Методи навчання української мови у системі компетентнісної освіти



Скачати 155.79 Kb.
Дата конвертації27.01.2017
Розмір155.79 Kb.
ТипКонцепція
ВИСТУП

На міському Методичному Об;єднанні за темою :

«Методи навчання української мови у системі компетентнісної освіти»

Виконала:

Шликова Вікторія Володимирівна,

вчитель української мови і літератури

КЗ «НСЗШ № 21»

НІКОПОЛЬ - 2013



Тема: Методи навчання української мови у системі компетентнісної освіти

Українська мова має статус державної мови, вона є обов’язковим предметом вивчення у всіх навчальних закладах України, у тому числі й у школах національних меншин.

Концепція навчання української мови в школі спирається на основні положення Конституції України, Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти, навчально-виховні концепції, зокрема концепції когнітивної й комунікативної методики навчання української мови та концепцію навчання школі, затверджену рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України (№10/12-21 від 25.09.2003 р.).


Відповідно до Державного стандарту базової повної середньої освіти, з урахуванням Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, завданнями освітньої галузі в старшій школі є подальший розвиток базових лексичних, граматичних, культуромовних, стилістичних, орфоепічних, правописних умінь і навичок на основі узагальнення й поглиблення знань учнів про мову як суспільне явище, вироблення комунікативних умінь і навичок ефективного спілкування в різних життєвих ситуаціях. У лінгводидактиці під методом навчання розуміють діяльність педагога і дітей, спрямовану на засвоєння мовленнєвих знань, умінь та навичок, на організацію навчально- мовленнєвої діяльності.

 Вчителі повинні усвідомити, що методи навчання української мови у системі компетентнісної потребують:

А) глибокого аналізу матеріалу підручника;

Б) співвіднесення його з загальною метою навчання мови;

В) співвіднесення матеріалу підручника з лінгвістичними основами теми.

При цьому необхідно враховувати:

А) рівень складності матеріалу;

Б) рівень підготовленості класу;

В) дидактичні можливості, сильні і слабі сторони різних методів навчання. 

Основними завданнями курсу є такі: допомогти орієнтуватися в наукових і теоретичних засадах змісту навчання української .

Вчителі повинні знати:


  • сутність лінгводидактичної системи навчання української мови у школах з російською мовою викладання;


  • цілі, засоби і зміст навчання української мови школярів на засадах нормативно- правових актів вищих органів влади України, МО і Н України у сфері освітньої галузі „Мови і література” з курсу вивчення української мови як державної;


  • основні положення навчального плану навчально-виховного процесу з української мови у школі;


  • особливості організації та здійснення роботи з підручниками нового покоління з української мови і читання для учнів;


  • лінгвістичні, психологічні та психолінгвістичні основи методики навчання української мови;


  • принципи, методи навчання української мови;


  • умови організації і вимоги до сучасного уроку з української мови ,


    особливості формування усного і умінь писемного мовлення, вивчення фонетико-графічного і граматичного матеріалу, специфіку формування орфографічних умінь і навичок, напрямки і види роботи з розвитку мовлення на уроках мови;
  • завдання уроків читання, прийоми розвитку й удосконалення читацьких умінь та навичок, особливості читання вголос і мовчки українською мовою, розвиток умінь українського мовлення на уроках читання.




Кожен метод у сукупності реалізує навчальну, розвивальну, виховну та контрольно - корекційну функції.
Навчальна функція забезпечує засвоєння учнями мовленнєвих знань відповідно до специфіки української мови, схожих та відмінних мовних явищ двох близькоспоріднених мов, відомостей про національні традиції, звичаї, культуру українського народу; забезпечує обізнаність із творами українських поетів та письменників за програмою навчання.
Розвивальна функція методу спрямована на вироблення мовленнєвих умінь і навичок, правильної звуковимови, наголосу, виразності українського мовлення; вміння точного й доречного добору лексики відповідно до теми спілкування; навичок граматичної правильності мовлення; вміння будувати діалог і зв'язну розповідь. Розвивальна функція методу спрямована на розвиток мовлення дітей.
Виховна функція методу полягає у розвитку почуття патріотизму, поваги до людей інших національностей, інтересу та бажання оволодіти українською мовою; розвитку духовності учнів.
Контрольно-корекційна функція дає можливість запобігти інтерференції, своєчасно виправити мовленнєві помилки, скоригувати методику навчання.
У сучасній педагогіці існують різноманітні класифікації методів навчання. Це загальнопедагогічні методи. Проте, крім них, існують і часткові методи навчання мови та розвитку мовлення.
У практиці навчання учнів мови традиційно відомі три методи: натуральний (прямий), перекладний (порівняльний) та комбінований (змішаний).
Натуральний метод навчання мови виключає опертя на рідну мову. Дитина повністю потрапляє у мовленнєве середовище другої мови. Зрозуміти мовлення допомагає наочність (предмети, іграшки, картинки, ілюстрації). Представники цього методу вважали, що виключення рідної мови гарантує природний шлях для засвоєння другої мови за аналогією з рідною, не розуміючи при цьому, що це все ж таки штучний шлях.
За цим методом основна увага зверталася на розвиток усного діалогічного мовлення, у діалозі брали участь педагог та учень. Досить обмеженими були знання з лексики та фонетики. Розвиток монологічного мовлення ігнорувався зовсім.
Різновидом натурального є прямий метод навчання мови, побудований аналогічно до першого. Ігноруючи принцип опертя на рідну мову, представники цього методу ввели низку допоміжних прийомів навчання: роботу над поставленням звуків та вимовою їх, артикуляцію цих звуків, навчання учнів розповіді.
Натуральний та прямий методи навчання мають низку недоліків. У Їх основі лежить неусвідомлене, механічне наслідування слів та фраз другої мови. Це призводить, з одного боку, до швидкого забування слів, фраз, а з другого - посилює виникнення стійких інтерференцій. Адже педагог не звертає уваги на схожі й відмінні риси мовних явищ, не проводить цілеспрямованої роботи над виправленням помилок, діти ж мислять інтуїтивно другою мовою. Навіть вухо чує не те, що є, а тільки те, що воно звикло чути. Слухаючи чуже мовлення й аналізуючи почуте» ми мимоволі використовуємо звичне для нас «фонологічне сито» своєї рідної мови. А оскільки наше «сито» не підходить до чужого мовлення, виникають численні мовленнєві помилки. Звуки чужої мови набувають «неправильної фонологічної інтерпретації, тому що вони пропускаються через «фонологічне сито» нашої рідної мови». Ці методи обмежують активність школярів, уповільнюють темп мовлення під час спілкування, адже учень спочатку мислить рідною мовою, а вже потім перекладає Її другою мовою.
Чи можна застосовувати ці методи під час навчання дітей-росіян українського мовлення? Так, навчання за цим методом (один із варіантів) пропонується у програмі, розробленій К.І.Стрюк. Враховуючи близько спорідненість мов (української та російської), у західному регіоні України, де діти постійно чують українську мову, в російськомовних групах доречним буде також прямий метод навчання за умови бездоганного володіння вихователем українською літературною мовою.
Перекладні методи (граматико-перекладний та текстуально-перекладний) передбачають постійне опертя на рідну мову. Основний прийом навчання - переклад текстів з використанням словників. Цей метод застосовувавсь у шкільній практиці навчання іноземних мов у ВНЗ, він зовсім ігнорує розмовну практику.
Комбінований (змішаний) метод поєднує прийоми обох попередньо висвітлених методів. За цим методом широко використовується імітація (повторення фраз, артикуляція звуків, промовляння чистомовок), наочність, зіставлення, переклад. Комбінований метод передбачає цілий комплекс гнучких прийомів із урахуванням специфіки мов, віку учнів, рівня мовленнєвого розвитку.
Пізнавальні методи, у свою чергу, поділяють на пояснювальні й пошукові (проблемні, евристичні). Це переважно шкільні методи навчання.
Тренувальні методи поділяють на імітаційні, оперативні та продуктивно-творчі (М.Б.Успенський).
Імітаційний метод передбачає наслідування мовленнєвих зразків педагога: це артикуляція звуків, вимова слів із правильним наголосом, у потрібному темпі, з потрібною інтонацією, зв'язна розповідь.
Оперативний метод передбачає виконання певних розумових операцій та практичних дій із мовним матеріалом. У шкільному закладі це можуть бути вправи на добір синонімів, антонімів, утворення споріднених слів, добір слів, що римуються, тощо.
Продуктивно-творчий метод передбачає творчу самостійну діяльність школярів. Він має місце під час навчання учнів складання самостійних розповідей українською мовою (описових за картинкою).
М.Б.Успенський ще виділяє окремо комунікативний метод, за яким учать дітей спілкуватися українською мовою (будувати діалоги, переказувати художні твори тощо). За характером мовленнєвої діяльності він, по суті, аналогічний продуктивно-творчому, поскільки базується на розвитку й творчому застосуванні набутих мовленнєвих навичок.
У шкільній лінгводидактиці існує ще кілька різних класифікацій методів навчання мови. Так, О.В.Текучов визначає такі методи: слово педагога (розповідь), бесіда, аналіз мовлення (спостереження за мовленням, граматичний розбір), вправи, використання наочних посібників (схем, таблиць), робота з навчальною книгою, екскурсія.
Л.П.Федоренко поділяє мовні методи на три групи: 1) методи теоретичного вивчення мови (бесіда, повідомлення, лекція), робота з підручником; 2) методи теоретико-практичного вивчення мови і мовлення (робота з одиницями мови); 3) методи практичні (робота з текстом, переказ, твори).
О.М.Біляєв до методів навчання мови відносить розповідь» пояснення, бесіду, спостереження учнів над мовою, вправи, роботу з підручником.
Деякі з цих методів застосовуються і у практиці розвитку українського мовлення в шкільному закладі (розповідь, бесіда, вправи, усні перекази, екскурсії).
Найпоширенішим у шкільній педагогіці є поділ методів на наочні, словесні та Ігрові. 
До наочних методів відносяться спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів та бесіда про них, бесіда та розповіді за картинами, опис предметів, показ діафільмів, кінофільмів, настільного, тіньового та лялькового театрів.
Кожний із цих методів може виступати або самостійним заняттям, або частиною заняття із навчання учнів української мови та прилучення їх до української національної культури. Проілюструю це прикладами.
Заняття з розвитку українського мовлення з теми «Бабусина хата. «Український інтер'єр». У цьому занятті використано наочні методи екскурсії-огляду (подорож до бабусиної хати), учні розглядають предмети українського інтер'єру, вчитель веде бесіду за допомогою поетичного слова. 

Завдання: виховувати почуття любові до народних звичаїв, естетичні смаки; розвивати мовленнєві вміння. Словник: хата, піч, горщик, чавун, рогач, коцюба, колиска, варити, прикрашати.

Матеріал: українська хата (макет, картина), набірне полотно і деталі українського інтер'єра.
Хід заняття: -Учні, сьогодні я одержала листа від своєї бабусі (Показує конверт). Вона живе в селі недалеко від Києва. Там немає таких великих будинків, як у нашому місті. Там ось такі будиночки (Показує). Я дуже люблю бабусину хату. Там багато цікавих речей.
У хаті є велика піч, яка дає багато тепла. Я люблю взимку погрітися на печі. А ще у печі варять дуже смачні борщ і кашу, картоплю, печуть хліб. Подивіться на посуд, у якому варять борщ і кашу (Показує горщик). Що це? А це чавунчик (Діти повторюють). У ньому найчастіше варять борщ і картоплю. Подивіться на форму горщика і чавунця. Знизу вони вузькі, а доверху - розширені. Це для того, щоб зручно було брати рогачем, ставити у піч та виймати із печі.
Ще в бабусі е коцюба (Показує). Нею розгортають вугілля, поправляють дрова. Рогач і коцюба завжди стоять у куточку, біля печі. Що стоїть біля печі? В Україні в давні часи піч розмальовувалась ось так (Показує малюнки).
Тепер скажіть, чи хочете ви побувати в бабусиній хаті?
Діти разом із вчителем ожуть заспівати колискову.
А ось ще одне заняття, в якому провідним методом навчання була екскурсія у природу.
Тема: «А вже ясне сонечко припекло». Завдання: звернути увагу учнів на зміни у природі, активізувати відомі слова й поповнити словниковий запас новими; розвивати спостережливість, пам'ять. Словник: ласкавий, бруньки, тане, сніг, шпаки, шпаківня, будиночок, дах, лелека, паперовий човник, біжать струмки. Дидактичний матеріал: природні об'єкти, шпаківня (справжня або малюнок), паперовий кораблик.
- Чи знаєте,як називається нинішній місяць українською мовою? А знаєте, чому він саме так називається? Ось послухайте. У цьому місяці тане сніг, починають пробуджуватися від зимового сну всі рослини. Пробуджується і береза. Від сонячного тепла починає бродити сік, він стікає по стовбуру. Кажуть, що береза «плаче». Плаче від тепла, від радості, що весна прийшла. Тому й місяць називається березень. У березні погода буває різною: то сніг і холод, то сонце, то дощ. Тому в народі кажуть: «Березень невірний: то сміється, то плаче». Як кажуть про березень?
— А тепер погляньмо на землю. Чи є тут зіллячко? А травичка? Яка вона? ( - маленька, зелена.) А квіточки є? Ні, ще немає. (Увага до наголосів.) Давайте розучимо вірш про травичку.
Зачитує уривок із вірша В.Ладижця «Веснянка». Діти повторюють кожний рядок:
Травонько,травонько,зеленись,
Золотому сонечку поклонись.
Щоб розквітла яблунька на горі.
Щоб гулялось весело дітворі.
Вчитель стежить за правильною вимовою звуків [шч], позначеного буквою щ.

До словесних методів відносять бесіди, читання та розповідання учням, заучування віршів, розігрування забавлянок, пісень, переказ художніх творів, складання розповідей, діалогів. На заняттях з українського мовлення словесні методи використовуються лише як частина заняття або в супроводі наочності.

До ігрових методів належать дидактичні ігри та вправи, ігрові мовленнєві ситуації, ігри-драматизації, рухливі та хороводні народні ігри. Ігрові методи є складовою частиною кожного заняття, вони використовуються у комплексі з іншими методами. Дидактичні, рухливі, хороводні ігри та ігри-драматизації можуть проводитись і як самостійні заняття або з метою закріплення мовленнєвих умінь у повсякденному житті.


Вибір методів навчання та розвитку українського мовлення залежить від багатьох факторів: від віку та рівня розвитку учнів, рівня володіння українським мовленням, специфіки мовленнєвого оточення, від мети та завдань навчання.

Освіта і школа, загальноосвітня і вища, разом із суспільством утягувались у смугу кардинальних перетворень і змін. У цьому процесі виняткова роль відводиться мовній освіті, ролі державної мови, у процесі навчання якої вчитель має забезпечити всебічний мовленнєвий розвиток особистості. Новаторські погляди на освіту, її реформування, тлумачення основних засад, ідей, теоретичне обґрунтування їх у сукупності відображено в педагогічних концепціях (П.Кононенко, В.Майборода, А.Алексюк). Навчальні заклади здобувають автономію, за еталоном державних вимог створюються власні програми і підручники, однак нестача їх негативно позначається на викладанні української мови в школі.

Завдання, що постали перед школою взагалі та вчителем мови зокрема, – багатоаспектні. 

У системі освіти проводиться інтенсивна робота з удосконалення змісту, активізації методів навчання. Найближчі перспективи розвитку методики викладання мови гуманізація навчально-виховного процесу, диференціація навчання, інтеграція предметів і конкретних методик, наближення викладання до рівня розвитку сучасної науки і культури, розробка нових технологій уроків, інтенсифікація методів навчання, пошуки нових типів уроків і форм навчання, розвиток самостійності, інтересу до навчання.

Процес становлення і розвитку методики навчання української мови як науки був важким і складним, нерідко суперечливим; основні проблеми в лінгводидактиці були розв’язані на кінець минулого століття, зокрема, скориговано зміст навчання, що знайшло відображення у програмах і підручниках, здобули дальший розвиток форми навчання (уроки аспектні, інтегровані, розвитку зв’язного мовлення, різні види практично-семінарських занять, нетрадиційні форми тощо).

На шляху перебудови школа покликана розв’язати цілий ряд актуальних проблем. Законом педагогічної практики стає орієнтація учнів на активне, творче здобуття знань, оволодіння вмінням учитися, на розвиток пізнавальних інтересів, оскільки завдання вчителя, за К. Д. Ушинським, “не вчити, а тільки допомагати вчитися”. На часі створення нових змістовних альтернативних програм і підручників, у яких були б ураховані як предмет навчання різні види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), монологічне і діалогічне мовлення, визначено зміст, характер, обсяг і місце тестових завдань серед інших мовних. Нагальна потреба сучасної школи – комп’ютеризація навчального процесу. У зв’язку з цим назріла необхідність науково обґрунтувати і визначити роль, місце та методику роботи з комп’ютером під час вивчення кожного розділу мови.

Здійснене дослідження не претендує на вичерпність розв’язання всіх багатоаспектних проблем методики української мови як науки. У подальшому слід здійснити ретроспективний аналіз внеску вчених у розвиток лексикографії, українського правопису, граматики; критеріїв, форм, методів і прийомів контролю знань учнів; у становлення методики навчання української мови як науки у вищих навчальних закладах.



Перелік навчально-методичної літератури

1. Безрукова І. Аналіз змісту підручника „Українська мова” (усний курс) для учнів 1 класу шкіл з російською мовою навчання// П.ш.- №5.- 2003.- с.42-45.

2. Бондарчук О. Діалогічне мовлення. 3 клас. - Тернопіль: Підручники і посібники. - 2004.- 40 с.

3. Гавро Н. Розвиток навичок аудіювання в учнів 1 класу та вмінь читати мовчки й розуміти прочитане в учнів 3 касу// Рідні джерела. - №2.- 2002.- С.40-44.

4. Гоцуляк Д., Нечаєва Л. Діалогічне мовлення. 4 клас. - Тернопіль: Підручники і посібники. - 2003.- 56 с.

5. Ґудзик І. Навчаємо слухати-розуміти українську мову//Рідні джерела. - №1-2.- 1998.- С.14- 17. 

6. Ґудзик І. Навчаємо слухати-розуміти українську мову//Рідні джерела. - №2.- 2004.- С.14- 19.

7. Державна національна програма „Освіта” („Україна ХХІ століття”).- К., 1994.- Розділ „Зміст освіти”.- С.11-14.

8. Державний стандарт початкової освіти.

9. Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін у новому 2006-2007 навчальному році від 01.06.06. №1/9-390. Особливості вивчення навчальних предметів.

10. Капська А.Й. Як навчити учнів виразно читати.- К., 1973.

11. Книга вчителя початкової школи: Довідково-методичне видання/ Упорядн. Г.Ф.Древаль, А.М.Заїка.- Харків: Торсінг Плюс, 2005.- 432 с.

12. Кобзар О.Г. Українська мова. 1 клас: Плани-конспекти уроків.- Харків: Веста: Видавництво „Ранок”, 2004.- 368 с.

13. Корнієнко С., Корнієнко С. Родинне дозвілля у початкових калсах: Навчально-методичний посібник.- Тернопіль: Навчальна книга- Богдан, 2005.- 160 с.

14. Коршун Т. Тематико-ситуативний підхід до організації словникової роботи й розвитку комунікативного мовлення// Рідні джерела.- №1.- 1999р.- С.11-14.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал