Організація, підготовка та проведення спеціальних операцій



Сторінка3/3
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.56 Mb.
1   2   3

група снайперів створюється з найбільш підготовлених до цього військовослужбовців, які пройшли спеціальну підготовку. До складу групи можуть включатися співробітники спецпідрозділів МВС і СБУ;

група прикриття – для надання допомоги військовослужбовцям групи вилучення в ході затримання організаторів і активних учасників масових заворушень, які переховуються в натовпі. Група діє разом із групою розосередження і групою вилучення. Чисельність її залежить від умов виконання завдань;

група охорони складається з варт (постійних або тимчасових) для охорони особливо важливих об’єктів (банків, телефонно-телеграфних станцій, будівель органів виконавчої влади, об’єктів забезпечення життєдіяльності), а також лікувальних закладів, бактеріологічних лабораторій, обсерваторій, пунктів водопостачання – на випадок дій в осередку епідемії. Крім того, від цієї групи можуть споряджатися варти і сторожові загони чисельністю від відділення до роти для охорони і супроводження колон біженців, місць їх тимчасового розміщення, транспортів із вантажами, місць скоєння терористичних актів (катастроф, аварій тощо). З метою надійної охорони й забезпечення ефективного функціонування окремі загони цієї групи можуть виділятися на фільтраційний пункт, у групи розгородження, пожежегасіння, документування протиправних дій, командних і медичних пунктів. Для посилення охорони можуть використовуватись танки, БМП, БТР;

група документування – для фіксації й документування протиправних дій учасників масових заворушень, наслідків терористичних актів (аварій, катастроф), дій підрозділів ВВ. Чисельність групи визначається з урахуванням кількості засобів документування й наявності фахівців;

група захоплення створюється зі складу підрозділів спеціального призначення. Використовується з метою звільнення заручників, захоплення (звільнення захоплених) будівель органів влади та інших важливих об’єктів, а також затримання озброєних вогнепальною зброєю правопорушників. Чисельність групи залежить від складності виконуваного завдання, яке виконується. Група може посилюватись броньованою технікою. У складі групи (у взаємодії) можуть діяти співробітники спецпідрозділів МВС і СБУ;

маневрені групи – для недопущення переміщень натовпу, активних учасників масових заворушень («бойовиків») від одного населеного пункту (району, мікрорайону) до іншого. За чисельністю група повинна не менше, ніж у два рази перевищувати сили правопорушників. До місця виконання завдань група доставляється на вертольоті, бойовій чи іншій техніці. Як правило, маневрені групи виступають як оперативний резерв військової частини (з’єднання). Чисельність – до батальйону і більше. До складу групи призначаються, крім стройових підрозділів і підрозділів спеціального призначення, групи спеціального призначення, оперативно-слідча група, а також загін забезпечення руху зі співробітниками ДАІ;

пересувна оперативна група (ПОГ) – для забезпечення охорони громадського порядку в умовах режимних обмежень. Виконують завдання на визначених для них маршрутах (у районах) шляхом стеження за обстановкою та припинення погромів і заворушень з боку злочинних угруповань. До складу ПОГ призначаються стройові підрозділи чисельністю до роти на автомашинах і БТР (можуть посилюватися танками), оснащені засобами зв’язку;

сторожова застава – для охорони і прикриття об’єктів можливого нападу, розташованих у значному віддаленні від оперативного штабу і місця дислокації військового оперативного резерву. Чисельність – 100 і більше чоловік. Як правило, включає групи оточення і патрулювання, групу застосування спеціальних засобів, вогневу групу, резерв;

вогнева група – для підтримання вогнем дій стройових підрозділів (підрозділів спеціального призначення) з метою завдати ударів групам «бойовиків», які вдаються до збройного опору. Чисельність і склад групи визначається в залежності від отриманого завдання й умов його виконання;

варта – озброєний підрозділ, який виконує завдання з охорони особливо важливих об’єктів, супроводження колон тощо. Чисельність варти визначається в кожному окремому випадку в залежності від отриманого завдання.

Комендантський пост чисельністю від відділення до взводу призначається для забезпечення комендантської години, затримання транспортних засобів і людей, які порушують режимні заходи. Може включати 2-3 контрольно-пропускних пункти, а також групу, яку начальник поста періодично надсилає для огляду місць імовірного переховування порушників комендантської години в районі несення служби.

Міліцейський ланцюжок – наряд чисельністю від відділення до роти, який виконує завдання по оточенню району (ділянки місцевості) з метою заборони неорганізованого проходу громадян. Військовий цеп може бути: посиленим – з інтервалом між військовослужбовцями менше 1 м; нормальним – з інтервалом – 1-2 м; рідким – з інтервалом понад 2 м; багаторядним – у два і більше рядів. До складу цепу можуть включатися працівники органів внутрішніх справ, державної безпеки. Для їх посилення під час перекриття вулиць можуть використовуватись автомобілі (танки, БМП, БТР), переносні загородження, канати й інші засоби.
5. Специфічні принципи тактики міліції громадської безпеки

Розглядаючи специфічні принципи тактики міліції громадської безпеки, необхідно, в першу чергу, виділити такі:



Принцип поєднання військових дій з іншими формами, видами та способами оперативно-службових заходів. Оперативні та профілактичні заходи повинні здійснюватися не тільки під час підготовки, але й у ході спеціальної операції. Це сприяє більш ефективному досягненню поставлених цілей, а в деяких випадках може привести до схилення озброєних злочинців до добровільної здачі, відмови організаторів масових безпорядків від первісних намірів, дозволить уникнути спеціальних бойових дій. Іноді виникає можливість за допомогою оперативних заходів забезпечити затримання озброєних злочинців або знизити рівень ризику при цьому. Разом з тим, коли рішення на застосування силових заходів прийнято, його необхідно провести в життя без найменших коливань, швидко і рішуче. Перервані силові заходи деморалізують особовий склад та активізують дії правопорушників.

Принцип пріоритету завдань – рятування людей і матеріальних цінностей, який полягає в тому, що зусилля органів внутрішніх справ в особливих умовах повинні бути спрямовані, насамперед, на рятування людей і майна.

Принцип забезпечення максимальної безпеки сторонніх громадян та учасників операції також є пріоритетним. Інші принципи спеціальної тактики, наприклад, прагнення заподіяти злочинцеві мінімальної шкоди, мають підпорядковане цьому принципові значення.

Принцип розумної достатності при здійсненні силових заходів полягає в незастосуванні явно зайвих, не продиктованих обстановкою, способів дій. Наприклад, у незастосуванні спеціальних засобів або засобів психологічного впливу проти відносно нечисленного натовпу в умовах переважання чи рівності сил і засобів органів внутрішніх справ. Якщо дії натовпу ще не набули агресивного характеру, то як тактичний спосіб дій доцільно обрати витиснення, а не розосередження з використанням бронетехніки та спеціальних засобів тощо. Цей принцип знаходить своє вираження й у заподіянні затримуваним озброєним злочинцям мінімальної шкоди (наприклад, позбавлення можливості опору пострілом снайпера по кінцівках тощо).

Істотною відмінністю спеціальної тактики від військової при застосуванні військово-тактичних принципів є обов’язкове врахування вимог закону та пріоритетного значення загальних і специфічних її принципів перед військово-тактичними.

Таким чином, приймаючи будь-яке тактичне рішення, слід виходити з певної групи принципів, що можуть перебувати у взаємній суперечності. У багатьох випадках приходиться керуватися одним принципом на шкоду іншому. Правильне рішення забезпечується точною і швидкою оцінкою конкретної ситуації. Генерал Д. Ейзенхауер (який став згодом Президентом США) писав: «Основні принципи стратегії настільки прості, що їх може зрозуміти навіть дитина. Але навіть найблискучіші штабні офіцери повинні докласти максимальних зусиль для того, щоб правильно застосувати їх до даної обстановки».

Загальна мета діяльності органів внутрішніх справ збігається, як в особливих, так і в повсякденних умовах, Вона полягає в забезпеченні громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю. Однак у результаті надзвичайних обставин і надзвичайних подій соціального (криміногенного і не криміногенного), а також техногенного, природного і біологічного характеру можуть виникати додаткові завдання (участь у рятувальних роботах), а оперативна обстановка різко ускладнюється і може бути визнана особливою. Така обстановка вимагає від органів внутрішніх справ адекватного реагування з метою її найшвидшої нормалізації.

Повсякденно-оперативна організація органів внутрішніх справ у цих умовах уже не відповідає завданням, які знову виникають, тому з’являється необхідність нової, оперативно-бойової організації, що включає нові структурні утворення (формування), залучення додаткових сил, засобів та особливу систему керування ними.

Ця оперативно-бойова організація призначається для ведення спеціальних та інших операцій, спрямованих на локалізацію і наступну ліквідацію надзвичайних ситуацій, а також їхніх наслідків. У ході спеціальних операцій здійснюється комплекс оперативно-розшукових, режимно-обмежувальних, службово-спостережливих, профілактичних, карно-процесуальних, військових та інших заходів, а також у деяких випадках спеціальних бойових дій. Оскільки втілення в життя цих заходів і дій повязано із встановленням спеціального адміністративно-правового режиму або тимчасових правообмежень, така обстановка вимагає і спеціального нормативно-правового регулювання.

Специфіка діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах зумовлює необхідність окремого напряму науки керування органами внутрішніх справ, об’єктом дослідження якого виступають громадські відносини, що складаються у процесі організації і здійснення охорони громадського порядку, громадської безпеки в екстремальній обстановці (особливих умовах), суб’єктами яких є органи внутрішніх справ та інші державні органи, громадські об’єднання, що з ними взаємодіють. Предметом дослідження є діяльність органів внутрішніх справ з організації і здійснення заходів щодо нормалізації надзвичайної обстановки.

Керування в особливих умовах як напрямок науки керування органами внутрішніх справ спирається на систему категорій, вироблену цією наукою. Разом з тим, особливості суб’єктів і об’єктів керування, специфіка методів керування (силові заходи, психологічні заходи, тактичні способи дій) припускають наявність особливої системи категорій, що спирається на понятійний апарат науки керування і спеціальної тактики (науки про підготовку та ведення спеціальних бойових дій). До таких понять входять: «особливі умови», «надзвичайна ситуація», «надзвичайна подія», «особлива оперативна обстановка», «оперативно-бойова організація», «спеціальна операція» тощо.

Водночас усі основні категорії науки керування зберігають своє значення у процесі керування діяльністю органів внутрішніх справ в особливих умовах, але при цьому їх вживання має визначені специфічні риси. Так, наявність специфічних функцій керування органом внутрішніх справ в особливих умовах вимагає створення спеціального апарату керування для їх здійснення як у підготовчий період, так і за особливих умов, що вже настали.

Основні керівні відносини між суб’єктами керування в особливих умовах потребують правового закріплення єдиним нормативним актом, яким може бути Статут бойової служби органів і підрозділів внутрішніх справ.

Поряд із загальними принципами керування в особливих умовах діють принципи спеціальної тактики, які можна розділити на загальні (організаційні), тактичні і специфічні. Їх правильне вживання забезпечує успіх спеціальних операцій і спеціальних бойових дій.

Крім відомих науці керування методів, в особливих умовах застосовуються і специфічні методи керівної дії на об’єкт керування (під об’єктом керування слід розглядати в цьому випадку не тільки власні сили і засоби, а й сторону сили суперника) – тактичні способи дій. Правильне та своєчасне їх вживання накладає певні обмеження на вибір стилю керівництва. В особливих умовах звужується сфера вживання колегіального стилю і розширюється сфера авторитарного стилю, який більш ефективний в обстановці підвищених відповідальності і ризику, а також гострого дефіциту часу.

Існуюча структура керування органами внутрішніх справ в особливих умовах, яка складалася протягом багатьох років, випробовує на собі різні суперечливі впливи та потребує серйозного вдосконалення. В основу організації проектування структури керування органами внутрішніх справ в особливих умовах повинні бути покладені системний аналіз та інші методи, опрацьовані наукою керування.
6. Організаційна побудова сил та засобів ОВС для виконання спеціально-бойових завдань при надзвичайних обставинах

Поряд з виконанням повсякденних завдань працівникам органів внутрішніх справ іноді доводиться працювати за надзвичайних, екстремальних умов, коли співробітники змушені ризикувати здоров’ям чи життям для затримання вкрай небезпечних злочинців і ліквідації наслідків масових заворушень.

Використовуючи основні тактичні способи дій, працівники виконують завдання у розшукових нарядах, нарядах по охороні громадського порядку та інших. При виконанні службово-бойових завдань в особливих умовах та при проведенні спеціальних операцій виникає необхідність створення позаштатних організаційних формувань та угруповань сил і засобів.

Згідно з військовою термінологією «сили і засоби» – це особовий склад і озброєння підрозділів, частин, з’єднань і об’єднань, призначені для проведення та забезпечення бойових дій.

Під «силами», як зазначає М.В. Корнієнко, розуміють особовий склад (людські ресурси), що перебуває на службі в органах внутрішніх справ, а також інших осіб, які співробітничають з ними відповідно до закону з метою охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Таким чином, особовий склад і спеціальна техніка, що залучаються для виконання службово-бойових завдань у надзвичайних обставинах, організаційно й функціонально повинні утворювати єдину систему. Причому в такій системі «людина – техніка» необхідно забезпечити як оптимальне співвідношення озброєння й особового складу, так і ефективну взаємодію між групами людей різної спеціалізації та різних службових рангів.



У зв’язку з цим при створенні угруповання сил і засобів необхідно виходити, насамперед, із критичної оцінки реального стану сил і засобів конкретного органу внутрішніх справ та їх можливостей. Організаційна перебудова визначається їх штатами, дислокацією, озброєнням, матеріально-технічним забезпеченням, можливостями мобілізаційного розгортання. Вона завжди стосується певної кількості особового складу, а саме тих, хто залучається (планується) до такої діяльності в особливих умовах.

Залежно від видів спеціальних операцій кожен напрямок оперативно-бойової діяльності потребує своєї організації, більше того, кожен напрямок має і свої особливості побудови угруповання сил і засобів. А якщо врахувати, що кожна дія також має особливості, то дати детальні рекомендації щодо конкретної ситуації складно. Як видно, необхідно визначити загальні підходи, щоб на практиці застосовувати їх з урахуванням сформованої обстановки й умов. На наш погляд, такими підходами будуть визначення параметрів розрахунку оптимальної чисельності й організаційної структури сил і засобів для кожної конкретної спеціальної операції. Обґрунтувавши оптимальний склад і порядок організації сил і засобів, у подальшому зазначені рекомендації можна запропонувати для планування підготовки ОВС до діяльності з реагування на будь-які надзвичайні ситуації.

Аналіз практичної діяльності, а також спеціальної юридичної та військової літератури дозволяє виділити основні показники, що повинні визначати властивості створюваного силового угруповання. До них необхідно віднести:


  • оперативність, тобто здатність швидко реагувати на зміну обстановки (характеризується часом реалізації рішень). Оперативність залежить від числа проміжних елементів і швидкості проходження інформації; залежно від мети створюються силові угруповання з різною оперативністю;

  • централізацію, тобто наявність надійних зв’язків між різними елементами бойового порядку та пунктом управління операції. Чим вище показник централізації, тим вище керованість системи;

  • периферійність, що визначається топографічними властивостями угруповання – дислокацією сил і засобів. Кількісно визначається числом груп і нарядів, які перебувають за певною межею, усередині якої знаходиться центр. Звичайно, чим вище периферійність, тим ефективніше угруповання;

  • живучість, тобто здатність зберігати керованість і бойові властивості при руйнуванні частини структури.

Крім того, при формуванні груп бойового порядку слід ураховувати, що згідно з нормативними актами МВС України особовий склад при ускладненні обстановки переходить на посилений варіант служби, а це, у свою чергу, досягається за рахунок збільшення кількості нарядів і чисельності їх складу, переходу на посилений варіант охорони. Це дає підстави вважати, що основою організаційно-тактичної побудови сил і засобів для особливих умов слід визначити єдину дислокацію як встановлену нормативними актами МВС України принципову схему розміщення сил і засобів (нарядів) з метою найефективнішого їх використання.

Розроблення якоїсь іншої додаткової спеціальної схеми до особливих умов, на нашу думку, не потрібне. Слід відзначити, що єдина дислокація передбачає охорону в районі (місті) громадських місць, важливих об’єктів. Дислокація, її принципова схема повинні виконувати своє головне призначення також і при проведенні спеціальних операцій. Але до неї, безумовно, треба внести відповідні зміни та доповнення, які, у свою чергу, обумовлюються становищем, що виникло внаслідок введення в дію того чи іншого оперативного плану. При формуванні єдиної дислокації на період активних дій слід уважати, що традиційні принципи управління нарядами в такому разі набувають актуальності та нового змісту.

Особливо це стосується принципу раціонального використання сил і засобів у процесі управління, який визначає необхідність досягти не тільки концентрації людських і матеріальних ресурсів, але й їх найбільшої економії. Тобто визначити необхідну кількість сил і засобів, здійснювати вибір доцільніших тактичних прийомів і способів дій, вирішувати завдання, що виникають, у мінімально стислі терміни. Це, у свою чергу, потребує внесення до єдиної дислокації доповнень і змін відповідно до аналізу сформованої оперативної обстановки та видів надзвичайних заходів.

Робочий апарат оперативного штабу після оцінки оперативної обстановки (з прогнозом можливих подій) повинен визначити нові маршрути, пости, КПП; внести відповідні зміни (доповнення) до діючої у міськрайлінорганах схеми єдиної дислокації; визначити види додаткових нарядів і постів на маршрутах та об’єктах, їх чисельність. Крім того, необхідне детальніше розроблення пам’яток та інструкцій (карток) на кожні пости та маршрути, де повинні відображатися схема маршруту (посту), його протяжність, особливо небезпечні напрямки, головні обов’язки наряду тощо.

Формування угруповання сил і засобів у спеціальних операціях, як зауважує О.М. Бандурка, ще до того передбачає необхідність організаційного виділення в розпорядження керівника операції спеціальних підрозділів, груп або окремих працівників, які мають підвищену професійну, фізичну чи спеціальну підготовку та здатні успішно виконувати поставлені завдання.
ВИСНОВКИ

Таким чином, слід зазначити, що вирішальна роль у сфері забезпечення громадського порядку як в повсякденних, так і в особливих умовах відводиться службам охорони громадського порядку та спеціальним підрозділам. Ефективність використання сил і засобів органів внутрішніх справ у багатьох випадках залежить від правильного та науково обґрунтованого їх розташування.

Класифікація сил є необхідною умовою роботи з кадрами. Аналіз даних про співробітників відповідно до класифікації видів угруповань дозволяє не тільки своєчасно приймати заходи щодо підвищення якісного складу персоналу, але й здійснювати належне розташування й ефективно їх використовувати залежно від завдань.

На наш погляд, настільки детальне визначення способів і форм дії органів внутрішніх справ в особливих умовах навряд чи може входити до числа завдань вищого законодавчого органу країни. Формулювання поняття « операція», її класифікація тощо виступають частиною предмета організації і тактики міліції громадської безпеки та спеціальної тактики органів внутрішніх справ, висновки яких підлягають закріпленню у відомчих нормативних актах МВС України. Але важко не погодитися з думкою, що « однією з причин невдач органів внутрішніх справ при вирішенні ними завдань в умовах надзвичайної обстановки, особливо пов’язаної із соціальними явищами криміногенного характеру, є недостатньо глибоке й усебічне відпрацьовування питань, насамперед на теоретичному рівні, а також закріплення організаційних основ проведення операцій спеціальним нормативним актом.



Разом із тим система керівництва органами внутрішніх справ в особливих умовах ще не повною мірою відповідає вимогам часу та оперативно-бойовій організації, що склалася. У цій системі відсутні постійні штабні (штатні) органи керівництва, покликані здійснювати безпосереднє керування силами й засобами органів внутрішніх справ і НГУ у надзвичайній обстановці, організовувати всебічну підготовку цих сил і засобів. Певна фрагментарність законодавчих, а особливо відомчих, нормативно-правових актів, котрі регламентують діяльність органів внутрішніх справ в екстремальних умовах, передбачає необхідність подальшої роботи з їх розвитку та вдосконалення. В останній час намітилися тенденції, які дозволяють розглянути питання про поступове поліпшення технічного оснащення й озброєння підрозділів міліції, залучуваних до вирішування спеціальних бойових завдань у складній оперативній обстановці.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал