Освіти І науки україни національний авіаційний університет



Pdf просмотр
Сторінка3/35
Дата конвертації27.01.2017
Розмір5.62 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35
сила праці
– це потенціальна можливість ефективності
, продуктивності праці при конкретних організаційно- технічних умовах.
Продуктивна сила праці залежить від рівня розвитку науково- технічного прогресу, ступеня ефективності використання засобів виробництва
, удосконалення форм, методів організації та управління виробництвом
, рівня кваліфікації, професіоналізму працівників, природних умов.
Інтенсивність праці
характеризує ступень напруженості праці, витрачання людської енергії за одиницю робочого часу.
Якість праці
характеризує особливості витраченої робочої сили,
її
відмінності внутрішніх властивостей. Вона визначається рівнем професійної
майстерності працівника, його освіченістю, сумлінністю, творчістю
, зацікавленістю, комунікабельністю тощо.
Складність праці характеризується функціями, які виконують працівники у виробничому процесі.
Важкість праці
характеризує фактори виробничого середовища, які
у трудовому процесі впливають на організм людини.
Отже
, сутність категорії «зміст праці» полягає в наступному:
− по-перше, зміст праці – це функціональні особливості контрольного виду трудової діяльності, які обумовлені предметом праці
, засобами праці і формою організації виробничого процесу;
− по-друге, зміст праці – визначає певні вимоги до освіти, кваліфікації
, здібностей людини. Це найважливіший фактор, який характеризує
можливості розвитку, самореалізації особистості в процесі
праці;
− по-третє, зміст праці – визначає розподіл функцій на робочому місці
і характеризується сукупністю виконуваних операцій, показує рівень розвитку продуктивних сил.
Соціально-економічний характер праці
є сукупність відносин між учасниками трудового процесу, відображає форму суспільної організації
праці і формується під впливом особливостей змісту праці за ознаками рівня кваліфікації, умов праці, функціональної ролі, частки фізичної, новаційної, духовної праці.
Характер праці виражає ступень розвинутості виробничих відносин
і розкриває процес взаємодії людини і суспільства.
Показниками
, які визначають характер праці, є:

24
− форма власності;
− ставлення працівників до праці;
− відносини розподілу матеріальних і духовних благ;
− ступень соціальних розходжень у процесі праці.
Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці. Класифікація видів праці за різними ознаками показана у табл.1.1. Найчастіше виділяють чотири групи ознак, які відрізняють той чи інший вид трудової діяльності: зміст
і
характер праці; предмет і продукт праці; засоби і способи праці; умови праці [7].
Тривалий час до класифікації видів праці підходили посилаючись на марксистську теорію про подвійний характер праці, тобто праця є одночасно абстрактною та конкретною.
Абстрактна праця
- це витрати людської енергії, частка затрат суспільної
праці безвідносно до конкретної форми, в який вона здійснюється
Абстрактна праця характеризується соціально
- економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а
також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці.
Таблиця
1.1
Класифікація видів праці
Класифікаційні
ознаки
Види праці
Зміст праці
Фізична
і розумова; репродуктивна і творча; різна за складністю
, високо- і низькоква-ліфікована праця.
Характер праці
Наймана
і приватна; індивідуальна і колек-тивна; праця за бажанням
, за не6обхідністю, з примусу.
Предмет
, продукт праці
Наукова
,
інженерна
, управлінська
, виробнича
, підприємницька
,
інноваційна
, промислова
, сільськогосподарська
, будівельна
, транспорт
-на, комунікаційна
Засоби
, способи праці
Ручна
, механізована, автоматизована (комп'ютеризована); низько
-, середньо- і високотехнологічна; з різною мірою залучення людини.
Умови праці
Стаціонарна
і не стаціонарна; наземна і підземна; легка, середньої
і високої важкості, приваблива і неприваблива; вільна та з різною мірою регламентації.
Міра абстрагування
Абстрактна
, конкретна.
Регламентованість
, новаційність
Регламентована
(ά-праця), новаційна (β-праця) і духовна (γ - праця
).

25
Конкретна праця
- це корисна праця, яка витрачається у певній формі
та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної
праці є кількісний і якісний склад трудових функцій
(відмінність у професіях, рівні кваліфікацій працівників тощо), їх співвідношення
і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.
Результатом різновидів конкретної праці є різні споживчі вартості
(товари та послуги).
Видатний російський вчений в галузі економіки та соціології праці
Б.М.Генкін розглядає трудовий процес як поєднання трьох компонент
: регламентованої (ά - праці), новаційної (β – праці) і духовної
(γ - праці) [39].
Регламентована (ά - праця)
- це діяльність, за якої працівник має
діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має
об'єктивної можливості змінити цю технологію.
Типовим прикладом діяльності, в якої переважає ά – праця, є виконання виробничої
операції
робітником на конвеєрі
регламентованим ритмом. Це може бути і діяльність чиновника з чіткого й однозначного виконання інструкцій, отже ά - праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.
Новаційна, творча (β - праця)
- це діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці
та інших сферах. Результатом β - праці є нові ідеї та образи.
Творчою
є переважна праця винахідників, науковців, лікарів,
інженерів
, підприємців тощо. Найвищим проявом творчості є мистецтво
, оскільки у цій сфері діяльності продукт є суто
індивідуальним
і відображає особистість автора.
Для аналізу праці в галузях матеріального виробництва достатнє виділення двох складових - ά - праці та β - праці. У сферах нематеріальної
діяльності людини (мистецтві, літературі, філософії та
ін
.) дедалі більшого значення набуває духовна складова її діяльності.
Духовна (γ - праця)
- це діяльність, метою якої є вплив на моральні
основи людського існування. Така праця може бути як позитивною
, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною
, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості
(зосередження сил зла).
Позитивна духовна (γ - праця)
створює естетичні й правові умови для зростання продуктивності і покращення відносин між людьми
Негативна (γ - праця)
веде до деградації людини, природи й суспільства

26
Отже
, добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення
і реалізації цих потенціалів. Для досягнення цієї мети усі розвинені
країни використовують такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, розвиток персоналу, підвищення якості життя та
ін.), заохочення інтелектуальної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, культивування високої моральності та ін.
[42].
Таким чином, зміст і характер праці тісно пов'язані між собою, тому що виражають різні сторони однієї і тієї самої трудової діяльності
. Для загальної характеристики того чи іншого виду конкретної
праці використовуються всі ці групи ознак у їх поєднанні.
Всебічна характеристика праці стосовно кожного працівника і колективу повинна служити необхідною базою для оцінки його відповідності
вимог, що випливають з цілей праці у вирішенні економічних
і соціальних задач підприємства чи індивіда.
1.4.
Еволюція праці як чинника виробництва
Фундаментальними закономірностями економічного життя людства
є поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення, засноване на прогресі науки і техніки.
Науково
-технічний прогрес є безперервним процесом розвитку науки
, техніки, технології, виробництва та споживання. Під його впливом формуються передумови для подальших кількісних і якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок, виробництва та споживання. Науково-технічний прогрес здійснюється в
еволюційний (техніка та технологія вдосконалюються на основі вже відомих наукових знань) та революційний (перехід до техніки та технології
, що базуються на принципово нових наукових ідеях) формах
Науково-технічна революція характеризується запровадженням у
виробництво принципово нових науково-технічних розробок, які приводять до суттєвих змін у трудовому процесі, розширення продуктивних можливостей людства.
Науково
-технічна революція є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Головними особливостями сучасної науково- технічної
революції є її універсальність та комплексність.
Науково
-технічна революція впливає на зміст праці, що проявляється у зміні функцій праці: прості функції спеціалізованої

27 праці
замінюються комплексом нових, складніших функцій з управління
, контролю, програмування автоматизованих систем і роботизованого виробництва
Змінюється
і
зміст поняття
«кваліфікація»: нині першочергове значення мають знання технологічного процесу, самостійність і усвідомленість дій, здатність до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів діяльності
. Відбувається зростання економічної ваги соціально- психологічних факторів праці, мотивація діяльності працівників набуває
ключового значення, визначаючи ефективність господарської діяльності
фірм з позиції менеджменту.
Під впливом науково-технічної революції також змінюється і характер праці людини, оскільки праця є не лише природним, а й суспільним явищем. В умовах товарного виробництва характер праці стає
опосередковано суспільним під впливом посилення кооперації, застосування машин та функціонування ринку в межах над тіньової економіки
. Безпосередньо суспільного характеру праця набула в умовах розширення різного виду прямих коопераційних зв’язків на національному та міжнародному рівнях, широкого використання комп
’ютерної техніки, технологічного поділу праці, функціональної спеціалізації
на міжвиробничому рівні та цілеспрямованого регулювання трудових відносин як на національному, так і на
інтернаціональному рівнях.
Таким чином, під впливом науково-технічного прогресу та
інших кардинальних змін соціально-економічного життя відбувається еволюція праці як чинника виробництва. Змінюються всі складові виробничого процесу, зрушення у змісті праці стосуються всіх її елементів
. Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього процесу виробництва, перехід від переважно фізичної до розумової праці. Зростання складності праці вимагає від працівників підвищення професійної і загальноосвітньої підготовки, розвитку спектра особистих та ділових якостей. Відбувається соціалізація трудових відносин, розвиваються нові форми зайнятості, змінюється характер праці.
1.5.
Гуманізація праці
В
середині ХХ століття зросла значимість та роль людини як людського фактору у трудовому процесі, що вплинуло на формування концепції
гуманізації економіки, зміст якої зводиться до того, що у взаємодії
матеріальних та людських ресурсів пріоритет зміщується в бік людини. Ця тенденція обумовлена підвищенням потреб людей у

28 результатах праці та в самій праці, підвищенням ролі висококваліфікованого працівникам у виробництві, зростанням вимог різноманітних видів діяльності до особистих якостей та здібностей людини
Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності життя людей, вирішення багатьох проблем у цій сфері, що передбачає створення соціально
-економічних, матеріально
-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це визначає все масштабніший перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва
, котрі є і результатом НТР, і передумовою реалізації та розвитку
її досягнень.
Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою
, розв’язання якої передбачає використання соціально- економічних
, матеріально-технічних та організаційно-економічних чинників
. Основою є зміна змісту та умов праці, котра пов’язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково- технічного прогресу. На практиці гуманізація праці забезпечується законодавчими актами, спеціальними галузевими та регіональними програмами
, колективними договорами підприємств.
Мета гуманізації праці
– сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.
Програма гуманізації праці включає такі основні напрямки:
− збагачення змістовності праці;
− розвиток колективних форм організації праці;
− демократизація управління;
− широке залучення працівників до управління виробництвом;
− покращення умов праці;
− раціоналізація режимів праці та відпочинку.
Збагачення змістовності праці
полягає в тому, що здійснюється суміщення функцій працівників основного і допоміжного виробництв, контролю за якістю продукції та деякі організаційно-економічні функції
, групуються кілька різнорідних операцій тощо.
Розвиток колективних форм організації праці
характеризується переходом від індивідуальних до колективних або групових форм організації
праці. Цей процес відбувається як спільне вирішення часткових завдань, здійснення виробничого процесу в цілому, виконання наскрізних робіт у процесі нововведень. Перехід до

29 колективних форм організації праці сприяє позитивним зрушенням, до котрих можна віднести акумулювання значних обсягів знань членами робочих груп, краще розуміння проблем, розробку альтернатив у процесі
підготовки та прийняття управлінських рішень, досягнення узгоджених дій,
ефективної
взаємодії та колективної відповідальності учасників спільної праці.
Особлива увага в організації колективної роботи надається так званим
«гурткам якості», котрі є формою спільного пошуку шляхів вирішення виробничих проблем безпосередніми виконавцями. В рамках участі працівників у «гуртках якості» відбувається пошук резервів раціоналізації праці, покращання якості продукції
(спрямованими не на виявлення та виправлення неякісної продукції, а на попередження виникнення браку протягом усього технологічного ланцюга
), зниження витрат виробництва, поліпшення умов праці. Ця форма спільної праці надає працівникам можливості самовираження, відчуття причетності до справ фірми, почуття відповідальності за престиж продукції, а також сприяє проявам творчості працівників у процесі
трудової діяльності.
Широке залучення працівників до управління виробництвом здійснюється в різних формах:
− участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні
дільниці чи цеху;
− створення робітничих рад спільних комітетах робітників та управлінців
;
− участь працівників у прибутках;
− залучення представників працівників до рад директорів корпорацій
Гуманізація праці передбачає поліпшення умов праці, розвиток загальної
та професійної освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту
, забезпечення населення житлом, високоякісними побутовими послугами тощо.
Сучасні
умови існування людства викликають занепокоєння через стан довкілля, внаслідок чого великого значення набуває саме аспект гуманізації праці та життя людини. В рамках вирішення цієї проблеми необхідними є розробка екологічного законодавства, стимулювання використання безвідходних та ресурсозберігаючих технологій
, застосування економічних санкцій за забруднення навколишнього середовища тощо.
Раціо налізація праці
відбувається шляхом вдосконалення самого процесу праці, розширення горизонтального та вертикального набору

30 обов 'язків, виробничої ротацією, застосуванням систем зв’язку, персональних комп'ютерів, підключених до єдиних інформаційних
центрів
, налагоджуються нові зв'язки між працівниками процесі в
праці
, змінюються власне форми та методи організації праці.
Найуспішніші
компанії в процесі раціоналізації праці сприяють розвитку у працівників почуття причетності до спільної справи виявам творчості
в роботі, самостійності, створенню сприятливого клімату в колективі
, атмосфери довіри та доброзичливості тощо. До нетрадиційних
, але досить поширених останнім часом методів раціоналізації
праці можна віднести нововведення в організації робочого часу: змінний графік робочого часу, різні графіки робочого тижня
, неповний робочий тиждень.
Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності та життя людей, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально
-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці
людини. Це і визначає перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва.
Отже гуманізація праці
означає зміну змісту та умов праці, котра пов 'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково
-технічного прогресу. Мета гуманізації праці - сприяти зростанню
її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально- технічної
бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Яка мета та завдання дисципліни «Економіка праці і соціально- трудові
відносини»?
2. Що повинен знати і вміти економіст з економіки праці.
3. Охарактеризуйте роль праці у розвитку людини і суспільства.
4. Поясніть сутність праці як економічної категорії.
5. Розкрийте сутність поняття «зміст праці». Назвіть, які чинники впливають на зміст праці.
6. Розкрийте зміст поняття «характер праці».
7. Дайте характеристику видам праці. Охарактеризуйте показники характеру праці.
8. Назвіть основні напрямки еволюції праці як чинника виробництва
9. Розкрийте зміст процесу гуманізації праці.

31
2.
ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ
СУСПІЛЬСТВА
2.1. Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісна характеристика.
2.2. Відтворення населення і ресурсів для праці.
2.3. Трудові ресурси, їх соціально-економічна характеристика.
2.4. Трудовий потенціал суспільства.
2.5. Система управління персоналом

2.1.
Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин,
його якісна характеристика
Людські ресурси
- це специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів.
Залежно від мети дослідження людські
ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями.
Економіка праці, як наукова дисципліна, найширше використовує такі з
них: населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал.
Народонаселення
є природною основою суспільства. Воно виступає
виробником і споживачем матеріальних благ і тим самим обумовлює
його розвиток.
Народонаселення й населення - це синоніми. Найзагальніше визначення цієї категорії дає демографічний енциклопедичний словник:

Народонаселення - природно
-історично постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя людей
, головний компонент людського суспільства" [89].
Згідно з нормами міжнародного права під населенням розуміється сукупність людей, що перебувають в межах території даної
держави і підлягають її юрисдикції. До населення належать громадянам
(в деяких країнах – тільки піддані даної країни), іноземці
(за винятком тих, які перебувають у даній країні короткочасно), особо, які
не мають громадянства (апатриди), а також особи, які мають подвійне громадянство.
Населення
– сукупність людей, що проживають на певний території
(країні, області, місті, районі, селі тощо), є джерелом ресурсів для праці, споживачем, що формує попит [89].
Населення
і економіка являють собою певну єдність, людські потреби зумовлюють появу нових виробництв, послуг, а вони в свою чергу впливають відповідним чином на людей. Людина є основним

32 творцем суспільного багатства, тому чисельність населення, його кваліфікаційно
-суспільна структура працездатної частини обумовлює економічний розвиток країни.
Чисельність
і динаміка населення в загалі й насамперед, його вікових груп з точки зору працездатності (допрацездатного, працездатного, післяпрацездатного віку) впливають на абсолютну величину й структуру фондів нагромадження та споживання.
Найбільш суттєвий вплив на розвиток економіки мають статева, вікова, професійно
-кваліфікаційна структури населення та розміщення його на території
країни.
Науково обґрунтована характеристика населення повинна базуватись на достовірних
і репрезентативних матеріалах його переписи, які систематично почали проводиться з кінця XVIII – початку ХІХ століть. Перший всеросійський перепис
, яким було охоплено 80% сучасної України (20% території України тоді входило до складу Австро – Угорщини), був проведений 28 січня 1897року.
За науковими даними, кількість людей на Землі зростають надзвичайно швидко
. Якщо на початок ХІХ століття на Землі проживав 1 млрд. осіб, то вже в
1930 році – 2 млрд.; 1961-му 3 млрд.; 1976-му – 4 млрд.; 1989-му – 5 млрд.; 1992- му
– 5,5 млрд.; 1999-му – 6 млрд.; 2001 – 6,1 млрд. осіб. За даними ООН передбачається
, що в 2020 році чисельність населення Землі перевищить 8 млрд. осіб
, а у середині ХХІ століття – 10,5 млрд. осіб.
Зміни кількості населення в Україні протягом ХIV – XXI століть характеризується даними таблиці 2.1. Чисельність, склад і показники природного руху населення України представлені в табл.. 2.2 і 2.3.
Таблиця
2.1
Чисельність населення в Україні протягом VIV – XXI століть
Рік
Кількість населення, млн
. осіб
Рік
Кількість насе- лення
, млн. осіб
Рік
Кількість насе- лення
, млн. осіб
1300 3,2 1981 50,1 1999 49,4 1400 3,7 1989 51,7 2000 49,4 1500 4,7 1990 51,9 2001 48,9 1600 5,2 1991*
51,9 2002 48,5 1897 27,2 1992 52,1 2003 48,0 1913 35,2 1993 52,2 2004 47,6 1939 40,5 1994 52,1 2005 47,3 1959 41,9 1995 51,7 2006 46,9 1970 47,1 1996 51,3 2007 46,6 1976 49,2 1997 50,8 2008 46,4 1979 49,8 1998 50,4 на
1жовтня
2009 46,0
*Наявне населення за станом на початок відповідного року

33
Дані
таблиці 2.1 свідчать, що чисельність населення України постійно скорочується (приблизно на 0,4 млн. щорічно, починаючи з
1994року). Це скорочення викликане з одного боку, зменшенням чисельності
народжених і збільшенням кількості померлих (щорічне природне зменшення населення перевищує в останні роки 350 тис. осіб
), а з іншого – від’ємним сальдо зовнішньої міграції (біля 100 тис. осіб щорічно).
Інший тривожний показник у динаміці населення – збільшення частки людей пенсійного віку і зменшення частки молоді, що показує процеси старіння населення і зменшує джерела ресурсів для праці.
Таблиця
2.2
Природний рух населення України з 1913 року [55]
(на 1000 наявного населення)
Роки
Кількість народжених
Кількість померлих
Природний приріст населення
1913 44,1 25,2 18,9 1940 27,3 14,3 13,0 1950 22,8 8,5 14,3 1960 20,5 6,9 13,6 1965 15,3 7,6 7,7 1970 15,2 8,8 6,4 1975 15,1 10,0 5,1 1980 14,8 11,3 3,5 1985 15,0 12,1 2,9 1990 12,6 12,1 0,5 1995 9,6 15,4
-5,8 2000 7,8 15,4
-7,6 2005 9,0 16,6
-7,6 2006 9,8 16,2
-6,4 2007 10,2 16,4
-6,2 2008 11,0 10,0 1,0 2009*
11,2 9,3 1,9
*Дані за січень – вересень 2009 року [55]
За прогнозами ООН до 2050 р. питома вага українців старше 60 років збільшиться майже вдвічі (з 20,6% в 2007 р. до 36,6% у 2050 р., осіб
80 р. збільшиться відповідно з 2,6% до 7,1%). Аналогічні тенденції в
цілому у світі. Питома вага населення старше 60 років також збільшиться в 2,1 разів, з 10,3% в 2007 р. до 21,8% в 2050 р. (Джерело:
ООН
, Ukrainian Media Service).

34
Таблиця
2.3
Чисельність
, склад і показники природного руху населення України, 1990 – 2009 р.р.
Роки
Показники
Одиниця виміру
1990 1995 2000 2005 2006 2007 2008 2009 2
Чисельність

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал