Методичні рекомендації до проведення практичних занять та виконання практичних завдань з навчальної дисципліни «Спецкурс з основ укладання галузевих глосаріїв»



Pdf просмотр
Сторінка4/4
Дата конвертації09.05.2017
Розмір0.56 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4



50
Еквівалентність.
За ознакою кількості описаних у словнику мов розрізняють словники одномовні й перекладні.
Основним змістом перекладної лексикографії є опис мовних одиниць однієї мови за допомогою іншої (інших). Перекладна лексикографія покликана встановлювати еквівалентні відношення між елементами різних мов.
Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу й перекладу дуже значна. У сучасному перекладознавстві можна знайти три основних підходи до визначення поняття «еквівалент»:

Деякі означення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу.

Другий підхід у вирішенні проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі знайти в змісті оригіналу якусь інваріативну частину, збереження якої необхідне і достатнє для досягнення еквівалентності перекладу. Іншими словами, якщо переклад може виконати одну й ту ж функцію чи описує ту ж саму реальність, то він еквівалентний.

Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним. Сутність його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, у чому має бути спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велику кількість реально виконаних перекладів з їх оригіналами і подивитися, на чому ґрунтується їхня еквівалентність.
Із філософської точки зору еквівалентність будь-яких об’єктів означає
їхню рівність у будь-якому відношенні. Однак принципової рівності об’єктів в усіх відношеннях не буває.
Еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути досить різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох чинників: від майстерності перекладача, від

51 особливостей мов і культур, що зіставляються, епохи створення оригіналу й перекладу, способу перекладу, характеру перекладних текстів тощо.
У більш загальному значенні під еквівалентністю розуміють щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь. Певно, ця менша семантична категоричність слова «еквівалентність» і зробила його кращим у сучасному перекладознавстві.
Під еквівалентністю у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної й функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі й перекладі. Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу та перекладу — це насамперед спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не лише на розум, але і на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу.
Таке трактування еквівалентності відбиває повноту й багаторівність цього поняття, пов'язаного з семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими та іншими характеристиками.
Причому всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі, але ступінь їхньої реалізації буде різний залежно від тексту, умов і способу перекладу.
Головне в будь-якому перекладі — це передача змістової інформації тексту. Одне з пріоритетних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу й перекладу дуже значна.
Варто розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що допускається через різницю мов, на яких створені ці тексти, і перекладацьку еквівалентність – реальну змістову близькість текстів оригіналу й перекладу, що досягається перекладачем у процесі перекладу. Межею перекладацької

52 еквівалентності є максимально можливий (лінгвістичний) ступінь збереження змісту оригіналу при перекладі, але в кожному окремому перекладі змістова близькість до оригіналу певною мірою й різними способами наближується до максимального.
Різниця в системах вихідної мови (ВМ) і перекладацької мови (ПМ) й особливостей створення текстів кожною з цих мов різною мірою може обмежувати можливість повного збереження в перекладі змісту оригіналу.
Тому перекладацька еквівалентність може ґрунтуватися на збереженні (й відповідно втраті) елементів змісту, що містяться в оригіналі. Залежно від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, розрізняються різні рівні (типи) еквівалентності. На будь- якому рівні еквівалентності переклад може забезпечувати міжмовну комунікацію.
Види перекладацької еквівалентності

Характеристика 5-ти видів еквівалентності:
1) Еквівалентність перекладу першого типу полягає в збереженні лише тієї частини змісту оригіналу, що складає мету комунікації:

Maybe there is some chemistry between us that dоеsn't mix.

Буває, що люди не сходяться характерами.

That's a pretty thing to say.

Посоромився б!
2) У другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу й перекладу не лише передає однакову мету комунікації, але й відображує одну й ту ж позамовну ситуацію.

Не answered the telephone.

Він зняв трубку.

You are not fit to be in a boat.

Тебе не можна пускати в човен.
3) У випадку третього типу еквівалентності зберігаються три частини змісту оригіналу: мета комунікації, вказівка на ситуацію та спосіб її опису.

53

London saw a cold winter last year.

Торік зима в Лондоні була холодною.

That will not be good for you.

Це може для вас погано скінчитися.
4) При четвертому типі еквівалентності окрім мети комунікації, вказівки на одну й ту ж ситуацію й спосіб її опису, зберігається і частина значення синтаксичних структур вихідного тексту.

Open flew the gate and came in the coach.

Ворота розгорнули навстіж, і карета вже була в дворі.

Him I have never seen.

Я його ніколи й в очі не бачив.
5) При п'ятому типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу й перекладу, що може існувати між текстами у різних мовах.

The house was sold for 10 thousand dollars.

Будинок було продано за 10 тисяч доларів.
Навчальна лексикографія – це теорія і практика укладання словників для тих, хто вивчає мову як іноземну.
Методичні вимоги визначають спрямованість навчального словника на вивчення мови, використання її на певному етапі і для визначеної форми навчання.
Навчальну лексикографію описують у п’яти аспектах, що й складають її зміст: 1.Навчальні словники. 2. Лексичні мінімуми. 3. Лінгвостатистичні дослідження, результатом яких є частотні словники. 4. Навчальні посібники з лексики лексикографічного типу, сюди можна додати і велику кількість розмовників для іноземних слухачів. 5. Підручники.
Отже, можемо підсумувати, що навчальна лексикографія – це лінгвометодична дисципліна, змістом якої є теоретичні й практичні аспекти опису лексики з навчальною метою.

54
Навчальним словником називається лексикографічний твір будь-якого
жанру і обсягу, спеціально призначений для надання допомоги при вивченні
іноземної мови. Ознакою навчального словника виступає його навчальне спрямування. Тому ті, хто займається практикою укладання навчальних словників повинні мати чітке уявлення про тих, кому адресується словник,
їхню мотивацію у вивченні мови. Важливо також уявляти динаміку розвитку
їхніх мовних навичок, а також комунікативні потреби.
Основне завдання навчальної лексикографії – лексикографічне забезпечення вивчення мови, як іноземної, так і рідної. Звідси випливає необхідність а) узгодження даних навчального словника з вимогами програми певного періоду вивчення мови і щодо тематики, і щодо кількості слів для засвоєння; б) точна орієнтація на адресата (учня чи студента); в) урахування етапу вивчення мови; г) урахування вікових особливостей адресата; ґ) урахування мети, з якою вивчається мова (володіння розмовною мовою, вироблення навичок перекладу, розуміння фахової літератури тощо).
Отже, навчальні словники – це словники короткі, вузького призначення, добре структуровані, прості за будовою, щоб забезпечити ефективність
їхнього використання учнями чи студентами, які не набули ще міцних навичок користування словником.
Разом із тим, щоб дійсно забезпечити навчальний процес, навчальний словник повинен виконувати цілу низку завдань. Він повинен слугувати основою укладання підручників, надавати їх авторам інформацію про те, яка саме лексика призначена для активного, а яка – для пасивного засвоєння.
Навчальний словник повинен містити інформацію, здатну забезпечити засвоєння і форми слова, і його семантики, правильне вживання його у мовленні, уникнення помилок, що виникають унаслідок впливу рідної мови, доцільний вибір граматичних форм слова тощо.
Цілком очевидно, що виконати ці завдання один навчальний словник не в змозі. Тому слід створювати низку навчальних словників різного обсягу

55 й призначення для кожного типу навчальних закладів на різних етапах вивчення мови, для кожної спеціальності майбутніх користувачів.
Перш за все слід укласти навчальні словники-мінімуми, призначені для початківців. Їх укладання починається з відбору лексичного мінімуму, в який входить як активна, так і пасивна лексика. Доцільно укласти три таких словники за етапами вивчення мови (початковий, середній, високий), побудованих концентрично. Перший із них має містити близько 2 тис. статей, другий – біля 5 тис., третій – 8-10 тис. При цьому збільшується не лише кількість слів, а й кількість значень багатьох із них, кількість словосполучень й ілюстративних речень. У словниках для другого і третього етапу доцільно надати методичні коментарі щодо правильного вживання слів. Принципи укладання таких словників: реєстр словника включає невелику кількість слів і рекомендації щодо послідовності їх вивчення; словникова стаття – коротка, добре структурована, прозора, показує характерні для реєстрового слова конструкції та його лексичну сполучуваність; приклади словосполучень включають лише реєстрові слова; доцільним є включення ілюстративних додатків.
Тезаурус. Л.В. Щерба уживав термін «тезаурус» в його першому споконвічному значенні – «скарбниця», збірка усіх слів мови. По відношенню до розглянутого типу словників він користувався терміном
«ідеологічний», характеризуючи словники цього типу за їх властивостями, що, насамперед, відрізняє їх від звичайних, тобто тлумачних словників. У теоретичному відношенні тезаурус має невичерпну значущість оскільки структурує уявлення людей про світ.
Під словниками тезаурусного типу ми розуміємо такий словник, в якому представлені ключові лексичні одиниці певної предметної галузі разом
із їхніми взаємозв’язками: синонімія, родові та видові відношення, асоціативні зв’язки, що класифікуються в узагальнених схемах, за допомогою яких користувач може скласти структуру предметного змісту в

56 різних видах мовленнєвої діяльності, виражати різноманітні семантичні відношення, розвивати думку за певною логічною схемою. Лексикон тезаурусного типу слід розглядати як спосіб організації, введення й закріплення змістової структури знань окремої галузі у вигляді системи лексичних засобів із їхніми взаємозв’язками і відношеннями.
Вітчизняний лексикограф І. Гетьман тлумачить поняття тезаурус, що втілює в своїй семантиці систему загальновживаних слів, термінів, крилатих висловів та інших одиниць, у яких реалізовано наукову й повсякденну картину світу.
Характерною й разом з тим відмінною рисою тезаурусів є те, що слова в них розміщені не за алфавітним порядком, а на основі логіко-філософської класифікації предметів і явищ дійсності.
К. Марелло виділяє три види тезаурусів:
1) кумулятивні (групують слова без визначення їхніх значень);
2) дефінітивні (тлумачать кожну лексичну одиницю, групи слів);
3) дво- та багатомовні тезауруси для подорожуючих.
Словники, що створені за алфавітним принципом, руйнують семантичні зв’язки між словами й їхніми контекстами, у тезаурусах збережено семантичні зв’язки між одиницями мови. Головна мета тезауруса
– подати правильне слово для концепту в необхідному контексті. Концепт відображує категоріальні й ціннісні характеристики знань про певні фрагменти світу. Саме концепти й є основними носіями змісту, що актуалізуються за допомогою мовних одиниць, і виникають в процесі когнітивної діяльності людини.
Створення докладного галузевого тезауруса – це значна за обсягом робота, що вимагає багато часу і залучення широкого кола фахівців. Тезаурус має вигляд словника, в якому в певному порядку розташовані терміни і зафіксовані зв'язки між ними. Як правило, тезаурус складається з алфавітного
і систематичного покажчика. Алфавітний покажчик містить алфавітний перелік дескрипторних статей. Систематичний покажчик служить для

57 розкриття, обліку та контролю парадигматичних відносин між дескрипторами. Для кожного інформаційно-пошукового дескриптора повинні бути знайдені відповідні родові та видові дескриптори.
Тезаурус фактично визначає семантику мови (національної мови, мови конкретної науки чи формалізованої мови для автоматизованої системи управління).
Тезаурус представляє лексичний інструмент інформаційно- пошукових систем. Він складається з контрольованого, але змінюваного словника термінів, між якими існують змістові зв'язки. Такий словник, вичерпно покриває певну специфічну галузь знань і поєднує перелік дескрипторів і недескрипторів (допоміжних термінів). Центральне місце у будь-якому тезаурусі займає його систематична частина, що є алфавітно впорядкованим переліком дескрипторів (тобто основних понять із відповідними до них визначеннями) та ключових слів (також є різновидом основних понять, позбавлених самостійної «дескрипторної» статті, оскільки пов'язані з ними слова входять до включаючого їх дескриптору). Ключові слова є так званими нитками, що об’єднують внутрішню структуру тезаурусу.
У повному обсязі тезаурус складається з чотирьох частин – систематичної, класифікаційної, алфавітного покажчика термінів, пермутаційного покажчика термінів (дескрипторів).

Електр нний словн ик
комп'ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані
словникові
статті, що дозволяють здійснювати швидкий пошук необхідних слів, часто з урахуванням морфологічних форм і з можливістю пошуку поєднань слів (прикладів уживання), а також із можливістю зміни напряму перекладу (наприклад, українсько-англійський або англійсько-український). Також дуже цікавим фактом є й те, що через більш ранні розробки електронних словників, ніж аналогічних систем машинного перекладу, зараз надано ширший вибір електронних словників
(від простих – об'єднаних лише у програмній оболонці, до кількох

58 спеціалізованих тематичних словників – наприклад lingvo). Користувач обирає той чи той продукт відповідно до фінансових можливостей, умов праці, до виконання і показників свого власного IQ.
Електронні словники мають різні завдання, із чого й випливає їх розподіл на типи:
1) словники, що виконують лише одну функцію (наприклад:
«тлумачний словник Даля он-лайн»);
2) словники, що можуть виконувати багато функцій (наприклад: «abby lingvo»).
Також часто виникають ситуації, коли постає питання щодо вирішення проблем неповноти словників за допомогою комп'ютерних програм. Для вирішенням цього питання є кілька відомих способів:

залучення більшої кількості працівників до наповнення словників;

надання можливості користувачам самостійно поповнювати і редагувати словники;

імпорт даних з уже існуючих словників (зокрема з відсканованих копій паперових словників, за допомогою інструментів розпізнавання).
Наприклад, online-перекладачі й словники google після невдалого пошуку слова чи словосполучення пропонують запровадити свій варіант перекладу (тлумачення) і зберегти його. Енциклопедія wikipedia працює за таким же принципом.
Як користуватися словником
Структура словника
Словник (макроструктура) включає: а) вступну частину, що складається з двох наукових статей та інструкції «Як користуватися словником»; б) список умовних скорочень; в) основну частину, в якій семантизуються відібрані безеквівалентні та фонові одиниці; г) тексти для читання; г) список використаної літератури.

59
Реєстрове слово розташовується у словнику за алфавітом і подається великими літерами. У загальний алфавітний список включаються також усі синонімічні назви реєстрового слова з посиланням на відповідну словникову статтю, наприклад:
СЛОБОЖАНЩИН¦А див. Слобідська Україна.
Побудова словникової статті (мікроструктура словника)
Словникова стаття включає: а) реєстрову одиницю та її граматичну характеристику; б) супровідні мовні відомості; в) семантизацію реєстрової одиниці.
Граматична характеристика
Усі реєстрові одиниці є іменниками або номінативними словосполученнями.
Реєстрові одиниці подаються у початковій формі з зазначенням місця наголосу: називний відмінок однини або називний відмінок множини, якщо реєстрові одиниці не мають форми однини.
Якщо реєстрова одиниця є змінним словом, то змінна частина відділяється вертикальною рискою, наприклад:
УКРАЇН¦А…
ВОЛИН¦Ь…
Після цього зазначається форма родового відмінка однини і рід ( ч., ж., с.), наприклад:
УКРАЇН¦А, -и, ж.
Якщо слово незмінне, то воно вводиться до словника з позначкою незм.
Іменники, що вживаються лише у множині, супроводжуються поміткою мн., наприклад:
КРУТ¦И, мн.
Якщо реєстрова одиниця є номінативне словосполучення, граматичну характеристику подаємо до всіх змінних слів, наприклад:
СЛОБІДСЬК¦А УКРАЇН¦А , -ої -и, ж.

60
Якщо у словосполученні змінюється лише форма стрижневого слова, то його словоформу в родовому відмінку подаємо повністю, наприклад:
ДІВЧИН¦А З ВІДРАМИ, дівчини, ж.
Вказівка лише на форму родового відмінка при реєстровій одиниці означає, що форми інших відмінків творяться за регулярними моделями і зі збереженням місця наголосу. Якщо є відхилення від регулярного творення відмінкових форм (зміна наголосу, чергування голосних, приголосних звуків, поява вставних звуків тощо), тоді подаються ті форми, що відображують усю парадигму словозміни, наприклад:
ЧЕРНІГ¦ІВ, -ова, ч.
Супровідні мовні відомості
Лексичні синоніми до реєстрових одиниць подаються після граматичної характеристики в круглих дужках жирним курсивом, наприклад:
СЛОБІДСЬК¦А УКРАЇН¦А , -ої -и, ж. (Слобожанщина).
Варіанти основної назви вводяться в текст словникової статті й виділяються світлим курсивом.
Кореневоспоріднені слова подаємо з нового рядка зі спеціальною позначкою * (зірочка) жирним шрифтом, наприклад:
*Волинець ( ж. волинянка ), волиняка розм., волинський.
Стилістично обмежені варіанти позначаємо поміткою розм., яку ставимо відразу після відповідного слова або словосполучення.
Семантизація реєстрової одиниці
Семантизація містить: а) тлумачення змісту поняття; б) пояснення лексичного фону реєстрового слова.
Тлумачення поняття реєстрової одиниці подається з нового рядка без абзацу після кореневоспоріднених слів. Воно принципово не відрізняється від традиційних пояснень у тлумачних словниках української мови, наприклад:
УКРАЇН¦А, -и, ж.

61
* Українець ( ж. українка ), український, по-українськи.
Найбільша за територією європейська держава, яка відновила свою
незалежність 24 серпня 1991 року.
Тлумачення інших значень реєстрової одиниці є допоміжним і переважним чином пов’зане з відображенням характеру багатозначного слова.
Тлумачення може містити також енциклопедичні відомості.
Сполуки термінів тлумачаться з урахуванням визначень, що подає спеціальна наукова література, словники термінів.
Пояснення лексичного фону служить для того, щоб донести до читача
інформацію, що в українців асоціюється з явищем, позначеним реєстровою одиницею. Серед цих відомостей виділяють: а) коло загальновідомих знань про явище / предмет, що назване реєстровою одиницею; б) деякі енциклопедичні відомості, що засвоюються в процесі пізнання національної культури; в) емоційно-асоціативний комплекс, пов’язаний з реєтровою одиницею.
Жирним шрифтом у тексті словникової статті виділяємо слова і словосполучення, що використовуються для семантизації реєстрової одиниці й належать до безеквівалентної чи фонової лексики (у дужках може бути подано мінімальне пояснення цих лексем).
Останній абзац словникової статті містить матеріал, що відображає тематико-ситуативні зв’язки реєстрового слова та ілюструє його вживання в контексті. Із позначкою ** (дві зірочки) вводяться у структуру словникової статті стійкі вирази ( фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови, усталені лексичні словосполучення ), наприклад:
** Язик до Києва доведе.
Словосполучення, що містять постійні епітети, з якими вживається реєстрове слово, подаються з позначкою *** (три зірочки), наприклад:
*** Галицький лицар, княжий Галич.

62
Уривки пісень, віршів, художніх творів подаються в кінці словникової статті з позначкою *** * ( чотири зірочки ), наприклад:
**** Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало

63

Понятійний словник-мінімум
Активний словник - основна, з погляду вживаності, частина лексики, що постійно й вільно функціонує в різних сферах суспільного життя і складається, насамперед, із загальновживаної лексики та нейтральної лексики, а, також, із менш уживаних одиниць (термінів, професіоналізмів, неологізмів, відроджуваних застарілих слів тощо), наявних у повсякденному спілкуванні. У лексикографії — тип словника, завданням якого є не просто пояснення слів або їх переклад, а допомога в активному користуванні певною мовою, в активному відтворенні її лексики відповідно до її граматики, фонетики й стилістики.
Акцентологічні словники – це словники, у яких подано нормативне наголошування слів.
Акцентуація – наголошення окремих елементів у слові чи фразі.
Алфавіт – сукупність літер, прийнятих у писемності певної мови і розміщених в усталеному порядку; азбука, абетка.
Антропонім – власна назва: ім’я особове, ім’я по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім.
Арго – мова вузької соціальної чи професійної групи, створювана з метою мовного відокремлення; відзначається наявністю слів, незрозумілих для сторонніх.
Буква – письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови; літера.
Власних назв словник – словник або список, складений, як правило, окремо для різних категорій власних назв-антропонімів, топонімів тощо з лінгвістичними та екстралінгвістичними поясненнями.

64
Вокабула
окреме слово як предмет лексикології і лексикографії; окреме
іншомовне слово з перекладом рідною мовою; заголовок словникової статті.
Кожна вокабула має свою статтю, а всі статті розташовані в суворому алфавітному порядку.
Глосарій – словник вузькоспеціалізованих термінів у певній галузі знань із тлумаченням,
іноді перекладом іншою мовою, коментарями та прикладами. Глосарій — список понять в специфічній галузі знань з їх визначеннями.
Граматичне значення – додане до лексичного значення слова абстрактне значення, що виражає його відношення до груп або класів слів. Бувають морфологічні (в іменниках – рід, число, відмінок, відміна …) і синтаксичні
(головні й другорядні члени речення) граматичні значення.
Дефініція – логічне визначення поняття, встановлення змісту поняття, його відмінних ознак.
Діалектний словник – словник, в якому подана лексика територіальних діалектів, її значення і слововживання.
Електронні словники дають змогу зберігати в пам’яті значний обсяг матеріалу, швидко знаходити потрібну інформацію й подавати її на екрані в зручному для користувача вигляді.
Енциклопедичні словники – в концентрованому вигляді описують предмети, явища, події з найрізноманітніших галузей (економічної, історичної, фізичної, біологічної, хімічної тощо), розповідають про видатних діячів
історії, науки, культури, а, отже, пояснюють і загальні, і власні назви, окрім цього, для повноти опису подають схеми, таблиці, карти, діаграми, малюнки, репродукції, фото тощо. Об’єктом його опису є поняття, за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні).

65
Етимологічний словник – словник, що містить основні відомості про етимологію слів однієї мови чи групи або сім’ї споріднених слів.
Етимологія – походження та історія розвитку слова чи морфеми.
Значення – суттєва категорія, що практично реалізується в дефініції й тлумаченні в цілому.
Інверсійний словник, або зворотний словник, – словник, у якому слова роміщуюються за алфавітом у зворотному, оберненому порядку, тобто за кінцевими літерами.
Інверсія – заміна звичайного прямого чи зворотного порядку у реченні на стилістично маркований.
Іншомовних слів словник – словник, у якому подається пояснення слів
іншомовного походження.
Іншомовні слова – слова з інших мов, які, на відміну від запозичених слів, не засвоєні повністю мовою, що їх запозичила.
Історичний словник – один із різновидів тлумачного словника, в якому пояснюються слова певної історичної доби за даними писемних пам’яток, наводяться ілюстрації.
Конкорданс — особливий тип словника, в якому кожне слово або поняття розташовані в алфавітному порядку з мінімальним контекстом і всіма випадками вживання у цьому тексті, список слововживань з посиланнями до всіх контекстів. Конкорданс інколи визначають як словник сполучуваності мовних одиниць, словник контекстів або словопокажчик з контекстом.
Корелят – (від ко... і лат. relatus – віднесений) співвідносні звуки мови, що фонологічно відрізняються дзвінкістю й глухістю (б – п), твердістю і м’якістю (стіл – стиль) і т. д.; фонеми, які чергуються і з якими пов’язане морфологічне розрізнення слів (носити – ношу).

66
Лексика – сукупність слів, словниковий склад мови в цілому або її діалекту.
Лексикографічний портрет, під яким розуміється вичерпна і не збиточна характеристика властивостей конкретної лексеми у рамках інтегрального опису мови.
Лексикографічним типом називається група лексем із рядом співпадаючих властивостей, до яких застосовуються одні й ті ж граматичні, семантичні, прагматичні, просодичні, комунікативні, сумісні й інші правила мови.
Лексикографія – словникарство – розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їхніх теоретичних засад.
Лексикографування – філологічна діяльність, що має за мету створення словників. Словниковий опис мовних одиниць.
Лексична одиниця – слово як предмет опису в словнику.
Лексичний вхід, який також називають вокабула або лема – найперша зона словникової статті. Часто у лемі вказується наголос. Графічно лексичний вхід позначається напівжирним шрифтом. Через це у жаргоні лексикографів і редакторів ця зона іноді називається «чорним словом».
Лематизація – зведення усіх можливих словоформ даного слова до однієї основної.
Макроструктура словника – сукупність компонентів, завдяки яким читач чи користувач, у тому числі й недосвідчений, може достатньо легко знайти в словнику необхідну інформацію.
Мікроструктура словника – складові словникової статті разом із лексичним входом.
Мови письменника словник – словник, що подає лексико-фразеологічний склад творів певного письменника.

67
Морфемний словник – словник, що описує морфеми мови переважно шляхом виділення їх у складі слова.
Морфема – елементарна, мінімальна одиниця мови, формально неподільна в межах одного слова, але подільна за семантикою.
Нормативний словник – це словник, який фіксує те, що визнається правильним, відповідним нормі, і не включає у себе того, що вважається лежачим за межами цієї норми.
Омонімів словники реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням.
Ономастичні словники є цікавим джерелом інформації про власні імена й прізвища.
Ономастика – розділ мовознавства, що вивчає власні назви, їх будову, функціонування, розвиток і походження.
Орфографічний словник – словник, в якому в алфавітному порядку подано перелік нормативного написання слів та їхніх окремих форм відповідно до чинного правопису.
Орфоепічний словник – словник, у якому зафіксовані норми літературної вимови біля кожного з реєстрових слів, поданих в алфавітному порядку.
Параметром у лексикографії називають спосіб лексикографічної
інтерпретації певного структурного елемента чи функціонального явища мови й їхніх екстралінгвістичних відповідностей. Параметр – це мінімальна одиниця мовної інформації.
Паронімів словник розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням.

68
Перекладний словник – словник, у якому до реєстрових слів однієї мови додаються відповідники іншою мовою, тобто заголовні слова вихідної мови перекладаються лексичними засобами.
Прикладна лінгвістика – розділ мовознавства, що вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці.
Прикладне мовознавство – або прикладна лінгвістика – напрям у мовознавстві, що опрацьовує методи розв’язання практичних завдань, пов’язаних із використанням мови, і зорієнтований на задоволення суспільних потреб.
Ремарка – спеціальна позначка у словнику, що містить граматичну, стилістичну або іншу характеристику слова.
Семантика – значення мовної одиниці.
Синонімів словник – словник, що подає ряди синонімів, переважно за алфавітним порядком їхніх домінант.
Система словників – комплекс словникових творів, створених на основі загальних принципів опису лексичних одиниць, із загальною теоретичною базою і методичною спрямованістю.
Скорочень словники подають складноскорочені слова й абревіатури, розшифровують їх, вказують на граматичні ознаки роду та числа, подають відмінкові закінчення при змінних формах.
Сленг – варіант професійної мови, слова та вирази, що використовуються в спілкуванні людей різних вікових груп, професій, соціальних прошарків.
Словник – довідкове зібрання у вигляді книги (тепер і в електронному варіанті) слів, а також інших мовних одиниць з інформацією про значення, вживання, будову, походження тощо чи з перекладом їх на іншу мову
(лінгвістичні С.) або про поняття та предмети, що ними позначаються
(енциклопедичні С).

69
Словник антонімів – словник, у якому наводяться антонімічні пари, показано залежність встановлення антонімічних зв’язків від контексту.
Словникова стаття передбачає наявність ряду лексикографічних параметрів: тлумачення слова, наведення його синонімів та антонімів, граматичної та стилістичної характеристики, ілюстрації його вживання в мові, фразеологічні одиниці з цим словом тощо.
Словник скорочень – словник, у якому розшифровуються найбільш уживані абревіатури, що використовуються в мові.
Словники-довідники з культури мови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми літературної мови, адже подають проблемні випадки слововживання. Деякі з них мають форму посібника, оскільки вміщують широкі коментарі, наукові й науково-популярні статті.
Словникове гніздо – така словникова стаття, в якій поєднується декілька лем
із загальною початковою частиною. Використання словникових гнізд (інакше
– гніздування) – це лексикографічний прийом, який дозволяє значно заощадити простір словника без збитку для інтересів користувача.
Словотвірна система мови – сукупність словотвірних одиниць в їхніх взаємозв’язках.
Словотворчий словник – словник, що подає слова в їхньому морфемному поділі й фіксує словотвірну будову слова.
Стилістична позначка – лексикографічна позначка, що показує сферу стилістичного вживання мовної одиниці.
Таксон – це будь-яка сукупність слів, словосполучень, об’єднаних за загальною семантичною основою, наприклад, загальною темою.
Термінологічний словник – різновид лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі (чи кількох галузей) знань.

70
Термінологія – сукупність термінів, що обслуговують певну сферу знань, пов’язаних із системою понять: мистецтво, техніку, виробництво тощо.
Термін – слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки.
Тлумачний словник – словник, який пояснює, тлумачить значення слів, показує сферу їхнього використання, подає граматичні, акцентуаційні, правописні, стилістичні характеристики слів, фіксує стійкі сполучення слів.
Топонім – власна назва будь-якого географічного об’єкта.
Універсальний словник – це недосяжний ідеал, оскільки створити словник, що зміг би відобразити усю різноманітність і змінність лексичної системи мови, навряд чи можливо.
Фразеологічний словник – словник, що подає фразеологічні одиниці в алфавітному порядку або за темами.
Частотний словник – словник, в якому кожна одиниця реєстру характеризується числом, що вказує на кількість її вживань (частоту) в обстежених текстах.

71
Орієнтовна тематика рефератів, розробка презентацій та
теми виступів із доповідями
1. Лексикографія як наукова дисципліна: стан та перспективи розвитку.
2.Розвиток англійської та американської лексикографії.
3. Розвиток лексикографії в Україні.
4. Українська лексикографія ХХІ століття.
5. Словник як засіб вираження культури народу.
6. Основні принципи лексикографування.
7. Етапи створення словника.
8. Термінографія в Україні.
9. Перекладна, учбова та термінографічна лексикографія.
10. Автоматизація лексикографічної праці.
11. Проблеми сучасної теорії термінографії.
12. Термінографія і стандарти.
13. Завдання комп'ютерної лексикографії на сучасному етапі.
14. Електронні словники та системи машинного перекладу.
15. Досягнення української комп’ютерної лексикографії.
16. Роль інформаційно-комп’ютерних технологій в лексикографії.
17. Основні проблеми сучасної теорії термінографії, її функції.
18. Стандарти і стандартизація термінології.
19. Традиційна та комп’ютерна лексикографія: зіставний аспект.
20. Типи перекладацької еквівалентності.
21. Роль тезаурусів та аналогічних словників у навчальному процесі.
22. Лексикографія: наука чи мистецтво.
23. Можливості й перспективи електронних словників.
24. Перспективи створення багатомовних словників.
25. Навчальна термінографія.
26. Наївні картини світи різних народів.
27. Тезаурус мови і лінгвістичне конструювання.

72

Навчальне видання




ІВАНОВА
Оксана Вікторівна







Спецкурс з основ укладання галузевих глосаріїв:
методичні рекомендації для проведення практичних занять
для студентів спеціальності «Філологія»
Друкується в авторській редакції











Формат 60x90/16 Наклад 50 пр. Ум.др.арк. 4,5 зам. №
Видавець і виготовлювач ТОВ «ЦП «КОМПРИНТ»
01103, Київ, вул. Предславинська, 28
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єкта видавничої справи ДК № 4131 від 04.08.2011 р.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал