Прізвище, ім'я, по батькові: Бринцева Валентина Петрівна Клас: 8 Тема: Мово р



Скачати 92.61 Kb.
Дата конвертації10.04.2017
Розмір92.61 Kb.


методичні рекомендації до проведення першого уроку у старшій…

Прізвище, ім'я, по батькові: Бринцева Валентина Петрівна

Клас: 8

Тема: «Мово рідна! Яка твоя сила!»

Форма проведення: слово вчителя з виступами учнів.

Напрям: ціннісне ставлення до сім'ї, родини, людей; ціннісне ставлення до суспільства і держави, до української мови.

Підготовка – вчитель, батьки, діти.

Свято «Мово рідна! Яка твоя сила!»

Мета:

Пізнавальна – знайомити дітей з мовним багатством рідної української мови;

Розвиваюча – розширювати уявлення учнів про мовне багатство;

Виховна – прищеплювати школярам любов до рідної мови, щоб рідне слово жило, грало всіма барвами й відтінками в душі людини, щоб слово материнське говорило їй про віковічні братерства народу, про красу рідної землі, про народні ідеали й прагнення.

Обладнання: портрети українських діячів, висловлювання про мову, українські рушники, книги про мову, колоски пшениці, калина, свічки.

Перебіг заходу



Слово вчителя.

Сьогодні ми в нашій шкільній родині свято- День української писемності та мови. Це свято – державне, адже 9 листопада відзначаємо День української писемності та мови. Мова – це своєрідна візитна картка кожної людини, за якою судять про її освіченість, ерудицію, начитаність. Знання мови потрібні кожній людині в її повсякденному житті: без них не можна глибоко збагнути почуте про прочитане, вправно користуватися рідним словом.

В цей день в церквах згадують преподобного Нестора Літописця.

Нестор прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди лишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Історики сходяться на тому, що він був надзвичайно освіченою людиною, добре знався і на давньоруських, і на іноземних літописах, які читав в оригіналі.

Нестора називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше називати його письменником та істориком. І не просто першим професійним істориком Русі, а й батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічного викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті минулих літ».

Нестор звів в одне ціле літописи, створені попередниками, творчо опрацював їх, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна, тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, «звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити», а й читається як справді захоплюючий художній твір на теми нашої історії.

(Звучить ніжна українська мелодія, під звуки виходять ведучі. )

1 – й ведучий. Рідна мова – то матері слова. Вона, як та неопалима купина: ніколи не згорить, ніколи не зів'яне, бо в ній – народу серце полум'яне.

2 – ведучий.

Мово моя!

Я тебе захищаю й люблю,

Я твій цвіт бережу, я твій плід не гублю,

Дороги й і найкращий мій спадок,

Я тебе заступлю

Від міщанських нападок,

1 – й ведучий

Мово моя!

У всіх заблудлих на вустах воскресни,

Блакитною трояндою мани, зори,

Лиш не мовчи, а вільно говори!

Як горлиці крило, легка ти і м'яка,

Як цвіт любові, бережно п'янка,

Ви в мелодійність вслухайтесь її,

Й відчуйте, чим славні солов'ї.

Вона барвиста, як травневі луки.

В піснях, як зустріч з далечі розлуки,

У жартах вогняна і безоглядна,

У колискових – лагідно принадна.

2 - й ведучий

Мово моя!

Хай обходять тебе підла зрада й журба,

Я – твоя берегиня, вірна раба,

Я – володарка слів, що посіяла ти,

Так красуйся в стомовній сім'ї і цвіти.

Ти – єдине, що не згублю й не віддам,

Ти – мій гімн, ти – мій скарб,

Ти – високий мій храм,

Щоб нам не спити гіркоту до дна,

Світись, неопалима купина!

(Звучить українська мелодія )



3 – й ведучий. Мово рідна! Ти ж як море – безкрая, глибинна. Котиш і котиш свої лексикони, а їм немає кінця-краю. Мільйонноголосо бриниш говірками, а вони шумлять і дзвенять, і б'ють у наші груди, мов хвилі морські в берег.

4 – й ведучий. Красо моя! У тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, й зойк матерів у лиху годину, й переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня серця дівочого, й крик новонародженого, в тобі,мово, неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радості й печалі, його труд, і піт, і крав, і сміх, і безсмертя його.

3 – й ведучий . Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і наймудріший у світі, без тебе – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку. Люблю тебе і в гніві, коли ти клекочеш , як вулкан, гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце й підносиш над хмарами та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий, вічний учителю мій..

4 – й ведучий. Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій, пливу й пливу твоїми просторами і не намилуюсь глибинами та безмежжям твоїм. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя мого, аби переплисти твій лексичний океан. Бо ти є вічність, ти є правда,добро і краса нашого народу. Тож такою і будь вічно, мово рідна! А з тобою будемо вірними і ми, діти твої, на розкішних і безкінечних берегах твоїх.

( Учні виконують пісню «Рідна мова»)

1 – й читець.

Чого ви плачете тополі?

Чи від образи, чи від болю,

Чи, може, з вітром сперечались,

Чи, може, з полем покохались?

Чому засмучена, калино,

Немов зажурена дівчина,

Зелені віти нахилила

І листя росами умила…

Куди полинули лелеки?

У теплий край , у край далекий,

Несіть, лелеченьки , на крилах

Найкращу пісню з України…

Ви чуєте,згадали знову

Про нашу українську мову?

Закон « Про мови»…Так, Вітаю.

Я рідній мові присягаю.

Усі ми – родом з України,

Пісенний край наш солов'їний,

Якого ж племені ми діти?

Чиї читаєм заповіти?

Любіте нашу рідну мову,

Беріть до зброї гостре слово,

Ні! Не забули ще слов'яни

Шевченка заклик полум'яний,

О милозвучна наша мово!

О пісне-мати колискова!

Тараса невмируще слово,

О рідна українська мово!

2 – й читець.

Слова в нашій мові, як ліки.

Слова в нашій мові, як рани.

Буває, слова вибухають,

Як грізні вулкани.

Слова в нашій мові яскраві,

Подібні ранковій веселці.

Бувають слова величаві,

Що сіють надію у серці.

Люблю я слова-громовиці,

Що б'ють точно в ціль, мов ракети,

Вагомі, як зерна пшениці,

Пахучі, мов квітів букети

1 – й ведучий. Рідна мова – то неоціненне духовне багатство, у якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. У рідному слові народ усвідомлює себе, як тверду силу. Слово рідної мови – то могутній засіб передачі від покоління до покоління, морального, етичного досвіду народу. Рідне слово – то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, свою родину, про своє село, селище, місто, край, про весь світ..

2 – й ведучий. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи в скарбницю рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазій. У кожному слові рідної мови – не тільки звукове позначення явища, події, речі, а найтонші відтінки почуттів, переживань. Кожне слово має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, а цих відтінків кожна має тисячі.

4 – й читець. На білому світі

На чорній землі

Є мова у квітів

Є мова в зорі,

Є мова у бджілок,

В метелика й клена,

В бузкової гілки,

В любистку зеленого

Є мова в калини,

В дрімучого лісу,

У річки й стежини,

В осінньому листу,

Лиш тільки тому,

Хто цурається рідної мови,

Ніхто не промовить

Жодного слова.



5 – й читець.

Мова – краса спілкування,

Мова – як сонце яснеє,

Мова – то предків надбання,

Мова – багатство моє.

Слово вчителя.

Учіться, діти, багато читайте, заглядайте у словники, думайте і робіть висновки, не цурайтесь свого, збагачуйте себе. Любов до Батьківщини не можлива без любові до рідного слова. Володіючи яким ми здобуваємо громадянську зрілість, осмислюємо,хто ми, якому народові, якій землі зобов'язані своїм життям і щастям. У слові рідної мови перед нами розкривається емоційне забарвлення всього, що створив і творить народ своїми руками для нас і прийдешніх поколінь, краса лісу, що підносить зелені віти назустріч сонцю в посушливих степах.



8 –й читець

Слова, слова… Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні,

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Лукаві й чесні, мудрі і сміливі…

Не грайся словом. Є святі слова,

Що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива.

Допоки розум і допоки сила.

9 – й читець

Чи в радості, а чи в журбі

Ти поклонишся знову й знову

Тому, хто виплекав тобі

Оцю співучу рідну мову.

Народ, що мову прикрашав,

Беріг від роду і до роду.

І в ній відбилася душа

Мого великого народу

10 – й читець

Яке то щастя – землю таку мати,

Що злита кров'ю, а пшеницю родить,

І скільки воріженькам не топтати,

На ній надія, наче сонце сходить.

Яке в нас щастя… Болю аж по вінця!

Богун, Нечай, і Гонта, й Морозенко

Яке то щастя – бути українцем!

Бо українцем був Тарас Шевченко.

( Звучить пісня «Моя Україна»)



11 – й читець. Мово наша, убога прочанко з протягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми. Прости їх, рідна! Прости їх гріхи вільні й невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану… Прости їх, змілілих, здрібнілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненародженим косарям, що ти не древня, що ти не мудра, не прекрасна, не свята, не вічна…Перероджений плід із дерева нашого роду впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж ти… Стою перед тобою на колінах і за всіх благаю: прости нас, грішних, і не ховайся за чорнобильську вежу, а повертайся до нашої хати, звідки тебе вигнали, вернися до нашого краю.

Учитель

Щасливі ми з вами, любі мої, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій – в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчувається поклик рідної землі, що хвилюємось аж до сліз, зачувши рідне слово..



12 – й читець

О мово моя!

О місячне сяйво і спів солов'я,

Півонії, мальви, жоржини!

Море брильянтів – це мова моя,

Це мова моєї Вкраїни.



Учитель

Прислухайтесь, як океан співа,

Народ говорить!

Любов і гнів у тому гомоні людськім.

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення,це – перлина.

(Учні 5 класу читають напам'ять вірші про мову.)

Усі ведучі і читці (разом)

Присягаєм – рідну мову

Завжди визнавати,

Українською говорити,



Молитись, співати

(Звучить пісня про Україну)



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал