Описовий характер і надають зображуваному смисло вої ємкості, рельєфності, виразності й наочності. Тому



Скачати 118.58 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації17.01.2017
Розмір118.58 Kb.
описовий характері надають зображуваному смислової ємкості, рельєфності, виразності й наочності. Тому називні речення використовують для опису обстановки і місця дії (події 1. Весна. Теплінь. Жайворонки в
небі (І. Цюпа). 2. Бібліотека. Тиша. Стелажі. Книги.
Читачі. У творах публіцистичного і художнього стилів називні речення вживаються задля уповільнення розповіді, зосередження уваги на окремих деталях розповіді, довкіллі, яке слугує тлом подій, авторських коментарів чи розміркувань.
Називні речення використовуються здебільшого на початку чи наприкінці текстів експресивного плану, які передають хвилювання, роздуми, спогади,
емоційну розповідь На майдані пил спадає, замовкає
річ. Вечір. Ніч. (П. Тичина. У текстах офіційно ділового та наукового стилів називні речення вживаються на початку висловлення або його частин для констатації явищ (предметів, про які йтиметься Слов’янські
боги. Слов’яни вірили в різних богів. Найстарший і
наймогутніший був Перун, бог громів. Другий був
Дажбог, що давав людям щастя й багатство. Волос
опікувався худобою. Сварожич був бог вогню. Стри
бог кермував вітрами (За І. Крип’якевичем). Наприкінці висловлювання називні речення вживаються для підбиття підсумків викладеного. Подібну функцію виконують називні речення в публіцистичному і художньому стилях мовлення з відповідним добором мовних засобів. Називні речення незамінні в ремарках до драматичних творів. У публіцистичному стилі називні речення широко використовуються у заголовках газетних і журнальних кореспонденцій.
Стилістичні засоби рідної мови учні старшої школи опановують системно на всіх її рівнях — фонетичному, лексичному, морфологічному і синтаксичному, як системоутворюючому, що акумулює стилістичні засоби всіх мовних рівнів. Досконале володіння мовою передбачає ґрунтовне засвоєння всіх її рівнів у стилістичному аспекті, вміння використовувати знання зі
стилістики для якнайвичерпнішого вираження думок та ефективної комунікації.
19
М
Ме
ет
то
од
ди
ик
ка
а м
мо
ов
ви
и
Література
1. Авраменко ОМ, Чукіна В.Ф. Стилістика сучасної української мови. Програма факультативного курсу / 10 11 кл. — К Грамота, 2008.
2. Дудик П.С. Стилістика української мови Навчальний посібник. — К Видавничий центр Академія, 2005.
3. Кравець Л.В. Стилістика української мови Практикум Навч. посіб. — К Вища школа, 2004.
4. Мацько ЛІ, Сидоренко ОМ, Мацько ОМ. Стилістика української мови Підручник. 2 ге вид, випр. — К.:
Вища школа, 2005.
5. Пентилюк МІ. Культура мови і стилістика Підручник. Для гімназій гуманітарного профілю. — К Вежа. Пономарів ОД. Стилістика сучасної української мови Підручник. — 3 тє вид, перероб. і доповн. Тернопіль Навчальна книга — Богдан, 2000.
7. Потебня О.О. Естетика і поетика слова. — К, 1985.
8. Шелехова Г.Т., Бондаренко Н.В., Новосьолова В.І. Концептуальні засади навчання української мовив профільній школі (академічний рівень) // Українська мова і література в школі. — 2008. — № 6.
Ш
ШЛ
ЛЯ
ЯХ
ХИ
И Р
РЕ
ЕА
АЛ
ЛІІЗ
ЗА
АЦ
ЦІІЇЇ С
СО
ОЦ
ЦІІО
ОК
КУ
УЛ
ЛЬ
ЬТ
ТУ
УР
РН
НО
ОГ
ГО
О П
ПІІД
ДХ
ХО
ОД
ДУ
У
Д
ДО
О В
ВИ
ИВ
ВЧ
ЧЕ
ЕН
НН
НЯ
Я У
УК
КР
РА
АЇЇН
НС
СЬ
ЬК
КО
ОЇЇ М
МО
ОВ
ВИ
И В
В С
СТ
ТА
АР
РШ
ШІІЙ
Й Ш
ШК
КО
ОЛ
ЛІІ
А
Ал
лл
ла
а Я
ЯР
РМ
МО
ОЛ
ЛЮ
ЮК
К,,
н
на
ау
ук
ко
ов
ви
ий
й с
сп
піів
вр
ро
об
бііт
тн
ни
ик
к л
ла
аб
бо
ор
ра
ат
то
ор
рііїї н
на
ав
вч
ча
ан
нн
ня
я у
ук
кр
ра
аїїн
нс
сь
ьк
ко
оїї м
мо
ов
ви
и,,
ІІн
нс
ст
ти
ит
ту
ут
т п
пеед
да
агго
оггіік
ки
и А
АП
ПН
Н У
Ук
кр
ра
аїїн
ни
и
С
С
тратегічним завданням гуманізації сучасної
освіти є вивчення культури народу, створення умов для особистісного зростання і творчого вираження кожного громадянина, формування покоління, здатного оберігати і примножувати цінності національної й іншомовної культури, накопичені людством у процесі історії [1]. Наголошуючи на важливості виховання й освітив становленні особистості, філософія освіти пропонує
соціокультурну модель освіти, яка буде соціально й культурно орієнтованою, пов’язаною із використанням внутрішнього потенціалу людини, її досвіду,
здатності до естетичного й ціннісного переживання життя [1; 2]. Кожне суспільство існує й розвивається завдяки наслідуванню культурних цінностей поколіннями.
Нові ідеї, знання й поняття загальнокультурних цінностей, ідеалів утверджуються в суспільній свідомості через просвіту й освіту, яка покликана відродити і втілити вжиття споконвічні цінності українського народу, ефективно впливати на всебічний розвиток особистості. Культура — це насамперед складна система символів, нормі цінностей, яка постійно вдосконалюється, утому числі й завдяки системі освіти. Тому основними завданнями школи за нової освітньої
моделі є накопичення і поширення соціально культурного досвіду, активними носіями якого є кожен учитель і учень. Таким чином ефективність сучасної
освітньої системи значною мірою залежить від організації навчання, спрямованого на оволодіння особистістю всіма надбаннями культури й створення механізму культурного саморозвитку безпосередньо під час навчального процесу.
© Алла ЯРМОЛЮК, 2009

20
М
Ме
ет
то
од
ди
ик
ка
а м
мо
ов
ви
и
Культура як сфера духовної життєдіяльності
учнів зумовлює змісті мету навчання рідної мови, яка не лише є універсальним засобом спілкування, ай відіграє важливу роль у формуванні особистості. Завдяки мові людина пізнає світ, здобуває освіту, орієнтується в інформаційному просторі. Досконале володіння українською мовою, сформованість навичок комунікативної поведінки у відповідних ситуаціях академічного, професійного та повсякденного спілкування є важливою умовою входження в соціум,
мобільності, професійної конкуренції.
Мовленнєва діяльність є практичною реалізацією соціальних функцій мови, які визначають мету і зміст мовної освіти. Оскільки володіння мовою належить до соціально культурної інтелектуальної діяльності, у методиці навчання мови, крім основної мети — забезпечення комунікативної компетенції особистості в різних сферах і жанрах мовлення, визначається не менш важлива, яка полягає у формуванні громадянина патріота — гуманіста на основі засвоєння основних цінностей загальнолюдської і національної культури матеріальної й духовної. Саме тому важливу роль у новій системі навчання відіграють культурний
і соціальний контексти, в яких і виявляється основна функція мови — бути засобом спілкування. Для досягнення ефективної комунікації недостатньо лише засвоїти мовну систему й набути мовленнєвих умінь і
навичок. Необхідно навчитися користуватися мовою відповідно до умов соціокультурного середовища носіїв цієї мови, норм та способу життя, кодексу поведінки та загальноприйнятих форм дійсності [15].
Мета статті — окреслити шляхи реалізації соціокультурного підходу до вивчення мовив старших класах загальноосвітніх навчальних закладів. Соціокультурний підхід полягає у вивченні мови не ізольовано, а в контексті представленої нею культури, взаємо зв’язків із духовними надбаннями народів світу. Він
ґрунтується на культуроносній функції мови, що відо бражає взаємозалежний зв’язок мови і культури. Мова, мовлення є концентрованим виявом культури і
невід’ємним її складником. Культура кожного народу закодована в його мові. Саме через мову відбувається пізнання народу, його культури, ментальності, способу життя, здійснюється обмін духовними цінностями.
Протягом усього життя людина живе у світі культури, через яку вона формується, має можливість зрозуміти принципи устрою навколишнього світу і
своє місце в цьому світі [4]. Можна сказати, що мова,
з одного боку, відображає специфіку мислення народу, аз іншого, навіть нав’язує людині світогляд та обумовлює норми мислення й поведінки особистості. Однак не завжди культура засвоюється людиною самостійно. Для роз’яснення й впровадження її виявів на етнічному, національному й цивілізованому рівнях потрібна серйозна робота вчителів, вихователів і
діячів культури. Організовувати процес навчання сліду такий спосіб, щоб мова вивчалась як феномен національної культури, і це, у свою чергу, забезпечить повноцінне спілкування і взаєморозуміння.
У програмі з української мови для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів чітко окреслено зміст соціокультурної компетенції як важливої змістової лінії навчального предмета, яка передбачає вивчення мови крізь призму народознавства і створеної українцями оригінальної й яскравої
культури, що збагачує загальнолюдську культуру,
поєднання й переробку вивчених з інших предметів відомостей просвіт в особистісний погляд на життя,
своє місце в ньому У зв’язку з цим виявляється актуальним обґрун тування змісту соціокультурної компетенції як обов’язкової складової процесу навчання української
мови, визначення комплексу умов ефективного її
формування у старшокласників, впливу цього процесу на особистість кожного учня. Усе це сприятиме вдосконаленню навчального процесу в старших класах загальноосвітніх навчальних закладів і, відповідно,
соціокультурному досвіду учнів у майбутньому. Основні положення нашого дослідження випливають із гуманістичної філософії освітив якій обґрунто вано гуманістичний і соціально орієнтований підходи до процесу формування і становлення особистості, її
самореалізації в суспільстві. Більшість дослідників проблем сучасної філософії освіти, утому числі й українські, виходять із такого загального принципу:
основна мета освітянської діяльності має спиратися на принцип формування всебічно розвиненої людини,
яка б гармонійно поєднувала свої інтереси і свій високий професіоналізм із загальними цінностями та інтересами. В основу нашого дослідження покладено фундаментальні принципи психології та педагогіки
1) принцип детермінізму, розроблений С.Л. Рубін штейном [13], сутність якого полягає втому, що психіка визначається і змінюється у відповідності зі
способом життя. Цей принцип означає, що великий вплив на формування менталітетів і національних характерів має матеріальне життя, природне оточення,
клімат, політичні та соціальні умови життя) принцип діяльнісного підходу, розроблений
О.М. Леонтьєвим [9]. Відповідно до цього принципу,
психіка людини формується в процесі діяльності і
визначається її характером. Таким чином, традиційні
для певної культури форми діяльності визначають національні особливості менталітету і характеру) принцип культурно історичного розвитку
Л.С. Виготського [5], за допомогою якого можна з’ясу вати процес засвоєння індивідом культурного досвіду,
напрацьованого вході історичного розвитку цивілізації. У рідній мові здатність до міжкультурного спілкування формується в безпосередньому зв’язку із соціальним середовищем у процесі накопичення соціального досвіду. Це підтверджує й теорія культурно історичного розвитку особистості (Л.С. Ви готський, О.І. Потебня, О.О. Леонтьєв), представники якої досліджували проблему соціальності психічного розвитку [5; 9]. Ця теорія доводить, що соціалізація дитини відбувається під впливом національної культури через діяльність, і успішність соціалізації молодої людини прямо залежить від сформованості особистісної ідентичності. Неможливо зрозуміти становлення особистості окремо від культурної спільноти.
Як засвідчив проведений нами аналіз наукових доробків окремих учених, усі компоненти соціокультурної компетенції взаємопов’язані через поняття культурного й соціального контекстів. Якщо контекст культури передбачає знання реалій, загальних для всього народу носія мови, то соціальний контекст це знання конкретних соціальних умов спілкування,
характерних для певного соціуму. Звідси, соціокультурна компетенція є вмінням людини усвідомлено враховувати знання культурного і соціального контекстів країни в процесі спілкування. Ефективному спілкуванню сприяє не лише досконале знання мови, ай оволодіння культурними нормами поведінки, яка складається з окремих актів поведінки (вербальної та невербальної. Кожний акт поведінки можна охарактеризувати за такими ознаками комунікант, об’єкт,
місце, час, спосіб, мета спілкування і т. ін. Хоч усі характеристики є індивідуальними й різноманітними, у них є спільне, що становить знак певної культури,
культурної норми поведінки, знак певного способу життя.
Конкретизуючи поняття соціокультурної компетенції в дидактичному аспекті, можна сказати, що вона включає знання мовної системи і теоретичних відомостей про мовні одиниці країнознавчі, лінгвокраїнознавчі та соціолінг вістичні знання уміння співвідносити мовні засоби із завданням,
метою та умовами спілкування (мовленнєвою ситуацією уміння організовувати мовленнєве спілкування відповідно до соціальних нормі правил поведінки носіїв мови володіння національною специфікою вживання мовних засобів спілкування
— навички практичного застосування здобутих соціокультурних знань і вмінь.
За визначенням ВВ. Сафонової [14, c. 48], соціокультурна компетенція складається з трьох блоків знань) лінгвокраїнознавчих: знання лексичних одиниць національної семантики із подальшим їх застосовуванням у ситуаціях спілкування) соціально психологічних (соціокультурних):
знання національно специфічних моделей поведінки,
характерних для певної культури) культурологічних (країнознавчих знання соціокультурного, історико культурного, етнокультурного фону певного соціуму і їх використання для взаєморозуміння.
Отже, змістову основу соціокультурної компетенції старшокласників складають знання країнознавчі
(теоретичні відомості про країну, лінгвокраїнознавчі
(фонові, топоніми, антропоніми, «хрононіми», фразеологізми, афоризми, знання мовних одиниць із соціолінгвістичним змістом, обізнаність із соціокультурними умовностями, що впливають на функціонування мови та застосування здобутих учнями знань у практичній діяльності. Ці знання реалізуються в комунікативній діяльності як мовленнєві, практичні, комунікативні та соціокультурні навички і вміння.
Мовленнєві навички і вміння виявляють володіння рецептивними та продуктивними видами мовленнєвої
діяльності, практичні — передбачають уміння учня використовувати здобуті ним соціокультурні знання відповідно до ситуації в процесі комунікації комунікативні пов’язані з організацією мовленнєвого спілкування відповідно до його мотивів, мети, завдань, з одного боку, і відповідно до норм поведінки, прийнятих у суспільстві, з іншого. Соціокультурні вміння виявляються в ступені обізнаності в рідній культурі та здатності гідно представляти її в світовому міжкультурному просторі.
Формування соціокультурної компетенції старшокласників є актуальним і важливим завданням, яке вирішує загальноосвітня школа. Воно спрямоване на досягнення ефективної комунікативної поведінки, яка формується через розвиток в учнів умінь усвідомлено враховувати знання культурного й соціального контекстів країни в процесі спілкування, і сприятиме реалізації власної життєвої програми, визначенню свого місця й ролі в суспільстві.
Реалізація соціокультурного підходу до навчання української мовив старшій школі можлива через відповідну організацію навчального процесу, зорієнтованого на оволодіння старшокласниками соціокуль
турною компетенцією, зміст якої становить ступінь
їхньої обізнаності в соціокультурному контексті використання мови У концептуальному апараті нашого дослідження соціокультурна компетенція учнів старших класів розглядається як сукупність знань, умінь, навичок і
здібностей особистості, що надають можливість спілкуватися українською мовою в різних ситуаціях відповідно до норм мовлення і поведінки, а також традицій культури. Відповідно домети і завдань дослідженнями беремо за основу модель комунікативної компетенції, яка побудована на засадах дворівневого підходу знання їх практична реалізація. Адже мовленнєва компетенція передбачає не лише знання мовної системи, ай практичне володіння мовою, тобто відповідний рівень сформованості навичок і вмінь. Це складна діяльність,
яка може бути як рецептивною, такі репродуктивною чином, соціокультурна компетенція учнів старших класів спрямована на:
а) розвиток світогляду старшокласників та їхню підготовку до сприйняття себе як носія національних цінностей;
б) усвідомлення обов’язків як члена суспільства і
відповідальності за майбутнє своєї країни;
в) знання культурних норм поведінки українського суспільства, загальноприйнятих форм самовираження і використання їх під час спілкування;
г) засвоєння етичних норм ведення дискусії;
д) розвиток умінь використовувати здобуті соціокультурні знання, уміння і навички відповідно до ситуацій спілкування під час комунікації;
е) розвиток потреби в самоосвіті.
Одним із перспективних напрямів реалізації
соціокультурної змістової лінії на уроках української
мови є міжпредметна інтеграція. На необхідності
здійснення взаємозв’язку навчальних предметів акцентували увагу відомі педагоги, учені методисти
Ф.І. Буслаєв, КД. Ушинський, О.І. Потебня, І. Огієнко,
В.О. Сухомлинський. Важливим цей принцип визнано й у сучасній методиці навчання мови. Таку Концепції
мовної освіти 12 річної школи зазначено, що врахування міжпредметних зв’язків сприяє поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню світогляду учнів, формуванню в них умінь застосовувати суміжні
знання з інших предметів [8]. Провідні вітчизняні методисти зазначають, що використання міжпредмет них зв’язків сприяє піднесенню рівня науковості ідо ступності навчання мови, посиленню пізнавальної
21
М
Ме
ет
то
од
ди
ик
ка
а м
мо
ов
ви
и
діяльності учнів, поліпшенню якості знань і навичок. Принцип інтеграції, тобто принцип взаємозв’язку та взаємозалежності знань, умінь і навичок, покладено в основу запропонованої нами моделі соціокультурної компетенції учнів старшої школи. Інтеграція стосується) власне змісту соціокультурної компетенції) вияву дидактичного принципу стійкості знань, який передбачає логічну послідовність у навчальному процесі, закріплення вже вивченого (І.О. Зимня); 3) між предметних зв’язків української мови як навчального предмета.
Через взаємозв’язок навчальних дисциплін на засадах міжпредметної координації за допомогою української мовив учнів старших класів формується цілісна картина світосприймання. Міжпредметна координація є засобом для подолання штучних меж між окремими системами знань, що засвоюються старшокласниками під час вивчення різних дисциплін.
Здійснення такої координації передбачає цілеспрямоване використання всього арсеналу форм, методів,
прийомів, педагогічних засобів, які допомагають виявити нові можливості їх використання у викладанні
різних дисциплін.
Міжпредметна координація передбачає співпрацю вчителів словесників з учителями інших шкільних дисциплін з метою уникнення дублювання навчального матеріалу, корекції навчальних планів, формування в учнів старших класів сприйняття різних точок зору на одну проблему, розвитку продуктивного мислення, підтримання стійкого інтересу до вивчення української мови.
Міжпредметна координація є дійовим засобом зміцнення взаємозв’язків у навчанні різних шкільних предметів і української мови. Вона також допомагає
старшокласникові краще зрозуміти взаємозалежність речей і подій у глобалізованому світі, сприяє цілісному сприйняттю навколишнього середовища. Така координація створює умови для актуалізації знань учнів у різних наукових галузях, спонукає до пошуку нової
цікавої пізнавальної інформації про матеріальну йду ховну культуру українського й інших народів, їх традиції, морально етичні норми, особливості ведення господарства, ставлення до праці, родинних зв’язків тощо. У старшокласників, які не володіють базовими поняттями навчальних предметів як гуманітарного,
так і природничо наукового, математичного циклів,
спостерігаються слабкі знання з української мови,
їхня лексика використовується несвідомо, відсутня гнучкість у вживанні відомих із загального курсу мови граматичних конструкцій під час спілкування, часто бракує українських термінів для висловлення власної
думки. У чинній програмі з української мови визначено орієнтовний зміст навчального міжпредметного матеріалу для реалізації соціокультурної змістової лінії.
Найчастіше залучається матеріал, пов’язаний із вивченням української, російської чи зарубіжної літератури, іноземної мови, історії, географії, образотворчого мистецтва, музики. Українознавча проблематика як невід’ємна складова культури охоплює коло тем,
пов’язаних із життям української родини, сімейними традиціями, питаннями етики і моралі людських стосунків, відомостями з історії, культури українського народу, його ментальністю, звичаями і традиціями,
світом природи, екологією тощо. Ефективній реалізації соціокультурної змістової
лінії сприяє використання сучасних освітніх технологій. Важливим унікальним засобом формування в учнів соціокультурних знань і вмінь є підручник, основним компонентом структури якого є текст. Цілеспрямованість формування соціокультурної компетенції відбувається через спеціально відібраний текстовий матеріал, який має комплексно реалізувати цілі
навчання української мови комунікативну, освітню,
виховну. Для вчителя текст — засіб формування системи цінностей, комунікативної, мовної та українознавчої компетенції учня, а для самого учня — джерело інформації, об’єкт розуміння і вивчення. Так, з метою реалізації практичних цілей навчання тексти повинні моделювати реальні сфери спілкування, комунікативні ситуації та презентувати мовленнєві засоби для їх вирішення. Освітня мета використання текстів полягає в їх наповненості країнознавчою
інформацією, автентичності (здатності відтворювати ситуацію дійсності в країні. Розвивальна роль тексту полягає в сприянні розвитку пам’яті, мислення, творчої уяви учнів тощо.
Функціональність навчальних текстів соціокультурного спрямування полягає втому, що вони мають відповідати своїм методичним функціям у системі
навчання (презентація мовного матеріалу, навчання видів мовленнєвої діяльності, стимулювання дискусії,
тексти моделі вирішення комунікативних завдань),
тобто відображати зміст навчання.
Навчальні тексти мають містити інформацію як про рідну країну, такі загалом просвіт. При цьому сам зміст текстів є функціональною інформацією, тобто предметом навчального, культурного й побутового спілкування, тоді як коментар до нього — фонова
інформація, яка містить відомості про норми і традиції
спілкування, у чому й проявляється країнознавча актуальність та адекватність навчального матеріалу.
Відбір текстів соціокультурної тематики має сприяти стимулюванню інтересу старшокласників до вивчення української мови зокрема та до навчальної
діяльності в цілому. Тексти повинні бути цікаві за змістом, мати пізнавальну цінність, містити проблемні
ситуації, спонукати до роздумів і аргументації власної
думки, стимулювати навчальну діяльність. Сьогодні важлива роль у реалізації соціокультурного підходу відводиться саморозвиткові й самоосвіті
учня, оскільки в умовах глобалізаційних змін сформувалося нове бачення ролі освітив житті кожної людини, в її становленні як особистості, розвитку індивідуальних здібностей та інтересів, професійних якостей майбутнього фахівця. Ефективність системи освіти залежить від того, наскільки загальноосвітня школа звільниться від шаблонів старих ідей і буде зорієнтована на стратегічний розвиток, реагуватиме на зміну потреб суспільства, яке вимагає вияву природних здібностей, освіти, професіоналізму і мобільності. Заданими соціологічних досліджень, 53 % українців притаманна працелюбність, 48 % — непередбачуваність лінь, 2 % — акуратність, ще 2 % раціоналізмі лише 1 % — пунктуальність. Цікаво, що основними визначальними рисами європейця є
індивідуалізм і прагматизм, тоді як для українців характерні чуттєвість і колективізм. До того ж 70 українців недооцінюють свої можливості, принижують свою компетентність, знання, здібності, а самос
22
М
Ме
ет
то
од
ди
ик
ка
а м
мо
ов
ви
и
тійність, як риса особистості, має прояв усього у 15 20 % опитаних [7, с. Такі показники свідчать про відсутність практицизму, непристосованість до потреб сучасного світового соціуму. Реальне життя, визначальними ознаками якого є мобільність і конкурентоспроможність, вимагає високого рівня якості знань та вмінь переносити їх у нестандартні ситуації, сформованості таких рис особистості, як самостійність, активність, ініціативність,
креативність, уміння приймати рішення та нести відповідальність за їх наслідки, готовність до ризику тощо. Тому сучасна освіта покликана сприяти розвиткові особистості, вихованню громадянськості, збереженню та передачі культурних традицій, підготовці
молодого покоління до життя в динамічному полікуль турному світі. Це означає, що сучасний представник будь якої сфери діяльності не зможе реалізувати себе без сформованої соціокультурної компетенції, під якою ми розуміємо ступінь обізнаності про соціокультурний контекст використання мови (знання конкретного професійного середовища і здатність позначити власну приналежність до визначеної соціальної й професійної групи засобами комунікації вміння вибрати потрібний рівень мовного етикету, доречний у конкретній ситуації спілкування, в залежності від соціального статусу співрозмовника. Сучасному суспільству потрібен фахівець, здатний самостійно і творчо вирішувати складні освітні завдання. Він має усвідомлювати особистісну й громадянську значущість власної суспільної і професійної
діяльності, нести відповідальність за її результати.
Старшокласники, які через один два роки стануть повноправними членами суспільства й впливатимуть на розвиток культурно економічного потенціалу своєї
країни, повинні бути готовими до інноваційної діяльності та соціально вмотивованого трансформування здобутих знань у систему інноваційних технологій. Атому сьогодні кожен учень старшої школи має відчувати потребу в постійній самоосвіті та володіти навичками самостійного здобування знань.
23
М
Ме
ет
то
од
ди
ик
ка
а м
мо
ов
ви
и
Література
1. Андрущенко В.П. Науково педагогічні пошуки молодих // Вища освіта України. — 2002. — № 4. — С. 5 7.
2. Бернс Р. Развитие Я концепции и воспитание. — М Прогресс, 1986. — 141 с. Варзацька Л.О. Міжпредметна інтеграція особистісно зорієнтованої мовної освіти // Українська мова і література в школі. — 2006. — № 7.
4. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного / 4 е изд., перераб. и доп. — М Русский язык, 1990. — 270 с. Выготский Л.С. Педагогическая психология. — М Педагогика Пресс, 1996. — 536 с. Жинкин Н.И. Механизмы речи. — М Изд во АПН РСФСР, 1958. — 370 с. Козаков В.А., Дзвінчук ДІ. Психолого педагогічна підготовка фахівців у непедагогічних університетах Монографія К ЗАТ «НІЧЛАВА», 2003. — 140 с. Концепція мовної освіти 12 річної школи (українська мова. (Проект) // Українська мова і література в школі. — 2002. — № 2.
9. Леонтьев АН. Деятельность. Сознание. Личность. — М Политиздат, 1983. — 304 с.
10. Національна доктрина розвитку освіти України уст Шкільний світ. — 2001. — № 1.
11. Онкович Г.В. Національні пріоритети в гуманітарній освіті // Вища освіта України. — 2005. — № 3. — С. 34 37.
12. Українська мова. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. 10 12 класи. Академічний рівень (Автори — Г.Т. Шелехова, В.І. Тихоша, В.І. Новосьолова та ін.). — К Грамота, 2009.—
72 с. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. — М, 1956.
14. Сафонова ВВ. Социокультурный подход к обучению иностранному языку как специальности: Дис. ... д ра пед. наук. — Мс. Фурман А.В. Теорія і практика проектування соціально культурного змісту навчальних модулів // Рідна школа. — 1998. — № 10. — С. 11 22.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал