Освіти І науки україни національний авіаційний університет



Pdf просмотр
Сторінка14/35
Дата конвертації27.01.2017
Розмір5.62 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   35
5.5.
Теоретичні основи аналізу ринку праці

Особливості
функціонування ринку праці, його структура, сутність безробіття найбільш повно розкриваються на макро- і мікро рівні через моделі ринку праці.
У
західних економічних теоріях відомі такі основні підходи до аналізу сучасного ринку праці.
Класична (неокласична) теоріяцінової рівноваги”.
Її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р.Холл та
ін.) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гідлер, А.
Лафер та ін.).
Згідно з цією теорією ринок праці діє на основі цінової рівноваги
, тобто основним регулятором ринку праці є ціна робочої сили
. В умовах досконалої конкуренції ціна робочої сили гнучко реагує
на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись залежно від попиту та пропозиції. Проблеми безробіття і дефіциту трудових ресурсів вирішуються за допомогою механізму ринкового саморегулювання
. Теорія рівноваги виключає безробіття, а наявність останнього пояснюється його добровільним характером і прагненням працівників до максимально вигідної роботи.
З
точки зору класиків капіталізм представляє собою саморегульовану економіку. Проте положенням класичної теорії суперечать повторювані періоди безробіття та інфляції. Після
Першої
світової війни, особливо в тридцяті роки, в багатьох капіталістичних країнах було масове безробіття. Особливу актуальність набув макроекономічний аналіз зайнятості. В цей період сформувалась кейнсіанська модель ринку праці.
Кейнсіанська теорія зайнятості
(Дж. М. Кейнс та ін.) принципово відрізняється від класичного підходу. Теорія Дж.
Кейнса отримала назву „недостатнього попиту”. За Кейнсом обсяг зайнятості
визначається обсягом ефективного попиту, який включає
споживчий та інвестиційний попит. Головна причина безробіття
– недостатній обсяг ефективного попиту і обумовлюється
, насамперед, спадом як фазою економічного циклу
(цикл безробіття). Недостатній споживчий попит пояснюється основним психологічним законом споживання, відповідно якому люди схильні збільшити своє споживання при зростанні доходів, але не в тій мірі, в якій зростає дохід. Частину доходу люди

160 зберігають за мотивами підприємництва, забезпечуючи собі ліквідними ресурсами
,
«фінансовою розсудливістю
»,
«респектабельністю фірми» та ін.
Концепція зайнятості Дж.Кейнса активно використовує принцип мультиплікатора. Мультиплікатор – коефіцієнт, який характеризує
співвідношення між агрегатною величиною та її структурною частиною. Виходячи з цього підходу, було показано, що початкове збільшення державних інвестицій створює
“первинну” зайнятість певної кількості працівників даного виробництва
. Витрати цих працівників на споживчі товари стимулюють розвиток виробництва і вторинну зайнятість, тобто збільшення робочих місць в галузі. Співвідношення між загальним
і
первинним збільшенням зайнятості має назву “мультиплікатора зайнятості
”.
Ринкова система при капіталізмі, як вважали Дж. Кейнс і його послідовники (Е.Д. Домар, Дж.В. Робінсон, Р.Ф. Харрод,
Е
.Г.Хансен та ін.), ніколи не була системою досконалої конкуренції
. Навпаки, і ринок продуктів, і ринок праці та інших ресурсів недосконалі. На ринку продуктів виробники-монополісти, незважаючи на коливання попиту, не дозволяють знижувати ціни на свої товари.
На ринку праці тверді позиції займають профспілки, що протидіє
зниженню заробітної плати. Механізму автоматичної зміни цін, в тому числі й заробітної плати, не існує. Більше того, при капіталізмі взагалі не існує будь-якого ринкового механізму, який гарантував би повну зайнятість і економічну стабільність.
Таким чином, основним регулятором ринку в кейнсіанській теорії
є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги
, а значить і на сукупний попит на працю.
Порівняння поглядів неокласиків і кейнсіанців на причини безробіття свідчить про те, що неокласики пояснюють безробіття надмірним подорожчанням робочої сили, а кейнсіанці – падінням сукупного попиту.
Монетаристська теорія
(М.Фрідман, Ф.Махлуп, Л.Роббінс,
Ф
.Хайек та ін.) ґрунтується на необхідності жорсткої структури цін на робочу силу, понятті „природного” рівня безробіття, яке відбиває
структурні характеристики ринку праці, що зумовлюють негнучкість заробітної плати, заважають нормальному його

161 функціонуванню
, збільшують його нерівновагу та безробіття.
Встановлення державою мінімального рівня заробітної плати
, сильні позиції профспілок, невизначеність інформації про наявність вакансій та резервів робочої сили монетаристи розглядають як негативні фактори, які збільшують ринкову нерівновагу
. На їх думку урівноваженню ринку праці більше сприяють
інструменти грошово-кредитної політики, зокрема облікова ставка національного центрального банку, розміри обов
’язкових резервів комерційних банків на рахунках національного центрального банку.
Інституціоналістська теорія
(Дж. Данлоп, Л. Ульман та ін.).
Характер ринку праці пояснюється особливостями динаміки окремих галузей та професіонально-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівні
заробітної плати.
Марксистська теорія стверджує, що ринок праці хоча і функціонує
відповідно до загальних ринкових закономірностей, проте він має особливості, які пояснюються різницею товарів
„робоча сила” та фізичного капіталу. Передусім ці особливості виявляються у тому, що товар „робоча сила” в процесі праці створює
вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість праці. Окрім того, робоча сила як товар, впливає на співвідношення попиту і пропозицію і на свою ринкову ціну.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Дайте визначення ринку праці.
2. Які умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці?
3. Які особливості товару “робоча сила”?
4. Які існують типи кон’юнктури ринку праці?
5. Охарактеризуйте основні функції ринку праці.
6. Назвіть складові
національного ринку праці
Охарактеризуйте напрямки його регулювання.
7. У чому полягає сутність сегментації ринку праці?
8. Які особливості специфіки внутрішнього ринку праці?
9. Назвіть найбільш відомі моделі ринку праці.
10. Викладіть зміст концепції гнучкого ринку праці.
11. Охарактеризуйте теоретичні основи аналізу ринку праці.

162
6.
СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ
6.1. Соціально-економічна суть та значення зайнятості.
6.2. Види і форми зайнятості.
6.3. Безробіття як соціально-економічне явище, його види.
6.4. Соціально-економічна оцінка рівня безробіття.
6.5. Державне регулювання зайнятості населення.
6.6. Соціальний захист населення від безробіття.
6.1.
Соціально-економічна суть та значення зайнятості
Розвиток ринку безпосередньо пов’язаний з такою категорією як зайнятість населення, поняття якої включає економічний
, соціальний та правовий аспект.
Зайнятість населення з економічної точки зору являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту або національного доходу. Вона характеризує досягнутий
рівень економічного розвитку; визначає як економічний потенціал суспільства
, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.
Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні
, а також задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який отримує особа за свою працю.
Правовий аспект зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину
України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії
і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно- технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності
до потреб суспільства.
У
відповідності з Законом України «Про зайнятість населення
» [1], відносини зайнятості ґрунтуються на таких принципах
:
– виключне право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці, заборона обов’язкової, примусової праці
(крім випадків, спеціально встановлених законодавством);
– створення державою умов для реалізації права громадян на працю
, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з

163
Конституцією
України.
Зайнятість як соціально-економічна категорія це сукупність економічних
, правових, соціальних, національних та інших відносин
, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить
їм заробіток або доход(прибуток).
Відповідно до Міжнародного класифікатора статусу зайнятості
(МКСЗ-93)виділяються шість груп зайнятого населення:
– працюючі за наймом – особи, які уклали письмовий трудовий договір(контракт) з адміністрацією підприємства, установи
, організація або власником підприємства про умови трудової
діяльності, за яку працівник отримує плату згідно угоди;
– працюючі не за наймом – роботодавці та зайняті
індивідуальною
(самостійною) трудовою діяльністю (самозайняті);
– роботодавці – особи, які працюють самостійно або з одним чи декілька партнерами на власному підприємстві (в установі чи організації
) і наймають на постійній основі працівників для роботи на своєму підприємстві;
– зайняті
індивідуальною
(самостійною) трудовою діяльністю
(самозайняті) – особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення постійних найманих працівників), на свій власний кошт, володіють засобами виробництва
і несуть відповідальність за вироблену продукцію
(надані послуги),
– члени колективних підприємств, які є членами колективу власників цього підприємства. До них належать члени виробничих кооперативів
, колгоспники, члени товариств та інших колективних підприємств
;
– безкоштовно працюючі члени сім’ї – особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, що очолює родич, який проживає
у тому ж домашньому господарстві(у випадку, коли ця діяльність відноситься до економічної).
Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та світовою статистичною практикою зайнятими економічною діяльністю
(або зайнятими) вважаються особи у віці від 15 до 70 років включно, які:
– працювали впродовж обстежувального тижня хоча б на 1 годину за наймом, отримуючи винагороду в грошовому або

164 натуральному вигляді, працювали індивідуально(самостійно) або у окремих громадян на власному (сімейному) підприємстві;
– працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві
, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації
продукції, що вироблена в наслідок цієї діяльності.
– особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально наше робоче місце (власне підприємство), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особистих обставин, зберігаючи формальні зв’язки з місцем роботи
До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи
, які виконують тільки домашні обов’язки.
Добровільна діяльність є неекономічним видом діяльності і має
три визначальні риси:
– відсутність оплати;
– добровільність на відміну, наприклад, від строкової служби
;
– виконання для організації громади чи конкретної особи, з якою відсутні родинні зв’язки, поза власним домашнім господарством
Згідно
із Законом України «Про зайнятість населення» зайнятість
– це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить
їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність
, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і права власності на засоби виробництва для її здійснення
До зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які
проживають на її території на законних підставах, а саме:
– працюючі за наймом на умовах повного і неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
– громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх

165 сімей
, які беруть участь у виробництві;
– вибрані, призначені або затверджені на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
– громадяни, які служать у Збройних силах, Національній гвардії
, Податковій поліції, органах національної безпеки, внутрішніх справах та ін.;
– особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
– працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Незайняте населення
– це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості
і
мають дохід за межами трудової діяльності.
Тимчасово незайняте населення
- це працездатні громадяни у
працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані
в державній службі зайнятості як ті що шукають роботу
Головним завданням соціально
-економічної політики держави
є досягнення певної і ефективної зайнятості. В економічній науці виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну
і раціональну.
Повна зайнятість означає
створення матеріально-технічних організаційних
, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Вона забезпечується при рівні безробіття, який дорівнює природному рівню
Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері та основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства.
Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом та пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Вона спрямована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.
Раціональна
зайнятість
визначається ефективністю

166 трудової
діяльності в найпершому розумінні цього поняття, поєднанням повної і ефективної зайнятості. Вона визначається суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; неякісною і якісною відповідністю робіт
і
працівників; економічною доцільністю робочих місць.
Для оцінки рівня ефективної зайнятості населення використовується система показників:
1. Рівень зайнятості населення професійною працею визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить доход, до загальної чисельності
населення. Цей показник показує залежність зайнятого населення від демографічних факторів (народжуваності, смертності
і
приросту населення).
2. Рівень
зайнятості
працездатного
населення
в
суспільному господарстві характеризує
динаміку працездатного населення під впливом демографічних і соціально-економічних факторів
. Він розраховується відношенням чисельності населення, зайнятого професійною працею, до чисельності всього працездатного населення (трудових ресурсів).
3. Рівень розподілу трудових ресурсів суспільства по
сферах суспільно-корисної діяльності показує
на якому рівні продуктивності
задовольняється потреба населення в робочих місцях
і якими шляхами досягається повна зайнятість. Цей показник характеризується коефіцієнтами зайнятості навчанням у домашньому господарстві та в інших видах суспільно-корисної діяльності
, визначається аналогічно попереднім.
4. Рівень раціональної структури розподілу працівників
по галузях і секторах економіки характеризує
пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки. Сучасна галузева структура зайнятих в
Україні
відображає низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частка працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно
-конструкторських робіт.
5. Рівень професійно-кваліфікованої структури показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікованими групами
і характеризує відповідність професійно-кваліфікованої

167 структури працюючого населення структурі робочих місць. При виявленні
невідповідності необхідно розробити систему заходів щодо стимулювання збалансованості структури робочих місць і професійно
-кваліфікованої структури робочої сили. Особливе значення мають заходи щодо підготовки та підвищення кваліфікації
персоналу.
6.2.

Види і форми зайнятості

Зайнятість
– це складна і багатоаспектна економічна категорія
, що характеризує різні аспекти соціально-трудових відносин
. Класифікація основних видів та форм зайнятості подана на рис.6.1. [7]. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями
, спеціальностями і т.п. Загалом, види зайнятості можна класифікувати за такими ознаками:

за характером діяльності
: робота на підприємствах усіх видів
, організаціях, установах і т.п.; робота за кордоном, на спільних підприємствах; виконання державних і громадських обов
’язків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; навчання в закладах освіти; ведення домашнього господарства та виховання дітей; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством;

за соціальною належністю
: робітники, службовці, управлінський персонал; фермери; підприємці;
за галузевою належністю
: зайняті в матеріальному виробництві
; невиробничій сфері; окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво
, побутове обслуговування, тощо); підгалузях
(машинобудування, приладобудування, швейна промисловість і т
.п.);
за територіальною ознакою
: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях; за рівнем урбанізації
: зайняті в міській та сільській місцевості
;
за професійно-кваліфікаційною ознакою
;
за статево-віковою ознакою
: чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку;

168
Рис
. 6.1. Класифікація видів і форм зайнятості.

169
за видами власності
: зайняті на підприємствах і в організаціях різних форм власності: державної, приватної або змішаної
діяльності; місцем виконання роботи; статусом діяльності
Форми зайнятості класифікуються за такими ознаками:

за формами організації робочого часу розрізняють повну та неповну зайнятість.
Повна зайнятість
– це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.
Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо
. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість обумовлена порушенням рівноваги між робочою силою та
іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної
компетенції або в низькій продуктивності праці.
В
Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.
Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, розрізняють вимушену та добровільну неповну зайнятість
Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової
економіки.
Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами.

170
за статусом діяльності
розрізняють первинну та вторинну
Первина зайнятість
– основна зайнятість на основному робочому місці. Вона є основним джерелом доходів для працівника
Вторинна зайнятість
– добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно; трудова діяльність осіб, які старші або молодші
працездатного віку; додаткова трудова діяльність осіб, які зайняті
в домашньому або особистому підсобному господарстві. Ця зайнятість приносить додатковий дохід
і
називається сумісництвом
. Найбільший ефект вона приносить, якщо місце її застосування збігається з основним.
за стабільністю трудової діяльності
розрізняють постійну, тимчасову та сезонну. Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи.
Тимчасова зайнятість пов’язана з тимчасовим, епізодичним характером роботи. В основному це робота за тимчасовими контрактами
. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.
Сезонна зайнятість
– це зайнятість, яка пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.
за характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну та нестандартну форми зайнятості.
Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні
роботодавця
, стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавче встановленою тривалістю робочого дня
(тижня, року). Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорити про альтернативні
(нестандартні) форми зайнятості.
Нестандартна зайнятість
– трудова діяльність працівників певної
кваліфікаційної групи, яка не відповідає стандартним
(типовим) правилам і потребує спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення. До альтернативних форм зайнятості можна віднести надомну працю та

171 форми зайнятості на умовах гнучкого робочого часу в межах робочого дня, тижня, всього періоду трудової діяльності.
Альтернативні
форми зайнятості розкривають додаткові можливості
більш повного та результативного використання трудових ресурсів, залучення до праці тих груп населення, для яких традиційні
форми зайнятості неприйнятні або незручні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   35


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал