Конспект лекцій з дисципліни «Газетно-журнальне виробництво» для студентів спеціальностей 030301 «Журналістика», 18010019 «Медіа-комунікації»



Сторінка2/6
Дата конвертації17.01.2017
Розмір1.82 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6
Тема 2. Організація роботи редакції друкованого видання
ПЛАН

    1. Особливості редагування газет та журналів.

    2. Коректура та її роль у виробничому процесі.

    3. Контроль за якістю газетно-журнального виробництва.

    4. Організація передплати та розповсюдження видання.



    1. Особливості редагування газет та журналів

Редакторська професія передбачає набуття її представником умінь і навичок кваліфіковано працювати з текстами, які мають різне цільове призначення, належать до різних тематичних розділів та мають різну знакову природу і характер інформації. Іншими словами, йдеться про редагування багатьох видів текстів, кожний з яких має свою специфіку щодо структурної і змістової побудови. А отже, відповідного використання мовностилістичних засобів.

Перед журналістом і редактором періодичних видань найперше висуваються дві вимоги:

1. Глибоке розуміння типології цих видань.

2. Досконале знання теорії і практики жанрів.

Типологія газетно-журнальних (або періодичних) видань містить такий перелік: газети, журнали, бюлетені, календарі, реферативні збірники, експрес-інформаційні випуски. Кожен з цих видів має свою періодичність, призначення, формат, стиль представлення матеріалів, наклад.

Предметом нашого розгляду стануть періодичні видання різного тематичного спрямування, розраховані на широку читацьку аудиторію.

Що ж до жанрів (а це три групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні), то ґрунтовне оволодіння ними редактором необхідне для того, щоб на практиці сповна використовувати можливості кожного з цих жанрів, осмислено редагуючи і конструюючи відповідний текст. Редакторові важливо також знати, що існуючий нині поділ жанрів не є догмою, оскільки в теорії журналістики й досі маємо різні підходи щодо їх класифікації. Тому тут головне – оволодіння своєрідною схемою, за якою можна відчути правильне чи непрофесійне використання можливостей жанру, творчо при-внести до редагованого твору свої жанроутворюючі відтінки.

Оскільки головним завданням редакції будь-якого періодичного друкованого органу є прагнення популярності, розширення кола своїх постійних читачів, або принаймні утримання завойованих на ринку друкованих мас-медіа позицій, високопрофесійний рівень підготовки всіх без винятку матеріалів є архіваживою справою. Перед редактором постійно стоїть питання: як досягнути того, аби матеріали не просто були прочитані, а й викликали інтерес читацької аудиторії, запам’ятовувалися?

Певною мірою, відповідь на таке запитання ми віднаходимо у своєрідному декалозі «Десять заповідань простого писання і редагування», який залишив нам видатний діяч українського відродження Іван Огієнко. Він, до речі, протягом усього свого життя – в Україні й в еміграції – наполегливо, всупереч несприятливим обставинам, займався редакторсько-видавничою справою і досягнув на цій ниві неабиякого поступу.

Суть цих заповідей зводиться до такого:

1. Ясний і простий стиль – то найкращий стиль.

2. Пильнуймо писати так, щоб усі зрозуміли написане.

3. Думаймо про це, починаючи писати чи редагувати.

4. Ніколи не забуваймо про те, що наше писання може читати навіть не зовсім підготовлений читач.

5. «Популярний» виклад корисніший за «науковий».

6. Нема стилю «наукового» й «ненаукового» – є тільки стиль ясний і неясний.

7. Хто пише неясно, той проповідує в пустелі.

8. Поділ способів думання на «інтелігентський» і «народний» є некоректним.

9. «Інтелігентського» способу думання широка публіка не розуміє.

10. «Інтелігентський» спосіб писання і редагування шкодить розвитку нашої культури, бо його розуміє тільки обмежене коло читачів; кожен працівник пера мусить дбати, аби у його писаннях переважав спосіб простий і ясний.

Іван Огієнко не випадково слово інтелігентський бере в лапки, вживаючи його в переносному значенні, – як зарозумілий, зверхній, підкреслено заскладний для сприйняття звичайним читачем.

Приступаючи до редагування газетно-журнальних текстів, що починається, як правило, після обов’язкового першого наскрізного читання, редактор передусім має оцінити ці тексти з трьох позицій:

- фактажу;

- структури;

- манери викладу.

Коротко розглянемо змістове наповнення кожної з цих позицій.



Фактаж.

Головним елементом змісту журналістського матеріалу є факт (або група фактів). Він і береться автором за основу для подальшого коментування, аналізу чи пояснення. Редакторові важливо на початку з’ясувати актуальність для видання такого факту, його новизну. Для цього, звичайно, слід бути обізнаним з випусками останніх новин, публікаціями конкурентів. Цілком зрозуміло, що, факт, про який було повідомлено днем раніше в іншому друкованому органі, має викликати в редактора подвійну увагу. Як для інформації, такий факт є вже безнадійно застарілим. Інша річ – коментування його в аналітичному жанрі. Отож, наступним етапом редакторського аналізу є рівень коментування фактів автором. Ідеться передусім про глибину і всебічність такого аналізу, про наявність різних точок зору, про авторську незаангажованість, надто ж – у критичних матеріалах. Перевірка достовірності факту також входить до сфери компетентності редактора.

Редакторові від початку слід виробляти скептичне ставлення до поданих репортером фактів. У такому випадку виникне потреба перевіряти всі складові їх достовірності: точні посади, ініціали, імена героїв, назви політичних організацій, географічні назви, адреси, дати і цифри.

Щодо останнього, то редакторові доцільно звіряти перед підписанням до друку наведений у статті цифровий ряд навіть з калькулятором – часто буває, що цифри не збігаються. Скажімо, у реченні «Із зібраних у районі 28800 тонн зерна 22900 було здано державі, 1200 – залишено як посівний матеріал, а 9300 – відпущено комерційним структурам для перепродажу за кордон» цифровий ряд є явно алогічним: продано більше (аж на 4600 т, як з’ясувалося при підрахунку), ніж зібрано. Зрозуміло, що на якомусь етапі вкралася помилка, яку недогледів репортер, але яку мусить «виловити» редактор.

Пересторогу має викликати також ненадійне джерело отримання факту – політична партія, олігархічне видання, «табір» опонентів тощо, де відповідний фактаж міг з’явитися як замовний.

Досвідчений редактор, який уже навчився розрізняти недобросовісність окремих репортерів, фактологічній частині в таких матеріалах приділятиме подвійну увагу.



Структура.

Йдеться про послідовність викладу матеріалу, що забезпечує надалі необхідний логічний взаємозв’язок та умотивовану сумірність усіх частин твору: вступної, основної, прикінцевої. Незавершеність попередньої думки, раптові перескакування від одного факту до іншого без так званого цементування «зв’язок», занадто розтягнутий вступ і зовсім відсутня завершальна частина – все це свідчить, що матеріал потрапив до рук редактора сирим саме у структурному плані.

Цей етап роботи буде ефективнішим, якщо редактор на початку з’ясує, в якому ключі написаний текст: описовому, теоретичному чи пояснювальному. Для описових текстів якраз і характерна наявність значної кількості фактологічного матеріалу, який потребуватиме перевірки. У пояснювальних же головним буде розкриття сутності явищ дійсності.

Тип тексту важливо враховувати перед застосуванням правки ще й тому, що не скрізь можна робити механічну перестановку його частин. Скажімо, в описових текстах така перестановка може бути корисною і формі, і змісту. А от у текстах, виконаних у пояснювальному ключі, найменша перестановка може викривити зміст матеріалу. Адже тут важлива послідовність смислових одиниць, які побудовані на судженнях. Часом вони не рівноцінні та випливають у строгій послідовності з попередніх. Порушення такої послідовності відбувається не лише через перестановку частин тексту, а й через непродумані до кінця скорочення. Нерідко буває, що саме в скороченому абзаці залишилося якесь ключове слово, без якого стає незрозумілою суть наступного абзацу. У викинутих «ночвах з водою» можуть бути прізвище, дата, аргумент, інформаційний привід для тексту, що викладається далі. У цих випадках редактор має пам'ятати про шкідливість механічних скорочень.

Щоправда, у журналістській практиці без скорочень обійтися ніяк не можна. Цю неприємну для авторів процедуру доводиться виконувати редакторам чи не найчастіше. Складніше буває з бездоганно «збитими» матеріалами, які не вміщуються на відведеній наперед площі шпальти. Тоді скорочувати доводиться, образно кажучи, не за допомогою сокири, а скальпеля. Тобто видаляються не абзаци, а лише окремі речення, фрази; для економії ж рядка, що «висить», – лише окремі слова.

Структура матеріалів інформаційних жанрів, як правило, потребує наявності на початку інтригуючого зачину. За кордоном це називають «лід» інформації (від англійського lead – головний). Коли ж у першому і в другому абзацах такого «ліду» немає, а натомість є багато загальних фраз, що відволікають увагу читача, роблять твір скучним, – вони підлягають скороченню.



Манера викладу.

Це, власне, є літературне редагування, яке передбачає удосконалення мови і стилю твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.

На цьому етапі роботи є також свої особливості. Передусім редакторові слід розрізняти явні мовностилістичні помилки, які виходять за межі правописних норм, і особливості індивідуальної манери письма автора. Коли така різниця усвідомлюється, тоді легко можна буде уникнути непорозумінь з автором через занадто часті й не завжди виправдані смакові редакторські правки. Деякі редакції газет, в яких вправно працює літературний редактор, нерідко «грішать» зайвим причісуванням індивідуальної манери письма авторів. Це і є смакова правка, яка усереднює, уніфіковує, згладжує особливості викладу матеріалу одного автора від іншого.

Натомість слід лише підтримувати спроби редактора спрощувати складні конструкції в тексті, уникати малопоширених термінів. Якщо такий термін все ж вводиться в текст, то незайвим буде дати його доступне тлумачення.

Редактор має бути своєрідним вартовим, аби не допустити на газетні шпальти невиправданих жанровими особливостями матеріалу жаргонів, модних слоганів, заїжджених штампів, канцеляризмів.

І, насамкінець, у цій частині роботи слід подбати про «принцип однаковості» – дотримання так званого принципу єдиного представлення виробленого практикою стилю свого видання: однакового підходу до написання скорочень, ініціалів, великих і малих літер, мір величини, географічних назв тощо.




    1. Коректура та її роль у виробничому процесі

Простежимо етапи випуску книжки і позначимо ті, на яких із відбитками працює коректорат.

При підготовці видання на вузьку тематику до коректури додається т. зв. паспорт – перелік термінів і понять, маловідомих назв, імен, умовних скорочень, символів, одиниць величин тощо, який готує галузева редакція для коректорату.

Утім, паспорт використовується не тільки при коректуванні вузькофахової літератури. При випуску літератури «масового» змісту в нього варто заносити вказівки щодо принципів уніфікації – зразки написання дат, власних назв та ін. (XX ст. чи 20 ст.; Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко чи Т. Шевченко, І. Франко). Щоправда, у комерційних книжкових видавництвах такий паспорт досить-таки рідко використовується.

У ході редакційно-видавничого процесу випускаються та опрацьовуються усі види коректурних відбитків. Причому читають їх (навіть техскладання) у роздрукованому вигляді – коректура майже ніколи не виконується безпосередньо на екрані монітора.

У редакційно-видавничому процесі відбувається дві верстки і, відповідно, два читання зверстаних шпальт – це, так би мовити, найпоширеніший варіант. Насправді ж кількість опрацьовуваних версток може не обмежуватися двома, а доходити навіть до чотирьох і більше. Причиною цього можуть стати переверстання матеріалу внаслідок його складної структури, необхідність внесення кон’юнктурних змін тощо.

Відомо, що у технічному складанні необхідно здійснювати уніфікацію написань. Тому роздруківки техскладання найоптимальніше давати опрацьовувати в одні руки – як правило, найдосвідченішому зі співробітників коректорату. А якщо такої змоги немає (темпи підганяють, а співробітники нерівномірно навантажені), то завідувач коректорату ділить коректуру на частини. Ось тут, до речі, і не обійтися без паспорта видання.

Безумовно, позитивні результати приносить перехресне читання, при якому частини коректури, прочитаної одним коректором, потрапляють до рук іншого коректора. Причому ці частини, як ми вже зауважували, можна подавати вже в наступному коректурному відбитку.
Місце коректури у редакційно-видавничому процесі книжкового видання
image22

image23

Як правило, через коректорат книжкового видавництва проходить одночасно кілька книг – із різних редакцій. Завідувач коректорату розподіляє коректурні відбитки між підлеглими – так, щоб і навантаження було рівномірним, і особисті можливості й знання кожного зі співробітників були раціонально використані.

Адже при читанні коректури спеціалізованих видань надзвичайно слушним виявляється доручати такі відбитки співробітнику, найбільш обізнаному в даній тематиці. На практиці траплялися випадки, коли коректор, що закінчив музичну консерваторію, знаходив у відбитках книги про культуру (в тому числі музичне мистецтво) не тільки правописні помилки чи порушення технічних правил, а й фактичні помилки. А інший коректор, що знався на математиці, читаючи коректуру підручника з математики для середньої школи, перераховував рівняння – і знаходив при цьому помилки (!). Проте, зрозуміло, йдеться про неординарні випадки, адже ці аспекти читання насправді знаходяться у власне редакторській компетенції.

Оскільки обсяг коректури значний, то зазвичай роздруковують декілька примірників: в обов’язковому порядку по примірнику отримують автор, редактор, коректор. Вони працюють над відбитками фактично одночасно – кожен у своєму примірнику. Потім редактор або коректор (краще останній, бо він виправить ще й редакторські помилки) вносить у свій примірник виправлення, зроблені рештою учасників редакційно-видавничого процесу.

Книжковий коректорат тісно співпрацює з іншими структурними підрозділами видавництва: галузевою, технічною і художньою редакціями. Адже коректори перевіряють точність виконання редакторських вказівок – отож потреба таких виробничих контактів очевидна. А фіксуються вони у документі – вищенаведеній «Картці обліку коректури».

У книжкових видавництвах коректори виконують повну коректуру. Однак, підкреслимо, дотримання технічних правил складання та верстання при випуску книги уважно перевіряється на редакторському рівні – технічним редактором. Реально на практиці відбувається невелике зміщення обсягу коректорських завдань до часткової коректури. Більш того, коректор часто зауважує у відбитках стилістичні помилки – книжкова коректура дотикається (але не підмінює його) до літературного редагування.

Книжкове коректування здійснюється за допомогою класичних коректурних знаків. Особливо важливо їх використовувати при читанні зверстаних шпальт і звірних аркушів. Так, скажімо, при опрацюванні книги формату 60x84/16 або 84x108/32 на комп’ютерну роздруківку А4 виводиться по дві суміжні сторінки. Щільність тексту на роздруківці значна, тому надрядкові виправлення вийдуть нечіткими й незрозумілими. Отже, ефективніше коректурні виправлення зазначати на бічних берегах, користуючись спеціальними знаками.

Крім коректурних відбитків, у коректорат надходять також сигнальні примірники пробні примірники майбутньої книги, виготовлені на тиражному папері ручним способом – на друкарському верстаті (наголошуємо, що сигнальні примірники не вважаються коректурними відбитками!). Опрацювавши їх, коректорат повинен підготувати список «Помічених друкарських помилок».

І насамкінець, інколи у книжковий коректорат передають не тільки коректурні відбитки і сигнальні примірники, а й фотоформи. їх коректор проглядає на спеціальному столі або звичайному білому папері шляхом накладання на зверстані шпальти чи звірні аркуші. Таким чином можна виявити розбіжності у рядках (власне помилки), викликані здебільшого збоями комп’ютерної техніки.

Та як би добросовісно не працював колектив видавництва, помилка (чи помилки) у книзі все ж зазвичай залишаються. І їх не варто замовчувати – це буде не на користь читачеві, який сприйме певну інформацію неадекватно чи засвоїть неправильний варіант написання слова. Хтозна, де і як це проявиться у майбутньому: учень може повторити ці помилки у творі на вступному іспиті, учений наведе недостовірний факт у власному дослідженні і т. п. А це, зрозуміло, залишиться на професійному сумлінні видавців. Більш того, авторитет видавництва серед автури та у читацьких колах, ринкова спроможність його продукції таким чином підриваються.

Ще на зорі видавничої справи започаткувалася традиція додавати до готового книжкового блоку перелік помилок. Приклад поваги до читача вперше продемонстрував, либонь, венеціанський видавець Габріель П’єррі: в 1478 р. він умістив у «Сатирах» Ювенала список друкарських помилок. Такий аркуш став називатися errata, що з латині перекладається як «помилки».

Світова видавнича практика знає просто-таки унікальних обсягів списки помилок: у 1578 p., приміром, вийшло видання знаменитої праці Фоми Аквінського «Сума теології». Так ось поданий до неї перелік помилок займав 108 (!) сторінок. Годі й казати, цей видавничий рекорд і досі не побитий.

У вітчизняних першодруках їх творці також часто вміщували звернення до «ласкавого», «любезного» читача, в яких перепрошували за «погрішенія» (або «еррори», «поползновенія»), І на прикінцевих непронумерованих сторінках додавали список друкарських помилок. На початку XVII ст. це вже була поширена практика. У таких виданнях, як крилоське «Євангеліє учительне» (1606), київський «Анфологіон» (1619) та ін., знаходимо подібні реєстри. Вони бували досить великими. Приміром, до уневського видання «Євангелія учительного» (1696) Кирила Транквіліона-Ставровецького доданий перелік 508-ми помилок. У післямові до книжки видавці просили читача внести необхідні виправлення.

Дбали про інформування читача про огріхи складання і в XIX ст. – тодішні видавці додавали перелік помилок не тільки до книжкових видань, а й до періодичних та продовжуваних. Щоправда, з’являвся він не завжди на останній сторінці та не обов’язково у вигляді приклеєної картки – його публікували, приміром, перед сторінкою змісту, якою Ще кілька десятиліть тому звичайним явищем у видавничій практиці було таке: на замовлення видавництва друкарня надсилала йому 10-12 сигнальних примірників книжки (одну пачку). У видавництві їх перевіряли і підписували «У світ», тобто давали дозвіл тиражувати видання. Якщо у сигнальних примірниках виявляли грубі фактичні помилки, то давали розпорядження зробити необхідні виправлення у складанні. Менш значні та правописні помилки фіксувалися у спеціальній картці.

Отож, у кінці книги, перед нахзацом (прикінцевим форзацом), читач міг знайти список «Помічених друкарських помилок» приклеєний або вкладений аркушик із дешевого гатунку паперу, на якому зафіксовані помічені при читанні сигнальних примірників помилки. Завдяки йому, відразу можна було зорієнтуватися, які слова, імена, дати, числові показники тощо слід сприймати по-іншому – правильно. Прикро, що ця хороша традиція – додавати список друкарських помилок – нині фактично втрачена.

І другий нюанс: приклеєний список послужить не одному поколінню читачів, тоді як вкладений може легко загубитися вже після першого прочитання книги.

Місце коректури у редакційно-видавничому процесі газетного видання
image24

image25

Журнальне видання посідає проміжне місце між книжковим і газетним і за обсягом, і за періодичністю, і за технологією редакційно-видавничої підготовки: з одного боку, у журналі друкується не настільки «гаряча» інформація, не такі високі, як у газеті, темпи випуску продукту, а значить є більше часу на проведення коректури і, відповідно, вища її якість. А з іншого боку, журнал це відносно невелике за обсягом видання, з визначеною періодичністю (щотижневий журнал; щомісячний; квартальник), широким колом авторів. Тому журнальна коректура синтезує риси книжкової та газетної, у чому пересвідчимося, розглянувши вищеенаведену схему.

Статус коректора і коректорату.

Вже йшлося про універсалізацію функцій видавничих працівників у сучасній практиці. Журнальна коректура – красномовне тому свідчення: саме в журналах здебільшого об’єднують посади літературних редакторів і коректорів. Зрозуміло, під назвою «літературний редактор».

У книжкових видавництвах є більше часу на опрацювання коректури, тому видавці йдуть на окреме коректорське читання. А в газеті, навпаки, занадто мало часу, щоб перекласти на одні плечі роботу редактора і коректора. Інша справа – журнал: обсяг коректурних відбитків і терміни їх опрацювання уможливлюють універсалізацію. Причому, як зауважують окремі з таких «універсалізованих» працівників редакцій, вони намагаються читати коректуру поетапно: за першим опрацюванням вчитуються у зміст, а за другим – перевіряють правопис і технічні параметри складання. Відтак, намагання розмежовувати процеси редакторського і коректорського читання почасти можна спостерегти.

Кількість задіяних у випуску журналу згаданих «універсалів» не є великою: в середньому два-чотири. Якщо ж часопис все-таки залишив «чистого» коректора, то, як правило, йдеться про одну штатну одиницю. Отже, в сучасних журнальних виданнях термін «коректорат» не завжди актуальний.

Крім роботи у даному журналі, коректори (чи б пак, літературні редактори) зазвичай підробляють у книжкових видавництвах чи інших ЗМІ. Адже робочий місяць у них навантажений нерівномірно.

Аритмічність і визначеність графіка роботи.

Як відомо, більшість вітчизняних журналів здебільшого мають статус щомісячника. Через те у роботі співробітника, що читає коректуру, виникають періоди більшої і меншої виробничої активності. Після виходу числа у відділах розпочинається збір та редакторське опрацювання за змістом нових матеріалів. Коректор на цьому етапі, зрозуміло, не має великого навантаження. Проте, чим ближче за графіком до випуску нового числа, тим все більше і більше у нього роботи. Нарешті, приблизно за тиждень до здачі, настає справжній пік – обсяг і темпи коректорського читання на цьому етапі уподібнюються до газетної коректури.

Тож, як бачимо, з одного боку, журнальна коректура характеризується аритмічністю, а з іншого – вона затиснута в рамки графіка здачі журнальних чисел. Адже коректор зобов’язаний вчасно надати вичитані відбитки, щоб редакція могла виготовити фотоформи і, відповідно до угоди з поліграфічним підприємством, передати їх на виробництво.

Проходження усіх етапів коректури у пришвидшеному темпі.

З нашої схеми можна виснувати, що для руху коректур у журнальному виданні властиві усі класичні етапи. Справді, здебільшого через руки журнального коректора проходять коректурні відбитки всіх, без винятку, видів.

І це спонукає проводити закономірну паралель між журнальною та книжковою коректурами. Однак кількість читань у зверстаних шпальтах не дозволяє цілком їх ототожнювати: при випуску книжкового видання версток буває мінімум дві, а при випуску журналу – максимум дві. Ще одна суттєва відмінність – терміни здійснення коректури: у журналі вони, як ми вже зауважили, стисліші.

Виконання повної коректури.

Журнальний коректор, як правило, виконує повну коректуру, виправляючи і правописні помилки, і порушення технічних правил складання та верстання, причому робить це з оглядом на стиль видання, адже він знає, як саме у шрифтовому плані зазвичай оформлюють рубрики, які слова (жаргонізми, діалектизми тощо) активно вживають, і нарешті, що вкрай важливо пам’ятати, – за яким правописом працює журнал. Бо нині декотрі журнали, приміром, «Критика», «Книжнику», послуговуються скрипниківським правописом щодо методики журнальної коректури. Серед типів коректорського читання в ній виразно домінує вичитування. Зчитування способом підчитування та кілька разів повторювані у ході редакційно-видавничого процесу звіряння в журнальній коректурі не застосовуються: звіряння проводять здебільшого один раз – після першої або другої верстки у підписному комплекті коректури.



Застосування різних технік коректури.

Як відомо, книжкова коректура виконується за допомогою традиційних коректурних знаків, а газетна – на т. зв. «віжках». У журнальній коректурі ці дві техніки використовуються однаково активно. Адже журнальні сторінки верстають на дві та більше колонок, що призводить до використання «віжок». Якщо ж коректор перше читання проводить у технічному складанні, то, зрозуміло, вдається також до традиційної техніки коректури – з використанням знаків.



Читання шрифтів.

Розглядаючи коректуру книжкового видання, ми акцентували увагу на складанні списку «Помічених друкарських помилок», що складають при читанні сигнальних примірників. У журнальній коректурі є аналог цього етапу – читання пруфів.



Пруфи – пробні журнальні аркуші, які виготовляє друкарня на замовлення редакції. Це, по суті, напівфабрикат майбутнього готового видання – нерозрізані і нескріплені аркушевідбитки, що містять абсолютно всі текстові й ілюстративні компоненти. Ось їх і переглядає востаннє перед друком журнальний коректор.

Якщо у числі пройде-таки помилка (чи помилки), то список друкарських помилок не подають – у сучасних журналах така традиція фактично відмерла. Проте за суттєві помилки (фактичні, а не правописні!) у наступному числі редакція перепрошує читача і доводить до його відома правильний варіант написання. До речі, у цьому журнальна коректура цілком уподібнюється до газетної.



Оскільки газета злободенною залишається значно коротший проміжок часу, порівняно з книгою, то, зрозуміло, коректурі в газетній редакції приділяється менше уваги, ніж у книжковому видавництві. У минулому газетна коректура навіть не поділялася на друкарську та видавничу, а такий поділ був загальноприйнятим у тодішній книжковій коректурі. Газетний коректор і нині має обмежений час на читання, тому на нього покладається більша відповідальність, надається більша самостійність у виконанні виправлень, ширші повноваження. Простежимо етапність випуску газетного числа та позначимо (виділимо курсивом) ті етапи, на яких працює коректорат.

Проблема двомовності та шляхи її вирішення.

У цій схемі ми не позначили такий поширений у практиці сучасних двомовних газет етап, як переклад за допомогою програми «ПЛАЙ» журналістських творів – з української мови на російську і навпаки. Проводиться цей етап після схвалення та редагування матеріалів у відділі. І виконують цей переклад перекладачі – співробітники, що, як правило, не тільки виконують власне переклад, а і його літературне редагування, повне чи поверхове (це вже залежить від конкретної видавничої технології).

Коректор повинен бути особливо уважним при читанні перекладних коректур, адже комп’ютерна програма «ПЛАЙ» ще не дозволяє отримувати цілком адекватні переклади. Ось і виникають казуси: при перекладі назви міста «Сумы» виходить «Торби»; вулиця «Воровского» стає «Злодійською»; і навпаки, з української мови прізвище «Деркач» російською перекладається буквально – «Коростель», фраза «забити гол головою», через багатозначність слова «голова», перекладається як «забить гол председателем». Усі ці приклади – реальні помилки, взяті з видавничої практики.

Позитивно, якщо коректорат двомовних газет поділяється за мовним принципом – на українськомовний та російськомовний підрозділи. Однак, ця плідна ідея не завжди втілена у житті – коректорам доводиться читати відбитки обома мовами протягом одного робочого дня, а це доволі складно.



Скорочення етапів коректорського читання.

Впадає в око те, що через високий темп редакційного життя в газеті коректори читають не всі коректурні відбитки – з технологічного процесу випадає технічне складання. Щоправда, це почасти компенсується роботою над ним літературних редакторів (або перекладачів).

У минулому, в часи високого друку, коректорське читання в газетних редакціях було багатоетапним. Нині ж, коли панує офсетний спосіб друку, щоденні газети виконують переважно лише одну коректуру – у зверстаних шпальтах. Через те власне коректурні виправлення нерідко доводиться робити і завідувачам відділів, і перекладачам (чи літредакторам), які читають текст ще в техскладанні. Тож у щоденній газеті найбільшою мірою діє командний стиль роботи, безвідмовно спрацьовує принцип: бачиш помилку – виправляй!

Якщо в газеті коректуру читають фактично один раз – у зверстаних шпальтах, то обов’язково роздруковують звірку, під час якої перевіряють, чи виправлені усі помилки, помічені під час коректури. При цьому, як правило, також «виловлюють» раніше не помічені помилки.

І ще один важливий нюанс до цього питання: матеріали у щоденних газетах поділяють на «гарячі» та «загінні». Перші володіють злободенною актуальністю (репортажі, кореспонденції, інформації, повідомлення про актуальні події) і повинні бути негайно надруковані, а другі (аналітичні, публіцистичні, художньо-публіцистичні статті, нариси тощо) не потребують такої нагальної публікації. Коректура «гарячих» і «загінних» матеріалів у щоденних газетах відрізняється за темпами – остання виконується ретельніше і передбачає також читання технічного складання (проте не завжди з його роздрукуванням на принтері).

А от коректура тижневиків відбувається послідовніше – з етапом опрацювання роздрукованого техскладання, адже часу на коректорське читання у виданнях цього типу більше. Таким чином, вищезапропонована схема стосовно тижневиків повинна доповнитися ще одним елементом – етапом коректорського читання технічного складання.



Нерівномірне надходження матеріалів і високий темп їх опрацювання.

Якість коректури значною мірою залежить від того, наскільки ритмічно надходять матеріали у коректорат. Звичайно, їх нерівномірне надходження помітно погіршує якість читання коректури. Така «аритмія» особливо характерна для тижневиків, у яких пік роботи припадає на останні два-гри дні перед виходом газети. У перший же день після виходу числа, навпаки, матеріалів опрацьовується менше.

Нерівномірно проходить робота і в коректораті щоденної газети. Адже часто трапляється так, що стаття чи інформація на гостроактуальну тему пишеться ввечері, тобто незадовго до здачі фотоформ на поліграфічне підприємство. У коректораті «гарячі» матеріали проглядаються з поспіхом, отож неминуче час від часу пропускаються помилки. Або інша ситуація: в останній момент, при підписуванні зверстаних шпальт, головний редактор вносить зміни у заголовок, а то й взагалі знімає якийсь матеріал. В авральному порядку у верстці відбуваються зміни заголовка, ба навіть змісту шпальти – при цьому школи буває «не до коректури». Або вона знову ж таки здійснюється у надто швидкому темпі.

В описаних випадках, хоча б на початковому етапі коректорського читання, помічником коректора міг би стати комп’ютер, але, як показує досвід, з об’єктивних і суб’єктивних причин не завжди стає.



Повна коректура та важливість її технічного аспекту.

У газетах здебільшого виконується повна коректура, оскільки окрема посада технічного редактора, переважно, в редакціях не існує. Зауважимо, що за радянських часів було навпаки: газетний коректор виконував технічну коректуру мінімальною мірою.

Сучасному коректорові доводиться виправляти помилки найрізноманітніших типів: русизми; пропуски чи перестановки букв у словах; неправильно розставлені пунктуаційні знаки. А ще часом виникають комп’ютерні «сюрпризи»: в тексті, складеному кирилицею, з’являються латинські букви. Або механічно пропадає частина тексту (речення, абзаци). Також трапляються помилки у шрифтових виділеннях: приміром, у статті потрібно виділити курсивом чи напівжирним шрифтом окремі фрагменти, а вони виділені або не цілком, або, навпаки, ще й прихоплено кілька зайвих рядків.

Особливості техніки та методики коректорського читання.

У газетах не вдаються до усіх типів і технік коректорського читання – за браком часу. Так, не використовують можливості перехресного читання та підчитування. Далеко не завжди виконують зчитування виправленого журналістського твору. Головна техніка коректорського читання у газетах – вичитування. Як правило воно комбінується з подальшим звірянням.

Як ми вже зауважили, в газетний коректорат надходять здебільшого вже зверстані шпальти – кегль шрифтів, інтерліньяж і береги комп’ютерних роздруківок на таких відбитках малі й незручні для коректурних виправлень. Отож використовуються коректурні знаки не усіх груп. А закреслюючи помилки знаками, їх (знаки) обов’язково повторюють на березі. Газетна коректура зазвичай здійснюється «на віжках». «Віжки» рекомендується виконувати пастою різних кольорів.

Для зазначення помилок використовуються усі чотири береги коректурного відбитка, а не лише бічні, як це переважно буває у книжковій коректурі.

Якщо немає змоги виділити усім коректорам по окремій шпальті для читання коректури (бо не всі шпальти вже зверстані, більш того – не всі матеріали вже дописані), то відповідальний секретар чи завідувач коректорату розрізає зверстаний відбиток так, щоб розподілити матеріали між співробітниками, – така організація праці дозволяє рівномірно навантажувати коректорів і не призупиняти редакційно-видавничий процес.

У коректоратах укладають для внутрішнього користування невеликі орфографічні словнички, в яких фіксують імена політиків, назви установ, партій, терміни тощо. Це допомагає співробітникам швидко перевіряти складні випадки написання і, певною мірою, є аналогом «паспорту» при коректорському читанні книги.



Повідомлення про помилки в періодичних виданнях.

Як вже вище зазначалося, в періодичних виданнях не поміщають списки друкарських помилок, однак це аж ніяк не означає, що їх там немає. Пояснення інше: газета і журнал мають менші терміни буття, порівняно з книжкою, а тому й редакціям бракує часу на скрупульозний коректорський аналіз готового числа.

Тож у черговому випуску видання годі шукати повідомлення про орфографічні та пунктуаційні помилки – читачеві доведеться їх пропустити «за умовчанням». Натомість редакція, що відповідально ставиться до свого журналістського продукту, в невеличкій окремій колонці конче поінформує читача про фактичну помилку: неточність у даті, цифрі чи інших даних, уточнить місце подій тощо. Бо саме такі помилки спотворюють читацьке сприймання, знецінюють подану інформацію, роблять її недостовірною. А якщо, приміром, трапилося перекручення прізвища, то редакція ще й вибачиться перед цією особою. Здебільшого такі повідомлення поміщають на останній шпальті видання, хоч можна їх зустріти й на інших шпальтах – часто це залежить від вагомості помилки.

Описані норми – із царини журналістської професійної етики. З них ще раз виснуємо: при швидкому опрацюванні коректури періодичного видання особливо ретельно слід прочитувати смислові домінанти матеріалів, – щоб у наступному числі не подавати виправлення й уточнення. Якщо ж така прикрість трапилася (а час від часу це конче трапляється), то змовчати про це не можна...

УТОЧНЕННЯ

У матеріалі «Соняшник на курганах», що вийшов у вчорашньому номері «УМ», йдеться про події, які відбувалися у Веселівському районі Запорізької області, а не у Василівському.



Газетна інформація про помилку («Україна молода», середа, 6 жовтня 2004 р.)

Таким чином, абсолютно ідентичних «рецептів» редакційно-видавничої підготовки оригіналів немає, як і єдиної моделі видавничого процесу. Роль коректури варіюється від важливої до другорядної, причому найсильніші позиції залишаються за книжковою коректурою, а найслабші – за газетною. Журнальна коректура – поміж ними.

Вибір видавництвом чи редакцією оптимальної моделі редакційно-видавничого процесу та визначення важливого місця коректурі в ній дає змогу вийти на вищий рівень грамотності, видавничої культури друкованої продукції без суттєвого її здороження і зниження темпів опрацювання оригіналу.


    1. Контроль за якістю газетно-журнального виробництва

Графіки видачі тиражів видань розробляються видавцями, погоджуються з друкарнями та розповсюджувачами і є невід’ємною частиною договору. У графіках видачі тиражів вказується загальний тираж, стандарт пакування при різних обсягах видання: для газет – дні тижня, час початку і кінця видачі, тираж, виданий за кожну годину; для журналів – номери, числа місяця або дні тижня здавання тиражів.

Газети та журнали з періодичністю один номер (випуск) у місяць при порушенні видавцем (друкарнею) графіка їх видачі приймаються для експедирування в терміни, узгоджені з розповсюджувачами, до складу якого входить експедиція. При зміні строків здавання газет та журналів редакція, видавець не звільняються від матеріальної відповідальності.

У разі затримки виходу з друку періодичного друкованого видання або змін його обсягу редакція, видавець за свій рахунок повідомляють про це у засобах масової інформації та сповіщають розповсюджувача, який у свою чергу інформує про це передплатників за їх зверненням.

Редакція, видавець здають газети експедиції сфальцьованими по одному примірнику. За домовленістю сторін можлива інша кількість газет в одному зошиті.

Періодичні друковані видання формуються в стандартні пачки: газети по 25-50-100 примірників у залежності від кількості сторінок, почергово згинами в один та інший бік; журнали – по 5-10 примірників, в залежності від розміру та пакуються в тару, що забезпечує збереження видань при перевезеннях.

Видання, упаковані з порушенням вказаних вимог, експедиціями не приймаються, про що негайно повідомляються видавці, редакції та підприємства, які уклали договір з видавцями, редакціями.

Вага пачки не повинна перевищувати граничні норми допустимих навантажень – 7 кг.

Не дозволяється видавцям та редакціям вкладати в періодичне друковане видання додаткових листів, вкладок для доставки без укладення відповідної на це угоди із структурними підрозділами поштового зв’язку.

Для відправлення за призначенням контрольні примірники періодичних видань здаються редакціями безпосередньо у відділення поштового зв’язку бандеролями, відправлення яких здійснюється безкоштовно.

Експедиція приймає від видавця, редакцій тиражі періодичних друкованих видань за кількістю стандартних пачок, із зазначенням на ярликах найменування видання, а для журналів, крім того – номера, кількість примірників у пачці, прізвища працівника, який пакував, або відбитка особистого штампа з номером.

При нестачі видань у стандартних пачках або виявленні бракованих примірників експедиція складає акт у двох примірниках.

Перший примірник акта негайно передається видавцю для покриття нестачі, другий залишається в експедиції.

При неможливості додрукування тиражів газет або журналів за актами, експедиція направляє видавцю рахунок на відшкодування передплатної вартості видань для повернення передплатникам з урахуванням плати за оформлення та пересилку грошових переказів, а також суму штрафу, яка обумовлюється договором.

Прийняття тиражу на експедирування здійснюється за накладними, які складаються видавцем, редакцією у двох примірниках на кожну видачу окремо, а коли експедиція знаходиться при редакції – за жетонами погодинно на весь тираж, який видається за день.

Перший примірник накладної передається в експедицію, а другий – з розпискою працівника експедиції повертається видавцю, редакції.

Облік тиражів періодичних друкованих видань, які одержує експедиція, ведеться за відомостями, в яких зазначається тираж кожного видання окремо (на кожну годину протягом доби) та час його одержання, а також зазначається окремим рядком тираж, виданий на перерахунок. У відомості зазначається загальний тираж, виданий протягом доби, в тому числі з порушенням графіка за кожну годину (для журналів за кожний день). Відомість підписується представниками обох сторін і є документом для контролю за своєчасним одержанням тиражів періодичних друкованих видань та пред'явлення претензій видавцю, редакції при порушенні термінів їх видачі.



    1. Організація передплати та розповсюдження видання

Розповсюдження періодичних видань здійснює державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса».

Відповідно до Наказу Державного комітету зв’язку України, Міністерства інформації України, Міністерства транспорту України від 10 грудня 1998 р. № 169/81/492 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 1998 р. за № 820/3260 прийнято Правила розповсюдження періодичних друкованих видань, які передбачають:

1. Розповсюдження періодичних друкованих видань, зареєстрованих у встановленому порядку, здійснюється згідно з договорами, укладеними між редакціями і видавцями або друкарнями, між редакціями (видавцями) та розповсюджувачами і адміністраціями транспортних підприємств незалежно від форм власності.

2. Суб’єкти видавничої справи, що внесені до Державного реєстру України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, укладають угоди на розповсюдження періодичних видань з фізичними і юридичними особами, які займаються розповсюдженням періодичних друкованих видань, у відповідності з цими Правилами.

3. З метою скорочення термінів доставки газет передплатникам Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України разом з Державним комітетомзв’язку України забезпечують організацію пунктів децентралізованого друкування газет.

4. Адміністрації транспортних підприємств Міністерства транспорту України при складанні розкладу руху поїздів та літаків враховують пропозиції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».

5. Розповсюджувач визначає пункти оформлення передплати, в приміщеннях яких обов’язково розміщує копію свідоцтва про реєстрацію як суб’єкта видавничої справи, встановлює вивіску із зазначенням свого найменування, графіка роботи, місцезнаходження (поштову адресу, номер контактного телефону), правила розповсюдження періодичних друкованих видань за передплатою, каталоги періодичних друкованих видань, інформацію про строки оформлення передплати та терміни доставки періодичних друкованих видань передплатникам, перелік послуг, які надаються, та тарифи на ці послуги, покажчики із прізвищами обслуги, зразки заповнення передплатних документів, перелік адрес і номерів телефонів вищої організації розповсюджувача та відповідних органів, уповноважених здійснювати захист прав передплатників.

6. Договір передплати на періодичні друковані видання передплатник укладає із розповсюджувачем. Розповсюджувач під час оформлення передплати зобов’язаний видати передплатнику квитанцію, має реквізити розповсюджувача і засвідчує факт умови та терміни передплати, найменування періодичного видання, його передплатний індекс, адресу та прізвище передплатника, вартість передплати.

7. Передплата на періодичні друковані видання проводиться згідно з Каталогами періодичних друкованих видань, які формуються розповсюджувачами на підставі договорів, укладених з видавцями.

Для включення видання до Каталогу засновник, редакція повинні подати копію Свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації та копію свідоцтва про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, завіреного нотаріусом, надати повну інформацію про видання (назву видання, індекс, обсяг видання, періодичність виходу, видавничу вартість на мінімальний термін передплати, собівартості одного примірника видання, кількість реклами в загальному обсязі видання).

8. Строки проведення передплати визначаються розповсюджувачами періодичних друкованих видань. У галузі зв’язку строки визначаються наказом Адміністрації зв’язку України. Строки закінчення передплати на місцеві видання визначаються на місцях наказами керівників регіональних дирекцій Укрпошти.

9. Оплата передплати на періодичні друковані видання здійснюється готівкою у національній валюті України або шляхом безготівкового розрахунку.

10. Передплата на періодичні друковані видання здійснюється поштамтами, районними (міськими) вузлами зв’язку, відділеннями поштового зв’язку, пунктами приймання передплати, листоношами, громадськими та іншими розповсюджувачами періодичних друкованих видань.

11. Замовлення на тиражі передплати, прийнятої поштамтами, вузлами та відділеннями зв’язку передаються за підпорядкованістю регіональним дирекціям Укрпошти.

12. Розповсюджувачі повідомляють тиражі періодичних друкованих видань та направляють замовлення по передплаті редакціям (видавцям).

13. Умови і порядок розрахунків за розповсюдження періодичних друкованих видань визначаються укладеними договорами між видавцями та розповсюджувачами.

14. Для експедирування періодичних друкованих видань видавець на договірних умовах при друкарні виділяє спеціальне приміщення для експедиції, яке відповідає технологічним нормам. При відсутності при друкарні приміщення для експедирування, перевезення періодичних друкованих видань до експедиції здійснюється силами та засобами видавців, редакцій або за їх рахунок іншими підприємствами згідно з укладеним договором.

15. Видавець або редакція здають періодичні друковані видання на експедирування експедиції, за її місцезнаходженням, а на перевезення (при самостійному експедируванні) – до структурного підрозділу поштового зв’язку або іншого перевізника в терміни, встановлені графіком для кожного видання. Інший порядок здавання обумовлюється договором.


Запитання та завдання:


    1. Запропонувати власні і найбільш привабливі варіанти рекламної передплатної кампанії на газету чи журнал. Оформити текст рекламного звернення до передплатників.

    2. Що впливає на якісне виконання коректури текстів?

    3. Яке місце займає коректура у видавничому процесі газетно-журнальних видань?


Рекомендована література:


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал