Лекція з «Кримінального права. Загальна частина» тема 20 " Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх "



Сторінка3/3
Дата конвертації03.03.2017
Розмір0.55 Mb.
ТипЛекція
1   2   3

Положення ч. 5 ст.80 не можуть стосуватися осіб, засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, оскільки до них довічне позбавлення волі не застосовується (ч. 2 ст.64).


Положення ч.6 ст. 80 щодо незастосування давності стосовно виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. ст. 437-439 та ч.1 ст. 442 КК (кримінальна відповідальність за ці злочини настає з 16 років) поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення 18-річного віку.

  1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107).

Сутність інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст.107, полягає в тому, що суд звільняє особу від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі під умовою невчинення нею нового злочину впродовж невідбутої частини покарання. Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є те, що йогопідставами є: 1) виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання (ч.2 ст. 107); 2) відбуття засудженим визначеної КК частини призначеного судом строкупокарання (позбавлення волі).Особливості правових умов застосування ст. 107:

  1. умовно-дострокове звільнення застосовується до осіб, які вчинили злочин до досягнення 18 років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення;

  2. дане звільнення застосовується до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (тоді як до осіб, які вчинили злочин дорослими, це можуть бути також виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – ч.1 ст. 81);

  3. воно застосовується незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

         Сумлінна поведінка характеризується точним виконанням вимог режиму спеціалізованої виховної установи (для неповнолітніх) чи кримінально-виховної установи (для дорослих, які відбувають покарання за злочин, вчинений ними до досягнення вісімнадцятирічного віку), в яких відбувається позбавлення волі, свідомим додержанням дисципліни, дотриманням правил людського співжиття і моралі, наявністю заохочень, відсутністю стягнень, участю в роботі самодіяльних організацій засуджених тощо.
Сумлінне ставлення до праці та навчання характеризується постійною старанністю у праці та навчанні, прагненням до підвищення своєї професійної кваліфікації та рівня успішності у навчанні, виконання правил технікибезпеки,тощо.В основі висновку про виправлення засудженого має лежати аналіз даних про його поведінку та ставлення до праці та навчання за весь період відбування покарання, а не лише той, що безпосередньо передує вирішенню питання щодо умовно-дострокового звільнення.
В п.14 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» зазначає: «Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, суду необхідно з’ясовувати, де вони проживатимуть, працюватимуть або навчатимуться, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання». Для осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, в КК встановлені пільгові показники щодо мінімальної частини фактично відбутого покарання – третина, половина та дві третини (тоді як для дорослих злочинців – половина, дві третини та три чверті). Вони обумовлені фактом вчинення особою злочину до досягненняповноліття.Так, відповідно до ч.3 ст. 107 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

  1. не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

  2. не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

  3. не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Питання про мінімальну частину відбутого покарання як передумову можливого умовно-дострокового звільнення від відбування позбавлення волі у випадку, коли воно було призначене судом за сукупністю злочинів чи вироків, якщо один злочин був вчинений до досягнення засудженим вісімнадцятирічного віку, а інший – після цього, в КК не врегульоване. При його вирішенні, очевидно, треба орієнтуватись на більш сувору передумову застосування розглядуваного інституту (треба виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів). Якщо більш сувора (менш сприятлива для засудженого) передумова пов’язана з вчиненням злочину до досягнення особою вісімнадцятирічного віку, мають застосовуватись положення ст.107, якщо після досягнення цього віку – положення ст.81.
Фактичне відбуття обов’язкової частини покарання необхідне для того, щоб: 
1) забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, тим більше, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання);

  1. протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов’язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

Звільнення від відбування покарання в рамках розглядуваного інституту є не тільки достроковим, але й умовним. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину будь-якої категорії тяжкості суд призначає їй покарання за сукупністю вироків – за правилами, передбаченими у ст.ст.71, 72 КК (ч. 5 ст.107).
Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов’язкової частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечнийізвчиненихзлочинів.До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст.82 положення про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням. Якщо особа, умовно-достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю виконала умову звільнення, - воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку. При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими статтями 71 і 72. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

6. Особливості погашення та зняття судимості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбувається на підставі статей 88-91, але з урахуванням особливостей, передбачених у  ст. 108.Особливість застосування інституту судимості до неповнолітніх, передбачена у ч.2 ст. 108, в якій сформульовані пільгові положення (порівняно з положеннями ст. 89, що стосуються повнолітніх осіб) про те, які особи визнаються такими, що не мають судимості. Вони полягають в скорочених строках погашення судимості – 1, 3 і 5 років (п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 108) (на відміну від положень п. п. 6-9 ст. 89, які передбачають 3, 6 та 8 років, коли йдеться про покарання у виді позбавлення волі); в положенні п.1 ч.2 ст. 108 йдеться про те, що не вважаються судимими особи, засуджені до будь-якого покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання (на відміну від нього положення п. п. 3, 4 ст. 89 передбачають лише частинутаких видів покарань).Так, відповідно до ч. 2 ст. 108 такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:



  1. Засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

  2. Засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

  3. Засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

  4. Засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

 Дострокове зняття судимості допускається відповідно до ч. 3 ст.108 лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин (тоді як відповідно до положень ч. 1 ст.91 – після відбуття покарання у виді обмеження, а також позбавлення волі – за злочин будь-якої категорії тяжкості). Ця специфіка обумовлена тим, що обмеження волі до неповнолітніх не застосовується, відповідно до п.1 ч. 2 ст.108 з виконанням будь-якого покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, особа вважається такою, що не має судимості, при відбутті ж покарання особою, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, у виді позбавлення волі за нетяжкий та середньої тяжкості злочин строк погашення судимості становить всього 1 рік.

Однаковими є положення статей 108 та 91 про те, що питання про дострокове зняття судимості з особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі, може бути вирішене, коли вона зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення і лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості.



ВИСНОВОК

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, - дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно педагогічного, а не карального характеру.ВчинномуКК України вперше виділено розділ (ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми даного розділу повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин.



Неповнолітніми визнаються особи, які досягли віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, а в передбачених КК випадках 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років.

У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями.

Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормам інших розділів Загальної частини КК, а саме IV – щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х – щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст.61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст.57) та арешту (ч. 3 ст.60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ – щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом’якшує покарання (п.3 ч. 1 ст.66).

Разом з тим розділ ХV КК знаходиться в єдиній системі КК, є складовою Загальної частини Кодексу, і його норми нерозривно пов’язані з її основними положеннями щодо завдань кримінального закону, підстав кримінальної відповідальності (підстава кримінальної відповідальності у неповнолітніх єдина з дорослими – вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст.2). Необхідним компонентом суб’єктивної сторони складу злочину є вина. Якщо внаслідок розумової відсталості, не пов’язаної з психічним захворюванням, неповнолітній не міг усвідомити значення своїх дій або/та не міг керувати ними (на необхідності з’ясування стану здоров’я та розумового розвитку неповнолітнього наголошує ст.485 КПК), у вчиненому ним суспільно небезпечному діянні відсутня вина, а значить і склад злочину як підстава для притягнення до кримінальної відповідальності), дії закону про кримінальну відповідальність у просторі та часі, поняття злочину та класифікація злочинів, стадій вчинення умисного злочину, співучасть у злочині, обставин, які виключають злочинність діяння та інших загальних положень, що однаковою мірою стосуються як повнолітніх, так і неповнолітніх осіб, які вчинили злочин. Інакше кажучи, існує потреба в зверненні до загальних норм КК, що регулюють певні кримінально-правові відносини, та спеціальних норм розділу XV КК для врахування специфіки відповідальності неповнолітніх (при кримінально-правовій оцінці неповнолітніх та вирішенні питання про методи державного реагування на них).



КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. У чому полягають особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх?

2. Після досягнення якого віку до неповнолітніх можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру?

3. Які види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути застосовані до неповнолітніх?

4. Які примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до неповнолітніх?

5. Які основні та додаткові види покарань можуть бути застосовані до неповнолітнього?



6. Які обставини повинен враховувати суд при призначенні покарання неповнолітнім?

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал