Конспект лекцій з дисципліни культурологія для студентів 2 курсу денної І 1 курсу заочної форм навчання



Pdf просмотр
Сторінка4/8
Дата конвертації07.03.2017
Розмір5.06 Kb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8
Теми рефератів
Міфологічна система давніх греків.
Крито – мікенський період культури. Гомер та його час. Архаїчна культура. Класичний період культури Давньої Греції. Давньогрецький театр. Давньогрецька література. Архітектура і скульптура Давньої Греції. Вазопис Стародавньої Греції. Олімпійські ігри. Стародавні грецькі філософські школи і наука. Елліністична культура загальна характеристика. Періодизація культури Давнього Риму. Скульптура і архітектура римлян.


46 Побуті звичаї римлян. Гладіаторські бої. Римський театр. Наука, література і мистецтво у Давньому Римі. Міфологія давніх римлян. Вплив етруської культури на римську.
Літературні джерела
Антична культура Довідник. – К, 1993.
Боннар Анре. Греческая цивилизация. – М, 1992. – Кн. 1-2.
Дмитриева НА, Акимова Л.И. Античное искуство: очерки. – М, 1988.
Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М, 1990.

Лекція 5: Історична типологія культури
Основні поняття і терміни
- мозаїка
- фреска
- вітраж
-
Відродження
- гуманізм
-
Просвітництво.
План заняття
1. Візантійська культура.
2. Середньовічна мусульманська (арабська) культура.
3. Західноєвропейська культура у середні віки.
4. Ренесансу культурі Європи характерні риси культури Відродження італійський Ренесанс Реформація в Європі Північне Відродження.


47 5. Культура Нового часу
- загальна характеристика культура Х ст.; культура Х ст.; культура ХIХ ст.
1. Візантійська культура
Візантійська цивілізація та її культура – унікальне явище, яке посідає чільне місце в історії світової культури. Візантійська держава виникла в VI ст. у східній частині Римської імперії внаслідок її розколу, проіснувавши до середини Х ст. Столиця Візантії Константинополь була заснована імператором Константином I на місці колишньої колонії Візантій. Звідси й назва цієї держави, яку їй дали пізніше, після загибелі Візантійської імперії, європейські гуманісти-історики. Самі ж візантійці називали себе римлянами (грецькою ромеї, а свою державу – «Ромейською». Фактично із заснуванням Константинополя Візантія виокремлюється в межах Римської імперії і від цього часу починається відлік історії. Завершенням усамостійнення Візантії вважається 395 р, коли після смерті останнього імператора єдиної Римської імперії Феодосія І (його правління 379 – 395 рр.) відбувся її остаточний поділ на Західну Римську і Східну Римську (Візантія) імперії. У своїй багатовіковій історії від пізньої античності до середньовіччя вона пройшла три етапи ранній, класичний і пізній. У культурному житті Візантії сучасна культурологія виділяє такі основні періоди відмирання старої античної та становлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV – VII ст.); культурний спаду зв’язку з економічним занепадом та аграризацією міст (кін. VII – поч. ІХ ст.);


48 нове культурне піднесення Константинополя та провідних міст сер. ІХ – Х ст. ); найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (ХІ – ХІІ ст.); занепад культури, що викликаний політичним послабленням Візантії (кін. ХІІ – ХІІІ ст.); становлення візантійського гуманізму, відновлення античної освіченості (XIV – сер. XV ст.). Візантійська культура - це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Водночас культура Візантії – особлива, оригінальна, самоцінна. Етнічну основу цієї держави становили греки й еллінізоване населення областей , де панувала грецька мова, античні звичаї. Візантійська держава була першою православною. Офіційно сповідувався примат світської влади візантійського імператора як світського глави й офіційного покровителя візантійської церкви над церковною владою (тобто православна церква, на відміну від католицької розглядалася як невід’ємна складова держави. Візантійська культура забезпечила домінування духовного в життєдіяльності, орієнтувала людину на ідеальний, ірреальний, неземний світ. Візантійська художня культура вбачала головною метою наближення через сакральне мистецтво до непізнаного – до Бога. Головними образами художніх творів виступали тільки Бог, святі, апостоли, в окремих випадках – божественний імператор та його родина. Сюжети творів ґрунтувалися на Святому Письмі. Воно ж визначало їхні персонажі, композиції,типи фігур, атрибути святих та іншу християнську символіку. При цьому зображення образів і композицій затверджувала церква. Канонізація культурних процесів була важлива для духовного життя.


49 Візантійці вивчали і вдосконалювали природничі науки (географію, антропологію, математику. Однак гуманітарні науки переважали. Традиційний інтерес викликала у візантійців історія. Візантія створила своєрідну літературу, переважно вона була теологічною патристика, агіографія, патерики ). Існувала світська література, але вона нестала визначальною. Центральне місце в мистецтві Візантії посідає зображення людини. Головна увага приділяється не тілу та його фізичній красі (як в часи Античності, а християнському ідеалу краси духовної. Храми будували за хрестово – купольним принципом. Прикрашали храми фресками і мозаїкою. Скульптура відіграє незначну роль, що пояснюється релігійними мотивами. Важливе місце у візантійському живописі займає ікона. Прикладне мистецтво представляють різблені зі слонової кістки вироби, вишиті тканини тощо. У майстернях імператорського двору виготовляли розкішні рукописи з мініатюрами. Візантійська музика мала передусім релігійний характер. Візантійці винайшли орган. Інструментальну музику виконували на органі. Церковний спів був дуже поширений. Значного розвитку у Візантії досягла світська і релігійна освіта. У міських школах викладали читання, письмо, математику, грецьку і латинську мови тощо. У Х ст. вперше в Європі у Константинополі була відкрита вища школа. В історії європейської та світової культури візантійській належала важлива і помітна роль. Вона справила значний вплив на розвиток культури країн Південної та Східної Європи.
Середньовічна
мусульманська (арабська ) культура
Арабська середньовічна культура склалася в тих країнах, що підпали арабізації, сприйняли іслам. Класична арабська мова довгий час панувала в них як мова державних закладів, літератури і релігії. Вся середньовічна арабська культура, повсякденний побуті спосіб життя людей, норми моралі у суспільстві


50 розвивалися під впливом ісламської релігії, що виникла у племен Аравійського півострова уст. Найбільший розквіт культури припав наст. В цей час успішно розвивається поезія, що дала світу Омара Хайяма та ін. Поезії був притаманний світський, життєрадісний і водночас філософський характер. Упорядковані знамениті казки Тисяча і одна ніч. Активно перекладалися арабською мовою твори інших народів, передусім - античних авторів. Араби внесли вагомий вкладу світову математичну науку, розвиток медицини, філософії. Вони створили такі своєрідні архітектурні пам’ятники, як мечеті і знамениті храми у Мецці і Дамаску (з особливим типом орнаменту – арабескою. Вплив ісламу обумовив нерозвиненість в арабській культурі живопису і скульптури, звідси образотворче мистецтво відійшло у килимарство.
2.

Західноєвропейська
середньовічна культура
Середні віки в Європі визначилися християнською культурою. Утверджувався феодалізм із сільською общиною і залежністю селянина від феодала. Матеріальна культура складалася з общинної діяльності на землі і ремісничого виробництва - в містах. Багато країн Європи самовизначилися та зміцніли. Тому центром культурної досконалості стає не сукупність міст- полісів або Римська імперія, а весь європейський регіон. На авансцену культурного розвитку виходять Іспанія, Франція, Голландія, Англія. Християнство стає духовним об’єднуючим фактором. Феодальна община визначила жорстоку станову залежність соціокультурних відносин. Людина відчуває себе общинником, а невільним громадянином, як в античному суспільстві. Виникає цінність служіння Богу і феодалу. Рабство замінюється підкоренням общині і феодалу. Християнство підтримує феодальну становість, підкорення Богу і пану. Церква розповсюджує свій вплив на всі основні сфери життя суспільства на сім’ю, освіту, мораль, науку. Переслідуються інакомислячі. Папа та інші ієрархи католицтва намагаються піднестися над світською владою. Іноді період середньовіччя


51 називають темними століттями. Однак було би невірним оцінювати культуру середньовіччя тільки негативно. Вона розвивалася і досягла успіхів. Матеріальна культура характеризувалася удосконаленням знарядь праці, матеріальними благами. Удосконалення проходило не революційно,але мало місце розвивалася торгівля, кораблебудування, мореплавство, вирощувались традиційні і нові сільськогосподарські культури, мінялися змісті характер ремісничого виробництва. У ХІІ ст. у Фландрії був винайдений ткацький верстат без механічного двигуна. Поширюється вівчарство. В Італії і Франції навчилися виробляти шовк. В Англії і Франції почали будувати доменні печі і використовувати в них кам’яне вугілля. Розвивається духовна культура. Незважаючи на монополію християнства, у європейських країнах виникають світські школи, вищі навчальні заклади. В Х – ХІ ст. у вищих школах Іспанії викладали філософію, математику, астрономію, право, медицину, богослов’я. Урна базі Болонської юридичної школи був відкритий перший в Європі університет. У р. відкривається Паризький університет, в р. - університету м. Оксфорд Англія, в р. - університету м. Кембридж (Англія.
Характерні особливості середньовічного мистецтва
Середньовічне мистецтво майже повністю було підпорядковано релігії, звідси його спіритуалізм (від лат. – духовний) – об’єктивно-ідеалістичне вчення згідно з яким дух (душа) є першоосновою. Церква була головним замовником творів мистецтва. Розвивалось мистецтво іконопису. У живописі і скульптурі домінували біблейські сюжети. Високої досконалості досягла духовна музика. Склалися канони урочистого і величного співу, виникли такі музичні форми, як хорал, меса, реквієм. Мистецтво ужене намагається зображувати природу, її реальні форми, воно перетворюється у символ потойбічного. Віднаходиться інша система пластичної мови, виразних засобів (обернена перспектива, декоративність, використання золота, площинний характер людських постатей, порушення їх


52 пропорцій тощо. Мрію про розумний устрій світу середньовічне мистецтво відображало завуальовано, умовно. Церква завжди розуміла силу мистецтва, його великий вплив на маси і відносилась до нього як до священного писання для неписьменних, головне завдання якого було залучати довіри. Близькість до народної творчості (поезія, гумор, народні звичаї) відобразились на характері середньовічного мистецтва, створювалось воно руками ремісників – представників народу. Народна культура відображала інший неофіційний світ, інше життя простої людини і людських відносин, зумовлювала глибинно-народний зміст мислення і моральних цінностей. Наявність позацерковного і позадержавного аспектів світосприйняття – характерна ознака середньовічної свідомості. У багатьох містах періодично проводились карнавали з яскравими маскарадами. Вони були пов’язані з дохристиянськими віруваннями, але відтепер найчастіше приурочені до якихось календарних подій чи до імені й життя святого, покровителя міста. На карнавалах фігурували, яку язичницькі часи, постаті у масках, що символізували сили добра і зла. Яскраву сторінку середньовічної міської народної культури являла собою творчість акторів (жонглери, ваганти, трубадури, міннезінгери). Вони демонстрували чудеса спритності та володіння тілом, грали нарізних інструментах, співали та розважали народ. Європейська музика, починаючи з середньовіччя, зберігається в історії. У ІХ ст. винайшли ноти, з’явилася можливість музику записувати. Отже, у часи середньовіччя були закладені основи європейської культури. Значну роль у цьому процесі відіграло християнство. Не зовсім правильно вважати середні віки часом мракобісся та засилля теології. У цей час успішно розвивалися різні галузі науки. Було закладено систему світської освіти, утому числі університети. Значних успіхів досягло мистецтво. Найбільш величні та грандіозні храми та замки у Європі було споруджено саме у часи феодалізму.


53

3.

Ренесанс
у культурі Європи
Характерні риси культури Відродження. Ренесансу культурі Європи - епоха у розвитку культури в добу переходу від середніх віків до Нового часу. Епоха Відродження охоплює період з XIV пост. Кращі твори епохи Відродження ввійшли до скарбниці світової культури і зберігають значення класичного спадку і в наш час. Термін Ренесанс (Відродження) вперше ввів італійський живописець і історик мистецтва Дж. Вазарі у сер. XVI ст. Термін означав нову фазу в історії мистецтва, яке відродило після середньовічного занепаду античні норми прекрасного. Використовуючи античну спадщину, її непросто пасивно засвоювали, а переробляли по-своєму. Формувався новий світогляд, протилежний світоглядові феодалізму, що панував до того. У новій культурі зародився гуманізм. Гуманізм (лат. – людський, людяний) – напрямок суспільної думки, який характеризується захистом свободи і гідності особистості, її всебічного розвитку. Гуманістична культура в центрі уваги ставила саму людину, а не божественне, потойбічне, як це було в середньовічній ідеології. У гуманістичному світогляді аскетизмові вжене лишалося місця. Земне існування визнавали самоцінним і реальним. Пізнання природи і людини оголошувалось суттю культури. На противагу песимістичним мотивам, що панували у світогляді середньовічних схоластів та містиків, у світогляді та настрої людей Відродження переважали оптимістичні мотиви. Для них була характерна віра в людину, в світле майбутнє людства, в торжество людського розумуй освіти. Відродження – це історична епоха, характерними рисами якої є
- перехід від ремесла до мануфактури
- великі географічні відкриття і початок світової торгівлі
- створення сучасних національних держав
- початок книгодрукування відкриття античності і розквіт вільнодумства


54
- втрата церквою монополії на духовне життя і виникнення протестантизму
- перемога Нідерландської революції під релігійними гаслами кальвінізму
- початок природознавства, мистецтва й літератури Нового часу. Необхідними передумовами нового, буржуазного розвитку стали компас, порох та друкарський верстат. Саме книгодрукування, компас та вогнепальна зброя визначили головний вектор суспільного й культурного розвитку цієї епохи. Характерною рисою нового світогляду був значний інтерес до дослідної науки, природознавства. У філософії, літературі і мистецтві виникають нові явища. XV - XVI ст. були часом формування національних держав , остаточного формування італійської, англійської, французької, німецької національних мов та національних літератур. Література на національних мовах знаменувала собою народження суспільної потреби удрукованому слові.
З’являються газети, виникає інтелігенція, що формує суспільну думку. Таким чином
-
Ренесанс – це ціла епоха у розвитку культури Європи в період переходу від середньовіччя до Нового часу, а також назва художнього стилю, що прийшов на зміну готиці ідейною основою культури Відродження стала філософія та естетика гуманізму. Гуманістичний індивідуалізм як принцип життя був сформований італійськими мислителями. В той час він ще позбавлений станового егоїстичного користолюбства і засвоюється освіченими представниками різних верств
- в Європі відбуваються змінив усьому культурному житті. Виникає дослідне природознавство, відкриваються і вивчаються пам’ятки античності. Розквітає мистецтво і розвивається світська культура, що зламала духовне панування церкви. Виникають літератури на нових сучасних мовах та


55 з’являється професійний театр. Природно, що в різних країнах культура епохи Відродження набувала різного характеру залежно від місцевих умов. Італійський Ренесанс Культура Відродження зароджується в Італії. В Італії Х- Х ст. міста набули бурхливого розвитку порівняно з іншими країнами Європи того часу. Промислова, торгова й лихварська буржуазія наживала великі багатства і могла виділити частину коштів на розвиток культури, оскільки мала потребу у розвитку науки. Це було їй необхідно через її господарську діяльність, що дедалі більше ускладнювалась. Розвиток мануфактурної техніки, суднобудування та навігаційної справи, складний комерційний та банківській облік - все це вимагало вивчення природознавства й математики. Поряд із верствою багатої італійської буржуазії, в італійських містах формувалася численна верства представників розумової праці вчителі, інженери, лікарі, літератори, публіцисти, майстри вільних мистецтв - тобто художники, скульптори, архітектори. Новий гуманістичний світогляд, насамперед, виявився утворах поетів, художників, скульпторів. Ця епоха сповнена віри у необмежену силу розуму. Сприйняття дійсності перевіряється дослідом, контролюється розумом. Звідси - той дух порядкуй міри, характерний для мистецтва Відродження. Хронологічні межі італійського Ренесансу
-
Проторенесанс Х ст.; Раннє Відродження Х ст.; Високий Ренесанс Х ст. Першим поетом Ренесансу став флорентієць А.Данте. Першим гуманістом став флорентієць Ф.Петрарка. Його учнем і послідовником став Д. Бокаччо. Данте, Петрарка, Бокаччо стали основоположниками італійської літератури. Одночасно з формуванням літератури йшов розвиток мистецтва. Мистецтво представлене фресками Джото, живописцем Мазаччо, скульптором
Донателло, архітекторами Ф. Брунеллескі та Л. Б. Альберті.


56 Золотим віком італійського Відродження був Високий ренесанс. В Італії творив видатний мислитель, історик, юрист, філософ Н.Макіавеллі. Був покладений початок нового театру. Титанами Відродження стали Леонардо да
Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонаротті, Тіціан Вечелліо. Отже, творчі сили італійського народу в Х- Х ст. досягли найвищого піднесення. У творчості геніїв відобразився реалізм епохи, оптимістичний світогляді віра в гармонійно розвинуту людину.
Реформація в Європі. Гуманістичний рух Німеччини
У Х ст. гуманізм перетворився на загальноєвропейський культурний рух, що завдав вирішального удару середньовічній схоластиці. Пропаганда гуманістів Німеччини не виходила за межі освічених кіл. Вони не протиставляли католицизму систему релігійних поглядів, яка б знайшла відгуку широких верствах суспільства. Але, безумовно, діяльність гуманістів мала велике значення у підготовці Реформації. На початку Х ст. у Німеччині розгорнулася Реформація, тобто широкий рух проти папської католицької церкви. Реформація (лат. – виправлення, перетворення) – релігійний та ідеологічний рух в європейських країнах, який спрямований на здійснення релігійних перетворень у дусі протестантизму. Реформація у Німеччині пов’язана з Мартіном Лютером звідси лютеранство. Унаслідок Реформації в Німеччині виникла лютеранська церква. Реформаційні течії в Швейцарії, Нідерландах отримали назву цвінгліанство та кальвінізм. Їх упровадження привело до нової релігійної моралі, протестантських духовних цінностей.
«Північне» Відродження
В північних країнах Європи (північних по відношенню до Італії) внаслідок розвитку нових соціально-економічних і політичних відносин виникали літературні, наукові і художні явища того ж плану, що і в італійському Ренесансі, хоча і в менш яскравій формі. Вони виникали у середовищі багатих міщан, захоплювали феодальну аристократію і особливо


57 королівські двори. Це відобразилось на характері культури. В мистецтві Північного Відродження більше релігійного почуття, символіки. Воно більш архаїчно, сильніше пов’язано з готикою і менш знайоме з античністю, яка стала відома завдяки Італії у Х ст. Виникаючи самостійно, ренесансні течії північної Європи в подальшому багато чого запозичили із скарбниці італійської культури. Німецька культура цього періоду пов ’язана в літературі з творчістю У. фон Гуттена, Е. Роттердамського, С. Бранта, Т. Мурнера, а у живописі - з А. Дюрером, Г. Гольбейном молодшим, Лукасом Кранахом старшим. У Франції королівський двір став головним центром нової культури Ренесансу (тобто він мав характер придворної культури. Перебудова старого палацу Лувру (архітектор П’єр Леско і скульптор Жан Гужон), коли вперше була використана антична ордерна система – свідчення розриву з готикою і використання ренесансних форм в архітектурі. У стилі італійської архітектури збудовано низку заміських замків (Блуа, Шамбор, Шеноксо). При королівському дворі розквітає мистецтво портрету, виконуваного як аквареллю, такі олівцем (художник Жан Клуе). Раціональна філософія була представлена Мішелем де Монтенем. Найбільш поважним представником французької літератури став Ф. Рабле. У Нідерландах гуманістична освіченість поширювалась завдяки університетам і науковим товариствам. Центром гуманізму став Лейденський університет. Найбільш авторитетною фігурою гуманістичного руху був Е. Роттердамський. Найвидатніші досягнення нідерландського Відродження пов’язані з живописом і творчістю братів Яна і Губерта Ейків,
Рогіра Ван Дер Вейдена, Ієроніма Босха, Пітера Брейгеля Старшого. Вік Відродження в Англії ознаменувався розквітом літератури і мистецтва. Мистецтвом, яке найбільше втілив у собі культурне піднесення епохи Відродження, став англійський театр, якому протегувала королева. Та найголовніше, що театр на той час став улюбленою розвагою широких мас, особливо у Лондоні. Саме це спонукало драматургів і акторів до створення


58 художніх образів у демократичному стилі. Такими видатними драматургами стали К. Марло, В. Шекспір. В англійській філософії отримав визнання Ф. Бекон.
4.

Культура
Нового часу
Новий час – епоха, що охоплює період Х – ХIХ ст. Це історична доба, протягом якої культура західноєвропейських країн набула тієї розвинутої форми, яка виділила Європу із всього останнього світу. Духовна атмосфера в суспільстві змінилася під впливом англійської революції Х ста потім французької Х ст., які ознаменували настання нової ери і становлення нової європейської культури. За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних відносин. Центр життя – виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності змістився до міст, де бурхливо почали розвиватися різноманітні форми промислової діяльності, появилось машинне виробництво, яке революціонізувало всю людську діяльність взагалі. Паралельно зі змінами в діяльності, відбулись змінив суспільних стосунках розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає велика сім’я». З’являється вільний, автономний індивід, що є засадою явища під назвою буржуазний індивідуалізм. Все це спричиняє прискорення темпів життя, зростання масштабів соціальної динаміки. Відбуваються значні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Йому належить думка, що наука має спиратися на спостереження і експерименти і користування математичною мовою. Саме націй основі Ньютон створив класичну механіку. Видатні філософи Х ст. – Т. Гоббс, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц – звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти. Відбулися суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя
- з’являється мистецтво світське, автономне у своєму розвитку


59
- народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура
- виникають національні Академії наук з’являються перші газети та часописи, утому числі – наукові починає працювати міський транспорт. Нарешті все це знайшло своє виявлення у новому світогляді
- світ відтепер розглядають як об’єкт, на який спрямовують людську активність
- світ постає в якості нескладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник
- людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло Знання є сила стає показовим у цьому плані
- природу тепер поділяють наживу та неживу, обидві є основою для росту людської могутності
- вважається, що людина, спираючись на свій розум, має перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним. З Х ст. бере початок і інша особливість культури Нового часу - її багатонаціональність, багатомовність. Середньовічна латинь уступила місце національним мовам. Це, з одного боку, збагатило європейську культуру традиціями і досвідом народної творчості, аз іншого – зробило досягнення культури більш доступним для народів Європи. Розпочався підйом національних культур. Відомими стали живописці Рубенс, Рембрандт,
Веласкес, Гойя, Пуссен, драматурги Лопе де Вега, Мольєр, композитор Глюк, батько нової педагогіки Ян Амос Коменський. Творчість кожного з цих геніїв Х ст. національна і, разом з цим, складає досягнення всієї європейської культури в цілому. В країнах Європи виникають оригінальні художні школи і літературні напрямки, в яких по-різному знаходять відбиття два великих художніх стилі у європейському мистецтві того часу – бароко і класицизм. Розквіт європейської культури став результатом взаємообміну міжкультурними досягненнями європейських держав.


60 Контакті взаємодія культур – це одна із рішучих умов культурного прогресу, що вивела Європу в Новий час на передові позиції у світі. Х ст. увійшло в історію як століття Просвітництва. Істотне місце в культурі цього періоду мають проблеми, що пов’язані зоб рунтуванням економічних, політичних, правових, моральних принципів суспільного життя з пошуком більш сучасних форм організації (ідеї англійської політичної економії, утопічний соціалізм. У мистецтві виникає сентименталізмі романтизм – стилі, які відображували різні реакції людей на нові умови суспільного буття. Європейська культура проймається духом діловитості, практицизму, породжених буржуазним підприємництвом. Протестантські ідеали особистої відповідальності людини перед Богом і людьми за виконання своїх обов’язків стають тепер доцільними. Вони сприяють формуванню доброчесного відношення до праці, сім’ї, особистості, без чого був би неможливий розвиток капіталізму. Динамічність, активність, націленість на отримання вигоди - стають відтепер виправданими культурними нормами людської поведінки. Розвиток знань, зростання освіти розглядають як рушійну силу суспільного прогресу. Особливо зростає у цей час престиж філософії, високо піднесеної такими геніями як Берклі та Юм в Англії, Вольтер, Руссо, Дідро у Франції, Кант, Фіхте, Гегель, Фейєрбах у Німеччині. Їм належать ідеї, що стали фундаментом класичної європейської філософії. Вчені і філософи стають протягом усього Нового часу володарями думок в суспільстві. Європейська культура в цілому набуває переважно раціонального характеру. У художній літературі одним із головних напрямків стає реалізм. Успіхом у публіки користується жанр роману, який надав широкого багатопланового зображення дійсності (Бальзак, Золя, Діккенс та інші. В образотворчому мистецтві релігійна тематика відходить на другий план. Набувають поширення романтико-героїчні полотна (Жеріко, Делякруа), реалістичний портреті пейзажний живопис, сцени із народного життя, побутовий жанр, сатирична


61 графіка, історичні сюжети (Гойя, Енгр, Констебль, Коро, Мілле, Курбе,
Дом’є, Менхель). Проте вже всередині Х1Х ст. на фоні,здавалось позитивних перспектив соціально-економічного, технічного і наукового прогресу, виникають ознаки наступаючої кризи європейської культури. Виходять у світ філософські роботи, насичені духом ірраціоналізму і песимістичними настроями (Шопенгауер,
К’єркегор). Розгортається критика буржуазного суспільства. Про наближення кінця того типу культури, яке це суспільство створило, говорять мислителі. З абсолютно протилежних позицій розкривають його недоліки Марксі Ніцше. Маркс відмічає, що капіталістичне виробництво вороже духовній сфері, мистецтву, поезії. Буржуа бачить в мистецтві сферу вигідного вкладення капіталу і цінує художні твори лише як предмети розкоші. Занепад європейської буржуазної культури неминучій. На зміну їй, згідно з марксизмом, має прийти нова культура – культура майбутнього комуністичного суспільства, що створить умови для всебічного розвитку кожної людини. Ніцше з гнівом осуджує вульгарність і лицемірство буржуазної культури. Він стверджує, що історично закріплена християнська мораль є мораллю слабких, які, завдяки їй, отримують можливість вижити. А це призводить до виродження людства. Ідея Ніцше – вольова, сильна особистість, яка має стати по той бік добра і зла, розчищаючи таким чином шлях майбутній надлюдині. Розчарування в ідеалах, втрата віри у вічні життєві цінності, втрата загальнозначимих соціальних, моральних, естетичних орієнтирів неприховано відображують у європейському мистецтві останньої третини ХIХ ст. Виникає салонний живопис, який ублажає глядача красою і вишуканістю декоративних пейзажів і оголених «венер». Виникає примітивізм як результат наслідування первісному мистецтву і дитячій творчості, намагаючись найпростішими засобами передати свіжість і гостроту художнього сприймання світу. Намагання відобразити миттєвість, швидкоплинні візуальні враження, породжені нестійкими станами і явищами навколишнього середовища,


62 втілюються у живописі імпресіонізму. Негативне відношення досвіту буржуазних цінностей заставляє багатьох письменників віднаходити неоромантичне зображення екзотики далеких країн чи далекого минулого, мандрівок і пригод, героями яких є яскраві, сильні особистості (Дюма,
Стівенсон, Конрад. У всіх формах художньої творчості набуває популярності символізм, наповнюючи зображення явища таємним, містичним змістом наприклад, картина Бьокліна Острів мертвих. З х рр. в моду входить термін декаданс ( так називався тодішній французький журнал. Декаденти говорили про сутінки культури, деградацію мистецтва, неспроможність людини перед лицем долі. Декаданс стали розуміти як настрій втоми, песимізму, відчаю, відчуття наближення руйнації і занепаду культури.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал