Освіти І науки україни національний авіаційний університет



Pdf просмотр
Сторінка12/35
Дата конвертації27.01.2017
Розмір5.62 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   35
профспілок у системі соціального партнерства.
Профспілки
є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересі найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці, життя.
Свою діяльність профспілки здійснюють відповідно до
Закону
України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», прийнятий
15 вересня 1999 р., У статті 19 цього Закону підкреслюється
, що «представництво інтересі членів профспілки у взаємовідносинах
із роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства
».Зміст таких взаємовідносин базується на соціальному партнерстві і відповідає принципу трипартизму.
Згідно з цим законом, іншими нормами законодавства України та міжнародними нормами профспілки здійснюють представництво від
імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях
Профспілки
є нині в Україні найбільш інституційно структурованою ланкою соціального партнерства. Вони мають свої структури практично на всіх великих підприємствах і на багатьох
інших
, представництва на регіональному, галузевому та національному рівнях.
Трансформація українських профспілок за роки незалежності й
формування їхнього нового типу має такі загальні риси:

132
− визначення профспілок як організації з захисту інтересів найманих працівників
, роздержавлення профспілок
, започаткування опозиції владним структурам і роботодавцям;
− нове політичне самовизначення профспілок у суспільстві
(проголошення нейтральності профспілок щодо політичних партій, рухів
, об’єднань і організацій;
− співробітництво з партіями лише з конкретних питань захисту соціально-економічних інтересів найманих працівників;
− зміна централістської структури профспілок України на федеративну
;
− визнання конфедеративності й плюралізму профспілкового руху
;
− відмежування від невластивих функцій, форм і методів роботи
;
− застосування принципів соціального партнерства у взаємовідносинах з роботодавцями та виконавчою владою;
− створення власних централізованих фондів профспілок різноманітної
соціальної спрямованості (страйкових, страхових, резервних та інших);
− формування нового покоління профспілкових лідерів і функціонерів шляхом добору через вибори до профорганів і підготовку висококваліфікованих спеціалістів;
− заснування у зв’язку зі зміною соціальної ролі профспілок
України навчальних та наукових установ для розробки актуальних проблем професійного руху;
− створення ефективної системи профспілкової інформації, заснування методичних, довідкових та інформаційних видань профспілок
України тощо.
В
системі соціального партнерства професійні спілки виконують такі функції:
− збереження й підвищення заробітної плати;
− поліпшення умов праці (техніка безпеки та охорона праці);
− забезпечення продуктивної зайнятості;
− збереження робочих місць для членів профспілки;
− забезпечення участі трудящих в управлінні виробництво та розподілів виробленого продукту.
Реалізація профспілками своїх функцій як сторони

133 соціального партнерства та суб’єкта соціальної політики має здійснюватись такими основними напрямами:
− розширення суспільної бази своєї діяльності за рахунок поширення реального членства трудящих в профспілках;
− цілеспрямована робота зі створення умов для подолання соціального відчуження людини від суспільного, трудового життя, яке веде до поглиблення відчуження особистості, її соціальної пасивності
та апатії;
− формування в
економічно активного населення конкурентоспроможності
в умовах ринку, сучасного соціального менталітету
, соціально-психологічної зрілості;
− активізація трудового потенціалу громадян на основі посилення трудової мотивації;
− реалізація функцій захисту прав та інтересів працівників у соціально
-трудовій сфері;
− досягнення соціальної злагоди й миру в суспільстві на основі
соціального партнерства з державою та роботодавцями;
− з метою залучення нових членів профспілки розробляти більш активні стратегії діяльності та надавати трудящим нові види послуг
(додаткові соціальні допомоги, пільгові кредити, послуги в галузі
профорієнтації
та профнавчання
, сприяння у
працевлаштуванні
тощо).
Організації та обєднання роботодавців як субєкти
соціального партнерства.
Важливою складовою системи соціального партнерства є методи створення організацій та об
’єднань роботодавців, їх функціонування і співробітництва з профспілками та органами влади. Можливість і потреба об’єднання роботодавців з розвитком ринкових відносин, появою різних організаційно
-правових форм господарювання, реформуванням відносин власності, розвитком підприємства. На початок 90-х років на всій території України створюється велика кількість союзів, спілок
, асоціацій роботодавців, формування яких здійснювалося за регіональною
, галузевою та іншими ознаками.
Настало створення загальнонаціональних об’єднань. У травні
1989 р. на першому з’їзді Спілки об’єднаних кооператорів та підприємців була створена Спілка кооператорів та підприємців
України
; у січні 1990 року Федерація профспілок працівників

134 кооперації
та інших форм підприємства України; у липні 1990 р. були засновані Спілки малих підприємств і Спілка орендарів і підприємців
України; 15 лютого 1992 р. було створено Український союз промисловців та підприємців (УСПП), який у 1996 р. став членом
Міжнародної організації роботодавців, що об’єднує організації
120 країн світу і представляє їхні консолідовані інтереси у
Міжнародній організації праці [7;53].
Важливою подією у консолідації національних роботодавців стало створення 5 листопада 1998 р. за рішенням Установчого з
’їзду об’єднань Конфедерації роботодавців України. Головними завданнями цієї організації є такі:
− консолідація дій усіх роботодавців з метою реального впливу на формування та реалізацію ефективної соціально- економічної
політики;
− сприяння розвитку та активна участь у здійсненні соціального партнерства;
− координація дій членів Конфедерації у посиленні їх впливу на проведення політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці тощо;
− сприяння розвитку вітчизняного виробництва
, реформуванню економіки, удосконаленню правового поля підприємництва
;
− надання організаційно-методичної допомоги членам
Конфедерації
та сприяння роботі об’єднань роботодавців.
Правові
засади створення та діяльність роботодавців та їх об
’єднань регламентується Законом України “Про організації роботодавців
”, прийнятим у травні 2001 р. У цьому Законі чітко визначено правові засади створення та діяльності організації роботодавців та їх об’єднань. Принципово важливим є законодавче закріплення повноважень організації
роботодавців
,
їх взаємовідносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників. Вже нині існує досить розгалужена структура організацій роботодавців та їх об’єднань, що діють за територіальною або галузевою ознакою.
Основними завданнями організацій роботодавців в системі соціального партнерства є такі:
− ідентифікація, формулювання, представництво та захист

135 спільних
інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної
влади та об’єднаннями найманих працівників;
− участь у проведенні переговорів і укладанні дво- і тристоронніх угод на всіх рівнях;
− координація дій у виконанні зобов’язань згідно з укладеними угодами;
− сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобіганню страйків;
− координація діяльності щодо виконання науково-технічних і соціально
-економічних програм різних рівнів;
− поширення управлінських знань та досвіду, надання роботодавцям різноманітних послуг
(інформаційних, консультаційних
, навчальних, юридичних, посередницьких у справі
врегулювання трудових конфліктів та ін.);
− відстоювання необхідності довгострокових державних
інвестицій у людський капітал і державної підтримки розвитку персоналу на підприємствах;
− рецензування та експертиза законодавчих актів;
− розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об’єднаннями найманих працівників;
− налагодження постійних контактів із засобами масової
інформації
й громадськістю, формування позитивного іміджу роботодавця в Україні;
− розвиток співробітництва з міжнародними організаціями роботодавців
, поширення позитивного досвіду соціального партнерства
і т. ін.
Органи соціального партнерства в Україні. Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення – постійно діючий тристоронній орган, утворення на громадських засадах з метою підготовки і прийняття погоджених рішень з питань політики зайнятості в країні.
Головною метою Комітету є:
− участь у розробці й удосконаленні правової і нормативної бази функціонування ринку праці;
− участь в розробці та реалізації державних і регіональних програм зайнятості та джерел фінансування їх;
− координація зусиль господарських, профспілкових і

136 державних органів щодо пошуку шляхів запобігання безробіттю та забезпечення соціального захисту працівників найманої праці від безробіття
;
− координація роботи обласних комітетів щодо розробки регіональних програм зайнятості та реалізації їх;
− розробка пропозицій органам виконавчої влади щодо економічного заохочення підприємств у створенні додаткових робочих місць, організації професійної орієнтації та професійної підготовки населення;
− регулювання міжтериторіального перерозподілу економічно активного населення та ін.
Вищим органом соціального партнерства в Україні, який координує
діяльність органів соціального партнерства на національному
, галузевому, територіальному рівнях є Національна рада соціального партнерства (НРСП) – постійно діючий тристоронній орган. До складу НРСП входять по 22 представника від уряду, об’єднань роботодавців і профспілок України.
Головна мета Національної ради соціального партнерства – створити засади для формування основ нового менталітету і поведінки соціальних партнерів на всіх рівнях від національного до виробничого
: соціальний діалог, консультації, переговори, запобігання соціально
-трудовим конфліктом та правове врегулювання
їх.
Основними завданнями НРСП є:
− підготовка рекомендацій Президентові України щодо напрямів державної соціальної політики;
− розгляд проектів законів, постанов Кабінету Міністрів
України з питань соціально-трудових відносин, пропозицій щодо ратифікації
Україною конвенцій Міжнародної організації праці;
− узгодження шляхом тристоронніх консультацій позицій сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечення поєднання
інтересів роботодавців та працівників;
− пошук компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктами;
− розробка пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод, організація і проведення консультацій під час їх укладання
;

137
− аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей між сторонами;
− проведення досліджень, підготовка висновків з цих питань тощо
На галузевому рівні можуть утворюватись самостійно діючи органи
– галузеві ради соціального партнерства, до складу яких входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об’єдналися на галузевому рівні.
На територіальному рівні сторони соціального партнерства утворюють постійно діючі органи – територіальні ради соціального партнерства
Порядок та умови здійснення соціального партнерства на виробничому рівні та створення відповідних органів визначається сторонами згідно з чинним законодавством.
На умовах, визначених сторонами соціального партнерства на виробничому рівні
, соціальне партнерство може забезпечуватися також у структурних підрозділах підприємства, установи
, організації.
Крім згаданих органів, сторони соціального партнерства у разі
потреби можуть створювати інші постійні або тимчасові органи
(дорадчі, консультативні, узгоджувальні, посередницькі, арбітражні
тощо) для розгляду та підготовки пропозицій з окремих питань соціально-трудових відносин.
4.4
Досвід застосування принципів трипартизму в країнах
з розвинутою ринковою економікою
Моделі
соціального партнерства у різних країнах відрізняються організаційним механізмом, нормами і правилами регулювання соціально-трудових відносин, ступенем централізації процедури
, участі держави в соціальному діалозі. Однак загальним для всіх
є те, що більшість питань, які виникають у соціально-трудовій сфері
, вирішуються на базовому рівні. Найбільш конкретний і досконалий механізм участі трудящих у прийнятті рішень, які стосуються
їх життєвих інтересів, діє у ФРН, Швеції.
Співробітництво соціальних партнерів у ФРН пройшло тривалий шлях еволюційного розвитку. Сучасна сутність соціального партнерства у Німеччині концентрується в основному у понятті
“мітбештіммунг”, або правовому забезпеченні участі

138 найманих працівників в управлінні підприємством і прийнятті соціально
-економічних рішень. “Мітбештіммунг” реалізується на рівні підприємства
, на рівні фірми.
Перше регулювання правового порядку на підприємстві було започатковано у 1916 р. Законом про вітчизняну службу надання допомоги
. У 1920 р. було прийнято перший загальнодержавний
Закон про виробничі ради, яким створювались правові засади для представництва робітників і службовців на підприємство. Участь працівників обмежувалась в основному соціальними і трудовими питаннями
. До цього закону вносились деякі зміни і поправки у
1934 р., 1946 р., 1952 р., 1955 р.
Прогрес у соціальному партнерстві ФРН намітився у 1972 р.
Новою редакцією Закону про правовий режим підприємств не тільки поширювались права трудящих у соціальних і економічних питаннях
, а і встановлювались додаткові права на управління підприємствами
. Поліпшувалися також умови і робота органів, що представляли
інтереси працівників. У 1989 р. Законом про правовий режим підприємств були відкориговані права дрібних виробничих угрупувань. В основному з таким змістом Закон про правовий режим підприємства діє і нині.
Німецький підхід до функціонування соціального партнерства набув європейського престижу тільки після Другої світової
війни. З посиленням інтеграційних процесів у Європі елементи німецької моделі участі трудящих в управлінні та гармонізації
соціально-трудових відносин почали використовуватися
іншими країнами.
Стрижневою формою соціального партнерства ФРН є виробнича рада, яка створюється на підприємстві і являє собою консолідований орган представництва робітників і службовців.
Через виробничі ради трудящі відстоюють свої інтереси перед роботодавцем
Для здійснення робочих контактів між колективом і робочою радою згідно із законодавством діють виробничі збори. Виробнича рада має право скликати раз у три місяці виробничі збори для обговорення
і вирішення завдань, що стоять перед трудящими.
Виробничі
збори мають верховенство перед виробничою радою.
Роботодавець не менш як один раз на рік повинен доповідати на виробничих зборах про соціально-економічну ситуацію і перспективу розвитку підприємства. Термін повноважень

139 виробничої
ради – 4 роки. Кількість членів виробничої ради залежить від кількості робітників і службовців на підприємстві.
Регулювання соціально-трудових відносин ґрунтується на законодавчо гарантованих правах найманих працівників, до них належить право на захист від звільнення. У процесі роботи звільнення можливе внаслідок порушення умов договору або з економічних причин. В останньому випадку на підприємствах практикується виважений підхід з урахуванням соціального стану кандидатів на звільнення. Взагалі захист працівників від звільнення
, крім випадків банкрутства підприємства, певним чином обмежує
дії роботодавця щодо скорочення штатів. Розмір допомоги в
разі безробіття дорівнює 68% його останнього чистого доходу, а для одинокого
– 63%. Після одного року безробіття працівнику надається соціальна допомога у розмірі 58% чистого доходу, якщо у людини немає інших джерел існування.
Право на 8-годинний робочий день та відпуску не менше 18-ти робочих днів забезпечується Законом про регулювання робочого часу та
Федеральним законом про відпуски.
Право на задовільні умови праці регулюється Законом про безпеку праці. Реалізація цього закону покладена на лікарів підприємств
Захист працюючих жінок гарантується Законом про охорону материнства та Федеральним законом про допомогу за наглядом за дитиною
, які надають оплачувані відпустки вагітним жінкам і жінкам
, які мають дітей.
Право на оплату праці забезпечується тарифною автономією підприємства
, яка гарантована Конституцією ФРН. Тарифна автономія надає роботодавцям і найманим працівникам змогу понад установлених державою розмірів мінімальних гарантій регулювати величину заробітної плати трудящих без втручання держави
Характерною особливістю регулювання соціально-трудових відносин у ФРН є розподіл функцій між радами підприємств та профспілками
. Завданням профспілок є проведення тарифних переговорів
і здійснення політики щодо підвищення стандартів життя
(заробітної плати, посадових окладів, розв’язання конфліктів мирними засобами).
Завдання виробничих рад – це представництво інтересів трудових колективів на переговорах з роботодавцями. Виробничі

140 ради вимагають прийняття рішення у таких питаннях:
− правила трудового розпорядку на підприємствах та поведінки робітників і службовців;
− установлення графіка робочого часу, в тому числі понаднормового
;
− примусове скорочення робочого режиму;
− строки виплати заробітної плати;
− встановлення принципів і форм і систем оплати праці;
− впровадження та використання нових технічних засобів контролю за поведінкою і працею робітників та службовців;
− запобігання травматизму та профзахворювань, лікування;
− розвиток та функціонування соціальних об’єктів на підприємствах
: їдалень, дитячих садків, пенсійних кас;
− підвищення кваліфікації та професійне навчання на підприємстві
;
− складання соціального плану, який розробляється на випадок закриття підприємства і можливих масових звільнень.
Практика соціального партнерства і застосування Закону свідчить
, що між виробничою радою і роботодавцем неминучі конфліктні
ситуації. Всі вони усуваються за допомогою примирливої
комісії. У випадку, якщо сторони не досягають домовленості
, спірні питання вирішуються у судах із трудових спорів
(конфліктів).
Крім узгодження позицій шляхом переговорів на рівні підприємства
, існує “мітбештіммунг” на фірмі – акціонерних товариствах
. У цих товариствах, згідно з законодавством ФРН, утворюється
і функціонує наглядова рада, яка контролює роботу правління
. Наглядова рада обирає правління, щорічно затверджує баланс акціонерного товариства, за її згодою виносяться рішення щодо
інвестиційної політики фірми, продажу та закриття підприємства
У
Центральній та Східній Європі піонером трипаратизму була
Угорщина, де у 1988р. було створено орган трипаратизму -
Всеугорський союз узгодження інтересів. Раніше робота цієї структури визначалась в основному урядом, а після 1990 р. усі 3 сторони
(уряд, роботодавці, профспілки) виступають як рівноправні
партнери.
Нині
дії уряду Угорщини спрямовані на формування політики

141 в
сферах праці (зайнятості, заробітної плати, соціальних питань, освіти
), правового регулювання відносин між працівниками і роботодавцями
. В міру становлення ринкових відносин уряд передбачає
вдосконалити систему тристороннього узгодження
інтересів за рахунок активізації двосторонніх переговорів.
Зарубіжний
і власний досвід переконує, що важливою умовою успішної реалізації соціально-економічних перетворень є соціальне партнерство. Однак із прийняттям Закону України “Про соціальне партнерство” проблема розвитку трипаратизму не вирішується
. Необхідно формувати свідомість трудящих у напрямку активної позиції щодо переговорного процесу, наполегливо формувати інфраструктуру соціального партнерства, підводити під неї наукову і навчальну базу.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Розкрийте поняття «соціальне партнерство». Яке його значення у розвитку економіки суспільства?
2. Охарактеризуйте форми
, принципи й
організацію соціального партнерства.
3. Які правові
засади забезпечують функціонування соціального партнерства в нашій країні?
4. Назвіть суб’єкти соціального партнерства, охарактеризуйте
їх роль у соціально-трудових відносинах.
5. Перелічіть органи соціального партнерства в Україні.
Поясніть
їх Розкажіть про основні проблеми розвитку ефективного соціального партнерства в Україні.
6. Як діють обєднання роботодавців на ринку праці?
7. Охарактеризуйте роль профспілок у регулюванні соціально- трудових відносин.
8. Які функції виконує держава в системі соціального партнерства
9. Якою є структура колективного договору? Назвіть основні розділи та їх зміст.
10. Які основні напрями формування ефективної системи соціального партнерства в нашій країні?
11. Які міжнародні конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці Ви знаєте?
12. Охарактеризуйте основні
проблеми становлення соціального партнерства в нашій крані.

142
5.
РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
5.1. Поняття ринку праці, його елементи.
5.2. Особливості ринку праці.
5.3. Функції ринку праці.
5.4. Види ринків праці. Сегментація ринків праці.
5.5. Теоретичні основи аналізу ринку праці.
5.1.
Поняття ринку праці, його елементи

Одним з основних понять ринкової економіки є поняття ринку
і його різновидів.
Ринок взагалі — це система економічних відносин між продавцями
і покупцями товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами одними, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об
’єкт обміну і відбувається зміна його власника.
Також поняття ринку означає
економічний або географічний простір, у якому відбувається процес товарного обігу
, обміну товарів на гроші і навпаки.
Ринком називають також механізм що зводить разом продавців
і покупців товарів та послуг і регулює відносини між ними
Відповідно ринок праці — це перед усім система суспільних відносин пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”; це також економічний простір — сфера працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу; це механізм що забезпечує
узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит і пропозицію.
Ринкова економіка формується і розвивається як органічна
єдність різних ринків: капіталів, товарів, послуг, робочої сили та ін.
У
цій системі ринок праці займає особливе положення, оскільки відтворення товару, яким є робоча сила, це відтворення трудових ресурсів
і в цілому продуктивних сил суспільства. Ринок праці повинен сприяти найбільш раціональному використанню трудового потенціалу країни, ефективному регулюванню руху незайнятої
робочої сили.
За своєю суттю ринок праці подібний до інших ринків, тобто формування і функціонування ринку праці базується на тих

143 самих економічних законах: попиту і пропозиції, конкуренції, вартості
та грошового обігу.
Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи
і може ефективно функціонувати лише у взаємозв’язку з
іншими ринками.
Діяльність ринку праці регулюється законодавчо- правовими нормами.
Ринок праці охоплює усі категорії працездатного населення
, яке готове працювати за наймом або в режимі самозайнятості
, підприємництва. Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства. Водночас ринок праці є складною системою що формується в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили.
Суб
’єктами ринку праці, які входять до ринкових відносин,
є
роботодавці, наймані працівники, різні посередники.
Ринок

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   35


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал