під такою назвою вчора, першого липня, у Києві відбувся Між на родний Форум на підтримку ук раїнської мови. В нск «Олімпій сь кий»



Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.72 Mb.
  1   2   3   4   5   6

– під такою назвою вчора,
першого липня, у Києві
відбувся Міжнародний Форумна підтримку української мови.
В НСК Олімпійський для участі в Форумі
прибули люди, які вважають функціонування української мови фактором національної безпеки держави. Практично всі промови мали конструктивний характері конкретні
пропозиції.
У пленарному засіданні взяли участь і виступили міністр освіти і науки
України Сергій Квіт,
Герой України, багатолітній політв’язень, відомий державний діяч
Левко Лук’яненко (на фото), голова оргкомітету Всеукраїнського комітету захисту української мови Олесь Доній, Голова
Державної комісії з питань литовської мови
(Литва) Дайва Вайшнєне, доктор філологічних наук Лариса Масенко, професор кафедри загального мовознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка
Галина Мацюк, ініціатор Концепції розвитку української мови, культури та виховання
історичної пам’яті у жителів Києва на рр. Олександр Вовченко, політолог Станіслав Федорчук, журналіст, організатор україномовного розмовного клубу в доокупаційному Донецьку Сергій Стуканов..
На запитання учасників Форуму відповідали Олесь Доній, Тарас Марусик, голова
Кординаційної ради з питань захисту української мови, та інші експерти.
У другій половині дня учасники Форуму працювали в секціях, зокрема, таких Українська мова в ЗМІ, Юридичні аспекти мовної політики, Мовна політикана Сході та Півдні України і ін.
Учасники Форуму ухвалили Резолюцію,
яка вимагає аби Президент, Прем’єр–
міністр, Верховна Рада України звернули прискіпливу увагу на питання відродження української мовив тому числі, як на чинник національної безпеки держави».
Про перебіг роботи Форуму читайте в наступних числах тижневика.
Ні літератори, ні історики поки
що не дослідили, якою була погода
30 червня 1941 року. Зате можемо
констатувати, що за часів Незалежності, відколи щороку почали від-
значати цей день урочисто, здебіль-
шого падав дощ. А іноді були і грози.
30 червня цього року під час відзначення 74-ої річниці проголошення
Акту відновлення Української Держави теж дощило не жартома. Щоправда,
це не злякало учасників віча, а лише змусило рятуватися парасолями, або ховатися під колонадою Львівської
Ратуші.
Від х років минулого століття ставлення до Акту 30 червня суттєво змінилося. Про це свідчить й інтерес багатьох громадських та політичних сил, котрі виявили бажання стати співорганізаторами акції. Це ветеранські
організації: Товариство політв’язнів та репресованих, Братство ОУН-УПА,
Всеукраїнське об’єднання ветеранів.
А також ОУН, Ліга Українських
Жінок, Центр національного відродження, ВУТ Просвіта ім. Тараса
Шевченка. Наближення виборів до місцевих рад спонукало до участі й політичні партії НРУ, УРП, «За
Україну!», які долучилися до Конгресу
Українських Націоналістів – традиційного організатора цих заходів. В останній момент доєдналися також УНА і
«Правий сектор. Хтозна, може це конфігурація майбутнього блоку.
За умов перенасичення площі
Ринок у Львові комерційними розважальними закладами останнім часом організаторам доводиться проводити акції біля центрального входу до
Львівської Ратуші, адже біля історичного балкону будинку № 10, з якого проголошував Ярослав Стецько, розгорнуто літній майданчик кафе,що належить засновникам відомої на всю
Україну Криївки. Ці комерсанти давно експлуатують тему визвольних змагань, але до тематичних заходів долучатися бажання не мають.
Окрім традиційних політичних виступів, серед яких був і виступ голови ЛОО КУН Тараса Гентоша, у програмі булий мистецькі номери. Соліст
Львівської опери Роман Ковальчук виконав нову пісню на слова Богдана
Стельмаха Між двома блокпостами»,
Олександр Шевченко співав власні
твори про повстанців та війну на
Сході під акомпанемент дощуй гітари.
Завершився захід виступом хору
«Нескорені» під керівництвом Богда - ни Сімович.
Учасники віча ухвалили звернення до депутатів Верховної Ради, яке зачитав Т.Гентош, про актуальність внесення змін до законодавства щодо трактування Акту 24 серпня 1991 року як Акту відновлення Незалежності.
Так як це вчинили з благословення
Митрополита Андрея Шептицького бандерівці у 1941 році.
І. ДАНИЛИХА
У вівторок, 30 червня 2015 року, укра-
їнські патріоти по всій країні таза її
межами вшановували у річницю від
дня проголошення Акту відновлення
Української держави, який виголосив
Ярослав Стецько у Львові 30 червня
1941 року. Організація Українських
Націо на лістів ствердила волю україн-
ського народу до побудови незалежної
держави на своїх етнічних землях і
закликала українців не скласти зброї
так довго, доки на всіх українських зем-
лях не буде створена Українська Суверенна Держава».
Цьогоріч у столиці, в музейно-патріотич- ному центрі Конгресу, що на площі Слави,
увечері відбувся мистецько-патріотичний захід, організований Київською міською організацією Конгресу Українських Націоналістів. Урочисте зібрання вів Голова Дніпровського осередку КУН в м. Києві, заслужений артист України, керівник та натхненник театру Дзеркало Володимир Петранюк. Пролунав Державний Славень у виконанні солісту гурту Широкий Лан Святослава Бойко, який підхопили всі присутні.
Заступник Голови Конгресу, Голова
Київського міського осередку КУН Юрій
Шепетюк привітав урочисте зібрання та зачитав вітання, що надійшли українським націоналістам з-за кордону, зокрема, з
Мінська, які надіслав від Білоруської Партії
Свобода Сергій Висоцький. Юрій Шепетюк також зазначив, що з сучасної перспективи Акт 30 червня є
надзвичайно важливою частиною української державотворчої традиції та додав, що в цей день народився Головнокомандувач
УПА Роман Шухевичі наголосив:
«Шухевич зробив великий внесок, щоб цей
Акт відбувся попри перешкоджання ворогів усіх мастей. Наша нація має таких героїв- державотворців як Роман Шухевич, Степан
Бандера та Ярослав Стець ко… і саме тому
Україна – непереможна».
З грунтовною доповіддю виступив головний юрист Конгресу Олег Мат ків - ський, в якій докладно описав передумови та роль в історії України проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня р. ум. Львові, і фактажем розвіяв ряд міфів про співробітництво бандерівців з московськими окупантами.
___________________________
Закінчення на 2 й стор.
e mail: nacija@ukr.net
www.cun.org.ua
2–9 липня 2015 року № 27–28 (606–607)
К
онгрес
У
країнських
Н
аціоналістів
Дорогі читачі Триває передплата на газету Нація і держава на друге півріччя 2015 року. Інформація про газету міститься в Каталозі видань України нарік. Наш індекс 09715. Передплатна ціна на 1 місяць – 9 грн. 46 коп., на 3 місяці – 28 грн 38 коп., на 6 місяців – 56 грн 76 коп.
Передплатіть газету для себе, своїх рідних та друзів, зробіть внесок у розвиток української патріотичної преси.
СВЯТКОВЕ
!
УРОЧИСТОСТІ
!
НАС ОБ’ЄДНАЄ МОВА
Змагатимеш до поширення сили, слави,
багатства і величі Української Держави
30 червня. Дощ
У КИЄВІ ВІДЗНАЧАЛИ
74-у РІЧНИЦЮ
ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ

У Дніпропетровську на вій-
ськовому кладовищі, на хресті
біля однієї з могил замість
табличк и з надписом Невідомий Герой України з’явило-
ся ім’я – Юрко Матущак. Рік
народження 1987. Встановили особу загиблого у серпні мину-
лого року під Іловай ськом
бійця після двох генетичних
експертиз.
Юрій – доброволець Нац - гвардії, служиву батальйоні особливого призначення «Дніп ро-1»,
донеччанин. За фахом – історик,
закінчив Донецький національний університет. Ще будучи студентом, активно виступав за присвоєння цьому вишу імені
Василя Стуса, який тут навчався на філфа- ці (меморіальну дошку з барельєфом поета-дисидента, встановлену на університетському корпусі, терористи видерли із штукатуркою, а не секретаря обкому компартії Дехтярьова, як того вимагали в
Партії регіонів. На істфаці Юрко створив патріотичну громадську організацію
«Поштовх», до якої приєдналися студенти
інших вишів, і очолював ГО протягом кількох років. Серед заходів, які проводила патріотична молодь, – вшанування жертв
Голодомору і сталінських репресій, організація фестивалю Різдвяних вертепів.
І якщо цю ідею підтримала УПЦ КП і
Українська греко-католицька церква, то міська влада всіляко протидіяла студентам й дала команду комунальникам зривати фестивальні афіші, розклеєні на вулицях Донецька. Перший фестиваль проходив у великий мороз просто на вулиці.
Другий і третій вже в палаці «Юність»,
куди приїздили вертепи з Львівщини і
Прикарпаття. Юрко мріяв навчатися в аспірантурі, але до свого ж рідного
Донецького університету одного знай- кращих випускників історичного факультету не прийняли – неблагонадійний, ним цікавилося тодішнє СБУ. Пішов працювати у школу. Коли почалася Революція Гідності, був спочатку на
Донецькому, пізніше приїжджав на
Київський Майдан. Заходив перепочити.
Розповідав, яку школі старшокласники його запитували, чи він за Майдан чи проти. Казав – за. Відповідали Тоді Ви не з нашої тусовки. За якийсь місяць школярів було не впізнати вони були вже в його тусовці Коли Юрко написав заяву на звільнення (хотів постійно бути на барикадах, його вихованці вирішили, що улюбленого вчителя переслідують, пішли з батьками до директора і в райвно з проханням не виганяти улюбленого
історика. А він з Майдану добровольцем пішов на фронті, як багато хто з молодих наших героїв, не повернувся додому живим… Перед виходом із сумновідомого Іловай ська зателефонував своїй мамі і
сказав, де знаходяться його документи.
Певний час його вважали зниклим безвісти друзі шукали Юрка в лікарнях і серед полонених. Проте не судилося листопада 2014 року Указом Президента України № 873/204 За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного університету та територіальної
цілісності України, вірність військовій присязі Юрій Матущак нагороджений орденом За мужність III ступня (посмертно. З під того ж таки Іловайська не повернувся ще один донеччанин, який служив водному батальйоні з Юрком, доброволець Нацгвардії Слава Мака ренко. Вічна Слава нашим хлопцям справжнім героям української землі Георгій ЛУК’ЯНЧУК, Світлана ЧОРНА
На знімках таким був герой-доброволець
Юрко МАТУЩАК.
Фото з архіву Світлани Чорної.
Нація і держава
2
2–9 липня 2015 р.
Березовський В'ячеслав
Чередниченко Олександр
Фурман Анатолій
Олій ник Марія Тимчина Василь
Са ли га Роман Тріщенко Віктор
Са ха ць кий Олександр Шепетюк Юрій
Мельник Олександр
Хомич Іван
Динилиха Ігор
Салтиченко Михайло
Парфенюк Василь Паламарчук Дмитро
Бідюк Юрій
Проценко Володимир
Ов ча рук Василь Вінниця
Дніпродзержинськ
Дніпропетровськ
До не ць к Запоріжжя
Іва но Франків сь к Кіровоград Київська обл.
(067) 258 55 71
(098) 242 54 87
(050) 695 83 48, (097) 243 71 72
(062) 337 23 48
(0612) 67 31 82
(0342) 3 11 35
(0522) 36 95 25
(04597) 4 92 93 Київ Кривий Ріг
Луцьк Львів Миколаїв Одеса Полтава Рівне Севастополь) 278 63 89, 279 68 34
(096) 298 19 56 8 095 92 66 154
(0322) 38 67 63
(067) 942 64 71
(067) 294-85-84
(050) 171 63 49
(050) 435 34 34
(0692) 48 79 46
(0652) 54 64 07
Друзь Віктор
Ткач Володимир
Сачко Олександр
Дя ків Богдан Реуцький Іван
Бенюк Ніна
Савченко Максим
Лютик Віктор
Рябченко Валерій
Суми
Тер но піль
Ужгород
Ха р ків Херсон Хмельницький Черкаси Чернівці Чернігів 35 24
(050) 540 16 81, (097) 235-60-20
(04622) 4 38 Наші корпункти ЛИЦАРІ ЧЕСТІ
!
У Києві відбулася низка зустрічей жур-
налістів і громадськості з відомим у
Європі та у світі американським науков-
цем – дослідником тоталітарних режи-
мів: сталінського й гітлерівського та їх
антилюдських злочинів на територіях
країн Східної Європи.
Американський історик, професор Єльсь - кого університету Тімоті Снайдер прибув до нашої країни для презентації російськомовного видання світового бестселера «Криваві
землі. Європа між Гітлером та Сталіним». На запитання журналістів, чому ставка зроблена саме на російськомовне видання для України,
видавці відповіли, що україномовне видання представлено в Україні значно раніше ще уроці, а російськомовне видання призначено спеціально для ефективної протидії
російській пропаганді так званого «русского міра та його совєтських міфів серед населення східних та південних територій України. Весь наклад видання, за сприяння американського фонду, буде безплатно розповсюджено серед бібліотек педагогічних університетів та інших навчальних закладів
Півдня і Сходу України. Книга вийшла у видавництві Дуліби за підтримки Посольства
США в Україні. Автор відвідує з серією презентацій свого знаменитого дослідження
Київ, Дніпропетровськ та Харків з нагоди чергової річниці початку війни між Гітлером та
Сталіним. Розділ за розділом історик розповідає
про найтрагічніші сторінки історії народів
Східної Європи український Голодомор років, сталінські масові репресії років, депортації та вбивства населення України, Білорусі, Польщі, країн
Балтії в 1939–1940 роках, навмисне морення радянських військовополонених у концтаборах, Голокост євреїв, розстріли цивільного населення гітлерівцями вході антипартизан- ських операцій, воєнні та післявоєнні етнічні
чистки сталінським режимом та його сателітами в Східній Європі. Автор науково обґрун- товує на основі історичних документів та задокументованих свідчень очевидців, як дві
тоталітарні системи та їхні пропагандистські
машини призвели до здійснення однакових за масштабами злочинів проти людяності в один і той же час, водних і тих же місцях,
сприяючи один одному та провокуючи до цих злочинів один одного Засвідченням самого Тімоті Снайдера це
історичне дослідження цінне тим, що, на відміну від національних історій народів, про трагічні долі яких йдеться в книзі, і в яких, як правило, присутні національний суб’єктивізм та емоційність, іноземець показує об’єктивно трагедію народів, що стали жертвами двох світових тираній. Актуальність перевидання книги, що пережила 29 видань на 26 мовах світу, саме російською полягає втому, що російський президент нещодавно офіційно реабілітував злочинний пакт Молотова–Ріб - бент ропа, що означає реабілітацію всіх злочинів сталінського режиму та історичне
«виправдання» нових злочинів, тепер уже путінського режиму, поки що тільки проти
України: анексія Криму та частини Донбасу…
Так що книга-бестселер Криваві землі.
Європа між Гітлером та Сталіним» стає дуже актуальною в боротьбі проти кремлівської
пропаганди неосталінського режиму Путіна та неоімперських планів путінської Росії.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
P.S. Електронний варіант книги буде доступний для завантаження на всі електронні носії.
(Чит. стор. 7)
НА ПУЛЬСІ
!
РОЗВІНЧАННЯ
МОСКОВСЬКИХ
МІФІВ
ПАМ’ЯТАТИ ІМЕНА
НАШИХ ГЕРОЇВ
Хвилі військової мобілізації небу -
дуть ефективними, поки держава не
створить належної мотивації для тих,
хто йде воювати. Про це в інтерв'ю
ЛІГАБізнес Інформ розповів боєць батальйону Азов, командир розвідроти
ба тальйону Сергій Боцман Ко ротких.
«Я вважаю, що це імітація. Було б правильніше вибирати фахівців і давати їм хорошу матеріальну винагороду. Немає
нічого поганого втому, що людина воює
за гроші. Атак виходить, що намагаються мобілізувати всіх, у підсумку воєнкоми живуть добре, як ніколи, а толку мало.
У мобілізованих в цілому немає ніякої
мотивації», – сказав він.
Як приклад, Боцман розповів історію визволення силами АТО міста
Мар'їнка в липні 2014 року.
«Місто кілька разів намагалися взяти
Збройні Сили України, а потім вони видихалися через низьку мотивацію – у ЗСУ,
коли набирається 2-3 поранених, вони відмовляються йти вперед. І немає ніякого планування. Притому, що вони використовують і техніку, і все на світі. Так от,
коли вони видихнули, а у Азова не було нічого, крім легкої піхоти, місто все одно брали добровольці. Ми взяли один-єди- ний танк і використовували його так, як належить у нормальних арміях, – танк йшов не попереду нас беззахисно, як роблять у ЗСУ, а йшов за нами. І просто, коли по нас відкривали вогонь, ми лягали на землю, а танк нас прикривав. Такі просувалися, такі взяли Мар'їнку», – сказав
«Боцман».
«Був критичний моменту самому кінці – коли ми вже вийшли на околицю
Мар'їнки, яка з'єднується з Донецьком, і
там був блокпост терористів – ми його роздовбали. А потім стався такий момент треба було залишатися в Мар'їнці
на ніч для того, щоб закріпитися на позиціях. І ЗСУ віддавали Азову все включаючи техніку, танки, сухі пайки і
все інше, щоб, дослівно беріть все,
що завгодно, тільки нас з собою не тягніть. У тих, кого нагребли по мобілізації, взагалі ніякої мотивації немає, додав він.
Нагадаємо, зараз в Україні проходить чергова – шоста за рахунком хвиля військової мобілізації.
НОВИНИ. ПОДІЇ. ФАКТИ
!
У батальйоні Азов назвали мобілізацію імітацією
«Історія повторюється і майже через три чверті століття. Весь цей час зерно волелюбства і прагнення власної державності, закладене в Акті 30 червня року, не втрачає своєї актуальності.
Сьогодні незалежна Україна, бажаючи цілковито вирватись з вікового московсько-
імперського ярма і повернутись всім ю вільних європейських народів, веде запеклу визвольну війну проти країни-агресора
Росії» – сказав Олег Матків ський.
До слова були запрошені також заступник Голови Конгресу, заступник
Голови СОУ Євген Лупаков, член Головного Проводу та керівник військової
реферантури Конгресу, сотник 34-ої сотні
Майдану Революції Гідності Ігор Рудник,
Голова КМО Українського Народного
Руху Віктор Горбач та відповідальний секретар ВУТ Просвіта імені Т.Шев - ченка Микола Нестерчук.
Зазначимо, що щирі патріотичні промови громадсько-політичних діячів чергувалися з не менш щирими і патріотичними виступами артистів. Зокрема, магічним співом зачарував усіх присутніх член
Конгресу Українських Націоналістів,
лідер гурту Вій Дмитро Добривечір.
В його виконанні відбулась прем’єра нової пісні Я так хотів набути сил, яку зал привітав гучними оплесками.
Після офіційної частини присутні
також змогли насолодитись потужним і за енергетикою, і за змістом патріотичних пісень концертом соліста гурту Широкий Лані знаного на передовій волонтера Святослава Бойка. Так, пісню-присвя- ту героям, що віддали своє життя за свободу, соборність і незалежність Української Держави, Сон вітру – зал вітав стоячи.
Захід пройшов у надзвичайно дружній, фактично родинній атмосфері.
Прес-служба КУН
(Чит. стор. 9)
УРОЧИСТОСТІ
!
У КИЄВІ ВІДЗНАЧАЛИ у РІЧНИЦЮ
ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ
______________________________________
Закінчення. Початок на й стор.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ,
експерт Центру дослідження Росії
Десять років тому, точніше травня 2005 року, відбулася цікава розмова між тодішнім виконувачем обов'язки президента Киргизстану
Курманбеком Бакієвим та президентом РФ Володимиром Путіним.
Фрагмент цієї розмови у викладі РІА
«Новости» виглядав так Я, мабуть, якщо ви погодитеся,
підготую перелік підприємств, – сказав Бакієв.
– Приблизно так само ми домовляємося із Вірменією, – озвався
Путін.
Ішлося про підготовку переліку киргизьких підприємств, які мали бути передані Росії в рахунок киргизького боргу.
Цю схему, відому під назвою
«власність за борги, справді вперше було випробувано у російсько- вірменських відносинах. Іще в році було підписано угоду пропере- дачу у власність Росії акцій низки вірменських підприємству рахунок погашення державного боргу
Вірменії перед РФ у розмірі мільйони доларів. Відповідно до цієї
угоди Росії передавалися завод
«Марс», три науково-дослідних
інститути (обчислювальних машин,
автоматизованих систем управління та матеріалознавства, а також
Разданська ТЕС, що виробляє
близько 30 відсотків усіх енергоге- неруючих потужностей країни.
Згодом, з вересня 2003 року, в довірче управління компанії «Інтер
РАО ЄЕС (дочірня компанія РАО
«ЄЕС Росії) терміном на п'ять років
із правом його продовження перейшла Вірменська АЕС (виробляє до відсотків електроенергії, що споживається в країні. Тоді ж таки у власність РАО ЄЕС Росії перейшов
Севано-Разданський гідроенергетичний каскад.
Так закладалися передумови сьогоднішнього протистояння. І це стосується не лише енергетичної
сфери. Запитання, що у Вірменії є
власністю Вірменії, сьогодні видається риторичним. Керівництво країни впродовж усіх цих років йшло на поступки Росії, яка прагне закріпитися в економіці нових незалежних держав таким чином, щоб мати можливість нав'язувати їм власні
політичні пріоритети.
І в цьому визначальна відмінність між Євросоюзом та всіма без винятку угрупуваннями на теренах колишнього СРСР, де домінує Росія.
Євросоюз намагається знайти компроміс із Грецією, щоб урятувати її
від економічного колапсу. Росія використовує економічні важелі для політичного підпорядкування своїх начебто партнерів.
Про це мають постійно пам'ятати українські політики. Росія ні прямо,
ні опосередковано неповинна допускатися до приватизаційних процесів в Україні. Це стосується,
зокрема, й можливого роздержавлення землі. В ідеалі ніщо в Україні
не повинно належати юридичним або фізичним особам Росії. І відповідні положення слід закріпити зако- нодавчо.
Російське прислів'я мовить Там добреде нас нема. І це абсолютна правда Там добреде їх нема».
РОСІЙСЬКИЙ
НЮАНС
ВІРМЕНСЬКОГО
МАЙДАНУ
ДУМКИ З ПРИВОДУ
!
Іван ДЗЮБА
Я виростав на Донеччині в ті часи,
коли Донбас – це звучало гордо. Втім,
«Дон бас – завжди звучало і звучатиме
гордо. Але трохи по-різному. Тоді це була
«Всесоюзна кочегарка, а фактично ще й
всесоюзна ливарня, і всесоюзна кузня.
Відсвіт цього, вміло створеного радян-
ською пропагандою, почесного статусу,
падав нібито на кожного донеччанина, і не
один з моїх однолітків відчував свою
уявну причетність до слави цього імені –
Донбас. Тільки згодом приходило розумін-
ня того, якою дорогою ціною давалася ця
слава і кочегарки, і рудні, і ливарні, і кузні
– ціною хижацького спустошення «підзем-
них комор донецької землі, затруєння
атмосфери, жорстокої експлуатації робо-
чого люду. За металургійними і машино-
будівними гігантами, за монументальни-
ми пірамідами териконів не кожен помі-
чав дореволюційні «собачовки», в яких
десятиліттями тулилися гегемони та
їхні сім’ї. За пропагандистським услав-
ленням донецького робітництва як пере-
дового загону робітничого класу всього
СРСР губилася справжня драматична
картина сталінських чисток і розправ з
«ворогами народу, а за гімнами «проле-
тарському інтернаціоналізмові й про-
кляттями українському буржуазному
націоналізмові» – цілеспрямоване, і пряме, і приховане, придушення української
культури, українського слова.
Сьогодні ми можемо скласти повніше й об’єктивніше уявлення про донецьку землю,
про все, що діялося на ній, і про славні, і про трагічні сторінки її історії. Деякі з них допоможе прочитати книжка, упорядкована доцентом Донецького Національного університету В. Оліфіренком: Уроки правди і
добра», – своєрідна хрестоматія творчості
тих донецьких письменників, які в радянські
часи були або викреслені з української літератури, або представлені в ній спотворено і
про яких читачі взагалі, а школярі тим більше нічого не могли знати. Тобто, йдеться про цілий загублений пласт української культури, українського слова на Донеччині, – а це одна з обставин, що давали змогу і нарівні офіційної політики, і нарівні обивательської
думки створювати враження, ніби Донеччина «русскоязычный регион», втрачений для української мови.
Насправді ж Донеччина не тільки віддавна привертала увагу українських письменників вона й сама як український край, населений переважно українською людністю
(хоч гостинний ідо переселенців різних національностей, дала багато яскравих талантів усій українській культурі, втому числі й літературі.
Особливо рясно заколосилося українське літературне слово на Донеччині в добу національного відродження початку ХХ ст.
та в і роки, коли здійснювалася так звана
«українізація»: відбувався перехідна українську мову освіти, преси, книговидання тощо.
Цей короткий період відносно вільного національного розвитку, коли впали прямі
заборони царських часів, показав, нащо здатні розкуті сили українського народу в усіх сферах культури. І в Донеччині народжуються українські газети й журнали, українські театри, виявляють себе талановиті
поети й прозаїки. Але це піднесення налякало більшовицьку владу, яка побачила в ньому небезпеку сепаратизму і націоналізму. Московське керівництво оголосило
«націонал-ухильниками» тих українських комуністів на зразок М.Скрипника або
О.Шумського, які намагалися бодай почасти враховувати українські національні інтереси. Від кінцях років посилюються політичні репресії проти української інтелігенції,
а водночас розпочинається жорстока примусова колективізація на селі, довершена страхітливим зумисне організованим голодомором років, що приніс мученицьку смерть мільйонам селян. Усе це було складовою частиною того, за визначенням істориків, великого терору, який сталінське керівництво здійснювало по всьому Радянському Союзові. А Україні було завдано особливо тяжкого удару це була помста за національно-визвольний рух і за спротив колективізації.
Тож і на Донеччині хвилі репресій, що йшли одна за одною, мали не тільки політичну, ай національну адресу. Це бачимо
і на трагічній долі українських письменників
Григорія Баглюка, Сави Божка, Лева Скрип - ника, нариси про яких і уривки з творів подано в цьому збірнику. Важливо зауважити, що здебільше репресовані в і роки письменники (які інші вороги народу) не були політичними противниками радянської
влади; більше того, багато з них були активними борцями за неї і тільки поступово, із запізненням звільнялися від своїх ілюзій.
Деякі з них навіть вірили в офіційну версію про шкідників, диверсантів і ворогів народу, яку влада висувала для виправдання терору, – вірили, аж поки їх самих не оголошували ворогами народу. Ілюстрацією цих трагічних ілюзій може бути оповідання
Григорія Баглюка Розповідь про підсудного, в якому відбився, хоч і «пом’якшено»,
вплив манії шкідництва.
Інакше склалася доля тих наших земля- ків-письменників, які опинилися в еміграції
на Заході – чи то після революції (як Микита
Шаповал), чи то під час ІІ Світової війни
(як Емма Андієвська, Леонід Лиман, Василь
Гайворонський, Віталій Бендер, Володимир
Біляїв). Вимушена еміграція, вигнанство,
втрата Батьківщини – це теж трагедія, але вона, принаймні, дає якусь компенсацію:
можливість і на чужині працювати для свого народу в надії, що колись вона стане йому відомою. Ця надія, як бачимо, нині справдилася вільна і незалежна Україна відчинила двері для своїх синів і дочок, яких лихоліття розкидало по всьому світові. А серед них було багато діячів науки, культури й мистецтва вчених, художників, співаків, акторів, композиторів, письменників. Вони створили великі мистецькі цінності, з якими мив Україні, поступово знайомимося. І треба сказати, що немалий внесок належить тут нашим землякам-донечанам. Особливо слід відзначити Емму Андієвську, яка посідає
одне з чільних місць в українській поезії й прозі, а крім того, є ще й талановитою художницею.
Ще одне коло авторів, представлених у цьому збірнику, – це так звані «дисиденти»,
які в і роки підняли голос проти радянського псевдосоціалізму, за демократію, права людини, права української нації.
У своїй творчості вони розламували тісні
рамки соціалістичного реалізму і сягали висот вільного слова, що вже й саме собою було викликом тогочасному світові обмежень, фальшуй страху до того ж, і своєю громадською поведінкою вони стверджували незалежність і відданість ідеї політичного та духовного відродження України. На першому місці тут слід назвати, безумовно, Василя
Стуса – поета світової міри і людини незрівнянної сили духу та жертовності. Якби
Донеччина дала Україні тільки його, – і тоді
її внесок у нашу свободу й незалежність був би унікальним. Але вона дала ще й Миколу
Руденка – талановитого поета і прозаїка,
автора десятків непересічних книжок, оригінального мислителя й публіциста, мужнього правозахисника Івана Світличного, глибокого літературознавця і критика, натхненника руху шістдесятників Олексу Тихого,
непоступливого обличителя неправди й оборонця рідного народу, з яким фарисейська система жорстоко розправилася, які з
Василем Стусом, Іваном Світличним та багатьма іншими дала Донеччина і Василя
Голобородька – ще одного поета світової
міри, належно поцінованого знавцями в багатьох країнах іще недостатньо поцінова- ного в нас.
От вам і «русскоязычный Донбасс!» вертаємося до теми, з якої почали. Донеччину справді русифікують не одне десятиліття, але вбити її українські корені, замулити її українські джерела не вдалося. Мало того – саме отой більший, може, ніж деінде,
тиск русифікації народжував і відчайдушні- ший спротив носіям національної смерті.
А життя українського слова на Донеччині ніколи не припинялося. Протягом повоєнних радянських десятиліть воно, українське слово, жевріючи то там, то там, нагадувало багатьом, хто вони, і навертало до України всупереч усім задурманюючим обставинам.
Я відчув цей на собі. Закінчив го російську школу, поступив у Сталінський педінститут на російську філологію – бо ж загіпнотизований був пропагандою «русско- го приоритета» в усьому. Але в душі жила неповторна образна українська мова – мамина, бабусина, сусідів. І кликала в якісь ще незнані глибинні українські світи. Невже справді ця мова безперспективна, мова, як багато хто казав, неосвічених селюків Але в
Сталіно, на відміну від своїх Оленівських кар’єрів, де сірувата інтелігенція соромилася української мови, я зустрів журналістів і
письменників, які були її патріотами, хоч,
звичайно, і не підкреслювали цього, щоб не потрапити в націоналісти. Саме вони Андрій Клоччя, Павло Байдебура, Віктор
Соколов, Микола Непран та інші – дали мені
непомітний перший поштовх і привід задуматися про Україну та свій шлях до неї, який був плутаним і тривалим, але все таки привів до самоусвідомлення. Це – про роль літератури й літераторів у підтриманні національного життя. Були ж на Донеччині й російські поети та прозаїки – Володимир
Труханов, Віктор Шутов, Борис Радевич,
Петро Чебалін та інші, але ближче до серця сприймалися українські.
Звичайно ж, Донеччина для багатьох асоціюється з фактами російськомовної культури, яка на поверхні життя переважає. Не заперечуючи і не ігноруючи її, важливо водночас спростувати й досі популярний міф про цілковиту зросійщеність, деукраїнізова- ність Донеччини. Міф цей паралізує українство замість підтримувати його. Тому важливо показати, що Донеччина – органічна частина України, що вона робить не лише величезний внесок у створення економічної
потуги України, але і в її духовність. І хотілося б за цією книжкою побачити інші – які
б репрезентували сучасну українську літературу Донеччини, її фольклор, її живопис,
музику, театральне мистецтво – всупереч усім несприятливим обставинам і в цих жанрах проявлялася і проявляється творча сила українського народу. І тут Донеччині є чим гордитися!
3
Нація і держава


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал