Науковi записки



Скачати 67.05 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації25.12.2016
Розмір67.05 Kb.


НАУКОВI ЗАПИСКИ
Серія: філологічні науки
Випуск 89(3)
3
МОВНІ СИСТЕМИ: ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА
ФУНКЦІОНУВАННЯ В ПОЛІЕТНІЧНОМУ І В
ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СЕМАНТИКИ

СИСТЕМНІСТЬ У ЛЕКСИЦІ
Ніна ІЩЕНКО (Київ, Україна)
У статті розглядається проблема дослідження системності лексики німецької мови. Простежено
системні семантичні зв’язки лексичних одиниць німецької мови, представлені на рівні парадигматики і
синтагматики.
The problem of German language system analysis is considered in the paper. Different semantic relations of
lexical units represented on the level of paradigmatics and syntagmatics are investigated.
Мова являє собою універсальний засіб спілкування і уся сукупність мовних елементів, увесь устрій мови пристосований для цього. Системність, поліфункціональність, варіативність мови і слова як її основної одиниці визнані їх фундаментальними якостями .
Для лексичного складу як одного зі складових мови характерні всі названі фундаментальні властивості. Лексичний склад постійно і безперервно розвивається, вдосконалюється, має своє минуле, сучасне і майбутнє, і цей розвиток є детермінованим як загальними властивостями мови, так і якісною специфікою слова. Під лексичним складом ми розуміємо багатоаспектну ієрархічно структуровану систему з певними закономірностями своєї організації, функціонування і розвитку, яка охоплює стабільні, сталі, нові елементи, що асимілюються, виявляючи ознаки постійного руху і оновлення.
В лексичному складі мови, з одного боку, відображається все багатство і розмаїття предметів, явищ реальної дійсності, а з іншого, всі семантичні процеси, які здійснюються в системі мови, зумовлені мовними законами, підпорядковуються певній мовній кваліфікації.
Розвиток окремих слів як елементів лексичного складу, їх взаємовідношення і взаємодія з
іншими словами, їх можливість утворювати нові слова, без сумніву ведуть до розширення і збагачення словникового складу.
Актуальність статті полягає у системно-семасіологічному підході до дослідження словникового складу лексичної системи мови і слова, який визначає необхідність вивчати лексичну систему і слово як її елемент з точки зору внутрішніх закономірностей і розглянути семантичні зв'язки в площині найбільш суттєвих і загальних типів відношень, що формують систему мови в цілому. Вивчення окремих семантичних відношень як форм реалізації загальних відношень дозволяє по-новому розкрити їх природу, виявити їх місце в лексико- семантичній системі мови.
Предметом дослідження є системно-семасіологічний аспект мови, пов'язаний з характеристикою внутрішньої семантичної структури мови.
Наукова новизна статті полягає у визнанні системного характеру лексики і у підтвердженні того, що словниковий склад підпорядковується системної інтерпретації.
В динаміці лексичного складу відображаються багаточисельні, структурні, лексико- семантичні процеси, в результаті яких лексичний склад збагачується новими словами, що функціонують в системі мови автономно або паралельно з вже існуючими для певного поняття словами, в контексті або поза контекстом.
Розвиток слова і словникового складу, динаміка їх росту йде в таких напрямках:
 внутрішній семантичний розвиток слів як структурних елементів, що позначається семантичною деривацією;

Випуск 89(3)
Серія: філологічні науки


НАУКОВI ЗАПИСКИ
4
 розвиток слів за структурно-формальними ознаками, тобто за їх словотвірною структурою, що призводить до словотвірної деривації;
 виникнення і розвиток семантичних відношень між словами на основі різних формально-семантичних опозиціях експлікує парадигматичні зв'язки;
 визначення комбінаторної здатності лексичних одиниць, тобто їх потенційну можливість лінійного сполучення в мовленнєвому потоці.
Поява в словниковому складі лексичних інновацій внутрішньомовного походження пояснюється впливом семантичних і словотвірних процесів, які пов'язані не тільки з кількісним ростом словникового складу, але й з його якісним розвитком, є потужними чинниками динаміки словникового складу. В процесі семантичної деривації, тобто динаміки семантичної внутрішньої структури слова, з'являються нові номінації, нові значення для найменування вже знайомих понять. Як результат словотвірної деривації, утворюються слова за словотвірними моделями, спираючись в процесі створення нових слів на існуючі в системі мови елементи, використовуючи внутрішні ресурси лексичної системи. Словотворчі форманти і словотвірні моделі, характеризуючись власне семантичними ознаками, широко використовуються для створення нових конкретних найменувань, беручи участь у словотвірних актах і виконуючи номінативні функції.
Сучасний рівень розвитку лексикологічної науки передбачає вивчення питань системної організації словникового складу та слова, не самого по собі, айв усіх його зв'язках і відношеннях. Аналіз змістової сторони слова, його лексичного значення, компонентів останнього, які беруть участь в організації певних відношень між словами у системі мови, функцій слова у мові, і вживання у мовленні є можливим тільки у контексті системних відношень, які роблять цей аналіз достатньо об'єктивним і науково обґрунтованим. В сучасних дослідженнях семантики слова виділяються загальні, інтегральні елементи значення, що об'єднують слова в різні групи і класи, та відмінні, диференційні семантичні ознаки, які визначають співвідношення слів у межах того чи іншого класу, групи, які підкреслюють індивідуальний характер лексичного значення слова. Інтегральні і диференційні ознаки не є постійними, вони змінюють один одного. Диференційна ознака може стати інтегральною, а інтегральна ознака може стати диференційною, у разі широкого об'єднання слів.
Суттєвим моментом у розумінні структури семантичних відношень, які складаються в різних поєднаннях слів, є роз'ясненням основних різновидів семантичних відношень. Подібні різновиди в лінгвістичній літературі звичайно кваліфікуються як опозиції, що свідчать: про еквівалентність або тотожність, ця опозиція називається нульовою або тотожною; про включення, що позначається привативною або родовидовою опозицією; про пересічення або еквіполентну опозицію; про неспівпадання або диз'юнктивну опозицію [1: 46-47].
Відношення семантичної тотожності спостерігається у випадках дублювання і стилістичної синонімії, семантичні відношення включення або гіпонімія з'являються, якщо слово має загальне значення або родове поняття, а інше – видове поняття. Близькими за характером є відношення частини – цілого або меронімія. Відношення пересічення, при наявності загального і відмінного в значенні слів, що належать до одиниць одного рівня узагальнення, представлені синонімами.
Характер семантичних ознак і тих відношень, які складаються в лексичних об'єднаннях, визначають тип групи і класу слів. Кожна одиниця лексичної системи включається в певні семантичні поля на підставі змістової схожості і певних асоціацій з іншими одиницями.
Лексика як система являє собою безліч таких полів, одиниці яких не тільки взаємопов'язані між собою, але й взаємодіють між словами – поняттями інших полів.
Тому одним з найважливіших проявів системності лексики є принципова можливість послідовно описати словниковий склад шляхом перерозподілу його одиниць за семантичними полями, класами слів зі спільним значенням. Увесь словниковий склад поділяється на великі класи слів, потім на підкласи, на лексико-семантичні групи, такі як: для позначення спорідненості, переміщення, передачі, створення, руйнування, позначення кольору та ін. Одиниці лексики, що розподілені за такими групами, можуть бути


НАУКОВI ЗАПИСКИ
Серія: філологічні науки
Випуск 89(3)
5 протиставлені один одному. Така систематизація ґрунтується на послідовному включенні одиниць більш низького рівня в класи одиниць більш ієрархічно виконаного рівня.
Інший прояв системності лексики полягає у широко представлених в ній відношень полісемії, синонімії, антонімії, конверсії, словотвірної деривації. Мінімальні лексичні одиниці з однаковими звуковими оболонками групуються в багатозначні слова – своєрідні мікросистеми, в утворенні яких полягають певні закономірності.
Семантичні відношення між словами певної групи називаються парадигматичними, вони належать плану синхронії і вказують на те, як побудована лексична система мови. Системні відношення пов'язані також з функціональними особливостями слова.
Слово використовується для побудови мовлення за законами смислового або семантичного узгодження, за якими слово вступає в певні смислові і синтаксичні відношення, що називаються синтагматичними. Цей тип системних відношень спирається на різницю лексико-семантичної і синтаксичної сполучуваності слова, на можливі зміни кола його сполучуваності, які диктуються контекстом, творчим наміром автора мовлення, на валентні здатності слова. Вивчення синтагматичних відношень є важливим й для аналізу такого явища як багатозначність, тому що лексико-семантична і синтаксична сполучуваність слова служить критерієм для розмежування значень та відтінків значень слова.
Відомо, що значущість кожної мовної одиниці визначається її парадигматичними і синтагматичними зв'язками, які формують системні відношення у мові. Разом з цим дійсно справедлива думка Д.Н. Шмельова, який запровадив поняття трьох вимірів лексики – парадигматику, синтагматику і епідигматику [3: 50–52]. Усі три типи зв'язків знаходяться у певному співвідношенні один до одного, що підтверджується формуванням нових лексичних одиниць (слів та значень слів). На структуру мовного знаку впливають усі вказані виміри матеріально-ідеального та суб'єктивного характеру. Синтагматичні зв'язки – це лінійне, тобто горизонтальне поєднання слова з іншими словами синтагматичного ланцюжка.
Парадигматичні відношення стосуються вертикальних системних відношень слів поза процесом мовлення, вони мають між собою спільні ознаки, які асоціюють у пам'яті так, що із них утворюються угрупування (парадигми, лексико-семантичні групи, семантико- функціональні поля тощо), всередині яких складаються досить різні відношення. Іншими словами, синтагматика і парадигматика описують розміщення денотатів у просторі, а третій вимір – епідигматика – розглядає внутрішньо-структурні інтегративні відношення в системі значень полісеманта, або відношення, пов'язані між дериваційно зумовленими елементами одного значення, що відображають референти дійсності. Внутрішньо-лексемні семантичні відношення ґрунтуються на дериваційній вмотивованості і є епідигматичними.
Поняття епідигматики, тобто формально семантичних зв'язків у лексиці, обґрунтовує функціонально-семантичну наповненість цього виміру лексики, що дозволяє розглядати це поняття не як частковий випадок парадигматики, а як експліцитну парадигматику, яка передбачає утворення одного слова або значення від іншого, і визначити функції слова «бути дериватором» і «бути дериватом». А це позначає релевантність між спорідненими звуками і порідненими поняттями. Епідигматичний фактор системності лексики відображає генетичні
(споріднені) зв'язки слів, усталені в їх морфемній структурі, і формує гнізда споріднених
(однокореневих) слів.
Динаміка в лексиці призводить до утворення нових слів, і епідигматика часто виступає причиною лексичних інновацій. Так, різні асоціації, різні контексти можуть призвести до змін як внутрішніх, так і зовнішніх мотиваційних відношень. Наприклад: platzen
Platz platzieren enthaupten
Haupt behaupten
Словотвірна функція епідигматики проявляється в процесах породження контекстів, в яких виникають семантико-синтаксичні позиції, що потребують вживання нових слів. В епідигматичних відношеннях есплікується єдність дериваційних і мотиваційних відношень, а

Випуск 89(3)
Серія: філологічні науки


НАУКОВI ЗАПИСКИ
6 й використання морфемно-мотиваційного плану слів сприяє накопиченню їх дериваційного потенціалу.
Між одиницями лексичної системи існує ще один вид відношень, який органічно пов'язаний з вищеназваними системними відношеннями. Це – відношення варіативності, в яких проявляється відсутність строгого ізоморфізму між планом змісту і планом вираження у мовній системі, в цілому, і в кожній одиниці, зокрема. В слові як в знаковій одиниці перш за все діє закон довільності зв’язку, сформульований Ф. де Соссюром [2: 114–116]: форма слова
(лексема) і його значення (семема) органічно пов'язані одне з одним, але цей зв'язок умовний, хоча і соціально закріплений.
Довільність зв'язку між формальною і змістовою сторонами слів має свої наслідки: можливість зміни слів в одному із планів змісту або вираження при незмінності іншого.
Слово може під дією звукових законів змінити свою звукову оболонку, але значення при цьому залишається тим самим. І навпаки, у слові може змінитися значення при збереженні незмінності форми. Так, дієслово bestehen в результаті функціонування розширило своє значення, його морфемна структура залишилась тією ж самою, але нові значення дієслова bestehen диференціюються від основного семантичними і граматичними ознаками, наприклад: похідні значення керуються прийменниками: bestehen aus і bestehen in;
Більш важливим для лексичної системи внаслідок довільності знаку є те, що у системі мови існує широка можливість співвіднесеності однієї лексеми (одиниці плану вираження) з декількома семемами (одиницями плану змісту), і, навпаки, одне і теж значення може бути виражене декількома лексемами.
Ці дві можливості виражають суттєвість відношення варіантності і основні форми її реалізації. Такими універсальними для мови формами варіантних відношень є багатозначність і синонімія. Багатозначність проявляється на лексичному рівні в тому, що одна лексема може бути пов'язана відношеннями семантичного варіювання з декількома семемами, представленими її окремими значеннями. Семантичне варіювання релевантне полісемії. Другий тип варіантних відношень – синонімія – може бути названа лексичним варіюванням, тому що інваріантним є значення, а варіантними – лексеми, здатні його виражати.
Два вказаних види варіантних відношень в лексиці, протиставлені один одному, з одного боку, і органічно пов'язані, з іншого. Семантичний аналіз слова забезпечується дериваційними або епідигматичними відношеннями. Дериваційні відношення проявляються у словотворчих зв'язках слова, які можуть виникати як при словотворчій, так і при семантичній деривації, коли кожне нове значення пов'язане з вже існуючим через певні асоціації і передбачається ними.
Отже, входячи в лексико-семантичну систему, кожний її елемент займає в ній певне місце, протиставляючись іншим подібним і сполучаючись у тексті з певним колом слів. Це місце у системі визначається для кожної одиниці семантичними властивостями останньої.
Лексичні одиниці виявляють більш тісні, глибокі і різноманітні зв'язки з контекстом, а й тому більш рухливі і варіативні за своїм змістом.

БІБЛІОГРАФІЯ
1.
Кузнецова Э.В. Лексикология русcкого языка. – М.: Высшая школа, 1982. – С. 46-47.
2.
Ф. де Соссюр. Курс общей лингвистики. – Екатеринбург: Изд-во Уральского университета,1999. – С. 114-116.
3.
Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики. – М., 1973. – С. 50-55.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Ніна Іщенко – доктор філологічних наук, професор кафедри теорії, практики і перекладу факультету лінгвістики національного технічного університету України «КПІ».
Наукові інтереси: лексикологія, функціональна стилістика, текстологія, прагматика.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал