Конспект лекцій з дисципліни «Основи римського приватного права»



Сторінка1/7
Дата конвертації15.06.2017
Розмір1.37 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Основи римського приватного права»

за спеціальністю 081 «Право»

Укладачі:

д.ю.н., професор Р. Калюжний,

Л. Шапенко

Конспект лекцій розглянутий та схвалений

на засіданні кафедри теорії та історії держави і права

Протокол № ____ від «___»_____2016 р. Завідувач кафедри_____________________

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
Тема 1.1. Поняття, предмет, система та етапи розвитку римського приватного права
План

1. Поняття та предмет римського приватного права.

2. Система римського права.

3. Етапи розвитку римського права.

4. Значення римського права для сучасної юриспруденції.
Література:


    1. Калюжний Р. А. Основи римського приватного права: курс лекцій / Р. А. Калюжний, Ю. В. Ящуринський. – К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2011. – 184 с.

    2. Калюжний Р. А. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.] / Р. А. Калюжний, В. М. Вовк. – К.: Атіка, 2012. – 408 с.

    3. Калюжний Р. А. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.] / Р. А. Калюжний, В. М. Вовк. – К.: «МП Леся», 2014. – 240 с.

    4. Макарчук В. С. Основи римського приватного права: навч. посіб. – [вид. 2ге, допов.] / В. С. Макарчук. – К. : Атіка, 2015. – 256 с.

    5. Основи римського приватного права: Підручник / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, В. М. Домашенко та ін.; за заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової. – Х.: Право, 2008. – 224 с.


1. Поняття та предмет римського приватного права

Предметом вивчення курсу «Римське приватне право» є система правових норм стародавнього Риму, яка регулювала суспільні відносини між приватними особами, а саме:



  • сукупність особистих прав, правове становище суб’єктів у майнових відносинах, можливість суб’єктів здійснювати угоди майнового характеру;

  • питання правового захисту приватних прав;

  • шлюбно-сімейні відносини;

  • відносини, пов’язані з власністю та іншими правами на речі;

  • зобов’язання суб’єктів, які виникають з різних підставах: договорів, правопорушень, нібито з договорів, нібито з правопорушень;

  • коло питань, які виникають з приводу спадкування майна померлих тощо.

2. Система римського права

Римське право у стародавньому Римі - це складне правове явище, яке складалося з трьох правових систем:

jus civile – цивільне право;

jus gentium – право народів;

jus praetorium – преторське право.

Цивільне право – це національне і найдавніше право, яке регулювало майнові відносини виключно між римськими громадянами. Воно відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, стійким консерватизмом. Дія норм цивільного права обмежувалася територією Риму.

Право народів – це право, яке регулювало правові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та громадянами, які проживали за межами Риму (перегринами) – з іншого.

Право народів було прогресивнішим і доступнішим для простих людей, оскільки відповідало вимогам часу та чутливо реагувало на зміни в суспільстві. Воно вигідно відрізнялося від цивільного права більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму та національною обмеженістю, властивих римському цивільному праву.

Поступово поряд з цивільним правом і правом народів виникає ще одна правова система під назвою преторське право.

Преторське право – це те що, ввели претори для покращення, або доповнення, або виправлення цивільного права щодо суспільної користі.

Всі три правові системи в сукупності становили римське право. Врешті-решт зазначені системи зблизились настільки, що втратили свої відмінності. На їх основі було вироблено поняття:

- римське приватне право (jus privatum) – яке стосується користі окремих осіб (Ульпіан), тому є простором для автономії окремих осіб;

- римське публічне право (jus publicum) – яке стосується стану держави (Ульпіан), охоплює громадську вигоду: державний інтерес, правовий статус держави, її органів та посадових осіб, компетенцію державних органів, акти, які виражають владарювання держави.

3. Етапи розвитку римського права

Оскільки формування та розвиток римського права як цілісної та єдиної правової системи відбувалися протягом тисячоліття, для систематизації матеріалу необхідним є виокремлення етапів (періодів) розвитку Римської держави та римського права. Тисячорічну історію Рима можна представити трьома періодами:

1) царський (753 – 509 рр. до н.е.);

2) республіканський (509 – 27 рр. до н.е.);

3) період імперії (27 р. до н.е. – 476 р. н.е.).

Період імперії поділяється на: принципат (27 р. до н.е. – 284 р. н.е.) та домінат (284 – 476 рр).

Якщо брати до уваги виникнення, зміну та становлення джерел римського права, то його розвиток можна поділити на декілька основних періодів:

1) найдавніший, архаїчний (753-367 рр. до н.е.);

2) до класичний (367 – 17 рр. до н.е.);

3) класичний (17 р. до н.е. – 284 р. н.е.);

4) післякласичний (284 – 476 рр. н.е.);

5) юстиніановський (527 – 565 рр. н.е.).



4. Значення римського права для сучасної юриспруденції

У римському праві закріплено розуміння права як системи загальнообов’язкових правових норм, санкціонованих людьми на благо собі, тому право - це інститут захисту населення.

У римському праві вперше знайшов відображення поділ норм права на публічне та приватне.

Римське право вперше в історії людства розробило критерії для оцінки правової поведінки людини, сформулювало особливу правову культуру відносин між людьми.

У римському праві вперше сформувались юридична термінологія і понятійний апарат, наука про право.

Римські юристи вперше взяли на себе сміливість заявити про те, що правом треба займатися, його необхідно вивчати і йому потрібно навчатися.

Римське право – це невід’ємна методологічна база професійної юридичної освіти, основа розуміння теоретичних галузей права і порівняльного правознавства, дидактичне поле становлення юридичної мови та юридичного мислення.
Тема 1.2. Рецепція римського приватного права
План


  1. Поняття рецепції римського права.

  2. Рецепція римського права у Східній Європі.

  3. Рецепція римського права у Західній Європі.

  4. Рецепція римського права в Україні.

Література:



    1. Калюжний Р. А. Основи римського приватного права: курс лекцій / Р. А. Калюжний, Ю. В. Ящуринський. – К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2011. – 184 с.

    2. Калюжний Р. А. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.] / Р. А. Калюжний, В. М. Вовк. – К.: Атіка, 2012. – 408 с.

    3. Калюжний Р. А. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.] / Р. А. Калюжний, В. М. Вовк. – К.: «МП Леся», 2014. – 240 с.

    4. Макарчук В. С. Основи римського приватного права: навч. посіб. – [вид. 2ге, допов.] / В. С. Макарчук. – К. : Атіка, 2015. – 256 с.

    5. Основи римського приватного права: Підручник / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, В. М. Домашенко та ін.; за заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової. – Х.: Право, 2008. – 224 с.




  1. Поняття рецепції римського права

Рецепція римського права властива усім європейським (та похідним від них) системам права. Загалом рецепція права являє собою сприйняття його духу, ідей, головних засад та окремих положень тією чи іншою сучасною цивілізацією на певному етапі її розвитку. Відповідно рецепція римського права означає сприйняття його духу, ідей, засад і основних положень у процесі формування та розвитку європейських (і похідних або залежних від них) традицій права.

Рецепція як елемент загального процесу відродження цивілізації, що відійшла у минуле, полягає насамперед у впливі більш ранньої, але високорозвиненої системи права на правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасного розуміння права. Такі процеси непоодинокі, й найбільш відома рецепція римського права у контексті історії цивілізацій не є чимось унікальним – достатньо пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення відомих Законів XII таблиць. Водночас саме римське право виявилося найвищою фазою розвитку античного права. Це стало одним з визначальних моментів для подальшої долі права Стародавнього Риму. Саме тому римське право виявилося предметом неодноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. З тієї ж причини предметом рецепції було насамперед римське приватне право.

Що ж стосується надбань римського публічного права, то до них зверталися лише тоді й тією мірою, коли цього вимагали потреби того чи іншого державного устрою, форми правління тощо. При цьому на відміну від рецепції римського приватного права, коли сприймався дух та засади останнього, з публічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо. В цьому відображається сутність публічного права. Рецепція римського права як явище європейської цивілізації в цілому може відбуватися за різними типами — західним та східним.

Слід говорити про західноєвропейський чи східноєвропейський (візантійський) типи рецепції в рамках єдиної історії європейського права. Вони відрізняються певними властивостями, характеристиками, що позначається і на особливостях тієї чи іншої європейської традиції права. Західноєвропейський тип рецепції римського права характеризується такими рисами:

- тривалість процесу, як правило, протягом усього часу формування і розвитку західної традиції права, тобто майже півтора тисячоліття;

- ґрунтовні теоретичні розвідки букви та духу римського права (праці глосаторів, коментаторів, представників філологічної, історичної та інших правових шкіл);

- розвиток філософського підґрунтя (вчення про природне право, громадянське суспільство, правову державу тощо);

- зумовленість рецепції римського права нагальними потребами торгівельного обігу (проведення її за «ініціативою знизу»);

- паралельність процесів рецепції римського права у декількох країнах (італійські міста, Франція, Німеччина, Нідерланди та ін.);

- доведення рецепції римського права до логічного завершення (створення на його підвалинах цивільних кодексів, зводів законів тощо);

- фундаментальність кодифікацій, їхня придатність для «вторинних», «похідних» рецепцій, у тому числі в країнах, що належать до інших локальних цивілізацій.

Для східноєвропейського (візантійського) типу рецепції римського права характерні такі риси:

- більш короткий відрізок часу, протягом якого вона відбувається (приблизно п'ятсот років);

- проведення систематизаційних робіт на матеріалах першоджерел, проте без глибоких досліджень засад римського права як такого;

- обмеженість філософського підґрунтя християнським вченням у його православній інтерпретації, ігнорування положень давньогрецької, римської філософії;

- проведення систематизаційних, дослідницьких та інших робіт, пов'язаних з рецепцією, за ініціативою “зверху” і в умовах залежності шкіл права від центральної влади та інших органів управління;

- обмеженість процесу рецепції у просторі (не лише рамками однієї країни, а й, як правило, ще вужче – у межах столиці або одного-двох провідних міст);

- створення єдиного кодифікаційного акту не завжди тягне «вторинні» рецепції навіть у межах східноєвропейської цивілізації.

Отже, класичним слід вважати західноєвропейський тип рецепції як органічний для західної традиції права. Проте й східноєвропейський (візантійський) тип рецепції римського права (або його елементи) слід визнати таким, що відіграв певну, досить значну роль у формуванні європейського виміру права. Тим більше значення він має з огляду на перспективи створення єдиного права Європи.

2. Рецепція римського права у Східній Європі

Після падіння Римської імперії в 476 році римське приватне право продовжувало існувати і розвиватися в його східній частині – Візантії. Правова культура візантійської імперії, яка була послідовником традицій римської державності, надала друге історичне життя римському праву. Ця традиція багато змінила у змісті і системі класичного римського права, але з урахуванням таких змін римське право лягло в основу заснування правових систем багатьох країн.

У візантійські часи римське право знайшло свою повну кодифікацію (звід цивільних законів Юстиніана), яка стала пріоритетним джерелом римського права. Кодифіковане римське право візантійського зразка – особливо Кодекс Юстиніана та його Новели, стали основою для формування нової галузі правової культури – церковного православного права. Велике значення у справі збереження римського приватного права мала та обставина, що церква усі свої спірні справи (тобто спори між церковними установами, монастирями та окремими їх служителями) вирішувала на основі римського права, внаслідок чого природно сфера дії римського права значно розширювалася.


  1. Рецепція римського права у Західній Європі

З початку культурного підйому у Західній Європі на межі ХІ – ХІІ ст. відбувається відродження римського права, починається його реценція (від receptio – сприйняття, запозичення, засвоєння).

Визначну роль у відродженні і популяризації класичного римського права відігравав Болонський університет, який був заснований наприкінці ХІ ст. Юридична діяльність Болонської школи виявлялася у викладенні римського права. Викладання полягало в публічному зачитуванні і тлумачення джерел римського права, а слухачі одночасно під диктовку записували ці тлумачення (глоси). Звідси й сама школа отримала назву школа глосаторів.

У другій половині ХІІІ ст. на зміну глосаторам прийшли так звані коментатори, або постглосатори. Вони більше уваги приділяли тлумаченню глос, ніж безпосередньо джерелам.

Знову сформоване таким чином римське право стало у XVI ст. головним елементом юридичної науки та практики в Італії, Іспанії, особливо у Німеччині. Судам, наприклад, у Німеччині, наказували застосовувати насамперед не національне, а римське право. Рецепійоване римське право, яке було засноване спільними зусиллями глосаторів, коментаторів та німецьких вчених-юристів, одержує нову назву – сучасне римське право, яке діяло у Німеччині аж до прийняття Німецького цивільного уложення, що набуло чинності з 1 січня 1900 р. Вплив римського права простежувався в Цивільному кодексі Наполеона 1804 р., в російських цивільних уложеннях 1903 та 1905 pp.



  1. Рецепція римського права в Україні

Рецепція римського приватного права в нашій країні відома з Х століття. Однак слід відмітити, що рецепція здійснювалася через запозичення візантійських правових норм, а тому мала опосередкований вплив на руське право, тобто не було прямої рецепції положень римського права (тобто запозичення законодавчих рішень) подібної Німецькій або Французькій правовим системам.

Для України притаманні 5 етапів рецепції римського права:

а) Х-ХІV ст. (через візантійські норми, які у своїй основі були рецепійовані з римського права, здійснюється опосередкований вплив останнього на руське право);

б) ХІV-ХVІІ ст. (у цей період, вважаємо, відбувається поєднання двох традицій рецепції римського права: східної - через візантійське та руське право та західної - через канонічні, польські та німецькі правові джерела);

в) 1654-1917 рр. (спроби розробки нового законодавства для українських земель, що супроводжуються прямою та опосередкованою рецепцією римського приватного права);

г) 1917-1991 рр. (офіційна відмова від застосування римського права з одночасною латентною і опосередкованою його рецепцією на теренах України);

ґ) 1991 р- до сьогодення (відродження інтересу до римського приватного права з метою якнайширшого використання його ціннісних надбань у системі права України).
Тема 1.3. Джерела римського приватного права

План


1. Поняття джерел права.

2. Джерела правоутворення.


Література:

    1. Калюжний Р. А. Основи римського приватного права: курс лекцій / Р. А. Калюжний, Ю. В. Ящуринський. – К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2011. – 184 с.

    2. Калюжний Р. А. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.] / Р. А. Калюжний, В. М. Вовк. – К.: Атіка, 2012. – 408 с.

    3. Калюжний Р. А. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.] / Р. А. Калюжний, В. М. Вовк. – К.: «МП Леся», 2014. – 240 с.

    4. Макарчук В. С. Основи римського приватного права: навч. посіб. – [вид. 2ге, допов.] / В. С. Макарчук. – К. : Атіка, 2015. – 256 с.

    5. Основи римського приватного права: Підручник / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, В. М. Домашенко та ін.; за заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової. – Х.: Право, 2008. – 224 с.


1. Поняття джерел права

У римському праві вперше виникла і юридично сформувалася думка про те, що для надання нормі права імперативної (обов’язкової) сили слід дотримуватись певних процедур і дій. Таким чином виникло вчення про джерела (fons) права, тобто спосіб виникнення й набуття правилами поведінки обов’язкової сили і правової форми.

Характерними особливостями цього вчення стали:

- існування різних форм функціонування норм права;

- диференціація норм права по юридичній силі й способу формування.

Джерела права – це юридичне поняття, яке охоплює питання сили, яке створює право та сили, яке надає праву загальнообов’язкового характеру. Силою яка створює право, римські юристи вважали божественний дух, духовний світ людини, національний дух, традиції народу, вищу міру справедливості тощо. А силою яка надає праву загальнообов’язкового характеру – правові звичаї, закони та інші нормативні акти, судові рішення, що самі по собі, у силу своєї форми, зобов’язують до певної поведінки.

Крім того, джерела права в літературі застосовуються як джерела пізнання права (звідки ми черпаємо знання матеріалу які визначають дані, що дозволяють визначити характер і зміст права в різні епохи розвитку держави) – тексти законів, судові рішення, записи звичаїв, виступи юристів, літописи, твори мистецтва, археологічні розкопки, нумізматика тощо.

2. Джерела правоутворення

Інституції Юстиніана згадують два види джерел:

1) закони та інші норми, які походять від державних органів і зафіксовані ними у письмовій формі;

2) норми, які складаються на практиці.



Звичаї (mores) – певні приписи, (правилами поведінки), які виробляються людським колективом (родом, племенем), тобто соціальними нормами, або правила поведінки, які утворюються стихійно в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу.

Для свого визнання як обов’язкової вимоги (яка дає можливість судового захисту) звичаї повинні були відповідати певним критеріям:

1) мати тривалий характер (життя більш одного покоління);

2) відображати одноманітну практику;

3) втілювати розумну потребу в регулюванні життєвою обставиною.

Виникнувши у Римі, публічна влада по мірі необхідності починає визнавати звичаї і надавати їм загальнообов’язковий характер, і таким чином звичаї перетворюються на правові звичаї (consuetudо).

Норми звичаєвого права позначаються у римському праві терміном:

– usus (звичаєва практика);

– mores morium (звичай предків);

– comentarium pontificum (звичаї, які склалися в практиці жреців);

– comentarium prаetopium (звичаї, які склалися в практиці преторів).

Царські закони (Rex leges). Нормами соціального регулювання в царський період були приписи, постанови царської влади.

З іменем царя Ромула пов’язуються наступні закони:

1) про укладення шлюбу у формі релігійного обряду;

2) про заборону вбивати дітей, які досягли трьохрічного віку, окрім явних виродків;

3) про заборону дружині залишати чоловіка.

Закони (lex-leges). З вигнанням царів (509 рік до н.е.) судова влада і право законодавчої ініціативи переходить до двох вищих магістратів (консулів) і сенату.

Закони приймалися лише зі згоди сенату, і крім того, мали були попередньо прийняті на народних зборах – comitio (куріатні, цинтуріатні, трибутні збори).

Закон розділявся на три частини:

1) рraescriptio – (вступ) - ім’я ініціатора закону і голови народних зборів, день і місце засідання народних зборів;

2) rogatio – пропозиція магістрата про зміст закону;

3) sanctio (санкція) – заходи примусу, під які підпадали порушники закону. Це заключна частина, яка містить вказівку про те, що закон не має сили якщо він протиречить Божим нормам, або закону на користь плебсу, або раніше прийнятим законам.

У середині V ст. до н.е. на основі всіх звичаїв і законів в Римі були створені Закони ХІІ таблиць, що були найдавнішою кодифікацією звичаїв, можливо, з деякими запозиченнями з грецького права. Право розвивалося двома шляхами: 1) шляхом практичного тлумачення Законів ХІІ таблиць; 2) шляхом с творення нового законодавства.



Постанови народних зборів. Народні збори вважались найважливішими державними органами у Стародавньому Римі. Вони приймали чи скасовували закони, оголошували війну та укладали мир, були верховною інстанцією, що розглядала апеляції та протести на рішення судових органів. Народні збори обирали всіх посадових осіб, в руках яких зосереджувалася виконавча влада. Існувало три види народних зборів: куріатні, центуріантні і трибутні коміції. Найдавніша форма народних зборів – куріатні коміції. Це – замкнуті об’єднання патриціїв. Внаслідок боротьби плебеїв з патриціями в V – ІV ст. до н.е. були створені так звані центуріантні коміції, в яких приймали участь як патриції, так і плебеї. Плебейська частина римського народу проводила свої збори на територіальних округах – трибах. Рішення трибутних плебейських коміцій отримали назву plebiscitum, які були обов’язковими і для патриціїв.

Едикти магістратів. Специфічною формою правоутворення в період республіки були едикти магістратів передусім преторів. Посада претора було введена в 367 р. до н.е. Головним завданням преторів було як здійснення правосуддя. З 247 року до н.е. поруч з претором для провадження справ між римськими громадянами обирався претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями (перегринами).

Приступаючи до своїх повноважень, претор оголошував едикт, який згодом набував значення програмного документа, в якому претор оголошував про суть своєї діяльності.

Преторські едикти спочатку мали на меті лише надати допомогу законному (цивільному) правопорядку і заповнювати його прогалини. Але потреба у розробці й проголошенні нових правил судочинства та правосуддя була зумовлена нездатністю цивільного права надійно захистити нові відносини, які склалися під натиском нових соціально-економічних умов, що змусило преторів зробити рішучий крок у напрямі приведення правових норм у відповідність до потреб життя.

Постанови сенату. У період республіки римський сенат отримав право видавати постанови під назвою сенатус-консульти (senatus consulta). У період принципату, коли роль народних зборів зменшувалась, а сенату - зростала, постанови сенату перетворилися в основну форму законодавства. Вони замінили закони, які приймали народні збори. Сенат при цьому не мав законодавчої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформлював пропозиції принципсів, які на підставі своєї влади мали право проголошувати свою волю у вигляді усних або письмових промов у сенаті. В сенату-консультах нерідко давалися лише загальні принципові положення, які претори повинні були відображати в едиктах.

Діяльність юристів. В ІІІ ст. до н.е. почалося формування юриспруденції як самостійного і впливового джерела права. Тиберій Корунканій консул (280 р. до н.е.) з плебеїв вперше почав індивідуально від свого імені давати юридичні консультації населенню. Секст Елій Пета, світський консул (198 р. до н.е.) вперше письмово прокоментував Закони ХІІ таблиць.

У цілому сформувалося кілька видів правотворчої діяльності юристів. Перша – cavere – вироблення рекомендаційно-зобов’язальних формул угод, а також дії щодо реалізації спадкових прав; в епоху рецепції з цього виду сформується нотаріальна функція юридичної практики. Друга – respondere – відповіді на запитання приватних і службових осіб, тобто надання юридичних консультацій. Це був найбільш важливий вид діяльності, тому що не всі юристи мали право jus respondendi (обов’язково-рекомендаційні консультації з тлумачення права). Третій від – agere – полягав у складанні судових формул, які висловлювали сутність позову, а також поради стосовно процесуального ведення справ.



Імператорські конституції. З оформлення в державній політичній структурі єдиновладної верховної влади (ІІІ ст.) єдиним джерелом прав стали постанови (constitutione) імператора.

Види постанов:



  1. Едикти (edictum) – загальні розпорядження, які були обов’язковими як для службових осіб, так і для населення. Едикти діяли в сфері публічного та приватного права.

  2. Декрети (decretum) – імператорські рішення з конкретних судових справ.

  3. Мандати (mandatum) – інструкції посадовим особам (чиновникам, правителям провінцій), щодо правозастосування.

  4. Рескрипти (rescriptum) – письмова відповідь на запитання приватних або посадових осіб з приводу правових питань.

Кодифікація імператора Юстиніана. У першій половині VІ ст. у Східній Римській імперії була здійснена систематизація римського права.

Імператор Східної Римської імперії Юстиніан І (527-565 рр.) в 528 р. заснував комісію в складі десяти осіб на чолі з магістратом Трибоніаном та константинопольським професором права Тоефілем з метою систематизації імператорських конституцій. В квітні 529 р. Кодекс Юстиніана набрав чинності, і всі конституції, що не потрапили до нього, втратили свою силу.

Одночасно з роботою щодо кодифікації імператорських конституцій проводилася робота з кодифікації творів юристів. Комісії було надано право змінювати та редагувати тексти оригінальних творів, робити власні доповнення і давати коментарі, навіть вилучалися застарілі положення. У грудні 533 р. кодифікація творів класиків юриспруденції була завершена і цей великий звіт дістав назву Дигести Юстиніана (або Пандекти – від грецького «всеохоплюючий»). Це був збірник уривків з 2 тис. творів 39 найбільш відомих римських юристів. Усі цитати розподілені в 50 книгах, книги поділялися на титули, титули - на фрагменти, великі за обсягом фрагменти - на параграфи.

Інституції вступили в дію у листопаді 533 р.

Кодекс, виданий у 529 р., багато в чому вже застарів, і щоб узгодити з новими частинами Юстиніанівського зводу, комісія його переробила, і в листопаді 534 р. Кодекс опубліковано в новій редакції.

Імператорські конституції, прийняті після роботи комісії (534-565 рр.) становили четверту частину кодифікації Юстиніана і дістали назву Новел.

Усі названі частини кодифікації Юстиніана з ХVІ ст. у видавництві Діонісія Готофреда отримали загальну назву, яка зберігається донині - Corpus iuris civile – Звід цивільного права.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал