Л. К. Грек Основи екології Курс лекцій



Сторінка4/14
Дата конвертації27.01.2017
Розмір2.43 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Контрольні питання

1. Розкрийте суть понять „біосфера”, „жива речовина”, „ноосфера”.

2. З чого складається абіотична і біотична частина біосфери як глобальної екосистеми?

3. Поясніть функції живої речовини.

4. Які властивості біосфери?

5. Що таке гомеостаз біосфери, в чому полягає його суть?

6. Як відбувається колообіг біофільних елементів в біосфері?

7. В чому полягає суть ноосфери?

8. Що треба зробити, щоб побудувати ноосферне суспільство на нашій планеті?

Тема 4. Основні фактори антропогенного впливу
на навколишнє природне середовище

План

4.1. Народонаселення планети Земля

4.2. Вплив галузей промисловості на довкілля

4.3. Проблеми агропромислового комплексу


Подібно як буває хвороба тіла, буває також хвороба способу життя.

Демокрит
4.1. Народонаселення планети Земля
Кількість людей на Землі почала зростати на початку нашої ери. Цьому сприяли науково-технічний прогрес і розвиток медицини. Згідно з переписом 1920 року, населення земної кулі налічувало 1 млрд. 800 млн. чоловік. Таким чином, менше ніж за три століття людська популяція збільшилася в 4 рази, бо в 1650 році вона налічувала 500 млн. За переписом, проведеним в 1960 році, кількість людей на земній кулі досягла 3 млрд. чоловік, а в 1970 році збільшилася до 3,5 млрд. Це свідчить про те, що лише за 40-50 років людська популяція збільшилася в 2 рази.

У нове тисячоліття планета Земля увійшла з населенням у 6,11 млрд. чоловік. Прискорено зростає кількість міських жителів, в основному за рахунок країн, що розвиваються, в індустріально розвинених країнах кількість громадян практично вийшла на постійний рівень.

Планета людей асиметрична і контрастна: дев’ять із десяти землян живуть у північній півкулі і лише один - у південній; 85% живе в Старому світі (Євразія плюс Африка) і лише 15% - у Новому (Америка плюс Австралія). Контрастною є й щільність населення: від менш ніж одна людина на квадратний кілометр у Західній Сахарі, на Фолклендських островах, у Гренландії та Шпіцбергені до 4,5-5,5 тис. - у Гібралтарі, Сінгапурі і Гонконгу і навіть до
20-21 тис. (!) - у Монако і Макао.

Серед аграрних країн найбільш щільно заселені такі острівні держави, як Маврикій, Барбадос і Мальдиви (500-700 чол./км2), але все ж вони відстають від Бангладеш


(764 чол/км2) і особливо від сектора Газа в Палестині (1659 чол./км2).

Така структура і нерівномірність розподілу населення по планеті Земля пояснюються природними та історичними факторами.

Три найбільші у світі за концентрацією населення макрорегіони - Китай, Індокитай і Європа (без СНД) - увібрали більше 51% людських ресурсів світу.

У 1998 році Інститут спостережень за світом опублікував доповідь „Шляхи сталого розвитку суспільства”, де дається, зокрема, прогноз зростання народонаселення на найближчі 50 років в різних країнах. Наводимо ці дані (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Найбільш населені країни в 1998 році,

з прогнозом на 2050 рік


Місце

Країна

Населення,

млн. чол.

1998 рік


Країна

Населення,

млн. чол.



2050 рік

1

Китай

255

Індія

1 533

2

Індія

976

Китай

1 517

3

США

274

Пакистан

357

4

Індонезія

207

США

348

5

Бразилія

165

Нігерія

339

6

Росія

148

Індонезія

318

7

Пакистан

147

Бразилія

143

8

Японія

126

Бангладеш

218

9

Бангладеш

124

Ефіопія

213

10

Нігерія

122

Іран

170

11

Мексика

96

Конго

165

12

Німеччина

82

Мексика

154

13

В’єтнам

78

Філіппіни

131

14

Іран

73

В’єтнам

130

15

Філіппіни

72

Єгипет

115

16

Єгипет

66

Росія

114

17

Туреччина

64

Японія

110

18

Таїланд

62

Туреччина

98

19

Франція

60

ЮАР

91

20

Ефіопія

59

Таїланд

89

У 2050 році найбільш населеною країною, як видно з таблиці, буде Індія, яка випередить Китай. Приріст населення в розвинених країнах буде помірним, а в Німеччині і Японії чисельність населення навіть зменшиться. Це пов’язано з високою щільністю населення. Аналогічна тенденція буде спостерігатися і в Росії через економічні труднощі. Вперед вирвуться деякі країни третього світу, населення яких уже зараз збільшується із загрозливою швидкістю.

Найбільша динаміка зростання – у три-чотири рази – очікується в деяких африканських країнах. Передбачається, що п’яте місце у 2050 році займе Нігерія (339 млн.), дев’яте – Ефіопія (213 млн.), а на одинадцятому виявиться Конго (165 млн.).

У випадку глобальної економічної кризи чи пандемії якогось захворювання, чисельність народонаселення з великою ймовірністю може зменшуватись (наприклад, у Росії та на Україні).

У найближче десятиліття основною причиною смертності у світовому масштабі може стати СНІД. Кількість ВІЛ – інфікованих уже досягла 50 млн. чоловік, а померлих від СНІДу в 1999 році - перевищила 16 млн., що вже порівнюється з річним приростом населення.

Порівняно з основними показниками натурального руху населення в світі - рівнями народжуваності, смертності, натурального приросту - Україна за рівнем народжуваності (10,8 чол. на 1000 жителів) займає останнє місце серед колишніх республік СРСР, смертності населення (14,2 на 1000 жителів) - друге місце серед розвинених країн світу, дитячої смертності - 17 місце серед усіх країн світу, за показником середньої тривалості життя населення - 47 місце в світі. Для нормального відтворення популяції людини в Україні, потрібно, щоб кожна жінка за своє життя народила в середньому 2,2 - 2,4 дитини. Наприкінці 90-х років цей рівень становив 1,5 - 1,8 дитини. Жінки України фактично до 33-річного віку вже припиняють дітонародження. Народжуваність зменшується через безплідність шлюбних пар, збільшення гінекологічних захворювань, кількість абортів, ранню дитячу смертність, за рахунок змін у період внутрішньоутробного розвитку (стан здоров’я матері, несприятливі екологічні умови, генетичні відхилення). Той факт, що смертність в Україні перевищує народжуваність - сумне і вельми тривожне явище для нашого народу. Тому всі соціально-економічні проблеми в нашій державі повинні вирішуватися через призму збереження нації, збереження генофонду України.


4.2. Вплив галузей промисловості на довкілля
Промисловий комплекс за інтенсивністю впливу на довкілля посідає провідне місце.

Головними причинами цієї першості є:

  • недосконалі технології виробництва;

  • надмірна концентрація - як територіальна, так і в межах одного підприємства;

  • брак надійних природозахисних споруд.

За характером впливу на довкілля вирізняють такі комплекси:

  • паливно-енергетичний;

  • металургійний;

  • хімічний;

  • будівельний.

Паливно-енергетичний комплекс є найбільшим забруднювачем на Землі не тільки через недосконалі технології та відсутність очищення викидів, а й через надзвичайне поширення його об’єктів. Рівень економіки у XX ст. визначився і рівнем споживання палива та електроенергії. Комплекс екологічних проблем виникає і в галузях паливної промисловості, і в електроенергетичних. Так, якщо видобуток вугілля здійснюється підземним способом, то це призводить до утворення великої кількості поверхневих і побіжних порід, шахтних вод тощо. Більша частина твердих відходів складується у відвали, які охоплюють величезні площі, порушуючи природний ландшафт, забруднюючи поверхневі і підземні води. Відвали породи в основному розміщуються поблизу населених пунктів, а це посилює їхній вплив на довкілля. За даними Макіївського інженерно-будівельного інституту відвали вугільних шахт міст Донецька і Макіївки вкрили територію площею понад 900 га. У відвалах цього промислового району накопичено понад 230 млн. м3 породи, щорічно додається ще 16 млн. м3.

Великим забруднювачем є й нафтогазовий комплекс. На всіх його стадіях (видобуток нафти, виділення попутних газів і води, збереження, транспортування, переробка) відбувається забруднення атмосфери, ґрунтів, водних об’єктів нафтою і нафтопродуктами (фенолом, бензолом, толуолом, етиловим ефіром тощо). Районам , де здійснюється видобуток нафти, властиве забруднення водойм, оскільки нафта і нафтопродукти можуть знаходитися як у вигляді поверхневої плівки або емульсії, так і в розчиненому вигляді. Наявність у воді цих забруднювачів згубно відбивається на її якості. Негативний вплив нафтопродуктів позначається і на рибному господарстві: навіть незначні домішки нафтопродуктів у водоймах надають рибі неприємного присмаку і запаху, а у великій кількості призводять до її загибелі. Під час термічної обробки вуглеводневих сполук виділяються канцерогенні речовини, які забруднюють довкілля.

Для організації матеріального виробництва людина використовує енергію, яку вона виробляє з викопного палива, та добуває з природних джерел. Кількість енергії, що виробляється в світі, невпинно зростає одночасно із зростанням потреб людини. В 70-х роках XX ст. кількість споживаної енергії подвоювалась упродовж 15 років, у 80-х роках - 10 років, тоді як останнє подвоєння чисельності населення відбулося впродовж 50 років. Отже, виробництво енергії відбувається випереджаючими темпами. Нині енергію добувають різними шляхами. У 1980 р. 70% світової кількості енергії вироблено спалюванням нафти і газу, 20% - вугілля, 3% - гідроелектростанціями, 2% - атомними електростанціями. Решта 5% припадає на нетрадиційні джерела енергії. Нині одна людина споживає в Японії 1,5-5 т., у США - близько 7 т., а в країнах, що розвиваються - 0,15-0,3 т. енергії в нафтовому еквіваленті.

Вплив теплоелектростанцій.

Теплові електростанції працюють на:



  • твердому паливі (вугілля, торф, сланці);

  • рідкому паливі (мазут);

  • газоподібному (природний газ).

Всі види палива містять сполуки сульфуру: від 3-7% у вугіллі до 0,05% у природному газі. Тому найпоширенішими забруднювачами є оксиди сульфуру, нітрогену, дрібнодисперсний пил, чадний і вуглекислий гази. Продуктами згорання твердого палива є зола та жужіль, уловлювання, складування і зберігання яких вимагає великих затрат, оскільки з господарського використання вилучаються земельні ресурси. За кордоном використання золи і жужелю становить: у США – 20%, у Франції – 72%, Фінляндії – 84%. Відходи ТЕС є сировиною для будівельних матеріалів – бетонних блоків, панелей, шляхового покриття, силікатної цегли. Працюючі ТЕС забруднюють біосферу радіоактивними речовинами в обсягах, які перевищують можливі радіоактивні викиди атомних електростанцій за нормальної експлуатації.

Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно чистими. Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властивостей екосистем ріки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості. Це вже зовсім інша екосистема. Наприклад, на Волзі до будівництва дамб вода пропливала від Рибинська до Волгограда за 50 діб (під час повені - за 30), а після їх спорудження за 450-500 діб, через що водообмін Волги скоротився у 12 разів. Із 150 тисяч приток Волги третина зникла, зменшився стік малих річок у її басейні. Відтак самовідновлювальні властивості Волги зменшилися в десятки разів – вона стала на великому протязі забрудненою водоймою. Донні та зважені наноси, що надходять з басейну ріки і раніше служили добривом для заплавних земель, тепер здебільшого затримуються у водосховищах і відкладаються на дні, забруднюючи воду. До того ж мільйони тонн землі щорічно завалюються з берегів у воду, через що каламутність її збільшується у 100 разів.

Будівництво ГЕС на гірських, бурхливих річках приводить до менших змін в екосистемі ріки. Спорудження ж їх на рівнинах, та ще й на великих річках породжує цілий ряд як економічних, так і екологічних проблем. Часто економічні збитки від вилучення земель на багато років із сільськогосподарського виробництва в десятки разів перевищують прибутки від виробництва електроенергії електростанцією. Значних економічних збитків зазнає і рибне господарство річки. На мілководних ділянках розмножується велика кількість паразитів риби (гельмінти та ін.),руйнуються нерестилища. Під час нересту гине сила-силенна риби, особливо коли на дамбах відсутні рибопропускні пристрої або їхня потужність недостатня. На Волзі, наприклад, учені зафіксували масову загибель риби через зміни рівнів води у водосховищах.

Лише на Дніпрі п’ять штучних водосховищ затопили 700 тис. га земель, на Волзі 14 водосховищ – 3,5 млн. га. Крім прямого затоплення земель, де пропали не тільки луки, але й рілля, і лісові площі, постійно підтоплені та зруйновані від переформування берегів землі, а також площі, вилучені для розміщення знесених населених об’єктів. Уздовж дніпровських берегів, за розрахунками гідробіологів, підтоплюється понад 750 тис. га, в тому числі понад 440 тис. га - це постійно підтоплені чорноземи. Змінюється вся структура підземної частини гідросфери, її ґрунтових вод. Разом із сезонними та багаторічними змінами рівня води у водосховищах коливається і рівень підземних вод. Підпора ґрунтових вод простягається від десятків метрів до кількох кілометрів від берегів усієї акваторії водосховища. А тому в надзвичайних умовах перебуває і вся земля навколо водосховища через підтоплення, осушення, промерзання, зсуви тощо. За розрахунками вчених, кубічні кілометри води просочуються і випаровуються з поверхні водосховищ. Це не тільки призводить до підвищення вологості повітря у прилеглих до регіону населених пунктах, а й обумовлює дефіцит води.

У штучних водосховищах складаються сприятливі умови для явища, що його вчені назвали „біологічним вибухом”. Це - інтенсивне поширення одноклітинної синьо-зеленої водорості через те, що третина площі штучних водосховищ має глибину меншу, ніж 2 м. У невеликій товщі води над родючими угіддями, багатими на органічні речовини, утворюється величезна кількість організмів. Вони швидко відмирають, спливаючи на поверхні водосховищ величезними полями гниючих біологічних решток, і забирають із води кисень, що призводить до масової загибелі іхтіофауни. У воді штучних морів, забрудненій стічними промисловими водами, а також водою, що стікає з полів разом із хімічними добривами та отрутохімікатами, виникають умови, сприятливі для змін якості синьо-зелених водоростей - вони можуть набути можливостей, небезпечних для життя людини. Влітку водосховища через це втрачають свої рекреаційні якості.

Отже, гідравлічні електростанції не можуть бути альтернативою тепловим.

Які ж особливості характерні для атомної енергетики? Приблизно 1/4 усіх країн світу має на своїй території атомні реактори. Всього їх у світі експлуатується близько 400, до того ж приблизно в 10 країнах зосереджено 90% загальної їх потужності. Серед цих країн Франція, де АЕС виробляють понад 71% електроенергії, Швеція (12), Німеччина (31), Японія (23), Великобританія (19), США (16), Канада (13), Україна (47). Після катастрофи на ЧАЕС у ставленні країн до ядерної енергетики сталися значні зміни. Китай, Німеччина, Франція, Великобританія, США в основному зберегли свою політику, спрямовану на розвиток ядерної енергетики. Деякі країни обрали вичікувальну позицію - Австралія, Австрія, Данія, Люксембург, Норвегія, Швеція, тоді як ряд держав зовсім відмовилися від них (Фінляндія, Італія, Швейцарія, Нідерланди та ін.).

Проблеми атомної енергетики обумовлені насамперед надійністю роботи енергоблоку. Імовірні оцінки ризику руйнування блока АЕС, що могло б привести до радіоактивних виділень у легководневих реакторах західного типу, були проведені 1975 р. Ядерною контрольною комісією США. Оцінки показали, що наймасштабніше виділення внаслідок руйнації оболонки реактора може статися один раз на мільйон років експлуатації реакторів. Аналізи, проведені після аварій на Трі-Майл-Айленд (США) і Чорнобильській АЕС, де використовувалися зовсім різні типи реакторів, показали, що ці аварії сталися через дві й чотири тисячі реакторів-років відповідно. Проте ці аварії показали , що ризик є і ця проблема заслуговує на увагу. В Україні переважають реактори типу ВВЕР-440, ВВЕР-1000 і РБМК. У 1986 р. у Відні на нараді експертів МАГАТЕ відзначалося, що за міжнародним стандартом реактори РБМК із 19 обов’язкових параметрів відповідають тільки одному.

У кожному 1000-мегаватному реакторі міститься стільки радіоактивного матеріалу, скільки могло б утворитися після вибуху тисячі бомб, подібних до хіросімських. „Проплавлення” (за якого ядерне розплавлене паливо, а також залізобетонні конструкції, що його оточують, перегріваються і плавляться) може викинути радіоактивний вміст реактора в атмосферу, позбавивши при цьому життя понад 50 тис. людей і, забруднивши тисячі квадратних миль землі.

Під час катастрофи на ЧАЕС 25 квітня 1986 р. стався найбільший механічний вибух, еквівалентний викидові після великого атомного вибуху. Навіть у радіусі понад 1500 км у деяких регіонах радіоактивні опади перевищили рівень, зафіксований під час атмосферних випробувань ядерної зброї. Попри те, що під час аварії загинув тільки 31 чоловік, віддалені наслідки чорнобильської катастрофи дадуться взнаки приблизно 28 тис. випадків ракових захворювань у всьому світі, причому половина з них - поза межами України, Білорусії та Росії. В усьому світі понад 700 млн. осіб живуть у радіусі 160 км від ядерних станцій.

Кожний ядерний реактор виробляє приблизно 215-230 кг плутонію. Період його напіврозпаду – 24 000 років. У природних умовах він існує в дуже незначних концентраціях. Це одна з найбільш небезпечних для живого організму токсичних речовин: поглинання одного його мікрограма може виявитися смертельним. Крім того, це основна речовина для виробництва атомних бомб. Кожний реактор виробляє його в такій кількості, що її достатньо для виробництва 40 бомб.

Не можна не брати до уваги забруднення біосфери малими дозами радіації. Щодоби з реактора просочуються канцерогенні та мутагенні матеріали. Вони підвищують фоновий рівень радіації, вплив її здійснюється постійно, збільшуючи ризик появи ракових і генетичних захворювань.

Атомна енергетика та виробництво ядерної зброї - два основні джерела радіаційного забруднення. Вони ведуть до утворення сотень радіоактивних елементів, що починають забруднювати харчові ланцюги. Радіоактивний матеріал потрапляє до рік, озер, океанів, де його поглинають риби, вводячи у свої біохімічні системи, підвищуючи його концентрацію у своїх тілах в тисячу разів. Забруднена вода і ґрунт усмоктується рослинами, концентруючи в них токсичні речовини. Це, своєю чергою, призводить до забруднення молока і м’яса, оскільки забрудненою травою живиться худоба.

Важливою проблемою атомної енергетики є поховання радіоактивних відходів. Кожний реактор виробляє тисячі тонн таких відходів, деякі з них лишаються небезпечними впродовж 500 тис. років. Кожна АЕС рано чи пізно сама перетворюється на радіоактивні відходи: вік її експлуатації – 20-30 років, бо вона стає надто радіоактивною для того, щоб продовжувати її експлуатацію або ремонтувати. Після цього її необхідно демонтувати або поховати весь комплекс під тоннами землі. За розрахунками академіка А. Яншина, атомна енергетика втричі дорожча за газову і вдвічі – за вугільну. Надійність роботи реактора підвищується в разі зведення захисних споруд, але вартість електроенергії тоді різко зростає.

Системи забезпечення безпеки АЕС постійно розвиваються і вдосконалюються. Але незважаючи на це, атомна енергетика повністю екологічно безпечною вважатися не може.



Металургійний комплекс є одним з найбільших забруднювачів біосфери в багатьох країнах світу. В Україні його розвиток зумовив різке погіршення екологічної ситуації в трьох районах – Донбасі, Придніпров’ї, Приазов’ї. На підприємства чорної металургії припадає близько 15% всіх промислових викидів в атмосферу пилу, до 10% викидів оксидів сульфуру, 15% загального обсягу споживання води. До цього слід додати величезну кількість твердих відходів.

Сучасний металургійний завод на 1 млн. т виплавленої сталі викидає в довкілля:


800 тис. т шлаків, 100 тис. т пилу, 30 тис. т оксидів карбону, 8 тис. т оксидів сульфуру,
50 тис. т сполук флуору, 3 тис. т оксидів нітрогену.

У галузях кольорової металургії утворюється велика кількість твердих відходів: у більшості галузей на отримання однієї тонни металу витрачається 100-200 тонн руди. Відходи часто відзначаються великою токсичністю так як містять сполуки сульфуру, арсену, стибію, селену. Великі проблеми створюють і скиди стічних вод: в них спостерігається висока концентрація хлоридів, сульфатів. Виробництво металевого алюмінію супроводжується утворенням сполук флуору, які згубно впливають на тканину кісток та зубів. Найважливішім напрямом науково-технічного прогресу є впровадження в металургійній галузі маловідходних технологій, які дозволять не лише зменшити забруднення довкілля, а й підвищити ефективність металургійного виробництва.



Хімічна промисловість теж є джерелом істотного забруднення довкілля. Номенклатура продукції, що її випускає хімічна промисловість розвинених країн, є вельми різноманітною. У світі використовується понад 300 тис. т хімічних речовин і щорічно до них додається 1-2 тис. нових. 50 речовин виробляються в кількостях, що перевищують 1 млн. т на рік, а 1500 речовин – 500 т на рік. Донині в довкілля надійшло близько 3 млн. нових речовин і сполук, які не властиві біосфері; серед них є надзвичайно шкідливі для нормального функціонування живої клітини.

Хімічна промисловість належить до галузей, які споживають велику кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється складними багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюється велика кількість побічної продукції, яка поки що не завжди може бути використана як вторинні ресурси, а накопичується у вигляді відходів. У багатьох випадках відходи вимагають повного знищення через їхню надмірну токсичність. Найбільшу кількість твердих відходів дають виробництва мінеральних добрив, сірчаної кислоти, виробництво гумових виробів, пластмас, нафтопереробка.

Основним напрямом природоохоронної діяльності в хімічній промисловості є боротьба із забрудненням довкілля способом удосконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.
4.3. Проблеми агропромислового комплексу
Агропромисловий комплекс (АПК) є одним із найвідчутніших чинників впливу на довкілля. У XX ст. вплив АПК на довкілля посилився з інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, а саме:


  • надмірною розораністю території та глибокою оранкою;

  • хімізацією та меліорацією;

  • високою концентрацією виробництва.

На початку 1992 року сільськогосподарська освоєність території України досягла 70%, а розораність – 55,4%. У складі сільськогосподарських угідь орні землі нині становлять 79,6%, тоді як розораність земель у США – 15,8%,у Великобританії, Франції, Німеччині – 28,1-31,8%. Найвищу сільськогосподарську освоєність мають землі Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської областей, Поділля. Висока розораність території та надмірна глибина оранки відвальними плугами за відсутності чи малої кількості лісових полезахисних смуг призводять до інтенсивної вітрової ерозії, до суховіїв (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Залежність суховіїв від розораності території

(на прикладі Ставропольського краю)




Період

Розораність, %

Кількість суховіїв за період

1871-1895

15-30

4

1896-1920

до 40

6

1921-1945

45

7

1946-1970

70

14

1971-1985

82

18

Так, у Луганській області під лісосмуги відведено близько 1,6% площі орних земель, у Донецькій – 1,7%. У цих областях через високу розораність майже половина земель потерпає від вітрової та водної ерозії. Суховії повторюються в Донбасі в середньому через 2-3 роки.

Процес механізації сільськогосподарських робіт, який інтенсивно відбувався у
XX ст., негативно позначився на якості ґрунту, його родючості. Парк тракторів в Україні за останні 50 років зріс більш як у 90 разів, автомобілів у сільськогосподарському виробництві – у понад 2000 разів. Сільськогосподарська техніка, що працює на полях України, вирізняється громіздкістю, великою масою і потужністю. Маса наших тракторів і комбайнів досягає 10-15 т. Це призводить до переущільнення ґрунтів, зменшення їх водопроникності, зростання поверхневого стоку, зниження родючості, а значить і врожаю на 10-30%.

Одним із напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є хімізація, яка передбачає внесення в ґрунти як хімічних добрив, так і пестицидів. Цей процес активно відбувався у всіх розвинених країнах світу. Внесення хімічних добрив зумовлено тим, що щорічно разом з урожаєм із ґрунту виносяться десятки мільйонів тонн поживних речовин: азоту, калію, фосфору та ін., а тому внесення органічних і мінеральних добрив є одним із важливих способів підвищення родючості ґрунтів.

Необхідність застосування пестицидів - хімічних засобів захисту рослин від дії бур’янів, шкідливих комах, грибкових захворювань викликається масовими спалахами різноманітних шкідників: сільськогосподарському виробництву завдають збитків близько 8 тис. грибків, 10 тис. комах, 2 тис. черви.

Пестициди за способом дії на шкідників поділяються на:


  • гербіциди - засоби знищення бур’янів;

  • інсектициди - засоби боротьби зі шкідливими комахами;

  • нематоциди - засоби знищення черви;

  • фунгіциди - засоби боротьби з грибковими та вірусними захворюваннями;

  • бактерициди - засоби знищення збудників хвороб;

  • дефоліанти - засоби знищення листя.

До класу пестицидів належать і хімічні речовини, які прискорюють чи сповільнюють ріст деяких рослин. В Україні тривалий час в середньому на 1 га вносили близько 2 кг пестицидів (у світі - 300 г). Усього застосовується до 90 найменувань препаратів. З них 50% припадає на протравлювачів посівного матеріалу, 22% - інсектициди, решта – гербіциди й дефоліанти. Найбільша їх кількість вносилася в Криму й на Одещині - в районах рисосіяння і концентрації виноградників і садів.

У сільському господарстві України використовувалося понад 50 найменувань мінеральних виробів, у середньому 125-132 кг на 1 га. Застосування мінеральних добрив і пестицидів дозволяє збільшити врожай, проте має негативні екологічні наслідки: накопичуючись у рослинах, вони харчовими ланцюгами потрапляють до організму людини; забруднюються підземні й поверхневі води; гине флора і фауна; знижується урожайність через загибель мікроорганізмів у ґрунті.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними речовинами, а надто - азотними сполуками. У світі щорічно у довкілля надходить 50 млн. т нітратів.

У сільськогосподарських районах України щорічно у водойми та річки змивається у середньому 120 млн. т ґрунту, а це – 240 тис. т азоту, 120 тис. т фосфору, 2,4 млн. т калію.

Накопичення токсичних речовин у рослинах залежить від забезпечення їх елементами живлення. Так, нестача у ґрунті азоту, сірки, бору посилює процес накопичення пестицидів у рослинах. Деякі рослини відзначаються особливою здатністю до цього: так, морква й петрушка легко вбирають із ґрунту хлорорганічні сполуки.

Пестициди - особливо небезпечні сполуки для живих організмів. Надходячи до організму людини трофічними ланцюгами, вони зумовлюють органічне враження печінки, нирок, знижують імунітет.

Низка проблем виникла і в процесі такого напряму інтенсифікації сільського господарства, як меліорація. Меліорація - це система заходів, пов’язаних із корінним поліпшенням властивостей ґрунтів і спрямованих на підвищення їхньої родючості. Існує понад 30 видів меліорації. Найпоширенішими серед них є гідромеліорація - зрошення та осушення.

У зрошенні земель роль найактивнішого агента відіграє штучне зволоження ґрунтів із водного джерела з метою забезпечення рослин вологою. Під час осушення земель надлишок вологи відводиться за межі шару, де розміщуються корені рослин, і в такий спосіб створюються сприятливі умови для їх росту.

Необхідність меліорації земель визначається кліматичними умовами території. Понад 60% населення землі проживає в посушливих регіонах, тоді як 20% - там, де спостерігається надлишок вологи. Загальна площа поливних земель на земній кулі за оцінками ФАО (Всесвітньої сільськогосподарської організації) становить 270 млн. га. З них основна частина припадає на поливний рис, а решта зайнята культурами бавовнику, буряку, плодовими та зерновими культурами. Хоч усі поливні землі становлять не більше ніж 15% світової площі орної землі, у вартісному вираженні зрошувальне землеробство дає продукції майже стільки ж, скільки неполивне землеробство у всьому світі.

Негативним наслідком непомірного безсистемного зрошування є засолення ґрунтів. Під засолення потрапила майже половина зрошуваних земель світу. Осушення протилежне зрошуванню. Його проводять на перезволожених землях, лісах, болотах з метою включення нових територій у сільськогосподарське виробництво. В Україні проводилось осушення болотяних угідь на Поліссі. Через 25 років після початку проведення осушувальних робіт в Україні виникли небезпечні екологічні зміни водного балансу території та порушення режиму підземних вод. Стало зрозумілим, що болота мають неоціненне екологічне значення:



  • формують стік річок і клімат навколишніх територій;

  • регулюють вологість, температуру, радіоактивний фон;

  • поглинають і утримують забруднювальні речовини (пестициди, важкі метали, радіонукліди);

  • є джерелом кисню;

  • на болотах ростуть численні лікарські та ягідні рослини;

  • запобігають замуленню річок, затримуючи продукти розпаду;

  • є джерелом торфу, який має здатність поглинати воду, адсорбувати пил, різноманітні забруднення, тобто діє як очисник, є цінною хімічною сировиною.

В Україні гостро стоїть проблема зниження втрат ґрунту разом із зібраними цукровими буряками. Корені цих рослин, що надходять на переробку, містять у загальній масі до 20% родючого ґрунту, який необхідно повернути на поля.

Сьогодні продуктивність аграрного сектора України є значно нижчою від продуктивності сільського господарства таких країн як Німеччина, Голландія, Швеція, Канада. Вирішення більшості проблем, пов’язаних із функціонуванням АПК допоможе перетворити сільське господарство держави в джерело добробуту нації.



Контрольні питання
1. Які екологічні проблеми пов’язані з експлуатацією ТЕС?

2. Які переваги і недоліки ГЕС?

3. Які екологічні проблеми виникають у зв’язку з експлуатацією АЕС?

4. Охарактеризуйте вплив металургійної та хімічної галузі на довкілля.

5. Які екологічні проблеми виникають у зв’язку з функціонуванням АПК?

6. Що таке пестициди? Як здійснюється міграція цих речовин в навколишньому середовищі?

7. Які екологічні наслідки меліорації?

8. Які ви можете запропонувати шляхи покращення екологічної ситуації в промисловій галузі та АПК?





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал