Навчально-методичний посібник для студентів екстерної форми навчання затверджено навчально-методичним



Pdf просмотр
Сторінка1/5
Дата конвертації02.04.2017
Розмір0.78 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДВНЗ «НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
ІНСТИТУТ ГУМАНІТАРНИХ ПРОБЛЕМ











ПОЛІТОЛОГІЯ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЕКСТЕРНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ



Затверджено навчально-методичним управлінням університету



















ДНІПРОПЕТРОВСЬК
2011

2
ПОЛІТОЛОГІЯ: Навчально-методичний посібник для студентів-екстернів./
Уклад.: Б.О.Галь, О.В.Єгорова, М.В.Зєнкін, Д.В.Колісник, В.В.Литвиненко,
А.В.Поух. – Дніпропетровськ: ДВНЗ «Національний гірничий університет»,
2011. – 78 с.
Відповідальний за випуск завідувач кафедри історії та політичної теорії
В.Ю.Пушкін, професор.
Друкується у редакційній обробці укладачів

3
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА........................................................................................................... 4
НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН КУРСУ «ПОЛІТОЛОГІЯ» .................. 5
ТЕМА 1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО ПОЛІТИКУ ................ 6
ТЕМА 2. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА........................................................................... 11
ТЕМА 3. ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ ........................................................................ 20
ТЕМА 4. ДЕМОКРАТІЯ: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ І МОДЕЛІ ................................ 28
ТЕМА 5. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА........................................ 34
ТЕМА 6. ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА................ 42
ТЕМА 7. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ПРАВОВА ДЕРЖАВА ........ 55
ТЕМА 8. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ.................................. 61
ТЕМА 9. ВИБОРИ І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ ........................................................ 69
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ....................................................................................... 76

4
ПЕРЕДМОВА

Дисципліна «Політологія» входить до так званого гуманітарного блоку підготовки студентів та екстернів вищих навчальних закладів України всіх рівнів акредитації.
Політична освіта повинна допомогти громадянину правильно усвідомити існуючий суспільний і політичний лад, осягнути своє місце і роль у державі, свої права, свободи, а також й обов’язки. Основна мета політичної освіти – навчити пересічну людину адекватно орієнтуватися в складній соціально-політичній обстановці, представляти і захищати свої інтереси, узгоджувати їх з інтересами і правами інших людей. Звичайно, в жодній країні світу політична освіта не може повністю звільнитись від ідеологічного впливу. Сучасна Україна не виняток. Але засвоєння українським суспільством основ політичної науки дозволить сконцентрувати увагу на найбільш актуальних проблемах, до яких варто віднести такі, як демократизація суспільства, гуманістичні, ненасильницькі основи політики та
інші.
Структура навчально-методичного посібника для екстернів заснована на концепції гуманітарної освіти в Україні і відповідає програмі курсу з політології для вищих навчальних закладів.
Вона побудована за таким планом: після назви кожної теми вказується перелік основних питань, що нижче висвітлюються; список уживаних у темі ключових понять і термінів, які Ви повинні засвоїти; скорочений виклад теми кожної лекції; визначаються питання для роздуму та самоперевірки знань; тестові завдання для самоконтролю знань.
В кінці посібника міститься список рекомендованої літератури з курсу
«Політологія».
Студенти-екстерни вивчають дисципліну «Політологія» обсягом 108 годин. Навчальний процес складається з самостійної роботи екстерна, консультацій викладача та екзамену. Екзаменаційні білети включають тестові завдання і теоретичні питання за всіма темами курсу.
Сподіваємось, що запропонований посібник сприятиме більш глибокому розумінню політичних явищ і процесів та устремлінню до свідомої участі в політичному житті суспільства.

5
НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
КУРСУ «ПОЛІТОЛОГІЯ»



РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ.
1. Політологія як система знань про політику.
РОЗДІЛ ІІ. ВЛАДА І СУСПІЛЬСТВО.
2. Політична влада.
3. Політичні режими.
4. Демократія: сутність, передумови, моделі, форми.
РОЗДІЛ ІІІ. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ІНСТИТУТИ.
5. Політична система суспільства.
6. Держава як інститут політичної системи.
7. Правова держава та громадянське суспільство.
8. Політичні партії та партійні системи.
9. Вибори та виборчі системи.

6
ТЕМА 1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО ПОЛІТИКУ
Політика як суспільне явище.
Політологія як наука і навчальна дисципліна.
Об’єкт і предмет вивчення політології. Її взаємодія із іншими науками.
Методи, функції, категорії політології.
Формування і розвиток політології в сучасній Україні.
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:
правильно визначити місце політології в системі сучасних наук; розрізняти політологію як науку і навчальну дисципліну; визначити об’єкт і предмет політології; охарактеризувати основні методи політичної науки; пояснити суть основних функцій та категорій науки про політику.
Слово «політика» походить від давньогрецького «polis» (місто-держава) та його похідних: «politike» (мистецтво управляти державою), «polites»
(громадянин), «politicas» (державний діяч) та ін. Поняття «політика» охоплює надзвичайно широкий спектр суспільної діяльності, спрямованої на здобуття, використання, підтримку або повалення державної влади. Як сфера суспільного життя політика включає відносини між суб’єктами, власне управлінську і організаційну діяльність, поведінку людей, їх соціально- політичні інтереси, потреби, мотиви і традиції функціонування політичних
інститутів та організацій, політичні ідеї та погляди.
Суб’єкти політики – це особи і соціуми (соціальні групи, класи, нації, народи), а також створені ними установи і організації (держави, політичні партії, суспільні організації та рухи), які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.
Об’єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя – елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми і окремі особи, на які спрямована діяльність суб’єктів політики.
Політика – сукупність відносин, що складаються в результаті цілеспрямованої взаємодії соціальних груп, класів з приводу завоювання, утримання і використання державної влади з метою реалізації суспільно- значущих інтересів.
Структура політики. Виходячи з того, в якій сфері і на якому рівні життєдіяльності суспільства політика здійснює функцію регулювання, вона може бути структурована «по горизонталі» і «по вертикалі», а також, виходячи з її задач.
I. За сферами діяльності («по горизонталі») політика поділяється на:
• Економічну.
• Соціальну.
• Демографічну.
• Аграрну.
• Культурну.
• Військову.
• Технічну.
• Національну.

7
II. Залежно від того, які задачі вирішує політика, внутрішні або зовнішні, виділяється внутрішня політика і міжнародна.
III. За рівнями існування («по вертикалі»):
1. Мегарівень – відноситься до діяльності міжнародних політичних організацій (ООН, НАТО, ЄС тощо.).
2. Макрорівень – власне політичний рівень характеризує державу як ціле, публічну примусову владу, її устрій і функціонування в центрі і на місцях.
3. Мікрорівень – охоплює окремі організації: партії, профспілки, корпорації, фірми і т.п.
Функції політики. Серед функцій політики слід виділити наступні:
Функція політичної соціалізації. Політика включає особу в соціальні відносини, передаючи їй певний політичний досвід і навички ефективного виконання ролей і функцій.
Функція забезпечення цілісності і стабільності суспільства. Функція здійснюється шляхом вивчення тенденцій суспільного прогресу. Формуються загальні цілі, розробляються проекти майбутнього, визначаються соціальні орієнтири, для здійснення яких знаходяться необхідні ресурси.
Функція мобілізації. Окрім формулювання цілей поступального розвитку, політика забезпечує їх реалізацію шляхом створення мотиваційного механізму, надаючи індивіду ефективні можливості для задоволення його соціальних потреб, зміни соціального статусу за допомогою влади.
Управлінська і регулятивна функція. Політика забезпечує взаємодію влади, значущих інтересів і потреб різних соціальних груп, впливає на них шляхом ухвалення політичних рішень. Зазвичай ця функція здійснюється шляхом соціального примусу і насильства.
Функція раціоналізації. Представляючи індивідуальні і групові
інтереси, політика виробляє загальні правила і механізми їх представництва і реалізації. Так, політика раціоналізує конфлікти і суперечності, запобігає їх виникненню або цивілізовано вирішує.
Гуманітарна функція. Виражається в створенні гарантій прав і свобод особи, забезпеченні громадського порядку, миру і організованості.
Успішне виконання політикою всіх цих функцій гарантує спадкоємність і поступальність у розвитку суспільства.
Політичне життя суспільства. Політичне життя суспільства – це сукупна діяльність індивідів, соціальних верств, груп, класів і інших спільностей, за допомогою якої відбувається формування, функціонування і перетворення політичної системи суспільства задля організації і використовування політичної влади з метою реалізації своїх інтересів.
Політична наука як самостійна галузь знань виникає на межі
Середньовіччя й Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою наукових, а не релігійно-міфологічних аргументів.
Основи наукової політичної теорії заклали Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, Дж. Локк,
Ш.Л.Монтеск’є та ін. Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала

8
формуватися в другій половині ХІХ ст., зокрема у США. Завершився процес становлення політології як самостійної науки і навчальної дисципліни в 1948 р. В усіх вищих навчальних закладах України курс політології почали викладати з 1989 р.
Об'єктом
політології
прийнято вважати всю сукупність властивостей, зв'язків і відносин суспільного життя, які носять назву політичних. Об'єкт політології – політична сфера суспільного життя, що включає, наприклад, політичні відносини, політичну систему, політичну культуру, політичні процеси, політичну владу тощо.
Більшість дослідників предметом політичної науки вважає взаємодії з приводу влади. Найактивнішими учасниками цих політичних взаємодій виступають інститути публічної влади, перш за все держава, суспільство і
індивід. Отже, політологію можна визначити як науку про устрій, поділ і
здійснення влади в політичній спільноті, що реалізується через взаємодію
інститутів публічної влади, суспільства і індивіда.

Методи політології
Інституційний метод пов'язаний з прагненням виявити певні юридичні норми, проаналізувати основні закони суспільства (починаючи з
Конституції) і їх значення для існування і нормального розвитку суспільства.
Порівняльний (компаративний) метод відомий з часів Аристотеля,
Платона, Монтеск'є. Його особливість полягає в зіставленні двох (або більше) політичних об'єктів. Порівняльний метод дозволяє встановити, в чому полягає їх подібність, вичленити загальні риси або показати, за якими ознаками вони (політичні об'єкти) розрізняються.
Соціологічний метод є сукупністю прийомів і методів конкретних соціологічних досліджень, направлених на збір і аналіз фактів реального політичного життя.
Антропологічний метод виходить з природи людини. Цей метод дає ключ до вивчення таких проблем, як зв'язок типу людини (стійких рис його
інтелекту, психіки) і політики, вплив національного характеру на політичний розвиток, і навпаки.
Психологічний метод орієнтований на вивчення суб'єктивних механізмів політичної поведінки, індивідуальних якостей, рис характеру, а також типових механізмів психологічних мотивацій.
Біхевіористський метод виник як альтернатива юридичному методу, і в рамках якого політичне життя аналізувалося шляхом вивчення поведінки особи та діяльності державно-правових і політичних інститутів, їх формальної структури.
Метод експертних оцінок. В його основі лежить проведення експертних оцінок фахівцями в тій сфері політичної діяльності, з приводу якої ведеться експертиза.
Комунікативний метод дозволяє розробити кібернетичну модель політичного процесу, розглядаючи політичні структури як комунікативні одиниці, одиниці спілкування.

9
Метод політичного моделювання полягає в дослідженні політичних процесів і явищ шляхом розробки і вивчення їхніх моделей.
Функції політології. Політологія, як і будь-яка наука, виконує в суспільстві ряд функцій (від лат. functio – виконання, здійснення) науково- пізнавального, методологічного і прикладного характеру.
Гносеологічна,
пізнавальна
функція, суть якої полягає в якнайповнішому і конкретному пізнанні політичної реальності, розкритті властивих їй об'єктивних зв'язків, основних тенденцій і суперечностей.
Функція раціоналізації політичного життя обґрунтовує необхідність створення одних і ліквідації інших політичних інститутів, розробляє оптимальні моделі і політичні структури управління, прогнозує розвиток політичних процесів. Тим самим політологія створює теоретичну основу політичного будівництва, політичних реформ.
Функція політичної соціалізації виконує формування громадянськості, політичної культури населення.
Прогностична функція надає довготривалий прогноз про діапазон можливостей політичного розвитку тієї або іншої країни на даному
історичному етапі.
Але найбільш часто політологи дають короткочасні прогнози розвитку політичної ситуації в країні або регіоні, перспектив і можливостей тих або
інших політичних лідерів, партій тощо.
Контрольні запитання
1. Яка відмінність між політологією та політикою?
2. Коли виникла політологія як наука і як навчальна дисципліна?
3. З якого часу політологія викладається в Україні?
4. Яке, на Вашу думку, завдання політології?
5. Що входить у предмет політології?
6. Розкрийте поняття і методи політології.
7. Які функції політології?
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
1. Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала
формуватись:
1/ в ХV ст.;
3/ у другій половині ХІХ ст.;
2/ в ХVІІ ст.;
4/ у ХХ ст.
2. У якій країні була створена перша школа політичної науки?
1/ США;
3/ СРСР;
2/ Німеччина; 4/ Франція.
3. Що є предметом політології?
1/ політична система; 3/ правосуддя;
2/ політичний процес; 4/ держава.
4. Що є об’єктом політології?
1/ суспільство як система;
2/ сфера політичних відносин у суспільстві;

10 3/ міжнародні відносини;
4/політичне життя особи і суспільства.
5. Функція політичної соціалізації полягає:
1/ у формуванні певної політичної культури громадян;
2/ у виробленні єдиної ідеології;
3/ у забезпеченні процесу включення людини в політичну сферу життя суспільства;
4/ у регламентації відносин між суб’єктами політичного життя.
6. Який з названих методів необхідно використати для визначення
рейтингу провідних політиків?
1/ статистичний;
3/ інтерв’ювання;
2/ історичний;
4/ вивчення документів.
7. Прогностична функція політології полягає:
1/ у виробленні єдиної ідеології;
2/ у виробленні прогнозних гіпотез о політичних процесах в майбутньому.
8. Яка функція політології розробляє критерії ефективної діяльності
влади, партій, лідерів?
1/ нормативна;
3/ прикладна;
2/ інструментальна; 4/ світоглядна.
9. Поняття «політика» у науковий обіг вперше ввів:
1/ Платон;
3/ Макіавеллі;
2/ Аристотель; 4/ Маркс.
10. Політика як соціальне явище і наукове поняття виникла:
1/ в античні часи;
2/ в середні віки;
3/ в епоху Відродження;
4/ в період становлення капіталізму.
11. Які з перелічених явищ були причиною виникнення політики?
1/ поділ суспільства на класи;
2/ становлення капіталістичних відносин;
3/ поява перших державних утворень;
4/ національні конфлікти;
5/ усвідомлення окремими громадянами приватних інтересів.

11
ТЕМА 2. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА
Поняття, основні концепції влади.
Структура, джерела влади.
Політична і державна влада.
Функції політичної влади, форми влади.
Засади і ресурси влади, види влади.
Принцип поділу влади.
Легітимність влади.
Політична влада в сучасній Україні.
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:
визначити сутність понять «влада», «політична влада»,
«державна влада» та назвати відмінність між ними; проаналізувати основні концепції походження влади; назвати функції політичної влади; визначити форми влади; вказати ресурси влади; визначити джерела влади; охарактеризувати підстави та типологію влади; визначити сутність принципу поділу влади; розкрити поняття «легітимність влади»; проаналізувати особливості розвитку політичної влади в
Україні на сучасному етапі.

Тема влади є центральною в політології. Вона дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Визначення поняття влади, її сутності та характеру має найважливіше значення для розуміння природи політики та держави, дає можливість виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності соціальних відносин.
Вся історія людського суспільства проникнута боротьбою за владу.
Влада існує скрізь, де є стійкі переконання людей: у сім'ї, виробничих, учбових колективах, різного роду організаціях і установах, у всій державі. Ще
Аристотель помітив: «у всьому, що складено з декількох частин, є початок, що володарює, і початок підлеглий». За своєю природою влада – явище соціальне, оскільки вона виникає в суспільстві.
Історично поняття «влада» (від грецьк. – «kratos») пов'язано з адміністративним управлінням у містах-полісах Стародавньої Греції.
Сучасна наука не розробила єдиного поняття влади. Тому різні політичні теорії трактують її по-різному. Численні визначення влади можна розглянути в рамках двох підходівповедінкового і соціологічного.
З позиції поведінкового підходу влада трактується як особлива сутність, носієм якої виступає окрема особа, що володіє правом повелівати.
Природа влади в даному підході пояснюється біологічними і психологічними особливостями її носія.
До поведінкового підходу можна віднести наступні концепції влади:
теологічні концепції (А. Августин) пояснюють природу влади за допомогою теорії божественного права;

12
біологічні концепції (М. Марсель. Ф. Ніцше) вбачають у владі засіб приборкання людської агресивності, закладеної в інстинктах людини як біологічної істоти;
біхевіористські
концепції
(Ч. Мерріам,
Г. Лассуел,
Дж. Кетлін) розглядають владу як відносини між людьми, за яких одні управляють, правлять, а інші підкоряються і виконують рішення перших;
психологічна концепція (З. Фрейд) трактує владу як спосіб панування несвідомого над людською свідомістю, тобто індивід підкоряється силам, що знаходяться поза межами його свідомості;
міфологічна концепція (Л. Дюгі) обґрунтовує закономірність розподілу суспільства на «сильних» і «слабких», що і зумовило право сильних на владу, а для надання владі законності «сильні» використовували міфи про свою велич;
реляційні концепції характеризують владу як відношення між двома партнерами, за якого один з них має визначаючий вплив на іншого. Можна виділити три основні теорії реляційної концепції влади: «теорії опору»,
«обміну ресурсами», «розділу зон впливу».
Соціологічний підхід трактує владу як відносини, що складаються між суб'єктом владної волі і об'єктом владної дії.
До соціологічного підходу можна віднести наступні концепції влади:
структурно-функціональна концепція (Т. Парсонс) розглядає владу як відношення нерівноправних суб'єктів, чия поведінка обумовлена виконуваними ними ролями (роль управляючих або підлеглих);
конфліктологічна – марксистська (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) розглядає владу як відносини панування і підкорення одного класу іншим;
дуалістична (М. Дюверже) підкреслює подвійність влади: з одного боку, вона є інструментом панування одних груп суспільства над іншими, а з
іншого, – виступає засобом інтеграції і забезпечення соціальної солідарності всіх членів суспільства для загального блага.
Наведені думки про владу дозволяють зробити наступний висновок:
Влада – це здатність і можливість здійснювати свою волю, надавати
визначаючий вплив на діяльність і поведінку людей за допомогою різних
засобів: матеріальних, авторитету, розуму, насильства тощо.

Структура джерела та ресурси влади
Влада – завжди двостороннє відношення суб'єкта і об'єкта. Суб'єкт влади втілює в собі її активний, направляючий початок. Їм може бути індивід, організація, соціальна спільність і ін.
Суб'єкт визначає зміст владного відношення через:
• наказ (розпорядження) як владне повеління підкорятися волі суб'єкта влади;
• підкорення як підведення приватної волі під загальну волю влади;
• покарання (санкції) як засіб впливу на заперечення пануючої волі;

13
• нормування поведінки як сукупність правил відповідно до загального
інтересу.
Об'єкт - інший найважливіший елемент влади. Влада неможлива без підкорення об'єкта. Об'єктами влади є всі ті, на кого спрямована владна воля, тобто індивіди, соціальні групи, клас і т.п.
Джерела влади – владна першооснова. Джерелами влади можуть бути авторитет, сила, багатство, харизма, становище в суспільстві, право, знання,
інформація і т.д.
Кожна влада для здійснення своїх політичних цілей повинна володіти реальними засобами які використовуються для зміцнення самої влади – ресурсами влади.
За сферами життєдіяльності суспільства можна виділити ресурси
влади: економічні, соціальні, юридичні, адміністративно-силові та культурно-інформаційні.
Економічними ресурсами є: інвестиційна, науково-технічна, податкова, технологічна політика, матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання.
Соціальні ресурси – це весь комплекс соціальної політики держави, матеріальний добробут, посади, престиж, освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і т.п.
Юридичні ресурси – це весь комплекс правової політики, укази
Президента, інструкції, відомчі документи і т.п.
Адміністративно-силові ресурси – система підготовки і підбору кадрів, технічна і військова оснащеність владних структур.
Культурно-інформаційні ресурси – духовні цінності, знання,
інформація, система їх обліку, зберігання, захисту, методика збору, обробки, аналізу і т.п.
За характером дії і функціональної ролі ресурси діляться на: організаційні, нормативні, заохочувальні і примусові.
Організаційні ресурси спрямовані на створення оптимальних організаційних структур управління, контролю.
Нормативні ресурси – засоби впливу на ціннісні орієнтації і морально- етичні норми суб'єктів влади.
Заохочувальні ресурси – це матеріальні і соціальні блага, за допомогою яких влада підтримує певні верстви населення і політиків.
Примусові ресурси – це комплекс заходів адміністративного та силового впливу або загроза санкцій за невиконання розпоряджень влади.
Політична та державна влада
Політична влада існувала не на всіх етапах розвитку суспільства.
Політичне життя, а разом з ним і політична влада виникли, з позиції теорії марксизму, з появою класів і держави. Існують інші погляди.
Політична влада нерозривно пов'язана з державною владою. Будь-яка державна влада, будучи ядром політичної влади, має політичний характер, але не будь-яка політична влада є державною.

14
Структура політичної влади – це єдність державної влади
(законодавчої, виконавчої і судової) і суспільної (недержавної) – влади політичних партій, громадсько-політичних організацій, органів місцевого самоврядування, незалежних ЗМІ, груп тиску тощо. Політичну і державну владу слід розрізняти, але не протиставляти. У звичайних умовах їх соціальний характер однаковий.
Політична влада – це влада соціальної спільності (спільностей), що визначає у кінцевому рахунку в протиборстві з іншими силами, напрям розвитку країни.
Державна влада – це влада особливої організації – держави, її органів, посадовців, що реалізовують волю тієї політичної спільності (спільностей), якій належить політична влада. Державна влада – це соціально організована влада, що має у своєму розпорядженні право видавати закони, обов'язкові для всього населення, і що спирається на особливий апарат примусу.
Політична влада домінуючої соціальної спільності повніше за все реалізується через державну владу.
Відмінні риси державної влади:
верховенство, обов'язковість її рішень для всього суспільства та інших видів влади;
публічність, тобто загальність і безособовість, що означає можливість звернення до всіх громадян від імені всього суспільства за допомогою права (закону);
легальність у використанні сили й інших засобів владарювання в межах країни;
моноцентричністьнаявність єдиного центру ухвалення рішень;
• різноманіття ресурсів.
Функції політичної влади:
• вироблення стратегії управління суспільством;
• розробка і ухвалення конкретних рішень з основних напрямів розвитку суспільства;
• об'єднання всіх суспільних сил для досягнення поставлених цілей;
• оперативне управління і регулювання суспільними процесами;
• контроль за найважливішими параметрами стабільності і спрямованого розвитку суспільства.
Форми влади
Влада проходить разом із людським суспільством складний шлях зміни
її форм. Першими характеристику реальних форм влади в античних містах- полісах дали Платон і Аристотель. Так, у класифікації форм влади
Аристотель називає правильні форми правління (орієнтація на суспільне благо) – монархія, аристократія, «політія» і неправильні форми правління
(орієнтація на особисте благо) – тиранія, олігархія, демократія.
В сучасному суспільстві, залежно від того, які групи суспільства стають головними політичними суб'єктами, влада набуває різні форми, а саме:

15
демократичні, де доступ до управління має основне населення; авторитарні, де влада зосереджена у однієї особи або групи осіб; анархічні або безвладдя.
У свою чергу вказані форми можуть підрозділятися на наступні різновиди.
Демократична форма влади. Розрізняють демократію пряму – безпосередня участь народу в політичному житті суспільства, в ухваленні політичних рішень (вибори, референдуми, всенародне обговорення політичних питань і ін.) і представницьку – народ делегує свої владні права відповідним органам влади і конкретним особам.
Авторитарні форми влади: автократія, монархія, аристократія, плутократія, олігархія, бюрократія, технократія, партократія, клептократія, медіакратія, етнократія, мілітократія, бандократія, сімейнократія, теократія, мерітократія тощо.
Анархічні форми влади: охлократія, анархія.
Розглянуті вище форми влади є характерними для більшості держав.
Для сучасної України, разом з наявністю демократії (представницької і прямої), притаманна присутність і авторитарних форм влади таких як, бюрократія, плутократія, олігархія, клептократія, посилюються позиції медіакратії.
Типологія влади
Особливості різних елементів влади можуть слугувати критерієм її типології. Так, якщо за критерій взяти ресурси, то одержуємо наступну типологію влади: економічна, соціальна, культурно-інформаційна, примусова, політична.
Економічна влада – це контроль над економічними ресурсами, власність на різного роду матеріальні цінності, розподіл матеріальних благ – реалізується через економічну політику.
Соціальна влада – розподіл благ у соціальній структурі: статусів, посад
і привілеїв – реалізується через соціальну політику.
Культурно-інформаційна влада – це влада над людьми за допомогою наукових знань, інформації і засобів їх розповсюдження. Інформаційна влада не тільки розповсюджує різноманітні відомості, але і маніпулює свідомістю і поведінкою людей всупереч їх інтересам і волі.
Примусова влада – реалізується через силові структури і здійснює контроль над людьми за допомогою загроз і фізичної сили.
Політична влада знаходиться в особливому відношенні до всіх інших влад у суспільстві, реалізується через суб'єкти політики і використовує ресурси всіх інших видів влади.
Адміністративна влада – це влада, яка здійснюється державними службовцями усіх гілок та рівнів державного управління.
Суб'єктивно-об'єктивні відносини влади реалізуються на декількох рівнях. За широтою розповсюдження виділяються:
1. Мегарівень – міжнародні організації, що наділені владними повноваженнями (ООН, НАТО, Рада Європи, Євросуд тощо);
2. Макрорівень – центральні органи держави;

16 3. Мезорівень – проміжна влада (підлегла центру влада: штатів, республік, провінцій, областей і т.п.).
4. Мікрорівень – влада на місцях у первинних організаціях і малих групах.
Відповідно до її суб'єктів: державна, партійна, профспілкова, армійська, сімейна, особиста і т.п.;
Відповідно до її функцій: законодавча, виконавча, судова.
За способами взаємодії суб'єктів і об'єктів влади: демократична, авторитарна, тоталітарна, конституційна, деспотична, ліберальна тощо.
За ступенем визнання населенням влади: легітимна і нелегітимна.
Принцип поділу влади
Ідея поділу влади в її класичному вигляді пов'язана з іменами
Дж. Локка і Ш. Монтеск’є. В переважній більшості країн світу принцип поділу влади закріплений конституційно, у тому числі й в Україні
(Конституція України, ст. 6).
Суть принципу поділу влади:
• чітке визначення функцій, компетенції і відповідальності державних гілок влади;
• можливість здійснення взаємного контролю за допомогою системи стримувань і противаг;
• виключає концентрацію влади в руках однієї людини або державного органу, що запобігає зловживанню владою, встановлення диктатури, тоталітаризму;
• дозволяє більш гармонійно поєднувати такі аспекти суспільного життя, як влада і свобода, закон і право, держава і суспільство під кутом зору самоцінності особи.
При поділі влади по горизонталі органи законодавчої, виконавчої і судової влади працюють самостійно, але в тісній взаємодії один з одним.
Вони не повинні виходити за межі повноважень, встановлених конституцією і спеціальними законами. Поділ влади по вертикалі є розділенням владних повноважень між суб'єктами державного управління різного рівня – центральними, регіональними і місцевими органами влади.
Легітимність влади
Термін «легітимність» (від лат. legitimus – відповідний законам, законний, правомірний) виник на початку ХIХ століття у Франції і спочатку ототожнювався з терміном «законність». Його використовували для позначення законно встановленої влади на відміну від насильно узурпованої.
До наукового обігу термін «легітимність» увів М. Вебер.
Легітимність влади – це соціально-психологічне явище. Воно існує у свідомості громадян у вигляді позитивної установки на політичні інститути даної влади, як віра і переконання, що дані інститути є правомірними і справедливими. Легітимність влади передбачає наявність авторитету і підтримки з боку більшості громадян суспільства. Легітимність є

17
найважливішою ознакою демократичної влади, яка повинна бути визнана не тільки громадянами, але і світовою спільнотою.
Необхідно розрізняти поняття легітимності і легальності політичної влади.
Легітимність влади – це політичне явище, легальність – поняття юридичне, оскільки за процедурою вона встановлюється національно- правовою системою і гарантується державою.
Легальна політична влада – юридично законна влада, носить виключно раціональний характер.
М. Вебер виділив три основні «ідеальні» типи легітимності влади:
традиційний, раціонально-легальний, харизматичний.
Традиційна легітимність ґрунтується на вірі в священний характер звичаїв і традицій, їх непохитність, притаманна монархіям і відрізняється міцністю. Тому, як вважав М. Вебер, для стабільності демократії корисно збереження спадкового монарха, що підкріплює авторитет держави багатовіковими традиціями шанування влади.
Раціонально-легальна легітимність ґрунтується на вірі в законність і раціональність формальних правил формування і функціонування інститутів політичної влади. Діяти в межах закону повинні всі громадяни суспільства, як керівники, так і підлеглі. Раціонально-легальна легітимність є властивою демократичним державам. Це переважно структурна або інституційна легітимність, заснована на довірі громадян до влаштування влади, а не до окремих осіб (персональна легітимність).
Харизматична легітимність заснована на вірі у виняткові якості, тобто харизму керівника, який іноді навіть обожнюється, створюється культ його особи. Ця легітимність базується на вірі й на емоційних особових відносинах вождя і маси. Харизматична легітимність виникає в умовах соціально-політичних криз, революційних змін.
Рівень легітимності може коливатися від високої довіри до недовіри структурам влади.
Показниками легітимності влади є:
• рівень примусу, вживаного для проведення політики в життя;
• наявність спроб повалення уряду або лідера;
• сила прояву громадянської непокори;
• результати виборів, референдумів, соціологічних опитувань, масовість демонстрацій на підтримку влади (опозиції) і ін.
Протилежним процесом легітимності є делегітимація – втрата довіри і підтримки до влади.
Причинами падіння легітимності є:
• суперечності між універсальними цінностями, пануючими в суспільстві, і егоїстичними інтересами правлячої еліти;
• суперечності між ідеєю демократії і соціально-політичною практикою;
• зниження життєвого рівня людей;
• зростання бюрократизації, корумпованості і злочинності в суспільстві;

18
• відсутність у політичній системі механізму захисту інтересів народних мас;
• виникнення гострих суперечностей між гілками влади.
З виникненням у суспільстві вказаних вище явищ починається процес падіння авторитету інститутів політичної влади та їх лідерів, тобто делегітимація влади.
У цілому легітимність влади знаходиться в прямій залежності від
ефективності влади, тобто ступеня виконання нею своїх обіцянок, задач і функцій.
Влада визнається ефективною, а значить, і легітимною, якщо вона здатна забезпечити в суспільстві стабільність і порядок.
Політична влада сучасної України
Політична влада в сучасній Україні виступає в єдності державної і суспільної влади. Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.
До системи державних органів України належать: законодавчий орган –
Верховна Рада України; глава держави – Президент України; виконавчі органи (Кабінет Міністрів України, міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), судові органи
(Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції – Верховний Суд
України, місцеві суди). У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать:
Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори; податкові адміністрації, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні
інспекції. Апарат держави посідає головне місце в системі організацій державного механізму, оскільки здійснює державну владу і управління в суспільстві.
Останнім часом в Україні спостерігається посилення ролі суспільної влади, що проявляється передусім у формуванні її політичних інститутів: політичних партій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних засобів масової інформації.
Згідно з інформацією Міністерства юстиції України на січень 2009 року в Україні офіціально зареєстровані 185 політичних партій. Політична система, що нині формується в Україні, лише тоді стане стабільною й ефективною, коли буде здатною організувати суспільне життя й владу на демократичних засадах.


Контрольні запитання
1. У чому полягає сутність влади?
2. Охарактеризуйте основні підходи до визначення влади?
3. Що являє собою структура політичної і державної влади?
4. Назвіть відмінні ознаки державної влади?
5. У чому полягає різниця понять легітимність і легальність влади?

19 6. Для чого використовується принцип поділу влади?
7. Які типи легітимного панування виділяв М.Вебер?
8. Які джерела формування політичної влади в Україні?
9. Які види влади Ви можете назвати?
10. Які функції виконує політична влада?
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
1. Який зв'язок між політикою і владою?
1/ політика – мета і засіб влади;
2/ влада – мета і засіб політики;
3/ політика й влада не мають нічого спільного;
4/ політика і влада повністю збігаються.
2. Вкажіть види влади за їх ресурсами.
1/ економічна;
4/ інформаційна ;
2/ виконавча;
5/ силова;
3/ демократична;
6/ легітимна.
3. Легітимність влади за М.Вебером буває:
1/ біхевіористська;
3/ традиційна;
2/ харизматична;
4/ раціонально-легальна.
4. Вкажіть види влади за їх функціями.
1/ законодавча;
4/ виконавча;
2/ демократична;
5/ легітимна;
3/ інформаційна;
6/ судова.
5. За ступенем визнання населенням влада може бути:
1/ легальна;
3/ демократична;
2/ легітимна;
4/ авторитарна.
6. До структури суспільної влади входять:
1/ правоохоронні органи;
4/ громадські організації;
2/ незалежні ЗМІ;
5/ політичні партії;
3/ наглядно-контрольні органи;
6/ армія.
7. Легітимна влада - це:
1/ влада, яка обрана народом;
2/ влада, закріплена юридичним актом;
3/ влада, яка визнана громадянами як законна та необхідна;
4/ влада, яка визнана світовою спільнотою.
8. Юридичне обґрунтування законності політичної влади називається:
1/ легітимність; 3/ традиційне панування;
2/ легальність; 4/ медіакратія.
9. Для чого використовується принцип поділу влади?
1/ для запобігання кризи влади;
2/ для підвищення ефективності функціонування політичної системи;
3/ як інструмент руйнування держави;
4/ з метою запобігання авторитаризму.
10. Що з перерахованого є ознакою падіння легітимності влади?
1/ зростання ступеня примусу;

20 2/ проведення вільних демократичних виборов;
3/ зниження рівня і якості життя;
4/ протистояння між гілками влади.
11. Які форми влади мають місце в Україні?
1/ аристократія; 4/ клептократія;
2/ демократія; 5/ бюрократія;
3/ олігархія;
6/ мерітократія.
12. Які види влади стримують один одного згідно принципу поділу
влади?
1/ законодавча;
4/ урядова;
2/ демократична;
5/ судова;
3/ виконавча;
6/ інформаційна.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал