«Психологічні особливості організації навчально-виховного процесу учнів у 1 класі»



Скачати 198.86 Kb.
Дата конвертації09.05.2017
Розмір198.86 Kb.
Психолого-педагогічний семінар на тему

«Психологічні особливості організації навчально-виховного процесу учнів у 1 класі»

(матеріали підготовлено практичним психологом НВК)

Початок навчання в школі – один із найбільш складних і відповідальних моментів в житті дитини. Це не тільки нові умови життєдіяльності, а й нові контакти, нові відносини, нові обов’язки. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам. Це дуже напружений період, бо з перших днів школа висуває перед учнем цілий ряд задач, що не пов’язані безпосередньо з його досвідом, вимагає максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних можливостей.

Для дитини прихід у школу – це своєрідне “оформлення на посаду” (за влучним виразом Т.А. Нежнової). “Справжній школяр – це щасливий володар портфеля і старанний виконавець шкільних правил. Він слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки” – зіграти в таку гру жадає практично будь-який майбутній першокласник.

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність – вчиться – і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов’язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов’язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.

З 1 вересня 2012 року впроваджено Державний стандарт початкової загальної освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України.

Оскільки період навчання дитини в початковій школі є початком особливої навчальної діяльності, яка вимагає від дитини не лише значного розумового напруження, а й більшої фізичної витривалості, вольових зусиль, новий зміст Державного стандарту укладений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст загальної початкової освіти, спрямовує навчально-виховний процес на формування і розвиток духовно-моральних та інтелектуальних цінностей молодших школярів.

Державний стандарт сформовано на засадах особистісно-орієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту.

Згідно зі стандартом освітній процес у початковій школі спрямовується на досягнення результатів навчання учнів початкових класів — сформованих ключових і предметних компетентностей.

Набуття загальнонавчальних та цільових компетентностей діяльності є фундаментом наступного успішного навчання школяра в основній школі.

Одним із обов’язків сім’ї і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у школі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов´язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мисленнєвих операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов´язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов´язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов´язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам´яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.



Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення, обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.

Особливо важливою для майбутніх учнів є постать першого вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину. Він повинен розуміти дітей, виявляти душевну турботу про них, зацікавленість у їхніх успіхах; повинен створювати оптимістичний настрій, дружелюбну та доброзичливу атмосферу.

У початковий період навчання дитини у першому класі важливе значення має успішність адаптаційного періоду.



Адаптація дитини до школи – процес пристосування, зміни психіки дитини в умовах переходу до систематичного організованого шкільного навчання. У цей період відбувається перебудова пізнавальної, мотиваційної й емоційно-вольової сфер школяра.

Створення сприятливого середовища для адаптації дитини до систематичного шкільного навчання забезпечуватиме їй подальший розвиток, успішне навчання та виховання.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.
Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

Безумовно, першокласники, що відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», які не звикли до тривалого  перебування в дитячому колективі, до певного сталого режиму. Легше проходить період пристосування до школи і краще вправляються з розумовими та фізичними навантаженнями здорові діти.

Метою адаптаційного періоду в 1 класі є створення у дитини уявлення про школу як місце, де вона буде прийнята і сприйнята такою, якою вона є з усіма своїми почуттями, думками, знаннями, проблемами, великими і малими подіями в особистому житті, – а також зміцнення впевненості, що все в школі важливо, цікаво і допомагає будувати загальне життя класу. Не менш важливим є прийняття учнями і вчителем один одного і пошук оптимальної для кожного з них позиції в новій ситуації.

Учитель завжди має пам’ятати, що духовне та емоційне благополуччя учня є необхідною умовою успішного навчання. Тому із самого початку адаптаційного періоду першокласникам створюють комфортні емоційні умови.

Специфічним завданням для вчителів у цей період є створення умов, які допоможуть дітям вибудувати для себе образ «справжнього школяра» на початку шкільного життя і, таким чином, здійснити входження в нову систему взаємин з дорослими та однолітками.

Вікові особливості першокласників

1.У цей час відбувається зміна провідного виду діяльності: місце гри поступово займає навчання.

2. Кістково-сполучний апарат дитини відзначається гнучкістю, у кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта. 3. У першокласників повільно розвиваються дрібні м’язи кисті, через що вони відчувають значні труднощі в оволодінні графічними навичками.

4. Діти в цьому віці дихають частіше, ніж дорослі, тому для підтримання їхньої працездатності важливо, щоб у приміщенні було чисте повітря.

5. Поряд з мимовільним запам’ятовуванням розвивається довільна пам'ять,найпростішим способом розвитку якої є переказ.

6. Мислення першокласників конкретно-образне, але під впливом навчання у його структурі зростає роль абстрактних компонентів. Це виявляється в здатності аналізувати і узагальнювати, розв’язувати задачі, висловлювати власні судження, міркування.

7. Інтенсивно збільшується словниковий запас, зростає кількість слів у реченнях. Тому важливо привчати дітей висловлюватись чітко, говорити у відповідному темпі, контролювати своє мовлення.

8. Увага першокласників мимовільна, нестійка. Діти активно реагують на нове, яскраве, незвичне, часто відволікаються від роботи. Розвиток довільної уваги здійснюється шляхом включення у навчальну діяльність.

9. Процеси збудження починають переважати над процесами гальмування, що створює важливі передумови для формування певних вольових якостей: здатності проявити зусилля з метою подолання труднощів, утриматися від небажаних вчинків, контролювати і оцінювати себе.

10. Діти цього віку характеризуються підвищеною емоційною вразливістю, тому важливо у процесі спілкування враховувати внутрішній стан дитини, розумно застосовувати заохочення і покарання, вміло володіти словом.



Динаміка працездатності шестирічної дитини:

Тижнева:

  • Понеділок – призвичаювання;

  • Вівторок, середа – найвища і стала працездатність;

  • Четвер – початок спаду працездатності.

Розумова працездатність зростає аж до середини тижня, залишаючись низькою на початку (понеділок) і в кінці (п’ятниця).

Річна:

  • Перші шість тижнів – призвичаювання (адаптаційні). З кінця жовтня до початку грудня – відносно сталий стан і високий рівень працездатності, потім – спад (канікули);

  • Після канікул один-два тижні призвичаювання і далі – короткий період стабільної роботи. У кінці березня настає загальна втома і спад, який зберігається й у квітні – травні.

Рівні працездатності можуть залежати від стану здоровя, темпераменту тощо. У роботі із шестирічними першокласниками треба враховувати їхні можливості та норми навантаження:

  • Загальне навчальне навантаження – 4 год. на тиждень;

  • Безперервна письмова робота – 4-5 хв;

  • Безперервне читання – 8 хв;

  • Середня активність уваги – до 15 хв;

  • Прослуховування звукозапису – 6-10 хв;

  • Перегляд кінофільмів, телепередач – 15 хв;

  • Перебування на свіжому повітрі – не менше 4 год;

  • Тривалість сну – 12 год на добу, із них денний сон (бажано) – 1,5 год.

Ознаки стомлювання дитини:

  • Зниження якості роботи, підвищення кількості помилок, порушення рухових дій при письмі;

  • Погіршення регуляції фізіологічних функцій (іноді підвищується виділення поту, червоніє обличчя), порушення координації рухів (змінюється почерк);

  • Скарження на втомленість (у деяких дітей процес гальмування може призвести до раптового засинання.

Навчальний процес не може не викликати стомлювання, але його правильне будування попереджає втомлюваність. Ранкова гімнастика, фізкультхвилинки (по 5 хв на кожному уроці), три перерви з активними рухами по 20-25 хв, тривалість уроків 35 хв. Для попередження стомлювання від виконання монотонної роботи вкрай необхідно урізноманітнювати види діяльності на уроці, який має складатися з декількох частин, поєднаних спільною мовою. Неприпустимими є завдання, які є типовими для традиційного шкільного навчання і потребують тривалого зосередження на одному предметі, дії, виконання серії монотонних рухів тощо.

Форми шкільної адаптації

Біологічна адаптація – це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.

Психологічна адаптація – це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності.

Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба

в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація – це процес входження до учнівського колективу.

Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).



Етапи адаптації

Згідно з дослідженням М.М. Безруких, процес адаптації дитини до школи можна розділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруженості функціональних систем організму.



Перший етап – орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекс нових дій, пов'язаних з початком систематичного спілкування, відповідають бурхливою реакцією і значною напругою практично всі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває достатньо довго (2–3 тижні).

Другий етап – нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці дії. На першому етапі ні про яку економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм витрачає все, що є, а інколи і “в борг бере”. На другому етапі ця ціна знижується, буря починає затихати (1-2 місяці).

Третій етап – період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш відповідні варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, будь то розумова робота щодо засвоєння нових знань, статичне навантаження, яке випробовує організм при вимушеній “сидячій” позі, або психологічне навантаження спілкування у великому і різнорідному колективі, організм, вірніше, кожна з його систем, мають відреагувати своєю напругою, своєю роботою. Тому чим більше напруги видаватиме кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. А ми знаємо, що можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруга та пов'язане з ним стомлення і перевтома можуть коштувати організму дитини здоров'я (3-6 місяців).

Рівні адаптації

За рівнем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.



Перша група дітей (високий рівень) адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко входять в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів в класі, у них майже завжди гарний настрій, вони доброзичливі, сумлінно і без видимої напруги виконують всі вимоги вчителя. Іноді в них відмічаються труднощі або в контактах з дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важко виконувати всі вимоги правил поведінки. Але до кінця жовтня відбувається засвоєння і нового статусу, і нових вимог, і нового режиму. Ці якості дозволяють їм з перших днів відчути свої успіхи, що ще більше піввищує навчальну мотивацію. Це легка форма адаптації.

Першокласник позитивно ставиться до школи:

правила і вимоги сприймає адекватно;

навчальний матеріал засвоює легко;

глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом;

розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки та пояснення вчителя;

доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю;

виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків;

має у класі позитивний статус.



Друга група дітей (середній рівень) має тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Як правило, ці діти зазнають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Завдяки доброзичливому і тактовному відношенню вчителя до кінця першого півріччя реакції цих дітей стають адекватними шкільним вимогам. Це форма середнього рівня адаптації.

Першокласник позитивно ставиться до школи:

відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно;

засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі;

зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого;

зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе;

майже завжди готується до уроків;

доручення виконує сумлінно;

дружить з багатьма однокласниками.



Третя група (низький рівень, “група ризику”) – діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами. Вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, батьки. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків. Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує лікування — учні з порушеннями психоневрологічної сфери, проте можуть бути і учні, не готові до навчання в школі. Це “група ризику”.

Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи:

часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій;

спостерігаються порушення дисципліни;

матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно;

самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу;

до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків;

може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку;

для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків;

доручення виконує під контролем і без особливого бажання;

пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників.

Успішна адаптація дитини до школи є необхідною умовою розвитку індивідуальності, продуктивної активності та творчості.

Основними ознаками адаптації дитини є:


  • Перебування у спокійному, врівноваженому стані;

  • Стриманість, уважність на уроках;

  • Активність і рухливість на перервах;

  • Прояв інтересу до нових людей, як дорослих, так і дітей;

  • Зацікавленість інтер’єром класу, школи, приміщень;

  • Спостереження за старшокласниками;

  • Легка орієнтація в школі, демонстрація своєї обізнаності батькам уже через тиждень;

  • Легке розуміння та готовність до виконання вимог учителя, без очікування його заохочення;

  • Позитивне оцінювання дитиною дій, результати власних зусиль – стимул для підвищення її активності;

  • Адекватне сприймання негативної оцінки дорослого;

  • Ініціативний характер спілкування в період навчальної діяльності;

  • Активність на уроках (охоче ставить запитання, відповідає на запитання інших0;

  • Комунікативність у спілкуванні з учнями не лише свого класу;

  • Успішне опанування навчального матеріалу.

Основні причини труднощів під час адаптації:

1.Психологічні особливості:



  • Слабкий тип нервової системи;

  • Підвищена сенситивність;

  • Збудження нервових процесів.

2.Особливості розвитку:

  • Не сформованість емоційно-вольової сфери;

  • Слабка саморегуляція поведінки.

3.Хибні методи виховання в сім’ях:

  • Виховання за типом «кумир у сім’ї»;

  • Батьківська вседозволеність;

  • Недосконала система організації навчально-виховного процесу.

Коли дитина приходить до школи, школярем вона стає далеко не відразу. Усі діти, що починають навчання в школі, стикаються з тими або іншими труднощами, але труднощі одних минучі, проблеми ж інших настільки серйозні, що роблять дітей важковиховуваними й такими, яким важко навчатися.

Фактором, що збільшує труднощі входження в шкільне життя, є авторитарний стиль педагогічного впливу, який використовує вчитель.

Для позначення різних варіантів неблагополуччя дітей у початковій школі широко використовується термін «дезадаптація».

Причини дезадаптації

За дослідженням Г.М. Чуткиної виокремлені такі несприятливі чинники дезадаптації дитини:



  • “неправильні” методи виховання в сім'ї;

  • функціональна неготовність до навчання в школі;

  • проблеми у спілкуванні з дорослими;

  • неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків;

  • низький освітній рівень матері;

  • конфліктна ситуація в сім’ї через алкоголізм;

  • негативний статус дитини в колективі однолітків в дошкільному закладі;

  • низький освітній рівень батька;

  • конфліктна ситуація в сім'ї;

  • негативне ставлення до дітей вчителя;

  • неповна сім'я тощо.

Бачення проявів дезадаптації допоможуть учителям своєчасно вплинути на ситуацію.

Ознаки дезадаптації:

  • труднощі в навчанні, стійка неуспішність;

  • порушення відносин з однолітками, батьками, вчителем;

  • небажання відвідувати школу;

  • соматичні прояви: головний біль, порушення апетиту й сну, біль у животі;

  • пригнічений настрій, підвищена стомлюваність, глибокий спад працездатності на кінець дня, тижня;

  • підвищена тривожність, плаксивість, невміння будувати стосунки з дітьми та дорослими;

  • відставання у навчанні;

  • емоційні порушення: емоційна нестійкість, зниження самоконтролю, соціальної сміливості, зниження, дружніх проявів, підвищена тривожність, замикання в собі;

  • прояви дефіциту уваги, неготовність до тривалого спілкування.

Рекомендації вчителям з профілактики дезадаптації першокласників

  1. Урахування вікових та індивідуальних психологічних особливостей дітей.

  2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

  3. Використання «системи фішок» в оцінюванні діяльності дітей.

  4. Відділення оцінки конкретного вчинку від оцінки особистості дитини.

  5. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.

  6. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

  7. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

  8. Акцентувати увагу учня на його успіхах, перемогах.

  9. Створення ситуації успіху.

  10. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.

  11. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

  12. Підтримка і заохочення проявів активності в роботі на уроці у скутих, сором’язливих, тривожних дітей. Важливо звернути увагу інших учнів на їхні успіхи, підвищувати їхній статус у класі.

  13. Бажано не наполягати на публічних виступах і відповідях перед усім класом тривожних, невпевнених дітей. Певний період їх можна включати в групи з 2-3 учнів, що разом будуть розповідати вірш, співати пісню і т.д., щоб вони відчули підтримку.

  14. Для встановлення гарних відносин між дітьми в класі й формування в них конструктивних способів взаємодії можна проводити заняття на теми: «Знайомство. Як подружитися», «Що таке дружба?». Така робота буде більш ефективною, якщо на заняттях використовувати інсценування ситуацій, обговорення, проказування почуттів за даними ситуаціями. Також корисними будуть заняття з використанням веселих, жартівливих командних ігор.


Рекомендації психолога для батьків та вчителів  першокласників

1. Підтримайте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість у її шкільних справах і турботах, серйозне ставлення до її перших досягнень і можливих труднощів допоможуть підтвердити значущість її нового становища.


2.Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.

3. Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.


4. Складіть разом із дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі в неї на початковому етапі оволодіння навчальними навичками. Якщо в першокласника є, наприклад, логопедичні проблеми, намагайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

5. Підтримаєте дитину в її бажанні добитися успіху. В кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна її похвалити.


6.Пам'ятайте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.
7.Якщо вас щось непокоїть у поведінці дитини, її навчальних справах, не соромтеся звертатися по пораду і консультацію до вчителя або шкільного психолога.
8. Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина більш авторитетна, ніж ви. Це – вчитель. Поважайте думку дитини про свого педагога.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал