Н. Г. Сидяченко «білою повінню стояли гречки»



Скачати 40.63 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації06.03.2017
Розмір40.63 Kb.

Н. Г. СИДЯЧЕНКО
«БІЛОЮ ПОВІННЮ СТОЯЛИ ГРЕЧКИ»
(Індивідуально-авторські епітети М. Стельмаха)
Індивідуальні епітети — це ті ознаки художньої мови, за якими одразу пізнається авторський стиль, стиль майстра. Такими є і епітети Михайла Стельмаха, зокрема в романі «Чотири броди». Письменник, знаходячи свої неповторні художні означення, іде шляхом не новим, шляхом давно второваним нашим народом-митцем, який, художньо осмислюючи дійсність, створював поетичні образи на основі порівняння неживих предметів з істотами, тварин із людьми, людей із тваринами, рослинами, речами. Шляхом, яким ішов ще автор «Слова о полку Ігоревім», що біг «сірим вовком по степу» і ширяв «сизим орлом під небесами».
Граматична будова української мови дає змогу вибирати різні форми для вираження художніх означень-епітетів. Поряд із прикметниковими епітетами М. Стельмах широко використовує означення у формі орудного відмінка, словосполучення з родовим відмінком
іменника, які також несуть у собі зміст художнього означення, різні форми прислівника.
О. О. Потебня вказував, що змістом епітета є порівняння, тобто порівняння лежить в основі кожного художнього означення. Для стилю М. Стельмаха характерні насамперед конструкції з орудним порівняльним, який виконує роль образних засобів — епітетів. За граматичною функцією орудний відмінок є прислівником, що означує дієслово. Влучні, яскраві епітети відтворюють навколишній світ із його найрізноманітнішими реаліями: це рослини, тварини, знаряддя праці, предмети побуту, одягу, явища природи.
Розгляньмо приклади відіменникових прислівників, що називають птахів: «За мить він
(Миколка) птахом забився в дужих руках поліцаїв»; «Данилові ворота кигикають чайкою»;
«Медсестра чайкою влетіла в оселю». Тільки контекст розкриває зміст епітета чайкою — це або звуковий образ, коли скрип воріт порівнюється із чаїним голосом, або зорова картина, коли прихід медсестри порівнюється із летом чайки. Ще приклади, побудовані на зорових і слухових асоціаціях: «Рогиня сичем вбрав голову в плечі»; «Віджартовувалась Оксана і
лебідкою проходила...»; «У двері знову дятлом забили чиїсь пальці»; «цинік... загелготів би
гусаком», «голубом забуркотів парубчак».
Найбільше в романі «Чотири броди» епітетів, утворених на основі асоціацій із тваринами.
Так, скажімо, стан переляку М. Стельмах передає: «страх... їжаком заворушився у чубі»; душевний стан переживання характеризує так: «в серце гадюкою вповзає недобре передчуття». Замість стилістично нейтрального «рука міцно учепилася» — з’являється образ
«[рука] вже кліщем учепилася в Данила»; зміст думки «обманом та лестощами обдурювати людей» — образно передається так: «[торгаш] в’юном вививається та вихитується між людьми». Значно складніші образи виникають тоді, коли епітети підсилюються прикметниками: «Миколка знов підбитим пташенятком погуцикав на луг». Коли б хода хлопчика порівнювалася із ходою пташеняти, виникав би образ пестливий, приємно- емоційний. Але означення підбите (пташенятко) викликає співчуття, жаль. Або ще:
«божевільними метеликами навколо дула зафахкотів огонь». Метеликами зафахкотів огонь
образ легкий, приємний. Божевільними метеликами — образ зловісний, не випадково пов’язаний із зброєю. Отже, прикметники звужують, конкретизують значення епітетів- прислівників.
Цікаві форми вибирає письменник для змалювання портретів. Переважають при цьому асоціації з рослинами, наприклад: грушкою ніс, гичкою чуприна, глипнув синьоцвітом.
Народжене українським фольклором порівняння дівчини із тополею продовжує своє життя в епітетах Стельмаха: тут і «польова царівна, погойдуючись тополькою, підійшла», і
«тополькою затремтіла дівчина». Ця сама форма характерна й для образних назв, які асоціюються з побутовими реаліями: черевиком ніс, мітлами вуса; вії — млинками.
Споконвічно білі хати нашого села автор «Чотирьох бродів» порівнює з підсніжниками:
«Біля татарського броду за якихось пару тижнів зацвіла підсніжником нова хата-білянка»;
«А коло броду на долонях бережків підсніжниками зійшли хати-білянки».

Серед епітетів, що виникли як асоціації з побутовими поняттями, є такі, що наближаються до загальновживаних означень типу: «спокій ножами полоснув середину
Данила»; «лантухом повалився»; «поплавком пішов у воду»; а є й індивідуальні, авторські, пор.: «м’язи, що горнятами ворушились на руках»; «кроквою стає на землю»; «веретеном
закрутилася тітка»; «молотом гупнуло єдине слово».
Емоційний лад фольклорної мови відчувається у виборі письменником зменшено- пестливих форм іменників, що називають побутові реалії: снопиком (спокійним снопиком
засинав біленький вузлик); вузликом (на крижині упертим вузликом стояв її Миколка);
грудочками (жовтими грудочками падали і підіймалися курчата).
Семантика назв природних явищ так само входить у художні означення М. Стельмаха:
«віхолою кружляла в танці»; «[дівоча врода] блисне, мов роса, і туманцем зійде»; «зіркою
розцвіла біла лілея»; «вівсяник місяцем сяє». Особливо багато індивідуальних епітетів, побудованих на назвах водної стихії у всіх її проявах: вода, струмок, повінь, піна, хвиля і под.: «наспівно струмком жебонить дівочий голосок»; «осінньою водою гусли його очі»;
«білою повінню стояли гречки»; «слова крижаною хвилею обдали Магазаника»; «щось
крижиною тенькнуло всередині».
Стилю М. Стельмаха властиві метафоричні епітети, викликані порівнянням неживого з живим: «дідом покректує мороз»; «мішки, що нічліжанами полягали навкруг мучника»;
«туман... сивим дідом бреде на долину»; «катом стоїть страх».
Є в романі М. Стельмаха цікавий за значенням і формою образ: «А час ішов: весною —
сіячем, улітку — косарем, восени — молотником, узимку — мірошником». Він створений рядом метафоричних епітетів орудного порівняльного, утворених від іменників, що позначають професію. Те, що час іде, давно відомо — це так звана затерта мовна метафора.
Але як типово по-стельмахівськи оживлюється ця хода часу у персоніфікації, в образах сіяча, косаря, молотника, мірошника — в образі трудівника-селянина із його круговертю сільськогосподарських робіт, що змінюють одна одну відповідно до зміни пір року.
Художні означення в романі «Чотири броди» виражаються прислівниковими формами типу: в’юнко, журавлино, причмелено, чижикувато, цапки; а також префіксальними утвореннями на зразок: по-гадючи шипів, по-чаїному підіймалися, no-заячи пригнувся, по-
лелечачи підвелася, no-котячи скрадається, по-горобиному цвірінчить (говорить).
У творі письменника ціла палітра прикметників-епітетів. Вони вживаються часто при змалюванні зовнішності персонажів: «посміхнувся жаб’ячим ротом Ксянда»; «волоокий
Біленко допитливо поглянув на Чигирина»; «підсміюється Мирон, підсміюються і горбкуваті щоки, між якими, мов у засідці, причаївся лисячий ніс»; «Чи ти, може, Мирославу Григорівну виманюєш своїми баранячими пачісками»; «поцінував Данила совиними очима». Присвійні прикметники жаб’ячий, лисячий, баранячі, совині в таких контекстах стають якісними.
Епітет лисячий (ніс), та ще й підсилений метафорою «причаївся, мов у засідці», створює гумористичний ефект. Складний прикметник волоокий — називає подібність за розміром і формою. В інших наведених епітетах асоціація з поняттями тваринного світу викликає негативний ефект. А ось які портрети вимальовуються на основі прикметників рослинної семантики: капустяна або бруквоподібна голова; квасолисті ніздрі; фіалкові очі.
Характерологічне значення мають відносні прикметники, утворені від іменників, що позначають речі домашнього вжитку, страви, наприклад: лемехуватий агроном, лопатиста
іржава рука, відеркове копито, мискуватими очима, жорнувате обличчя, холодцюватими
очицями, коржасті щоки.
Прикметники із суфіксами оцінної семантики -уват-, -ист- найчастіше використовуються
М. Стельмахом для передачі характеру, вдачі персонажів: «журавлистий, неквапний, мов добра година, Лаврін Гримич»; «Ярослав ...прийшов із видруватим Семеном Магазаником»;
«Де ж у цього підсвинкуватого дідька набралося стільки добра?»; «[Магазаник] оглянув покупця ...хитреньким чижикуватим поглядом».
Прикметникові епітети в стислій формі передають ускладнені образи, власне, деякі з них
є метонімією, наприклад: «А десь же є і степові кринички, і степові озеречка, і чаїний жаль
над ними». Замість чаїний жалібний крик, вжито чаїний жаль — це приклад метонімічного стягнення.
Традиційними для українського села є вишневі садки, і тому у романі часто зустрічаємо словосполучення із прикметником вишневий: вишневий сон, заметіль вишневого цвіту,
вишневі хвильки, вишнева вода. Такі абстрактні поняття, як щастя і смуток, письменник позначує теж словами рослинної семантики, пор. піднесене «полиновий смуток давнини» й
іронічне «щастячко вербове».
Через весь роман проходить образ-символ калинового вітру, утворений також на рослинних асоціаціях. Калиновий вітер стукає у шибку рідного дому; калиною паленіє дівчина, соромлячись; калиновий хміль мають коси коханої; калиновий вітер життя протиставляється чорному вітрові смерті. «Як гарно: калиновий вітер у світі, вітер добра,
краси, надій», — говорить один із героїв роману. Епітет калиновий, спираючись на фольклорну традицію, широко вживається в сучасній українській мові. У М. Стельмаха він набуває нових відтінків значення, стає символом нового життя, нової України.
До художніх означень належать також вислови з родовим відмінком іменника, які фактично є перехідним явищем між епітетом і власне метафорою. Серед них найбільше у романі іменників — назв побутових предметів: черпак долоні, заволохачена лопата руки, оброшені хустини вишень, масний млинець картуза; а також назв рослин: постарілі бобини
зубів, зелені кислички очей, вересневі блавати далини, хистка зернина вогню.
Індивідуальний авторський епітет М. Стельмаха є органічним продовженням епітета фольклорного, народного. Водночас він цілком оригінальний, неповторний і за змістом, і за граматичною формою.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал