Конспект лекцій для студентів бакалаврату спеціальності «Економіка підприємства» денної та заочної форм навчання Луцьк 2016



Сторінка3/4
Дата конвертації26.02.2017
Розмір0.94 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4

Важливу роль у функціонуванні ІІІ сфери агробізнесу відграє система аграрної логістики. Аграрна логістика – це система планування, організування, контролю та управління процесами транспортування, складування та ін. операціями, пов’язаними з доведенням сільськогосподарської продукції з поля до «столу» в промислових масштабах. Основною складовою аграрної логістики є транспортна логістика. Так, у 2014 р. через порти було експортовано 91 % зерна, а інші доставки здійснювалися через залізницю та автотранспортом. У свою чергу доставки зерна в порти здійснюються переважно залізничним транспортом – 64 % всього зерна, вантажними автомобілями – 27 %, а річковим транспортом лише 9 %. Потребує свого вирішення проблема економіки логістики в агробізнесі. Так, логістичні витрати транспортування зерна від поля в порт в Україні приблизно на 40 % більші, ніж у Німеччині й на 30 % вищі, ніж у США.

Зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та нарощування експортних потужностей спричиняють дефіцит засобів для транспортування продукції. В Україні зосереджено 13,6 тис. зерновозів, середній вік яких становить 26 років (при нормативному терміні служби – 30 років). Приблизно 30 % зерновозів вичерпали термін корисного використання (вік – понад 30 років), 62 % вагонів мають вік 21-30 років. Більшість зерновозів (79 %) належать державному монополісту – Укрзалізниці, 7 % – Стрийському вагоноремонтному заводу. Інші знаходяться в приватній власності.

Річкова транспортна логістика має величезний невикористаний потенціал, при тому, що перевезення річковими шляхами є досить економні. В останні роки пильна увага приділяється відновленню річкового флоту, днопоглибленню та підвищенню пропускної спроможності річок. Так, аграрна компанія «Нібулон» створила власну логістичну флотилію, здійснила поглиблення дна Південного Бугу, а також інвестувала будівництво перевантажувального терміналу.

Автомобільний транспорт є важливим елементом агрологістики, забезпечуючи необхідну гнучкість і пропускну здатність. Одна з основних проблем – це перевищення вагових нормативів для автотранспорту. Для України звичайною практикою є перевантаження зерновозів – загальна вага навантаженого зерновозу перевищує дозволені 38 тонн на 40-55% (до 60 тонн). Таким чином, використовується менша кількість вантажівок, що робить поставки зерна більш мобільними і до того ж зменшує транспортні витрати.

Для оцінювання діяльності переробних галузей слід користуватись такими укрупненими критеріями: рівень спеціалізації та асортимент продукції; ринкова позиція та ринкова орієнтація; ступінь інтегрованості виробництва сировини і кінцевого продукту.

Завершальною ланкою ІІІ сфери є торгівля кінцевою продукцією. Специфічна роль торгівлі виявляється в двох функціях: розподільній та мобілізаційній. Мобілізаційна функція є головною, оскільки завдяки їй найповніше враховується кон’юнктура ринку і на цій основі опрацьовуються пропозиції щодо планування і коригування реального обсягу та асортименту виробленої продукції. Через мобілізаційну функцію можна відстежити реальні потреби та прогнозувати на цій основі попит в оптовій і роздрібній торгівлі; формувати реальні замовлення на обсяги виробництва продукції відповідно до вивченого попиту; організовувати оптові та роздрібні партії з можливою доробкою продукції (підсортування, пересортування, фасування, пакування). Таким чином, торгівля відіграє своєрідну роль організатора та ініціатора функціонування агробізнесу.



ТЕМА 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ВЕДЕННЯ АГРОБІЗНЕСУ
Оцінювання діяльності різновидів форм господарювання в аграрному бізнесі може здійснюватися задопомогою системи економічних показників, згрупованих за такими якісними критеріями: продуктивність господарства; рівень товарності виробництва; ринкова позиція і комерційний результат; участь у формуванні бюджету; роль у розвитку соціальної інфраструктури.

Сільськогосподарське підприємство – це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 % загальної суми виручки. Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб’єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення і виробляють необхідні для людей і національного господарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, відшкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва.

Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо).

Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки є об’єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підприємств, зростанні прибутків.

У соціально-регульованій ринковій економіці механізм функціонування агроформувань буде дієвим за умов існування та реалізації таких факторів, як: економічна свобода, забезпечення права власності, розвиток вільної конкуренції, зростання частки ринкових інституцій, передбачувана та далекоглядна політика держави.

Для багатоукладної аграрної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. В аграрному секторі економіки можуть діяти такі види підприємств:



1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.

2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.

3. Господарське товариство, створене юридичними особами і громадянами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

4. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.

5. Державне підприємство, засноване на державній власності.

6. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями, засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власників, і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10 % від його величини.

Підприємства з метою підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи, як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеціалізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи.



Асоціації – це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координація господарської діяльності підприємств-учасників без втручання в їх виробничу чи комерційну діяльність.

Корпорації також є договірними об’єднаннями. Порівняно з асоціаціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв’язки. Підприємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідності і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централізованого регулювання їх діяльності у певних межах. Можуть централізуватися такі, наприклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне постачання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетингової діяльності та ін.

Консорціуми – це статутні тимчасові об’єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для досягнення певної мети.

Концерни є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства – промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Агропромислові формування – це організаційно-виробничі структури, в яких інтегруються різні галузі чи елементи технологічного процесу як найвища форма синтезу. Підприємства в них можуть мати господарську та юридичну самостійність, а можуть втратити її, перетворившись на внутрішні підрозділи. У такому разі продукція, вироблена окремими підрозділами, носить проміжний характер, оскільки кінцевою вважається продукція формування як органічно цілого.

Визначальною ознакою агропромислових формувань слід уважати зосередження в їхньому складі кількох суміжних чи різних ланок технологічного процесу. Складовою діяльності таких формувань вищого типу є й банківсько-фінансова діяльність. Отже, агропромислове формування як інтегрована структура у завершеному вигляді являтиме собою організаційно-технологічну єдність аграрного сектору (в усіх формах господарювання), переробних галузей (підприємств, цехів), агросервісу (підприємств, об’єднань, організацій) і торгівлі (як оптової, так і роздрібної). В окремих випадках такі інтегровані структури створюють свій фінансово-розрахунковий центр, що відіграє, по суті, роль внутрішнього банку інтегрованого формування.

Агропромислові формування є логічним завершенням процесу агропромислової інтеграції і організаційним оформленням міжгалузевих зв’язків, що виникають між сільським господарством і галузями промисловості, які виробляють матеріально-технічні ресурси; між сільським господарством і переробними галузями й торговими організаціями; між сільським господарством і установами, що формують виробничу і соціальну інфраструктуру.

Найбільш поширена модель агропромислового формування обов’язково включає до складу такі ланки: підрозділи (підприємства) по виробництву продукції рослинництва і тваринництва; переробні підприємства; виробничо-сервісні структури; мережа власної торгівлі; централізований апарат управління. В окремих випадках до складу агропромислового формування входить ще фінансово-розрахунковий центр (фінансово-комерційний відділ).

Кінцево-цільова мета будь-якого агропромислового формування – забезпечення споживачів високоякісними продуктами харчування при дотриманні принципу конкурентоспроможності виробництва. Така мета в однаковій мірі має торкатись усіх складових: сільськогосподарських підприємств; переробних галузей; торгівлі.

Агропромислові формування можна відрізняти за певними якісними ознаками, а саме: виробничий напрям (спеціалізація); виробнича і галузева структура; форма управління та юридична самостійність; форма власності.

До головних принципів створення агропромислових формувань слід віднести ступінь розвитку аграрного і переробного секторів, їх виробничо-господарську та технологічну спільність та компактність розміщення на конкретних територіях (район, група господарств тощо). Створення агропромислового формування потребує відповідного техніко-економічного обґрунтування, тобто доказу такої доцільності та перспектив його розвитку.

Учасниками агропромислових формувань можуть бути: аграрні товаровиробники; переробні і сервісні підприємства; підприємства інфраструктури ринків продовольства та матеріально-технічних ресурсів; наукові і навчальні установи агропромислового формування; фінансово-банківські структури.

Селянські (фермерські) господарства стали масово виникати на першому етапі аграрної реформи. Світовий досвід переконує, що вони ведуть виробництво високопродуктивно і повністю вирішують продовольчу проблему. В селянських господарствах реалізується одна з найрадикальніших форм приватної власності, завдяки чому у працівників повністю відроджується почуття господаря.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

Виробничо-економічні відносини з державними, кооперативними та іншими підприємствами, з організаціями та громадянами селянське (фермерське) господарство будує на основі договорів. Державні та інші органи не мають права втручатися в його господарську діяльність. Заподіяні від такого втручання збитки відшкодовуються винними.

Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні папери фермерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Своїм майном ці підприємства розпоряджаються на власний розсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування. Селянським (фермерським) господарствам надаються широкі права у господарській діяльності. Вони самостійно визначають спеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсуд розпоряджаються виробленою ними продукцією, добирають партнерів по економічних зв’язках. На добровільних засадах СФГ можуть укладати договори з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатою її за договірними цінами. На решту продукції вони самостійно встановлюють ціни, виходячи з попиту та пропозиції.

Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі у діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами. Багато таких підприємств через сезонність сільськогосподарського виробництва не в змозі забезпечувати високодохідність виробництва без найму на роботу інших громадян за трудовим договором, що складається відповідно до вимог законодавства України про працю. При цьому передбачається, що розмір оплати праці і тривалість оплачуваної відпустки найманих осіб не повинні бути меншими за їх мінімальний рівень, встановлений державою. Оплата праці цих працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності селянських (фермерських) господарств.

Такі підприємства відкривають у будь-якій установі банку (державній, комерційній) розрахунковий та інший рахунки. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати коротко- і довготермінові кредити під заставу майна, приватизованої землі, вироблену продукцію, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов’язань.

Господарські товариства – це такі підприємства (установи, організації), які створені юридичними і фізичними особами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Вони функціонують як юридичні особи з правом створення дочірніх підприємств і філій на території України та за її межами, є власниками переданого їм засновниками й учасниками майна, виробленої ними продукції і одержаних доходів.

Учасники товариства мають право брати участь в управлінні, розподілі прибутку та одержанні його частки у вигляді дивідендів, отримувати інформацію про діяльність товариства і виходити з його складу в установленому порядку. Учасники та засновники господарських товариств здійснюють вклади у формування їх статутного фонду. Такими вкладами можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, виробничими будівлями і спорудами, а також інші майнові права, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Товариство може створювати також інші фонди, передбачені установчими документами.

Господарське товариство може припинити свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Реорганізація товариства здійснюється за рішенням його вищого органу управління або шляхом примусового поділу, якщо воно зловживає своїм монопольним становищем. Ліквідація товариства відбувається за рішенням суду (арбітражного суду), за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного чи грубого порушення ним законодавства, а також при банкрутстві.

Розрізняють такі види господарських товариств: публічні, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства і командитні товариства. Перших три види товариств створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, а решта – лише установчого договору. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, мету і предмет його діяльності, склад засновників та учасників, порядок утворення і розмір статутного фонду, механізм розподілу прибутків, склад та компетенцію органів управління тощо.



Товариство з обмеженою відповідальністю – це таке товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність лише в межах їх вкладів (часток). Учасниками товариства, крім фізичних осіб, можуть бути і юридичні особи. Трудова участь учасників ТОВ у його виробничій та інших видах діяльності не є обов’язковою.

Важливо зазначити, що учасник ТОВ може поступитися своїм вкладом або його частиною іншому (іншим) учасникові за його згодою або третій особі, якщо це передбачено статутом. У цьому випадку відбувається одночасний перехід до такої особи всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який поступився своєю часткою.

Учасник ТОВ за власним бажанням може вийти з його складу. При цьому йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна частка прибутку, одержаного товариством у поточному році до моменту виходу такого учасника з товариства. Учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством, розподілі прибутку й отриманні дивідендів пропорційно вкладу кожного з них у формування статутного фонду. Водночас вони повинні дотримуватися вимог статуту товариства, правил внутрішнього розпорядку та виконувати рішення зборів учасників товариства і розпорядження дирекції. Учасник ТОВ може бути виключений з товариства за одностайною згодою всіх учасників за умови, якщо він систематично не виконує своїх обов’язків щодо товариства або своїми діями перешкоджає досягненню його цілей.

Вищим органом управління ТОВ є збори учасників, які скликаються не рідше двох разів на рік, а виконавчим – дирекція на чолі з генеральним директором або одноособовим директором. Важлива особливість управління ТОВ полягає у тому, що учасники товариства при прийнятті відповідних рішень мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. До виключної компетенції зборів учасників товариства належить визначення основних напрямів діяльності товариства, внесення змін до його статуту, обрання голови товариства. Функціями голови товариства є ведення зборів учасників товариства й організація ведення протоколу зборів, скликання зборів учасників товариства відповідно до передбаченої статутом періодичності, надання учасникам товариства для ознайомлення книги протоколів зборів за їх вимогою, скликання позачергових зборів за вимогою учасників, які володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів. Голова товариства не має права втручатися в діяльність виконавчого органу ТОВ.

Діяльність виконавчого органу контролює ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами з числа учасників товариства.

Майно ТОВ становлять основні фонди та оборотні засоби, інші цінності, вартість яких відображена у балансі даного підприємства. Товариство є власником майна, а також землі, переданих йому учасниками у власність, виробленої продукції, одержаних доходів і іншого майна та землі, набутих у процесі господарської діяльності. Для покриття можливих збитків ТОВ створює резервний фонд в розмірі не менше 25 % від статутного фонду. Товариство за рішенням зборів учасників за рахунок відрахувань від чистого прибутку може створювати фонд матеріального заохочення, дивідендний фонд, фонд соціального розвитку та інші фонди, встановлювати їх розміри, порядок формування і використання.

Джерелом формування фінансових ресурсів товариства є дохід, одержаний від усіх видів господарської діяльності, передбачених статутом, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу майна, цінних паперів, вклади учасників товариства, кредитні ресурси, а також інші надходження, не заборонені законом. Прибуток ТОВ утворюється з надходжень від усіх видів господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. Чистий прибуток, одержаний після здійснення зазначених платежів, залишається у повному розпорядженні товариства. Воно самостійно визначає форми і розміри оплати праці учасників та найманих працівників. Проте заробітна плата не може бути нижчою за встановлений державою її мінімальний рівень.

Припинення діяльності ТОВ може бути здійснене шляхом його реорганізації або ліквідації на тих же засадах, що й інших видів господарських товариств.



Товариство з додатковою відповідальністю, як і товариство з обмеженою відповідальністю, має поділений на частки статутний фонд. Проте його учасники відповідають за борги не лише своїми внесками до статутного фонду, а й додатково – належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них (за умови, коли самих внесків не вистачає для покриття боргів). При цьому установчі документи передбачають межу їх відповідальності. Інші регулюючі норми щодо діяльності товариства з додатковою відповідальністю ідентичні нормам, передбаченим для товариства з обмеженою відповідальністю.

Повним називають таке товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Істотною особливістю цього виду товариства є те, що його справи ведуть або всі учасники, або один чи кілька з них. Останні виступають від імені товариства в межах повноважень, визначених дорученням, підписаним рештою учасників товариства. Таке доручення може бути скасовано за вимогою навіть одного з учасників товариства.

В установчому договорі про повне товариство визначається розмір внеску кожного учасника. Вони можуть передавати свою частку іншим учасникам або третім особам за згодою всіх членів товариства, а також мають право вийти зі складу товариства, попередивши про свій намір не пізніше ніж за три місяці. Якщо товариство було створено на визначений строк, то вихід з нього допускається лише за наявності поважних причин і коли попередження надійшло не пізніше, ніж за шість місяців. При цьому учаснику сплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу, а також частка прибутку, одержаного повним товариством у поточному році.

Солідарна відповідальність учасників повного товариства всім своїм майном настає в разі його ліквідації за умови, що наявного майна такого товариства не вистачає для сплати всіх боргів. Кожний учасник відповідає за борги товариства незалежно від строку їх виникнення.

Командитне товариство – це таке товариство, в якому разом із одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.

Економічні й організаційні засади функціонування командитного товариства ідентичні з повним товариством. Але водночас йому притаманні певні особливості. Зокрема, сукупний внесок вкладників з частковою відповідальністю не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Вони можуть діяти від імені командитного товариства тільки в разі наявності окремого доручення, але мають право вимагати повної інформації про його фінансовий стан і першочергового повернення вкладів за умови ліквідації даного товариства.

Особливостями командитного товариства також є те, що управління ним здійснюють лише учасники з повною відповідальністю, а припинення його діяльності як юридичної особи настає тільки в разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. Якщо ж вибувають усі учасники з частковою відповідальністю, то командитне товариство може бути перетворене на повне за умови внесення відповідних змін до установчого договору і державного реєстру. При ліквідації командитного товариства за рахунок наявних коштів і виручки від продажу майна оплачується праця найманих працівників, погашаються зобов’язання перед банками, бюджетом, іншими кредиторами. Решта коштів (за наявності їх) в першу чергу розподіляється між вкладниками, а потім – між учасниками з повною відповідальністю.

Найпоширенішою формою ведення великого бізнесу є акціонерне товариство (АТ). Господарська діяльність у формі АТ дозволяє залучати як при створенні АТ, так і при подальшій діяльності необмежені фінансові ресурси у вигляді внесків до статутного капіталу як самих засновників, так і сторонніх осіб.



Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування, злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств. Засновниками акціонерного товариства можуть бути держава, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів – юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Оплата вартості акцій, що пропонуються до розміщення під час заснування АТ, може здійснюватися грошовими коштам або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів). Кожний засновник АТ повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій, а акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках визначених статутом товариства, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченою частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Установчими документами акціонерного товариства є статут. Статут АТ, крім загальних відомостей для всіх видів господарських товариств, повинен містити відомості про види акцій, що розміщуються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купується засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій, строк та порядок виплати дивідендів.

Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства.

Для захисту прав існуючих акціонерів передбачено, що у разі додаткової емісії акцій існуючі акціонери мають переважне право на їх придбання. Статутом товариства може бути передбачена можливість укладання договору між акціонерами, по якому на акціонерів покладається додаткові обов’язки, в т.ч. обов’язок участі у загальних зборах акціонерів і передбачається відповідальність за його недотримання.

Управлінням акціонерним товариством здійснюється згідно з його установчими документами. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Крім того, передбачений орган, який здійснює захист прав акціонерів – наглядова рада. В АТ з кількістю акціонерів – власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов’язковим.

Для управління поточною діяльністю АТ створюється виконавчий орган, який може бути як колегіальний (правління, дирекція), так і одноособовий (директор, генеральний директор). Для перевірки фінансового-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора).

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявляється меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення розміру статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою за мінімальний розмір статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Акціонерне товариство припиняє діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим підприємницьким товариствам – правонаступникам (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Акціонерні товариства за типом поділяються на: публічні акціонерні товариства; приватні акціонерні товариства.

Приватне акціонерне товариство – це акціонерне товариство, кількісний склад акціонерів якого не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариствоце акціонерне товариство, відповідно кількісний склад акціонерів якого може перевищувати 100 осіб.

 Основними критеріями для поділу акціонерних товариств на публічні та приватні є:

- здатність акцій вільно обертатись. Публічне акціонерне товариство може здійснювати як закрите (приватне) розміщення акцій, так і публічне (відкрите) розміщення. Приватне акціонерне товариство може здійснювати лише закрите розміщення акцій;

-акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства, при цьому статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі.

Вибір типу акціонерного товариства залежить передусім від цілей, що ставлять перед собою власники.

Переваги ведення бізнесу шляхом створення акціонерного товариства:

-акціонерне товариство – є зручний спосіб залучення інвестицій;

-можливість отримання доходів у вигляді дивідендів;

-акції дають право на участь у розподілі майна АТ при його ліквідації;

-можливість власників простих акцій брати участь в управлінні АТ;

-акції, як і інші активи, можуть бути наданні в заставу, використовуватися в інших операціях їхнього власника;

-акціонери не відповідають за зобов’язаннями акціонерного товариства і несуть ризики збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах вартості належних їм акцій;

-обсяг відповідальності самого акціонерного товариства за власними зобов`язаннями обмежується лише належним йому майном;

-при успішній діяльності АТ ринкова вартість його акцій може значно перевищувати номінальну.

 Недоліки ведення бізнесу шляхом створення акціонерного товариства:

-якщо вартість чистих активів АТ стає меншою за мінімальний розмір його статутного капіталу, таке товариство підлягає ліквідації. При цьому механізм ліквідації АТ у зв’язку із зменшенням вартості його чистих активів на законодавчому рівні недостатньо врегульований;

- емісії акцій та обіг акцій вимагають дотримання додаткових вимог законодавства про цінні папери та фондовий ринок;

-публічне акціонерне зобов’язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі;

-АТ мають обов’язок звітувати до державних органів, що регулюють обіг цінних паперів та фондовий ринок;

-для забезпечення обігу акцій та ведення обліку власників простих іменних акцій необхідно встановлювати відносини з професійними учасниками фондового ринку: реєстраторами, торговцями, зберігачами, депозитарієм тощо;

-відносно великі витрати на створення;

-подвійне оподаткування: перший раз податки сплачують до того, як доходи будуть розподілятися між акціонерами, вдруге сплачують акціонери з отриманих дивідендів.

Акціонерні товариства, особливо публічні, мають значну кількість акціонерів з різними інтересами і можливостями. Цим і зумовлюється рух акцій товариства, в процесі якого формуються пакети акцій. Розрізняють вирішальний (контрольний) пакет акцій, блокуючий та ініціативний.

Контрольний пакет акцій буває двох рівнів: перший — абсолютний, коли його власник володіє 75 і більше відсотками акцій, що достатньо для прийняття будь-якого рішення, включаючи і ті, для яких потрібно 3/4 голосів. Другий рівень – 50 відсотків плюс одна акція – дає змогу власнику такого пакету приймати рішення де вимагається проста більшість голосів.

Блокуючий пакет акцій має три рівні: перший рівень – 50 % акцій, який дає змогу блокувати рішення, що приймаються простою більшістю голосів; другий – 40 % плюс одна акція, дає змогу власнику блокувати правомірність загальних зборів товариства; третій рівень – 25 % плюс одна акція, забезпечує власнику такого пакета можливість блокувати рішення товариства, для прийняття якого потрібно 3/4 голосів.

Ініціативний пакет акцій може бути двох рівнів: перший – 20 % акцій, другий – 10 % акцій. За першого рівня власник такого пакета акцій у змозі вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства, а в разі відмови – скликати їх самостійно. Він також може вимагати перевірки фінансово-господарської діяльності правління. За другого рівня власник такого ініціативного пакета може вимагати включення питань до порядку денного загальних зборів товариства.



Приватне підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, що є юридичною особою, має самостійний баланс, власні основні й оборотні кошти, розрахунковий та інші рахунки в банках, укладає угоди, може створювати філії та представництва і бути засновником або членом асоціацій, інших об’єднань.

Основні питання діяльності приватного підприємства вирішуються його власником. Останній визначає основні напрями діяльності підприємства, зміни та доповнення до статуту, приймає рішення про ліквідацію чи реорганізацію підприємства, про отримання кредитів, визначає розмір відрахувань від чистого прибутку для формування фондів підприємства, затверджує бухгалтерські річні звіти та нормативні документи, що регулюють господарську і фінансову діяльність підприємства, тощо.

Власник може взяти на себе управління поточною діяльністю приватного підприємства, виконуючи функції його директора. За необхідності для виконання цих функцій він призначає за контрактом директора, який здійснює керівництво підприємством у межах повноважень, визначених статутом та передбачених контрактом. Власник може здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства самостійно або уповноваженими ним працівниками. За необхідності він залучає незалежну аудиторську організацію.

Для здійснення всіх видів діяльності приватне підприємство може створювати статутний і резервний фонди. Статутний фонд створюється для забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства за рахунок грошових і матеріальних внесків власника. В процесі діяльності підприємства за рішенням власника він може бути збільшений за рахунок одержаних доходів. Резервний фонд створюється з ініціативи власника з метою покриття витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків та позапланових витрат підприємства, шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку. Рішення про норму відрахувань і напрями використання коштів даного фонду приймається власником або виконавчим директором зі згоди власника.

Приватне підприємство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд підбирає партнерів з економічних і виробничих зв’язків в усіх сферах діяльності, в тому числі зовнішньоекономічній. Підприємство самостійно розпоряджається виробленою ним продукцією, яка є його власністю, самостійно встановлює ціни на неї і тарифи на послуги.

Прибуток приватного підприємства утворюється з надходжень від господарської діяльності після відшкодування витрат. З коштів підприємства сплачуються проценти по випущених облігаціях, повертаються кредити, а також справляються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після вказаних розрахунків, залишається в повному розпорядженні приватного підприємства та використовується відповідно до затверджених власникам основних напрямів його діяльності.

Трудовий колектив приватного підприємства становлять наймані працівники, які працюють на підприємстві на підставі трудових договорів, укладених відповідно до чинного законодавства. Між власником або за його дорученням директором та трудовим колективом укладається трудовий договір, яким регулюються виробничі, трудові, економічні відносини трудового колективу з директором, питання охорони праці, соціального розвитку. Власник самостійно визначає форми, порядок, розміри оплати праці працівників підприємства в межах, що не суперечать чинному трудовому законодавству. Підприємство вносить у бюджет соціальні платежі за працюючих у нього громадян, надає їм соціальні пільги і гарантії щодо дотримання умов праці і відпочинку згідно з чинним законодавством.

Припинення діяльності приватного підприємства відбувається шляхом його реорганізації або ліквідації. Реорганізація підприємства здійснюється за рішенням власника. Ліквідація підприємства відбувається або за рішенням власника, або у зв’язку з визнанням його банкрутом.



Сільськогосподарський кооператив – юридична особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства й об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Сільськогосподарський виробничий кооператив це юридична особа, утворена шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооперативце юридична особа, створена для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності. При цьому питома вага послуг, наданих іншим особам, не повинна перевищувати 20 % загального обороту кооперативу. При обслуговуванні членів кооперативу не ставиться мета отримання прибутку. Членами даного кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які користуються його послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу.

Залежно від виду їх діяльності розрізняють такі види обслуговуючих кооперативів:



  • переробні – займаються переробкою сільськогосподарської сировини, виробництвом продовольчих товарів;

  • заготівельно-збутові – здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо;

  • постачальницькі – закуповують і постачають матеріально-технічні ресурси, необхідні для сільськогосподарського виробництва;

  • сервісні – надають різні послуги – меліоративні, ремонтні, будівельні, ветеринарні, науково-консультативні тощо;

  • багатофункціональні кооперативи – поєднують декілька видів діяльності.

Членом кооперативу може бути фізична чи юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внесок у передбачених статутом розмірах, дотримується вимог його статуту, визнає цілі і принципи діяльності кооперативу. Вступний внесок здійснюється у грошовій формі для організаційного забезпечення діяльності кооперативу. Він зараховується у неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається. Пайовий внесок може бути зроблений шляхом передачі кооперативу майна, майнових прав на земельну ділянку. Член кооперативу користується правом ухвального голосу. Ним за власним бажанням може бути внесений до пайового фонду додатковий пай понад обов’язковий пай.

До складу кооперативу можуть входити асоційовані члени. Це фізичні та юридичні особи, які здійснили лише пайові внески. Вони можуть не брати трудової участі в діяльності кооперативу і користуються правом дорадчого голосу.

Основними принципами діяльності кооперативів є добровільність членства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього; обов’язковість трудової участі в діяльності виробничого кооперативу й обов’язковість участі членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу; відкритість і доступність членства в кооперативі для тих, хто визнає його статут; демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом: один член кооперативу – один голос; обмеження виплат часток доходу на паї; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у діяльності кооперативу.

Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Кількість членів кооперативу не може бути меншою за трьох осіб. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут, який приймається засновниками на установчих зборах.

Члени кооперативу мають право брати участь в управлінні справами кооперативу, обирати і бути обраними в органи управління, одержувати частку доходу на пай, отримувати кооперативні виплати, забирати свій пай у разі виходу з кооперативу. Асоційовані члени мають право на отримання частки доходу на пай. У разі ліквідації кооперативу вони мають першочергове право на отримання свого майнового паю та відповідних часток доходу.

Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування. Його вищим органом є загальні збори, на яких обирають голову кооперативу, членів правління та членів ревізійної комісії на термін, що не перевищує трьох років. Голова кооперативу може обиратися і правлінням. Порядок обрання голови кооперативу та його функції визначаються статутом. Між зборами управління кооперативом здійснює правління, яке очолює голова правління. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора й утворює спостережну раду. Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, формує виконавчу дирекцію. Спостережна рада обирається з членів кооперативу в складі трьох-п’яти чоловік за умови, що кількість членів кооперативу становить не менше 50 осіб. Головна функція її – контроль за діяльністю виконавчого органу. Контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативу здійснює ревізійна комісія (якщо членів кооперативу менше


10 чоловік, то функції цієї комісії виконує одна особа – ревізор).

Майно сільськогосподарського виробничого кооперативу відповідно до його статуту поділяється на неподільний і пайовий фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків членів кооперативу. Пайовий фонд кооперативу формується з пайових майнових внесків членів кооперативу та його асоційованих членів. Ці фонди можуть поповнюватися за рахунок примноженої матеріалізованої власності – приросту майна в натуральній або іншій формі, наприклад цінних паперів. Пропорції розподілу приросту майна між указаними фондами встановлюються щорічно за рішенням загальних зборів кооперативу. За рахунок одержаного доходу кооператив може утворити резервний фонд, фонд матеріального заохочення та соціального розвитку. Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в користування, а також придбаних ділянок у приватну власність. Члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу за відповідну плату згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами. За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускаються.

Процес появи та розвитку холдингових структур в Україні можна умовно розділити на етапи:


  1. 2005-2010 рр. – характеризувався швидким ростом вертикально інтегрованих структур;

  2. 2011-2015 рр. – перехідна фаза між періодом агресивної акумуляції ресурсів та підвищенням ефективності виробництва.

Протягом 2005-2010 рр. основною тенденцією було зміцнення земельного банку агрохолдингів та залучення зовнішнього капіталу. За цей період земельний банк агрохолдингів зріс до 4 млн га. Середньорічний приріст земельних площ під контролем вертикально інтегрованих структур досягав понад 30 % за рік. Популярним серед холдингів було розміщення акцій на світових фондових біржах. За рахунок цього було залучено біля 1,4 млрд дол. США капіталу (від усіх вітчизняних публічних розміщень акцій).

Період 2011-2015 рр. можна описати, як сповільнення темпів накопичення землі в користуванні холдингів, скороченням обсягів залучення зовнішніх засобів розвитку, розвитком процесів консолідації ринку та переходом до підвищення ефективності ведення агрраного бізнесу.

В 2014 р. під контролем агрохолдингів знаходилося 5,85 млн га або майже 28 % всіх сільськогосподарських угідь, що перебувають у використанні сільськогосподарських підприємства (рис. 3).



Рис. 3. Динаміка земельного фонду агрохолдингів
У 2013 р. посівні площі в агрохолдингах залишились майже на рівні 2012 р. – 2,21 млн га проти 2,22 млн га. Валове виробництво склало 5 млн т (+17 % у співставленні з 2012 р.) або 22,4 % від загального виробництва в Україні. Порівняльна ефективність функціонування холдингів в країні відображена в таблиці 3.

Таблиця 3



Ефективність виробництва зерна в агрохолдингах

Показники

Середнє значення по країні

Агрохолдинги

2013 рік

2014 рік

2013 рік

2014 рік

Урожайність, ц/га

45,1

50,2

59,1

64,5

Виробнича собівартість, грн/ц

106,3

119,3

103,8

117,0

Виробничі витрати на 1 га, тис. грн.

4,79

5,99

6,02

7,55

Виробнича собівартість, грн/ц

110,5

119,4

112,2

116,7

Повна собівартість, грн/ц

127,6

144,1

134,6

154,5

Ціна реалізації, грн/ц

129,5

181,3

130,6

191,4

Рентабельність, %

1,5

25,8

-2,9

23,9

15 найбільших холдингових компаній у 2013 р. зібрали 3,1 млн т пшениці (62 % від загального виробництва агрохолдингів) (рис. 4).





Рис. 4. ТОП-15 агрохолдингів-виробників пшениці в 2013 р., тис. т




Розглянемо результати господарювання агрохолдингів у секторі тваринництва, наприклад, скотарства. В агрохолдингах напрямок з виробництва яловичини є «перспективним». Порівняно з 2012 р., у 2013 р. обсяги виробництва яловичини в холдингах скоротились на 1 %. В цілому по Україні сільськогосподарські підприємства, переважно, за рахунок вирізання поголів’я, збільшили обсяги реалізації ВРХ на забій до 187 тис. т або на 13,6 %. Сукупні обсяги виробництва яловичини в холдингах в 2013 р. оцінювались в 47,6 тис. т. Частка в загальному виробництві порівняно з 2012 р. скоротилась з 7,3% до 6,5%. Виробництво яловичини в ТОП-15 найбільших агрохолдингів у 2013 р. склало 33 тис. т (72 % від загального виробництва агрохолдингами), що вище рівня 2012 р. на 2,8 % (рис. 5).





Рис. 5. ТОП-15 агрохолдингів-виробників яловичини в 2013 р., тис. т

З ТОП-15 найбільших холдингів-виробників яловичини, 13 – компанії, що входять до когорти найбільших молочних компаній. Це опосередковано підтверджує той факт, що більшість компаній орієнтуються на молочне та м’ясо-молочне скотарство.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал