Методичні рекомендації до проведення практичних занять та виконання практичних завдань з навчальної дисципліни «Спецкурс з основ укладання галузевих глосаріїв»



Pdf просмотр
Сторінка3/4
Дата конвертації09.05.2017
Розмір0.56 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4
Середньовіччя
Після поразки азійських племен Україна була розподілена на значну кількість князівств, що протягом XIV ст. були приєднані до міцніших сусідів.
Деякі князівства дісталися Польщі, інші Литві та східні області були поневолені Московською державою. Український народ у цей час перебував

35 під соціальним, релігійним та культурно-національним гнітом. Боротьба народу проти цього гноблення та феодалізму відображувалася в рукописних і друкованих книгах. Окрім церковнослов’янської мови, почала формуватися проста мова українського народу, а саме тому виникали словнички незрозумілих слів
із відповідниками в українській мові.
Більших успіхів було досягнуто протягом ХVI - XVII ст., коли з’явилися двомовні перекладні словники, граматики – перші друковані праці.
Возз’єднання з Росією наприкінці XVII ст. сприяло підвищенню освіти, культури, мови тощо. Протягом XVII та XVIII ст. вийшло декілька лексикографічних праць, орієнтованих на просту мову, але ця мова у кінці
XVIII ст. занепала та у зв’язку з цим більше таких словників не з’явилося.

Лексикографічна практика періоду нової літературної мови
Від кінця XVIII ст. розпочався новий етап у розвитку лексикографії, який був також зумовлений важливою подією в історії України – приєднанням правобережних українських земель до Росії.
Словникарська робота зосередилася на нову українську літературну мову. Лексикографічна практика приділяла увагу збору щонайбільшої кількості української лексики. На підставі виниклих реєстрів були укладені перші українсько-російські словники. Також було утворено перший повний український словник. Пізніше, у 30-ті роки ХІХ ст. лексикографічна робота поширилася також на західну Україну. Там, у зв’язку з географічною позицією, орієнтувалися на німецько-українські та польсько-українські роботи. Підсумовуючи, можна про цей період говорити, як про продуктивний та визначний етап у формуванні української лексикографії.
Подальший розвиток української лексикографії знову пов’язаний із політичними та соціальними умовами тієї доби. Україна з середини ХІХ ст. до 1917 р. знаходилася під гнобленням царизму. Розвиток української культури і науки було припинено, навіть якщо й виникали словники українською мовою, то часто не було можливості їх випускати.


36
Українська

лексикографія пожовтневого періоду

Після Жовтневої революції Україна зазнала істотних змін. По-перше,
Україна проголосила свою незалежність. По-друге, українська культура звільнилася від російського впливу та почала розвиватися власним напрямом.
Українська лексикографія дійшла не лише до якісного збагачення, але й були докладніше опрацьовані теоретичні засади укладання словників. Виходили різні види словників – від перекладних, термінологічних до словників синонімів, мови окремих авторів тощо.
Від 40-х років посилився тиск з боку СРСР й українська інтелігенція була практично ліквідована. Під нечуваним тиском українські мовознавці відхилилися від народної мови та почали орієнтуватися на російську. Саме тому виникали переважно українсько-російські чи термінологічні словники.
Із кінця 50-х років ситуація на Україні покращилася. Виходили великі перекладні словники, вчені зосередили свою увагу також на термінологічні словники та словники для середніх шкіл. Словникарська робота в 2-й половині ХХ ст. підтримувалася різними науковими організаціями. Значних успіхів здобула українська лексикографія в галузі методології лексикографічної роботи.
Створені праці стали важливим підґрунтям для подальшої лексикографічної роботи в новому періоді після набуття незалежності
України.

Сучасна лексикографія
Кінець ХХ ст. характеризується значними змінами. Україна зрештою стала незалежною державою. У зв’язку з цим, українська мова законно визнана єдиною державною мовою України. За сучасної доби українська лексикографія розвивається без національних обмежень і стає більш різноманітною, намагаючись задовольняти потреби суспільного життя українців та усіх, хто вивчає українську мову.

37
Етапи розвитку англомовної лексикографії
В історії розвитку англомовної лексикографії можна виділити умовно кілька періодів. Перший період – «глосаризація». Для цього періоду характерним був наївний підхід до описання лексичного складу мови. По- перше, описувалися лише окремі, довільно вибрані слова. По-друге, тлумачення значень цих слів мало поверховий та ненауковий характер. По- третє, у словниках була відсутня інформація про граматичні й фонетичні характеристики лексичних одиниць, не наводилися приклади, що
ілюстрували вживання слова в тексті.
Другий період в історії англомовної лексикографії можна визначити як період «словників складних слів». Характерною тенденцією цього періоду
є намагання упорядників словників включити до своїх праць тільки ті лексичні одиниці, що вони вважали складними для розуміння, а повсякденну лексику або ігнорувати, або давати надто короткі дефініції, що не розрізнювалися одна від одної.
Третій період в історії англомовної лексикографії можна охарактеризувати як «донауковий або припиcовий». Основною тенденцією цього періоду було намагання упорядників словників встановити певну норму в написанні, вимові й уживанні слів, тому практично всі словники, що належать до цього етапу, слід визначити як нормативні. Лексикографи намагалися дати більш вичерпну інформацію про слово. Дефініції слів мали більш розгорнуту структуру, ніж дефініції словників попереднього періоду.
Вживання слів у мові ілюструвалося цитатами з літератури. Зазначалася етимологія слів.
Сучасний період у розвитку лексикографії англійської мови можна назвати «науковим або історичним», оскільки вона базується на таких концепціях: 1) укладання словників на основі історичного принципу;
2) заміна приписового або нормативного принципу складання словників відносно системним дескриптивним підходом; 3) опис лексики як системи.

38
Плідна співпраця лінгвістів, лексикографів, фахівців у галузі педагогіки й методики викладання англійської мови як іноземної призвела до створення перших вдалих навчальних словників англійської мови, призначених для іноземців, котрі вивчають англійську мову.
Останнім часом в англомовній лексикографії визначилася очевидна тенденція відображати мовні явища в безпосередньому зв'язку з елементами культури, тим самим описуючи вплив культури на формування мови.

Основні положення системної лексикографії. Лексикографічний тип.
Системна лексикографія у теоретичній лінгвістиці називається теорія й практика складання словників, що трактують лексику мови як достатньо добре організовану систему, тобто як велика кількість класів одиниць з певними для кожного класу операціями чи правилами.
Основи системної лексикографії розроблені Ю.Д. Апресяном і зводяться до наступного:
І. Словниковий склад кожної мови, принаймні його ядро, розпадається на лексикографічні типи.
Лексикографічний тип – група мовних одиниць (лексем), що мають загальні властивості і, відповідно, потребують єдиної словникової
інтерпретації.
Поняття ЛТ відрізняється від традиційних понять семантичного поля, семантичного класу, лексико-семантичної групи слів:
1)
Підставою для виділення ЛТ є будь-які загальні властивості лексем
(наприклад, синтаксичні), а не лише семантичні.
2)
Поняття ЛТ, як витікає із його визначення, має сенс лише в рамках
інтегрального опису мови, тобто узгодженого опису граматики і словника. В «інтергальному» словнику лексемам приписують лише ті властивості, звернення до яких вимагають певні лінгвістичні правила.
3)
ЛТ, на відміну від семантичних класів, як вони представлені, наприклад, в ідеографічному словнику, утворюють не строгу ієрархію,

39 а класи, що багаторазово перетинаються, оскільки одна і та ж лексема може потрапляти у різні класи по кожній зі своїх властивостей і будь- якою лексикографічно цікавою сукупністю властивостей.
Можна виділити два фундаментальні фактори, що визначають специфіку української мови. Перший – це формально-граматичні особливості мови.
Другий – це характерна для даної мови концептуалізація дійсності, так би мовити, «наївна» або мовна картина світу. Обидва ці фактори повинні враховуватися при складанні словників, тому що головна мета лексикографа, його надзадача – описати лексику мови як систему (Апресян, с.42).
ІІ. Склад лексикографічних типів певної мови визначається передусім різноманітним розкриттям представленого у ньому концептуального матеріалу, що отримав назву «наївної» картини світу. Виражені в мові значення поєднуються в єдину систему поглядів, так звану колективну філософію, що нав’язується в якості обов’язкової усім носіям мови.
Лексика, що тематично належить до однієї й тієї ж ділянки картини має, як правило, багато загальних рис, що мають бути послідовно враховані у словнику. Більшість цих рис, напевно, носять універсальний характер, тобто властиві людській мові взагалі, і лише деякі особливості «наївної» картини світу національно своєрідні. Варто зазначити, що картина «наївна» у тому значенні, що в багатьох суттєвих деталях відрізняється від наукової картини світу. При цьому наївні уявлення зовсім не примітивні. У багатьох випадках вони не менш складні й цікаві, ніж наукові.
Таким чином, першочерговим завданням системної лексикографії є відображення втіленої в певну мову наївної картини світу – наївної геометрії, фізики, етики, психології тощо. Наївні уявлення кожної із цих галузей не хаотичні, а утворюють певні системи і тим самим повинні одноманітно описуватися у словнику.
Головний принцип системної лексикографії полягає в тому, щоб описувати кожну лексему як елемент лексикографічного типу, тобто

40 визначати повторювані риси лексичних одиниць і одноманітно подавати їх у словнику.
Важливо, щоб при тлумаченні лексичних значень складні значення послідовно зводилися до більш простих навіть до елементарних, тобто до так званих семантичних примітивів. Така стратегія тлумачення дозволяє чітко уявити усі семантичні зв’язки між окремими лексемами і великими групами лексем.
Системна лексикографія – це концепція словників активного типу.
Словник активного типу повинен містити повну інформацію про лексему, необхідну не лише для її правильного використання у власному мовленні мовців. Такого типу словники суттєво поступаються традиційним пасивним словникам за обсягом словника, але повинні набагато перебільшувати їх за обсягом інформації про лексему і детальністю її розробки.
Тому поняття лексикографічного типу – лише одна з суттєвих опор системної лексикографії. Другою такою опорою є поняття лексикографічного портрету.
Лексикографічний портрет – словникова стаття з вичерпним, по можливості, описом лексеми; вичерпна характеристика усіх лінгвістично суттєвих властивостей цієї лексеми в рамках інтегрального опису мови.
Лише словник активного типу дозволяє адекватно вирішити два головних завдання, що стоять перед лексикографом – завдання уніфікації
(лексикографічні типи) і завдання індивідуалізації (лексикографічні портрети).

«Наївна картина світу» та її відбиття в одномовному словнику
«Наївна» картина світу відбиває матеріальний і духовний досвід будь- якого народу, «говорить» у тій чи іншій мові, вона може досить суттєво відрізнятися від наукової картини. «Наївна» картина формується під впливом культурних цінностей і традицій якої-небудь нації, актуальних у певну
історичну епоху, і виражається, передусім, у мові – в її словах і формах.

41
Використовуючи у мові слова, що у своїх значеннях мають ті чи ті сенси, носій мови, не усвідомлюючи, приймає й поділяє певний погляд на світ.
Наприклад, очевидно, що інтелектуальне життя людини пов'язане з головою, а емоційне – із серцем: запам'ятовуючи щось, ми зберігаємо це у голові; серце може бути «добрим», «золотим» чи «кам'яним», а голова –
«розумною» чи «світлою»; головою ми не відчуваємо те, що здатні відчувати лише серцем (воно болить, ниє, чує, щемить, у ньому може зароджуватися надія, віра, кохання й таке інше). Голова дозволяє людині тверезо поміркувати; про людину, наділену такою здатністю, кажуть – «світла голова», а про того, хто позбавлений такої здібності, – що він «без царя у голові», що у нього «вітер у голові», «каша у голові». Голова може «піти колом» (напр., коли йому хтось запаморочить голову); «втратити голову», голова є і органом пам'яті (порівн. такі формулювання, як «тримати у голові», «вилетіло із голови», «викинути з голови» тощо). У цьому плані україномовна модель людини відрізняється від архаїчної західноєвропейської моделі, у якій органом пам'яті швидше є серце (сліди цього збереглися у висловлюваннях, як англійське «learn by heart», і зближується із німецькою моделлю «aus dem Kopf». «Викинути з голови» означає «забути» чи
«перестати думати» про будь-кого або про щось, «вирвати з серця (когось)» означає «забути», отже «розлюбити» (чи спробувати розлюбити), наприклад. приказка «Із очей – із думки», рос. «с глаз долой – из сердца вон».
Проте, така «наївна» картина світу, де внутрішнє життя людини локалізоване не лише у голові (розум, інтелект), а й у серці (відчуття провини й емоції) зовсім не універсальна. Так було в мові аборигенів острова Іфалук
(в Мікронезії), де раціональне й емоційне переважним чином не поділяються та «поміщаються» в нутрощі людини. Жителі острова навіть не мають спеціального слова, що означає емоції чи почуття: слово «niferash» у їхній мові означає «внутрішні органи людини» як анатомічне поняття, одночасно й «вмістилище» всіх думок, почуттів, емоцій, бажань, і потреб іфалукців. У
Африканській мові (Західна Африка, Республіка Малі) роль, що в нас

42 відіграє серце, відведена іншому внутрішньому органу – печінці, що, ясна річ, не пов'язано з якоюсь специфікою анатомічного устрою носіїв мови. Так,
«сподобатися» отже «взяти печінку», «заспокоїтися» – «опустити печінку»,
«отримати задоволення» – «підсолодити печінку» тощо. Отже, будь-який вираз відбиває певний спосіб сприйняття і розуміння світу, причому всі носії певної мови поділяють цю своєрідну систему поглядів на навколишню дійсність, оскільки це особливе світобачення досягається не лише семантикою лексичних одиниць, а й оформленням морфологічних і синтаксичних структур з наявністю тих чи інших граматичних категорій і значень. Продемонструємо це на одному досить простому прикладі.
Щодня ми вітаємося один з одним, використовуючи усталені століттями фрази, не замислюючись про їхній зміст. Як ми це робимо?
Виявляється, дуже по-різному. Так, багато представників слов'янських мов, зокрема української, фактично бажають співрозмовнику здоров'я, хорошого дня «Добрий день!», чи «Здоровенькі були!», «Здравствуйте» російською,
«Zdraveite» болгарською, «Zdravo» македонською тощо. Ті, хто розмовляють англійською, вітають один одного фразою «How do you do?», насправді запитують «Як робиш?»; французи, кажучи «Comment ça va?», цікавляться тим, «Як іде?»; німецьке вітання «Wie geht es?» означає «Як йдеться?»;
єврейське вітання «Shalom» – це буквальне побажання миру. Давні греки ж, вітаючи одне одного, бажали радості: у такий спосіб буквально перекладається давньогрецьке «haire». Очевидно, в слов'янській картині світу здоров'я бачилося чимось надзвичайно важливим, у картині світу євреїв і арабів найголовнішим представляється мир, у свідомості англійців, німців одне з центральних місць відведене роботі, праці. Вивчення чужої мови є придбанням нового погляду, зміною світосприйняття. І все це можливо, адже мова людини представляє собою особливий світ, розташований між
існуючим зовнішнім світом і тим внутрішнім світом, який замуровано всередині нас.

43
Словник активного типу
Словник активного типу – це частина лексичного і фразеологічного складу мови, що вживається в тій чи тій сфері мовлення. Він включає відносно обмежену кількість лексичних одиниць. Особливість словника активного типу – не просто трактувати значення, давати дефініцію поняття, а допомагати моделювати мовленнєву ситуацію відповідно до конкретних ситуацій спілкування. Тобто ці словники ґрунтуються на таких принципах добору й подачі матеріалу, щоб прочитання словникової статті зорієнтувало читача на правильне вживання тлумачного слова чи вислову в процесі комунікації.
Для активного словника характерна мінливість: частина його елементів, залишаючись зрозумілою носіям мови, поступово переходить до складу пасивного словника; і навпаки, слова, що знову з’являються, з часом можуть переходити в активний словник. У деяких випадках мовна одиниця, перейшовши з активного словника до пасивного, пізніше повертається знову в активний (наприклад, «наказ», «міністр», «сержант»). Однак, ядро активного словника, що складається зі стилістично нейтральних одиниць з розвиненою системою значень, високою сполучуваністю й словотворчою активністю, змінюється доволі повільно.
Належність лексичної одиниці до активного словника характеризується в довідковій літературі особливими індексами, для отримання яких використовуються методи лінгвістичної статистики та соціолінгвістики.
Вищезазначені індекси враховуються при створенні словників-мінімумів, що моделюють активний словник мови.
Слід розрізняти активний словник мови і активний словник окремого його носія, який в психолінгвістиці визначається як сукупність лексичних одиниць, вільно використовуваних індивідом у спонтанному мовленні.
У лексикографічній теорії Л.В. Щерби під активним словником розуміється лексикографічний посібник, що допомагає людині, яка говорить чи пише, краще підібрати необхідну лексичну одиницю.

44
Активний словник (активний словниковий запас) – це слова, що особа не лише розуміє, а й активно використовує у власному мовленні. Залежно від рівня мовного розвитку особистості активний словник у середньому складає від 300-400 слів до 1500-2000 слів.
Лексикографічний портрет
Лексикографічне портретування ґрунтується на п'яти компонентах тлумачення лексичних одиниць: учасниках ситуації, їхніх статусах і станах,
їхній взаємодії та діях, позиції спостерігача й оцінці ситуації мовцем і слухачем. Слово розглядається в аспекті ситуації, знаком складника якої воно
є. Базовою гіпотезою концепції є теза про формування лексичних значень на базі життєвого досвіду носіїв мови, їхньої «наївної» картини світу.
Лексикографічний портрет слова зображується вісьмома типами інформації про лексичну одиницю.
Інформація записується спеціальною формалізованою метамовою, що має свій лексикон і синтаксис. Кожна одиниця має бути представлена лексикографічним портретом, що характеризує всі лексикографічні суттєві властивості мовної одиниці.
Лексикографічний портрет повинен бути співвіднесений з лексикографічним типом – групою одиниць, які мають загальні властивості й отримують одноманітну словникову інтерпретацію [Апресян, 1995].
Лексикографічне портретування застосовується не лише при укладанні традиційних словників, а й у підготовці комп'ютерних словників, що є складовими багаторівневих лінгвістичних процесорів. Така деталізація різноманітних типів інформації уможливлює оптимізацію автоматичної обробки текстів природною мовою.

Інтегральний опис мови. Інтегральний словник мови.
Інтегральний опис мови передбачає, щоб словник і граматика були узгоджені один з одним за типами розміщуваної в них інформації й за способами її запису. Лише в такому випадку словник і граматика здатні взаємодіяти однин з одною в рамках цілісної лінгвістичної моделі:

45 а) кожній лексемі в її словниковій статті мають бути прописані усі властивості, звернення до яких можуть потребувати правила граматики
(налаштування словника на граматику; під правилами граматики розуміються доволі загальні лінгвістичні правила, включаючи, наприклад, просодичні, семантичні, прагматичні, комунікативні й сумісність); б) кожне граматичне правило необхідно будувати з урахуванням того, яка
інформація приписана лексемам, що складають його сферу дії (налаштування граматики на словник).
Принципи лексиграфування

46
Типологія словників.
Існує значна кількість критеріїв, за якими можна розрізняти словники.
Українські мовознавці найчастіше використовують наступну класифікацію словників:

За кількістю мов (у такий спосіб поділяються й лінгвістичні словники)
: одномовні словники (спеціалізовані словники: діалектні, словники власних імен, етимологічні і т.д.)

Словник староукраїнської мови (XIV-XV ст.) (1977-78)

Короткий словник перифраз (1985)

Словник Галицького (гуцульсько-бойківського) діалекту

Короткий словник Антисуржику перекладні словники (двомовні, багатомовні)

Російсько-український словник (2003)

Словник іспансько-український, українсько-
іспанський (2002)

Англо-український словник (1996)

За обсягом : o
короткі (до 30 000 слів)

Гуцульські говірки. Короткий словник. (1997) o
середні (70 000 - 80 000 слів)

Орфографічний словник сучасної української мови (2007) o
великі (понад 80 000 слів)

Російсько-український та українсько-російський
словник (2008)

За лексичним складом словника: o
словники із загальною лексикою (тлумачні, орфографічні, етимологічні)

47

Тлумачний словник української мови (2002)

Орфографічний словник наукових і технічних
термінів (1999) o
словники зі спеціальною лексикою (лінгвістичні, діалектні,
історичні, словники мови окремих письменників і т.д.)

Словник мови творів Г. Квітка-Основ’яненка (1978-9)

Історичний словник українського язика (1930-32)

За упорядкуванням лексичного матеріалу: o
алфавітні

Словник синонімів української мови 1, 2 (2000) o
зворотні

Український зворотний словник (1969)

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання
розрізняють два типи словників: енциклопедичні словники і
філологічні. o
Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні
історичні постаті. В енциклопедичному словнику на позначення слова «Київ», можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо. o
У філологічних (лінгвістичних) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів:
1.
Тлумачні словники, в яких подається пояснення значень слів з точки зору їх уживання в сучасній мові.

48 2.
Перекладні словники, де подається переклад слів з однієї мови іншою.
Бувають двомовними, тримовними, чотиримовними тощо.
3.
Термінологічні , де пояснюються терміни з тієї чи тієї галузі науки.
Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.
4.
Етимологічні словники, в них подається походження, розвиток і первинне значення слова.
5.
Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.
6.
Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.
7.
Словники іншомовних слів пояснюють слова і терміни, засвоєні з
інших мов.
8.
Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.
9.
Діалектологічні словники, де знаходимо лексику, вживану в певній місцевості, на якійсь території.
10.
Фразеологічні словники, в яких пояснюється значення фразеологічних зворотів або їх переклад з однієї мови на іншу.
11.
Синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів певної мови.
12.
Частотні словники, де фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі аналізу текстів або записаних уривків усного мовлення.
13.
Словники власних імен, в яких фіксуються вживані в даній мові власні
імена.
14.
Обернені або зворотні словники, в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.
15.
Топонімічні словники , в них описуються назви географічних об’єктів.
16.
Словники мови окремих письменників, в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншого письменника слова.

49
Словники української мови мають величезне значення у формуванні фахової й мовної компетенції майбутнього професіонала, так як включають усі необхідні відомості про сучасну українську мову: пояснюють значення слів з точки зору їх уживання, терміни з тієї чи тієї галузі науки, походження й розвиток слів; подають правильний правопис та наголоси, правильну вимову; пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов та багато іншого.
Лексикографічних класифікацій існує значна кількість. Для порівняння, з нашої точки зору, варто ще навести спрощене угрупування чеського вченого
Й. Достала, який поділяє словники на:

загальні тлумачні словники (подають загальний перелік словникового складу мови)

Великий тлумачний словник сучасної української
мови (2007)

частотні словники (вказують на частотність вживання окремих слів у конкретному тексті)

Частотний словник сучасної української художньої
прози (1981)

термінологічні словники (словниковий склад певної галузі)

Česko-ukrajinský právnický slovník (2009)

предметні та поняттєві словники (в них слова розміщені не за абеткою, а за предметними чи поняттєвими точками зору)

Політологія: словник понять і термінів (2001)

енциклопедії й енциклопедичні словники (спеціальна термінологія науки, техніки, культури тощо).

Астрономічний енциклопедичний словник (2000)

спеціалізовані словники (напр., етимологічні, діалектичні та інші)

Етимологічний словник української мови (1962-82)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал