умов ці процеси під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів набуватимуть організованості, системності, отже, й педагогічної ефективності.
Останні десятиліття значно актуалізувалися інтегративні тенденції не тільки в науці, культурі, мистецтві, айв освіті. У багатьох зарубіжних країнах у початкових класах водночас із монопредметними. діють комплексні програми з мистецтва, широко застосовуються різноманітні міждисциплінарні курси з естетичним компонентом. Так, наприклад,
інтегроване навчання мистецтв («музика — малювання — танець — драма») характерне для шестирічної початкової школи Бельгії. У Польщі новітньою шкільною реформою передбачене викладання в початковій школі інтегрованого курсу мистецтва (музика спільно з малюванням) та широкі міжцредметні зв'язки цього курсу з рідною мовою, фізичною культурою, Природознавством. У Росії набули поширення навчальні програми з інтегрованих курсів, спрямованих на поліхудожнє виховання учнів («Живий світ мистецтва», «Синтез мистецтв» та ін.) Подолання
ізольованості в опануванні мистецький дисциплін інтенсивно відбувається в американських школах за принципом так званої «естетичної парасолі».
Останні» часом значно актуалізувалися інтегративні тенденції в дидактиці, в теорії педагогіки. Дослідники вивчають феномен освітньої
інтеграції на матеріалі різних дисциплін (Р. Арцишевський, Н.Бібік, В.
Гузєєв, Я. Данилюк, М. Іванчук, В. Ільченко, І. Козловська, М. Чапаев та
ін.), зокрема предметів художньо-естетичного циклу (О. Курєвіна, JI.
Предтеченська, Л. Савенкова, Н. Терентьєва, В. Тименко, Г. Шевченко, О.
Щолокова, Б, Юсов таін.). Усі вони підкреслюють, що в умовах
інтегрованого навчання взаємопроникнення й систематизація знань учнів, становлення в них цілісної та багатомірної картини світу, розвиток творчих здібностей
і гнучкого мислення
(симультанного, критичного, діалектичного) відбуваються більш ефективно. Також учені відзначають значне збільшення евристичного потенціалу мистецтва за умов впровадження інтегративних технологій.
У Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), у державних стандартах початкової середньої освіти стратегії інтегративності й варіативності загальної мистецької освіти визначені як головні орієнтири її подальшого розвитку. Разом з тим недостатня концептуалізація проблеми
інтеграції на рівні змісту та технологій негативно позначається на подальшому впровадженні об'єднаних курсів у школах. Так виникла ідея написати методичний посібник, який допоміг би сучасному вчителю розібратися в теоретичних питаннях інтеграції Художніх знань, а головне
— збагатити власний досвід новими ідеями, методами, прийомами естетичного виховання молодших школярів.

Народна мудрість учить: «Якщо перепливати човном бурхливу річку, треба завжди правити вище того місця, до якого пливеш (бо течія знесе)».
Так само й педагогіка мусить бути передбачливішою і «правити вище».
Сьогоднішнім першокласникам через 12 років доведеться розпочинати самостійне життя в суспільстві здебільшого аудіовузіальної культури, де традиційні види мистецтва будуть існувати як окремо, так і в найрізноманітніших формах взаємодії та синтезу. Чи зможе мистецька освіта вчасно відреагувати на сучасні й перспективні соціокультурні запити? Відповідь буде позитивною, якщо вчителі зрозуміють і підтримають нові педагогічні стратегії, опанують технології інтегрованого навчання і поліхудожнього виховання учнів.
1. ПЕРЕДУМОВИ І СУТНІСТЬ ІНТЕГРАЦІЇ В ШКІЛЬНІЙ
МИСТЕЦЬКІЙ ОСВІТІ
Глобальні процеси сучасного цивілізаційного розвитку визначають необхідність становлення нової парадигми освіти. Одним із можливих проголошується тип
інтегративної освіти.
У широкому філософсько-культурологічному розумінні він може стати, на наш погляд, необхідним підґрунтям для створення адекватної запитам реальності світоглядно-вйховної моделі мистецької освіти, що стане консолідуючим чинником у процесі зародження і співіснування різноманітних підходів до навчання і виховання школярів засобами мистецтва, сприятиме узгодженню міждисциплінарного змісту освіти з педагогічними технологіями особистісно-розвиваючого спрямування.
Інтеграція як процес створення цілісної і багатовимірної картини світу сьогодні набуває статусу одного з провідних методологічних принципів освіти, адже вона
ізоморфно відображає тотальну якість постмодерністського інформаційного суспільства. Водночас не можна не визнати релятивізму науково-педагогічних позицій щодо цього явища, що стимулює теоретичні та прикладні розробки, насамперед технологічні, які забезпечуватимуть не лише змістову, а й процесуальну сторону навчання, виховання і розвитку учнів І на засадах інтеграції.
В українській науці започатковано дослідження філософії інтегративної освіти (С. Клепко), її дидактичних (С. Гончаренко, І. Козловська, О.
Савченко) і психологічних (I. Bex, Т. Яценко) засад. Створено програми, підручники й посібники з різних інтегрованих курсів для і початкової школи (Н. Бібік, В. Ільченко, Т. Пушкарьова, В. Тименко та ін.). У загальній мистецькій освіті інтегративний підхід є недостатньо обґрунтованим теоретично і слабо забезпечений технологічно.
Інтеграція (від латин, integratio — відновлювання, поповнення, від integer — повний, цілісний) — це стан внутрішньої цілісності, зв'язаності диференційованих частин і функцій системи, а також процес, що веде до такого стану. Інтеграція — утворення або відновлення цілісності, вища
форма взаємодії, тому що вона передбачає не лише взаємовплив і взаємозв'язок, а й взаємопроникнення елементів. Принцип конструювання цілісності не може зводитися до штучного механічного підсумовування елементів, процес інтегрування передбачає відродження природних, об'єктивно існуючих зв'язків і перехід у нову якість (згідно з аксіомою
Аристотеля: ціле більше суми його частин).
Інтеграція в галузі загальної мистецької освіти має об'єктивні філософські, мистецько-культурологічні, психологічні, дидактичні, художньо-педагогічні передумови, які ми коротко розглянемо нижче.

1.1. Філософські (загальнонаукові) передумови
Ядром філософських засад інтеграції є діалектика — метод пізнання світу на основі найзагальніших законів розвитку, який, за виразом О.
Лосева, здатний «вхопити» живу дійсність у цілому.
Цілісність (холізм) і множинність (плюралізм) наукового знання співіснують нерозривно, ;як дві сторони однієї медалі. Категорія цілісності
є провідною в холістських ученнях (холізм — від грец. — цілий, увесь), що розглядають цілісність світу як наслідок творчої активності «холістського поля» — «нерозщепленості» матеріального і духовного, реального та
ідеального, свідомого і несвідомого тощо.
Диференціація протилежна інтеграції, це процес змін, пов'язаний із виокремленням, відділенням частин від цілого.
Механізми взаємодії інтеграції та диференціації регулюються універсальним законом єдності й боротьби протилежностей, що передбачає наявність бінарних опозицій, тобто аналіз — синтез, абстрагування — конкретизація. Аналогічно в мистецтві: динаміка — статика, горизонталь
— вертикаль, консонанс — дисонанс та ін. Відповідно до цього закону у філософії освіти парні категорії «інтеграція — диференціація розглядаються як двоєдиний процес, вони водночас і відносно самостійні, і тісно пов'язані, мовби переходять одна в іншу. Диференціація створює умови для динамічного розгортання інтеграції. У свою чергу, інтеграція забезпечує основу для поглиблення диференціації. Влучно визначила різницю між цими поняттями Н. Ставська, відзначивши, що диференціація пов'язана з вивченням елементів системи, а інтеграція — системи елементів. Отже, складові цієї діалектичної пари утворюють своєрідний закон симетрії з парадоксальною залежністю полярних начал: швидкість і напрями інтеграційних процесів І прямо пропорційно залежать від сили протидіючих дезінтеграційних| причин (Г. Павельциг).
Взаємодія, взаємовплив, взаємозв'язок, взаємопроникнення —
інтегруючі чинники, за допомогою яких відбувається об'єднання частин у певний тип цілісності, основними з яких є:

комплекс — багатогранна цілісність, яка складається з різних відносно самостійних елементів, що взаємодіють (комплекс передбачає одночасну диференціацію та інтеграцію);
синтез — однорідна органічна цілісність із повним злиттям взаємодіючих елементів (синтез по суті заперечує диференціацію).
Продуктивною для розуміння проблеми інтеграції є філософська ідея планетарної всеєдності у вченні академіка В. Вернадського про ноосферу
(буквально — «сферу розуму») — духовну оболонку Землі. Він підкреслював невіддільність часопростору в ноосфері, обґрунтував низку положень, які вплинули на становлення антропокосмічної культурної парадигми сучасності, передбачив появу нових міждисциплінарних відкриттів, що виникнуть за межами певної галузі знань, на перетині різних наук — природничих і гуманітарних. Спадщина видатного вченого спонукає дивитися навколо «широким поглядом», а не «поглядом спеціаліста», який не бачить нічого за межами свого фаху. У гуманітарних дослідженнях його сина — історика, філософа і культуролога Г.
Вернадського, набуло подальшого розвитку положення про «простір-час» як нероздільне явище не лише в природі, а й у людській діяльності. Учений сформулював закон співвідношення історичного часу і простору
(хронотопу), віднайшов закономірність — «циклічну ритмічність історії», що мала важливе значення для суспільних наук.
Б. Успенський, продовжуючи дослідження цілісного феномену « простір-час », підкреслював універсальне значення руху — ланцюжка, що поєднує простір і час.
Гіпотези В. Вернадського підтверджуються сьогодні руйнуванням
існуючих столітніх мурів між науковими галузями і створенням наук на стику різних галузей (біохімія, етнопсихологія тощо), а також виникненням нових, інтегральних за своєю генетичною природою наук — культурології, синергетики та ін.
Синергетика (від грец. «діючий разом») є загальнонаукопою методологією, обґрунтуванням нелінійного синтезу. Вона виникла в надрах природничих наук (І. Пригожин та ін.) і поступово поширилася на сферу гуманітарного знання (В. Аршинов, О. Князев та ін.). Провідне положення синергетики полягає в тому, що неупорядкованість (строкатість, безладдя)
є не тимчасовим явищем, яке треба подолати як недолік, а нормальним станом природних, соціальних і психічних явищ і процесів, які гнучко
інтегруються. У теорії синергетики фундаментальною рисою еволюції стає нестабільність. Синергетичний процес можна умовно відобразити схемою:
... хаос — якісний стрибок — еволюційний відбір — самоорганізація — порядок — розвиток — хаос... (далі — аналогічно). При цьому суперечності в синергетиці розглядаються не лише як негативні, а і як позитивні
(конструктивні) чинники — імпульси для подальшого руху* саморозвитку, так само, як і хаос (не в значенні безладдя, а в значенні принципової
нестійкості, невизначеності) трактується як об'єктивний стан, що пробуджує внутрішні енергетичні сили.
Феномен інтегративної освіти як механізму особистісної самоорганізації хаосу знань (і як самоорганізації системи освіти також) належить до
інноваційного поля розуміння і тлумачення освіти загалом і мистецької освіти зокрема. Освіта, що інтегрує різноманітні знання, уявлення, цінності, має допомогти учневі «організувати хаос у собі». Так, маленька дитина починає малювати з «каракулів» — неорганізованих ліній і штрихів
(своєрідна стенограма хаосу), потім з'являються знамениті «макарони» і
«головоноги» (поступове приборкання хаосу), пізніше олівець у руці
Дитини набуває властивостей «чарівної палички», що відображає довкілля, а радше — виражає власний світ яскраво й самобутньо (і це, підкреслимо, відбувається без навчання, у дошкільному віці). Роль учителя не в тому, щоб навчити дитину все робити «правильно», а швидше в тому, щоб допомогти торкатися «чарівною паличкою» до площини так, щоб вона стала простором і була здатна виражати все те, що дитина хоче
(упорядкувати хаос). Але кожний учень буде робити це сам, і головне — по-своєму, тобто інтегрувати нові уявлення, факти, вміння з попереднім особистісним життєвим і естетичним досвідом.
Художнє мислення — це передовсім мислення символічне (і творення, і сприйняття), адже мистецтво нічого не дає, не нав'язує, воно пропонує самостійно знайти. У феноменологічній діалектиці О. Лосева утверджується положення про цілісність і символічність художньої форми: мистецтво прагне не того, щоб його знали, а того, аби його розуміли. Знання можна передавати, а розуміння — процес індивідуального пошуку особистісно значущих смислів, і він нескінченний, особливо коли мова йде про художні твори. У праці «Логіка символу» філософ підкреслює думку, що в мистецтві ми маємо виходити не просто з чуттєвого уявлення, в якому немає нічого узагальненого, але саме з таких образів, яким притаманна потужна узагальнююча сила... Ось чому художній образ, позбавлений узагальнюючої сили і могутньої символічної картини життя, завжди — тільки безсила копія цього життя.
У сучасному світі, у науці, мистецтві та інших духовних і матеріальних сферах спостерігається активне наростання плюральності, рух від «моно» до «полі» (полікультурність, «мозаїчність» світу), що породжує прагнення
інтеграції в соціально-культурному розвитку. Тому так активно відроджується філософія універсалізму, спрямована на міждисциплінарну
інтеграцію; У гуманітарному мисленні, яке становить собою альтернативу суто раціоналістичному мисленню минулого, синтезуючу роль починає відігравати естетика (Л. Левчук, В. Личковах), Новітні соціокультурні тенденції спричиняють зародження «нової архітектури освіти, педагогічного простору», де, на думку філософа С. Клепка, зникне однопредметність уроку і сучасна асиметрія педагогічної комунікації

(педагог — учень). Не можна не погодитися з вітчизняним ученим, що плюралізм знань має стверджуватися ще з початкової школи, бо в університеті це робити вже пізно.
Визначені вище положення відбивають загальнонауковий імовірнісний стиль мислення сучасності (В. Храмова), який орієнтує на вивчення неоднозначних і принципово невизначених інтегральних систем в умовах багатофакторного детермінування.
Замість резюме варто ще раз наголосити на фундаментальному значенні для інтеграції в галузі,мистецької освіти ідеї нероздільності діалектичної пари «простір—час». Її смисл полягає в тому, що досвід сприймання людиною часу і досвід сприймання простору (а отже, й просторових і часових мистецтв) не просто взаємопов'язані, а взаємодіють, взаємно проникають, інтегруються, але-водночас як різноякісні складові, не розчиняються одне в одному, зберігаючи внутрішню диференційованість.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал