Підгорний Анатолій Захарович, Милашко Ольга Генріхівна. Система національних рахунків: навчальний посібник



Pdf просмотр
Сторінка1/11
Дата конвертації20.06.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ



А.З.ПІДГОРНИЙ, О.Г.МИЛАШКО



СИСТЕМА
НАЦІОНАЛЬНИХ
РАХУНКІВ






НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК










ОДЕСА ОДЕУ 2009

2
УДК 311.312 Я7
ББК У051(075.8)
Підгорний Анатолій Захарович, Милашко Ольга Генріхівна.
Система національних рахунків: навчальний посібник, - Одеса,
ОДЕУ, 2009 р. – 121 с.

Укладачі: А.З.Підгорний – кандидат економічних наук, професор, завідувач кафедри статистики Одеського державного економічного університету
О.Г.Милашко – кандидат економічних наук, доцент кафедри статистики Одеського державного економічного університету

Рецензенти: Н.В.Доброва – кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки та управління національним господарством ОДЕУ
О.В.Самотоєнкова – доцент, кандидат економічних наук, доцент кафедри статистики ОДЕУ
К.Д.Семенова - доцент, кандидат економічних наук, доцент кафедри статистики ОДЕУ




У посібнику викладено основні категорії, визначення, принципи створення окремих рахунків СНР і напрямки аналізу макроекономічних процесів за даними системи. За кожною темою наведено контрольні запитання та задачі для самостійної роботи з використанням фактичних і умовних даних.
Навчальний посібник розрахований на студентів, які навчаються за спеціальностями “Прикладна статистика” та “Економічна теорія”. Він буде також корисним для спеціалістів, які вивчають проблеми міжнародної економіки, викладачам та аспірантам.




Коректор: А.О.Ковальова

3





Передмова

Навчальний посібник з курсу “Система національних рахунків” розроблений у порядку реалізації Державної програми переходу на міжнародну систему обліку та статистики. У поєднанні з іншими статистичними дисциплінами він сприяє підготовці фахівців, які володіють методами кількісного та якісного аналізу масових соціально-економічних явищ і процесів, обгрунтування на цій основі управлінських рішень.
Система національних рахунків (СНР) – це інтегрована система, яка дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, які відбуваються в ринковій економіці. У світовій практиці СНР розглядають як основний метод комплексного аналізу економіки.
Метою створення та аналізу СНР є характеристика найзагальніших закономірностей, взаємозв’язків і пропорцій в економічному розвитку країни, виявлення основних тенденцій динаміки економічних процесів, що відображаються на окремих рахунках, і всієї економіки в цілому. У процесі досягнення цілей виявляються пропорції і результати економічної діяльності в розрізі секторів і галузей економіки, окремих форм власності; з’ясовуються процеси утворення, розподілу та перерозподілу доходу в економіці; досліджуються процеси утворення та використання кінцевого доходу галузей і секторів; розглядається роль іноземних джерел
інвестування вітчизняної економіки; аналізується кінцеве споживання в економіці; виявляються джерела фінансування нагромадження національного майна; аналізуються міжгалузеві зв’язки.
Навчальний посібник розроблений як доповнення до Опорного конспекту лекцій, Практикуму та Тестів за даним курсом, надрукованих авторами раніше. Структура розділів дозволяє вивчити теоретичні основи програмного матеріалу, засвоїти методологію розрахунків і аналізу показників СНР, використовувати її при вирішенні задач.
Для якісного засвоєння програмного матеріалу, крім зазначеного посібника, слід використовувати підручники з курсу “Система національних рахунків”, статистичні збірники “Національні рахунки”, методичні та нормативні положення, підготовлені Держкомстатом
України, статистичні щорічники України.
У задачах для самостійної роботи використовуються як фактичні, так і умовні дані.


4
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ПРИНЦИПИ
НАЦІОНАЛЬНОГО РАХІВНИЦТВА

1.1.

Основні категорії та поняття системи
національних рахунків

истема національних рахунків (СНР) являє собою систему взаємопов’язаних статистичних показників, яка побудована у вигляді певного набору рахунків і таблиць з метою відтворення повної картини економічної діяльності держави. У CНР кожній стадії процесу відтворення (виробництво, первинний розподіл доходів, вторинний розподіл доходів, використання доходів на кінцеве споживання та нагромадження) відповідає спеціальний рахунок або група рахунків.
СНР створюється, перш за все, з метою обчислення узагальнюючих статистичних показників, які характеризують результати економічної діяльності країни; дослідження динаміки макроекономічних показників; аналізу макроекономічних пропорцій. Система показників дає можливість оцінювати міждержавні рівні економічного та науково- технічного розвитку, здійснювати міжнародні порівняння.
Предметом курсу є методологія складання системи національних рахунків внутрішньої економіки та “решти країн світу” і напрямки її аналізу.
Об’єктом курсу є економіка країни, її регіонів як сукупності галузей, секторів, форм власності та сфер діяльності.
Метод національного рахівництва – балансовий. Кожний рахунок системи являє собою таблицю, яка включає дві сукупності показників.
Вони характеризують ресурси та їх використання. Рівновага між обсягом ресурсів та їх використанням досягається за допомогою балансувальної статті. Балансувальна стаття кожного з рахунків має самостійне значення у характеристиці результатів економічних процесів, а також використовується для зв’язку рахунку з наступним.
У національному рахівництві також широко використовується метод класифікацій та групувань. Він забезпечує всебічну характеристику економічних процесів та їх структури. Крім того, в ході аналізу СНР використовують всі методи загальної теорії статистики і, перш за все,
індексний метод, метод рядів динаміки та ін.
Основними завданнями курсу є:

ознайомлення з поняттями і категоріями, які використовують у міжнародній статистичній практиці при характеристиці економіки;

вивчення основних класифікацій та групувань СНР;
С

5

розглядання системи макроекономічних показників виробництва продуктів і послуг; створення, розподілу, перерозподілу та використання доходів, вивчення їх взаємозв’язків та методів розрахунку;

вивчення основних принципів і методології побудови СНР як основного способу дослідження економіки та економічних процесів;

розглядання можливих напрямків і методів аналізу СНР.
Категорії та поняття СНР
У міжнародній статистичній практиці при характеристиці економіки використовують такі категорії.
Економічна діяльність – це сукупність операцій з товарами, послугами, доходами та фінансовими відносинами. Відповідно до міжнародних стандартів компонентами економічного виробництва є:
1)
виробництво товарів і надання послуг як для реалізації, так і для власного споживання;
2)
діяльність фінансових посередників (банків, страхових компаній,
інвестиційних фондів);
3)
діяльність державних (бюджетних) організацій, які надають неринкові послуги суспільству в цілому (керівництво, оборона, бюджетна наука) так і окремим громадянам (безкоштовна чи пільгова освіта, охорона здоров’я та ін.);
4)
діяльність некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства (партійні, профспілкові та інші суспільні заклади, релігійні організації та ін.);
5)
діяльність домашньої прислуги (наймані повари, садівники, няні та
ін.);
6)
житлові послуги, які надаються власниками будинків та квартир для особистого споживання.
За методологією СНР 1993 року до економічної діяльності слід відносити результати також і тіньової економіки, під якою розуміють підпільне виробництво традиційних товарів і послуг з метою укриття доходів від оподаткування. При цьому слід відрізняти тіньову економіку від кримінальної, яка розглядається моральною статистикою, а не статистикою національних рахунків.
До економічної діяльності за методологією 1993 р. не відносять безплатні домашні послуги (приготування їжі, прибирання, виховання дітей). Це викликано, перш за все, практичними труднощами визначення обсягів та оцінки цих видів діяльності.
В умовах ринкової економіки принциповим є розмежування ринкових товарів і послуг та неринкових. Ринкові товари і послуги забезпечують одержання прибутку. Неринкові - надаються органами

6
державного управління та некомерційними організаціями для задоволення
індивідуальних потреб населення і колективних потреб суспільства.
У СНР розрізняють категорії внутрішньої та національної економіки.
Внутрішня економіка охоплює діяльність на економічній території даної країни як резидентів, так і нерезидентів. Національна економіка охоплює діяльність тільки резидентів незалежно від їх місцезнаходження: на території даної країни чи за її межами.
Для визначення межі внутрішньої економіки у СНР використовують такі поняття: економічна територія, центр економічного інтересу, резидент.
Економічна територія – це географічна територія, у межах якої особи, товари та гроші можуть переміщуватися. До неї також належать повітряний простір, територіальні води і континентальний шельф у міжнародних водах, на які країна має виключні права, та “територіальні анклави” в інших країнах (території, на яких розташовані посольства, консульства, військові та наукові бази та ін.). Економічна територія певної країни не включає територіальних анклавів інших країн або міжнародних організацій на своїй території.
Резидент інституційна одиниця, яка має центр економічного
інтересу на економічній території країни, тобто вона володіє приміщенням або землею на цій території, здійснює або збирається здійснювати економічні операції впродовж довгого періоду часу (як правило, не менш року). Практично до резидентів країни належать особи, які проживають на
її території, крім тих, що приїздять на відносно короткий термін (артисти, туристи, спортсмени, учені, сезонні робітники), а також членів іноземних посольств, представництв, інших дипломатичних закладів, що місяться на території країни.
Основними видами інституційних одиниць, котрі виступають як виробники товарів і послуг, є корпорації, некомерційні організації та державні бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є також некорпоративні підприємства.
Корпорації за умов ринкових перетворень в Україні – це юридичні особи, які створені для ринкового виробництва товарів і послуг з метою отримання прибутку або іншої фінансової вигоди для своїх власників. Вони діють окремо від своїх власників, які мають обмежену відповідальність за зобов’язання цих організацій.
До корпорацій треба відносити комерційні організації у формі акціонерних товариств, господарські товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативи, відповідальність засновників яких обмежено сумою належних їм акцій чи пайових внесків.
Підприємство, яке не є окремою від свого власника господарською одиницею, розглядається як некорпоративне підприємство. Якщо некорпоративні підприємства діють як корпорація, тобто ведуть самостійний облік, реалізують свою продукцію на ринку за економічно

7
значущими цінами, мають певну самостійність щодо управління виробництвом і використанням коштів, то вони називаються
квазікорпораціями і в статистиці та обліку приєднуються до корпорацій.
Квазікорпораціями є, наприклад, державні підприємства, філії іноземних фірм, довірчі товариства, повні товариства.
Некорпоративні підприємства, котрі не мають такої самостійності як квазікорпорації, розглядаються як складова частина відповідних
інституційних одиниць, до яких вони належать.
Некорпоративні підприємства, крім квазікорпорацій, поділяються на
2 групи:
1)
некорпоративні підприємства, власниками яких є органи державного управління (наприклад, друкарні державних закладів масової
інформації);
2)
некорпоративні підприємства, власниками яких є домашні господарства, а саме:

підприємницька діяльність громадян без статуту юридичної особи
(як зареєстрованих, так і незареєстрованих у ролі індивідуального підприємця);

селянське (фермерське) господарство, яке здійснюється без статусу юридичної особи;

особисте підсобне господарство.
Некомерційні організації – це підприємства, створені для виробництва товарів і послуг, статут яких не дає їм змоги бути джерелом прибутку або фінансової вигоди для одиниць, які їх засновують, контролюють або фінансують (фізичні особи, корпорації, держава).
Основними функціями державних бюджетних установ є надання неринкових товарів і послуг, перерозподіл доходу, багатства та неринкового виробництва.
Однією з важливих категорій СНР є економічна операція. Це економічна дія, яка виконується за обопільною згодою інституційних одиниць і являє собою або обмін економічної вартості, або добровільну передачу однією одиницею іншій певної кількості економічної вартості без відповідного еквівалента. Більшість операцій передбачає наявність зустрічних потоків між учасниками операції. Операції без компенсації, тобто без зустрічного потоку товарів та послуг, – це трансферти.

1.2. Основні класифікації у СНР

Головна мета СНР – упорядкування інформації про різні аспекти економічного життя для виявлення загальної картини економічного процесу, економіко-статистичного аналізу розвитку держави, порівнянь між державами в межах програм міжнародних зіставлень. По-перше, це досягається за допомогою класифікацій.

8
Найважливіші класифікації СНР стосуються:
1)
галузей економіки;
2)
секторів економіки;
3)
економічних операцій;
4)
активів і пасивів;
5)
податків і субсидій;
6)
рахунків системи.
Відповідно до затвердженого 28 сесією Статкомісії ООН у 1995 р. стратегічного плану розробки та вдосконалення економічних класифікацій, які передбачають створення системи взаємопов’язаних класифікацій, і який визначає головні з них, усі інші однорідні класифікації мають бути перегруповані відповідно до концепції основних.
Класифікація галузей економіки. Галузь – це сукупність закладів, тобто підприємств або підрозділів підприємств, розташованих в одному місці, зайнятих одним видом виробничої діяльності або таких, де на частку основної діяльності припадає більша частина доданої вартості. Заклад не є
інституціональною одиницею, здатною володіти активами, самостійно одержувати та використовувати доход, брати зобов’язання, укладати договори та ін. У СНР для галузей передбачені рахунки, в яких реєструються операції, пов’язані з виробництвом і створенням доходу.
Однак СНР не передбачає для галузей рахунків, призначених для характеристики інших аспектів економічного процесу. Галузеву класифікацію в СНР створено відповідно до Міжнародної стандартної класифікації усіх видів економічної діяльності за галузями економіки.
Класифікація складається з таких 17 розділів:
А. Сільське господарство, полювання і лісове господарство.
В. Рибальство.
С. Гірничодобувна промисловість і розробка кар’єрів.
D. Обробна промисловість.
Е. Електроенергія, газ і водопостачання.
F. Будівництво.
G. Оптова і роздрібна торгівля; ремонт автомобілів, мотоциклів, побутових товарів і предметів особистого користування.
Н. Готелі і ресторани.
І. Транспорт, складське господарство і зв’язок.
Y. Фінансове посередництво.
К. Операції з нерухомим майном, оренда і комерційна діяльність.
Z. Державне управління й оборона; соціальне страхування.
М. Освіта.
N. Охорона здоров’я і соціальні послуги.
О. Інші комунальні, соціальні індивідуальні послуги.
Р. Приватні домашні господарства з найманим обслуговуванням.
Q. Екстериторіальні організації й органи.

9
Класифікатор секторів економіки побудовано на базі класифікації секторів економіки СНР. Групування господарчих одиниць за секторами здійснюється з метою дослідження потоків доходів і витрат, фінансових активів і пасивів. Одиницею цієї класифікації є інституційні одиниці - це економічні одиниці, які ведуть повний набір бухгалтерських рахунків, можуть самостійно приймати рішення і розпоряджатися своїми матеріальними та фінансовими ресурсами. За своїми головними функціями та джерелами формування доходів інституційні одиниці групуються у такі сектори: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; органи державного управління; некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства (табл. 1.2.1). Одиниці-резиденти можуть здійснювати операції з одиницями-нерезидентами. Такі операції є зовнішніми операціями економіки країни і групуються на рахунку “іншого світу”. Категорія іншого світу охоплює діяльність нерезидентів тією мірою, якою її пов’язано із національною економікою.
Таблиця 1.2.1
Основні сектори економіки, їх функції та джерела доходів


Сектор
Основні функції
Основні джерела доходів (ресурсів)
1
Нефінансові корпорації
Виробництво товарів і ринкових нефінансових послуг
Виручка від реалізації товарів і послуг
2
Фінансові корпорації
Фінансові операції на комерційній основі та операції зі страхування
Надходження від кредитно-депозитних операцій, відсотків, страхові внески за контрактами
3
Органи державного управління
Надання неринкових послуг для колективного споживання та перерозподілу національного доходу, багатства
Обов’язкові платежі
(податки) з
інституційних одиниць
інших секторів
4
Домашні господарства:
- як споживачі
- як підприємці
Споживання
Виробництво товарів і ринкових послуг
Оплата праці, трансферти з інших секторів, доход від власності
Виручка від реалізації товарів і послуг
5
Некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства
Надання неринкових послуг домашнім господарствам
Добровільні та благодійні внески населення (домашніх господарств), доходи від власності, а також трансферти

10
продовження таблиці 1.2.1
6
“Інший світ”
Цей сектор не характеризується якоюсь принциповою функцією або доходами (ресурсами); він об'єднує іноземні одиниці (нерезиденти), тому що вони здійснюють операції із вітчизняними
інституційними одиницями (резидентами даної країни)
Коли економічний та фінансовий аналіз потребує детальнішого групування, сектори можна розподілити на підсектори за різними ознаками. Класифікатор секторів економіки структурно складається з двох блоків: ідентифікації та найменування (табл. 1.2.2).
Таблиця 1.2.2
Класифікатор секторів економіки
Код
Найменування
1. Нефінансові корпорації:
1.1. державні нефінансові підприємства
1.2. національні приватні нефінансові підприємства
1.3. іноземні нефінансові підприємства
2. Фінансові корпорації:
2.1. національний банк
2.2. інші кредитно-депозитні організації
2.3. фінансові та посередницькі організації
2.4. допоміжні фінансові організації
2.5. страхові організації та пенсійні фонди
3. Органи державного управління:
3.1. центральний уряд
3.2. регіональні уряди
3.3. місцеві органи управління
3.4. фонди соціального забезпечення та інші позабюджетні фонди
4. Домашні господарства:
4.1. роботодавці
4.2. самозайняті особи
4.3. наймані робітники
4.4. утримувачі доходів від власності та трансфертів
5. Некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства:
5.1. суспільні та релігійні організації
5.2. благодійні організації та фонди
5.3. інші некомерційні організації

11
6. “Інший світ”
1. Сьогодні сектор нефінансових корпорацій в Україні не поділяється на підсектори. Відповідно до міжнародних стандартів підсектори групуються в залежності від того, які інституційні одиниці здійснюють контроль над корпораціями:
1)
до державних нефінансових підприємств належать усі нефінансові корпорації-резиденти і квазікорпорації-резиденти, які контролюються органами державного управління;
2)
до національних приватних нефінансових підприємств належать усі нефінансові корпорації-резиденти і квазікорпорації-резиденти, які не перебувають під контролем уряду або інституційних одиниць- нерезидентів;
3)
до іноземних нефінансових підприємств належать усі нефінансові корпорації-резиденти і квазікорпорації-резиденти, які перебувають під контролем інституційних одиниць-нерезидентів.
2. До сектора фінансових корпорацій відносяться банки, страхові організації, фондові біржі, брокерські, маклерські, дилерські фірми, які здійснюють операції з цінними паперами, а також інші фінансові кредитні організації (фінансові фонди, інвестиційні фірми тощо). Фінансовий сектор, як ми бачимо у таблиці 1.2, поділяється на підсектори.
Національний банк – це державна фінансова корпорація, яка є керівною кредитно-грошовою установою. Він належить до сектора фінансових установ (як самостійний підсектор), оскільки у зв’язку з переходом України до ринкової економіки Національний банк усе більше набуває рис типової фінансової установи, збільшуючи свою незалежність від уряду.
До підсектора інших кредитно-депозитних установ входять усі корпорації-резиденти, головним видом діяльності яких є фінансове посередництво та проведення фінансових операцій за зобов’язаннями у вигляді депозитів і фінансових документів. Роль цих фінансових посередників полягає у спрямуванні капіталу від кредиторів до позичальників (до даного підсектора входять і комерційні банки).
До підсектора фінансових посередницьких організацій входять фінансові корпорації, які мобілізують капітал для придбання інших видів фінансових активів (інвестиційні корпорації, корпорації, які займаються фінансовим лізингом тощо).
До підсектора додаткових фінансових організацій входять корпорації, пов’язані з фінансовим посередництвом, але ті, які не відіграють ролі посередника (брокерські, маклерські, дилерські фірми, які здійснюють операції з цінними паперами).
До підсектора страхових організацій та пенсійних фондів входять страхові організації, які займаються страхуванням життя та іншими видами

12
особистого страхування від нещасних випадків, страхуванням майна підприємств і домашнього господарства та іншими видами страхування, а також приватні пенсійні фонди.
3. Одиниці сектора органів державного управління зайняті у сфері загального управління, регулювання й планування економіки, науково- дослідної діяльності, охорони навколишнього середовища, забезпечення правопорядку, оборони, а також у соціальній сфері стосовно безкоштовного або пільгового обслуговування населення в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культури та мистецтва, фізичної культури та спорту. Підсектори даного сектора наведено у таблиці
1.2.2.
Підсектор


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал