Л. К. Грек Основи екології Курс лекцій



Сторінка8/14
Дата конвертації27.01.2017
Розмір2.43 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Рекультивація земель (лат. користь) – це відновлення порушених промисловістю земельних площ з метою використання їх в інших галузях народного господарства.

У кожному конкретному випадку мета може бути різною і досягатися різними шляхами.

Перші дані про рекультивацію з’явилися в 1766 – 1784 рр., коли почали експлуатувати Рейнський кам’яновугільний басейн. Нині значні роботи з рекультивації земель тривають у Великій Британії, США, Франції, Німеччині, Японії, Китаї.

У 1939 р. в США видано закони для відкритих розробок, у яких передбачають озеленення відвалів. В окремих штатах підприємства спочатку платять за порушені землі, а потім частину цих виплат їм повертають, якщо на рекультивованих землях приживаються дерева. Причому часто рекультивовані землі продуктивніші, ніж природні.



Усі порушені території можна розподілити на дві групи:

  • землі з насипним ґрунтом – промислові відходи, відвали пустих порід;

  • території пошкоджені вийманням ґрунту – кар’єри і відвали при відкритих розробках, провали підземних розробок.

Під час окиснення сульфідів на поверхні відвальних порід та шламів утворюється сульфатна кислота. У штатах Мериленд і Західна Вірджинія (США) в річці Північний Потомак після Другої світової війни внаслідок цього гинули тварини, заборонялося купатися і користуватися човнами, оскільки навіть цвяхи й металеві частини руйнувались у кислотному середовищі.
Основні напрями рекультивації техногенних ландшафтів
Сільськогосподарський напрямок – використання рекультивованих земель для вирощування сільськогосподарських культур. Успіх рекультивації залежить від хімічного складу та структурно-гранулометричних властивостей порід, вмісту токсичних речовин, вологості ґрунту, наявності елементів, необхідних для живлення рослин. Після припинення видобутку корисних копалин територію розрівнюють і висівають невибагливі рослини, які закріплюють внесений грунт (ковила, типчак, червона конюшина, буркун, люцерна, еспарцет) і збагачують його нітрогеном (бобові). Після відновлення обміну речовин у ґрунті висівають зернові.

Лісогосподарський напрям – подальше створення лісів. Поблизу Кохтла-Ярве (Естонія) вирівнюють розробки горючих сланців і вирощують сосну, модрину, обліпиху, липу, березу, чорну вільху. Як правило лісогосподарську рекультивацію проводять на територіях, не придатних для сільськогосподарського вжитку. Спочатку висаджують невибагливі породи (тополю, акацію, вільху та ін.), а вже за наявності потужного ґрунтового шару – цінні породи: сосну, ялину, березу, дуб, граб тощо.

Водогосподарське використання – створення ставків, басейнів, рибних господарств. У Франції на затоплених кар’єрах створюють водноспортивні бази, іригаційні та протипожежні водосховища, рибні ставки.

Рекреаційний напрям полягає у використанні відчужених земель для відпочинку населення. Тут створюють зони відпочинку, ставки, спортивні майданчики. В Донецьку шахтні терикони поливають суспензією глини для припинення реакцій горіння, вносять шар ґрунту, висівають трави для його закріплення, а потім висаджують дерева. Там добре приживається клен ясенелистий, тополя канадська, акація біла і жовта, а також трави – тимофіївка, стоколос, пирій, астрагал, буркун, люцерна та еспарцет. Виникають чудові парки для відпочинку.

Будівельний напрям – забудова рекультивованих земель. Часто її проводять без попереднього вирівнювання поверхні і кар’єри використовують для закладення фундаменту. Іноді відпрацьовані кар’єри заповнюють промисловими відходами та сміттям. В Італії поблизу Риму частина земель вапнякового кар’єру відведена під будівництво. Часто в цих місцях будують підземні гаражі, склади тощо.

Санітарно-гігієнічний напрям. Його суть – використання територій виробок під звалища відходів, шламонакопичувачі без попереднього вирівнювання ландшафту.

В Україні загальна кількість порушених земель перевищує 263 тис. га, з яких потребує рекультивації понад 120 тис. га. Найбільше зіпсованих відкритим видобутком корисних копалин земель знаходиться в Криворізькому і Керченському залізорудних, Дніпровському та Львівсько-Волинському вугільних, Нікопольському манганово-рудному та Прикарпатському сірконосному басейнах.

У цих зонах проводять значні роботи з рекультивації земель у різних напрямах: будують житлові будинки, вирощують сільськогосподарські культури, закладають сади.

Етапи рекультивації

Відновлення порушених площ земель здійснюють у кілька етапів:



  • підготовчий (проектно-пошуковий) – вивчення земель, їх структури, здатності до біологічної рекультивації, техніко-економічне обґрунтування;

  • гірничо-технічний (інженерний) полягає у вирівнюванні поверхні та впровадженні протиерозійних меліоративних заходів;

  • біологічний спрямований на відновлення родючості земель та створення екосистем.


7.5. Ресурси надр, проблеми їх раціонального використання
Надра – верхня частина земної кори від нижньої межі гумусового шару ґрунту до рівня, де ще можливий видобуток корисних копалин. З надр Землі видобувають вугілля, нафту, газ та корисні копалини. Останні використовують для добування металів, як сировину для хімічної промисловості, виробництва добрив для сільського господарства, будівельних матеріалів тощо. У надрах містяться лікувальні термальні та мінеральні води. В них будують різні господарські споруди і транспортні комунікації. Їх використовують для зберігання нафти, газу та різних матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва.

В Україні досліджено 90 видів корисних копалин, зосереджених більш як у 8000 родовищ, з яких 4000 експлуатуються. Родовища корисних копалин характеризуються резервами, запасами та індексом використання природних ресурсів. Резерви – це обсяги корисних копалин, які можуть бути ефективно вилучені з надр за допомогою сучасних технологій. Запаси – загальний передбачуваний обсяг копалин у родовищах Землі.

Вчені неодноразово робили спроби підрахувати запаси і строки вичерпання корисних копалин у цілому на земній кулі та в окремих регіонах. Звичайно, ці підрахунки приблизні і базуються на даних, які доступні сучасному рівню знань (табл. 7.4).

Таблиця 7.4

Ресурси і час вичерпання основних корисних копалин

Тип корисних копалин



Запаси у світі

Запаси в Україні

Ресурси (млрд. тонн)

Час вичерпання (роки)

Ресурси (млрд. тонн)

Час вичерпання (роки)

Кам’яне вугілля

990

250

50,4

125

Нафта

90

25

Дуже мало

-

Залізні руди

400

100-200

20

70

Мідні руди

-

50

-

60

Руди цинку і свинцю

-

25-28

-

45

Сірка

-

25-30

-

30

Майже всі корисні копалини належать до невідновних ресурсів, тому що їх відтворення в земній корі відбувається дуже повільно. Інтенсивність їх видобування та використання - значно перевищує швидкість їх утворення. Використання людством корисних копалин подвоюється через кожні 14-15 років. Щорічне використання вугілля, заліза, мангану й нікелю за останні сто років збільшилося у 50-60 разів, калію, алюмінію, молібдену й вольфраму – у 200-1000 разів. Щороку з надр Землі видобувають близько 120 млрд. т руди та інших корисних копалин, майже по 20-30 т на одну людину. Тільки за 1991 р. у світі було видобуто 3,1 млрд. т нафти, 1,9 трлн. м3 природного газу та 3,2-3,5 млрд. т кам’яного і 1,2-1,5 млрд. т бурого вугілля.

Якщо видобуток корисних копалин збережеться у такому обсязі, як нині, то багато родовищ будуть вичерпані через кілька десятиріч. У разі збільшення видобутку й використання мінеральних ресурсів країнами що розвиваються, до рівня США на початку 90-х років XX ст., за даними ООН, резерви бокситів, нафти, газу, міді, цинку, свинцю будуть вичерпані впродовж 5-15 років.

З усього видобутого із земних надр обсягу речовин у вигляді продуктів виробництва використовується тільки 2-6%, що пояснюється недосконалістю технологій. Решта потрапляє у відходи, які забруднюють навколишнє природне середовище. При зазначених темпах видобутку корисних копалин щороку утворюватиметься близько 400 млрд. т твердих відходів.

Значні обсяги видобутку сировини і на території України. Видобуток нафти становить 5,3 млн. т, природного газу – 28,1 млрд. м3, кам’яного вугілля майже – 137 млн. т, бурого - близько 9,3 млн. т. Україна задовольняє свої потреби майже всіма мінеральними ресурсами, за винятком паливно-енергетичних та деяких інших.

Освоєння родовищ мінеральних ресурсів охоплює геологорозвідувальні роботи, розробку родовищ та переробку мінеральної сировини. Кожен з цих етапів має певний вплив на навколишнє природне середовище. Будівництво свердловин, шахт та кар’єрів пов’язане з відчуженням родючих земель, зміною природних ландшафтів та погіршенням екологічної ситуації. В Україні щороку відводиться близько 5-7 тис. га земель для складування відходів та створення шламонакопичувачів.

Найістотніші порушення пов’язані з відкритими розробками, які потребують відведення місць для покривних порід. При цьому відбувається зниження рельєфу. Створення глибоких (до 800 м) і значних за площею кар’єрів супроводжується зсувами, обвалами й селями. Навколо родовищ облаштовують відвали пустої породи, терикони й шламосховища. Так, гірничозбагачувальними комбінатами Криворізького залізорудного району створені велетенські кар’єри завдовжки кілька кілометрів. Усі яри та балки засипані десятками мільйонів тонн відходів після збагачення залізної руди. У шламосховищах накопичується забруднена вода, яка підтоплює прилеглі території та забруднює підземні води. З їх поверхні вітрами розноситься пил на великі відстані.

Розробка родовищ за допомогою вибухів спричинює забруднення атмосферного повітря пилом і шкідливими газами. Порушується міцність ґрунтів, збільшується тріщинуватість порід і зникають підземні води. Пил і газуваті викиди гірничо-збагачувальних фабрик розносяться вітрами на далекі відстані і осідають на поверхні ґрунту, знижуючи врожайність угідь на 15-20%.

Під час підземних розробок утворюються пустоти, виникають тріщини в гірських породах, обвали та просідання породи, дренаж водоносних горизонтів та їх осушення. Відбувається набухання порід, виділення шкідливих газів (гідрогенсульфіду, метану) та прориви підземних вод. Тільки при підземному видобутку вугілля на шахтах світу щороку виділяється 25-28 млрд. м3 метану. У країнах, де на шахтах виділяється багато метану, його використовують для опалення приміщень. З метою економії природного газу замість повітряного дуття у котли використовують метаново-газові суміші, навіть якщо вміст метану становить менш як 2,5%.

Внаслідок порушення водоносних горизонтів відбувається приплив підземних вод у шахти та кар’єри. Щороку з шахт України відкачують понад 600 млн. м3 шахтних вод з підвищеною мінералізацією (7,7-103,5 г/л), яка інколи досягає 150 г/л. Такі води, які відкачують у ставки-накопичувачі, спричинюють засолення навколишніх ґрунтів і водоносних шарів.

У Центральному Донбасі внаслідок заглиблення дев’яти кар’єрів на 50-70 метрів від поверхні й відкачування з них підземних вод відбувалося різке зниження їх рівня на всій площі регіону. Також у два-три рази підвищувалася мінералізація підземних вод, яка досягла 2,5 г/л.

У Донбасі за роки існування вугільної промисловості навколо шахт утворилося близько тисячі териконів з відвальної породи. Тільки на 12 з них здійснено рекультиваційні роботи: їх засипано ґрунтом і засаджено деревами. На решті териконів вигоряють залишки вугілля з виділенням в атмосферу отруйних газів. Щороку на підприємствах регіону утворюється близько 70 млн. м3 забруднених промислових і побутових стічних вод. Близько 3 тис. га орних земель засмічено різними промисловими відходами (металобрухт, залишки будівельних матеріалів тощо). Через значні порушення земної кори шахтами у багатьох селах із колодязів зникає вода і її доводиться завозити.

Одним із найважливіших завдань раціонального використання мінеральних ресурсів є зменшення втрат корисних копалин під час їх розробки, які бувають дуже значними. Так, при шахтному видобутку сировини вони становлять 20-60%, вугілля – 20-40%, руд чорних і кольорових металів – 15-25%. При відкритому видобутку втрати менші і становлять не більш як 10-12%. Тому з метою зниження втрат під час видобутку корисних копалин перевагу слід віддавати відкритому способу.

У разі підземного видобутку втрати значно зменшуються, якщо застосовувати закладання пустими породами відпрацьованих підземних порожнин (штреків, штолень). У цьому випадку можна додатково вилучити до 98,6% руди при одночасному істотному зниженні енергетичних і матеріальних витрат, які пов’язані з підійманням нагору пустих порід.

Для зменшення втрат корисних копалин і охорони надр потрібно проводити повне розвідування родовищ з тим, щоб території, в надрах яких знаходяться родовища корисних копалин, не були забудовані або в їх зоні не були створені водосховища. Після завершення експлуатації родовищ слід обов’язково виконувати рекультиваційні роботи.

Заощадити мінеральні ресурси можна за рахунок істотного вдосконалення технології видобутку корисних копалин: свердловинне гідродобування й вилуження, підземне виплавляння сірки та газифікація вугілля тощо. Потрібно застосовувати технології комплексної переробки сировини, вилучаючи всі корисні інгредієнти, а пусту породу використовувати як будівельний або закладний матеріал. Пусті породи з вугільних та інших шахт використовують для будівництва шляхів, гідротехнічних дамб, виробництва будівельних блоків, заповнення відпрацьованих штолень, штреків і кар’єрів. З порід, які раніше складувалися, почали виготовляти щебінь, цемент, скло, силікатну цеглу, вогнетриви й формувальні матеріали. На підприємствах кольорової металургії з руд поряд з основними металами почали додатково вилучати сполуки ще 60 елементів (селен, індій, бісмут, кобальт та ін.).

Суттєво зменшити споживання руд можна за рахунок вилучення корисних речовин із викидних газів, пилу та стічних вод. З цих відходів добувають сірку, ванадій, цинк, свинець, молібден та рідкісні метали.
Таким чином, раціональне використання і охорона надр передбачають такі заходи:


  • створення нових високоекологічних технологій розробки родовищ корисних копалин;

  • вилучення з добутої мінеральної сировини (у тому числі й бідних руд) усіх хімічних елементів, або сполук що містяться в них;

  • утилізація відпрацьованої породи або надійне її захоронення;

  • запобігання втратам мінеральної сировини в період експлуатації родовищ;

  • вилучення з руд основних і супутніх компонентів;

  • збереження чистоти водоносних горизонтів, очищення й утилізація стічних вод;

  • забезпечення економії мінеральної сировини при транспортуванні й переробці;

  • удосконалення методів захоронення радіоактивних відходів із метою запобігання радіоактивного забруднення навколишнього середовища;

  • охорона родовищ корисних копалин від затоплення при створенні водосховищ, організація звалищ промислових і побутових відходів;

  • охорона родовищ від пожеж;

  • пошук природних і штучних замінників дефіцитних мінеральних сполук, більш повне використання вторинних ресурсів;

  • використання альтернативних екологічно чистих джерел енергії.

У 1992 р. Верховна Рада України прийняла нові закони про охорону природного середовища та ресурси країни. Ними передбачено конкретні заходи охорони надр та земної поверхні, а також жорсткі покарання за шкоду, заподіяну природі.



7.6. Лісові ресурси
Серед величезної кількості рослин у природі виділяються два основні типи – деревна і трав’яна рослинність. Природна трав’яниста рослинність (луки, пасовища ) – важлива кормова база тваринництва. Природні кормові угіддя займають приблизно 20% площі суші. Як природний ресурс на першому місці стоїть лісова рослинність, що є основною і найбільш давньою за походженням природною рослинністю на Землі.

На долю лісів припадає майже 70% усієї біологічної маси суші. Значення лісу в економіці країни і житті людини велике та багатогранне. Його ресурси широко використовуються у багатьох галузях народного господарства, науки і культури. Ліс постійно продукує органічну масу – деревину, з якої виготовляють промислові вироби і товари народного вжитку майже 25 тис найменувань. Залишаючись найпоширенішим видом будівельного матеріалу і не втрачаючи свого значення як паливо, деревина перетворилася на універсальний матеріал народногосподарського, оборонного, культурного і побутового значення. Серед всієї сировини деревина займає за значенням третє місце після кам’яного вугілля та харчової сировини. Особливо широко застосовується деревина в хімічній промисловості, де з неї виготовляють папір, штучний шовк та шерсть, бездимний порох, целулоїд, фото- та кіноплівку, нітролаки та нітрофарби, штучну шкіру, спирт, кормові дріжджі, штучний каучук, смолу, скипидар, медикаменти, ефірні олії та багато інших необхідних продуктів.

Деревина, оброблена тиском, високою температурою та хімічними речовинами, набуває нових властивостей і може використовуватися як замінник металу й пластиків. Така деревина навіть в умовах змінної температури і вологи може служити 50 і більше років. Багато порід дерев лісу дають високопоживні і вітамінні плоди. Це не тільки корисна їжа для людини, а й корм для багатьох видів птахів і звірів. Чим більше в лісі дикорослих плодово-ягідних видів, тим більше птахів і менше шкідників. Велику роль лісові рослини відіграють у створенні кормової бази для бджільництва. Ліс – це й природна аптека. У лісах росте багато технічних рослин, що мають велике значення як сировина для деревообробної, меблевої, жиро-олійної, ефірної, дубильної, фарбувальної та інших галузей промисловості. Ліс є базою для заготівлі десятків видів їстівних грибів.

Велике господарське значення має і кора деревних порід. Дані науково-дослідних установ свідчать, що органічні добрива, виготовлені з кори, діють 6-8 років, поліпшують структуру ґрунту і підвищують урожайність сільськогосподарських культур на 50-80%.

Ліс – це основний постачальник кисню. Деревна рослинність відіграє важливу роль у вирівнюванні балансу кисню і вуглекислого газу в повітрі.

Для людства особливо важливі водоохоронні, водорегулюючі, протиерозійні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні функції лісів.

Лісонасадження забезпечують рівномірне водопостачання рік і водойм протягом року. Знищення лісів зумовлює різке обміління річок і навіть повне їх пересихання. Зі збільшенням лісистості басейнів річок на 10% їхній водний стік підвищується на 10-15 мм за рік, що значно поліпшує водний потенціал річок.

Лісонасадження, які ростуть на схилах, захищають грунт від змиву і розмивання, від утворення ярів. Розташовані по ярах і балках лісонасадження зміцнюють корінням схили.

Ліс має велике значення і як кліматологічний фактор. Ліси пом’якшують клімат, підвищують вологість повітря. Різниця температури повітря під кронами дерев і зовні досягає влітку 7-100 С. Ліс гасить силу вітру і поліпшує мікроклімат.

Ліси і лісові смуги відіграють велику роль у сільському господарстві. Вони захищають поля від піщаних та чорних бур, суховіїв, поліпшують водний режим території, підвищують урожайність сільськогосподарських культур. Встановлено, що 1 га лісосмуги в 5-6 рядів захищає до 30 га ріллі і на кожному її гектарі нагромаджує до 800 т вологи, забезпечуючи збільшення врожаю зернових не менше ніж на 3-4 центнери.

Ліси виконують також санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. У 1928 р. Б. П. Токін відкрив властивість рослин виділяти в повітря захисні речовини – фітонциди. Це леткі речовини, які діють на відстані; вони вбивають багато патогенних грибків і бактерій, гальмують проростання насіння або розвиток трав. Серед рослин у міських насадженнях важливі різні види тополі, фітонциди яких убивають збудників дизентерії. Експериментально встановлено, що в парках повітря містить у 200 разів менше бактерій, ніж повітря міських вулиць.

Тривале перебування в лісі сприяє підвищенню активності дихальних процесів, позитивному збільшенню біострумів мозку, підвищенню вмісту кисню в крові людини. Відпочинок у лісі – це запорука здоров’я, зняття фізичної й емоційної стомленості, відновлення творчих сил і зниження захворюваності. Лікування в курортних лісах показане для хворих на туберкульоз, бронхіальну астму, серцево-судинні захворювання, катар верхніх дихальних шляхів, вегето-судинну дистонію, хворих з порушеннями обміну речовин.


Антропогенний вплив на рослинний світ
Протягом багатьох століть людство використовувало лісові багатства, не турбуючись про наслідки знищення зелених ресурсів планети. За прогнозами вчених, до 25% нинішньої світової флори приречено на зникнення в найближчі 50 років.

Природні ліси, якими у світі колись було зайнято до 80 млн. км2, нині мають площу усього 30 млн. км2, тобто знищено вже майже дві третини. Всесвітній фонд дикої природи виявив, що найбільше лісів вирубано в Азії – 88% усієї природної рослинності. В Європі частка вирубаних лісів складає 62%, в Африці – 45%, в Латинській Америці – 41%, в Північній Америці – 39%. В Амазонії, де найбільші у світі вологі тропічні ліси, збереглося більше 85% природного лісу.

Вологі тропічні ліси вважалися неосяжними й невичерпними, але з'ясувалося, що це зовсім не так. Сьогодні вологі тропічні ліси вкривають лише 5% земної поверхні, а 100 років тому ця цифра складала 12%. За таких темпів до 2005 року площа тропічних лісів зменшиться ще на 10-15% (табл. 7.5).

Таблиця 7.5


Щорічна вирубка лісу в районах тропіків в 1980-1990 рр. (в млн. га)


Райони

Лісові масиви

Молоді ліси

Всього

Тропічна зона Америки

4,34

1,27

5,61

Тропічна зона Африки

1,33

2,35

3,68

Тропічна зона Азії

1,83

0,19

2,02

Всього

7,50

3,81

11,31

Кожен рік вирубається або спалюється ділянка тропічного лісу, яка за площею переважає Англію (130 000 км2). У районі Амазонки, за даними супутників, щорічне зменшення лісу становить 10-12%.

Багатство вологого тропічного лісу створювало враження, що після вирубки там швидко виросте все, що завгодно. У книзі Арнольда Ньюмана „Вологий тропічний ліс” („Tropical Rainforest”) говориться, що дерева в тропічному лісі – це „дерева, які зростають в пустелі”. Ґрунти там неглибокі й бідні. Глибина поверхневого шару рідко буває більшою за
5 см. Ліс буквально живить сам себе. Переважна частина поживних речовин, необхідних рослинам, надходить з лісової підстилки, яка в умовах постійної спеки і вологи швидко переробляється термітами, грибками та іншими організмами. За рахунок транспірації і випаровування з полога ліси повторно використовують 75% дощової води, а потім хмари, утворені в результаті дихання рослин, знову живлять ліс водою.

Після сильного пошкодження тропічний ліс з такою системою самозабезпечення вже не може відновитися.

Площа лісів України за останні 450-500 років зменшилась утричі та є найменшою у Європі (після Молдови). Ступінь розораності в Україні становить 56,9% проти 25-30%, як того вимагає наукова екологічна теорія, у кілька разів перевищує середній європейський показник, а розораність степу та лісостепу в нашій державі сягає 75-85%.

Результати обчислень рівня антропогенізації лісів України вченими Інституту географії НАН України показали, що він становить більше 50%. Найвищий цей показник (понад 80%) – у степових областях, незадовільний – у лісостеповій частині України. Науковці звертають увагу на такі фактори:



  1. фактична лісистість областей України на 5-9% нижча від оптимальної, для досягнення якої за існуючих темпів зростання (0,05% на рік) потрібно 120 років;

  2. частка лісів, що охороняється, складає лише 1-2% від лісовкритої площі;

  3. власними лісовими ресурсами Україна забезпечує свої потреби лише на третину;

  4. інтенсивність лісокористування в деяких регіонах набагато перевищує гранично допустимі норми.

Хижацьке знищення лісів на значних площах має різні катастрофічні наслідки


(рис. 7.1). Ліс є прекрасним акумулятором вологи і його знищення викликає руйнівні весняні паводки та літні розливи річок. Весняні та дощові води, не зустрічаючи перешкод, швидко стікають по ярах у річки, а потім у моря. Унаслідок цього ґрунтові води поповнюються погано, і рівень їх знижується настільки, що вони вже не можуть компенсувати зменшення води у річках та озерах за рахунок випаровування в літній період, в результаті, водойми починають міліти.

Із знищенням лісів пов’язані повені. Весняні та дощові води, не зустрічаючи на своєму шляху перешкод, швидко збігають в річки і затоплюють береги. Великі повені супроводжуються значними матеріальними збитками та людськими жертвами.

Згубними наслідками вирубування лісів є виникнення селевих потоків, ерозія ґрунтів і зміна клімату. Змив родючого шару ґрунту і яроутворення під впливом поверхневих і особливо зливових потоків води поширені практично на всій території України. 80% орних земель пошкоджено ерозією, половина з них середньо- і сильно еродовані землі. Це означає, що на таких землях змито від третини до половини родючого поверхневого шару ґрунту: змив лише його одного сантиметру зменшує врожай зернових на 2 ц/га.

Унаслідок вирубування лісів клімат стає більш сухим та континентальним, посилюються вітри, частішають суховії, посухи та ін.

Значної шкоди лісовим масивам завдають викиди промислових підприємств. Надзвичайно шкідливими речовинами для рослин є оксиди сульфуру і нітрогену, озон, а також пероксид водню. Особливої шкоди лісам завдають викиди підприємств кольорової металургії. Кожний такий комбінат пригнічує лісову рослинність у радіусі до 150 км. Найбільш імовірна причина загибелі багатьох лісів – кислотні дощі. Кислотні дощі впливають на рослини через хвою чи листя та через закислений ґрунт. У дерев уповільнюється ріст, хвоя стає доступною для шкідників, спостерігається відмирання гілок, повне засихання дерев.


Вирубування лісів

Понижене випаровування

Опустелювання

Понижене випадання дощів

Посуха

Зниження здатності до збереження вологи

Повені

Збільшення незахищеності ґрунту від потрапляння сонячних променів

Загибель рослин

Затвердіння земної поверхні

Втрата земного покриву землі

Вимивання верхнього шару ґрунту дощами

Вивітрювання верхнього шару ґрунту

Рис. 7.1. Екологічні наслідки вирубування лісів


Значної шкоди лісам завдають пожежі. Масштаб впливу лісових пожеж на біосферу Землі належить до глобальних явищ. Природні пожежі – важливий фактор динаміки лісового покриву. Вони значно впливають на біорізноманіття, вікову структуру деревостоїв, співвідношення видів, потоки енергії та біогеохімічні цикли в лісових екосистемах. В екстремальні роки пожежі в бореальних лісах Євразії охоплюють до 10 млн. га і більше. На території Росії (де знаходиться половина світової площі бореальних лісів – 600 млн. га) щорічно реєструється більше 30 тис. лісових пожеж, при цьому пошкоджуються ліси на площі 2-3 млн. га. У 1987 році пожежами була охоплена площа в 16 млн. га.

Більшість пожеж концентрується в області інтенсивної експлуатації лісів, що завдає значних збитків сировинній базі лісозаготівельних підприємств. Викиди в атмосферу аерозолів при великих пожежах у тайзі порівнюються з вулканічною діяльністю.

Крім пожеж природного походження значної шкоди лісам завдають пожежі антропогенного походження ( лісові пожежі восени і взимку в Австралії).
Охорона рослинного світу
З огляду на різноманітний і значний за обсягами шкідливий вплив людської діяльності на рослинний світ його збереження повинно бути завжди в центрі уваги спеціалістів та науковців.

Раціональне використання лісових ресурсів неможливе без їх ретельного вивчення і суворого обліку. Відновлення природних лісів і розведення нових порід дерев, їх інтродукція й акліматизація повинні вестися на науковій основі.

Раціональне лісокористування передбачає рівномірне вирубування дерев різних порід і правильне розміщення лісозаготівель із забороною їх проведення в малолісних районах. При правильному веденні лісового господарства вирубки чергуються так, щоб на кожній окремо взятій ділянці вони повторно проводяться тільки через 80-100 років, коли ліс досягне повної стиглості. У кожній географічній зоні повинні бути встановлені науково обґрунтовані норми вирубки з урахуванням різноманітного призначення лісів та можливостей промислового їх освоєння .

Не допускається вирубування водорегулюючих і водоохоронних лісів.

При охороні лісу передбачається охорона багаторічних дерев і цінних ділянок лісового біоценозу (рідкісні породи дерев, мисливські угіддя, токовища глухарів і тетеревів, лісові озера та ін.), охорона існуючих та потенціальних місць відпочинку, боротьба з лісовими пожежами.

Одним з важливих факторів охорони лісу є правильна організація лісової промисловості та раціоналізація використання деревини. Створення лісопромислових комплексів дозволяє забезпечити більш повне використання деревини. Найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності є лісовідновлювальні роботи. Лісовідновлення – це вирощування лісів на згарищах, вирубках.

Велику роль у підвищенні продуктивності лісів відіграє боротьба з лісовими пожежами, шкідниками і хворобами деревних порід.

Агролісомеліорація – це система лісівницьких заходів, які спрямовані на поліпшення природних умов територій та забезпечення підвищення продуктивності лісових угідь. Агролісомеліорація полягає у використанні ґрунтозахисних, водорегулюючих та інших середовищезахисних властивостей лісових насаджень.

Агролісомеліоративними роботами займаються лісгоспи, ліспромгоспи, лісомеліоративні станції та станції захисту лісу.

Лісомеліоративні станції засновуються в районах, які зазнають впливу повітряної та водної ерозії, для виконання робіт по закріпленню захисними насадженнями ярів, схилів, балок, пісків та інших еродованих земель; створення захисних лісових насаджень на сільськогосподарських землях.

Земельні ділянки, на яких створюються захисні лісові насадження, належать до лісомеліоративного фонду. До нього також належать береги річок і водойм, гірські схили, надмірно зволожені, осушувані та зрошувані землі, аридні та тундрові пасовища, терикони, смуги водовідведення на залізницях та автомобільних дорогах.

Захисне лісорозведення відіграє важливу роль у збільшенні загальної біологічної продуктивності територій (лісорозведення – створення лісів на територіях, де раніше не було лісонасаджень). Крім прямого меліоративного ефекту, захисні лісові насадження мають важливе значення для розширення сировинної бази дикорослих плодових дерев, грибів, лікарської та технічної сировини, медоносних трав.

Для захисту лісу від шкідливих видів хвоє- і листогризучих видів комах використовуються різні методи, серед них найбільш перспективним і екологічно безпечним є біологічний метод.

Охорона і поліпшення природних кормових угідь складається з багатьох заходів. Це й осушення заболочених земель, вапнування, внесення добрив, підсів трав, відповідна зміна складу травостою та ін. Охорона природних кормових угідь передбачає правильний пасовищний оборот, який регулюватиме випас.

Створювати нові лісонасадження можна на вилучених з сільськогосподарського користування низькопродуктивних землях (які мають високий ступінь еродованості, низький якісний стан ґрунтів, негативний баланс гумусу).

Для збереження біологічної стійкості агроекосистем рекомендується серед великих площ оброблюваних земель залишати ділянки природної рослинності (зарості чагарників, групи дерев, трав’янисті угрупування як регулятори ландшафтного балансу) та створювати штучні лісосмуги.

Створення штучних лісових насаджень – один з найбільш ефективних шляхів рекультивації територій, порушених в результаті будівництва жилих районів та великих транспортних магістралей. При цьому дуже важливо правильно оцінювати причини й характер змін, які відбуваються в розташованих поблизу лісових насадженнях, і проектувати найбільш перспективні типи лісових культур з урахуванням їх можливої трансформації в майбутньому.

Особливу увагу слід приділити формуванню на території лісопарків пейзажних лісових культур, у першу чергу – ландшафтних груп, які є одними з найбільш цікавих елементів рекреаційних лісів.

Велике значення має підбір асортименту порід. Компоненти штучних насаджень повинні цілком відповідати лісорослинним умовам, бути високостійкими до антропогенного впливу і добре поєднуватися при сумісному проростанні на всіх етапах існування насадження.
Головними завданнями в сфері лісокористування є:


  • економне і господарське використання деревини;

  • безвідходна технологія виробництва в деревообробній промисловості;

  • своєчасне лісовідновлення;

  • належний догляд за лісонасадженнями;

  • створення полезахисних та лісоохоронних лісосмуг, заповідних лісопаркових зон і масивів; селекційна робота;

  • запобігання лісовим пожежам;

  • підвищення рівня екологічної освіти та виховання свідомого ставлення населення до лісу.

Стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих лікарських рослин вимагає законодавчого затвердження норм та правил їх використання, розвиток науково-дослідних робіт по введенню в культуру цінних, рідкісних та зникаючих видів, пошук резервів лікарських рослин офіційної медицини з наступною організацією угідь спеціального використання на території виявлених природних масивів лікарських рослин. Передача природних угідь в оренду, під садово-городні ділянки, під забудову тощо має проводитися тільки на основі експертної оцінки вартості вилучених природних рослинних ресурсів на території даних угідь.

Наукове узагальнення інформації про охорону популяцій окремих видів рослин міститься в Червоних книгах. До Червоної книги України (1996) занесено 541 вид рослин і грибів (з них: судинних – 439 видів; мохоподібних – 28 видів; водоростей – 17 видів; лишайників – 27 видів; грибів – 30 видів).

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угруповань. Природні рослинні угруповання – це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища. Тому необхідна також охорона ландшафтів, з якими угруповання тісно пов’язані. Завдання збереження рослинного світу необхідно вирішувати разом з охороною природних екосистем. Ці принципи були покладені в основу Зеленої книги. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і категорії їх охорони, поширення і видовий склад.

Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угруповання. Таким чином, вона створює передумови для дослідження історичних етапів розвитку рослинності та з’ясування закономірностей формування різних її типів.

Положенням про Зелену книгу України визначається п’ять категорій рослинних угруповань, що потребують охорони та занесення до Зеленої книги України, а саме:



  • корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин занесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин;

  • корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;

  • рослинні угруповання, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо) і потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;

  • рослинні угруповання, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;

  • рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об’єктів і покращення їх структури. Разом із формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об’єктів напіввідкритого типу – природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділяти зони помірної охорони і рекреації.

Нераціональне рекреаційне використання ландшафтів часто викликає порушення ґрунтового та рослинного покривів, погіршення зв’язків у біогеоценозах (це явище має назву рекреаційної дигресії). У зв’язку з цим охорона рослинного світу в процесі рекреаційного використання ландшафтів стає важливим розділом охорони природи.

Ефективним шляхом збереження рідкісних видів і генофонду рослинного світу є створення їх живих колекцій у ботанічних садах, використання в озелененні. Так, у Королівському ботанічному саду в К’ью (Великобритания) з метою охорони генофонду рослин створений банк насіння. У банку зібрано 25 тисяч рослин, що складає більше 10% насінних рослин світу.
7.7. Ресурси тваринного світу
Значення тварин
На Землі існує більше 1,5 млн. видів тварин, 60-70% з них становлять безхребетні. Тварини відіграють важливу роль у житті нашої планети та житті людини. Велике значення тварини мають у формуванні ландшафтів. За рахунок морських тварин з твердим скелетом відбувалося утворення осадових порід (крейди, вапняку), поклади яких займають велику територію на поверхні Землі. В утворенні ґрунтів і забезпеченні їх родючості важливу роль відіграють мікроорганізми, черви, мурашки та інші комахи. Понад 80% рослин запилюються комахами. Останні разом з жуками, термітами відіграють важливу роль в утилізації перегною. Тварини впливають на життя рослин. Одні з них є запилювачами рослин, інші – переносниками насіння.

Таким чином, беручи участь у колообігу речовин у природі, впливаючи на стан і розвиток інших її компонентів, тварини відіграють велику роль у підтриманні динамічної рівноваги в живій природі.

Багато тварин є джерелом продуктів харчування й технічної сировини для промислового виробництва: свійські тварини, риба, хутрові звірі, різна дичина та ін.

Диких тварин використовують для одомашнювання. Приручають хутрових звірів (соболя, норку, песця, ондатру), страусів, крокодилів, в Україні - лосів, глухарів, фазанів, білу куріпку. В Японії, Франції, США та інших країнах створені ферми для розведення устриць. Диких тварин використовують для виведення нових видів свійських тварин з поліпшеними якостями.

З року в рік зростає використання тваринного світу для рекреаційних цілей. Мільйони людей дістають естетичну насолоду під час відвідування національних парків, де вони милуються звірами й птахами.
Вплив людини на тваринний світ та заходи з його охорони
До основних факторів, які загрожують в наш час тваринам відносять такі:


  • руйнування місць існування;

  • пряме знищення диких тварин;

  • скорочення кормової бази;

  • переексплуатація.

Руйнування місць перебування загрожує 67% загальної кількості всіх рідкісних і зникаючих видів тварин. До цього фактору відносяться інтенсифікація ведення сільського господарства, вирубування лісів, будівництво меліоративних споруд, антропогенні пожежі, розширення забудови, природні явища та ін.

Значної шкоди тваринам завдає їх пряме знищення. У результаті переслідування з боку людини були повністю знищені лісові слони, стеллерова корова, тури, нелетючі голуби – дронти, безкрилі гагарки та багато інших. Тільки ссавців, починаючи з 1600 року зникло 63 види і 55 підвидів. З 1980 року зникло 74 види птахів. Близько 90% зниклих видів тварин жили на островах. Вони не змогли вижити при вселенні інтродукованих людьми хижаків, нових видів рослин, захворювань і видів- конкурентів.

Переексплуатація тваринних ресурсів виникає тоді, коли промисел перевищує їх здатність до відновлення. Щоб зникли тварини, не потрібне їх повне знищення. Достатньо порушити структуру популяції. Однією з форм скорочення видів є браконьєрство – незаконне добування тварин, у тому числі риби.

З метою охорони тваринного й рослинного світу, починаючи з 1992 р. в Україні була прийнята низка законів. Ведуться роботи з інтродукції, акліматизації та реакліматизації видів. Створено заповідники, заказники та інші природоохоронні території, запроваджено Червону книгу, організовується міжнародне співробітництво в галузі охорони природного середовища.



Інтродукція – завезення, випускання і пристосування тварин до нових умов існування.

Акліматизація – пристосування тваринних і рослинних організмів до нових умов існування, що, як правило, пов’язано зі штучним або природним розселенням їх поза межами історичних ареалів. Акліматизація буває природною, випадковою і штучною. В результаті акліматизації місцеві фауна і флора збагачуються новими цінними видами, завезеними з інших територій.

Реакліматизація – переселення видів на території, на яких вони жили раніше, але внаслідок знищення людиною чи за інших обставин зникли. Значних успіхів досягнуто при розселенні бобра, плямистого оленя, лані, муфлона, фазана, товстолобика, білого амура.

З метою збереження тваринного світу основні заходи мають бути спрямовані на посилення боротьби з браконьєрством, організацію інспекторського контролю в лісах, на водоймах. Потрібно планомірно здійснювати рекультивацію ландшафтів, відновлення лісів розвивати заповідну справу. Першочерговим завданням є виховання природоохоронної свідомості у людей.


7.8. Рекреаційні ресурси України
Україна має значні рекреаційні ресурси, сконцентровані, головним чином, в західних (лісових), південних (приморських) районах, а також вздовж річок (Дніпро, Південний Буг, Дністер).

Рекреаційні ресурси являють собою частину природних ресурсів, природних умов і матеріально-культурного оточення, що забезпечує відпочинок як засіб підтримання і відновлення працездатності і здоров’я людей. Розрізняють такі види рекреаційних ресурсів:



  • культурно-історичні;

  • ландшафтно-природні;

  • морські і т.п.

Природні рекреаційні ресурси економічно оцінюють у розмірі приблизно 2% національного багатства країни. Економічна ефективність їх значно вища. Курортологічні ресурси (мінеральні води, лікувальні грязі) розосереджені по всій території України. Всього використовуються і придатні для використання в перспективі 105 родовищ мінеральних вод і 39 родовищ лікувальних грязей, на базі яких працює 76 курортів державного і місцевого значення.

Загальна площа територій з ландшафтами, придатними в природному стані для цілей відпочинку і туризму складає 9,2 млн. га, тобто 15,3% від загальної території України.

Найбільш розвинутим у рекреаційному та лікувально-оздоровчому відношеннях є Південний район, де на території Кримської, Миколаївської, Одеської і Херсонської областей зосереджено близько 30% всього курортно-рекреаційного фонду України. Вивчення рекреаційного потенціалу з врахуванням географії форм відпочинку населення, об’ємів і темпів будівництва, розташування наявних рекреаційних установ дозволило визначити регіони створення курортно-рекреаційної мережі і напрямки перспективного розвитку системи рекреаційного обслуговування населення, перш за все за рахунок його раціональної територіальної організації з врахуванням запитів населення і народногосподарських можливостей.

На перспективу планується розвиток і формування 6 рекреаційних регіонів:



  • Кримського;

  • Причорноморського (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);

  • Приазовського (Запорізька, Донецька обл.);

  • Карпатського (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.);

  • Середньодніпровського ( Київська, Чернігівська, Черкаська обл.);

  • Придонецького ( Донецька, Харківська, Луганська).

У рекреаційних зонах недопустиме розміщення екологічно-небезпечних виробництв, оскільки їхні відходи позначаються на якості рекреаційних ресурсів.

З метою формування рекреаційно-оздоровчої системи в Україні необхідно:



  • провести інвентаризацію природних ресурсів, що мають лікувальні та рекреаційні властивості і їх резервування;

  • розробити схему розвитку і розміщення конкретних курортів і рекреаційних зон;

  • провести відповідну законодавчу роботу.


Контрольні питання
1. Яке значення ґрунтів?

2. Охарактеризуйте земельний фонд ґрунтів.

3. Які наслідки антропогенного впливу на ґрунти?

4. Назвіть і охарактеризуйте найбільш типові забрудники ґрунтів.

5. В чому полягає охорона і раціональне використання ґрунтів?

6. Яке значення надр?

7. Заходи з раціонального використання ресурсів надр.

8. Вплив діяльності людини на рослинний світ.

9. Заходи з охорони рослинного світу.

10. Які особливості використання рекреаційних ресурсів в Україні?





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал