Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка5/18
Дата конвертації10.03.2017
Розмір4.84 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
6 категорій
тяжкості робіт. У додатку Г наведені показники, що характеризують ці категорії.
До першої категорії важкості відносяться будь-які види робіт, які виконуються в оптимальних умовах зовнішнього середовища. Тут трудове навантаження знаходиться у відповідності до фізіологічних можливостей людини і відповідає його здібностям і схильностям. Роботи, що відносяться до даної категорії тяжкості, найбільш сприятливі у фізіологічному відношенні й найбільш перспективні економічно. При такій мобілізації працездатності можлива висока продуктивність і ефективність усіх видів праці.
До другої категорії важкості відносяться такі роботи, в результаті виконання яких нормальний стан організму практично не змінюється. У кінці роботи при перемиканні діяльності у більшості виконавців не спостерігається погіршення досліджуваних показників у порівнянні з початковим рівнем. Звичайного відпочинку після роботи цілком достатньо для відновлення початкового рівня функцій даної категорії людей, стан здоров'я задовільний, професійні й виробничо обумовлені захворювання, як правило, не спостерігаються.
До третьої категорії важкості відносяться роботи, при виконанні яких в організмі людини через підвищене навантаження, або ж не цілком сприятливі умови праці, або при поєднанні того чи іншого формується початкова стадія прикордонного функціонального стану. Основною ознакою категорії є уповільнення фізіологічних функцій. Знижується
індивідуальна продуктивність праці, погіршуються техніко-економічні показники.
До четвертої категорії важкості відносяться роботи, при виконанні яких в організмі виконавця формується глибокий прикордонний функціональний стан. Основна ознака цього стану — розгальмовування.

Для цієї категорії характерне зменшення кількості й погіршення якості продукції, що випускається, а також нестійкість функцій. Підвищується рівень загальної захворюваності, з'являються виробничо обумовлені захворювання, зростає кількість і тяжкість виробничих травм, можуть виникати профзахворювання.
До п'ятої категорії важкості відносяться роботи, при виконанні яких в організмі людини формується патологічний функціональний стан.
Цей стан виникає в результаті надмірного навантаження, особливо, коли воно здійснюється в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах.
Характерною ознакою для віднесення роботи до цієї категорії важкості є поява парадоксальних і ультрапарадоксальних реакцій. Суть їх полягає у тому, що позитивні сигнали не сприймаються, втрачають стимулюючий вплив, а негативні, тобто заборонні, помилкові або небезпечні дії посилюються, що може викликати неправильні неадекватні поведінкові реакції: у одних випадках апатію, в інших — невмотивований гнів, агресивність. Може виникнути і невиправдане, не відповідне дійсному станові речей відчуття безпеки і благополуччя. У всіх таких випадках легко може бути пропущений сигнал, що попереджує про небезпеку, що призведе до аварій і нещасних випадків. У людей, що тривало виконують роботу п'ятої категорії тяжкості, з часом розвиваються хронічні виробничо обумовлені захворювання, а за наявності промислових шкідливих факторів і професійні хвороби.
До шостої категорії важкості відносяться роботи, при виконанні яких ознаки патологічного функціонального стану в організмі людини виразно з'являються порівняно рано, нерідко вже в першій половині робочого дня. Для цієї категорії тяжкості характерна найбільша кількість виробничо обумовлених і професійних захворювань, які виявляються рано і набувають важкого перебігу.

При визначенні
інтегрального
показника
враховуються біологічно значущі елементи умов праці, що викликають прикордонні та патологічні зміни і реакції організму працюючого.
Згідно з таблицею (додаток Д), кожен виробничий елемент умов праці Xi на робочому місці отримує бальну оцінку від 1 до 6, якщо він впливає на працівника на протязі всієї робочої зміни. У тих випадках, коли він впливає на працівника не повний робочий день, а лише частково, елемент оцінюється його тривалістю і визначається за діаграмами (додаток Е) з урахуванням часу їх впливу.
Інтегральну бальну оцінку важкості праці Ит на конкретному робочому місці можна визначити за такою формулою:
6
X
6
Х
X
10
И
оп
оп
т
, (2) де Х
оп
– елемент умов праці, який одержав найбільшу оцінку;
Х
середній бал всіх біологічно значущих елементів умов праці, крім визначаючого Хоп, що дорівнює
1)
(n
Χ
X
n
1
i
i
, (3) де
n
1
i
i
X
сума всіх біологічно значущих елементів, крім визначаючого Хоп; n кількість врахованих елементів умов праці.
Біологічно значущими елементами є елементи, які отримали бальну оцінку від 3 до 6 балів.
Якщо умови праці оцінюються тільки балами 1 і 2, то інтегральну оцінку важкості праці визначають за формулою

2
Х
1,6
Х
19,7
т
И
, (4) де
Х
- середній бал всіх елементів умов праці,
n
Χ
X
n
1
i
i
. (5)
У відповідності до інтегральної бальної оцінки важкості праці можна оцінити категорію умов праці (додаток Ж).
Інтегральний показник важкості праці дозволяє визначити вплив умов праці на працездатність людини. Для цього спочатку обчислюється
ступінь стомлення в умовних одиницях:
0,64
15,6
И
Y
Т
, (6) де 15,6 і 0,64 — коефіцієнти регресії.
Знаючи ступінь стомлення, можна визначити працездатність — величину, протилежну стомленню ( у відсотках):
Y
100
R
. (7)
Відповідно можна визначити, як змінилася працездатність при зміні важкості праці, і як це вплинуло на її продуктивність:
0,2
100
1
R
R
ΔW
1
2
, (8) де R
1
і R
2
— працездатність в умовних одиницях до і після впровадження заходів, що понизили важкість праці;
0,2 — емпіричний коефіцієнт, що показує ступінь впливу росту рівня працездатності на продуктивність праці.

Класифікація робіт з важкості, а також інтегральна оцінка важкості праці розраховані в залежності від середнього значення елементів умов праці на робочому місці для кожної категорії важкості праці, мають велике
практичне значення і повинні повсюдно використовуватися в оперативній роботі з охорони праці. При проведенні атестації робочих місць необхідно всебічно аналізувати стан умов праці як на окремих робочих місцях, так і в цілому чи по ділянках цехів, щоб розробити комплекс заходів.
При аналізі умов праці широко застосовується коефіцієнт умов праці. Коефіцієнт умов праці характеризує відповідність фактичних умов праці до нормативних. Не всі матеріально-виробничі елементи умов праці визначаються кількісною оцінкою. Тому при розрахунку коефіцієнта умов праці необхідно брати ті з них, які можна виразити визначеним числовим показником та для яких є нормативне значення. У числі таких елементів можуть бути освітленість, температура, вологість і запиленість повітря, шум, вібрація та ін. Коефіцієнт умов праці визначається як середнья геометрична величина показників, що характеризують умови праці, за такою формулою:
,
а
а
а
К
n
n
2
1
п
у.

(9) де а
1
, а
2
, ..., а
n
— індекс відхилення фактичних елементів праці від нормативних за відповідними показниками; n кількість показників, що характеризують елементи умов праці, за якими проводилися заміри.
Індекс відхилення фактичних умов праці від нормативних розраховується за формулою:

,
н
ф
У
У
а
(10) де У
ф
і У
н
— відповідно фактичне та нормативне значення показників елементів умов праці в існуючих одиницях виміру.
У тих випадках, коли перевищення фактичних показників у порівнянні з нормативними (шум, вібрація, наявність пилу та інших шкідливих речовин в повітряному середовищі) погіршує умови праці,
індекс відповідності до фактичних елементів умов праці нормативним визначається зворотним відношенням за формулою:
.
У
У
а
ф
н
(11)
Для виявлення фактичного стану умов на робочих місцях у розрахунок коефіцієнта умов праці включають тільки ті індекси відхилення фактичних елементів праці від нормативних, які не перевищують одиницю.
Ступінь відхилення коефіцієнта від одиниці характеризує відповідність умов праці нормативним вимогам і показує напрями раціональних заходів, що спрямовані на поліпшення цих умов.
Оцінка умов праці та розрахунок аналітичних показників дозволяє
обґрунтувати вибір заходів і засобів з охорони праці для усунення можливостей травмування працюючих, шкідливих впливів виробничого середовища й створення умов для високопродуктивної праці, а також оцінити їх ефективність.
1.6 Менеджмент охорони праці
1.6.1 Сутність сучасного менеджменту охорони праці

Існуючі системи управління охороною праці, традиційні методи дослідження, оцінки й удосконалення систем ―людина-машина‖ у галузіі безпеки праці сьогодні вичерпали свої можливості. З урахуванням постійного удосконалювання техніки і технологій, появи нових факторів і вимог до безпосередніх виконавців є необхідним пошук нових ефективних шляхів захисту людини і навколишнього середовища від шкідливих та небезпечних факторів.
Менеджмент охорони праці
система сучасних методів управління, яка включає встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівня стану системи шляхом цілеспрямованої дії на умови і фактори, що впливають на безпеку робіт на етапах проектування і виготовлення засобів виробництва, організації (підготовки) виробничих процесів, у ході виробничих процесів і після їхнього завершення в умовах нормального функціонування і надзвичайних ситуацій [56].
Менеджмент охорони праці – це нова якість в управлінні діяльністю з охорони праці. Відмінність менеджменту охорони праці від традиційних форм і методів управління полягає в наступному:
1 Системний підхід до вирішення проблем з охорони праці, який передбачає широкий спектр взаємозалежних дій, спрямованих на зниження виробничого ризику і підвищення безпеки персоналу, на зміщення акцентів на такі категорії діяльності, що забезпечують успішність функціонування
і формування позитивного
іміджу підприємства як надійного, професійно й екологічно безпечного партнера з високою організаційною культурою, якістю процесів праці і послуг.
2 Наявність багатоцільової політики, ключова ланка якої людина (узагальнено персонал підприємства), його ідеологія.
Складовими політики є:

- соціально-особистісна спрямованість діяльності;
- формування принципово нової ідеології відносини до власної безпеки і безпеки оточуючих;
- залучення персоналу в управлінські й організаційні процеси;
- мотивація і стимулювання позитивних дій персоналу, створення передумов для самомотивації;
- підвищення професійної компетентності й відповідальності організаторів підприємства за кінцеві результати діяльності;
- залучення психологічних ресурсів до вирішення завдань охорони праці.
3 Широке застосування стандартів підприємства як нормативно- правової бази управління і загальноорганізаційного забезпечення.
4 Ефективна система контролю за функціонуванням системи управління і діями персоналу при проведенні робіт.
5 Удосконалення управління і загальноорганізаційного забезпечення на основі міжнародних стандартів, теорії менеджменту і практики застосування систем управління якістю.
Усе це дозволяє, незважаючи на значний вплив факторів некерованого (випадкового) характеру, утримувати систему безпеки праці в керованому, стійкому стані й домагатися поліпшення її показників.
Розглянемо сутність і структуру сучасного менеджменту охорони праці. Виділяють кілька основних концептуальних принципів і
напрямків, на основі яких доцільно будувати управління охороною праці:
- соціальна й особова спрямованість форм і методів управління охороною праці, орієнтованих на формування нової ідеології мислення стосовно безпечної трудової діяльності;
- удосконалювання організації безпечного проведення робіт на всіх стадіях і етапах трудових і виробничих процесів (на етапі
технологічної підготовки, тобто до початку роботи, у процесі роботи і після її завершення);
- зміна стратегії забезпечення безпеки праці на основі переходу до управління виробничим (професійним) ризиком, поліпшення умов праці, доведення їх до нормативних вимог;
- цільова спрямованість політики з охорони праці, перехід від адміністративних до економічних методів управління на основі більш досконалого механізму регулювання і мотивації по всій ієрархічній вертикалі (від державного рівня до рівня підприємств), що забезпечує загальну зацікавленість у створенні умов для безпечного проведення робіт і дотримання мір безпеки;
- техніко-технологічне удосконалювання;
- удосконалювання професійної підготовки і професійного відбору з обліком психофізіологічних, особистісних якостей і факторів;
- формування відповідної нормативно-правової бази на державному (законодавчому), галузевому і виробничому рівнях;
- удосконалювання і підвищення ефективності системи контролю за дотриманням мір безпеки на всіх етапах виробництва, функціонуванням системи управління охороною праці, виконанням у встановлений термін організаційно-розпорядницьких документів і рішень;
- виділення необхідних (адекватних) фінансових ресурсів для реалізації цільових задач в області технічної, організаційної, соціальної політики, спрямованих на профілактику травматизму, професійних захворювань і аварій.
При проектуванні СУОП необхідно керуватися такими основними принципами системного підходу:
- розробка СУОП повинна починатися з виявлення і постановки цілей і підцілей управління для всіх ієрархічних рівнів;

- СУОП варто розглядати як складну, частіше трьохрівневу систему. Для кожного з цих рівнів повинні бути визначені відповідні функції і задачі, чітко позначені повноваження, відповідальність суб'єктів і об'єктів управління;
- СУОП повинна охоплювати всі стадії виробничо-трудових процесів і інтервали функціонування в часі;
- система повинна забезпечувати єдність і взаємозв’язаність основних умов, необхідних для її функціонування: техніко-технологічних, економічних, організаційних, інформаційних, соціальних;
- управління повинне здійснюватися за функціями, на єдиній нормативно-правовій і інформаційній базі;
- СУОП повинна розроблятися з урахуванням існуючої структури, форм і методів управління і стати частиною системного управління виробництвом, спрямованого на підвищення його ефективності.
Охорона праці як категорія управління є складною соціально- виробничою системою, до складу якої входять: люди (як суб'єкт і об'єкт управління, фактор і об'єкт ризику), виробниче середовище, соціальне середовище, умови праці (робоче місце), діяльність з охорони праці. З урахуванням цього, охорона праці може розглядатися як процес, спрямований на забезпечення безпеки людини. Цей процес може бути представлений у вигляді "чорного ящику", на вході якого ініціюючі й організаційні міри, що реалізують управлінські рішення. Процес піддається зовнішньому впливу (порушення правил безпеки, інші об'єктивно існуючі небезпечні й шкідливі виробничі фактори) і здійснюється в умовах контролю за його функціонуванням та діями персоналу. Вихідні параметри процесу характеризуються відповідними аналітичними й оціночними показниками: абсолютні й відносні значення частоти і важкості травматизму, економічна ефективність профілактичних
мір та ін. Після діагностичної оцінки аналітична інформація надходить до керуючого органу , який на базі наданої інформації починає коригувальні дії.
Типова схема управління процесами передбачає такий алгоритм
дій:
- проектування, планування й організація конкретного процесу відповідно до цільових задач, які виражені у вигляді технологій, методів, документації, а також виділення необхідних матеріальних і фінансових ресурсів;
- вимір, оцінка, контроль параметрів і аналіз стану процесу;
- прийняття оперативних керуючих рішень і коригувальних впливів по раціоналізації процесу, забезпеченню його стійкого функціонування на основі аналітичної інформації, що надійшла, з обліком вихідних цільових задач.
У системі управління охороною праці підприємства можна виділити три ієрархічних рівні:
- верхній
рівень управління, до якого входить вищий управлінський персонал, що реалізує загальні функції управління, приймає керуючі рішення і здійснює контроль за їх виконанням;
- середній
рівень
інженерного
й
організаційного
забезпечення, що включає керівників служб і підрозділів, інженерний персонал і фахівців, які приймають інженерні рішення і здійснюють комплекс організаційних мір, спрямованих на виконання управлінських рішень, що координують і контролюють роботу персоналу нижнього рівня. Організаційні й інженерні рішення реалізуються у відповідності зі спеціальними функціями управління
(загальноорганізаційного забезпечення).

- нижній рівень виконання, на якому реалізуються організаційні міри, інженерні рішення, здійснюються виробничо-технологічні і трудові операції виконавським персоналом, які адекватні регламентованим вимогам і розв'язуваним цільовим задачам.
Ціль управління є необхідним атрибутом будь-якої системи управління. Загальна цільова задача управління охороною праці полягає в тому, щоб забезпечити надійне і стійке функціонування системи, яке забезпечує мінімально можливі рівні травматизму і профзахворювань.
Крім загальної мети управління можуть бути сформульовані цілі для кожного структурного підрозділу. Таким чином утворюється ціла система цілей. Досягнення поставлених цілей забезпечується виконанням конкретних задач усіма функціональними елементами системи на всіх стадіях життєвого циклу керованого об'єкта.
Структура задач кожного з рівнів полягає в наступному:
- рівень управління установлення заданого стану системи на визначеному часовому інтервалі;
- рівень інженерний і організаційний забезпечення заданого стану системи;
- рівень виконання підтримка досягнутого стану.
Функції управління. Ініціюючі впливи органа управління на керовані об'єкти здійснюються за допомогою реалізації визначених функцій, які спрямовані на вирішення конкретних задач, що випливають з аналізу інформації про стан охорони праці на робочих місцях, виробничих ділянках і в цехах, у цілому на підприємстві. У рамках системного підходу управління охороною праці передбачає реалізацію близько 20 різних функцій і цільових задач, які виконуються відповідними відділами (службами) чи підрозділами. Розподіл функцій управління між службами є специфічним для кожного конкретного підприємства. Воно
залежить від масштабів і характеру виробництва, складу підрозділів і
інших особливостей.
Методи
управління характеризуються сукупністю цілеспрямованих впливів органів управління на об'єкт управління, це є способи вирішення поставлених задач. У залежності від принципів і способів розрізняють: цільове управління (управління за результатами), управління ризиком, ситуаційне управління, індикативне та ін.
Керуючий вплив (регулювання) з метою реалізації прийнятих рішень за окремими задачами і функціями управління охороною праці здійснюються за допомогою різних мір (заходів). До них відносяться:
- адміністративні (організаційно-розпорядницькі, дисциплінарні);
- соціально-психологічні;
- мотиваційні (економічні, моральні, матеріальні й інші стимули);
- комбіновані.
Вибір того чи іншого методу залежить від розв'язуваних задач.
Політику з охорони праці варто будувати, виходячи з того, що головну небезпеку на всіх етапах створює людина в результаті здійснення неправильних (небезпечних) дій, пов'язаних з його психофізіологічними й особистісними особливостями. Це значить, що система управління безпекою не може обійтися без вивчення й обліку
соціально-психологічних факторів. Соціально-психологічні методи управління спрямовані на вирішення задач, які пов'язані зі створенням у колективах підприємства гарного морально-психологічного клімату; з вихованням у кожному робочому почуття високої відповідальності за дотримання трудової і технологічної дисципліни; зі створенням комфортних умов праці, культури виробничих процесів та ін.

1.6.2 Управління ризиком


Аналіз ризику (ризик-аналіз) як метод управління безпекою повинен бути частиною системного підходу при реалізації політики з охорони праці. Він не знайшов ще широкого практичного застосування з двох причин: через відсутність відповідної методології оцінки ступеня ризику, а також психологічної і професійної неготовності фахівців. У світовій практиці методика оцінки й аналізу ризику досить широко застосовується, наприклад на виробництвах і об'єктах Великобританії,
Бельгії, Данії, Норвегії, Голландії [56].
Стосовно охорони праці поняття ризику включає широке коло різних можливих несприятливих подій: ризик аварії чи великої несправності, ризик матеріальної відповідальності, ризик цільовий і безліч інших ризиків, які прямо чи побічно створюють небезпеку для життя і здоров'я людини.
Основним критерієм оцінки ефективності роботи з управління безпекою повинна бути фактична величина ризику, якого зазнають працівники на своїх робочих місцях. Цей показник повинен постійно оцінюватися та зіставлятися з нормативно визначеним припустимим рівнем ризику. Ризик визначається сполученням серйозності небезпеки та ймовірності її виникнення, тобто добуток ступеня небезпеки на
імовірність її виникнення.
Небезпека може оцінюватися трьома ступенями:
- незначна (чи малозначна);
- значна;
- критична (екстремальна, неприпустима).
Імовірність нанесення шкоди може бути оцінена трьома категоріями: низька, середня і висока ймовірність.

Процес практичного застосування аналізу ризику включає три
складових фази : виявлення небезпеки, оцінка її величини, протидія небезпеці.
Задача аналізу ризику полягає в тому, щоб представити об'єктивну інформацію про стан системи керівникам, які приймають рішення у відношенні контрольованого об'єкта. При цьому основні акценти повинні бути розставлені на тих ризиках, що становлять найбільшу небезпеку. Ризики, що можуть спричинити серйозні наслідкі, хоча і не часто, повинні розглядатися як пріоритетні в порівнянні з ризиками, що спричиняють незначний збиток. Проте і їх не можна
ігнорувати. Одним із джерел одержання інформації є аналіз порушень вимог безпеки, що виявляються виконавським персоналом. Ефективна політика запобігання виробничого травматизму повинна включати вивчення всіх небезпечних ситуацій, що послужили поштовхом до виникнення нещасних випадків чи аварійних подій, як основи для розробки системи контролю, профілактичних мір і оцінки ступеня небезпеки виробництва.
В останні роки розвивається новий напрямок у науці про безпеку


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал