Освіти І науки україни національний авіаційний університет



Pdf просмотр
Сторінка8/35
Дата конвертації27.01.2017
Розмір5.62 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   35
партнерство
- це такий тип соціально-трудових відносин
, що орієнтується на досягнення соціального консенсусу, забезпечення оптимального балансу в реалізації різних, специфічних
інтересів суб’єктів (сторін) соціально-трудових відносин
, досягнення соціальної стабільності суспільства, його прогресивний соціально-економічний розвиток.
У
розвинених країнах із соціальною орієнтацією ринкової економіки переважним типом соціально-трудових відносин є сьогодні
соціальне партнерство у формах двопартизму і трипартизму
. Слід зазначити, що процес формування соціального партнерства в розвинутих країнах був по суті послідовним переходом від соціально-трудових відносин типу «конфліктного суперництва
» до типу «конфліктного співробітництва» при чому обидва типи соціально
-трудових відносин передбачають надактивні
позиції суб’єктів цих відносин у захисті й реалізації своїх
інтересів, що відбилося у розширені масштабів діяльності профспілок
і спілок підприємців аж до міжнародного рівня.
Конфлікт узагалі
це зіткнення суб’єктів взаємодії,

82 викликане протилежною спрямованістю цілей, інтересів, позицій або поглядів. Конфлікт як тип соціально-трудових відносин – граничний випадок загострення суперечностей у трудових відносин
Трудовий конфлікт
– різновид соціального конфлікту.
Причинами трудових конфліктів можуть бути обставини, пов’язані з
техніко-технологічними параметрами виробництва, а також економічні
, адміністративно-управлінські, соціально-психологічні аспекти діяльності організації.
Трудовий конфлікт може мати різні форми прояву: мовчазне невдоволення
, відкрите невдоволення, сварка, страйк, трудова суперечка
Для фахівців з праці дуже важливим е розуміння природи конфлікту
, його стану, степені розвитку, а також уміння ефективно розв
’язувати конфлікти. Справа в тому, що відповідно до сучасних поглядів конфлікт – це одна із форм соціалізації людини, різновид соціальної
взаємодії. Конфлікт визнається неминучим, необхідним
і
вирішальним фактором соціального розвитку, тому, що він відкриває
шлях інноваціям, сприяє формуванню нового рівня взаєморозуміння
і співробітництва. Але конфлікт може стати і фактором руйнування соціально-трудових відносин, тому що наслідком його можуть бути зниження якості продукту, продуктивності
праці, підвищення рівня плинності тощо. Тому в парі
з трудовим конфліктом повинен бути тимчасовим явищем у соціально
-трудових відносинах, а згодом, партнерство – постійним.
Дискримінація як тип соціально-трудових відносин – це свавільне
, необґрунтоване, невиправдане обмеження прав і можливостей суб’єктів цих відносин, що зменшує для них доступ до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінації можуть зазнавати різні категорії працівників. Виділяють дискримінацію за статтю
, національністю, расою, віком і т.п. Для нашої країни безсумнівну актуальність мають питання рівності можливостей чоловіків
і жінок на ринку праці, а також в умовах загострення міжнаціональних відносин дискримінації на національній основі.
3.5.
Формування і розвиток соціально-трудових відносин

Формування соціально – трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значущість

83 яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і політичним контекстом. До основних факторів можна віднести: особливості
соціальної політики; глобалізацію економіки; розвиток суспільної
праці і виробництва.
Соціальна політика
. Соціально – економічна концепція розвитку будь – якого суспільства містить у собі механізм формування
і регулювання соціально-трудових відносин як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна
політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок
, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян
, що забезпечує гідний рівень та умови їхнього життя і праці
, їх соціальну захищеність.
Соціальна політика фактично є синтезом кількох важливих напрямків державної політики, у тому числі політики у сфері: праці
, соціально – трудових відносин; доходів населення; зайнятості
і регулювання ринку праці; міграційної політики; політики у соціальній сфері; житлової політики; демографічної політики
; екологічної політики.
Детальніше проблеми соціальної політики та соціального захисту розглянути у наступному параграфі.
Крім того, слід обов’язково враховувати, що соціально – економічна концепція розвитку суспільства містить як базовий елемент відносини власності
, які
визначають ступінь комерціалізації
соціально-трудових відносин. Тому в умовах переорієнтації
економіки на принципи ринкового господарювання соціально
-трудові відносини в
Україні
набувають цієї
найважливішої
з погляду політичного і соціального розвитку суспільства ознаки – ступеня комерціалізації.
Глобалізація економіки
є важливим фактором, який закономірно регулює соціально-трудові відносини в сучасному світі
. Глобалізація економіки являє собою процес формування системи міжнародного розподілу праці, світової інфраструктури, світової
валютної системи, міжнародної міграції робочої сили в умовах бурхливого зростання світової торгівлі і потоків іноземних
інвестицій
, швидких технологічних змін. Глобалізація економіки супроводжується зростанням взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинними фінансовими ринками, станом

84 платіжної
і торговельної незбалансованості, що в сукупності різко обмежують можливість формування макроекономічної політики на національних рівнях.
Негативні
наслідки глобалізації сприяють використанню в соціально
-трудових відносинах політики трудового протекціонізму
– захисту національних ринків праці. Трудовий протекціонізм – це завжди синтез
і
наслідок політичного
, економічного
, технологічного
, фінансового і товарного протекціонізму. До його методів належать: квотування, ліцензування імпорту; вибір шляхів технологічного розвитку; цілеспрямована експертиза міжнародних технологічних та економічних проектів; регулювання валютних курсів та інші, які спрямовані на захист національного ринку праці.
Водночас на ринку праці використовуються також специфічні методи захисту: адміністративне обмеження припливу іноземної робочої
сили, регулювання ціни робочої сили на національному ринку праці і т. ін.
Розвиток суспільної праці і виробництва
є могутнім
фактором
, який визначає процеси формування і розвитку соціально
-трудових відносин. Це об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи використовуються в таких формах: поділ і кооперація праці (у предметній
, функціональній формі
,
у вертикальному
і
горизонтальному розрізах), зростання продуктивності праці, заміщення праці капіталом.
Важливими факторами, які визначають стан соціально- трудових відносин, є роль і місце, що належать підприємствам у системі
соціально-трудових відносин суспільства, а також особливості
підприємства, його галузева належність, організаційна форма
, цикл розвитку, розмір тощо. Це обумовлено тим, що в нових умовах господарювання підприємства перетворюються на суб 'єкти господарювання
, що беруть на себе повну відповідальність за задоволення попиту на вироблені товари й послуги та ефективне вирішення всіх питань у трудовій сфері і виробничо
-господарській діяльності. Крім того, розвиваються нові організаційні
форми підприємств та їх об’єднань – промислові групи
, концерни, асоціації, набирає сили процес утворення малих і середніх підприємств.
У
процесі формування соціально-трудових відносин на

85 підприємствах будь-якого типу та організаційної форми виявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від:
− основних характеристик соціально-трудових відносин
(основних правових рамок, загальноекономічних умов, структури і розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції та устаткування);
− концепції
та
стратегії
розвитку
організації
(взаємозалежності між кадровою та іншими політиками організації
);
− системи робочих місць на підприємстві (організації робіт, нормування
, визначення змісту роботи, робочого часу, умов праці тощо
);
− кадрової політики організації (планування і залучення персоналу
, заповнення робочих місць
, оцінки роботи
, кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг, компенсаційних виплат, участі в прибутках, у капіталі
);
− трудової поведінки (настанов, мотивів, групових та
індивідуальних норм трудової
поведінки
, конфліктності
, професійної
соціалізації).
Крім перерахованих вище факторів, на стан соціально- трудових відносин впливає розмір підприємства і тип виробництва.
На малих підприємствах соціально-трудові відносини розвиваються переважно на міжособистісній основі, між працівником
і роботодавцем формуються патріархально близькі трудові
відносини, причому це не залежить від форми власності.
На великих підприємствах з
масовим виробництвом міжособистісний компонент у соціально-трудових відносинах між працівником
і роботодавцем мінімізується.
Важливим фактором, що визначає характер соціально- трудових відносин на підприємстві (в організації), є стадія
(життєвий цикл) його розвитку. Якщо на стадії зародження підприємства соціально
-трудові відносини часто мають неформальний
, розмитий характер, то в міру розвитку організації ці
відносини формалізуються, у них формується деталі більша кількість окремих елементів, формується система соціально- трудових відносин, що поступово перетворюється на певну

86 організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відносини є об 'єктом довгострокового планування
, міждисциплінарного співробітництва
, елементом стратегії організації. Головні їх завдання
- це розвиток людських ресурсів.
3.6.
Соціальна політика та соціальний захист населення
Соціальний захист населення
є необхідним елементом функціонування будь-якої досить розвинутої держави. Система соціального захисту населення може бути ефективною за умови її диференціації
та адресності.
У
сучасних вітчизняних публікаціях зустрічаються різні трактування поняття «соціальний захист» і реальності, що ним позначається система соціального захисту. У широкому розумінні система соціального захисту – це система правових, соціально- економічних
і політичних гарантій, що створюють умови для забезпечення засобів існування:
− працездатним громадянам – за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;
− соціально незахищеним верствам - за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.
У вузькому значенні соціальний захистце система законодавчих
, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій
, засобів і заходів, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, забезпечують гідну і соціально прийнятну якість життя.
Сучасну систему соціального захисту населення складають
законодавчо або іншим способом установлені гарантії соціального
захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги
, що являють собою різні системи заходів, які диференціюються, у першу чергу, за адресною спрямованістю:
− соціальний захист – система заходів, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально вразливих верств працездатного населення;
− соціальна підтримка – система заходів, що стосується в основному економічно активного населення, становить собою створення умов, які дозволяють забезпечити соціальну захищеність

87 найманих працівників;
− соціальна допомога – заходи, що стосуються всього населення
і є допомогою, як правило, короткочасного характеру, що надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації
, що потребують додаткових витрат.
Система соціального захисту - це сфера життєво важливих
інтересів населення. Її якісні та кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.
Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні
стандарти.
Мінімальні соціальні стандарти це установлені
законодавство країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.
Соціальний захист повинен включати такі напрямки:
− забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму та надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна;
− захист від факторів, що знижують рівень життя;
− створення умов, які дають можливість громадянам без перешкод заробляти собі кошти для життя будь-якими способами, що не суперечать чинному законодавству;
− створення умов, які забезпечують задоволення певного мінімуму потреб громадян в освіті, медичній допомозі тощо;
− забезпечення сприятливих умов праці для найманих працівників
, захист їх від негативних індустріального виробництва;
− забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;
− захист громадян від злочинних зазіхань;
− захист громадянських та політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової демократичної держави;
− створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні
конфлікти;
− захист від політичного переслідування та адміністративного свавілля
;
− забезпечення свободи духовного життя, захист від
ідеологічного тиску;

88
− створення сприятливого психологічного клімату у суспільстві
в цілому, в окремих структурах, захист від психологічного пресингу;
− забезпечення максимально можливої
стабільності
суспільного життя.
Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної
деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадках втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини
, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.
Соціальний захист населення здійснюється через пасивні і активні
заходи.
Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі
або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим хто її потребує, тобто має адресну направленість
Активні заходи спрямовані на захист особи та її сім'ї від втрат доходу, пов'язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.
Згідно зі статтею 46-ою Конституції України право громадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державним соціальним страхуванням.
Соціальне
страхування
-
система фінансового відшкодування
(часткового або повного) фізичним особам певних життєвих ризиків. Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов 'язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.
Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування, прийнятими Верховною Радою України у січні
1998 року, передбачено запровадження п’яти окремих видів загальнообов
’язкового державного страхування (пенсійного, медичного
, у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами
, зумовленими народженням і похованням на випадок безробіття
, а також від нещасного випадку на виробництві та

89 професійного захворювання
, які
спричинили втрату працездатності
).
Соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється згідно з Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (від 2 березня 2000 року
) і являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає
матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих
, які проходять альтернативну (не військову) службу, а також тих
, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень
, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю
Законом установлена залежність розміру допомоги від страхового стажу.
Розмір допомоги установлюється у відсотку до середньої заробітної
плати (доходу) застрахованих осіб залежно від страхового стажу: до
2-х років
– 50%; від
2-х до 6-ти років
– 55%; понад
10-ти років
– 70%.
Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості
безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші
90 календарних днів
– 100%; протягом наступних 90 календарних днів
– 80 %; у
подальшому
– 70%.
Важливим напрямком соціального захисту є пенсійне забезпечення
Пенсійна система
– це сукупність правових, економічних та соціальних
інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком
, у зв’язку з інвалідністю, а також у зв’язку з втратою годувальника
Право громадян на пенсію закріплено у ст. 46 Конституції
України
. Воно гарантується створеною у нашій країні державною системою соціального забезпечення, яка в сучасних умовах

90 реформується
. Пенсійне забезпечення здійснюється за рахунок спеціальних джерел Пенсійного фонду і частково коштів Державного бюджету
України.
Джерелом пенсійного фонду є: фонди обов’язкового державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні
фонди.
Законом
України “Про пенсійне забезпечення” передбачається, що право на пенсію за віком на загальних підставах мають: жінки по досягненні
55-ти років за загального трудового стажу не менше 20-ти років
і чоловіки по досягненні 60-ти років і за трудового стажу не менше
25-ти років. Окремим категоріям громадян установлені за зниженого трудового стажу пільгові пенсії, у зв’язку з особливими умовами праці тощо.
Пенсійна реформа, яка проводиться в Україні, повинна досягти таких цілей:
− підвищити рівень життя пенсіонерів;
− установити пропорційну залежність розміру пенсії від величини заробітку і виробничого стажу;
− заохотити громадян до нагромадження засобів до старості;
− створити ефективну і діючу систему адміністративного керування в пенсійному забезпеченні;
− забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;
− забезпечити надійність заощаджень учасників пенсійних програм
Метою реформування системи пенсійного забезпечення є надання належного рівня життя людей літнього віку на основах соціальної
справедливості, гармонізації відносин між поколіннями і сприяння економічному зростанню.
Пенсійна реформа в Україні проводиться за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов’язкової і розвиток добровільної
накопичувальної систем (рис.3.3.).
Суть реформування солідарної системи лежить у забезпеченні, з
одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності в старому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а з
іншого боку - у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв.
За таких умов солідарна система зможе забезпечити

91 мінімальний достаток на старість усім, хто працював.
Соціальні
пенсії
повинні
встановлюватися всьому непрацездатному населенню країни у фіксованому розмірі з урахуванням прожиткового мінімуму пенсіонерів.




Рис
. 3.3. Система пенсійного забезпечення
Суть обов'язкової накопичувальної системи полягатиме у тому
, що частина обов`язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів
Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить:
− збільшити загальний розмір пенсійних виплат із солідарної та обов’язкової накопичувальної системи до 55-60% середньої заробітної
плати в Україні завдяки отриманню інвестиційного доходу
;
− посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу працівника
, тобто зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;
− створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;
− розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних
Пенсійна система
Загальнообов
`язкове державне пенсійне страхування
Добровільне додаткове пенсійне забезпечення
І рівень
Солідарна пенсійна система
ІІ рівень
Обов
`язкова індивідуальна накопичувальна система
ІІІ рівень
Добровільна накопичувальна система

92 тенденцій та коливань в економічному розвитку держави тощо.
Основу добровільної накопичувальної системи
(третій рівень) становитимуть недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.
Відкриті пенсійні фонди створюватимуться юридичними особами
, учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості
регіонів у вирішенні соціальних питань.
Корпоративні
пенсійні
фонди створюватимуться роботодавцями
, і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов
`язані трудовими відносинами з цими роботодавцями.
Роботодавці
повинні брати на себе з безумовне зобов`язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників.
Професійні пенсійні фонди створюватимуться об`єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни пов`язані за родом їх професійної діяльності
Іншою формою заощаджень у межах третього рівня є відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.
Важливим
є те, що система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку
Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома
її складовими ризики, пов`язані із змінами в демографічній ситуації
, до яких більш чутлива солідарна система, та з коливаннями в
економіці і на ринку капіталів, які більше відчуваються у накопичувальній системі. Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує
працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію.
Мінімальна пенсія визначається як сукупність пенсії, призначеної
з загальнообов'язкової солідарної системи пенсійного страхування
, пенсійних виплат з другого та третього рівнів системи пенсійного забезпечення та державної соціальної допомоги,

93 призначеної
відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям». Мінімальна пенсія у разі, якщо вона
є основним джерелом для існування, не може бути нижчою розміру прожиткового мінімуму. Однак до стабілізації економічного становища в Україні розмір мінімальної пенсії поступово наближатиметься до прожиткового мінімуму (виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України та
Пенсійного фонду).
У
відповідності з Законом України “Про загальнообов’язкове державне страхування” в Україні проводиться реформування системи медичного страхування.
За цим видом страхування виплати здійснюються з метою встановлення доходу
, втраченого внаслідок тимчасової
непрацездатності
, а також надаються на лікування хворих. У багатьох країнах у межах цього страхування сплачується допомога у
зв’язку з вагітністю і пологами.
Медичне страхування може бути добровільним
і
обов 'язковим. У першому випадку воно базується на засадах добровільної
участі громадян у особистому страхуванні, а в другому
– входить у систему обов’язкового державного соціального страхування населення.
Для
України обов'язкове медичне страхування усе ще залишається теоретичним поняттям, оскільки застрахувати всіх суспільство не в змозі.
У
той же час в Україні існує і розвивається добровільна страхова медицина. Добровільне медичне страхування припускає
(за бажанням клієнта) платне медичне обслуговування на більш високому рівні, чим це гарантує держава. Слід зазначити, що в даний час тільки розробляються стандарти надання медичної допомоги
і визначається її гарантований обсяг).
Введення добровільного медичного страхування дозволить поліпшити якість послуг, що надаються і буде сприяти
інвестуванню галузі через фонди добровільного медичного страхування
Найбільш розповсюджена така схема медичного страхуван- ня
: страхувальник (клієнт) – страховик (страхова компанія) – медична установа. Страхова компанія виступає як організатор

94 надання медичної допомоги і фінансує її. Сьогодні так працює більшість українських страхових компаній.
У
розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування охорони здоров`я. Перша – державна модель, за якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують у
Великобританії
, Італії, Канаді, Австралії.
Друга модель є змішаною бюджетно-страховою, яка передбачає
фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально незахищеним верствам населення
(пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави
і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для
Фінляндії
, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70% усіх витрат на охорону здоров`я.
Обидві
системи і, насамперед, змішана, спрямовані на досягнення повної рівновагі між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров`я, і ефективністю діяльністі медичних закладів.
Джерелами фінансування національної системи охорони здоров
`я відповідно з “Концепцією розвитку охорони здоров`я в
Україні
” є:
− кошти державного та місцевого бюджетів;
− фонд загальнообов`язкового державного соціального медичного страхування;
− кошти фондів добровільного страхування;
− благодійні внески, пожертвування юридичних і фізичних осіб
;
− кошти накопичувальних фондів територіальних об`єднань
і
благодійних фондів;
− грошові кошти, одержані за надання платних медичних послуг
;
− інші джерела, які не заборонені законодавством.
Функціонування двох систем - обов'язкового і добровільного медичного страхування - вимагає розробки правового й економічно обґрунтованого механізму, який би забезпечував ринковий розвиток добровільного страхування зі збереженням високої якості медичної
допомоги, що робиться по лінії обов'язкового

95 страхування
Соціальний захист населення забезпечується системою соціальних
інститутів.
Система соціального захисту включає дві складові:
− функціональна система – система напрямків соціального захисту населення;
− інституціональна система – система інститутів, що здійснює соціальний захист (держава, суд, профспілки та інші громадські організації
).
Соціальний

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   35


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал