Психологічна готовність дитини до школи



Скачати 44.57 Kb.
Дата конвертації20.02.2017
Розмір44.57 Kb.
Психологічна готовність дитини до школи

Соціально-психологічна готовність дитини до шкіль­ного навчання передбачає сформованість у неї якостей, завдяки яким вона зможе працювати разом з іншими людьми, підкоряючись вимогам дитячої групи, поступаючись партнерам спілкування і захищаючи інтереси та гід­ність власних. Старший дошкільник, у якого сформована психологічна готовність до навчання, характеризується певним рівнем розвитку мотиваційної, емоційно-вольової, пізнавальної сфер.

Психологічна готовність дитини до школи - здатність дитини ви­конувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язан­ня завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілку­вання, розвиток риторики, рухової координації. Особливо складним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони пе­реживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами.


Формування нової внутрішньої позиції

Вступ до школи є якісно новим етапом у житті дитини, оскільки змінюється її ставлення до дорослих, однолітків, до себе і своєї діяльності. Зі школою пов'язаний перехід до нового способу життя, нове становище в суспільстві, нові умови діяльності і спілкування. Дозвілля змінюється обов'язковими справами, які вимагають відповідальності - дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги прог­рами, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, дотримува­тися шкільного режиму, шкільних правил поведінки, доб­ре засвоювати навчальний матеріал.

Із новими обов'язками школяр здобуває і нові права, може претендувати на серйозне ставлення дорослих до своєї навчальної праці; має право на власне робоче місце, від­повідні умови для занять (зручний час, тишу), відпочинок, дозвілля. Позитивна оцінка його навчальної праці пов'я­зана зі схваленням і повагою тих, хто його оточує.

В оточенні дитини провідну роль відіграє новий дорос­лий - учитель. Стосунки з ним розгортаються інакше, ніж із вихователем, який здебільшого виконував функції, подібні до материнських (безпосередні, довірливі й інтим­ні). З вихователем можна було сперечатися, доводити свою правоту, наполягати на своїй думці, нерідко апелюючи до думки батьків: «А мені мама сказала...». Дошкільнику ви­бачали пустощі та вередування. Дорослі, навіть сердячись, швидко забували про це, почувши від нього: «Я більше не буду». В оцінюванні діяльності дошкільника дорослі час­тіше звертали увагу на позитивне, коли щось у нього не ви­ходило, хвалили за старання. Оцінка вчителя не виражає його суб'єктивного особистого ставлення, а засвідчує об'єктивну міру значущості знань учня і виконання ним навчальних завдань.

Зміни взаємин дитини з однолітками пов'язані з колек­тивним характером навчання. У стосунках з іншими діть­ми на передній план виходить навчання, засноване на спільній відповідальності, залишаючи позаду ігрову ді­яльність. Успіхи у навчанні стають головним критерієм взаємного оцінювання однолітків, визначають їхнє стано­вище у класі. Навчальна діяльність є обов'язковою для всіх, підпорядковується регламенту, правилам, які дити­на повинна виконувати.

Зі вступом до школи змінюється і ставлення дорослих до дитини, яка порівняно з дошкільником має більше са­мостійності. Вона повинна сама розподіляти час, дотриму­ватися режиму, не забувати про свої обов'язки, вчасно і якісно виконувати домашні завдання. Основні зміни у цей період відбуваються у внутрішній позиції дитини - психо­логічному відображенні об'єктивної системи її взаємин з оточенням. Внутрішня позиція багатьох старших до­шкільників свідчить про їхню готовність до соціальної по­зиції школяра. Вона є своєрідною системою потреб, пов'я­заних з навчанням, як з новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює у собі новий для дитини суспільно значущий спосіб життя.

Становлення внутрішньої позиції школяра відбуваєть­ся у два етапи. На першому з'являється позитивне став­лення до школи, але спрямування на зміст навчальної ді­яльності відсутнє. Дитина орієнтується лише на зовнішній, формальний бік, вона хоче піти до школи, зберігаючи при цьому дошкільний спосіб життя. На наступному етапі виникає орієнтація на соціальну, однак не на навчальну ді­яльність. Остаточно сформована позиція школяра поєднує орієнтацію на соціальні і на власне навчальні моменти шкільного життя.

Наявність у дитини внутрішньої позиції школяра ви­являється у рішучій відмові від дошкільно-ігрового, інди­відуально-безпосереднього способу існування, яскраво по­зитивному ставленні до нового змісту занять, нового типу взаємин з дорослим - як з учителем. Така позитивна спрямованість на школу як на навчальний заклад є най­важливішою передумовою благополучного входження ди­тини у навчальну діяльність: прийняття нею шкільних ви­мог і повноцінного включення у навчальний процес.


Соціально-психологічна готовність дитини до школи

Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взає­мини з педагогом та однолітками. Вихователь, який сис­тематично спостерігає за поведінкою дітей у групі до­шкільного закладу, знає, хто з них уміє спокійно і по-діловому звернутися до дорослого із запитанням, попросити в товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити власні інтереси з інтересами однолітків у грі чи іншому виді діяльності; хто обирає в іграх лише найпривабливіші ролі шляхом умовляння, примусу чи конфліктуючи, а хто задовольняється будь-якою роллю, не вміє відстоюва­ти себе і свої інтереси; хто взагалі не готовий брати учас­ті у спільній діяльності через боязкість або комунікатив­ну пасивність.

У своєму індивідуальному житті діти, як і дорослі, пе­реживають багато складних проблем, які їм важко, а іноді й неможливо розв'язати. Це змушує їх хвилюватися, страждати, долати труднощі, радіти від досягнутих резуль­татів. Непросто розгортаються їх взаємини з ровесниками і дорослими. Те, що сторонній людині може видатися дріб­ницею (причини бійки, плачу, радощів), для дитини на цей час є смислом життя. Якщо педагог не помічає емоційно-смислових особливостей життя дітей, він може припус­титися значних помилок у роботі з ними.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загально­го розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчан­ня. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.



Отже, підготовка дітей до школи повинна бути всебіч­ною, забезпечити формування системи якостей, які засвід­чать їх психологічну готовність до життя і діяльності у шкільних умовах. Вироблення таких якостей - одне з най­важливіших завдань вихователів дошкільних закладів.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал