Особливості самооцінки молодших школярів



Скачати 398.35 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації12.04.2017
Розмір398.35 Kb.
  1   2   3
Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Факультет української філології та соціальних наук

Кафедра загальної та практичної психології





КУРСОВА РОБОТА


з Психодіагностичної психології

(назва дисципліни)

на тему: Особливості самооцінки молодших школярів

Студентки 4 курсу 41 групи

напряму підготовки 6.030103

Практична психологія_________
_____ Таран К.Т.________________

(прізвище та ініціали)

Керівник____Мазоха І.С._____________

_______________конд. психол.н., доцент

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____


Члени комісії ________________ ________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)



м. Ізмаїл – 2016 рік

Зміст

ВСТУП

1. Проблема самооцінки у вітчизняній та зарубіжній психології

    1. Поняття самооцінки особистості як психологічна категорія................................7

    2. Фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку.................12

    3. Зв'язок між рівнем домагань та самооцінкою......................................................17

2. Методи вивчення особливостей самооцінки молодших школярів

2.1. Проба Де Грефе......................................................................................................21

2.2 Дослідження самооцінки за методикою Дембо - Рубінштейн в модифікації А. М. Прихожан..................................................................................................................22

2.3 Методика « Драбинка»...........................................................................................26

2.4 Рекомендації для батьків,спрамовані на підвищення самооцінки молодших школярів……………………………………………………………………………….28

3. Експериментальне дослідження особливостей самооцінки молодших школярів

3.1 Характеристика з’ясувального етапу експериментальної частини дослідження...................................................................................................................30

3.1.1 Обробка результатів за методикою «Проба Де Греефе»..................................30

3.1.2. Обробка результатів за методикою Дембо - Рубінштейн в модифікації А. М. Прихожан ......................................................................................................................31

3.1.3.Обробка результатів за методикою «Драбинка»...............................................32

3.2.Аналіз результатів...................................................................................................33

ВИСНОВОК.................................................................................................................34

БІБЛІОГРАФІЯ..........................................................................................................35

Вступ

Актуальність дослідження. Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своєї зовнішності, місця серед інших людей, своїх якостей і можливостей. Самооцінка є системоутворюючим ядром індивідуальності особистості, яка багато в чому визначає життєві позиції людини, рівень його домагань, всю систему оцінок. Самооцінка впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльність людини. Іншими словами, самооцінка багато в чому обумовлює динаміку і спрямованість розвитку суб'єкта.Актуальність теми особливості формування самооцінки молодших школярів пов’язана із тим,що, незважаючи на значну кількість досліджень висвітлено недостатньо, хоча є однією з найгостріших проблем, які стоять перед сучасною школою і мають бути вирішені для забезпечення досягнення учнем успіхів. Часто виникають проблеми психологічного характеру. Насамперед, це психологічні труднощі, з якими стикаються молодші школярі. Серед особистісних утворень, що обумовлюють поведінкові та індивідуально-психологічні особливості людини, її взаємини з оточуючими ключове значення належить самооцінці. Формуючись в процесі всієї життєдіяльності особистості, самооцінка, у свою чергу, виконує важливу функцію в її розвитку, виступає регулятором різних видів діяльності та поведінки людини. Від самооцінки дитини залежить характер спілкування, відносини з іншими людьми, успішність його діяльності, подальший розвиток особистості. Однак, незважаючи на значну кількість досліджень самооцінки, сучасна психологія скоріше свідчить про складність будови і детермінації цього утворення, ніж про достатність накопичених знань. Саме тому проблема виникнення і розвитку самооцінки є однією з центральних проблем становлення особи молодшого школяра.

Об’єктом дослідження є процес формування самооцінки в учнів молодшого шкільного віку,молодші щколярі.

Предметом дослідження це показники рівня самооцінки (особливості самооцінки).

Мета роботи: визначення особливостей самооцінки в учнів молодших класів.

Реалізація даної мети можлива за умови розв’язання таких дослідницьких завдань:

1. Провести структурно-функціональний аналіз Я - концепції молодшого школяра.

2. Визначити особливості самооцінки в учнів молодшого шкільного віку.

3. Простежити зв’язок самооцінки та навчальної успішності, а також самооцінки та соціометричного статусу учнів (психолого-педагогічні корелятори).

4.Запропонувати деякі рекомендації, спрямовані на формування адекватної самооцінки молодших школярів.

5. Виявити фактори формування самооцінки молодших школярів.

6.Діагностувати самооцінку дітей молодшого шкільного віку.


7.Проаналізувати отриманий результат.

Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс методів дослідження:

1. Проба Де Грефе

2.Дослідження самооцінки за методикою Дембо - Рубінштейн в модифікації А. М. Прихожан



3. Методика « Драбинка»

Робота складається з 3-х розділів:

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження.

У першому розділі – «Аналіз теоретичних досліджень особливості самооцінки» здійснюється розкриття понять, складові, рівні та функцій самооцінки, висвітлення теоретичних підходів до вивчення проблеми. Теоретична значущість дослідження визначається тим, що його результати дозволяють розширити і поглибити уявлення про особливості прояву самооцінки молодшими школярами .

У другому розділі- Короткий огляд традиційних методик, спрямованих на діагностику особливості самооцінки молодших школярів.

У третьому розділі -«Емпіричне дослідження психологічних особливостей самооцінки молодших школярів» - на основі узагальнення теоретичних досліджень визначено основні напрями, методичну процедуру дослідження самооцінки, висвітлено його основні етапи, виявлені основні закономірності самооцінки особистості. Практична значимість полягає в тому, що його результати можуть бути використані психологами та педагогами , що працюють з даною категорією школярів .

Гіпотеза: Я - концепція особистості молодшого школяра характеризується різним рівнем гармонійності і когнітивно афективних складових.

1. Проблема самооцінки у вітчизняній та зарубіжній психології

1.1 Поняття самооцінки особистості як психологічна категорія.
Коли виникає наше «Я»? Які перші ознаки спогади?Як думав В.Т. Бахур, доктор медичних наук, перші спогади дитини завжди дуже уривчасті та якщо зафіксувати в пам'яті завдяки якомусь незвичайного поєднання обставин, надзвичайно загострили в цей момент емоційну сприйнятливість. І хоча якісь полусвідоме відчуття і сприйняття в нашій пам'яті можуть в окремих випадках ставитися до досить раннім періодам життя, так як перші чіткі фрагменти наших спогадів припадають на вік не раніше трьох років [3, с. 192]. Найважливішим повштохом процеси індивідуалізації отримає дитина з моменту виникнення мови. Разом з розвитком мови відбувається становлення більш високих рівнів або шарів "Я". На підставі цієї стадії розвитку психіки ми можемо дізнатися, що остаточне виділення свого "Я" дитиною відбувається приблизно в три роки. Саме тоді дитина по відношенню до себе починає впевнено вживати в своїй мові особисті займенники "Я", "мій", в той час коли раніше називав себе так, як звали його батьки. На думку Н.Г. Алексєєва, саме в цей період, в 3 роки відбувається поєднання вживання дитиною свого імені, займенника "я" і ідентифікації свого образу в дзеркалі [1,с.78]. К.Р. Роджерсу вважає, що «Я-концепція» складається з уявлень про власні характеристики і здібності індивіда, уявлень про можливості його взаємодії з іншими людьми і з навколишнім світом, ціннісних уявлень, пов'язаних з об'єктами і діями, і уявлень про цілі чи ідеях, які можуть мати позитивну чи негативну спрямованість [13, с.48]. Таким чином, це - складна структурована картина, яка існує в свідомості індивіда як самостійна фігура або фон і включає як власне «Я», так і відносини, в які воно може вступати, а також позитивні та негативні цінності, пов'язані з сприймаються якостями і відносинами Я - у минулому, сьогоденні і майбутньому [18, с.58].

Найсерьознішою складовою «Я-концепції» є самооцінка. Радянські психологи розглядали самооцінку як сторону самосвідомості особистості, як продукт її розвитку, породжуваний всій їй життєдіяльністю [2,5,14]. Самооцінка, як і самосвідомість в цілому, має суспільний характер і зумовлена ​​соціальними умовами.

Дослідження показують, що критерії, за якими оцінюють якості людини в суспільстві і за якими він оцінює якості інших, застосовуються ним і по відношенню до самого себе. Підкреслюючи детермінацію самооцінки особистості суспільними відносинами, С.Л. Рубінштейн вважав: «Громадська оцінка людини грунтується в нас ... на його суспільно корисній праці ... на тому, що він собою являє, і що він дає. Тому і його самооцінка визначається тим, що він як суспільний індивід робить для суспільства. Це нове ... ставлення до праці є стрижнем, на якому перебудовується вся психологія особистості; воно ж стає основою і стрижнем її самосвідомості »[14, с. 49].
Самооцінка це складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності. Вихідним методологічним положенням для дослідників самооцінки є класичне положення К. Маркса про те, що «людина спочатку виглядає, як у дзеркало, в іншу людину. Лише поставившись до людини Павлу як до себе подібного, людина Петро відноситься до самого себе як до людини »[10, с. 62].

Як вважав І. Божовіч, пізнання іншого не тільки випереджає пізнання самого себе, але і служить для нього джерелом і опорою. Порівняння, зіставлення себе з іншими це і є загальновизнаним критерієм самооцінки. Коли людина порівнює себе з іншими людьми в процесі діяльності, вона помічає у себе те, що спочатку помічає в інших, і в результаті приходить до усвідомлення своїх вчинків і дій, властивостей і якостей власної особистості. Відбувається своєрідний перенесення різних властивостей особистості. Помічених в іншої людини, на самого себе. Це підтверджується результатами низки психологічних досліджень [5, с. 350].

На думку Д. Б. Ельконіна, вже у дітей старшого дошкільного віку управління своєю поведінкою набуває "внутрішній механізм". Дівчина або хлопчик починає регулювати свою поведінку через ставлення до себе, до своїх можливостей. Є.І. Савонько думав, що функція самооцінки як регулятора поведінки розвивається на ряду з розвитком інших психічних особливостей дитини і на кожній віковій ступені набуває якісну своєрідність. Розвиток цієї функції самооцінки багато зі вчених пов'язують зі становленням її стійкості, тому що саме стійка самооцінка висловлює вже таке ставлення людини яке сформувалося до себе і може мати суттєвий вплив на його поведінку [7, с.99].
Джерелом найважливішим для розвитку самооцінки є оцінка оточуючими людьми та результатів поведінки і діяльності людини, а також безпосередньо якостей його особистості. Як вважав Л. І. Божович, громадська оцінка виконує двояку роль у формуванні самосвідомості школяра. «По-перше, будучи критерієм відповідності її поведінки вимоги оточуючих, вона ніби вказує людині на характер його взаємин з навколишнім середовищем і тим самим визначає і його емоційне благополуччя, його поведінку, і його ставлення до самого себе як суб'єкту поведінки. По-друге, громадська оцінка допомагає людині виділити ту чи іншу якість з конкретних видів поведінки та діяльності і зробити його предметом свідомості оцінки самої людини »[5, с. 371]. Також Б.Г. Ананьєв вважав що вирішальне значення в утворенні думок про себе має життя в колективі і правильний розвиток оціночних відносин, що формують самооцінку [2, с.68]

Американські та західноєвропейські психологи розглядають самооцінку як механізм, який забезпечує людині орієнтацію в навколишньому середовищі, узгодженість його внутрішніх вимог до себе із зовнішніми умовами. При цьому соціальне середовище розуміється ними як завжди ворожа людині, ворожа його потребам і прагненням. Ця точка зору неофрейдистів та З. Фрейда (К. Хорні, Е. Фромм). Так як самооцінка людини, як вони вважають, складається під тиском такого постійного конфлікту між внутрішніми пробудженнями і зовнішніми заборонами, адекватна самооцінка неможлива в принципі. Уявлення людини про саме собі є неповним, спотвореним. З. Фрейд підкреслював, що найбільш складні і гострі внутрішні конфлікти особистості пов'язані з переоцінкою і недооцінкою своєї особистості. Ідеалізоване уявлення людини про своє «Я» постійно стикається з актуальним і реальними «Я» [17, с.67].



Їснує наступні рівні розвитку самооцінки:
Перший рівень розвитку самооцінки можна назвати ситуативно-процесуальним. На даному рівні самооцінки людина не встановлює зв'язку між своїми вчинками і якостями особистості. Людина оцінює своє «Я» лише за певними безпосереднім зовнішнім результатами діяльності. Так як ці результати не обов'язково адекватні особових можливостей людини і можуть бути повністю обумовлені збігом зовнішніх обставин, самооцінка має тенденцію до необ'єктивності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє тенденції до нестійкості самооцінки. Самозміна на цьому рівні самооцінки носить характер самовиправлення вчинків, коли вирішуючи виправитися. Не має ще на увазі розвиток властивостей особистості, а має на увазі лише здійснення одних вчинків або відмова від інших.
Другий рівень розвитку самооцінки можна назвати ситуативно-якісним. Характерним для нього е те,що людина встановлює прямолінійні зв'язку між своїми вчинками і якостями, тобто вчинення відповідної якості. Людина не абстрагує якість від вчинку і не усвідомлює, що якість особистості виражається набагато багатше і складніше, ніж окремий акт поведінки. Так як окремий вчинок не обов'язково адекватний ототожнюється з ним якості і може мати випадковий і часом суперечить іншим вчинкам характер, самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ'єктивності і нестійкості. У зв'язку з тим, що людина ототожнює засвоєння якості з фактором конкретного вчинку, він схильний обмежувати програму самовиховання окремими розрізненими актами поведінки. Випадкові коливання самооцінки сприяють ситуативності самовиховання.
Третій рівень можна назвати консервативно-якісним. Для цього рівня характерно дозвіл формальних та прямолінійних зв'язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від конкретного його вчинку, виступає в свідомості людини як самостійна об'єктивна реальність. Усвідомлення того, що конкретний вчинок не означає засвоєння відповідного йому якості, руйнування прямолінійних зв'язків між ними, недостатня усвідомленість нових складних зв'язків між властивостями особистості і поведінкою призводять до певного відриву у свідомості людини його внутрішнього світу від безпосереднього практичного поведінки. Таким чином, головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого раніше рівня розвитку властивостей особистості поряд з недооцінкою коректив, внесених в характеристику внутрішнього світу новими змінами в поведінці. У результаті самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньою об'єктивності.
Четвертий рівень можна назвати динамічно-якісним. Характеризується цей четвертий рівень, усвідомленням складних зв'язків між вчинками та якостями особистості. Відрив внутрішнього світу від безпосереднього поведінки долається. Самооцінка має тенденцію до об'єктивності, динамічна у відповідності зі змінами у внутрішньому світі людини і при цьому стабільно відображає реальний рівень розвитку якостей особистості. Самооцінка особистості дається з урахуванням її ставлення до самовиховання. Самовиховання стає цілком усвідомленим, планомірним і активним процесом.

Висновки:
Центральної характеристикою будь-якої особистості є «Я-концепція».
Самооцінка визначається як складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності.
Формування самооцінки відбувається на декількох рівнях.
Найголовнішою особливістю самооцінки молодшого школяра є її високий рівень. Дана особливість-це вікова норма для даного періоду розвитку особистості.

1.2 Фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку

Самооцінка, яка склалася у дитини в сім’ї наприклад ще в дошкільному віці, суттєво позначається на тих установках, з якими вона приходить в школу, з її ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні.

Таким чином,велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання та обов'язково сімейні цінності. Діти які мають завищену самооцінку виховуються за принципом кумира сім’ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім’ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини,це наприклад інтереси, смаки чи друзі,все це поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина насправді цього заслуговує. Діти з заниженою,але не обов’язково дуже низькою самооцінкою користуються вдома великою свободою. Ця свобода, по суті, - безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Такі батьки включаються в життя своїх дітей тоді, коли виникають навчальні проблеми: вони мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями.

Саме в сім’ї дитина вперше засвоює поняття цінності. У дітей найбільший інтерес до тих якостей, якими цікавляться батьки. Наприклад:

-підтримання престижу (- А хто ще вкласі одержав п’ятірку?);

-слухняність (- Ти сьогодні був чемний ?) тощо.

Далі дитина стала школярем. Це призводить до нового розпорядку його дня, виникає нові обов'язки. З необхідності кожен день вчитися виникають багато зміни в житті дитини. Потрібно обов'язково вчасно встати, щодня готувати домашнє завдання, приносити в школу все, що потрібно для занять. Шкільне життя вимагає від дитини вміння узгоджувати свої дії з вимогами вчителя, з розпорядком шкільного життя, з діями і бажаннями однокласників. Усвідомлення цієї нової позиції викликає перебудову відносини дитини до багато чого в його повсякденному житті. Думка про те, що він школяр, змушує його змінити свою поведінку то в одному, то в іншому. У дитини з'являються нові мотиви поведінки – один з мотивів це бути хорошим учнем, добитися похвали вчителя. Заняття в школі породжують і нові переживання - бажання та очікування успіху, і боязнь неуспіху. Молодшого школяра дуже хвилюють зауваження вчителя, та він намагається докласти зусилля для того, щоб їх не було. Діти зазвичай охоче підкоряються нового режиму, погоджуються з вимогами батьків про розпорядок занять, дозвілля, прогулянок. Вступ до школи ставить дитину в нове положення в сім'ї, серед оточуючих і змінює їх відношення до нього. У дитини з'явилися чіткі обов'язки - і з цим вважаються близькі. Змінилося сприйняття дитини оточуючими людьми поступово позначається і на сприйнятті ним самого себе. Нова роль дитини пред'являє особливі вимоги до його повсякденному житті. У дитини з'являються нові уявлення про те, як поводитися на вулиці, які його обов'язки по відношенню до товаришів. Разом з тим з'являються уявлення про свої права – наприклад право виконувати якісь доручення по будинку, право на оцінку за виконання завдання. Ось це прагнення маленького школяра проявити своє нове положення серед людей, на ділі здійснити свої нові права і обов'язку має бути враховано батьками та педагогами.

Величезну роль у формуванні самооцінки молодшого школяра виконують оцінні впливу вчителя. Роль даних впливів на формування самооцінки школярів розкривається в ряді досліджень (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, А. І. Ліпкіна). Багато з авторів вказують на необхідність враховувати мотиви школярів до педагогічної оцінці їхніх вчинків, розкривання складності відносин школярів до педагогічної оцінки та переживань, нею викликаних, підкреслюють перетворюючий характер дії педагогічної оцінки, яка впливає на ступінь усвідомлення школярем власного рівня розвитку. Відзначається необхідність ясності, визначеності педагогічної оцінки. Навіть негативна або заслужена оцінка більш корисна для самооцінки, ніж «невизначена оцінка».


Засвоюючи дитиною в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під впливом оціночних суджень інших (вчителів наприклад)починає ставитися певним чином як до реальних результатів своєї навчальної діяльності, так і до самого себе як особистості. З віком школяр все з більшою визначеністю розрізняє свої дійсні досягнення і те, чого він міг би досягти, володіючи певними особистісними якостями. Так в учня у навчально-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей – це один з основних компонентів самооцінки.
У самооцінці відбивається те, що дівчина або хлопчик дізнається про себе від інших, і його зростаюча власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей.
Всі діти по-різному ставляться коли допускають якісь помилки. Одні діти, коли виконують завдання, ретельно його перевіряють, інші відразу коли закінчують завдання віддають вчителю, треті подовгу думають та затримують роботу, особливо якщо вона контрольна, бояться випустити її з рук. На зауваження вчителя: «Ти допустив помилку в роботі» - учні реагують всі по-різному . Одні учні просять не вказувати,не розкривати де його помилка, а дати їм можливість самим знайти її і виправити. Інші з тривогою запитують: «Де? Яка? »- І беззастережно погоджуючись з учителем, покірно приймають його допомогу. Треті учні відразу намагаються виправдатися посиланнями на обставини.
Ставлення до допущених помилок, до власних промахів, недоліків у вченні, але й у поведінці являється найважливіший показник самооцінки особистості.
Найбільш природно, як уже зазначалося, реагують на помилки в їх роботах діти з правильною самооцінкою. Такі діти,зазвичай навіть з інтересом самостійно шукають помилку. Діти з низьким рівнем самооцінки, якщо їм запропонувати самим знайти помилку, зазвичай в цьому випадку вони мовчки перечитують роботу кілька разів, нічого в ній не міняючи. Нерідко вони відразу опускають руки і відмовляються перевіряти себе, мотивуючи тим, що все одно нічого не побачать.
Як вже говорилося, в самооцінці дитини відображається не тільки його ставлення до вже досягнутому, а й те, яким він хотів би бути, його прагнення, наді,його мрії чи бажання. Самооцінка дитини виявляється не тільки в тому, як він оцінює себе, але і в тому, яке він має ставлення до досягнень інших. Діти з завищеною самооцінкою не обов'язково розхвалюють себе, але зате вони охоче заперечують все, що роблять інші. Учні із заниженою самооцінкою, навпаки, схильні переоцінювати досягнення товаришів.

Протягом шкільного навчання, вже в межах початкових класів, сенс позначки для дитини істотно змінюється, при цьому він знаходиться в прямому зв'язку з мотивами навчання, з вимогами, які сам школяр до себе пред'являє. Відношення дитини до оцінки його досягнень все більше і більше пов'язується з потребою мати якомога більш достовірну уяву про самого себе.


Таким чином, роль шкільних оцінок не вичерпується тим, що вони повинні впливати на пізнавальну діяльність учня. Оцінюючи знання, вчитель, по суті, одночасно оцінює особистість, її можливості, її місце серед інших. Саме так і сприймаються оцінки дітьми. Орієнтуючись на оцінки вчителя, вони самі ранжирують себе і своїх товаришів як відмінників, середніх. Слабких, старанних або нестаранних, відповідальних або безвідповідальних, дисциплінованих або недисциплінованих.
Одна з основних тенденцій в становленні самооцінки полягає в поступовому виділення дитиною тих чи інших якостей з окремих видів діяльності та вчинків, узагальненні їх і осмисленні спочатку як особливостей поведінки, а потім і як відносно стійких якостей особистості. Розвиток самооцінки у дітей,як вважав П.Т. Чамата, проходить у два етапи: на першому діти, оцінюючи себе, обмежуються головним чином оцінкою своїх дій і вчинків, а на другому в сферу самооцінки включаються внутрішні стани та моральні якості особистості. Формування другого, вищого етапу самооцінки починається в підлітковому віці і таким чином продовжується протягом всього життя людини в міру накопичення соціального досвіду і подальшого розумового розвитку [18, с.120].
Але формування у дитини певного кола цінностей відбувається, звичайно, не тільки в школі. Дитина черпає їх з книг, з бесід зі своїми близькими, їх таких джерел інформації, як радіо і телебачення та обов'язково з бесід зі своїми однокласниками. Частина оцінок переноситься дитиною на самого себе - це оцінки поведінки і якостей особистості. Вже після першого півріччя учень має досить виразні критерії оцінки результату навчальної роботи. При цьому виявляється така закономірність - спочатку у дитини формуються критерії оцінки та їх застосування по відношенню до інших, а потім - і далеко не в повній формі - по відношенню до себе.

Постійно стикаючись з оцінками своєї навчальної роботи і роботи товаришів по класу, молодший школяр починає розбиратися певною мірою в своїх власних силах і навчальних можливостях. У нього складається певний рівень домагань на оцінки за лист, усні відповіді і т.д. Спочатку рівень домагань носить стійкий характер, але потім цей рівень встановлюється, при чому характерно, що він досить диференційований, тобто залежить від того, чим займається дитина і на скільки це для нього значимо. Нерідко у школярів спостерігається явна переоцінка своїх сил і можливостей. Може з'явитися відчуття зазнайства: необгрунтовано завищуючи свої можливості, школяр ставить перед собою завдання, виконати які він не може. Завищена самооцінка вступає в протиріччя з оцінкою його іншими людьми, зустрічає відсіч колективу і може стати причиною конфлікту у відносинах з її членами. Крім того, багаторазове зіткнення неадекватною, завищеної самооцінки з невдачами в практичній діяльності породжує важкі емоційні зриви. Явна переоцінка своїх можливостей дуже часто супроводжується внутрішньої невпевненістю в собі, що призводить до гострих переживань і неадекватній поведінці.


Внутрішній конфлікт може викликати розбіжність між:
a) самооцінки й оцінки, які дають людині інші люди;
b) самооцінка і ідеальним «Я», до якого прагне людина.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал