Навчально-методичний посібник для студентів 5 курсу фармацевтичного факультету спеціальності «Фармація» модуль І запоріжжя 2017



Сторінка1/13
Дата конвертації27.03.2017
Розмір3.93 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ΄Я УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра клінічної фармакології, фармації,

фармакотерапії і косметології

Крайдашенко О.В., Свинтозельський О.О.


«Використання лікарських

засобів – фармацевтична опіка»
Навчально-методичний посібник

для студентів 5 курсу фармацевтичного факультету

спеціальності «Фармація»

модуль І

Запоріжжя – 2017

Розглянуто на засіданні кафедри клінічної фармакології,

фармації фармакотерапії і косметології

(Протокол № від 2017 року)


Затверджено на засіданні циклової методичної

комісії фармацевтичних дисциплін ЗДМУ

(Протокол № , 2017 року)
Посібник затверджено

на засіданні Центральної методичної Ради

Запорізького державного медичного університету

(Протокол № , 2017 р.)



Рецензенти:

Проректор з наукової роботи

«Запорізька державна медична академія

Післядипломної освіти МОЗ України»

д. мед. н., професор Фуштей І.М.
Завідувач кафедри внутрішніх хвороб-3

Запорізького державного медичного університету

д.мед.н., професор Доценко С.Я.

ЗМІСТ

теми

Введення

4



Загальні положення фармацевтичної опіки.

6



Фармацевтична опіка при відпуску безрецептурних ЛЗ для симптоматичного лікування розладів травлення.

52



Фармацевтична опіка при симптоматичному лікуванні порушень діяльності нервової системи.

116



Фармацевтична опіка при симптоматичному лікуванні уражень шкіри.

152




Тестові завдання для підсумкового контролю

215




Список літератури

272



ВВЕДЕННЯ

На початку XXI сторіччя стратегічний напрямок розвитку охорони здоров'я в усьому світі Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначила трьома словами — «Фокус на пацієнта».

Стратегічним напрямом розвитку охорони здоров'я в усьому світі є спрямування всіх галузей медицини на потреби пацієнта. Це положення закріплене в документах Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) і лежить в основі Програми дій з основних лікарських препаратів, затвердженої Європейським регіональним бюро ВООЗ.

За цією стратегією докорінно змінюється роль фармацевта в системі охорони здоров'я. Основною метою його професійної діяльності є не стільки збільшення асортименту і якості лікарських препаратів на ринку, скільки підвищення ефективності та безпеки лікарської терапії конкретного хворого. Для здійснення цієї мети Міжнародна фармацевтична федерація (МФФ) зобов'язує всіх практикуючих фармацевтів забезпечити кожному хворому належну якість фармацевтичної опіки.

Поняття "фармацевтична опіка" означає в першу чергу залучення фармацевта разом з лікарем до активної діяльності для збереження здоров'я і запобігання захворюваності населення. Фармацевт зобов'язаний і на нього покладається обов'язок забезпечити пацієнта не тільки якісними ліками і виробами медичного призначення, але й сприяти їхньому раціональному використанню. Для цього фармацевт повинен надати хворому повну інформацію про ліки, лікарські форми й особливості їх застосування, вплив на фармакодинамічні ефекти препарату віку, статі, захворювань нирок, печінки тощо, взаємодію ліків з іншими лікарськими препаратами та їжею, можливий несприятливий вплив ліків на організм хворого.

Для здійснення належної фармацевтичної опіки необхідно, щоб провізор володів достатнім обсягом медичних знань, що дозволять йому взаємодіяти з лікарем на рівні "рівноправного терапевтичного партнерства", проводити контрольну функцію з виявлення серед відвідувачів аптеки осіб із «загрозливими» симптомами, які потребують обов'язкового відвідування лікаря, надавати консультативну допомогу хворому при під час відпуску безрецептурних препаратів для самолікування.

Теоретичною базою при проведенні консультативної роботи серед лікарів та населення з питань раціональної лікарської терапії й при здійсненні провізорами фармацевтичної опіки пацієнтів є клінічна фармація.

Участь провізора в проведенні лікарської терапії сприяє своєчасному забезпеченню хворого лікарськими засобами оптимальної якості, встановленню максимально раціональних шляхів та режимів введення, запобіганню призначенню несумісних лікарських препаратів, зниженню побічної дії ліків, а також зменшенню поліпрагмазії.

У процесі вивчення курсу на основі теоретичного матеріалу, одержаного на кафедрах фізіології, патологічної фізіології, біохімії, мікробіології, фармакології, поєднуються знання з етіології, патогенезу основних нозологічних одиниць в клініці внутрішніх хвороб, принципів їх лікарської терапії. Під час практичних занять, що проводяться безпосередньо в клініці, студенти мають можливість ознайомитися із структурою вітчизняної охорони здоров'я, основною медичною документацією, оволодіти навичками з медичної етики та деонтології. На основі теоретичних знань студенти оволодівають теоретичними та практичними навичками в галузі клінічної фармакології основних фармакологічних груп лікарських препаратів, вчаться проводити корекцію лікарської терапії та вибір найбільш раціональних лікарських препаратів і їх комбінацій для конкретного хворого.

ТЕМА 1

ФАРМАЦЕВТИЧНА ОПІКА.

Визначення та основні поняття фармацевтичної опіки. Місце фармацевтичної опіки в загальній системі охорони здоров'я населення. Взаємовідносини провізора (фармацевта) з іншими медичними працівниками (лікар, медична сестра та ін.) при здійсненні фармацевтичної опіки. Алгоритм здійснення належної фармацевтичної опіки відвідувачів аптеки/пацієнтів провізором під час відпуску безрецептурних ЛЗ для симптоматичного лікування безпечних для життя порушень здоров'я. Алгоритм надання провізором належної інформації про ЛЗ під час здійснення фармацевтичної опіки відвідувачів аптек/пацієнтів.

Практичні функції провізора (фармацевта), які необхідні для здійснення опіки (методика збору лікарського анамнезу, розробка плану моніторингу побічної дії ЛЗ, профілактичні заходи щодо можливого прояву побічної дії та інше).

ОТС-препарати. Критерії, на підставі яких ЛЗ відносять до категорії рецептурних або безрецептурних. Нормативні та законодавчі акти, які стосуються правил відпуску безрецептурних препаратів.

Поняття про генеричну і терапевтичну заміну. Компетентність провізора при виборі безрецептурного ЛЗ для відповідального самолікування та при здійсненні заміни безрецептурних ЛЗ.

Фармацевтична опіка як відповідальність провізора (фармацевта) за ефективність терапії ЛЗ перед конкретним відвідувачем аптеки/пацієнтом. Категорії населення, які потребують особливої уваги під час відповідального самолікування. Підходи до фармацевтичної опіки осіб літнього та похилого віку, підлітків, новонароджених дітей, вагітних жінок та жінок в період лактації. Фізіологічні фактори, які є причиною особливостей фармакокінетики та фармакодинаміки ЛЗ у вагітних. Сучасні дитячі лікарські форми, їх переваги, особливості використання. Можливий вплив ЛЗ на перебіг вагітності, пологів, лактацію.

Категорії проблем, які виникають у пацієнта при прийомі ЛЗ; проблеми, які стосуються компетенції провізора (фармацевта) і лікаря, алгоритм їх визначення.

Мета навчання: ознайомитися з основними поняттями фармацевтичної опіки, місцем фармацевтичної опіки в загальній системі охорони здоров'я населення.

Перелік знань і навичок:

Знати:

1. Основні принципи взаємовідносин провізора (фармацевта) з іншими медичними працівниками (лікар, медична сестра та ін.) при здійсненні фармацевтичної опіки.

2. Об'єктивні причини розвитку концепції самолікування в сучасних умовах, підвищення ролі пацієнтів у збереженні свого здоров'я.

3. Безумовні позитивні та негативні моментами впровадження концепції самолікування в структуру охорони здоров'я.

4. Критерії, на підставі яких лікарські препарати відносять до категорії рецептурних або без рецептурних. Препарати безрецептурного відпуску (ОТС-препарати).

5. Практичні функції провізора, які необхідні для здійснення опіки (методика збору лікарського анамнезу, розробка плану моніторингу побічної дії ЛЗ, профілактичні заходи щодо можливого прояву побічної дії та інше).

6. Брендові та генеричні препарати.

7. Поняття про генеричну і терапевтичну заміну. Компетентність провізора при виборі безрецептурного ЛЗ для відповідального самолікування та при здійсненні заміни безрецептурних ЛЗ.

8. Ризик і наслідки неправильного застосування лікарського препарату,

9. Медичне і соціально-економічне значення безпеки медикаментозної терапії. Фактори, що сприяють розвитку побічних реакцій лікарських препаратів (медико - біологічні та фармацевтичні)



Вміти:

1. Здійснювати фармацевтичну опіку пацієнтів у разі лікування ліками безрецептурного та рецептурного відпуску.

2. Застосовувати алгоритм дій провізора при здійснюванні фармацевтичної опіки під час відпустки безрецептурних лікарських препаратів для симптоматичного лікування незначних порушень здоров'я.

3. Уміти, у разі потреби, разом з лікарем замінити один лікарський препарат іншим;

4. Здійснювати разом з лікарем у конкретній клінічній ситуації вибір оптимальних ЛЗ, враховуючи особливості їх фармакодинаміки і фармакокінетики, взаємодію з одночасно призначеними ліками;

5. Здійснювати вибір оптимальної лікарської форми, дози, шляху введення і терміну їх призначення (з урахуванням часу прийому, віку хворого та ін.);

6 Застосовувати методи виявлення побічних реакцій лікарських засобів. Фармакологічний нагляд: визначення, організація діяльності.

7. Інформувати лікарів про особливості фармакодинаміки і фармакокінетики нових ЛЗ, що надходять в аптечну мережу, пропонувати раціональну заміну у випадку відсутності препаратів.

8. Консультувати лікаря і хворого з питань раціонального застосування лікарських препаратів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ.


  1. Відповідальна самолікування - важлива складова сучасної системи охорони здоров'я

  2. Визначення та основні поняття фармацевтичної опіки.

  3. Місце фармацевтичної опіки в загальній системі охорони здоров'я населення.

  4. Алгоритм здійснення належної фармацевтичної опіки відвідувачів аптеки/пацієнтів провізором під час відпуску безрецептурних ЛЗ для симптоматичного лікування безпечних для життя порушень здоров'я.

  5. Практичні функції провізора, які необхідні для здійснення опіки (методика збору лікарського анамнезу, розробка плану моніторингу побічної дії ЛЗ, профілактичні заходи щодо можливого прояву побічної дії та інше).

  6. Препарати безрецептурного відпуску (ОТС-препарати).

  7. Критерії, на підставі яких ЛЗ відносять до категорії рецептурних або безрецептурних.

  8. Брендові та генеричні препарати.

  9. Поняття про генеричну і терапевтичну заміну.

  10. Компетентність провізора при виборі безрецептурного ЛЗ для відповідального самолікування та при здійсненні заміни безрецептурних ЛЗ.

  11. Фармацевтична опіка як відповідальність провізора (фармацевта) за ефективність терапії ЛЗ перед конкретним відвідувачем аптеки/пацієнтом.

  12. Медичне і соціально-економічне значення безпеки медикаментозної терапії

  13. Фактори, що сприяють розвитку побічних реакцій лікарських препаратів (медико - біологічні та фармацевтичні)

  14. Методи виявлення побічних реакцій лікарських засобів.

  15. Фармакологічний нагляд: визначення, організація діяльності.

  16. Порядок проведення виробником (або його представником) досліджень безпеки лікарських засобів, дозволених до медичного застосування.

На початку XXI сторіччя стратегічний напрямок розвитку охорони здоров'я в усьому світі Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначила трьома словами — «Фокус на пацієнта».

Стратегічним напрямом розвитку охорони здоров'я в усьому світі є спрямування всіх галузей медицини на потреби пацієнта. Це положення закріплене в документах Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) і лежить в основі Програми дій з основних лікарських препаратів, затвердженої Європейським регіональним бюро ВООЗ.

За цією стратегією докорінно змінюється роль фармацевта в системі охорони здоров'я. Основною метою його професійної діяльності є не стільки збільшення асортименту і якості лікарських препаратів на ринку, скільки підвищення ефективності та безпеки лікарської терапії конкретного хворого. Для здійснення цієї мети Міжнародна фармацевтична федерація (МФФ) зобов'язує всіх практикуючих фармацевтів забезпечити кожному хворому належну якість фармацевтичної опіки.

Поняття "фармацевтична опіка" означає в першу чергу залучення фармацевта разом з лікарем до активної діяльності для збереження здоров'я і запобігання захворюваності населення. Фармацевт зобов'язаний і на нього покладається обов'язок забезпечити пацієнта не тільки якісними ліками і виробами медичного призначення, але й сприяти їхньому раціональному використанню. Для цього фармацевт повинен надати хворому повну інформацію про ліки, лікарські форми й особливості їх застосування, вплив на фармакодинамічні ефекти препарату віку, статі, захворювань нирок, печінки тощо, взаємодію ліків з іншими лікарськими препаратами та їжею, можливий несприятливий вплив ліків на організм хворого.

Для здійснення належної фармацевтичної опіки необхідно, щоб провізор володів достатнім обсягом медичних знань, що дозволять йому взаємодіяти з лікарем на рівні "рівноправного терапевтичного партнерства", проводити контрольну функцію з виявлення серед відвідувачів аптеки осіб із «загрозливими» симптомами, які потребують обов'язкового відвідування лікаря, надавати консультативну допомогу хворому при під час відпуску безрецептурних препаратів для самолікування.

Теоретичною базою при проведенні консультативної роботи серед лікарів та населення з питань раціональної лікарської терапії й при здійсненні провізорами фармацевтичної опіки пацієнтів є клінічна фармація.

Клінічна фармація — інтегративна прикладна наука, що поєднує фармацевтичні та клінічні аспекти лікознавства, головним завданням якої є формування надійних теоретичних основ і методологічних підходів до раціонального застосування лікарських препаратів.

Участь провізора в проведенні лікарської терапії сприяє своєчасному забезпеченню хворого лікарськими засобами оптимальної якості, встановленню максимально раціональних шляхів та режимів введення, запобіганню призначенню несумісних лікарських препаратів, зниженню побічної дії ліків, а також зменшенню поліпрагмазії.

У процесі вивчення клінічної фармації на основі теоретичного матеріалу, одержаного на кафедрах фізіології, патологічної фізіології, біохімії, мікробіології, фармакології, поєднуються знання з етіології, патогенезу основних нозологічних одиниць в клініці внутрішніх хвороб, принципів їх лікарської терапії. Під час практичних занять, що проводяться безпосередньо в клініці, студенти мають можливість ознайомитися із структурою вітчизняної охорони здоров'я, основною медичною документацією, оволодіти навичками з медичної етики та деонтології. На основі теоретичних знань студенти оволодівають теоретичними та практичними навичками в галузі клінічної фармакології основних фармакологічних груп лікарських препаратів, вчаться проводити корекцію лікарської терапії та вибір найбільш раціональних лікарських препаратів і їх комбінацій для конкретного хворого. Саме клінічна фармація надає провізору необхідні знання та навички для здійснення фармацевтичної опіки.

Актуальність навчально-методичного посібника продиктована зміною програми навчання - переходом викладання дисципліни на кредитно-модульну систему, необхідності створення цілісності підготовчих матеріалів для практичних занять та в відсутності подібного навчального матеріалу.

У світлі стратегії ВООЗ докорінно міняється роль фармацевта в системі охорони здоров'я, фармацевт може відігравати ключову роль у суспільній охороні здоров'я, і особливо в області лікарських засобів. Фармацевти та їх професійні асоціації в усьому світі повинні «надавати інформовану та об'єктивну консультативну допомогу по лікарських засобах і їх використанню населенню». На теперішній час роль фармацевта еволюціонувала, і він перетворився з того, хто виготовляє й продає ліки, на постачальника послуг і інформації. Найголовніше те, що фармацевт надає допомогу пацієнтові, здійснюючи над ним свою професійну опіку. Більше того, завдання фармацевта — гарантувати, що допомога, яку одержує пацієнт, призначена правильно, є найбільш ефективною серед усіх доступних варіантів, найбільш безпечної, а також підходить саме цьому пацієнтові».

У цей час ефективність і безпека лікарської терапії визначають п'ять основних зводів правил, призначених для забезпечення якості, ефективності й безпеки ліків:



  1. Належна виробнича практика (Good Manufacturing Practice, GMP);

  2. Належна лабораторна практика — (Good Laboratory Practice, GLP);

  3. Належна клінічна практика (Good Clinical Practice, GCP);

  4. Належна практика оптової реалізації лікарських засобів (Good Distribution Practice, GDP);

  5. Належна аптечна практика (Good Pharmaceutical Practice, GPP).

Перші три кодекси професійної діяльності поширюються на доклінічні дослідження, процес виробництва та клінічні випробування ліків, правила GDP стосуються їхнього оптового розподілу, a GPP стосуються розподілу лікарських засобів, у першу чергу, через аптечну мережу.

Глобальні зміни світової системи охорони здоров'я знайшли відображення в системі охорони здоров'я України, зокрема, її фармацевтичному секторі. Відповідно до «Концепції розвитку фармацевтичного сектору в системі охорони здоров'я України на 2011- 2020 рр.», затвердженої наказом МОЗ України №769 від 13.09.2010 г. і з урахуванням положень постанов Всесвітньої організації охорони здоров'я й Міжнародної фармацевтичної федерації «Стандарти якості фармацевтичного обслуговування. Належна аптечна практика (НАП)» (1997 р.), «Розвиток фармацевтичної практики. Фокус на допомозі пацієнтові» ( 2006 р.) на сьогодні в Україні розроблені й впроваджені в аптечну практику стандарти фармацевтичної опіки при відпуску безрецептурних лікарських засобів — «Протоколи провізора (фармацевта)», затверджені наказом МОЗ України №284 від 16.05.2011 г.



Відповідальне самолікування — важлива складова сучасної системи охорони здоров'я

Зміни в професійній діяльності провізора тісно пов'язані з розвитком концепції самолікування. Саме діяльність, пов'язана із самолікуванням, згідно з документами ВООЗ, є основним елементом НАП.

Самолікування — це використання споживачем лікарських препаратів, що перебувають у вільному продажі, для профілактики й лікування порушень самопочуття й симптомів, розпізнаних їм самим. На практиці поняття самолікування включає також лікування членів родини та знайомих, особливо коли справа стосується лікування дітей.

Таке визначення самолікування дане в документах ВООЗ. Ключовою характеристикою самолікування є відповідальність хворого за своє здоров'я, тому в 1994 р. Європейська асоціація виробників безрецептурних препаратів (AESGP) термін «самолікування» перетворила в «відповідальне самолікування».

Дуже важливо підкреслити, що прийом ліків, що не перебувають у вільному продажі, під власну відповідальність, але без кваліфікованого контролю ( за порадою друзів, із залишкових запасів домашньої аптечки) ні в якій мері не можна вважати самолікуванням і слід розглядати як геть неприпустиме явище, хоча й широко розповсюджене в реальному житті.

Поняття «самодопомога» має на увазі ті випадки, коли необхідно полегшити свій стан при тих або інших нездужаннях, у момент загострення хронічного захворювання до відвідування лікаря, надати до прибуття лікаря першу медичну допомогу.



Самопрофілактика захворювань полягає в прийнятті населенням заходів щодо зменшення ризику виникнення захворювання, виявленню симптомів захворювання на самій ранній стадії для запобігання розвитку хвороби або для більш легкого її протікання, заходу щодо попередження рецидивів захворювання, поліпшенню якості життя хворої людину.

Самодопомога та самопрофілактика — невід'ємні складові концепції відповідального самолікування. Вони містять у собі також здоровіший спосіб життя, відмова від паління, помірне споживання алкоголю, правильне використання ліків.

У свою чергу, відповідальне самолікування — частина сучасної системи охорони здоров'я, спрямована на виховання в громадянах почуття відповідальності за своє здоров'я, їх освіта в цій сфері й надання медичних і фармацевтичних послуг, що дозволяють їм (громадянам) реалізувати право на самостійну охорону свого здоров'я. Відповідальне самолікування є об'єктивно існуючим первинною ланкою сучасної системи охорони здоров'я й не вимагає створення який - або спеціальної організації.

Об'єктивні причини розвитку концепції самолікування в сучасних умовах

I. Зменшення державної участі в питаннях охорони здоров'я населення у зв'язку зі значним подорожчанням системи охорони здоров'я.


  1. Успіхи в профілактиці й лікуванні захворювань приводять до збільшення тривалості життя. Більша частина населення досягає віку, коли превалюють хронічні захворювання. Збільшується частка людей похилого віку, що потребують підтримки, по відношенню до осіб працездатного віку. Люди похилого віку потребують більшого обсягу медичної допомоги. Прогрес в області медичної науки й розвиток медичної техніки значно розширили спектр медичних послуг і вартість їх надання.

  2. Зростання загальноосвітнього та загального рівня життя приводить до того, що люди бажають більше використовувати можливості в сфері медичних послуг, а також одержувати їх у найбільш комфортних умовах.

  3. Витрати на охорону здоров'я, що покриваються безпосередньо державою й системами соціального забезпечення, не можуть рости швидше, чим валовий національний продукт.

  4. У країнах Центральної й Східної Європи до цих причин додаються труднощі перехідного економічного періоду, перебудови економіки на ринкові рейки, зниження загальнонаціонального бюджету.

ІІ. Підвищення ролі пацієнтів у збереженні свого здоров'я.

  1. Зростання освітнього рівня підвищує число осіб, схильних до прийняття самостійних ( без допомоги лікаря) рішень відносно свого здоров'я.

  2. Поширення активної пропаганди здорового способу життя розглядає поліпшення стану здоров'я не тільки як результат допомоги лікаря й ліків, але також у тісному зв'язку з раціональним харчуванням, заняттям спортом, боротьбою зі шкідливими звичками, екологією й т.п.

  3. Значне збільшення номенклатури безрецептурних лікарських препаратів і їх активна реклама в засобах масової інформації підвищує можливості пацієнта лікуватися самостійно.

Фармацевтична наука та виробництво постійне надають у розпорядження лікарів і пацієнтів все нові й нові лікарські препарати. На сьогоднішній день на світовому фармацевтичному ринку представлене більш 350 тис. лікарських препаратів, з яких більш 20 тис. зареєстроване в Україні. Щорічно росте число лікарських препаратів на основі оригінальних субстанцій — від 20 до 30 інноваційних препаратів у рік. На етапі клінічних досліджень сьогодні перебувають більш 700 нових препаратів усіх терапевтичних груп, у тому числі 130 — для лікування ВІЧ, більш 120 — серцево-судинних захворювань, 30 — артритів, 25 — остеопорозу, 20 - цукрового діабету, депресії, астми, хвороби Альцгеймера, шизофренії, 10 - хвороби Паркінсона, епілепсії й неуважного склерозу, більш 300 - для лікування пухлин. Зростання виробництва лікарських препаратів тісно пов'язаний з ростом їх споживання, ілюстрацією чому є стійке зростання обсягу продажів ліків на провідних фармацевтичних ринках миру із прогнозованою тенденцією до 8% щорічно.

Глобальні зміни в сфері економіки, охорони здоров'я, фармації, інформаційних технологій і психології споживача привели до зміни взаємин нерозривно зв'язаних елементів у системі «лікар — хворої — провізор».

З одного боку, лікар, не встигаючи опановувати колосальним обсягом інформації, зв'язаним зі стрімким зростанням номенклатури ліків, проявляє надмірний «змушений» консерватизм у питаннях фармакотерапії. З іншого боку, досить грамотний, вимогливий до свого здоров'я, насичений відомостями про ліки з боку засобів масової інформації, що не має «зайвого» вільний часу пацієнт усе частіше звертається до фармацевта, минаючи лікаря. Ця ситуація докорінно міняє роль фармацевта, який починає займати ключову позицію в системі самолікування.

Самостійне лікування - це реальний спосіб Зменшення тягаря витрат, які несуть органі охорони здоров'я. Заощаджувати засобу, виділювані державою на охорону здоров'я, можна за рахунок помірної витрати засобів на самостійне лікування. У свою чергу, це спонукує уряд приділяти особливої увагу розумному й відповідальному застосуванню безрецептурних лікарських препаратів, що, як наслідок, висуває провізора на перший план національної системи охорони здоров'я.

З погляду органів охорони здоров'я, прийняття концепції самолікування не тільки задовольняє зростаюче бажання населення управляти своїм здоров'ям, але й збігається з необхідністю втримувати суспільні витрати на охорону здоров'я на розумному рівні.

Самолікування ні в якій мері не можна розглядати як альтернативу лікарського лікування. Більше того, воно повинне мати свої межі там, де картина хвороби і її причини не зрозумілі непрофесіоналові, а застосування ліків на свій страх і ризик може завдати шкоди.

Головна характеристика самолікування — відповідальність хворого за своє здоров'я. Основою відповідального підходу до самолікування, це наявність повної інформації. Людині необхідно гранично чітко роз'яснити, коли можна займатися самолікуванням, а коли необхідно звернутися до лікаря. Грань між цими випадками повинна бути чітко зрозуміла хворому. При наявності навіть самих незначних сумнівів краще орієнтувати пацієнта на візит до лікаря.

Зрозуміло, якщо хворому не вдається добитися усунення симптомів порушення здоров'я протягом двох, максимум трьох днів, шляхом самолікування, то звертання до лікаря строго обов'язково. Те ж саме слід зробити у випадку появи певних «загрозливих» симптомів. Інформацію про ці симптоми пацієнт може одержати в провізора в аптеці, здобуваючи ліків для самолікування.

Концепція відповідального самолікування визнає, що в окремих випадках навіть лікареві не завжди легко провести грань між серйозним і несерйозним захворюванням, тим більше що під маскою легких хвороб можуть ховатися важкі патологічні стани. Тому люди, що вибирають самолікування, повинні бути проінформовані, у яких випадках можна займатися самолікуванням, а в яких — звертатися до лікаря. Крім того, хворого необхідно інформувати про ефективні й безпечні безрецептурні засоби, які можуть бути використані для самолікування в тих або інших ситуаціях.

Безумовними позитивними моментами впровадження концепції самолікування в структуру охорони здоров'я є:


  • економія часу й засобів пацієнтів;

  • зменшення навантаження на лікувально-профілактичні установи й лікарів;

  • економія бюджетних коштів;

  • затребуваність охороною здоров'я фахівця нового покоління — клінічного провізора;

  • активне впровадження в практику аптечних установ фармацевтичної опіки;

  • збільшення прибутки аптечних установ;

  • активна участь лікарів у формуванні номенклатури ОТС-препаратів.

Разом з тим, як у будь-якого явища, у концепції самолікування існують негативні моменти, а саме: небезпека несвоєчасного звертання до лікаря й, як наслідок, — високий ризик ускладнення захворювань; високий ризик лікарських ускладнень.

Фармацевтична опіка — це комплексна програма взаємодії провізора й пацієнта, провізора й лікаря протягом усього періоду лікарської терапії, починаючи від моменту відпустки ліки до повного закінчення його дії. Вона повинна проводитися провізором у тісному співробітництві з іншими професіоналами охорони здоров'я (лікарями, медичними сестрами) і хворими.

Фармацевтична опіка має на увазі прийняття провізором відповідальності перед конкретним пацієнтом за результат лікування лікарськими препаратами.

У світлі вимог Належної аптечної практики (НАП) термін фармацевтична опіка ствердився як назва ідеології практики, що визначає хворого й суспільство як первинних користувачів діяльності фармацевта. Правомірно сказати, що належна аптечна практика є одним з найбільш ефективних шляхів здійснення фармацевтичної опіки.

Фармацевтична опіка має на увазі залучення провізора (фармацевта) разом з лікарем в активну діяльність по забезпеченню здоров'я й запобігання захворюваності населення. На провізора покладає обов'язок забезпечити хворого не тільки якісними ліками й виробами медичного призначення, але й сприяти їхньому раціональному використанню.

Основою для належної фармацевтичної опіки є професійні знання й досвід провізора, норми професійної фармацевтичної етики, відношення провізора до хворого, своїм обов'язків.

Для здійснення фармацевтичної опіки при відпуску безрецептурних препаратів в аптеці провізор повинен виконати ряд обов'язкових дій, передбачених вимогами GPP.

1. Правильно оцінити проблему пацієнта.

Коли пацієнт звертається за рекомендацією або просить відпустити йому не прописаний препарат, провізор повинен одержати інформацію, що дозволяє належним чином оцінити конкретну проблему зі здоров'ям у даного пацієнта. Для цього необхідно обов'язково з'ясувати, у кого виникла проблема (щоб мати можливість оцінити приналежність пацієнта до групи ризику й використовувати ці відомості при подальшому консультуванні), які симптоми, як давно триває нездужання, чи ухвалювалися які-небудь заходи, інші лікарські препарати.

Провізорові необхідно розв'язати, не чи зв'язані симптоми із серйозним розладом здоров'я; у такому випадку хворого слід направити до лікаря, щоб він негайно одержав його рекомендації.

При менш серйозній проблемі зі здоров'ям слід дати пораду, при цьому рекомендувати використання лікарських засобів необхідно тільки у випадку реальної потреби.

2. Забезпечити пацієнта безрецептурним лікарським засобом (засобами).

Провізор повинен максимально використовувати свої професійні знання й досвід при виборі безрецептурних лікарських засобів, враховуючи їх ефективність, безпека, якість і економічну доцільність.

При відпуску безрецептурного препарату забезпечити повну інформацію про дію препарату, способі його застосування ( як, коли, у яких дозах), тривалості лікування, можливих побічних ефектах, сполучуваності з іншими ліками і їжею.

3. Забезпечити пацієнтові подальше спостереження. Провізорові слід оцінити ефективність препарату за допомогою пацієнта.

Провізорові слід рекомендувати пацієнтові порадитися з лікарем, якщо симптоми не зникають через певний період.

Алгоритм дій провізора при здійсненні фармацевтичної опіки під час відпустки безрецептурних лікарських препаратів для симптоматичного лікування незначних порушень здоров'я

Відповідно до правил і рекомендаціями GPP для кожного симптому або нездужання, яке можна лікувати самостійно, існує окремо розроблений алгоритм, з яким в обов'язковому порядку повинен бути знаком провізор, що працює в аптеці. У цілому, дії провізора при здійсненні фармацевтичної опіки пацієнтів під час відпустки безрецептурних лікарських препаратів можуть бути представлені у вигляді наступних алгоритмів.

Встановити, для лікування якого саме симптому здобувається лікарський препарат

Визначити на підставі опитування пацієнта, не чи є даний симптом проявом захворювання, що вимагає обов'язкового втручання лікаря

Визначити фармакологічну (фармакотерапевтичну) групу препаратів для лікування даного симптому

Вибрати серед лікарських препаратів певної групи оптимальний препарат для даного хворого

Надати хворому належну інформацію про обраний препарат

Практичні функції провізора, які необхідні для здійснення опіки (методика збору лікарського анамнезу, розробка плану моніторингу побічної дії ЛЗ, профілактичні заходи щодо можливого прояву побічної дії та інше). Немаловажне значення при виборі препарату для конкретного пацієнта має лікарський анамнез — збір відомостей про попередню медикаментозну терапію. Збір лікарського анамнезу необхідний, тому що в ряді випадків лікарські препарати можуть бути причиною хвороби або викликати симптоми, що симулюють захворювання.

Алгоритм надання провізором належної інформації про лікарський препарат при здійсненні фармацевтичної опіки пацієнтів




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал